Постанова

від 31.10.2024 по справі 914/3740/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 914/3740/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Жуков С.В., Огороднік К.М.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіг-Ант" - не з`явився,

ліквідатора Приватного підприємства "Авіафінсервіс" - не з`явився,

Товариства з обмеженою відповідальністю "Лендгруп" - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіг-Ант"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2024 (колегія суддів у складі: Гриців В.М. - головуючий, Зварич О.В., Плотніцький Б.Д.)

та ухвалу Господарського суду Львівської області від 18.09.2023 (суддя Артимович В.М.)

у справі №914/3740/21

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лендгруп"

до Приватного підприємства "Авіафінсервіс"

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

Хід розгляду справи

1. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.12.2021 відкрито провадження у справі про банкрутство Приватного підприємства "Авіафінсервіс" (далі - ПП "Авіафінсервіс"); визнано вимоги ініціюючого кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю "Лендгруп" (далі - ТОВ "Лендгруп") в сумі 5188752,43 грн, визнано вимоги в сумі 1461669,25 грн штрафних санкцій та пені (які не враховувалися як підстава для відкриття провадження у справі про банкрутство); введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника ПП "Авіафінсервіс"; введено процедуру розпорядження майном ПП "Авіафінсервіс"; призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Плесканку О.В. та вирішено інші питання.

2. Постановою Господарського суду Львівської області від 15.06.2022 вирішено припинити процедуру розпорядження майном ПП "Авіафінсервіс"; припинено повноваження арбітражного керуючого Плесканки О.В. як розпорядника майна ПП "Авіафінсервіс"; визнано ПП "Авіафінсервіс" банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру; призначено ліквідатором ПП "Авіафінсервіс" арбітражного керуючого Плесканку О.В. та інше.

Стислий виклад вимог заяви кредитора

3. У вересні 2022 року Товариств з обмеженою відповідальністю "Гіг-Ант" (далі - ТОВ "Гіг-Ант") звернулося до Господарського суду Львівської області з заявою про визнання грошових вимог до боржника в сумі 15000000,00 грн (далі - Заява).

4. Заява обґрунтована неналежним виконанням боржником умов договору поставки від 10.04.2019 №10/04/19.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

5. Звертаючись до господарського суду з Заявою, ТОВ "Гіг-Ант" стверджувало, що 10.04.2019 між ТОВ "Гіг-Ант" (кредитор) та ПП "Авіафінсервіс" (боржник) укладено договір поставки №10/04/19 за умовами якого боржник зобов`язаний поставляти товар, а кредитор своєчасно його приймати та оплачувати. Відповідно до п. 1.2 договору найменування, кількість та вартість товару зазначається в накладній, яка є невід`ємною частиною цього договору.

6. За твердженням заявника, на виконання умов договору, ТОВ "Гіг-Ант" було перераховано на рахунок ПП "Авіафінсервіс" як авансовий платіж 15000000,00 грн, однак постачальник так і не поставив товар замовнику.

7. 13.07.2021 заявник звернувся до постачальника з вимогою про сплату боргу в розмірі 15000000,00 грн, яка станом на дату подачі заяви в межах справи про банкрутство задоволена не була.

8. Ліквідатор за результатами розгляду Заяви ТОВ "Гіг-Ант" відхилив її вимоги, оскільки: 1) заявник не надав суду первинних документів на підтвердження правовідносин, що склалися між сторонами за договором поставки №10/04/19 від 10.04.2019, зокрема, належним чином завіреної копії чи оригіналу накладної із зазначенням найменування, кількості, якості та вартості товару та деталей самого замовлення; 2) наявні неузгодженості у твердженнях та позиції заявника щодо оплати поставленого товару, зокрема, п. 3.2 договору поставки передбачено, що вартість товару оплачується покупцем протягом 21 календарного дня з дати його отримання, тоді як заявник зазначив, що оплатив за товар авансовий платіж в розмірі 15000000,00 грн, який не передбачений ні умовами договору, ні додатками до нього чи документами складеними на його виконання; 3) за вимогами заявника пропущена позовна давність у три роки, а тому наявні підстави для застосування позовної давності.

9. Враховуючи відсутність підписаних між ТОВ "Гіг-Ант" та боржником відповідних накладних, ліквідатор резюмував, що перерахунок ТОВ "Гіг-Ант" грошових коштів у розмірі 15000000 грн здійснювався за відсутності для цього відповідного обов`язку (зобов`язання) та не на підставі договору поставки №10/04/19 від 10.04.2019.

Стислий виклад ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

10. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.09.2023 відмовлено ТОВ "Гіг-Ант" у задоволенні заяви про визнання грошових вимог до боржника.

11. Відмовляючи в задоволенні грошових вимог ТОВ "Гіг-Ант" до боржника місцевий суд зазначав, що перерахунок ТОВ "Гіг-Ант" грошових коштів в сумі 15000000,00 грн відбувся за відсутності в нього обов`язку для сплати коштів на користь боржника. Відтак, суд вважав, що вимагаючи згодом повернення коштів, добровільно сплачених на користь боржника за відсутності обов`язку для такої сплати, заявник поводився суперечливо, а тому безпідставно набуті боржником грошові кошти не підлягають поверненню на підставі ст. 1215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

12. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2024 ухвалу Господарського суду Львівської області від 18.09.2023 залишено без змін.

13. Господарський суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про недоведення заявником заборгованості боржника за договором поставки на заявлену суму грошових вимог, проте з інших підстав.

14. Так, суд апеляційної інстанції вважав помилковим застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин ст. 1215 ЦК України, оскільки така підстава неповернення безпідставно набутих коштів, визначена п. 1 ч. 1 вказаної статті застосовується лише у відносинах, пов`язаних з перерахуванням коштів юридичними особами на користь фізичних осіб. Також такою нормою права визначено правову природу таких коштів, яка полягає, в тому, що фізична особа має існувати за рахунок вказаних коштів (заробітна палата, інший вид доходу чи соціальні виплати).

15. Також Західний апеляційний господарський суд визнав безпідставними посилання суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі на правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 11.01.2023 у справі №548/741/21 та від 04.08.2021 у справі №185/446/18, так як у вказаних справах висновки були зроблені за інших предметів і підстав позовних вимог та, відповідно, встановлено інші фактичні обставини, а отже, правовідносини не є подібними у порівняні зі справою, яка переглядається.

16. Ухвалюючи постанову, суд апеляційної інстанції додатково встановив, що грошові кошти в сумі 15000000,00 грн, які протягом 24-25 квітня 2019 року надійшли боржникові від ТОВ "Гіг-Ант", були ним в повному обсязі перераховані одним платежем від 25.04.2019 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехсерівс" (далі - ТОВ "Автотехсервіс"), тобто відбувся рух грошових коштів на суму 15000000,00 грн за участю боржника, а також двох суб`єктів господарювання (ТОВ "Гіг-Ант" та ТОВ "Автотехсервіс"), які контролювалися пов`язаними між собою фізичними особами ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ).

17. Суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про те, що в результаті цих фінансових операцій грошові кошти в сумі 15000000,00 грн, які протягом 24-25 квітня 2019 року відправлялися ТОВ "Гіг-Ант" на користь боржника за відсутності перед ним зобов`язань та розумної економічної причини, були в повному обсязі перераховані останнім 25.04.2019 на користь ТОВ "Автотехсервіс".

18. Крім цього, в постанові зазначено, що заявник не навів будь-яких обґрунтованих доводів щодо економічної та ділової доцільності для придбання 625000 літрів дизельного палива саме у боржника, який не є виробником цього продукту, а не безпосередньо в ТОВ "Автотехсервіс" (кінцевого отримувача грошових коштів), основним видом діяльності якого є роздрібна торгівля пальним.

19. Застосовуючи стандарт доказування "вірогідності доказів", господарський суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за відсутності оригіналу договору поставки, більш вірогідною видається стверджувана ліквідатором обставина про рух транзитом через боржника грошових коштів в сумі 15000000,00 грн між суб`єктами господарювання, які контролюються пов`язаними особами, за відсутності для заявника іншої вигоди (економічної мети) ніж отримання податкових пільг (формування валових витрат та податкового кредиту), тоді як менш вірогідним є твердження заявника про перерахунок боржникові цих грошових коштів в межах здійснення звичайної господарської діяльності (авансування поставки боржником 625000 літрів дизельного палива), так як з викладених вище мотивів скаржником не доведено підстав, а також розумної економічної причини (ділової мети) для такого перерахунку.

20. Крім того, господарський суд апеляційної інстанції з посиланням на вимоги ст.ст. 80, 258, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не прийняв додаткові докази, подані заявником разом з апеляційною скаргою, зокрема, складені і зареєстровані боржником податкові накладні №22 від 24.04.2019 на суму 12000000,00 грн (в т.ч. ПДВ 2000000,00 грн.), та №23 від 25.04.2019 на суму 3000000,00 грн (в т. ч. ПДВ 500000,00 грн.); скріншот відомостей з кабінету платника податків заявника про реєстрацію боржником в ЄРПН вказаних податкових накладних, оскільки заявник ніяким чином не обґрунтував, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також не надав доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

21. При цьому, суд апеляційної інстанцій враховуючи, що вказані додаткові докази отримано заявником з власного кабінету платника податків, дійшов висновку про наявність у заявника цих доказів протягом розгляду справи в суді першої інстанції, а отже, відсутні підстави для висновку про неможливість їх подання заявником до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

22. ТОВ "Гіг-Ант" (далі - скаржник) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Львівської області від 18.09.2023, постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2024 та ухвалити нове рішення, яким заяву з грошовими вимогами ТОВ "Гіг-Ант" до боржника в сумі 15000000,00 грн задовольнити.

23. Підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник у касаційній скарзі та у заяві про усунення недоліків зазначає п. 1, п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

24. Скаржник вказує, що господарські суди не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування ч. 2 ст. 11 ЦК України, викладені у постановах від 12.08.2021 у справі №910/17567/19, від 20.03.2019 у справі №753/20633/15-ц.

25. Крім того, скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції формально підійшов до оцінки доказів та до встановлених обставин справи, зокрема, неправомірно не врахував подані скаржником докази про те, що 10.04.2019 між ТОВ "Гіг-Ант" та ПП "Авіафінсервіс" було укладено договір поставки №10/04/19.

26. Скаржник вважає, що неприйняття апеляційним судом доказів, які підтверджують факт реєстрації податкових накладних за господарською операцією, а відтак і існування між сторонами зобов`язальних правовідносин, не спростовує та не може нівелювати факт існування тієї обставини, що такі податкові накладні зареєстровані саме у зв`язку з надходженням авансу за пальне. Відтак, відсутність оригіналу договору у цій ситуації (наявність лише копії) не змінює суті та факту наявності зобов`язальних відносин між заявником та боржником на підставі ст. 11 ЦК України.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

27. Відзиви від учасників справи до Верховного Суду не надійшли.

28. Від ПП "Авіафінсервіс" до Верховного Суду надійшла заява про закриття касаційного провадження на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України, яка обґрунтована тим, що аналіз висновків, які викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, засвідчує, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у цій справі.

29. 31.10.2024 до Верховного Суду надійшли заперечення ТОВ "Гіг-Ант" на зазначену заяву про закриття касаційного провадження у справі.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

30. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду грошових вимог ТОВ "Гіг-Ант" до боржника в сумі 15000000,00 грн.

31. Звертаючись з Заявою, ТОВ "Гіг-Ант" стверджувало про те, що грошові вимоги боржника виникли перед ТОВ "Гіг-Ант" на підставі договору поставки.

32. Відповідно до ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) грошовим зобов`язанням є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України; кредитором, серед іншого, є юридична або фізична особа, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

33. Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство юридичних осіб та порядок розгляду судом відповідних заяв регламентовані, зокрема, ст.ст. 45, 46, 47 КУзПБ.

34. Заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги до боржника можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (див. висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №915/535/17, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі №918/99/19, від 23.09.2021 №910/866/20, від 21.10.2021 у справі №913/479/18, від 02.06.2022 у справі №917/1384/20).

35. Заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу поданих грошових вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №914/1126/14, від 05.03.2019 у справі №910/3353/16, від 07.11.2019 у справі №904/9024/16, від 02.06.2022 у справі №917/1384/20, від 09.06.2022 у справі №922/313/20 (922/3069/21)).

36. Господарські суди встановили, що на підтвердження грошових вимог до боржника заявник надав наступні докази: договір поставки від 10.04.2019 №10/04/19; платіжні доручення №755 від 24.04.2019 та №762 від 25.04.2019 про перерахування на користь боржника грошових коштів в сумі 15000000 грн; вимогу від 13.07.2021 №99 про сплату боргу та докази її скерування на адресу боржника.

37. Звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції, заявник разом зі скаргою подав до апеляційного господарського суду додаткові докази, які не були подані до суду першої інстанції, а саме: складені і зареєстровані боржником податкові накладні №22 від 24.04.2019 на суму 12000000,00 грн (в т.ч. ПДВ 2000000,00 грн), та №23 від 25.04.2019 на суму 3000000,00 грн (в т.ч. ПДВ 500000,00 грн); скріншот відомостей з кабінету платника податків заявника про реєстрацію боржником в ЄРПН вказаних податкових накладних.

38. Верховний Суд зауважує, що господарські суди відмовили в задоволенні Заяви, виходячи з оцінки та дослідження наданих учасниками справи доказів відповідно до вимог глави 5 ГПК України з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

39. Приписами ч. 2 ст. 42 ГПК України унормовано, що учасники справи зобов`язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

40. Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

41. Допустимість доказів за ст. 77 ГПК України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

42. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.

43. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

44. Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

45. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

46. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

47. У ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

48. Згідно з положеннями ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

49. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, на які посилається скаржник).

50. За змістом ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

51. Враховуючи наведену вище сутність принципу змагальності сторін та стандарту доказування вірогідності доказів, господарські суди попередніх інстанцій встановили, що:

- ТОВ "Гіг-Ант" не надав на виконання ухвали суду першої інстанції оригіналу договору поставки, на якому грунтуються його вимоги, тоді як учасники справи ставили під сумнів відповідність поданої заявником копії договору поставки оригіналу та за їх клопотанням оригінал цього доказу витребовувався судом першої інстанції;

- перерахунок ТОВ "Гіг-Ант" грошових коштів в сумі 15000000,00 грн відбувся за відсутності в нього обов`язку для сплати коштів на користь боржника;

- грошові кошти в сумі 15000000,00 грн, які протягом 24-25 квітня 2019 року надійшли боржникові від ТОВ "Гіг-Ант", були ним в повному обсязі перераховані одним платежем від 25.04.2019 на користь ТОВ "Автотехсервіс",

- відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ "Автотехсервіс" є суб`єктом господарювання, який як ТОВ "Гіг-Ант" зареєстрований в м. Тернопіль (адреса реєстрації ТОВ "Автотехсервіс": 46003, місто Тернопіль, вулиця За Рудкою, будинок 33, офіс 40, тоді як адреса реєстрації ТОВ "Гіг-Ант": 46010, місто Тернопіль, вулиця Текстильна, будинок 24а);

- учасником ТОВ "Гіг-Ант" значиться (значився на момент перерахунку грошових коштів) ОСОБА_1 (90% частки в статутному фонді товариства), який також значиться (значився на момент перерахунку грошових коштів) як керівник та засновник Громадської організації "Ліга підприємців "Українська справа" (ЄДРПОУ 38535479, адреса реєстрації: 46010, місто Тернопіль, вулиця Текстильна, будинок 24а);

- до складу учасників (членів) Громадської організації "Ліга підприємців "Українська справа" входить (входило на момент перерахунку грошових коштів), зокрема, ТОВ "Автотехсервіс", яке контролюється ОСОБА_2 (100% частки в статутному фонді цього товариства);

- ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають (перебували на момент перерахунку грошових коштів) на керівних посадах Громадської організації "Ліга підприємців "Українська справа", так як ОСОБА_1 є (був) головою правління цієї організації, а ОСОБА_2 - членом правління;

- відбувся рух грошових коштів на суму 15000000,00 грн за участю боржника, а також двох суб`єктів господарювання (ТОВ "Гіг-Ант" та ТОВ "Автотехсервіс"), які контролювалися пов`язаними між собою фізичними особами ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) за відсутності перед боржником зобов`язань та розумної економічної причини;

- заявник не навів будь-яких обґрунтованих доводів щодо економічної та ділової доцільності для придбання 625000 літрів дизельного палива саме у боржника, який не є виробником цього продукту, а не безпосередньо в ТОВ "Автотехсервіс" (кінцевого отримувача грошових коштів), основним видом діяльності якого є роздрібна торгівля пальним.

52. Врахувавши наведені обставини та з огляду на порядок розподілу між сторонами обов`язків щодо доказування у межах здійснення судочинства та враховуючи встановлені у цій справі обставини, господарські суди дійшли висновку про недоведення заявником заборгованості боржника за договором поставки на заявлену у цій справі суму кредиторських вимог.

53. При цьому, господарський суд апеляційної інстанції врахував послідовну правову позицію Верховного Суду, що використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами, а також порушує права боржника у справі про банкрутство.

54. Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанови Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №914/2404/19, від 28.01.2021 у справі №910/4510/20).

55. Сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому: - перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку; - при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості; - під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (ч. 1 ст. 75 ГПК України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі №910/14923/20).

56. Запроваджений законодавцем підвищений стандарт доказування у справах про банкрутство для кредиторів у разі ненадання заявником - кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог зумовлює прийняття судом рішення про відмову у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів.

57. Враховуючи мотивовані сумніви учасників у справі про банкрутство (ТОВ "Лендгруп" (ініціюючого кредитора), арбітражного керуючого) щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника кредиторських вимог покладався обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог.

58. Застосовуючи стандарт доказування "вірогідності доказів" та підвищений стандарт доказування у справах про банкрутство для кредиторів, господарський суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за відсутності оригіналу договору поставки, більш вірогідною видається стверджувана ліквідатором обставина про рух транзитом через боржника грошових коштів в сумі 15000000,00 грн між суб`єктами господарювання, які контролюються пов`язаними особами, за відсутності для заявника іншої вигоди (економічної мети) ніж отримання податкових пільг (формування валових витрат та податкового кредиту), тоді як менш вірогідним є твердження заявника про перерахунок боржникові цих грошових коштів в межах здійснення звичайної господарської діяльності (авансування поставки боржником 625000 літрів дизельного палива), так як скаржник не довів підстав, а також розумної економічної причини (ділової мети) для такого перерахунку.

59. До висновку про більшу вірогідність стверджувальної ліквідатором боржника обставини (обставин) суд апеляційної інстанції дійшов у зв`язку з тим, що в змагальному процесі скаржник використовує "концепцію негативного доказу", яка сама по собі порушує принцип змагальності, оскільки допускає можливість вважати доведеним його твердження через відсутність спростування цього твердження іншими учасниками справи (арбітражним керуючим, кредиторами). У цій справі скаржник обмежується виключно тим, що обставина відсутності заборгованості боржника не може вважатися доведеною, через ненадання ліквідатором доказів на спростування інформації щодо відповідної заборгованості перед скаржником (концепція негативного доказу).

60. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).

61. Враховуючи вищевикладене, суду апеляційної інстанції дійшов висновку, що в даному випадку скаржником не виконано покладеного на нього обов`язку щодо підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення заявлених кредиторських вимог до боржника та їх характеру, у зв`язку з чим підстави для визнання таких грошових вимоги відсутні.

62. Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, та заперечення викладені у заяві ПП "Авіафінсервіс" про закриття касаційного провадження, вважає, що касаційне провадження в частині підстав касаційної скарги, передбачених п. 1 ч. 2 статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

63. За змістом п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

64. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо наявності випадку, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, для касаційного оскарження судових рішень, необхідно зазначити, що обов`язковою умовою у цьому разі є неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

65. Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

66. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі №910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

67. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

68. На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

69. Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.

70. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої п. 1 абзацу 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. При цьому така подібність оцінюється з урахуванням зазначених вище критеріїв та висновків Верховного Суду щодо застосування таких критеріїв подібності.

71. Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що судами попередніх інстанцій не застосовано ч. 2 ст. 11 ЦК України та не враховано висновок, викладений у постановах від 12.08.2021 у справі №910/17567/19, від 20.03.2019 у справі №753/20633/15-ц.

72. Проаналізувавши висновки Верховного Суду, викладені у наведених постановах, Верховний Суд вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, з огляду на таке.

73. Господарські суди у справі №910/17567/19 встановили, що підставою для перерахування позивачем на користь АТ "Укртрансгаз" 18454848,76 грн, стало необґрунтоване, тобто без дотримання встановленого договором та законодавством порядку врегулювання негативного місячного небалансу, нарахування АТ "Укртрансгаз" ТОВ "Луганськ Збут" плати за послуги комерційного балансування природного газу за грудень 2018 року. Відтак, нарахування АТ "Укртрансгаз" плати за послуги комерційного балансування природного газу за грудень 2018 року фактично відбулося поза межами умов, передбачених договором транспортування природного газу від 25.07.2017 №1707000361.

74. У зв`язку з викладеним Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України та стягнення відповідної суми з відповідача на користь позивача.

75. У постанові від 20.03.2019 у справі №753/20633/15-ц Верховний Суд дійшов висновку, що під час вирішення спору поза увагою судів залишилась та обставина, що договір про створення за замовленням і використання об`єкта права інтелектуальної власності між сторонами не відповідає письмовій формі, а тому є нікчемним в силу закону, який не вимагає визнання його таким в судовому порядку. Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та приймаючи нове, зауважив, що під час переходу майна у формі грошових коштів від позивачів до відповідача була відсутня для цього належна правова підстава, набувач збагатився за рахунок потерпілих осіб без достатньої підстави, передбаченої законом, іншими правовими актами чи правочином, оскільки такий перехід майна суперечить юридичному змісту правовідношення та не ґрунтується на прямій вказівці закону. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

76. У вказаній справі №753/20633/15-ц суди встановили, що позивачами здійснено часткову оплату за нікчемним правочином на користь відповідача, тобто відбулося виконання ними за зазначеним правочином. А відтак, на отримане за нікчемним правочином поширюються правила про набуття, збереження майна без достатньої правової підстави. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суди дійшли помилкового висновку про те, що до спірних правовідносин не застосовуються положення ст. 1212 ЦК України, внаслідок чого ухвалили рішення, які не відповідають вимогам закону.

77. Водночас у справі, що переглядається, заявник взагалі не довів обставин ні укладення між сторонами договору постави, ні обставин виникнення заборгованості боржника перед заявником на підставі інших доказів, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які передбачені ст. 11 ЦК України та наявності підстав для застосування до спірних правовідносин сторін ст. 1212 ЦК України.

78. У зв`язку з викладеним, у справі, що переглядається, господарські суди відмовили у включенні грошових вимог до реєстру вимог кредиторів застосувавши стандарт доказування "вірогідності доказів" та підвищений стандарт доказування у справах про банкрутство для кредиторів, який застосовується у справах про банкрутство для запобігання необґрунтованих вимог до боржника та порушень цим прав його кредиторів.

79. Отже, правовідносини у справах, на які посилається скаржник, та у справі, що переглядається, є різними, оскільки ТОВ "Гіг-Ант" належних доказів наявності між сторонами договірних правовідносин не надано, обставин стосовно наявності правової підстави для перерахування спірних коштів не доведено, а тому господарські суди дійшли висновку, що між сторонами відсутні як договірні відносини так і відсутні підстави для застосування до правовідносин сторін ст. 1212 ЦК України.

80. Враховуючи викладене, правовідносини у справах, на які посилається скаржник, та у справі, що переглядається, не є релевантними за критеріями подібності.

81. Верховний Суд зазначає про те, що посилання відповідача у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного у постанові у зазначених вище двох справах, є безпідставними, а наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, є необґрунтованою та не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.

82. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

83. Оскільки висновок щодо застосування норм права, який викладено у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження, відкритого з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України. У цьому ж зв`язку заява ПП "Авіафінсервіс" про закриття касаційного провадження підлягає частковому задоволенню.

84. Крім того, скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень також послався на те, що суд апеляційної інстанції формально підійшов до оцінки доказів та до встановлених обставин справи, зокрема, неправомірно не врахував подані скаржником докази про те, що 10.04.2019 між ТОВ "Гіг-Ант" та ПП "Авіафінсервіс" укладено договір поставки №10/04/19, та не прийняв докази, які підтверджують факт реєстрації податкових накладних за господарською операцією та існування між сторонами зобов`язальних правовідносин, що підпадає під підставу касаційного оскарження, яка передбачена п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

85. Отже, доводи скаржника зводяться до підстави, передбаченої п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України.

86. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

87. Верховний Суд зазначає, що умовою застосування п. 1, п. 3 ч. 3 ст. 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Проте, у цій справі заявлена скаржником підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, є необґрунтованою, про що зазначалося вище по тексту цієї постанови.

88. З огляду на необґрунтованість зазначеної скаржником у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника і на п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України, а також на доводи, що стосуються порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та не дослідження судами зібраних у справі доказів.

89. Верховний Суд додатково враховує, що скаржник подав до суду апеляційної інстанції додаткові докази, які ним не були подані до суду першої інстанції.

90. У цьому зв`язку, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що за приписом ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

91. Згідно з ч. 4 ст. 80 ГПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

92. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

93. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

94. Наведені положення визначають обов`язкову сукупність умов для вирішення питання про прийняття доказів апеляційним судом, а саме: (1) винятковість випадку та (2) причини неподання доказів у першій інстанції, що об`єктивно не залежать від учасника справи, а також (3) покладення тягаря доведення цих обставин на учасника справи, який ці докази подає (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі №910/14923/20).

95. Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - апелянта) (подібні за змістом висновки щодо застосування ст. 269 ГПК України викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 26.02.2019 у справі №913/632/17, від 13.01.2021 у справі №10/Б-921/1442/2013).

96. Принцип рівності сторін у судовому процесі у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (постанови Верховного Суду від 29.09.2022 у справі №910/20010/20, від 16.11.2022 у справі №910/4390/21).

97. Господарський суд апеляційної інстанції врахував наведені вимоги процесуального законодавства та встановив, що скаржник в апеляційній скарзі взагалі не заявляв клопотання про долучення додаткових доказів, не наводив їх переліку, не обґрунтовував наявності виняткового випадку неподання зазначених доказів у встановлений строк, як і не доводив неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

98. Наведені дії заявника свідчать про те, що ТОВ "Гіг-Ант" не дотрималося встановленого процесуальним законодавством порядку подання додаткових доказів в суді апеляційної інстанції, а отже не вчинило відповідної процесуальної дії, що, як наслідок, виключає вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій щодо долучення та надання оцінки додатковим доказам.

99. Водночас господарський суд апеляційної інстанції зауважив, що вказані додаткові докази отримано заявником з власного кабінету платника податків, тобто ця обставина свідчить про наявність в нього цих доказів протягом розгляду справи в суді першої інстанції, а отже, відсутні підстави для висновку про неможливість їх подання заявником до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

100. Враховуючи викладене, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України (як щодо недослідження зібраних у справі доказів так і щодо неврахування поданих нових доказів до суду апеляційної інстанції), також не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних ухвали та постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

101. За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

102. Відповідно до ч. 1 ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

103. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені ст. 300 ГПК України, Верховний Суд вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку судів попередніх інстанцій щодо відхилення грошових вимог скаржника, в зв`язку з чим касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Гіг-Ант" з підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки в ній наведені інші підстави для відхилення грошових вимог, з якими погоджується й суд касаційної інстанції.

Судові витрати

104. У зв`язку з тим, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіг-Ант" з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіг-Ант" з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2024 у справі №914/3740/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Картере

Судді С. Жуков

К. Огороднік