Рішення

від 31.10.2024 по справі 908/2186/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 4/157/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.10.2024 Справа № 908/2186/24

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя Зінченко Наталя Григорівна, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін справу

за позовом Акціонерного товариства «Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «ЕНЕРГОПРОЕКТ», (61005, м. Харків, пр. Героїв Харкова, буд. 10/12)

до відповідача Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3) в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція», (71503, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133)

про стягнення 250 103,77 грн.

15.08.2024 через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС до господарського суду Запорізької області надійшла позовна вих. № 22110-1432 від 15.08.2024 (вх. № 2410/08-07/24 від 15.08.2024) Акціонерного товариства «Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «ЕНЕРГОПРОЕКТ», м. Харків до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», м. Київ в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція», м. Енергодар Запорізької області про стягнення 250 103,77 грн. заборгованості за договором № 10910/19/18-121-08-19-07643 від 12.03.2019, в тому числі 142 800,00 грн. основного боргу, 9 912,17 грн. 3 % річних, 35 538,20 грн. інфляційних втрат та 61 853,40 грн. пені.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.08.2024 справу № 908/2186/24 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 20.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2186/24, справі присвоєно номер провадження справи 4/157/24, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та обґрунтовані посиланням на приписи ст., ст. 11, 202, 509, 525, 526, 530, 598, 599, 610, 612, 625, 626, 629 ЦК України, ст., ст. 193, 232 ГК України. Мотивуючи заявлені вимоги позивач зазначає, що через порушення відповідачем умов договору на надання послуг № 10910/19/18-121-08-19-07643 від 12.03.2019 та положень чинного законодавства в частині оплати за надані послуги у відповідача утворилася заборгованість в розмірі 142 800,00 грн. за прийняті, проте не оплачені послуги згідно актів здачі-приймання наданих послуг № 9 від 31.01.2022 та № 10 від 28.07.2022. У зв`язку із невиконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо повної та своєчасної оплати наданих позивачем послуг, позивачем на підставі п. 5.9 договору та норм чинного законодавства нарахована відповідачу пеня в загальному розмірі 61 853,40 грн., а також на підставі положень ст. 625 ЦК України нараховані відповідачу інфляційні втрати в сумі 35 538,20 грн. та 3 % річних в розмірі 9 912,17 грн. Враховуючи викладене, позивач просить суд позов задовольнити повністю та стягнути з відповідача на його користь 250 103,77 грн. заборгованості за договором № 10910/19/18-121-08-19-07643 від 12.03.2019, в тому числі 142 800,00 грн. основного боргу, 9 912,17 грн. 3 % річних, 35 538,20 грн. інфляційних втрат та 61 853,40 грн. пені. Також позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь витрати зі сплати судового збору та витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 6 000,00 грн. (згідно попереднього орієнтовного розрахунку).

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 20.08.2024 про відкриття провадження у справі № 908/2186/24 відповідачу запропоновано у строк до 04.09.2024, проте не пізніше 15 днів з дня отримання даної ухвали, подати відзив на позовну заяву і всі можливі докази у підтвердження його заперечень проти позову або його визнання, а також у строк до 04.10.2024, проте не пізніші 10 днів з дня отримання від позивача відповіді на відзив на позовну заяву, подати суду заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву. Цією ж ухвалою суду позивачу запропоновано у строк до 19.09.2024, проте не пізніше 10 днів з дня отримання від відповідача відзиву на позовну заяву, подати суду відповідь на відзив на позовну заяву.

03.09.2024 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду Запорізької області від відповідача на підставі ст., ст. 165, 251 ГПК України надійшов Відзив на позовну заяву вих. № б/н, сформований в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 03.09.2024 (вх. № 17305/08-08/24 від 03.09.2024), в якому відповідач проти позову заперечив. Заперечуючи проти заявлених вимог, відповідач зазначив, що між сторонами дійсно укладений договір на надання послуг № 10910/19/18-121-08-19-07643 від 12.03.2019, також відповідач не заперечив отримання від позивача послуг в рамках вказаного договору згідно актів здачі-приймання наданих послуг № 9 від 31.01.2022 та № 10 від 28.07.2022 на загальну суму 142 800,00 грн. Проте, відповідач вважає, що невиконання ним своїх зобов`язань перед позивачем за договором № 10910/19/18-121-08-19-07643 від 12.03.2019 сталося не з його вини, оскільки в даному випадку відповідач перебував під впливом форс-мажорних обставин. Так, у зв`язку із окупацією військами РФ Запорізької АЕС, яка є філією «Відокремлений підрозділ» АТ «НАЕК «Енергоатом», Компанією втрачено виробничі потужності, що забезпечували майже половину його доходу від реалізації електроенергії. В структурі електроенергії, виробленої відокремленими підрозділами НАЕК «Енергоатом», до моменту окупації військовими РФ, найбільшу частку складала електроенергія, вироблена саме Запорізькою АЕС, оскільки з 15 діючих атомних енергоблоків енергосистеми України - 6 енергоблоків належать ВП ЗАЕС. Таким чином, фактично філія «ВП «Запорізька АЕС» позбавлена можливості ведення господарської діяльності. Поряд з цим, «НАЕК «Енергоатом» продовжує нести витрати з утримання об`єктів і персоналу ЗАЕС, не одержуючи від діяльності цього відокремленого підрозділу жодного доходу. Зазначені втрати вкрай негативно вплинули на фінансовий стан Компанії. За 2022 рік АТ «НАЕК «Енергоатом» отримані збитки в розмірі 12,4 млрд. гривень (чистий фінансовий збиток відповідно до Звіту про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2022 рік). За 2023 рік АТ «НАЕК «Енергоатом» отримані збитки в розмірі 11,3 млрд. гривень (чистий фінансовий збиток відповідно до Звіту про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2023 рік). Поряд з цим, постійні ракетні атаки РФ на енергетичну інфраструктуру України безпосередньо та значно впливають на роботу інших атомних електростанцій України. Через зниження частоти в енергосистемі України на енергоблоках спрацьовує система аварійного захисту, внаслідок чого енергоблоки автоматично відключаються та працюють у проектному режимі, без генерації у вітчизняну енергосистему. Виконуючи функції експлуатуючої організації (оператора) атомних електростанцій, АТ «НАЕК «Енергоатом», відповідно до Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», зобов`язане першочергово забезпечувати безпечну експлуатацію ядерних установок. Відповідно, наявні ресурси, в тому числі грошові кошти, АТ «НАЕК «Енергоатом» спрямовує в першу чергу на задоволення потреб безпеки експлуатації АЕС. В розумінні норм статті 614 ЦК України підставою відповідальності за порушення зобов`язання є вина (особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини). У діях відповідача відсутня вина, оскільки своєчасному виконанню грошового зобов`язання за договором перешкодило настання форс-мажорних обставин, з урахуванням їхнього підтвердження листом Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1. При вирішенні спору у даній справі відповідач також просить суд прийняти до уваги важкий фінансово-господарський стан підприємства, що зумовлено негативними наслідками від ведення на території України воєнних дій у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, окупацією військами Російської Федерації м. Енергодар Запорозької області де знаходяться виробничі потужності відвідача. Заперечуючи проти позову відповідач також зазначає, що позивачем розрахунок пені здійснено помилково без додержання умов щодо нарахування та стягнення пені за період більше ніж 6 місяців з урахуванням продовження строку, визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України на строк дії карантину. З урахуванням викладеного, відповідач просить суд в позові відмовити, а у разі задоволення позовних вимог, відповідач просить суд зменшити розмір присуджених до стягнення пені та 3 % річних до мінімально можливого з урахуванням наведених вище обставин.

12.09.2024 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду Запорізької області від позивача на підставі ст., ст. 166, 251 ГПК України надійшла Відповідь на відзив на позовну заяву вих. № б/н, сформована в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 11.09.2024 (вх. № 18135/08-08/24 від 12.09.2024). У Відповіді на відзив позивач підтримав заявлені позовні вимоги з раніше наведених у позові фактичних обставин справи та нормативних посилань. Також позивач просить суд зауважити, що відповідачем не доведено належними і допустимими доказами настання форс-мажорних обставин, які унеможливили для нього повне і вчасне виконання зобов`язань за договором на надання послуг № 10910/19/18-121-08-19-07643 від 12.03.2019. Посилання відповідача на загальний лист ТПП від 28.02.2022 року у даному випадку позивач також вважає безпідставним, оскільки підтвердження наявності форс-мажорних обставин має доводитися висновком ТТП у кожному конкретному випадку невиконання зобов`язань за конкретним договором. Також позивач вважає, що клопотання відповідача про зменшення розміру пені та річних відсотків невмотивоване, жодних належних та допустимих доказів в розумінні статей 76, 77, 78, 79, 91 ГПК України на підтвердження поважності причин неналежного виконання зобов`язань та винятковості даного випадку відповідачем суду не надано, а тому позивач вважає, що суд має відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені та річних відсотків. Стовно доводів відповідача про помилковість здійсненого позивачем розрахунку пені, то позивач зауважує, що такий розрахунок ним здійснено за період з 18.03.2022 по 30.06.2023, тобто до моменту дії карантину. З урахуванням наведених доводів позивач просить суд позов задовольнити.

Відповідачем на підстав ст. 167 ГПК України надані Заперечення на відповідь на відзив вих. № б/н, сформовані в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 19.09.2024, (вх. № 18645/08-08/24 від 20.09.2024), в яких відповідач наполягає на доводах, які наведені ним у відзиві на позовну заяву. Також відповідач просить суд зменшити розмір пені і 3 % річних, заявлених позивачем до стягнення до мінімально можливого розміру, що мотивує важким фінансово-господарським станом підприємства, що зумовлено негативними наслідками від ведення на території України воєнних дій у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, окупацією військами Російської Федерації м. Енергодар Запорозької області де знаходяться виробничі потужності відвідача.

14.10.2024 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду Запорізької області від позивача надійшла Заява про розподіл судових витрат вих. № б/н, сформована в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 12.10.2024 (вх. № 20144/08-08/24 від 14.10.2024), відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 6 000,00 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката у справі № 908/2186/24. Разом із вказаною заявою позивачем подані відповідні докази понесення витрат на правничу допомогу у справі № 908/2186/24.

14.10.2024 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду Запорізької області від відповідача надійшли відповідача надійшли Заперечення на заяву позивача про розподіл судових витрат (вх. № 20180/08-08/24 від 14.10.2024), в яких відповідач заперечує проти покладення на нього судових витрат на правничу допомогу адвоката у заявленій позивачем сумі (6 000,00 грн.), оскільки вважає такі витрати значно завищеними і неспіврозмірними із складністю і фактичними обставинами справи та витраченим адвокатом часом на надання правничої допомоги у цій справі. Мотивуючи свої заперечення, відповідач зазначає, що правовідносини сторін у даній справі врегульовані договором про надання послуг, предметом розгляду у справі були вимоги про стягнення 142 800,00 грн. основного боргу, на який нараховані 3 % річних, пеня і інфляційні нарахування, отже спір у справі № 908/2186/24 не є складним для кваліфікованого адвоката. Також відповідач зазначає, що матеріали справи не містять розрахункових документів, які б підтверджували факт перерахування позивачем адвокату гонорару за надану правничу допомогу. Водночас, витрати на правничу допомогу мають бути фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим. Отже, відповідач вважає, що понесені позивачем витрати на надання правничої допомоги у заявленому позивачем розмірі (6 000,00 грн.) не підтверджені належними і достатніми доказами.

У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Отже, 19.09.2024 сплив тридцятиденний термін наданий сторонам на вчинення процесуальних дій, строк вчинення яких обмежений першим судовим засіданням. Будь-яких процесуальних заяв або заяв по суті протягом цього періоду до суду не надходило. Тому суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.

Відповідно до ч., ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, приймаючи до уваги військову агресію Російської Федерації проти України, ведення на території України режиму воєнного стану, складну безпекову ситуацією в місті Запоріжжі і, відповідно, наявність обставин, що загрожують життю, здоров`ю та безпеці працівників апарата суду та відвідувачів суду в умовах збройної агресії проти України, а також з урахуванням надмірного навантаження, яке виходить за межі фізичних можливостей, недостатньою кількістю суддів, щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ, суд першої інстанції позбавлений можливості розглянути справу у строки, передбачені національним законом, рішення прийнято без його проголошення - 31.10.2024.

Розглянувши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ

12.03.2019 Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція», (Замовник, відповідач у справі) та Акціонерним товариством «Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «ЕНЕРГОПРОЕКТ», (Виконавець, позивач у справі) укладено Договір на надання послуг № 10910/19/18-121-08-19-07643 з відповідними додатками до нього (надалі - Договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого Замовник доручає та зобов`язується оплатити, а Виконавець приймає на себе надання послуг: «Авторський нагляд з виконанням будівельних робіт «Нове будівництво сховища легкого типу для тимчасового зберігання кондиціонованих РАВ в залізобетонних контейнерах Запорізької ЕАС в м. Енергодар, вул. Промислова, 133». Код згідно ДКПП ДК 016:2010-71.12.

Частиною 1 статті 1 Закону України «Про акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» визначено, що утворення Товариства здійснюється шляхом перетворення Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (код згідно з ЄДРПОУ 24584661) (далі - НАЕК «Енергоатом») за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 1 Закону України «Про Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» Товариство є правонаступником усіх прав та обов`язків НАЕК «Енергоатом» із дня державної реєстрації товариства. НАЕК «Енергоатом» припиняється одночасно із державною реєстрацією Товариства.

Згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1420 від 29.12.2023 «Про утворення акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» постановлено утворити Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», 100 відсотків акцій якого належать державі, шляхом перетворення Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (код згідно з ЄДРПОУ 24584661).

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України № 1420 від 29.12.2023 «Про утворення Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» установлено, що Товариство є правонаступником усіх майнових і немайнових прав та обов`язків Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» із дня державної реєстрації товариства; відокремлені підрозділи Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» із дня державної реєстрації товариства продовжують функціонувати як відокремлені підрозділи товариства (філії, представництва).

В пункті 1 Статуту Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1420 від 29.12.2023, зазначено, що Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» утворено в результаті реорганізації шляхом перетворення Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» відповідно до Закону України «Про акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».

З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формування вбачається, що за ідентифікаційним кодом 24584661 припинено юридичну особу - Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» та зареєстровано за цим кодом Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», яке є правонаступником Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».

Крім того, відповідно до вищезазначеної постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 № 1420 відокремлені підрозділи Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» із дня державної реєстрації акціонерного товариства продовжують функціонувати як відокремлені підрозділи товариства (філії, представництва).

Таким чином, Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (ідентифікаційний код юридичної особи 24584661) в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» (ідентифікаційний код ВП 19355964) - відповідач у справі - є правонаступником всіх прав та обов`язків Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (ідентифікаційний код юридичної особи 24584661) в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» (ідентифікаційний код ВП 19355964) - Покупця за Договором.

До Договору на надання послуг № 10910/19/18-121-08-19-07643 від 12.03.2019 сторонами укладено ряд додаткових угод.

За змістом п. 8.1 Договору в редакції Додаткової угоди № 6 від 24.11.2022 Договір вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2024.

Додатковою угодою № 7 від 29.12.2023 сторони погодили у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02..2022 «Про введення воєнного стану в Україні», триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, тимчасовою окупацією ВП «Запорізька АЕС» та відсутністю фінансування заходу на 2024 рік, призупинити виконання зобов`язань за Договором № 10910/19/18-121-08-19-07643 від 12.03.2019. Після вирішення питання фінансування робіт за Договором № 10910/19/18-121-08-19-07643 від 12.03.2019 продовжити виконання зобов`язань з оформленням відповідної додаткової угоди на зміну строку виконання зобов`язань за даним Договором. Угода набуває чинності з моменту підписання обома сторонами і є невід`ємною частиною Договору № 10910/19/18-121-08-19-07643 від 12.03.2019.

Сторонами доказів розірвання, припинення чи визнання недійним Договору суду не надано.

Відповідно до п. 2.1 Договору в редакції Додаткової угоди № 5 від 03.12.2021 вартість послуг з даним Договором визначена в Протоколу погодження договірної ціни (Додаток № 2 до даної Додаткової угоди) і визначена на підставі Зведеного кошторису (Додаток № 3 до даної Додаткової угоди), що є невід`ємними частинами даного Договору, та складає: 548 182,22 грн., крім того ПДВ - 109 636,44 грн., всього 657 818,66 грн.

За умовами п. 2.2 Договору оплата наданих послуг здійснюється на підстав актів здачі-приймання наданих послуг, підписаних обома сторонами, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Виконавця протягом 45 календарних днів з дати підписання акта здачі-приймання наданих послуг.

Умовами п. 4.4 Договору встановлено, що Виконавець зобов`язаний надати Замовнику податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умов щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, і зареєстровану Єдиному реєстрі податкових накладних в (ЄРПН), шляхом направлення її на дві електронні адреси замовника pdv1@atom.gov.ua та pdvzaes@mgw.npp.zp.ua протягом терміну, визначеного чинною редакцією ПКУ. Разом з податковою накладною виконавець надає замовнику електронну квитанцію про реєстрацію податкової накладної у ЄРПН.

Відповідно до п. 3.7 Договору в редакції Додаткової угоди № 5 від 03.12.2021 послуги за цим Договором надаються у строк, визначений План-графіком надання послуг з авторського нагляду (Додаток № 1 до даної Додаткової угоди), що є невід`ємною частиною даного Договору.

Здача-приймання результатів наданих послуг за цим Договором оформлюється щоквартально в період строку надання послуг згідно План-графіку надання послуг авторського нагляду за умови наявності фактично наданих послуг, двосторонніми актами здачі-приймання наданих послуг. Виконавець представляє Замовнику акти здачі-приймання наданих послуг у кількості 4 екземплярів разом із звітами з наданих послуг за відповідними актами у кількості 2 екземплярів для погодження. (п. 4.1 Договору)

Замовник протягом 30 календарних днів з моменту отримання актів здачі-приймання наданих послуг розглядає надані документи, оформлює зі свого боку та направляє Виконавцю один екземпляр підписаного акту або мотивовану відмову від приймання послуг. (п. 4.2 Договору)

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору у строки, передбачені п. 3.7 Договору, позивачем надані відповідачу обумовлені послуги, а саме:

- послуги, вартість яких склала 94 500,00 грн., крім того ПДВ 20 % - 18 900,00 грн., всього 113 400,00 грн., що підтверджується Актом № 9 від 31.01.2022 здачі-приймання наданих послуг по Договору № 10910/19/18-121-08-19-07643 від 12.03.2019;

- послуги, вартість яких склала 24 500,00 грн., крім того ПДВ 20 % - 4 900,00 грн., всього 29 400,00 грн., що підтверджується Актом № 10 від 28.07.2022 здачі-приймання наданих послуг по Договору № 10910/19/18-121-08-19-07643 від 12.03.2019,

а всього вартість наданих послуг склала 142 800,00 грн.

Зазначені Акт № 9 від 31.01.2022 і Акт № 10 від 28.04.2022 здачі-приймання наданих послуг по Договору № 10910/19/18-121-08-19-07643 від 12.03.2019 містять підписи уповноважених представників Замовника і Виконавця та скріплені печатками обох підприємств.

Відповідач надані позивачем послуги за вказаними Актами № 9 від 31.01.2022 і № 10 від 28.04.2022 здачі-приймання наданих послуг по Договору № 10910/19/18-121-08-19-07643 від 12.03.2019 прийняв без зауважень і претензій, що не оспорюється сторонами у даній справі.

Матеріали справи також свідчать, що позивачем 31.01.2022 складена податкова накладна № 12 на загальну суму 113 400,00 грн. за надані послуги за Договором № 10910/19/18-121-08-19-07643 від 12.03.2019, яка 07.02.2022 зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних за № 9019794846, про що свідчить відповідна квитанція з відміткою: «Документ прийнято».

Крім того, 28.07.2022 позивачем складена податкова накладна № 8 на загальну суму 29 400,00 грн. за надані послуги за Договором № 10910/19/18-121-08-19-07643 від 12.03.2019, яка 08.08.2022 зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних за № 9151528066, про що свідчить відповідна квитанція з відміткою: «Документ прийнято».

Відповідач проти зазначених фактів не заперечив.

Отже, позивач взяті на себе зобов`язання згідно умов Договору виконав у повному обсязі та належним чином.

Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини сторін врегульовані договором, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Частинами 1, 2 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В силу приписів ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено Договором. Зазначені положення можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Як передбачено ст. 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто.

Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Стаття 530 ЦК України встановлює, якщо в зобов`язанні встановлений строк (дата) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (дату). Якщо строк (період) виконання боржником зобов`язання не встановлений або зазначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в любий час. Боржник повинен оплатити такий борг в семиденний строк з дня пред`явлення вимоги, якщо зобов`язання негайного виконання не витікає із договору або актів цивільного законодавства.

Виходячи зі змісту Договору № 10910/19/18-121-08-19-07643 від 12.03.2019, зокрема пункту 2.2 Договору, порядок розрахунків за Договором передбачає здійснення оплати за надання послуг протягом 45 календарних днів з моменту підписання обома сторонами акту здачі-прийняття наданих послуг шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Отже, з моменту підписання сторонами у справі Акту № 9 від 31.01.2022 здачі-приймання наданих послуг по Договору № 10910/19/18-121-08-19-07643 від 12.03.2019, враховуючи встановлений п. 2.2 Договору строк оплати, кінцевим терміном оплати наданих послуг є 17.03.2022 включно, а з моменту підписання сторонами у справі Акту № 10 від 28.07.2022 здачі-приймання наданих послуг по Договору № 10910/19/18-121-08-19-07643 від 12.03.2019 - кінцевим терміном оплати наданих послуг є 12.09.2022 включно (з урахуванням того, що 11.09.2022 було вихідним днем).

Таким чином, сторонами чітко визначений строк оплати наданих за Договором послуг.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем оплата послуг у передбачені строки взагалі не здійснена.

За таких обставин, матеріалами справи доведено, що відповідач в порушення вимог ст. 903 ЦК України не виконав умови Договору № 10910/19/18-121-08-19-07643 від 12.03.2019 в частині оплати наданих послуг, своєчасно та в повному обсязі не сплатив за надані позивачем послуги, що призвело до невиконання грошового зобов`язання і виникнення боргу за надані послуги в сумі 142 800,00 грн.

За змістом положень статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні положення наведено й у статтях 525, 526 ЦК України.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

На день розгляду спору відповідач доказів оплати за надані послуги в повному обсязі суду не надав.

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідачем порушено строки проведення оплати за надані послуги.

Також судом приймається до уваги, що матеріали справи містять Акт звірки взаємних розрахунків між сторонами станом на 01.10.2023 по Договору № 10910/19/18-121-08-19-07643 від 12.03.2019, який підписаний відповідачем (із зауваженнями з боку відповідача, що ВП ЗАС не має доступу до первинних документів бухгалтерського обліку у зв`язку із тимчасовою окупацією території м. Енергодар Запорізької області), та яким сторони засвідчили, що станом на 01.10.2023 відповідач має заборгованість перед позивачем по взаєморозрахункам на загальну суму 142 800,00 грн.

При цьому суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та, в окремих випадках, - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу. Відповідний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.

Стосовно доводів відповідача, що первинні документи бухгалтерського обліку ВП «Запорізька АЕС» перебувають на тимчасово окупованій території, то суд зауважує, що посилання на такі обставини як на підставу для звільнення від виконання обов`язку, в тому числі грошового зобов`язання, є безпідставним і необґрунтованим, оскільки втрата первинних документів підприємством не звільняє його від зобов`язання здійснювати розрахунки зі своїми контрагентами.

Оцінивши представлені письмові докази в їх сукупності, враховуючи відсутність документів, які б спростовували позицію позивача або неправильність визначення вартості наданих відповідачу послуг, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 142 800,00 грн. за надані послуги станом на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, то позовна вимога про стягнення з відповідача 142 800,00 грн. основного боргу підлягає задоволенню судом.

Стосовно посилань відповідача на наявність форс-мажорних обставин (військова агресія Російської Федерації проти України, введення в Україні воєнного стану) як на неможливість виконання грошових зобов`язань за спірним Договором суд зауважує на наступне.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з частиною 2 статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» військові дії вважаються форс-мажорними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору.

Форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання. При цьому закон звільняє від відповідальності за порушення зобов`язань, якщо воно стало саме наслідком форс-мажору.

Отже, визначення форс-мажору передбачає, що сам по собі воєнний стан не може бути автоматично форс-мажором, для визнання його таким обов`язково щоб він безпосередньо спричинив неможливість виконати те чи інше договірне зобов`язання.

Таким чином, ознаками форс-мажорних обставин є наступні: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Наразі строк дії режиму воєнного стану в Україні продовжений до 07.02.2025.

Господарський суд наголошує, що форс-мажор (у даному випадку - військова агресія проти України) повинен бути у причинному зв`язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.

Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Іншими словами, сама по собі війська агресія Російської Федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.

Війна як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Вище наведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21.

Підсумовуючи викладене суд зауважує, що форс-мажор не звільняє від обов`язку виконати зобов`язання, він звільняє виключно від відповідальності за невиконання зобов`язання (неустойка у формі штрафу та пені, відшкодування збитків).

Умовами розділу 6 «Форс-мажорні обставини» спірного Договору сторони визначили порядок дій сторін при настанні форс-мажорних обставин.

У даному випадку відповідачем не надано доказів дотримання порядку, прописаного в Договорі, повідомлення позивача про виникнення форс-мажору та, як наслідок, неможливість вчасного виконання прийнятих на себе зобов`язань за Договором.

Відповідач не повідомляв позивача про настання форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов`язань за Договором, та про отримання відповідних підтверджуючих документів.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Відповідачем не надано суду таких документів Торгово-промислової палати України/інших компетентних органів, установ, які стосуються саме правовідносин сторін в рамках Договору № 10910/19/18-121-08-19-07643 від 12.03.2019.

Більш того, матеріали справи свідчать, що станом Акт № 10 від 28.04.2022 здачі-приймання наданих послуг по Договору № 10910/19/18-121-08-19-07643 від 12.03.2019 підписаний відповідачем вже після початку військової агресії Російської Федерації проти України, тобто відповідач свідомо прийняв на себе зобов`язання з оплати отриманих від позивача послуг з урахуванням ризиків господарської діяльності в умовах введеного в Україні режиму воєнного стану.

На підставі ч. 1 ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин. З метою позбавлення обов`язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії воєнного стану, на сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин.

Зокрема, листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований «Всім кого це стосується», Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на підставі ст., ст. 14, 14№ Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Разом з цим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов`язання невиконане саме у зв`язку з воєнними діями.

Більш того, 13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов`язань згаданий вище лист від 28.02.2022 можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов`язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов`язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. Також вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

З огляду на це, абстрактний та загальний лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією РФ проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання (а доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим).

Також суд звертає увагу, що, введення на території України режиму воєнного стану є загальновідомою обставиною, проте всі громадяни та підприємства, установи та організації України знаходяться в однаковому становищі, тому позивач у справі (АТ «Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «ЕНЕРГОПРОЕКТ») також знаходиться в несприятливому економічному становищі, а отже правомірно очікує на сплату йому відповідачем боргу за спірним Договором.

Позивачем також заявлені вимоги про стягнення пені в сумі 61 853,40 грн., інфляційних втрат в сумі 35 538,20 грн. та 3 % річних в розмірі 9 912,17 грн. грн.

Відповідно до змісту ст., ст. 610-612 ЦК України невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є його порушенням, у разі якого настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Неналежне виконання відповідачем грошового зобов`язання за Договором на надання послуг № 10910/19/18-121-08-19-07643 від 12.03.2019 підтверджено матеріалами справи.

З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Оскільки матеріалами справи доведений факт порушення відповідачем умов та строків оплати отриманих від позивача послуг за Договором № 10910/19/18-121-08-19-07643 від 12.03.2019, нарахування позивачем відповідачу пені, інфляційних втрат та річних відсотків є правомірним.

Частиною 1 ст. 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст. 230 ГК України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Одним із видів неустойки є пеня, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Нормами ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. (ч. 6 ст. 231 ГК України)

Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Вимоги щодо стягнення пені позивач обґрунтовує пунктом 5.9 Договору, яким передбачено, що за порушення строків оплати наданих послуг Замовник сплачує Виконавцеві пеню в розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період нарахування пені.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 925/1386/19, приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено період часу, за який нараховується пеня, і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього строку, але такий строк, з урахуванням положень статей 251, 252 Цивільного кодексу України має бути визначений. При цьому перебіг вказаного строку починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.

З урахуванням положень ст. 251, 252 ЦК України, суд встановив, що п. 5.9 Договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначення «до дати фактичного виконання», тощо.

Умова, передбачена цим пунктом Договору («за кожен день прострочення»), не є такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.

Відповідно до розрахунку позивача сума пені за неналежне виконання відповідачем зобов`язань по оплаті наданих послуг за Договором на надання послуг № 10910/19/18-121-08-19-07643 від 12.03.2019 становить 61853,40 грн., яка розрахована наступним чином: по Акту № 9 від 31.01.2022 здачі-приймання послуг за період з 18.03.2022 по 12.09.2022 в розмірі 20 298,60 грн. і по Акту № 10 від 28.07.2022 здачі-приймання послуг за період з 13.02.2022 по 30.06.2023 в розмірі 41 554,80 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 257, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Водночас, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)» від 30.03.2020 № 540-IX, який набрав чинності з 02.04.2020, розділ «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України доповнено пунктом 7 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Також доповнено розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено на всій території України карантин з 12.03.2020.

Карантин, впроваджений в Україні з 12.03.2020 безперервно продовжувався до 30.06.2023 (постанови Кабінету Міністрів України № 239 від 25.03.2020, № 291 від 22.04.2020, № 343 від 04.05.2020, № 392 від 20.05.2020, № 500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1236 від 09.12.2020, № 104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, № 611 від 16.06.2021, № 855 від 11.08.2021, № 981 від 22.09.2021, № 1336 від 15.12.2021, № 229 від 23.02.2022, № 630 від 27.05.2022, № 928 від 19.08.2022, № 1423 від 23.12.2022, № 383 від 25.04.2023).

Постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантин відмінено з 24:00 30.06.2023.

В подальшому, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 19, яким встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15.03.2022, який набрав чинності з 17.03.2022.

На теперішній час п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в редакції Закону України № 3450-IX від 08.11.2023 та передбачає, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Наразі відповідними Указами Президента України строк, на який на території України введено режим воєнного стану, продовжено до 07.02.2025 включно.

За таких обставин, дія Закону України від 30.03.2020 № 540-IX надавала можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців, та виходити за межі однорічного строку позовної давності для штрафних санкцій, а Законами України від 15.03.2022 № 2120-ІХ та від 08.11.2023 № 3450-ІХ на законодавчому рівні запроваджено механізм, за якого позовна давність на період дії воєнного стану або надзвичайної ситуації продовжується на строк дії таких обставин.

Наведеним вище повністю спростовуються доводи відповідача щодо помилковості здійсненого позивачем розрахунку пені, а саме без додержання умов щодо нарахування та стягнення пені за період більше ніж 6 місяців з урахуванням продовження строку, визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України на строк дії карантину.

Наданий позивачем розрахунок пені судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» та встановлено, що вказаний розрахунок позивачем виконаний правильно з урахуванням встановленого п. 5.9 Договору розміру пені, строку нарахування пені згідно ч. 6 ст. 232 ГК України (відповідно до строку дії карантину) та з дотриманням положень щодо строків позовної давності.

Враховуючи викладене, вимога про стягнення з відповідача 61 853,40 грн. пені за порушення строків розрахунків за Договором № 10910/19/18-121-08-19-07643 від 12.03.2019 заявлена до стягнення правомірно та підлягає задоволенню судом.

Щодо заявлених на підстав ст. 625 ЦК України вимог про стягнення з відповідача 9 912,17 грн. 3 % річних та 35 538,20 грн. інфляційного збільшення боргу за час прострочення, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплати гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основною боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, порушення відповідачем грошового зобов`язання тягне за собою наслідки, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно розрахунку позивача сума 3 % річних за неналежне виконання відповідачем зобов`язань по оплаті наданих послуг за Договором на надання послуг № 10910/19/18-121-08-19-07643 від 12.03.2019 становить 9 912,17 грн., які розраховані наступним чином: по Акту № 9 від 31.01.2022 здачі-приймання послуг за період з 18.03.2022 по 12.09.2022 в розмірі 1 668,38 грн. і по Акту № 10 від 28.07.2022 здачі-приймання послуг за період з 13.02.2022 по 15.08.2024 в розмірі 8 243,79 грн.

Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» розрахунок 3 % річних, які нараховані за порушення відповідачем строків розрахунків за надані послуги та встановлено, що даний розрахунок виконаний правильно.

З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 9 912,17 грн. заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню судом.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Згідно рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

У постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/1307/19 викладений правовий висновок, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: - час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; - час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Відповідно до розрахунку позивача сума інфляційних втрат за неналежне виконання відповідачем зобов`язань по оплаті наданих послуг за Договором на надання послуг № 10910/19/18-121-08-19-07643 від 12.03.2019 становить 35 538,20 грн., яка розрахована наступним чином: по Акту № 9 від 31.01.2022 здачі-приймання послуг за період з квітня 2022 року по серпень 2022 року в розмірі 12 632,18 грн. і по Акту № 10 від 28.07.2022 здачі-приймання послуг за період з вересня 2022 року по липень 2024 року в розмірі 22 906,02 грн.

Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» розрахунок інфляційних втрат, які нараховані за порушення відповідачем строків розрахунку за надані послуги, наданий позивачем, та встановлено, що цей розрахунок позивачем виконаний правильно.

З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 35 538,20 грн. заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню судом.

Відповідачем контррозрахунок суми заборгованості заявленої позивачем до стягнення, в тому числі основного боргу, пені, інфляційних нарахувань та 3 % річних, суду не наданий.

Відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру заявлених до стягнення пені та 3 % річних до мінімально можливого розміру. В обґрунтування вказаного клопотання відповідач зазначає, що саме введення на території України режиму воєнного стану, тимчасова окупація м. Енергодар Запорізької області, де розташовані виробничі потужності Запорізької АЕС та втрата контрою АТ «Енергоатом» над Запорізькою АЕС, а також важкий фінансово-господарський стан підприємства стали причиною невчасного виконання зобов`язань за Договором на надання послуг № 10910/19/18-121-08-19-07643 від 12.03.2019.

Позивач проти зменшення пені та річних відсотків заперечив.

Неустойка має подвійну правову природу - є одночасно способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником. Завданням неустойки, як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності, є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Відповідно ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Вказана позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року по справі № 902/417/18.

Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру ( відсоткового співвідношення ) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України ( справедливість, добросовісність, розумність ), та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України, на власний розсуд, за внутрішнім переконанням, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до ст. 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме ст. 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово викладався Верховним Судом у постановах, зокрема від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі № 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 у справі № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20.

У постановах від 12.06.2019 у справі № 904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі № 904/4083/18 Верховний Суд також зазначив, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Необхідно зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання). Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/17.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. (Аналогічні правові висновки наведено в постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 915/2095/19, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1199/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19 ).

Застосоване у ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України словосполучення «суд має право» та «може бути зменшений за рішенням суду» свідчить про те, що саме, зокрема, суд першої інстанцій користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій ( неустойки ), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. (Аналогічний висновок наведено у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, від 24.02.2020 у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 у справі № 922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19, від 04.10.2021 у справі № 922/3436/20, від 10.11.2022 у справі № 910/15705/21, від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21).

Так, вирішуючи клопотання про зменшення пені та річних відсотків судом враховано, що у зв`язку із військовою агресією РФ проти України та тимчасовою окупацією м. Енергодар Запорізької області фактично втрачено контроль над виробничими потужностями ВП Запорізька АЕС, а тому підприємницька діяльність відповідача значним чином ускладнилася. Поряд з цим, АТ «НАЕК «Енергоатом» продовжує нести витрати з утримання об`єктів і персоналу ЗАЕС, не одержуючи від діяльності цього відокремленого підрозділу жодного доходу. Натомість, постійні ракетні атаки РФ на енергетичну інфраструктуру України безпосередньо та значно впливають на роботу інших атомних електростанцій України. Через зниження частоти в енергосистемі України на енергоблоках спрацьовує система аварійного захисту, внаслідок чого енергоблоки автоматично відключаються та працюють у проектному режимі, без генерації у вітчизняну енергосистему.

Крім того, виконуючи функції експлуатуючої організації (оператора) атомних електростанцій, АТ «НАЕК «Енергоатом», відповідно до Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», зобов`язане першочергово забезпечувати безпечну експлуатацію ядерних установок. Відповідно, наявні ресурси, в тому числі грошові кошти, АТ «НАЕК «Енергоатом» спрямовує в першу чергу на задоволення потреб безпеки експлуатації АЕС.

Суд враховує, що за 2022 рік АТ «НАЕК «Енергоатом» отримані збитки в розмірі 12,4 млрд. гривень (чистий фінансовий збиток відповідно до Звіту про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2022 рік), а за 2023 рік АТ «НАЕК «Енергоатом» отримані збитки в розмірі 11,3 млрд. гривень (чистий фінансовий збиток відповідно до Звіту про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2023 рік).

Разом з тим, підприємство відповідача все ж таки веде господарську діяльність, забезпечує зайнятість працівників та виплату зарплати.

Відтак, покладення на відповідача пені в розмірі 61 853,40 грн. (що становить 43,3 % від розміру заявленої позивачем до стягнення суми основного боргу) в даному випадку набуває ознак каральної функції та розцінюється судом як надмірний тягар для суб`єкта господарської діяльності, який здійснює свою діяльність під час дії воєнного стану.

При цьому судом враховано відсутність понесення позивачем прямих збитків пов`язаних з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов`язання за Договором, приймаючи до уваги відсутність доказів, що свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків в результаті дій відповідача.

Також, суд приймає до уваги, що стягнення пені не є основним доходом позивача і не може впливати на його господарську діяльність, а пеня є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі.

Суд зауважує, що застосування господарських санкцій з огляду на їх закріплення у Договорі сторонами не повинно мати своєю метою ускладнення подальшої діяльності товариства, а має відповідати не лише принципу свободи договору, а й принципам справедливості, добросовісності та розумності.

При цьому суд враховує, що стягнення з відповідача у даній справі інфляційних втрат та 3 % річних в порядку ст. 625 ЦК України фактично нівелюють збитки позивача від знецінення грошових коштів за порушення відповідачем строків розрахунків за Договором на надання послуг № 10910/19/18-121-08-19-07643 від 12.03.2019.

Із врахуванням викладеного, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені та зменшення її розміру на 50 %.

З підстав наведених вище таке зменшення суд вважає оптимальним балансом дотримання інтересів сторін у спорі.

Зменшення пені за переконанням суду у достатній мірі компенсуватиме майнові втрати позивача, понесені внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем взятих на себе грошових зобов`язань за Договором на надання послуг № 10910/19/18-121-08-19-07643 від 12.03.2019, відповідатиме діловим звичаям та нормальній діловій практиці, забезпечить дотримання розумного балансу, а також інтересів відповідача та не матиме негативних наслідків для позивача.

Стосовно зменшення заявлених до стягнення річних відсотків, то суд зазначає, що в даній справі відповідачем не було доведено, що належні до сплати 3 % є надмірно великі. Крім того, відповідачем не визначено до якого розміру він просить суд зменшити розмір нарахованих річних відсотків.

У зв`язку із викладеним, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення відсотків річних.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Позивач частково надав докази в обґрунтування позовних вимог.

Доводи відповідача, наведені в обґрунтування його правової позиції по суті спору, враховані судом при прийнятті рішення у даній справі.

На підставі викладеного, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають задоволенню частково в частині стягнення з відповідача на користь позивача 142 800,00 грн. основного боргу, 9 912,17 грн. 3 % річних, 35 538,20 грн. інфляційних втрат та 30 926,70 грн. пені. В іншій частині позовних вимог в позові відмовляється.

Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому, зменшення судом штрафних санкцій не впливає на розподіл судових витрат.

Тому, витрати зі сплати судового збору в сумі 3 001,25 грн. покладаються на відповідача.

Позивач в позовній заяві навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які просив стягнути їх з відповідача, а саме 6 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу при розгляді справи в порядку загального позовного провадження в суді першої інстанції.

14.10.2024 до суду від позивача надійшла заява про розподіл судових витрат, якою позивач просить суд долучити до матеріалів справи № 908/2186/24 докази понесенням ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 6 000,00 грн. та покласти судові витрати позивача на правничу допомогу в цій сумі на відповідача.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Зі змісту ст. і ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно частин 1-3 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно, витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач проти покладення на нього витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 6 000,00 грн. заперечив, вважає заявлену позивачем до стягнення суму витрат на оплату правової допомоги адвоката не доведеною, занадто завищеною та не співмірною суті спору та складності справи.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу у даній справі позивач надав суду наступні документи: Договір про надання правової допомоги № 04-22 від 05.08.2022, укладений між позивачем (Клієнт) та адвокатом Барчук Алєсею Вікторівною; Додаткові угоди № 1 від 05.12.2022, № 2 від 21.08.2023 і № 3 від 29.12.2023 до Договору про надання правової допомоги № 04-22 від 05.08.2022; Протокол від 14.08.2024 погодження розміру гонорару адвоката за надання правничої допомоги за договором № 04-22 від 05.08.2022 у спорі з Акціонерним товариством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ» за договором на надання послуг № 10910/19/18-121-08-19-07643 від 12.03.2019; Акт № 24 від 07.10.2024 про надання правничої допомоги (виконаних робіт) до Договору про надання правової допомоги № 04-22 від 05.08.2022 на загальну суму 6 000,00 грн., в якому викладено детальний опис виконаних робіт та який підписано позивачем в особі Генерального директора Олександра Гречки та адвокатом Алєсею Барчук.

Відповідно до п. 1 Договору про надання правової допомоги № 04-22 від 05.08.2022 Адвокат зобов`язався здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги Клієнту, а Клієнт зобов`язався оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Розмір гонорару за надання правничої допомоги за цим договором за встановлюється в розмірі, що визначається за домовленістю сторін. Суми гонорару зазначаються в актах про надання правничої допомоги. В акті про надання правничої допомоги вказується перелік наданої правничої допомоги з ідентифікацією та її вартість. Оплата підлягає перерахуванню клієнтом у безготівковій формі протягом 20 календарних днів з моменту підписання акту про надання правничої (п., п. 9.1, 9.2, 9.3 договору).

Додатковою угодою № 3 від 29.12.2023 встановлено строк дії цього договору до 31.12.2024.

Сторонами договору підписано Протокол від 14.08.2024 погодження розміру гонорару адвоката за надання правничої допомоги за договором № 04-22 від 05.08.2022, яким сторони погодили, що в рамках цього договору Адвокат надає правничу допомогу Клієнту в спорі з Акціонерним товариством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ» про стягнення заборгованості за договором на надання послуг № 10910/19/18-121-08-19-07643 від 12.03.2019. Гонорар адвоката за правничу допомогу в спорі в суді першої інстанції є фіксованим у розмірі 6 000,00 грн.

Повноваження Барчук А.В. як адвоката у даній справі підтверджуються Свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю № 1083 від 21.10.2011.

На підставі Договору про надання правової допомоги № 04-22 від 05.08.2022 адвокатом виписано Ордер серії АХ № 1206031 від 29.08.2024 на надання правничої допомоги позивачу.

07.10.2024 позивач та адвокат Барчук А.В. підписали Акт № 24 від 07.10.2024 про надання правничої допомоги (виконаних робіт) до Договору про надання правової допомоги № 04-22 від 05.08.2022, згідно якого адвокатом надано Клієнту правничу допомогу, а саме: представництво інтересів Клієнта в господарському судочинстві у справі № 908/2186/24 (підготовка позовної заяви про стягнення коштів із розрахунком стягуваних сум; підготовка та подання відповіді на відзив). Гонорар (винагорода) адвоката за надання правничої допомоги складає 6 000,00 грн. Претензій щодо обсягу та якості виконаних робіт (наданих послуг) Клієнт до адвоката не має.

Матеріали справи № 908/2186/24 свідчать, що позовна заява подавалася до Господарського суду Запорізької області через систему «Електронний суд» ЄСІТС за підписом директора АТ «Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «ЕНЕРГОПРОЕКТ» Гречки О.М., відповідь на відзив на позовну заяву подавалася через систему «Електронний суд» ЄСІТС за підписом адвоката Барчук А.В., заява про стягнення витрат на правничу допомогу від імені позивача складена та підписана також адвокатом Барчук А.В. та подана до Господарського суду Запорізької області через систему «Електронний суд» ЄСІТС.

Докази проведення позивачем (Клієнтом) оплати за надані правничі послуги станом на час винесення судом додаткового рішення матеріали справи не містять.

Разом із тим, відповідно до усталеної практики вирішення господарських спорів, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. (Висновок Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладений в абз. 3 п. 6.5. постанови від 03.10.2019 по справі № 922/445/19).

Наведеним спростовуються доводи відповідача щодо того, що відсутність фактичного проведення оплати наданої правничої допомогу унеможливлює її стягнення з відповідача на користь позивача.

Суд зазначає, що критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У додатковій постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 916/1777/19 зазначено, що вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України"» від 26.02.2015, п.,п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

За змістом частини третьої статті 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Разом із тим, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Отже, дослідивши зміст наданої адвокатом Барчук А.В. професійної правничої допомоги, про яку зазначено в Акті № 24 від 07.10.2024 про надання правничої допомоги (виконаних робіт) до Договору про надання правової допомоги № 04-22 від 05.08.2022, суд вважає, що такий зміст наданої правничої допомоги в цілому відповідає умовам Договору про надання правової допомоги № 04-22 від 05.08.2022, при цьому суд виходить з того, що враховуючи конкретні обставини справи, адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту.

У додатковій постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 916/1777/19 зазначено, що вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 903/390/18.

Суд зазначає, що сторонами в Договорі про надання правової допомоги № 04-22 від 05.08.2022 визначено розмір гонорару в фіксованій сумі 6 000,00 грн.

Адвокатом надані позивачу послуги, про які зазначено в Акті № 24 від 07.10.2024 про надання правничої допомоги (виконаних робіт). Суд вважає суму гонорару співмірною зі складністю справи та виконаних адвокатом роботам (наданим послугам), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також ціною позову.

Суд враховує, що спір виник саме внаслідок дій відповідача, яким не виконано зобов`язання за договором на надання послуг № 10910/19/18-121-08-19-07643 від 12.03.2019, що стало підставою для звернення до суду. Крім того, відповідач, не визнаючи позов та формально заперечуючи проти його задоволення, позбавив себе можливості на понесення судових витрат у меншому розмірі (50 % сплаченого судового збору).

Надані позивачем докази в їх сукупності підтверджують наявність підстав для відшкодування йому судом витрат на професійну правничу допомогу за рахунок відповідача, оскільки їх розмір відповідно до статті 74 ГПК України доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

На підставі зазначеного, враховуючи приписи п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката в заявленій позивачем сумі 6 000,00 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст., ст. 123, 126, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов Акціонерного товариства «Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «ЕНЕРГОПРОЕКТ», м. Харків до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», м. Київ в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція», м. Енергодар Запорізької області про стягнення 250 103,77 грн. заборгованості за договором № 10910/19/18-121-08-19-07643 від 12.03.2019 задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, ідентифікаційний код юридичної особи 24584661) в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція», (71503, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133, код ЄДРПОУ ВП 19355964) на користь Акціонерного товариства «Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «ЕНЕРГОПРОЕКТ», (61005, м. Харків, пр. Героїв Харкова, буд. 10/12, ідентифікаційний код юридичної особи 14078902) 142 800 (сто сорок дві тисячі вісімсот) грн. 00 коп. основного боргу, 30 926 (тридцять тисяч дев`ятсот двадцять шість) грн. 70 коп. пені, 35 538 (тридцять п`ять тисяч п`ятсот тридцять вісім) грн. 20 коп. інфляційних втрат, 9 912 (дев`ять тисяч дев`ятсот дванадцять) грн. 17 коп. 3 % річних, 3 001 (три тисячі одну) грн. 25 коп. судового збору та 6 000 (шість тисяч) грн. 00 коп. судових витрат на професійну правничу допомогу. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволені позову відмовити.

Повне судове рішення складено « 31» жовтня 2024 р.

Суддя Н. Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.