Ухвала

від 29.10.2024 по справі 917/221/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

29 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 917/221/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Ємця А. А. (головуючого), Бенедисюка І. М., Малашенкової Т. М.,

за участю секретаря судового засідання Рєзнік А. В.,

за участю представників:

позивача - Кулика А. І., Савченко Т. І.,

відповідача - Карасір А. І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДБК КВАНТ» (далі - скаржник, позивач, ТОВ «ДБК КВАНТ»)

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.08.2024 (головуючий суддя Білоусова Я. О., судді Мартюхіна Н. О., Пуль О. А.)

у справі № 917/221/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДБК КВАНТ»

до Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради (далі -відповідач),

про стягнення суми основного боргу,

ВСТАНОВИВ:

1. ТОВ «ДБК КВАНТ» звернулося з позовом до Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради про стягнення з Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради заборгованості за договором на послуги з прибирання вулиць та інших територій Полтавської міської територіальної громади (утримання в належному санітарно-технічному стані об`єктів благоустрою, у т. ч. утримання вулично-дорожньої мережі) від 26.09.2022 № 49 у розмірі 5 485 844,89 грн.

2. Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилається на те, що відповідач належним чином не виконав умов договору в частині здійснення своєчасного та в повному обсязі розрахунку за надані послуги.

3. Господарський суд Полтавської області рішенням від 03.04.2024 у цій справі позов задовольнив.

4. Постановою від 15.08.2024 Східний апеляційний господарський суд рішення Господарського суду Полтавської області від 03.04.2024 у справі № 917/221/24 скасував і ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовив.

3. Не погоджуючись із судовим рішенням апеляційної інстанції, ТОВ «ДБК КВАНТ» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.08.2024, а рішення Господарського суду Полтавської області від 03.04.2024 у цій справі залишити в силі.

4. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначає, що оскаржувана постанова апеляційної інстанції винесена з неправильним застосуванням статей 853, 882 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 24.10.2018 у справі № 910/2184/18 та від 16.09.2019 № 921/254/18.

5. Ухвалою від 09.10.2024 Верховний Суд, зокрема, відкрив касаційне провадження у справі № 917/221/24 за касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

5.1. Згідно з розпорядженням керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 25.10.2024 у зв`язку з перебуванням судді Жайворонок Т. Є. у відпустці призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 917/221/24, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Ємець А. А. (головуючий), Бенедисюк І. М., Малашенкова Т. М.

6. У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив відмовити у її задоволенні, а оскаржувану постанову апеляційної інстанції у цій справі залишити без змін.

7. Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

8. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

9. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

10. При цьому сам скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підставу, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначає скаржник), покладається на скаржника.

11. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, враховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин, здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

12. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

12.1. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

13. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного в постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

14. Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції для обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування в постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права в подібних правовідносинах. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права може бути підставою для перегляду судових рішень відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України не в будь-якому випадку, а тоді коли саме неврахування такого правового висновку щодо застосування конкретної норми права призвело до помилкового висновку, що прямо або опосередковано впливає на ухвалене рішення по суті. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

15. Верховний Суд зазначає, що для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається, а судом вона (норма права) застосована без урахування такого висновку.

16. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, у якій передбачено таку підставу касаційного оскарження, як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.

17. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерії подібності правовідносин.

17.1. Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", яке полягає в тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, із приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями, відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

17.2. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

17.3. Із-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

17.4. У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

17.5. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

18. Так, предметом касаційного оскарження є постанова Східного апеляційного господарського суду від 15.08.2024 у справі № 917/221/24, якою скасовано рішення Господарського суду Полтавської області від 03.04.2024 про задоволення позову та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

19. Скаржник, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення не врахував висновків щодо застосування норми права (статті 853, 882 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 24.10.2018 у справі № 910/2184/18, від 16.09.2019 у справі № 921/254/18.

20. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у зазначених справах, Верховний Суд виходить з такого.

24. У справі № 910/2184/18 предметом розгляду є стягнення заборгованості за договором будівельного підряду. Спір стосується правовідносин, що виникли з договору підряду, а саме виконання поточного дрібного ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг місцевого значення загального користування у Київській області.

24.1. Київський апеляційний господарський суд постановою від 26.07.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2018 про задоволення позову залишив без змін.

24.2. Задовольняючи позовні вимоги, суди зазначили, що акти приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2017 та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат на загальну суму 1 380 016,99 грн були підписані позивачем та передані замовнику нарочно 09.02.2018, про що свідчить вхідний штамп Служби автомобільних доріг у Київській області за № 01-06/499 на супровідному листі позивача.

24.3. Згідно з умовами договору замовник був зобов`язаний протягом трьох днів перевірити реальність актів і підписати їх в частині фактично наданих обсягів послуг або надати мотивовану відмову від їх підписання. Проте замовник своїх обов`язків з прийняття виконаних виконавцем робіт не здійснив, акти та довідки залишив непідписаними без будь-яких пояснень.

24.4. Врахувавши, що замовник не підписав актів виконаних будівельних робіт (наданих послуг) та довідки форми КБ-3 без поважних причин протягом 3-х днів після їх отримання від виконавця, без надання письмової мотивованої відмови від їх підписання, суди дійшли висновку, що виконані роботи позивачем вважаються прийнятими замовником без зауважень і підлягають оплаті в повному обсязі.

24.5. Верховний Суд у справі № 910/2184/18, залишаючи судові рішення без змін, зазначив, що суди попередніх інстанцій за результатами оцінки доказів, наявних у матеріалах справи, зокрема, листів Служби автомобільних доріг у Київській області №06с/5085 від 21.12.2017 та 06с/5152 від 27.12.2017, встановили що відповідач просив здійснювати виконання робіт із зимового утримання автомобільних доріг для забезпечення безпечного та безперебійного руху відповідно до п. 6.3 договору. Саме ці роботи і були здійснені позивачем, що підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2017 року. Встановлено, що позивач виконав узгоджені сторонами договору роботи, про що відповідно до п. 4.2 договору складені акти приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2017 та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат на загальну суму 1380016,99 грн.

24.6. Відповідно до умов договору відповідач зобов`язаний був протягом трьох днів перевірити реальність акта і підписати його в частині фактично наданих обсягів послуг або ж надати мотивовану відмову від їх підписання.

24.7. Обов`язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт - негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт) законом покладений саме на замовника. Проте відповідач своїх обов`язків з прийняття виконаних робіт не здійснив, акти та довідки залишив непідписаними без будь-яких пояснень.

25. У справі № 921/254/18 розглядалися позовні вимоги про стягнення заборгованості на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо оплати виконаних позивачем підрядних робіт з ремонту автошляху згідно з умовами договору від 29.10.2014 № 56. Спір стосується також правовідносин, що виникли з договору підряду, а саме щодо виконання робіт з відновлення зношених верхніх шарів асфальтобетонного покриття на автомобільній дорозі державного значення М19 Доманове.

25.1. Господарський суд Тернопільської області рішенням від 30.11.2018, залишеним без змін згідно з постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.05.2019, позов задовольнив. Суди виходили з того, що задля виконання взятих на себе договірних зобов`язань ПП ПВК "Укрєвробуд 2013" у визначений договором строк здійснило підрядні роботи на загальну суму 910 670грн, про що складено акт виконаних робіт № 6, який у листопаді 2014 року (підтверджено Службою у листі від 01.02.2017 № 09-3/93) надано відповідачу з метою прийняття робіт та його підписання, а також у грудні 2014 року акт виконаних робіт № 6 і довідку про вартість виконаних робіт надіслано Службі повторно. Однак ці документи не були підписані відповідачем. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про виявлені та заявлені у зв`язку з цим претензії щодо якості чи обсягу виконаних робіт на момент отримання відповідачем акта приймання виконаних робіт № 6. Суди дійшли висновку, що в цьому випадку, відповідач заявляв не про відмову від підписання акта виконаних робіт, а фактично зволікав з його підписанням без зазначення причин і лише в 2016 році заявив про факт завищення вартості виконаних робіт.

25.2. Суди визнали необґрунтованим посилання відповідача на акт контрольних обмірів та обстежень фактично виконаних робіт від 23.05.2016 і висновок будівельно-технічної експертизи від 15.11.2016 № 705/16-22, оскільки після отримання від позивача акта виконаних робіт № 6 Служба негайно не надала вмотивованої відмови від приймання робіт за договором від 29.10.2014 № 56, не склала дефектних актів з переліком необхідних доробок (недоробок), дефектів і строків їх виконання, як і не заявила жодних претензій щодо наявності недоліків, розбіжностей тощо у роботах. Відповідач не підтвердив, що у зв`язку з неякісним виконанням робіт об`єкт не використовується за призначенням. За таких обставин роботи мали б бути прийняті, а у позивача відсутні причини вважати свій обов`язок невиконаним.

25.3. Крім того, з матеріалів кримінального провадження № 12016210010002351 випливає, що в межах цієї кримінальної справи експерти Тернопільської філії Київського науково-дослідного інституту судових експертиз провели будівельно-технічну експертизу, за результатами якої 15.11.2016 склали висновок № 705/16-22. Відповідно до висновку об`єктами дослідження експертизи були роботи з поточного середнього ремонту відновлення зношених верхніх шарів асфальтобетонних покриттів на зазначеній автомобільній дорозі державного значення М19 Доманове, що виконувалися позивачем на підставі договорів № № 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, укладених між ПП ПВКП "УКРЄВРОБУД 2013" як підрядником та Службою як замовником робіт, та 8 робочих проєктів.

25.4. Згідно з висновком № 705/16-22 вартість фактично виконаних підрядником робіт на зазначеній ділянці автомобільної дороги державного значення М19 Доманове встановлено завищення вартості виконаних робіт за актами форми КБ-2в порівняно з вартістю фактично виконаних робіт на зазначеній ділянці автомобільної дороги державного значення М19.

25.5. У постанові від 16.09.2019 Верховний Суд, зазначив, що причиною відмови в прийнятті робіт і їх оплаті, за твердженням відповідача, була відсутність державного фінансування. Лише у 2016 році відповідач заявив про факт завищення вартості виконаних робіт за договором № 56. Проте відсутність бюджетного фінансування не є підставою для звільнення Служби автомобільних доріг у Тернопільській області від належного виконання зобов`язання зі сплати заборгованості за договором підряду № 56.

25.6. Тобто у наведених скаржником справах спори стосуються правовідносин, що виникли з договору підряду.

26. Водночас у справі № 917/221/24, що переглядається, предметом спору є вимоги ТОВ «ДБК КВАНТ» до Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради про стягнення заборгованості за додатковою угодою від 30.12.2022 № 4 до договору від 26.09.2022 № 49 на послуги з прибирання вулиць та інших територій Полтавської міської територіальної громади (утримання в належному санітарно-технічному стані об`єктів благоустрою, у т. ч. утримання вулично-дорожньої мережі), укладеного за результатами публічної закупівлі.

26.1. Тобто укладений між сторонами договір за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг.

26.2. Господарський суд Полтавської області рішенням від 03.04.2024 у справі № 917/221/24 позов задовольнив.

26.3. Вказане рішення суду першої інстанції з посиланням на приписи статей 11, 12, 15, 509, 525, 526, 631, 901- 903 ЦК України, статей 173, 174, 193 ГК України, статей 76- 77, 86 ГПК України мотивоване тим, що матеріали справи містять належні та допустимі докази, які підтверджують виконання позивачем робіт за договором № 49 від 26.09.2022, чого відповідач не спростував та не надав доказів оплати виконаних робіт; матеріали справи не містять аргументованої відмови позивачеві (виконавцю) у підписі акта № 6 у порядку, визначеному пунктом 10.7 договору, та відсутні докази звернення до відповідача щодо можливого відстрочення оплати за надані послуги на 241 день відповідно до пункту 3.9 договору, у зв`язку з чим місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача 5 485 844,89 грн заборгованості.

26.4. Східний апеляційний господарський суд постановою від 15.08.2024 рішення Господарського суду Полтавської області від 03.04.2024 скасував. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

26.5. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована, зокрема, тим що, обґрунтовуючи мотиви свого рішення лише наявністю безпідставної (невмотивованої) відмови відповідача від прийняття робіт за відсутності заявлених вимог про їх можливі недоліки, суд першої інстанції залишив поза увагою характер та зміст спірних правовідносин, їх нормативне регулювання; не встановив факту наявності / відсутності реального надання послуг / виконання робіт виконавцем за договором у заявленому обсязі та виникнення права на вимогу щодо оплати вартості цих робіт, у зв`язку з чим повно та всебічно не встановив на підставі всіх доказів обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

26.6. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові зазначив, що як умовами укладеного між сторонами договору (пп. 4.3,6.2.1, 6.2.3, 6.2.4, 10.8), так і нормами статті 853 ЦК України саме на замовника (у цьому випадку - відповідача) покладено обов`язок зі здійснення протягом усього строку надання послуг контролю за відповідністю якості та обсягу наданих послуг умовам цього договору, контролю надання послуг у строки, встановлені цим договором.

26.7. Матеріали справи містять докази лише щодо направлення відповідних документів для підтвердження наданих послуг / виконаних робіт на адресу відповідача у вересні та листопаді 2023 року, тоді як періодом надання відповідних послуг визначено грудень 2022 -лютий 2023 року, що позбавляє замовника можливості належної перевірки надісланих відповідачу первинних документів, які необхідні для перевірки реальності виконаних робіт в частині їх обсягів та якості, з огляду на характер таких послуг.

26.8. Договір про надання послуг підпадає під правове регулювання норм глави 63 ЦК України. Правова природа та особливості договору послуг визначені, зокрема, у статтях 901- 903 ЦК України, де передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання. Виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

26.9. Предметом договору про надання послуг є вчинення виконавцем певних дій або здійснення певної діяльності за завданням замовника.

27. У постанові Верховного Суду від 07.07.2022 у справі № 910/1801/21 вказано, що положення глави 63 ЦК України можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання. Отже, для кваліфікації послуги головним є предметний критерій: предметом договору про надання послуг є процес надання послуги, що не передбачає досягнення матеріалізованого результату, але не виключає можливості його наявності. Якщо внаслідок надання послуги й створюється матеріальний результат, то він не є окремим, віддільним від послуги як нематеріального блага, об`єктом цивільних прав, через що відповідний результат не є обігоздатним сам собою. Близька за змістом правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №761/16124/15-ц.

27.1. Договір підряду підпадає під правове регулювання норм глави 61 ЦК України. Правова природа та зміст договору підряду визначені, зокрема, статтями 837, 839, 840, 843, 853 Цивільного кодексу України, у яких унормовано, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором. Підрядник відповідає за неналежну якість наданих ним матеріалу і устаткування, а також за надання матеріалу або устаткування, обтяженого правами третіх осіб. Якщо ж робота виконується частково або в повному обсязі з матеріалу замовника, підрядник відповідає за неправильне використання цього матеріалу. У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу. Замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

28. У постанові від 03.11.2020 у справі № 920/611/19 Верховний Суд виснував, що послуги відрізняються від робіт. Якщо у зобов`язаннях підрядного типу результат виконаних робіт завжди має речову форму, то у зобов`язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця не має речового змісту. Корисний ефект від діяльності з надання послуги полягає не у вигляді певного осяжного матеріального результату, як це має місце при виконанні роботи, а полягає в самому процесі надання послуги. Сама ж послуга споживається у процесі її надання, тому її визначають як діяльність, спрямовану на задоволення будь-яких потреб.

29. Як підставу касаційного оскарження скаржник у касаційній скарзі зазначив, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення не врахував висновків щодо застосування норми права, а саме статті 853 та статті 882 ЦК України.

30. Дослідивши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі, Верховний Суд звертає увагу, що в рішенні суду першої інстанції не застосовно наведених скаржником статей, а саме 853, 882 ЦК України, а в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції наведено лише норми статті 853 ЦК України, яка цитована та порівняна з умовами договору про надання послуг, а статтю 882 ЦК України апеляційний суд також не застосував взагалі. Проте у цій справі суди попередніх інстанцій до укладеного між сторонами договору застосували норми статей 901-903, які містяться у главі 63 ЦК України «Послуги. Загальні положення».

31. Проаналізувавши зміст вказаних вище постанов Верховного Суду за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, та наявність / відсутність правових висновків, які не врахував суд апеляційної інстанції під час розгляду цієї справи, Верховний Суд дійшов висновку про неподібність цих справ за наведеними істотними правовими ознаками зі справою, що розглядається, окресленими у цій ухвалі, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані скаржником для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи.

32. Окрім того, колегія суддів зауважує, що доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення не врахував висновків щодо застосування норми права, а саме статті 882 ЦК України, не знайшли свого підтвердження, оскільки зазначена норма права не використовувалася для обґрунтування рішення судів попередніх інстанцій, а на статтю 853 ЦК України лише посилався / цитував суд апеляційної інстанції. Водночас колегія суддів зазначає, що саме лише цитування висновків Верховного Суду за відсутності взаємозв`язку з відповідними обставинами справи не свідчать про релевантність та подібність цих справ у розумінні підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

33. Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права, викладених у вищенаведених ним постановах Верховного Суду.

34. Колегія суддів зазначає, що посилання скаржника на викладені у постановах Верховного Суду висновки є необґрунтованими та фактично зводяться до намагання скаржника здійснити переоцінку доказів у справі.

35. Водночас Суд звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції не має права здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

36. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцією, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

37. Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

38. Отже, Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі.

39. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 917/221/24 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

40. Інших підстав для перегляду справи у суді касаційної інстанції, крім пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник у касаційній скарзі не наводить.

41. Верховний Суд бере до уваги доводи Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради, викладені у відзиві на касаційну скаргу, у тій частині, яка узгоджуються з викладеним у цій ухвалі.

42. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

43. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку так, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

44. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

45. Верховний Суд у прийнятті цієї ухвали керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

46. У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" означає дотримання такого принципу права, як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

47. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

48. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

49. Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

50. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

51. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ДБК КВАНТ» на постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.08.2024 у справі № 917/221/24 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя А. Ємець

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова