Рішення

від 01.11.2024 по справі 377/929/24

СЛАВУТИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа №377/929/24

Провадження №2-о/377/30/24

01 листопада 2024 року Славутицький міський суд Київської області у складі головуючої - судді Малишенко Т.О., за участю: секретаря судового засідання - Присяжного В.В., за відсутності учасників справи, розглянувши в окремому провадженні заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Славутицький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України,

У СТ А Н О В И Л А:

28 жовтня 2024 року до суду від ОСОБА_2 надійшла заява, в якій вона просить встановити факт смерті її батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Міусинськ Луганської області, Україна, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 на тимчасово окупованій території України у місті Красний Луч Луганської області, у віці 71 рік.

Заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її батько, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Місце смерті: м. Красний Луч, Луганська область (окупована територія).

Маючи в наявності копію свідоцтва про смерть НОМЕР_1 від 24 вересня 2024 року, видане Краснолуцьким міським відділом запису актів громадянського стану департаменту запису актів громадянського стану Міністерства юстиції луганської народної республіки (оригінал знаходиться у сусідки, яка доглядала за батьком, ОСОБА_4 на окупованій території в м. Міусинськ), вона звернулась до Славутицького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Вишгородському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ) з заявою щодо реєстрації смерті, на що 04.10.2024 року отримала відмову у проведені державної реєстрації смерті з причини відсутні підстави для державної реєстрації смерті та видачі свідоцтва про смерть українського зразку відповідно до законодавства України на підставі наданих документів.

Відсутність свідоцтва про смерть батька перешкоджає заявниці в оформленні документів, необхідних для прийняття спадщини. Беручи до уваги, що батько заявниці помер у населеному пункті Красний Луч, Луганської області, яке віднесено до тимчасово окупованих територій України, тому заява про встановлення факту смерті має бути розглянута у відповідності до статті 317 ЦПК України.

Ухвалою судді від 29.10.2024 року відкрито окреме провадження та призначено судове засідання на 01.11.2024 року.

Заявниця ОСОБА_2 в призначене судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином, до суду подала заяву, в якій просила розгляд справи проводити за її відсутності, заявлені вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник заінтересованої особи Славутицький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) в зал судового засідання не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином. До канцелярії суду від начальника відділу Т.Шаталової надійшла заява про розгляд справи за відсутності їх представника, з матеріалами справи ознайомлена.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. З огляду на викладене, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши та давши належну оцінку зібраним по справі доказам, встановив наступне.

ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 у місті Красний Луч Луганської області, Україна, відповідно до паспорту серії НОМЕР_2 виданого 09 липня 1998 року Краснолуцьким МВ УМВС України в Луганській області.

Відповідно до Витягу від 25 жовтня 2024 року № 2024/012900397 ОСОБА_2 зареєстрована у АДРЕСА_2 з 14.12.2022 року.

З свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 вбачається, що батьками ОСОБА_5 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 , зазначені мати ОСОБА_6 та батько ОСОБА_7 .

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 від 28 травня 1994 року, актовий запис №14, ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_4 , уклала шлюб з ОСОБА_9 . та змінила прізвище на ОСОБА_8.

Відповідно до копії паспорта серії НОМЕР_5 виданого 21 січня 1998 року Краснолуцьким МВ УМВС України в Луганській області ОСОБА_7 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 у м. Міусинськ, Луганської області, та був зареєстрований відповідно до штампу у паспорті, за адресою АДРЕСА_1 з 06 грудня 2002 року.

Як вбачається з свідоцтва про смерть НОМЕР_6 , виданого 24 вересня 2024 року «Краснолучский городской отдел записи актов гражданского состояния департамента записи актов гражданского состояния министерства юстиции лугайнской народной республики», ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Красний Луч Луганської області.

04.10.2024 року начальник Славутицького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Вишгородському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ) відмовила у проведенні державної реєстрації смерті ОСОБА_3 , на підставі наданих документів, які не відповідали вимогам ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».

Згідно з постановою Верховної Ради України «Про перейменування окремих населених пунктів та районів на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей» від 12 травня 2016 року м. Красний Луч перейменовано на м. Хрустальний.

Встановлено, що м. Хрустальний Луганської області входить до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Тому зазначене місце смерті є тимчасово окупованою територією України.

У відповідності ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими цією статтею, є недійсним і не створює правових наслідків.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи заяву про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України, суд виходить з такого.

Особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях України визначається Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Відповідно до частини першої, другої статті першої Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі Закон № 1207-VII) тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.

Частиною другою статті 4 Закону № 1207-VII визначено, що правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1207-VII Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.

За змістом статті 9 Закону № 1207-VII державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України ( частина перша). Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом ( частина друга). Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану ( частина третя).

Положеннями статей 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

У практиці Європейського суду з прав людини розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] є далеким від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті як мінімум «реєстрація народжень, смертей і шлюбів», виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №235/2357/17 від 22 жовтня 2018 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з п. 5 ч. 2 цієї статті суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Приписами пункту 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

Як вбачається з пункту 13 постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті. Заявник зобов`язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин.

Згідно з пунктом 18 вказаної постанови рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.

Частинами третьою-четвертою статті 49 ЦК України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин.

Порядок державної реєстрації смерті регулюється Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».

Так, нормою частини першої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» визначено, що державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Пунктом 1 Глави 5 Розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими наказом Міністерства юстиції України № 52/5 від 18.10.2000 року, передбачено, що підставою для державної реєстрації смерті є:

а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024 (далі - лікарське свідоцтво про смерть);

б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024 (далі - фельдшерська довідка про смерть);

в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть;

г) рішення суду про оголошення особи померлою;

ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час;

д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів;

е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

З матеріалів справи вбачається, що отримавши свідоцтво про смерть батька ОСОБА_3 на непідконтрольній Україні території, заявниця ОСОБА_2 звернулась до Славутицького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою про державну реєстрацію факту смерті особи. Славутицький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) розглянув подані документи та на підставі ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» відмовив у проведенні державної реєстрації смерті.

Досліджені судом докази підтверджують факт смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Міусинськ Луганської області, Україна, громадянина України, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Красний Луч, Луганської народної республіки, яке відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 року за № 1668/39004, є тимчасово окупованою Російською Федерацією територією України.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, що заявниця не має можливості надати для реєстрації смерті батька документи встановленого законодавством України зразка, оскільки свідоцтво про смерть видане не на території України, а на території яка є тимчасово окупованою Російською Федерацією, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження, а встановлення вказаного факту необхідно заявниці для оформлення спадщини після смерті батька, тому суд вважає, що заявлені вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 4 ст. 317 ЦПК України ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, підлягає негайному виконанню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 258, 259, 263-265, 315-317,319 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - Славутицький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України - задовольнити.

Встановити факт смерті ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_1 уродженця м. Міусинськ Луганської області який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Красний Луч, Луганської області (окупована територія) у віці 71 рік.

Рішення суду підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду. Апеляційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду складено 01 листопада 2024 року.

Учасники справи:

Заявниця - ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_7 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 .

Заінтересована особа - Славутицький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), код ЄДРПОУ: 26146149, місцезнаходження: Київська область, Вишгородський район, м. Славутич, Центральна площа, 7.

Суддя Т. О. Малишенко