Рішення

від 31.10.2024 по справі 910/10664/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.10.2024Справа № 910/10664/24Суддя Господарського суду міста Києва Чинчин О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬЯНСНЕК» (04071, місто Київ, вул.Щекавицька, будинок 30/39, Ідентифікаційний код юридичної особи 44409832) до проТовариства з обмеженою відповідальністю «УАНПРАЙС ДИСТРИБЬЮШЕН» (02072, місто Київ, пр.Бажана Миколи, будинок 10А, 4 поверх, Ідентифікаційний код юридичної особи 44168473) стягнення заборгованості у розмірі 82 975 грн. 29 коп.Представники: без повідомлення представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЬЯНСНЕК» (надалі також - «Позивач») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «УАНПРАЙС ДИСТРИБЬЮШЕН» (надалі також - «Відповідач») про стягнення заборгованості у розмірі 82 975 грн. 29 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем його зобов`язань за Договором поставки №23/11-АЛ від 23.11.2023 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2024 року відкрито провадження у справі № 910/10664/24, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 03.09.2024 року була направлена до електронного кабінету Сторін у порядку, визначеному законом, що підтверджується повідомленнями про доставку процесуального документа до електронного кабінету Сторін.

Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що Відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

23.11.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЬЯНСНЕК» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УАНПРАЙС ДИСТРИБЬЮШЕН» (Покупець) було укладено Договір поставки №23/11-АЛ, відповідно до умов якого Постачальник зобов`язується поставляти та передати у власність Покупця Товар, визначений у п. 2.1 цього Договору, а Покупець прийняти та оплатити Товар в асортименті, кількості та за цінами, викладеним у Додатках до нього Договору, які є невід?ємною частиною даного Договору. (а.с.6-9)

Згідно з п.6.1 Договору право власності та всі ризики стосовно Товару переходить в момент фактичної передачі Товару Постачальником Покупцю, що підтверджується підписами уповноважених осіб з видаткових накладних (товарних накладних). Ризик випадкової загибелі чи пошкодження Товару несе Покупець з моменту отримання ним Товару від Постачальника, про що свідчить підписання Покупцем видаткових накладних (товарних накладних).

Відповідно до п.7.5 Договору датою оплати Товару вважається дата зарахування коштів, сплачених Покупцем за поставлену партію Товару, на розрахунковий рахунок Постачальника. Оплата за партію Товару, яка підлягає поставці відповідно до прийнятого Постачальником до виконання замовлення Покупця, здійснюється наступним чином: оплата виконується шляхом банківського переказу на рахунок Постачальника, зазначений у розділі 13 цього Договору протягом 28 календарного дня з дня отримання товарів.

Пунктом 9.2 Договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати Товару згідно умов Договору протягом більше, ніж 10 (десять) календарних днів, Покупець на вимогу Постачальника сплачує на користь останнього пеню, яка обчислюється з 11 (одинадцятого) дня прострочення оплати відповідної партії Товару у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення оплати.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки №23/11-АЛ від 23.11.2023 року Позивач передав, а Відповідач в свою чергу прийняв товар на загальну суму в розмірі 228 399 грн. 48 коп., що підтверджується видатковими накладними №570 від 12.12.2023 року на суму в розмірі 179 009 грн. 40 коп., №571 від 12.12.2023 року на суму в розмірі 49 390 грн. 08 коп. (а.с.9)

Крім того, на виконання умов Договору поставки №23/11-АЛ від 23.11.2023 року Відповідач повернув, а Позивач в свою чергу прийняв товар, що підтверджується накладною на повернення №1392 від 17.07.2024 року на суму в розмірі 57 149 грн. 34 коп. (а.с.21)

Позивач неодноразово (01.02.2024 р., 19.03.2024 р., 08.04.2024 р., 22.05.2024 р., 17.06.2024 р.) надсилав на адресу Відповідача листи з вимогами про погашення заборгованості за Договором, що підтверджується копіями описів вкладення у цінні листи, накладних, фіскальних чеків. (а.с.10-11, 13-18)

Листом №21/06/-Юр від 21.06.2024 року Позивач повідомив Відповідача про розірвання Договору поставки №23/11-АЛ від 23.11.2023 року, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист, фіскального чеку. (а.с.19-20)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідач не здійснив оплату за отриманий товар у повному обсязі. Таким чином, заборгованість Відповідача перед Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЬЯНСНЕК» становить 50 350 грн. 14 коп. Крім того, в результаті неналежного виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УАНПРАЙС ДИСТРИБЬЮШЕН» 3% річних у розмірі 2 235 грн. 84 коп., інфляційні у розмірі 6 324 грн. 99 коп., пеню у розмірі 24 064 грн. 32 коп.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬЯНСНЕК» підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору поставки №23/11-АЛ від 23.11.2023 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки №23/11-АЛ від 23.11.2023 року Позивач передав, а Відповідач в свою чергу прийняв товар на загальну суму в розмірі 228 399 грн. 48 коп., що підтверджується видатковими накладними №570 від 12.12.2023 року на суму в розмірі 179 009 грн. 40 коп., №571 від 12.12.2023 року на суму в розмірі 49 390 грн. 08 коп., які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку (а.с.9) та здійснив часткову оплату за отриманий товар у розмірі 50 900 грн. 00 коп., що підтверджується Актом звірки взаємних розрахунків за квітень 2024 року, який оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку. (а.с.14)

Суд зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.2019 року у справі № 910/1389/18.

За таких підстав, Суд приймає до уваги Акт звірки взаємних розрахунків за квітень 2024 року в якості належного та допустимого доказу.

Як зазначає Позивач, на виконання умов Договору поставки №23/11-АЛ від 23.11.2023 року Відповідач здійснив часткове погашення заборгованості 30.05.2024 року на суму в розмірі 5000 грн., 06.06.2024 р. - 5000 грн., 13.06.2024 р. - 40 000 грн., про що зазначено у поданій заяві по суті спору, а тому відповідно до ч.1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України не потребує доказуванню.

Крім того, на виконання умов Договору поставки №23/11-АЛ від 23.11.2023 року Відповідач повернув, а Позивач в свою чергу прийняв товар, що підтверджується накладною на повернення №1392 від 17.07.2024 року на суму в розмірі 57 149 грн. 34 коп., яка оформлена належним чином та підписана уповноваженими представниками сторін і скріплена печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку. (а.с.21)

Згідно з п.6.1 Договору право власності та всі ризики стосовно Товару переходить в момент фактичної передачі Товару Постачальником Покупцю, що підтверджується підписами уповноважених осіб з видаткових накладних (товарних накладних). Ризик випадкової загибелі чи пошкодження Товару несе Покупець з момеу отримання ним Товару від Постачальника, про що свідчить підписання Покупцем видаткових накладних (товарних накладних).

Відповідно до п.7.5 Договору датою оплати Товару вважається дата зарахування коштів, сплачених Покупцем за поставлену партію Товару, на розрахунковий рахунок Постачальника. Оплата за партію Товару, яка підлягає поставці відповідно до прийнятого Постачальником до виконання замовлення Покупця, здійснюється наступним чином: оплата виконується шляхом банківського переказу на рахунок Постачальника, зазначений у розділі 13 цього Договору протягом 28 календарного дня з дня отримання товарів.

Відповідно до ч.1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи вищенаведені умови Договору поставки №23/11-АЛ від 23.11.2023 року обов`язок Відповідача по оплаті отриманого товару у загальному розмірі 228 399 грн. 48 коп. на момент розгляду даної справи настав.

Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «УАНПРАЙС ДИСТРИБЬЮШЕН» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЬЯНСНЕК» за Договором поставки №23/11-АЛ від 23.11.2023 року становить 70 350 грн. 14 коп., що також підтверджується Актом звірки взаєморозрахунків за період 01.01.2024 - 23.07.2024, який оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку. (а.с.22)

Як вбачається з розрахунку заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «УАНПРАЙС ДИСТРИБЬЮШЕН», 25.07.2024 року Відповідач здійснив погашення заборгованості у розмірі 20 000 грн. 00 коп., а тому заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «УАНПРАЙС ДИСТРИБЬЮШЕН» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЬЯНСНЕК» за Договором поставки №23/11-АЛ від 23.11.2023 року становить 50 350 грн. 14 коп.

Проте, Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Відповідачем грошових коштів Товариству з обмеженою відповідальністю «АЛЬЯНСНЕК» в розмірі 50 350 грн. 14 коп.

Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив оплату отриманого товару в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, а тому Суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 50 350 грн. 14 коп. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 20.01.2023 р. по 06.08.2024 р. у розмірі 2 235 грн. 84 коп. та інфляційні у розмірі 6 324 грн. 99 коп.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року).

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем оплати заборгованості за загальний період прострочки з 20.01.2023 р. по 06.08.2024 р. у розмірі 2 235 грн. 84 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року)

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.

Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання в зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки з 20.01.2023 р. по 06.08.2024 р. у розмірі 6 324 грн. 99 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв`язку з невірним розрахунком Позивача, а тому до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягають інфляційні за загальний період прострочки з 10.01.2023 р. по 06.08.2024 р. у розмірі 5 883 грн. 82 коп.

Крім того, Позивач також просив стягнути з Відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 20.01.2024 р. по 06.08.2024 р. у розмірі 24 064 грн. 32 коп.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року)

Пунктом 9.2 Договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати Товару згідно умов Договору протягом більше, ніж 10 (десять) календарних днів, Покупець на вимогу Постачальника сплачує на користь останнього пеню, яка обчислюється з 11 (одинадцятого) дня прострочення оплати відповідної партії Товару у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення оплати.

Суд, перевіривши розрахунок пені, у зв`язку з неналежним виконанням умов Договору, за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного грошового зобов`язання з 20.01.2024 р. по 06.08.2024 р. у розмірі 24 064 грн. 32 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв`язку з невірним розрахунком Позивача, оскільки останнім не враховано, що відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. А тому з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню пеня за загальний період прострочки з 20.01.2024 р. по 10.07.2024 р. у розмірі 23 057 грн. 10 коп. При цьому, узгодження Сторін щодо здійснення нарахування пені з 11 дня прострочення оплати відповідної партії Товару не змінює строки припинення нарахування пені, визначені у частині 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю «УАНПРАЙС ДИСТРИБЬЮШЕН» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬЯНСНЕК» підлягає стягненню заборгованість у розмірі 50 350 грн. 14 коп., 3% річних у розмірі 2 235 грн. 84 коп., інфляційні у розмірі 5 883 грн. 82 коп., пеню у розмірі 23 057 грн. 10 коп.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬЯНСНЕК» - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УАНПРАЙС ДИСТРИБЬЮШЕН» (02072, місто Київ, пр.Бажана Миколи, будинок 10А, 4 поверх, Ідентифікаційний код юридичної особи 44168473) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬЯНСНЕК» (04071, місто Київ, вул.Щекавицька, будинок 30/39, Ідентифікаційний код юридичної особи 44409832) заборгованість у розмірі 50 350 (п`ятдесят тисяч триста п`ятдесят) грн. 14 коп., 3% річних у розмірі 2 235 (дві тисячі двісті тридцять п`ять) грн. 84 коп., інфляційні у розмірі 5 883 (п`ять тисяч вісімсот вісімдесят три) грн. 82 коп., пеню у розмірі 23 057 (двадцять три тисячі п`ятдесят сім) грн. 10 коп. та судовий збір у розмірі 2 975 (дві тисячі дев`ятсот сімдесят п`ять) грн. 14 коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 31 жовтня 2024 року.

Суддя О.В. Чинчин