Рішення

від 30.10.2024 по справі 910/9603/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.10.2024Справа № 910/9603/24Господарський суд міста Києва у складі судді Чинчин О.В., за участю секретаря судового засідання Тихоши Л.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні справу в порядку загального позовного провадження

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОРЛД ФУД ЕНД ФІД» (49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ЛАМАНА, будинок 19, Ідентифікаційний код юридичної особи 40182138) до про1. Акціонерного товариства «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» (04053, місто Київ, ВУЛИЦЯ КУДРЯВСЬКА, будинок 26/28, Ідентифікаційний код юридичної особи 30019775); 2. Акціонерного товариства «РВС БАНК» (04071, місто Київ, ВУЛИЦЯ ВВЕДЕНСЬКА, будинок 29/58, Ідентифікаційний код юридичної особи 39849797) визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню

Представники:

від Позивача: Скирда В.Є. (представник на підставі ордеру);

від Відповідача - 1: Пікульська К.В. (представник на підставі довіреності);

Сидорченко В.В. (представник на підставі довіреності);

від Відповідача - 2: не з`явились;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВОРЛД ФУД ЕНД ФІД» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» (надалі також - «Відповідач - 1») та Акціонерного товариства «РВС БАНК» (надалі також - «Відповідач - 2») про визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання такою, що не підлягає виконанню Банківську гарантію №2752-23Г від 10.10.2023р., що видана Акціонерним товариством «РВС Банк».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2024 року відкрито провадження у справі №910/9603/24, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 04.09.2024 року.

26.08.2024 року через систему «Електронний суд» від Відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву.

04.09.2024 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшла відповідь на відзив.

04.09.2024 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання, встановлено Відповідачу 1 строк до 5 днів з дня отримання відповіді на відзив для надання заперечень, встановлено Відповідачу 2 строк до 5днів з дня отримання відповіді на відзив для надання заперечень, продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче судове засідання на 02.10.2024 року.

09.09.2024 року через систему «Електронний суд» від Відповідача - 2 надійшли додаткові пояснення.

10.09.2024 року через систему «Електронний суд» від Відповідача-1 надійшли заперечення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.10.2024 року.

В судовому засіданні 30 жовтня 2024 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи, викладені у позовній заяві, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представники Відповідача - 1 заперечили проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просили суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В судове засідання представник Відповідача - 2 не з`явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету Відповідача - 2.

Таким чином, Суд приходить до висновку, що Відповідач - 2 про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Приймаючи до уваги, що Відповідач - 2 був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представника Відповідача - 2 не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 30 жовтня 2024 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.10.2023 року з метою виконання зобов`язань по виконанню контракту/договору, що укладається за результатами закупівлі (номер процедури закупівлі: 23Т-240, оголошення UA-2023-07-25-001878-a від 25.07.2023 р.) «24950000-8 - Спеціалізована хімічна продукція (Пропан в асортименті) (Лот №1 - 24950000-8 - Спеціалізована хімічна продукція (Пропан фракції 20/40)», укладеного Принципалом з Акціонерним товариством «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» (Бенефіціар), Акціонерним товариством «РВС БАНК», як Гарантом, видано Банківську гарантію № 2752-23Г, за якою Гарант безвідклично та безумовно зобов`язався виплатити Бенефіціару на вимогу будь-яку суму вказану у вимозі Бенефіціара, що не перевищує 2 994 948 грн. не пізніше п?яти робочих днів з дати отримання вимоги Бенефіціара, що містить пояснення, у чому полягає порушення Принципалом забезпечених зобов`язань, в забезпечення якого видана ця гарантія, без необхідності подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов, надання додаткових обґрунтувань.

Ця гарантія набирає чинності з дати видачі та діє до 25.07.2024 р. включно. (т.1 а.с.52)

12.10.2023 року між Акціонерним товариством «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВОРЛД ФУД ЕНД ФІД» (Постачальник) було укладено Договір поставки (графік поставки) № УГВС 321/23-23, за умовами якого Постачальник зобов`язується поставити Покупцеві пропант в асортиментi (далi - Товар, зазначений в специфікації, що додається до Договору i є його невід`ємною частиною), а Покупець - прийняти i оплатити такий Товар. Під поставкою Сторони розуміють передачу Товару Постачальником для прийняття Покупцем. Найменування/асортимент Товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю Товару та загальна вартість Товару вказуються у специфікації (далi - Специфікація), яка є Додатком №1 до Договору та є його невід`ємною частиною. Строк поставки Товару визначається Графіком поставки Товару, який є Додатком №3 до Договору та є його невід`ємною частиною. (т.1 а.с.25-37)

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВОРЛД ФУД ЕНД ФІД» листом № UA-0718/1 від 18.07.2024 р. на електронну пошту Акціонерного товариства «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» повідомило про розірвання договору поставки на підставі положень пункту 8.5. Договору, до якого було додано сертифікати про форс-мажорні обставини. (т.1 а.с.62-63)

Вимогою №44.2.3-011-5362 від 22.07.2024 року Акціонерне товариство «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» вимагало від Акціонерного товариства «РВС БАНК» сплатити суму у розмірі 2 994 948 грн. за Банківською гарантією № 2752-23Г від 10.10.2023 року. (т.1 а.с.172)

Повідомленням №2551/24-БТ від 23.07.2024 року Акціонерне товариство «РВС БАНК» повідомило Позивача про одержання вимоги бенефіціара про сплату за Банківською гарантією № 2752-23Г від 10.10.2023 року. (т.1 зворотна частина а.с.63-65)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Договір поставки вважається розірваним з 19.07.2024р. Свіфт-повідомлення, як і вимога про перерахування банківської гарантії абсолютно незаконна, оскільки вона направлена 22.07.2024р. після розірвання Договору поставки, який був розірваний 19.07.2024р.; містить неправдиву інформацію, не містить жодного розрахунку щодо суми претензій до Позивача; вимога суперечить положенням ч. 3 ст. 563 ЦК України, адже в ній має бути зазначено - у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією, проте в даній вимозі зазначено абсолютно неправдиву інформацію про невиконання в повному обсязі зобов`язання, в той час коли сам Відповідач підтверджував часткове виконання і ці обставини також доводяться і первинними документами - видатковими накладними. За таких підстав, просить Суд визнати такою, що не підлягає виконанню Банківську гарантію №2752-23Г від 10.10.2023 р., що видана Акціонерним товариством «РВС Банк».

В обґрунтування заперечень на позовну заяву Відповідач - 1 зазначав, що всупереч вимогам Договору, ТОВ «ВОРЛД ФУД ЕНД ФІД» не виконало взяті на себе договірні зобов`язання, оскільки до встановленого Договором строку не здійснив поставку Товару, оскільки Постачальником прострочено поставку першої партії товару (1000 т пропанту) на загальну суму 29 949 480,00 грн., а поставка Товару по другій партії (1000 т пропанту) на загальну суму 29 949 480,00 грн. Позивачем не здійснена взагалі. Із позовної заяви вбачається, що 20.12.2023 (планова дата прибуття першої партії товару в порт Гданська) Постачальнику було відомо про наявність обставин, які впливають на строки поставки товару. Разом із тим, в порушення п. 8.2 договору, Позивач не повідомив про настання таких обставин АТ «Укргазвидобування» у встановлені строки. Крім того, Позивач був обізнаний вже 18.01.2024 про зміну логістичного маршруту перевезення вантажів морською лінією Maersk у зв`язку із військовим конфліктом у Червоному морі через мис Доброї Надії. Ця обставина підтверджується роздруківкою скріншоту листа ТОВ «КТЛ Україна» від 18.01.2024 з офіційної електронної пошти на електронну пошту ТОВ «ВОРЛД ФУД ЕНД ФІД». Таким чином, Позивач порушив вимоги п. п. 8.2, 8.3 Договору щодо порядку та строків повідомлення про настання форс-мажорних обставин, на які останній посилається як на підставу для розірвання договору. Відтак, відповідно до п. 8.2 Договору, Позивач втратив право посилатися на дії обставин непереборної сили, (форс-мажорні обставини), як причину невиконання чи порушення строків виконання зобов`язань. Як вбачається із матеріалів справи, Позивач належним чином підтвердив настання для нього форс мажорних обставин за Договором лише 18.07.2024, а саме з дати направлення на адресу АТ «Укргазвидобування» сертифікатів Торгово-промислової палати про форс-мажорні обставини, у відповідності до вимог п. 8.3 Договору. Таким чином, саме з цієї дати почався перебіг 60-денного строку, зі спливом якого сторона набуває права на одностороннє розірвання Договору на підставі п. 8.5.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОРЛД ФУД ЕНД ФІД» не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення містить статті 20 Господарського кодексу України.

Внаслідок видачі Банківської гарантії № 2752-23Г від 10.10.2023 року згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як встановлено Судом, 10.10.2023 року з метою виконання зобов`язань по виконанню контракту/договору, що укладається за результатами закупівлі (номер процедури закупівлі: 23Т-240, оголошення UA-2023-07-25-001878-a від 25.07.2023 р.) «24950000-8 - Спеціалізована хімічна продукція (Пропан в асортименті) (Лот №1 - 24950000-8 - Спеціалізована хімічна продукція (Пропан фракції 20/40)», укладеного Принципалом з Акціонерним товариством «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» (Бенефіціар), Акціонерним товариством «РВС БАНК», як Гарантом, видано Банківську гарантію № 2752-23Г, за якою Гарант безвідклично та безумовно зобов`язався виплатити Бенефіціару на вимогу будь-яку суму вказану у вимозі Бенефіціара, що не перевищує 2 994 948 грн. не пізніше п?яти робочих днів з дати отримання вимоги Бенефіціара, що містить пояснення, у чому полягає порушення Принципалом забезпечених зобов`язань, в забезпечення якого видана ця гарантія, без необхідності подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов, надання додаткових обґрунтувань.

Ця гарантія набирає чинності з дати видачі та діє до 25.07.2024 р. включно. (т.1 а.с.52)

Відповідно до частин 1, 2 статті 200 Господарського кодексу України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

Зобов`язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони.

Згідно зі статтею 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред`являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред`явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано (частини 1, 2, 3, 4 статті 563 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 561 Цивільного кодексу України гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.

Отже, у відносинах за гарантією беруть участь три суб`єкти - гарант, беніфеціар та принципал. Забезпечувальна функція гарантії полягає у тому, що вона (гарантія) забезпечує належне виконання принципалом його обов`язку перед беніфеціаром.

Гарантія - це односторонній правочин, змістом якого є обов`язок гаранта сплатити кредитору-беніфеціару грошову суму відповідно до умов гарантій у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією. Тобто, гарантія створює зобов`язання тільки для гаранта.

Статтею 564 Цивільного кодексу України унормовано, що після одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно повідомити про це боржника і передати йому копії вимоги разом з доданими до неї документами. Гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі його відсутності - в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії.

Гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії (ч.1 ст.565 Цивільного кодексу України).

Виходячи з Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639, видачі гарантії передує укладення договору між гарантом та боржником про надання фінансових послуг з видачі гарантії. Вказаний договір виступає зв`язуючим ланцюгом між основним договором принципала і беніфеціара, оскільки у договорі про видачу гарантії вказується, що гарантія видається на прохання принципала у зв`язку з його обов`язком перед беніфеціаром за основним договором, та гарантією, видача якої є основним обов`язком гаранта за цим договором.

Відповідно до розділу І Положення гарантійний лист - це гарантія, що оформлена належним чином на паперовому носії. Гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов`язань, відповідно до якого банк-гарант приймає на себе грошове зобов`язання перед бенефіціаром (оформлене в письмовій формі або у формі повідомлення) сплатити кошти за принципала в разі невиконання останнім своїх зобов`язань у повному обсязі або їх частину в разі пред`явлення бенефіціаром вимоги та дотримання всіх вимог, передбачених умовами гарантії. Зобов`язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від основного зобов`язання принципала (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на таке зобов`язання безпосередньо міститься в тексті гарантії.

Так, Судом встановлено, що 12.10.2023 року між Акціонерним товариством «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВОРЛД ФУД ЕНД ФІД» (Постачальник) було укладено Договір поставки (графік поставки) № УГВС 321/23-23, за умовами якого Постачальник зобов`язується поставити Покупцеві пропант в асортиментi (далi - Товар, зазначений в специфікації, що додається до Договору i є його невід`ємною частиною), а Покупець - прийняти i оплатити такий Товар. Під поставкою Сторони розуміють передачу Товару Постачальником для прийняття Покупцем. Найменування/асортимент Товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю Товару та загальна вартість Товару вказуються у специфікації (далi - Специфікація), яка є Додатком №1 до Договору та є його невід`ємною частиною. Строк поставки Товару визначається Графіком поставки Товару, який є Додатком №3 до Договору та є його невід`ємною частиною. (т.1 а.с.25-37)

Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У постанові Верховного Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 травня 2024 року по справі №910/17772/20 зазначено, що забезпечувальна функція банківської гарантії виявляється у відносинах між бенефіціаром та принципалом, а не між бенефіціаром та гарантом. Натомість у відносинах між бенефіціаром та гарантом виникає окреме грошове зобов`язання, незалежне від зобов`язання за участю бенефіціара та принципала. Тому гарант має сплатити грошову суму, якщо виконані саме умови гарантії. Втручатися у відносини між бенефіціаром та принципалом, зокрема вирішувати, чи виконав принципал грошове зобов`язання за договором між бенефіціаром та принципалом, а відтак і про те, чи припинене основне зобов`язання виконанням, гарант не вправі.

Виходячи з викладеного, об`єднана палата вважає, що законодавчі положення про те, що гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником; гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, слід розуміти таким чином, що звернення бенефіціара до гаранта з вимогою про сплати грошової суми у випадку, коли принципал не порушив основного зобов`язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням або з інших підстав, чи є недійсним) є правопорушенням. Водночас це правопорушення спрямоване проти принципала, а не проти гаранта, і воно не впливає на обов`язок гаранта по сплаті відповідної суми за гарантією.

Положення закону про те, що кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією (частина третя статті 563 ЦК України), слугує меті ідентифікації порушення зобов`язання, а відтак, конкретизації банківської гарантії, і не вказує на обов`язок гаранта перевіряти таке порушення. Адже гарант може видати на користь одного й того ж бенефіціара декілька банківських гарантій за зверненням одного й того ж принципала у зв`язку з одним чи декількома договорами з бенефіціаром з різними умовами, що передбачають сплату за гарантіями у різних випадках.

Отже, кредитор-бенефіціар має право вимоги як за основним зобов`язанням, так і за незалежною від цього зобов`язання гарантією. Якщо він не отримає виконання за основним зобов`язанням, то, пред`явивши вимогу гаранту, отримає виконання.

Якщо ж бенефіціар за відсутності основного зобов`язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням з інших підстав, є недійсним) звернеться до гаранта і отримає від нього грошову суму, то таке є набуттям майна (грошей) без достатньої правової підстави за рахунок потерпілого, оскільки за загальним правилом частини першої статті 569 ЦК України гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, то постраждалим є боржник (принципал). Він вправі звернутись до бенефіціара з вимогою про повернення принципалу коштів, сплачених гарантом, за правилами глави 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" ЦК України.

Виходячи з викладеного, об`єднана палата дійшла висновку, що наведені вище норми ГК України і ЦК України слід розуміти таким чином, що гарант не вправі робити власних висновків щодо наявності чи відсутності обов`язку принципала, а зобов`язаний платити за гарантією, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії. Стаття 565 ЦК України визначає вичерпний перелік випадків, коли гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора. Цей перелік, зокрема, не містить такої підстави для відмови гаранта від платежу, як відсутність чи недоведення бенефіціаром порушення основного зобов`язання боржником.

Загальний порядок, умови надання та отримання банками гарантій/контргарантій та їх виконання визначений підзаконним актом - Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою Правління Національного банку України № 639 від 15.12.2004 (далі - Положення № 639).

Відповідно до підпункту 9 пункту 3 розд. І цього Положення гарантія - спосіб забезпечення виконання зобов`язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов`язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку. Зобов`язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від базових відносин, які забезпечуються такою гарантією (їх припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на такі базові відносини безпосередньо міститься в тексті гарантії.

Відповідно до п. 36 розд. V Положення № 639 банк-гарант (резидент), отримавши від бенефіціара або банку бенефіціара, або іншого банку вимогу, перевіряє достовірність цієї вимоги, а також те, що вона становить належне представлення.

Вимога - лист або повідомлення з вимогою до банку-гаранта / банку-контргаранта сплатити кошти за гарантією / контргарантією. Вимога за гарантією складається бенефіціаром і подається у довільній формі, якщо інше не визначено умовами гарантії (у якій має зазначатися, у чому полягає порушення принципалом базових відносин, забезпечених гарантією), або надсилається у формі повідомлення банку-гаранту. Вимога за контргарантією складається банком-гарантом (або іншим банком-контргарантом) і подається за довільною, якщо інше не визначено умовами контргарантії, формою або надсилається у формі повідомлення банку-контргаранту (пп. 7 п. 2 розд. І Положення № 639).

Тобто, отримавши вимогу від бенефіціара, Банк (гарант) повинен був перевірити її на відповідність таким критеріям: 1) чи є така вимога належним представленням; 2) чи є така вимога достовірною.

Пп. 11 п. 2 розд. І Положення № 639 унормовано, що належне представлення - представлення документів за гарантією / контргарантією, яке відповідає вимогам і умовам такої гарантії / контргарантії; вимогам правил, яким підпорядковується гарантія / контргарантія, а якщо немає відповідного положення в гарантії / контргарантії або правилах, - міжнародній стандартній практиці за гарантіями / контргарантіями.

Положення № 639 не дає визначення достовірності вимоги. Водночас зі змісту пунктів 54 (авізуючий банк (резидент), отримавши від іншого банку гарантію, перевіряє достовірність цієї гарантії (перевіряє ключі, підписи, формат SWIFT)), 69 (банк-гарант (резидент), отримавши від іншого банку контргарантію, перевіряє достовірність цієї контргарантії (перевіряє ключі, підписи, формат SWIFT)) випливає, що під перевіркою достовірності вимоги слід розуміти перевірку того, що вимога подана (підписана) бенефіціаром (від його імені), а не іншою особою.

У Положенні № 639 (п.п. 7 пункту 3) у відповідності з частиною третьою статті 563 ЦК України зазначено, що у вимозі має зазначатися, у чому полягає порушення принципалом базових відносин, забезпечених гарантією. Це положення корелюється з частиною першою статті 564 ЦК України, відповідно до якої після одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно повідомити про це боржника і передати йому копії вимоги разом з доданими до неї документами. Тобто зазначені положення спрямовані виключно на інформування боржника про дії його контрагента - кредитора, спрямовані на одержання коштів за гарантією (зокрема, для запобігання подвійної сплати боргу як гарантом, так і боржником). Ці положення не надають банку права відмовляти у сплаті коштів з підстав, не передбачених статтею 565 ЦК України.

Отже, наведені положення цього підзаконного акта відповідають § 4 глави 49 ЦК України.

Враховуючи висновки, сформульовані у цій постанові, об`єднана палата відступила від висновку, наведеного у постанові Верховного Суду від 18 червня 2021 року у справі № 910/16898/19, що при вирішенні спору про існування обов`язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить дослідження наявності чи відсутності виникнення порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією.

Вимогою №44.2.3-011-5362 від 22.07.2024 року Акціонерне товариство «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» вимагало від Акціонерного товариства «РВС БАНК» сплатити суму у розмірі 2 994 948 грн. за Банківською гарантією № 2752-23Г від 10.10.2023 року. (т.1 а.с.172)

Повідомленням №2551/24-БТ від 23.07.2024 року Акціонерне товариство «РВС БАНК» повідомило Позивача про одержання вимоги бенефіціара про сплату за Банківською гарантією № 2752-23Г від 10.10.2023 року. (т.1 зворотна частина а.с.63-65)

Враховуючи викладене, з урахуванням постанови Верховного Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 травня 2024 року по справі №910/17772/20, Судом при розгляді даної справи не досліджується питання наявності чи відсутності виникнення порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією.

При зверненні до суду з вказаним позовом Позивач зазначав, що ТОВ «ВОРЛД ФУД ЕНД ФІД» неодноразово повідомляв Відповідача 1 про настання форс-мажорних обставин. У зв`язку з цим та на виконання положень Розділу 8 Договору отримано: підтвердження Польсько-Української Господарчої Палати від 08.07.2024р. вих. №PUIG/2024/WJ/07/70 про підтвердження форс-мажорних обставин щодо ситуації на Україно-Польському кордоні, які призвели до виникнення форс-мажору з 25.01.2024р. по 07.03.2024р. (строком 42 дні); Сертифікат №5301-24-1346 про форс-мажорні обставини виданий Полтавською торгово-промисловою палатою України про підтвердження форс-мажорних обставин щодо ситуації на Україно-Польському кордоні, які призвели до виникнення форс-мажору з 25.01.2024р. по 07.03.2024р. (строком 42 дні); Сертифікат №5301-24-1369 про форс-мажорні обставини виданий Полтавською торгово-промисловою палатою України про підтвердження форс-мажорних обставин щодо ситуації в Червоному морі, які призвели до виникнення форс-мажору з 16.12.2023р. по 25.01.2024р. (строком 40 днів). (т.1 а.с.56-61)

Частиною 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сиди) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, зокрема, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, тощо.

Суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 01.06.2021 у справі № 910/9258/20, про те, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона повинна довести, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного випадку виконання зобов`язання».

Суд враховує правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду викладений у постанові від 21 вересня 2022 року у cправі №911/589/21, про те, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (п.5.21 постанови).

Суд враховує правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 31 серпня 2022 року у справі №910/15264/21, де вказано:

-відповідно до ч.1 ст.617 ЦК, ч.2 ст.218 ГК та ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об`єктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавством.

- надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

- невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

- між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, наведено висновок щодо застосування ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", відповідно до якого:

- форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання;

- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання; саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Суд враховує правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 30 травня 2022 року у cправі №922/2475/21, де Верховний Суд констатує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановлений) характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Відповідно до ст.13, 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Листом № UA-1503/4 від 18.03.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ВОРЛД ФУД ЕНД ФІД» повідомило Акціонерне товариство «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» про те, що під час виконання умов договору товариство стикнулось із дією двох обставин, що призвели до затримки строків постачання товару. (т.1 а.с.187)

Листом № UA-2903/2 від 29.03.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ВОРЛД ФУД ЕНД ФІД» повідомило Акціонерне товариство «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ», що фактично з 27.03.2024 року стало відомо, що обставини будуть мати постійний та довготриваючий характер та повідомили про настання форс-мажорних обставин. (т.1 а.с.185-186)

Відповідно до п. 8.1 Договору поставки сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, (форс-мажорних обставин), які не існували під час укладання Договору та виникли поза волею Сторін. Обставинами непереборної сили є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання Стороною зобов`язань, передбачених умовами Договору (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо). Не вважаються обставинами непереборної сили (форс-мажорними обставинами), зокрема, порушення зобов`язань контрагентами Сторони-правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у Сторони-боржника необхідних коштів, фінансова та економічна криза, дефолт, зростання офіційного та комерційного курсів іноземної валюти до національної валюти, тощо.

Згідно з п.8.2 Договору поставки сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, (форс-мажорних обставин), повинна не пізніше ніж протягом 7 днів з моменту їх виникнення повідомити у письмовій формі або листом на електронну пошту про це іншу Сторону. В такому повідомленні повинні бути вказана наступна інформація: конкретні обставини непереборної сили, дата та місце виникнення таких обставин, їх очікувану тривалість (якщо таку можна визначити), та реквізити цього Договору (номер та дату).

Наслідком не повідомлення чи порушення строку повідомлення про обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини) або відсутність інформації, яку повинно мати таке повідомлення, є втрата права такої Сторони посилатися на дії обставин непереборної сили, (форс-мажорні обставини), як причину невиконання чи порушення строків виконання зобов`язань.

Згідно з п. 8.3 Договору доказом виникнення обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим на це органом України та/ або Торгово-промисловою палатою або іншим уповноваженим на це органом країни розташування Сторони яка постраждала внаслідок таких обставин, та/або країни у якій виникли такі обставини, внаслідок чого постраждала Сторона. З такого документу повинно вбачатися, що він стосується неможливості виконання Стороною, яка посилається на обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини), конкретних зобов`язань по Договору внаслідок дії таких обставини, із зазначенням конкретної обставини та тим, що така обставина є обставиною непереборної сили (форс-мажорною обставиною), місце, початок виникнення і строк дії такої обставини непереборної сили (форс-мажорної обставини), а також причинно-наслідковий зв`язок між обставиною непереборної сили (форс-мажорними обставинами) і неможливістю виконання такою Стороною своїх зобов`язань за цим Договором.

Суд зазначає, що саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

Як вбачається з листів Позивача № UA-1503/4 від 18.03.2024 року, № UA-2903/2 від 29.03.2024 року, останній зазначав, що 19 жовтня 2023 року почався Конфлікт у Червоному морі. Так, 19 жовтня 2023 року єменський рух хуситів здійснив серію атак, націлених на південь Ізраїлю та кораблі в Червоному морі. Наступні події лише підсили конфронтацію збройних нападів, у зв`язку з чим вся світова логістика та торгівля пішла в обхід транспортного сполучення Червоним морем. Транзитний час транспортування вантажу морським шляхом збільшився з 20.12.2024 р. до 25.01.2024р. що становить 36 календарних днів. 20.03.2024 р. польські фермери вийшли на загальнонаціональній страйк.

Таким чином, Суд зазначає, що починаючи з 20.12.2023 року (наступного дня після 19.12.2023) Товариству з обмеженою відповідальністю «ВОРЛД ФУД ЕНД ФІД» стало відомо про настання форс-мажорних обставин під час виконання умов Договору поставки (графік поставки) № УГВС 321/23-23 від 12.10.2023 року. Проте, Позивач повідомив Відповідача - 1 про настання форс-мажорних обставин лише 29.03.2024 року, про що не заперечували Сторони у поданих заявах по суті спору.

За таких підстав, Суд зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ВОРЛД ФУД ЕНД ФІД» несвоєчасно повідомило Акціонерне товариство «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» про виникнення форс-мажорних обставин відповідно до п.8.2 Договору поставки (графік поставки) № УГВС 321/23-23 від 12.10.2023 року.

Крім того, як вбачається з підтвердження Польсько-української господарчої палати від 08.07.2024р. вих. №PUIG/2024/WJ/07/70 форс-мажорні обставини виникли з 25.01.2024 р. та діяли до 07.03.2024 р., що є підставою для зміни строків виконання зобов`язання у зв`язку із істотною зміною обставин.

Таким чином, Польсько-українська господарча палата від 08.07.2024р. вих. №PUIG/2024/WJ/07/70 підтвердила Позивачу про настання форс-мажорних обставин з 25.01.2024 р. по 07.03.2024 р., на які Товариство з обмеженою відповідальністю «ВОРЛД ФУД ЕНД ФІД» посилається при зверненні до суду з вказаним позовом, що додатково підтверджує факт обізнаності Позивача про наявність обставин, що перешкоджали йому виконати свої договірні зобов`язання ще у січні 2024 року, а не лише у березні 2024 р., однак останній не повідомив про це Відповідача - 1 у визначені Договором строки.

З висновку щодо унеможливлення виконання зобов`язань за Договором поставки (графік поставки) № УГВС 321/23-23 від 12.10.2023 року, складеного Кременчуцьким відділенням Полтавської торгово- промислової палати України №131/02-03 від 08.04.2024 р., вбачається про настання істотної зміни обставин та які можуть бути підставою для перегляду та внесення змін до умов договору в частині продовження строків поставки товару. (т.1 а.с.174-186)

Непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20).

Стаття 652 ЦК містить приписи для ситуацій, коли сторона об`єктивно може виконати зобов`язання, проте внаслідок зміни обставин таке виконання втрачає для неї сенс або кінцевий результат буде не тим, на який вона розраховувала на початку. У цьому разі виникає потреба зміни умов зобов`язання (договору) до змінених суттєвим чином обставин.

Стаття 652 ЦК передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Відповідно до ч.2 ст.652 ЦК, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених ч.4 цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Тобто на відміну від форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які роблять неможливим виконання зобов`язання в принципі, істотна зміна обставин є оціночною категорією, яка полягає у розвитку договірного зобов`язання таким чином, що виконання зобов`язання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим, наприклад, у силу збільшення для сторони вартості виконуваного або зменшення цінності отримуваного стороною виконання, чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків, призводячи до неможливості виконання зобов`язання.

Подібні висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/15484/17, Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20 та від 31.08.2022 у справі №910/15264/21.

На відміну від форс-мажору істотна зміна обставин не впливає на строк виконання зобов`язань (не змінює його) і не звільняє сторону від відповідальності за невиконання, а дозволяє припинити таке виконання (розірвання договору) чи змінити умови такого виконання або умови договору в цілому (для досягнення балансу інтересів сторін, який був порушений через істотну зміну обставин).

У рекомендаціях Міжнародної ТПП щодо застосування форс-мажорних застережень та застережень про істотну зміну обставин (hardship) 2020 року (ICC Force Majeure and Hardship Clauses 2020), у яких враховано специфіку відносин у період пандемії, також звертається увага на різне визначення та різні правові наслідки форс-мажору та істотної зміни обставин. Розрізняються ці поняття і у Принципах УНІДРУА та Принципах Європейського договірного права.

Відтак форс-мажор (ст.617 ЦК) та істотна зміна обставин (ст.652 ЦК) є різними правовими ситуаціями, ст.652 ЦК може бути застосована у випадку відсутності існування форс-мажору, але особа має довести наявність всіх чотирьох умов, необхідних для внесення змін до договору за рішенням суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року по справі №922/4801/23.

А тому висновок щодо унеможливлення виконання зобов`язань за Договором поставки (графік поставки) № УГВС 321/23-23 від 12.10.2023 року, складений Кременчуцьким відділенням Полтавської торгово- промислової палати України №131/02-03 від 08.04.2024 р., не може підтверджувати наявність форс-мажорних обставин.

У Постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначено, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати.

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Отже, посилаючись в судовому процесі на форс-мажор, як на підставу для звільнення від відповідальності, зацікавленій стороні не достатньо лише послатись на наявність форс-мажорних обставин.

Крім того, форс-мажор не презюмується, а вимагає доказування. Так, у Постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №904/5328/21 зазначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

На підтвердження настання форс-мажорних обставин під час виконання умов Договору поставки (графік поставки) № УГВС 321/23-23 від 12.10.2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ВОРЛД ФУД ЕНД ФІД» надало Сертифікат №5301-24-1346 від 08.07.2024 р. про форс-мажорні обставини, виданий Полтавською торгово-промисловою палатою України, за яким період дії форс-мажорних обставин з 25.01.2024р. по 07.03.2024р.; Сертифікат №5301-24-1369 від 16.07.2024 р. про форс-мажорні обставини, виданий Полтавською торгово-промисловою палатою України, за яким період дії форс-мажорних обставину з 16.12.2023р. по 25.01.2024р.

Відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 14 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" ТПП засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 14-1 зазначеного Закону, ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

У ст. 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 №44(5) (далі - Регламент), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - документ встановленої ТПП форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП або регіональною ТПП згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Відповідно до ст. 4.1 Регламенту Торгово-промислова палата України здійснює засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відповідно до умов зовнішньоторговельних угод та міжнародних договорів України, норм законодавства, відомчих нормативних актів, а також умов договорів, контрактів, типових договорів, угод тощо між резидентами, в яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції ТПП України.

Відповідно до п. 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів.

Таким чином, Торгово-промислова палата України у своїй діяльності повинна керуватись виключно Законом України «Про торгово-промислові палати в Україні», іншими законами, нормативно-правовими актами та своїм Статутом.

Із наведених норм випливає, що Торгово-промислова палата України та регіональні торгово-промислові палати мають право посвідчувати форс-мажорні обставини виключно шляхом видачі сертифікату (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів.

За таких підстав, Суд зазначає, що сертифікат №5301-24-1346 від 08.07.2024 р. про форс-мажорні обставини, сертифікат №5301-24-1369 від 16.07.2024 р. про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) були видані Полтавською торгово-промисловою палатою в межах наданих їй повноважень, визначених Законом України «Про торгово-промислові палати в Україні».

Проте, оскільки Судом встановлено несвоєчасність повідомлення Товариством з обмеженою відповідальністю «ВОРЛД ФУД ЕНД ФІД» Акціонерного товариства «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» про настання форс-мажорних обставин, відповідно до п.8.2 Договору поставки (графік поставки) № УГВС 321/23-23 від 12.10.2023 року Позивач втратив право посилатися на дії обставин непереборної сили, (форс-мажорні обставини), як причину невиконання чи порушення строків виконання зобов`язань.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВОРЛД ФУД ЕНД ФІД» листом № UA-0718/1 від 18.07.2024 р. на електронну пошту Акціонерного товариства «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» повідомило про розірвання договору поставки на підставі положень пункту 8.5 Договору, до якого було додано сертифікати про форс-мажорні обставини. (т.1 а.с.62-63)

Згідно з п.8.5 Договору у разі коли строк дії обставин непереборної сили продовжується більше ніж 60 днів, кожна із Сторін має право розірвати цей Договір.

Згідно зі ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.562 ЦК України зобов`язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов`язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов`язання.

Враховуючи викладене, а також з урахуванням позиції Верховного Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 17 травня 2024 року по справі №910/17772/20, Суд зазначає, що зобов`язання Акціонерного товариства «РВС БАНК», які виникли у зв`язку з видачою Банківської гарантії № 2752-23Г від 10.10.2023 року, не залежать від припинення основного зобов`язання, яке виникло з Договору поставки (графік поставки) № УГВС 321/23-23 від 12.10.2023 року. Таким чином, Суд не досліджує обставини розірвання Договору поставки (графік поставки) № УГВС 321/23-23 від 12.10.2023 року, оскільки вказані обставини не впливають на правовідносини, що виникли з Банківської гарантії № 2752-23Г від 10.10.2023 року.

Відповідно до ч.1 ст.565 ЦК України гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.

Згідно зі ст. 568 Цивільного кодексу України зобов`язання гаранта перед кредитором припиняється у разі:

1) сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію;

2) закінчення строку дії гарантії;

3) відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов`язків за гарантією.

Гарант, якому стало відомо про припинення гарантії, повинен негайно повідомити про це боржника.

Суд звертає увагу, що нормами чинного законодавства України не передбачено такої підстави для припинення зобов`язання гаранта перед кредитором, як припинення основного зобов`язання, зокрема, у разі розірвання Договору в односторонньому порядку, а тому строк дії Банківської гарантії № 2752-23Г від 10.10.2023 року становив до 25.07.2024 р. включно. За таких підстав, Суд не приймає до уваги доводи Позивача щодо розірвання Договору поставки (графік поставки) № УГВС 321/23-23 від 12.10.2023 року, внаслідок чого припинились зобов`язання Гаранта за Банківською гарантією № 2752-23Г від 10.10.2023 року.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОРЛД ФУД ЕНД ФІД» до Акціонерного товариства «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» та Акціонерного товариства «РВС БАНК» про визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за Позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ

1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОРЛД ФУД ЕНД ФІД» до Акціонерного товариства «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» та Акціонерного товариства «РВС БАНК» про визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню - відмовити у повному обсязі.

2. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 01 листопада 2024 року.

Суддя О.В. Чинчин