Рішення

від 16.10.2024 по справі 752/17906/23

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/17906/23

Провадження № 2/752/1689/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2024 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Машкевич К.В.

за участю секретаря- Тертій К.Б.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Державного некомерційного підприємства «Національного інституту раку» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, суд-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом і просить стягнути з відповідача 1 297 205, 39 грн. завданої матеріальної шоди.

Посилається в позові на те, що відповідач з 15 березня 2021 року працював на підприємстві комірником відділу господарського та матеріального забезпечення по строковому трудовому договору на час відсутності основного працівника.

Відповідно до посадової інструкції комірника від 30 липня 2021 року обов`язом комірника є, закрема, забезпечення схоронності доручених йому матеріальних цінностей та документів, бланків суворої звітності.

Комірник несе відповідальніть за завдання матеріальної шкоди інституту та/або третім особам в межах та спосіб, визначених законодавством.

З посадовою інструкцією відповідач був ознайомлений 30 липня 2021 року.

15 березня 2021 року між Інситутом та відовідачем був укладений договір про індивідуальну матеріальну відповідальність.

Наказом № 21-к від 27 ічня 2023 року відповідач був звільнений з роботи за ст.38 КЗпП України.

Наказом №10кн від 27 січня 2023 року була створена комісія з приймання-передачі (внутрішнього переміщення) матеріальних цінностей, які обліковуються в коморі відділу господарського забезпечення.

Проведення інвентаризації планувалося провести протягом 30 січня- 02 лютого 2023 року.

Відповідно до звіряльної відомості результатів інвентаризації запасів від 17 лютого 2023 року встановлено нестачу запасів на суму 96 800, 77 гнр., а відповідно до звіряльної відомості результатів інвентаризації необоротних активів від 17 лютого 2023 року встановлено нестачу необоротних активів на суму 1 677 915, 24 грн.

За результатами інвентаризації вирішено продовжити проведення інвентаризації до 29 травня 2023 року з метою виявлення матеріальних цінностей, які попередньо не було знайдено в присутності відповідача.

Відповідно до протоколу інвентаризації та передачі матеріальних цінностей від 29 травня 2023 року під час огляду службових приміщень було виявлено матеріальні цінності, які попередньо були виставлені в нестачу, на суму 345 467, 76 грн.

Відповідно до інвентаризаційного опису запасів від 29 травня 2023 року встановлено наявність матерльних цінностей на 96 800, 77 грн., а також виявлено інфузійні насоси в кількості 4 шт. на суму 35 242, 08 грн., які відповідно до акту від 24 квітня 2023 року передано комірнику ОСОБА_2 .

Таким чином, за результатми інвентаризації від 29 травня 2023 року було виявлено нестачу матеріальних цінностей на суму 1 297 205, 39 гнр.

З урахуванням цього, просить задовольнити позов.

Позов був зареєстрований судом 30 серпня 2023 року та відповідно до ст. 33 ЦПК України було визначено склад суду.

Ухвалою суду від 05 вересня 2023 року в справі було відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, відповідачу копію позовної заяви з додатками.

Відповідно до ст.187 ЦПК України відповідачу був наданий строк для подання відзиву.

07 грудня 2023 року представник відповідача подав відзив, яким проти позову заперечує.

Посилається на те, що в порушення ст. 29 КЗпП України відповідач не був ознайомлений з будь-яким актом позивача, яким регулюється діяльність складу та/або комори відділу господарського забезпечення, визначається його місце знаходження, розмір площі, перелік видів матеріальних цінностей, які повинні зберігатися на складі та у коморі, здійснення охорони складу та комори, зберігання ключів від приміщень.

В позові не зазначено, яким чином відповідач не здійснював свій обов`язок щодо схоронності та яким чином це вплинуло на нестачу матеріальних цінностей.

Зазначає, що відповідно до ст.31 КЗпП роботодавець не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договорм.

Посилаючись на розшук матеріальних цінностей у службових приміщеннях, у позові не зазначив, де вони знаходяться, де були знайдені матеріальні цінності та підстави їх знаходження у цих приміщеннях.

Наприкінці 2022 року була завершена річна інвентаризація, з 9 до 22 січня 2023 року відповідач був у відпустці на подав заяву на звільнення за власним бажанням.

З 23 по 27 січня 2023 року, з 30 січня по 03 лютого 2023 року та з 07 по 10 лютого 2023 року відповідач перебував на лікарняному, тобто фактично останнім робочим днем було 06 січня 2023 року.

В день звільнення відповідач був відсутній на складі, доступ до приміщень мали і інші працівники, а ключі від складу були у начальника/виконуючої обов`язки начальника господарчого відділу, яка мала вільний доступ до приміщення.

З будь-якими актами про систему опечатування складу та/або приймання-передачі складу та зберігання ключів за час роботи відповідач не ознайомлювався.

Отже, доступ до приміщень складу за час його відсутності не був обмежений.

Ззаначила також, що протокол інвентаризаційної комісії від 17 лютого 2023 року та 29 травня 2023 року не затверджені керівником Інституту.

Звернула увагу на те, що у службовій записці комірника ОСОБА_2 було зазначено, що при перевірці складу комірника відділу господарського забезпечення ОСОБА_2 були знайдені матеріальні цінності, які рахуються за відповідачем, однак не зазначається, коли, ким та де саме вони були знайдені.

Станом на 09 жовтня 2023 року комірник ОСОБА_2 знаходила матеріальні цінності, а саме у бол.гаражі виявлено лабораторне обладнання.

З урахуванням цього вважає, що у позивача існує декілька складів, однак будь-яких доказів закріплення за відділом господарчого забезпечення конкретного складу та виду матеріальних цінностей, які там повинні зберігатися, не надано.

З урахуванням цього, просить у позові відмовити.

Представник позивачав судове засідання не з`явився, про час розгляду справи повідомлений належним чином, просив розглянути справу у відсутності представника.

Відповідач та його представник відповідача в судове засідання не з`явилися, про час розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої у постанові в справі № 918/539/16 від 07 липня 2022 року, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Виходячи з цього, на підставі ч.1 ст.223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглядати справу в їх відсутності.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Главою ІХ КЗпП України визначено,що предметом регулювання законодавства про працю є забезпечення гарантій при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організаціїє

Відповідно до ч.ч.1,2 та 3 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

За змістом ст.131 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна.

Працівники зобов`язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді.

Згідно з п.п. 1 ч.1 ст.134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Відповідно до ст. 135-1 КЗпП письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.

Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Під прямою дійсною шкодою необхідно розуміти, зокрема втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов`язків, грошові виплати.

Тобто, за змістом даних норм закону при вирішенні спорів щодо відшкодування працівником майнової шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд повинен встановити такі факти:

?наявність прямої дійсної шкоди та її розмір;

?якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов`язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди;

?в чому полягала його вина;

?в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду;

?чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними;

? який майновий стан працівника.

Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Відповідно до ст.138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду роботодавець повинен довести наявність умов, передбачених ст. 130 цього Кодексу.

Судом встановлено, що відповідач наказом №42-к від 12 березня 2021 року з 15 березня 2021 року був прийнятий на роботу на посаду комірника відділу господарського та матеріального забезпечення по строковому трудовому договору на час відсутності основного працівника.

15 березня 2021 року між Національним інститутом раку та відповідачем, як працівником, який виконує роботу, безпосередньо пов`язану з отриманням та збереженням матеріальних цінностей, був укладений Договір про повну матеріальну відповідальність.

Наказом № 21-к від 27 січня 2023 року відповідач був звільнений з займаної посади на підставі ст.38 КЗпП України.

( а.с. 7 - 14 )

Наказом №10кн від 27 січня 2023 року була створена комісія з приймання-передачі (внутрішнього переміщення) матеріальних цінностей, які обліковуються в коморі відділу господарського забезпечення.

Проведення інвентаризації планувалося провести протягом 30 січня - 02 лютого 2023 року.

Протоколом результатів інвентаризації про передачу матеріальних цінностей знайдені матеріальні цінності були передані комірнику ОСОБА_2 .

Відповідно до звіряльної відомості результатів інвентаризації запасів від 17 лютого 2023 року встановлено нестачу запасів на суму 96 800, 77 грн., а відповідно до звіряльної відомості результатів інвентаризації необоротних активів від 17 лютого 2023 року встановлено нестачу необоротних активів на суму 1 677 915, 24 грн.

За результатами інвентаризації вирішено продовжити проведення інвентаризації до 29 травня 2023 року з метою виявлення матеріальних цінностей, які попередньо не було знайдено в присутності відповідача.

Відповідно до протоколу інвентаризації та передачі матеріальних цінностей від 29 травня 2023 року під час огляду службових приміщень було виявлено матеріальні цінності, які попередньо були виставлені в нестачу, на суму 345 467, 76 грн.

( а.с. 15 - 73 )

Відповідно до протоколу результатів інвентаризації від 29 травня 2023 року під час огляду службових приміщень з метою пошуку наявності матеріальних цінностей, які обліковувалися за відповідачем та попередньо були виставлені в нестачу, були виявлені матеріальні цінності, перелік яких приведено в Додатку 1 до Протоколу інвентаризації та передані іншим особам.

В Додатку №1 приведено перелік матеріальних цінностей, інвентаризаційні номери, кількість та місця розташування, де вони були виявлені.

За результатами інвентаризації виявлено нестачу матеріальних цінностей на смуму 1 297 205, 39 грн.

( а.с. 74 - 108 )

Відповідно до п.5 Розділу 1 Положення про інвентаризацію активів та зобов`язань, затвердженого наказом Мінінстерства фінансів України №879 від 02 вересня 2014року, інвентаризація проводиться з метою забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства. Під час інвентаризації активів і зобов`язань перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан, відповідність критеріям визнання і оцінка.

Абзацом 3 пункту 7 Розділу 1 Положення визначено, що проведення інвентаризації є обов`язковим, у тому числі, у разі зміни матеріально відповідальних осіб.

Згідно з п.2.4. Розділу ІІ Положення матеріально відповідальні особи не включаються до складу робочої інвентаризаційної комісії для перевірки активів, що знаходяться у них на відповідальному зберіганні.

Відповідно до п.7. Розділу ІІ Положення матеріально відповідальні особи дають в інвентаризаційному описі розписки про те, що до початку інвентаризації всі прибуткові та видаткові документи на активи здані в бухгалтерію, що всі цінності, які надійшли під їх відповідальність, оприбутковані, а ті, що вибули, списані.

Відповідно до п.1 Розділу Положення визначено, що інвентаризація проводиться повним складом інвентаризаційної комісії (або робочої інвентаризаційної комісії, у разі її створення) та у присутності матеріально відповідальної особи.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач, як матеріально-відповідальна особа, був присутній при проведенні інвентаризації лише 17 лютого 2023 року.

Відповідно до Протоколу від 29 травня 2023 року, інвентаризація проводилася в його відсутності.

З наказу № 42-к від 12 березня 2021 року про прийняття позивача на роботу вбачається, що він був прийнятий по строковому трудовому договору на час відсутності ОСОБА_3 з невідомих причин до фактичного виходу його на роботу.

( а.с. 7 )

Зі змісту наказу випливає, що ОСОБА_3 був матеріально-відповідальною особою.

Однак, укладаючи з відповідачем трудовий договір та Договір про індивідуальну матеріальну відповідальність, на посаду з матеріальною відповідальністю, будь-яким чином майно, яке рахувалося за ОСОБА_3 , як матеріально-відповідальною особою, відповідачу передано не було.

В порушення абз. 3 п. 7 Розділу 1 Положення інвентаризація в зв`язку із зміною матеріально-відповідальної особи проведена не була.

Будь-яких доказів того, що майно, зазначене в Протоколі інвентаризації від 29 травня 2023 рок, як нестача, було передано відповідачу від попереднього працівника і було ним прийняте, або ж надійшло на зберігання безпосередньо йому, позивачем при зверненні до суду не надано.

З Протоколу інвентаризації вбачається, що при її проведенні члени комісії не з`ясовували і не встановили, яким чином, коли та від кого саме - від відповідача чи його попередника на вказаній посаді були отримані матеріальні цінності, які були виявлені в службових приміщеннях Інституту.

Не пояснив цих обставин в судовому засіданні і представник позивача.

Крім того, відповідач у судовому засіданні зазначив і даних обставин представник позивача не спростовував, доступ до приміщення, окрім відповідача, як матеріально-відповідальної особи, під час його відсутності мали і інші працівники Інституту.

Яким чином зберігалося майно за час відсутності відповідача і яким чином Інститутом були створені умови для його збереження,представник позивача в судовому засіданні також пояснити не зумів.

З урахуванням цього суд вважає, що в порушення вимог ст.131 КЗпП України умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого відповідачу майна, створені не були.

При вирішенні спору суд також враховує наступне.

Відповідно до ч.3 ст.2 ЦПК України одним із основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін, сутність якої розкрита в ст.12 ЦПК України.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Тобто, при зверненні з позовом до суду на позивача покладений тягар доведення обставин заявлених вимог.

Натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача.

З точки зору закону принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Звертаючись до суду, позивач послався лише на самі обставини встановлення нестачі товарно-матеріальних цінностей.

Однак при цьому, з урахуванням приведеного вище, не довів, що ця нестача виника саме з вини відповідача.

З урахуванням цього суд вважає, що сам по собі факт виявлення нестачі за обставин укладення з відповідачем трудового договору та Договору про індивідуальну матеріальну відповідальність, а також умов зберігання товарно-матеріальних цінностей, не є підставою для покладення відповідальності по відшкодуванню шкоди на відповідача.

Керуючись ст.ст. 3, 130, 131, 134, 135-1, 138 КЗпП України, ст. ст. 2, 4, 5, 10, 12, 13, 76 - 82, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України,суд

В И Р І Ш И В :

В позові Державного некомерційного підприємства « Національний інститут раку» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя К.В.Машкевич