Рішення

від 30.10.2024 по справі 910/10615/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.10.2024Справа № 910/10615/24Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., за участю секретаря судового засідання Тихоши Л.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні справу в порядку загального позовного провадження

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , Ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до про1. Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИТЯЧА РАДІСТЬ» (03057, місто Київ, ВУЛИЦЯ ВАДИМА ГЕТЬМАНА, будинок 6 /ЛІТЕРИ Б,Б'/, Ідентифікаційний код юридичної особи 42080895); 2. Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації (03151, місто Київ, пр.Повітряних Сил, будинок 41, Ідентифікаційний код юридичної особи 37378937) визнання припиненими трудових відносин та зобов`язання вчинити діїПредставники:

від Позивача: Громич І.В. (представник на підставі ордеру);

від Відповідачів: не з`явились;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 (надалі також - «Позивач») звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИТЯЧА РАДІСТЬ» (надалі також - «Відповідач-1») та Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації (надалі також - «Відповідач-2») про визнання припиненими трудових відносин та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання припиненими трудових відносин ОСОБА_1 з Товариством з обмеженою відповідальністю «ДИТЯЧА РАДІСТЬ» у зв`язку із звільненням ОСОБА_1 з посади генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИТЯЧА РАДІСТЬ» за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України; зобов`язання Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації внести запис про зміну до відомостей про керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИТЯЧА РАДІСТЬ», що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань шляхом виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про ОСОБА_1 як керівника товариства з обмеженою відповідальністю «ДИТЯЧА РАДІСТЬ».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2024 року відкрито провадження у справі №910/10615/24 постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.09.2024 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання, задоволено усне клопотання Позивача про долучення витягу до матеріалів справи, відкладено підготовче судове засідання на 09.10.2024 року.

14.10.2024 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача - 2 надійшли заперечення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.10.2024 року.

В судовому засіданні 30 жовтня 2024 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити у повному обсязі. Представники Відповідачів не з`явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про доставлення процесуального документа до електронного кабінету Відповідачів.

Приймаючи до уваги, що Відповідачі були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представників Відповідачів не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 30 жовтня 2024 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

Рішенням загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИТЯЧА РАДІСТЬ», оформленим протоколом №3 від 06.11.2018 року, призначено на посаду генерального директора Товариства ОСОБА_1 . (а.с.19)

Наказом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИТЯЧА РАДІСТЬ» №5-К від 23.11.2018 року призначено ОСОБА_1 на посаду генерального директора з 23.11.2018 року. (а.с.20)

13.06.2024 року ОСОБА_1 була подана заява учасникам Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИТЯЧА РАДІСТЬ» про звільнення з посади генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИТЯЧА РАДІСТЬ», за власним бажанням, на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу Законів про працю. (а.с.24)

Заявою №7 від 16.07.2024 року ОСОБА_1 повідомила учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИТЯЧА РАДІСТЬ» про скликання й проведення позачергових загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИТЯЧА РАДІСТЬ» з направленням порядку денного загальних зборів учасників, що підтверджується копіями фіскальних чеків, накладних, описів вкладення у цінний лист від 16.07.2024 р., роздруківками з офіційного вебсайту АТ «Укрпошта». (а.с.34-43)

16.08.2024 року загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИТЯЧА РАДІСТЬ» не відбулись, що підтверджується Актом про неявку учасників від 16.08.2024 року. (а.с.44)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що оскільки питання про звільнення директора товариства вирішується рішенням загальних зборів відповідно до статуту товариства, яке не було вирішено у встановленому чинним законодавством порядку, були порушені трудові права Позивача. За таких підстав, Позивач звернувся до суду з вказаним позовом та просить суд визнати припиненими трудові відносини ОСОБА_1 з Товариством з обмеженою відповідальністю «ДИТЯЧА РАДІСТЬ» у зв`язку із звільненням ОСОБА_1 з посади генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИТЯЧА РАДІСТЬ» за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України; зобов`язати Солом`янську районну в місті Києві державну адміністрацію внести запис про зміну до відомостей про керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИТЯЧА РАДІСТЬ», що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань шляхом виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про ОСОБА_1 як керівника товариства з обмеженою відповідальністю «ДИТЯЧА РАДІСТЬ».

Заперечуючи проти позову, Відповідач - 2 зазначав, що відповідно до вимог Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі рішення суду не проводяться реєстраційні дії про зміну відомостей в ЄДР.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Так, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №910/7164/19).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено Судом, рішенням загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИТЯЧА РАДІСТЬ», оформленим протоколом №3 від 06.11.2018 року, призначено на посаду генерального директора Товариства ОСОБА_1 . (а.с.19)

Наказом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИТЯЧА РАДІСТЬ» №5-К від 23.11.2018 року призначено ОСОБА_1 на посаду генерального директора з 23.11.2018 року. (а.с.20)

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИТЯЧА РАДІСТЬ» є ОСОБА_1 . (а.с.12-18)

Згідно з ч.12 статті 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» з одноосібним виконавчим органом та кожним членом колегіального виконавчого органу укладається цивільно-правовий або трудовий договір (контракт). Договір (контракт), що укладається з одноосібним виконавчим органом та членом колегіального виконавчого органу, від імені товариства підписує особа, уповноважена на таке підписання загальними зборами учасників.

Такий трудовий договір (контракт) може визначати окремі аспекти діяльності одноосібного виконавчого органу (члена колегіального виконавчого органу) як працівника товариства, зокрема, строк здійснення ним повноважень; права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальну); умови матеріального забезпечення; умови звільнення з посади (у тому числі дострокового).

Суд зазначає, що матеріали справи не містять, а Позивачем в свою чергу не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження укладення між Позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДИТЯЧА РАДІСТЬ» трудового договору (контракту) в порядку, передбаченому частиною дванадцятою статті 39 Закону № 2275-VIII, а тому Суд доходить до висновку про те, що між ним та Товариством не виникав спір стосовно припинення такого правочину. Відтак, до даних правовідносин сторін не підлягають застосуванню норми КЗпП України, зокрема статті 38 цього Кодексу, яка визначає порядок розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року по справі № 127/27466/20 зазначено, що водночас в обох випадках - коли особу обрано до складу виконавчого органу (між товариством та особою встановлені відносини управління товариством) та укладено трудовий договір (встановлені трудові відносини) і коли існують тільки відносини з управління товариством без укладення трудового договору - саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.

При цьому Велика Палата Верховного Суду враховує, що позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та / або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством.

Цими висновками Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду про застосування в подібних правовідносинах положень законодавства про працю, зокрема, статті 38 КЗпП України, викладених у постановах від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18, від 17.03.2021 у справі № 761/40378/18 та від 19.01.2022 у справі № 911/719/21, зокрема, в частині тверджень про те, що відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як і будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні, а також про те, що визначальним при вирішенні справ цієї категорії є не перевірка дотримання керівником юридичної особи порядку скликання загальних зборів учасників товариства, а волевиявлення працівника на звільнення з роботи та дотримання ним процедури звільнення, передбаченої частиною першою статті 38 КЗпП України.

Згідно з ч.13 статті 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов`язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов`язків для всіх членів колегіального виконавчого органу.

Частиною першою статті 29 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників є вищим органом товариства.

Загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства (частина перша статті 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.

Відповідно до частин першої - третьої статті 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Отже, відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган попередивши власника письмово за два тижні. Разом з тим особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №758/1861/18).

Відповідно до п.13.1 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИТЯЧА РАДІСТЬ», затвердженого рішенням загальних зборів учасників, оформленим протоколом №05/01/21 від 05.01.2021 року, вищим органом управління товариства є загальні збори учасників Товариства. (а.с.22-31)

До виключної компетенції Загальних зборів Учасників Товариства належать, зокрема, створення та визначення компетенції (повноважень) дирекції як виконавчого органу Товариства, призначення та відкликання її членів. (п.13.5.3 Статуту)

Згідно з п.14.1 Статуту виконавчим органом Товариства є колегіальний орган - Дирекція у складі Генерального директора та Головного бухгалтера.

Таким чином, Суд зазначає, що питання щодо звільнення директора вирішується тільки за рішенням загальних зборів учасників Товариства, тому Позивач як директор товариства не має самостійних повноважень щодо вирішення питань про своє звільнення з посади директора.

Статтею 31 Закону № 2275-VIII передбачено, що загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або статутом товариства, зокрема, з ініціативи виконавчого органу товариства (пункт 1 цієї статті).

Відповідно до частин другої, третьої статті 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства.

Згідно з п.13.12 Статуту загальні збори учасників Товариства скликаються не рідше двох разів на рік і проводяться, як правило, за місцем знаходження Товариства.

Позачергові загальні збори учасників Товариства повинні також бути скликані на вимогу Дирекції Товариства або Ревізійної комісії. (п.13.14 Статуту)

Беручи до уваги наведене, Суд зазначає, що директор для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу за своєю ініціативою мав скликати загальні збори учасників Товариства (пункт 1 частини першої, частина сьома статті 31 Закону № 2275-VIII) з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов`язків (частина тринадцята статті 39 Закону № 2275-VIII), оскільки вирішення цього питання належить до виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства (частина перша статті 99 ЦК України, пункт 7 частини другої статті 30 Закону № 2275-VIII, підпункт «є» пункту 8.5 Статуту).

При цьому Директор мав дотриматись вимог статті 32 Закону № 2275-VIII та Статуту щодо порядку скликання загальних зборів учасників Товариства, зокрема: не пізніше, ніж за 30 днів до початку зборів шляхом надсилання поштовим відправленням з описом вкладення повідомити кожного з учасників Товариства про порядок денний, дату, час і місце їх проведення, а також надати учасникам можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного, і забезпечити належні умови для ознайомлення з такими документами та інформацією за місцезнаходженням Товариства в робочий час.

13.06.2024 року ОСОБА_1 була подана заява учасникам Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИТЯЧА РАДІСТЬ» про звільнення з посади генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИТЯЧА РАДІСТЬ», за власним бажанням, на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу Законів про працю. (а.с.24)

Заявою №7 від 16.07.2024 року ОСОБА_1 повідомила учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИТЯЧА РАДІСТЬ» про скликання й проведення позачергових загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИТЯЧА РАДІСТЬ» з направленням порядку денного загальних зборів учасників, що підтверджується копіями фіскальних чеків, накладних, описів вкладення у цінний лист від 16.07.2024 р., роздруківками з офіційного вебсайту АТ «Укрпошта». (а.с.34-43)

16.08.2024 року загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИТЯЧА РАДІСТЬ» не відбулись, що підтверджується Актом про неявку учасників від 16.08.2024 року. (а.с.44)

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Конституційний Суд України у Рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов`язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №758/1861/18).

Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИТЯЧА РАДІСТЬ» на підставі рішення Загальних зборів учасників Товариства у передбачений чинним законодавством України строк та внесення змін відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про юридичну особу в частині зміни керівника, що вказує на те, що в межах статутної діяльності товариства Відповідачем-1 були порушені трудові права Позивача, зокрема, його право бути звільненим із займаної посади за власним бажанням, та право на вільне обрання місця для його реалізації.

При цьому, Суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду в постановах від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 та від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 висловила правову позицію про те, що суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, які фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Враховуючи те, що Позивач у визначений чинним законодавством України строк повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю «ДИТЯЧА РАДІСТЬ» про звільнення з посади директора Товариства за власним бажанням, на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу Законів про працю, скликав загальні збори учасників Товариства, однак останній не вчинив жодних дій на припинення трудових відносин, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача в частині визнання припиненими правовідносин з управління Товариством з обмеженою відповідальністю «ДИТЯЧА РАДІСТЬ», що виникли між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДИТЯЧА РАДІСТЬ» та ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується вимоги ОСОБА_1 в частині зобов`язання Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації внести запис про зміну до відомостей про керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИТЯЧА РАДІСТЬ», що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань шляхом виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про ОСОБА_1 як керівника товариства з обмеженою відповідальністю «ДИТЯЧА РАДІСТЬ», Суд зазначає.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Згідно із пункту 2 частини 1 статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", у тому числі щодо зобов`язання вчинення реєстраційних дій.

За змістом пункту 3 частини 5 статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" суб`єкт державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дати отримання судового рішення, передбаченого пунктом 2 частини першої цієї статті, проводить відповідну реєстраційну дію шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру (крім випадків, передбачених пунктами 1 та 2 цієї частини).

Згідно з п.14 ч.1 ст.1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" суб`єктом державної реєстрації є:

Міністерство юстиції України - у разі державної реєстрації політичних партій, всеукраїнських професійних спілок, їх об`єднань, всеукраїнських об`єднань організацій роботодавців; відокремлених підрозділів іноземних неурядових організацій, представництв, філій іноземних благодійних організацій, постійно діючих третейських судів, засновниками яких є всеукраїнські громадські організації, всеукраїнських творчих спілок, символіки громадських формувань, відомостей про дату початку обліку/дату припинення обліку часток товариства з обмеженою відповідальністю або товариства з додатковою відповідальністю в обліковій системі часток, що ведеться Центральним депозитарієм цінних паперів (далі - облікова система часток) та пов`язаних із цим змін згідно з вимогами цього Закону;

центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації - у разі державної реєстрації юридичних осіб - релігійних організацій;

територіальні органи Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі - у разі державної реєстрації первинних, місцевих, обласних, регіональних та республіканських професійних спілок, їх організацій та об`єднань, структурних утворень політичних партій, регіональних (місцевих) творчих спілок, територіальних осередків всеукраїнських творчих спілок, місцевих, обласних, республіканських Автономної Республіки Крим, Київської та Севастопольської міських організацій роботодавців та їх об`єднань, постійно діючих третейських судів, громадських об`єднань, їх відокремлених підрозділів, громадських об`єднань, що не мають статусу юридичної особи, підтвердження всеукраїнського статусу громадського об`єднання;

виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська та Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації, нотаріуси - у разі державної реєстрації юридичних осіб (крім випадків, передбачених абзацами другим - четвертим цього пункту) та фізичних осіб - підприємців (крім випадків, передбачених статтею 25-1 цього Закону).

Виконавчі органи сільських, селищних та міських рад (крім міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення) набувають повноважень з державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відповідно до цього Закону у разі прийняття відповідною радою такого рішення.

У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №758/1861/18 зроблено в тому числі висновок про те, що повноваження директора як посадової особи законодавець пов`язує із моментом внесення відповідного запису до ЄДРПОУ.

Отже, виходячи із вище викладеного, можна дійти висновку, що процедура звільнення директора із займаної посади внаслідок припинення трудових відносин з товариством має супроводжуватись виключенням директора з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 року у справі №910/7164/19.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити з його ефективності. Це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу.

Наведене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.06.2018 у справі №338/180/17 та від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц.

Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18.

За приписами ч. 2 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З огляду на викладене, у зв`язку із прийняттям судом рішення щодо визнання припиненими правовідносин з управління Товариством з обмеженою відповідальністю «ДИТЯЧА РАДІСТЬ», що виникли між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДИТЯЧА РАДІСТЬ» та ОСОБА_1 , Суд приходить до висновку про задоволення позовної вимоги Позивача в частині зобов`язання Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації внести запис про зміну до відомостей про керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИТЯЧА РАДІСТЬ», що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань шляхом виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про ОСОБА_1 як керівника товариства з обмеженою відповідальністю «ДИТЯЧА РАДІСТЬ».

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИТЯЧА РАДІСТЬ» та Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання припиненими трудових відносин та зобов`язання вчинити дії є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача-1.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

2. Визнати припиненими правовідносини з управління Товариством з обмеженою відповідальністю «ДИТЯЧА РАДІСТЬ», що виникли між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДИТЯЧА РАДІСТЬ» (03057, місто Київ, ВУЛИЦЯ ВАДИМА ГЕТЬМАНА, будинок 6 /ЛІТЕРИ Б,Б'/, Ідентифікаційний код юридичної особи 42080895) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , Ідентифікаційний код НОМЕР_1 ).

3. Зобов`язати Солом`янську районну в місті Києві державну адміністрацію (03151, місто Київ, пр.Повітряних Сил, будинок 41, Ідентифікаційний код юридичної особи 37378937) внести запис про зміну до відомостей про керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИТЯЧА РАДІСТЬ» (03057, місто Київ, ВУЛИЦЯ ВАДИМА ГЕТЬМАНА, будинок 6 /ЛІТЕРИ Б,Б'/, Ідентифікаційний код юридичної особи 42080895), що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань шляхом виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , Ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) як керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИТЯЧА РАДІСТЬ».

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИТЯЧА РАДІСТЬ» (03057, місто Київ, ВУЛИЦЯ ВАДИМА ГЕТЬМАНА, будинок 6 /ЛІТЕРИ Б,Б'/, Ідентифікаційний код юридичної особи 42080895) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , Ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 6 056 (шість тисяч п`ятдесят шість) грн. 00 коп.

5. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

6. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 01 листопада 2024 року.

Суддя О.В. Чинчин