Рішення

від 31.10.2024 по справі 120/9374/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

31 жовтня 2024 р. Справа № 120/9374/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії УМВС України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії УМВС України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, дій відповідача щодо невидачі йому довідки про заробітну плату, одержану за роботу (службу) в зоні відчуження в 1986-1990 роках з урахуванням фактично нарахованої та виплаченої заробітної плати за травень 1986 року у розмірі 378,97 карб + 3000 карб грошової винагороди із суми 10000 карб, з урахуванням приписів статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Ухвалою від 22.07.2024 року позовну заву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у відповідача належним чином завірені копії особової картки грошового забезпечення позивача помісячно, а саме з січня по грудень 1986 року та належним чином завірену копію довідки від 28.02.2013 №11/197.

У встановлений судом строк відповідач відзив на позовну заяву не надав. Копію ухвали про відкриття провадження від 22.07.2024 року отримав 30.07.2024 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Так, частина 4 статті 159 КАС України визначено, що неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (частина 6 стаття 162 КАС України).

Суд встановив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та отримує пенсію по інвалідності, як особа з інвалідністю ІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з участю в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії.

Позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (категорія 1), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 12.04.2024 звернувся до Ліквідаційної комісії УМВС України у Вінницькій області із заявою про здійснення перерахунку заробітної плати, отриманої у зоні відчуження в травні 1986 року, взявши до розрахунку розмір усіх складових його заробітної плати - тарифної ставки в розмірі 253 крб., посадового окладу - 110 крб., окладу за звання - 120 крб., окладу за вислугу років - 23 крб., з урахуванням грошової винагороди за Чорнобиль 125,97 крб., та премії за Чорнобиль 3000 крб. грошової винагороди із суми 10000 крб.

Листом від 22.04.2023 № К-38 відповідач повідомив позивача про відсутність законних підстав для надання нової довідки. Зазначає, що інформація щодо нарахованого грошового забезпечення за роботу в зоні відчуження в травні 1986 року в наданих довідках розрахована відповідно постанови Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 10 червня 1986 року № 207-7, розпорядження Ради Міністрів СРСР від 23.05.1986 року№ 1031-рс, листа Міністерства праці та соціальної політики України від 13.04.2001 року № 03-3/1652- 018-2 з урахуванням посадових окладів та окладів за спеціальним званням. Надбавка за вислугу років нараховувалась за основним місцем роботи. Зауважує, що перерахунок нарахованої заробітної плати за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках зроблено в лютому 2013 року УМВС України у Вінницькій області на підставі наказу від 09.04.2012 № 476 (донараховано 22,43 крб. та зазначено записом у довідці від 28.02.2013 № 11/197).

Позивач, вважаючи відмову відповідача протиправною, звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд зазначає, що правову оцінку порушеним позивачем питанням розрахунку його заробітної плати за роботу в зоні відчуження у травні 1986 року вже неодноразово надано у рішеннях Вінницького окружного адміністративного суду від 24.05.2024 у справі №120/887/24, від 19.06.2023 у справі № 120/3165/23 та від 29.03.2024 у справі №120/888/24, які набрали законної сили.

Так, відповідно до ст. 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі Закон № 796-XII) пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством. В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців. Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.

Частиною четвертою статті 15 Закону № 796-XII передбачено, що видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Відповідно до абзацу першого пункту 2.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за № 1566/11846, довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 року № 8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці", праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат.

Отже, право позивача на заробітну плату у підвищеному розмірі за період його роботи у зоні відчуження гарантоване державою.

Базовим документом, який визначав порядок оплати праці ліквідаторам аварії на ЧАЕС, є постанова Центрального Комітету КПРС, Президії Верховної СРСР, Ради Міністрів СРСР та Всесоюзної Професійних Спілок від 07.05.1986 року № 524-156 "Про умови оплати праці і матеріального забезпечення працівників підприємств і організацій зони Чорнобильської атомної електростанції".

Пунктом 1 цієї постанови передбачались виплати військовослужбовцям військових частин і органів Комітету державної безпеки СРСР, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, що виконують службові обов`язки в зоні Чорнобильської АЕС, посадові оклади і оклади за військовим або спеціальним званням в подвійному розмірі.

Розпорядженнями Ради Міністрів СРСР від 17.05.1986 року № 964-рс "Про виділення Міненерго СРСР додаткових фондів заробітної плати" дозволено керівникам міністерств і відомств, які брали участь у ліквідації аварії, за згодою представника урядової комісії проводити у виключних випадках оплату праці працівників, зайнятих роботах у III, II, I зонах небезпеки у 5-, 4-, 3-кратному розмірах.

Розпорядженням Ради Міністрів СРСР від 23.05.1986 року № 1031-рс поширено порядок та умови підвищеної оплати праці, передбачені розпорядженням Ради Міністрів СРСР від 17.05.1986 року № 964, на військовослужбовців, начальницький та рядовий склад органів внутрішніх справ.

Грошове забезпечення особам начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ, що виконували службові обов`язки в зоні Чорнобильської АЕС, здійснювалося на підставі нормативно-правових актів МВС СРСР та МВС УРСР, зокрема, наказів МВС СРСР від 11.05.1986 року № 0130, від 17.05.1986 року № 0149, від 30.06.1986 року № 0189 та інших.

Абзацом 1 пункту 1 наказу МВС СРСР від 17.05.1986 року № 0149 "Про додаткові виплати особистому складу органів та внутрішніх військ МВС СРСР, які зайняті на роботах з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" на виконання зазначених розпоряджень міністру внутрішніх справ Української РСР було дозволено за погодженням з головою Урядової комісії з ліквідації аварії здійснювати у виняткових випадках оплату праці робітників, службовців, а також призваних на збори військовозобов`язаних, які зайняті на особливо важливих і відповідальних роботах з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у ІІІ зоні небезпеки - у 5-кратному розмірі у порівнянні зі встановленими чинним законодавством нормами, у II зоні - у 4-кратному розмірі, у І зоні - у 3-кратному розмірі.

Надбавки за вислугу років та інші надбавки нараховувались за основним місцем служби.

Постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 05.06.1986 року № 665-195 (постанова Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 10.06.1986 року № 207-7) надано право керівникам міністерств і відомств та їх заступникам здійснювати оплату праці працівників, зайнятих на роботах у третій, другій і першій зонах небезпеки, відповідно в 4-, 3- і 2-кратному розмірах понад середньомісячну заробітну плату, виходячи з тарифної ставки (окладу), встановленої за основним місцем роботи.

Оплата праці робітників і службовців, відряджених у зону ЧАЕС та призваних на військові збори, за якими відповідно до чинного законодавства зберігалась за основним місцем роботи середньомісячна заробітна плата, провадилась відповідно абзацу 4 пункту 1 Постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 05.06.1986 року № 665-195 (абзац 4 підпункт 1 пункту 1 Постанови Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 10.06.1986 року №207/7) у відповідних зонах небезпеки в 4-, 3- і 2-кратному розмірах (із врахуванням 100% тарифної ставки), виходячи з тарифної ставки, встановленої за основним місцем роботи.

Якщо відрядженим особам за основним місцем роботи зберігали грошове забезпечення, то показник кратності для розрахунку оплати праці за роботу в зоні відчуження зменшувався на одиницю.

Таким чином, після прийняття розпорядження Ради Міністрів СРСР від 17.05.1986 року № 964 робота працівників оплачувалась у кратному розмірі, виходячи з тарифної ставки за місцем роботи, без застосування підвищених тарифів та подвійного посадового окладу та окладу за спеціальними званнями згідно постанови Центрального Комітету КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР та Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 07.05.1986 року № 524-156.

Вказаними нормативно-правовими актами передбачено, що оплата фактично відпрацьованого часу (включаючи вихідні і святкові дні) у відповідних зонах небезпеки повинна проводитись виходячи із розрахункової денної тарифної ставки (посадового окладу), що враховується із тарифної ставки (посадового окладу) за даний місяць, поділеної на календарну кількість днів цього місяця.

Нарахування грошового забезпечення за роботу в зоні відчуження військовослужбовців, рядового і начальницького складу ОВС проводилось відповідно до Розпорядженням Ради Міністрів СРСР від 23.05.1986 року № 1031 та листа Державного комітету УРСР з праці від 23.09.1986 року № 136с "Про порядок матеріального забезпечення призваних на збори військовозобов`язаних".

У відповідності до ст. 2 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці", якою визначається структура заробітної плати, основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством: премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до підпункту 4 пункту 3 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року № 1210, яка набрала чинності з 01.01.2012, у разі коли особа пропрацювала в зоні відчуження менше календарного місяця у 1986-1990 роках, за її бажанням пенсія може обчислюватися виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу у зоні відчуження, за весь фактично відпрацьований час, в одному із неповних календарних місяців роботи протягом цих років, без додавання суми заробітної плати за період роботи за межами зони відчуження.

Таким чином, розмір пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до частини першої статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" і Порядку № 1210, ставиться в залежність від одержаного особою заробітку за період роботи в зоні відчуження.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). А інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. (ст.2 ЗУ "Про оплату праці").

Відповідно до ст. 62 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" встановлено, що роз`яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов`язковими для виконання міністерствами та іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, всіма суб`єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.

Відповідно до роз`яснення Міністерства соціальної політики України від 12.04.2013 року особам офіцерського складу було встановлено виплату одноразової винагороди за отриману гранично допустиму дозу опромінення в розмірі трьох місячних окладів грошового утримання за посадою та військовим званням (розпорядження Ради Міністрів СРСР від 17.05.1986 № 964-рс). До середнього заробітку для нарахування пенсії включаються всі елементи грошового забезпечення за умови, що вони не носять разового характеру.

Відповідно до довідки № 11/197 від 28.02.2013 року позивачеві до збереженої заробітної плати в дні роботи в зоні ЧАЕС врахована сума 253 крб, тобто посадовий оклад (110 крб), оклад за звання (120 крб) та надбавка за вислугу років (23 крб), що, як було зазначено судом вище, зберігається за основним місцем роботи.

Разом з тим, позивачем оскаржується не включення у довідку сум за вислугу років при розрахунку денної тарифної ставки для Чорнобильської зони.

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України №1006-р від 25.11.1993 "Про надання дозволу МВС на перерахунок грошового утримання колишніх співробітників апарату МВС - учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС" та Розпорядження Ради Міністрів СРСР від 23.05.1986 року за № 1031рс, розрахунок такого грошового утримання здійснюється із посадового окладу і окладу за спеціальним званням, що діяли в період роботи в зоні відчуження ЧАЕС, у кратних розмірах відповідно до зон небезпечності, де вони несли службу.

Відповідно до Положення про грошове забезпечення осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, що діяли в 1986 року розрахункова денна тарифна ставка для оплати праці і, зокрема, для оплати праці за роботу в зоні відчуження розраховувалися шляхом ділення місячного окладу, а для осіб офіцерського і начальницького складу також і окладів за військове або спеціальне звання на кількість календарних днів за відповідний місяць роботи в зоні відчуження.

Будь-якого іншого способу розрахунку середньоденної тарифної ставки для осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ іншими законодавчими нормативними актами не передбачено.

З матеріалів справи встановлено, що позивачеві на підставі розрахункових документів видано довідки, у яких денна тарифна ставка розрахована, виходячи із розміру посадового окладу та окладу за званням, визначеними у відповідних бухгалтерських документах.

Таким чином, відповідач правомірно видав позивачеві довідку про розмір грошового забезпечення за спірний період на підставі даних розрахункового листа.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом України у постановах від 17.03.2015 року у справі №21-11а15, від 15.12.2015 року у справі №2-а/576/29/14, Верховним Судом у постанові від 13.02.2018 року у справі № 358/1179/17.

Такого ж висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 01.10.2024 у справі №120/887/24.

Також на думку позивача, відповідачем безпідставно не включено у довідки № 11/833, №11/197 доплату за Чорнобиль в розмірі 125 крб. 97 коп., яка є грошовою винагородою, та грошову допомогу в сумі 3000 крб, як частини виплаченої позивачу в розмірі 10000 крб.

Суд зазначає, що правову оцінку цьому питанню вже надано у рішеннях Вінницького окружного адміністративного суду від 19.06.2023 у справі № 120/3165/23 та від 29.03.2024 у справі №120/888/24, які набрали законної сили.

Так, розрахунок грошового забезпечення здійснюється із посадового окладу і окладу за спеціальним званням, що діяли в період роботи в зоні відчуження ЧАЕС, у кратних розмірах відповідно до зон небезпечності, де вони несли службу.

Відтак доплата за Чорнобиль має тимчасовий характер і відноситься до заохочувальних та компенсаційних виплат, тобто є премією, а не заробітною платою.

Згідно з пунктом 1 постанови Державного комітету СРСР з праці і соціальних питань та Секретаріату ВЦРПС від 07.05.86 № 153/10-43 працівникам, безпосередньо зайнятим на роботах по усуненню наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, премії, винагороди і заохочення нараховуються відповідно до діючих положень.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 19.03.2019 у справі № 377/613/16-а (адміністративне провадження № К/9901/11943/18), при дослідженні вказаного положення, про розповсюдження даних пунктів на осіб рядового і начальницького складу в цих постановах вказівок не має.

Пунктами 4 та 5 постанов Ради Міністрів Української РСР № 207-7 від 10.06.1986 та Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС № 665-195 від 05.06.1986 встановлено, що робітникам підприємств, організацій, які виконують роботи, пов`язані з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, установлено додаткову оплату праці за роботу у нічний час в розмірі 35% годинної тарифної ставки за кожну годину роботи в нічний час та максимальний розмір премії 60 % тарифної ставки, а також право залучати робітників на роботи в вихідні та святкові дні з оплатою праці в подвійному розмірі.

Окрім того, відповідно до постанови Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС № 153/10-43 від 07.05.1986 премія за роботу в зоні ЧАЕС виплачувалась у відповідності з діючими на підприємстві системами преміювання.

Тобто, якщо до поїздки працівника в зону відчуження або після його повернення роботодавець нараховував премію за період виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, то її розмір повинен був визначатися на підставі положення, що діяло на підприємстві на момент відрядження.

Постанова Укрпрофради № 207-7 дозволяла керівникам підприємства встановлювати працівникам, зайнятим на ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, премії до 60% тарифної ставки (посадового окладу) на місяць.

Звідси слідує, що якщо премія за період виконання робіт з ліквідації наслідків аварії ЧАЕС не нараховувалась та не виплачувалась, право на її включення до довідки про заробітну плату відсутнє.

Тому вимога позивача про включення у спірну довідку доплати-премії за Чорнобиль в розмірі 125 крб. 97 коп. задоволенню не підлягає.

Щодо грошової допомоги в сумі 3000 крб, як частини виплаченої позивачу в розмірі 10000 крб, то суди зазначали, що кошти в сумі 10000 крб. були виплачені позивачу відповідно до наказу № 147 від 22.04.1993 "Про заохочення співробітників-учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС", як матеріальна допомога за самовіддану працю, витримку та стійкість, виявлені при виконанні службових обов`язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Отже, відповідна виплата мала разовий характер, була проведена у 1993 році та не може бути включена у довідку про заробітну плату працівників за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках.

В силу приписів ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.

Суд враховує, що судовими рішеннями у справі № 120/3165/23, №120/888/24, які набули статус остаточних, відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії УМВС України у Вінницькій області щодо зобов`язання відповідача видати позивачу довідку про грошове забезпечення на роботах в зоні відчуження за період з 02.05.1986 по 10.05.1986 з урахуванням виплати коштів за доплату-премію в розмірі 126 крб. та грошової винагороди-премії в розмірі 10000 крб.

При цьому з наведенням відповідних мотивів суд констатував, що під час оформлення та видачі позивачу довідки про заробітну плату працівників за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, і прав та інтересів позивача не порушив.

Крім того, переглядаючи за заявою позивача рішення у справі № 120/3165/23 за нововиявленими обставинами, в ухвалі від 18.12.2023 суд відхилив доводи позивача про те, що при вирішенні спору судом не враховувалась постанова Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 810/1198/17, зазначивши, що наведені у цій постанові висновки суду касаційної інстанції застосовувались судом під час ухвалення рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з урахуванням встановлених обставин та матеріалів справи.

Таким чином, суд вважає, що позивач із наведенням додаткових аргументів та шляхом зміни формулювання позовних вимог ініціює в суді вирішення спору, який стосується правомірності видачі довідки про заробітну плату працівників за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, який, однак, вже вирішено судом із набранням відповідними рішеннями суду законної сили.

Згідно з положеннями статей 9, 90 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Як зазначено у Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Низка рішень ЄСПЛ містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (мотивованості) судових рішень, зокрема, наголошується на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі "Якущенко проти України", заява № 57706/10, пункт 28).

Принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах "Garcнa Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23), "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58), "Бендерський проти України" (заява № 22750/02, пункт 42)).

Поряд з цим, ЄСПЛ неодноразово зазначав, зокрема у рішенні "Garcнa Ruiz v. Spain" [GC] (заява № 30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах "Van de Hurk v. The Netherlands" (заява № 16034/90, пункт 61), "Шкіря проти України" (заява № 30850/11, пункт 43). Ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися в залежності від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.

Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях "Ruiz Torija v. Spain" (заява №18390/91, пункт 29), "Higgins and others v. France" (заява № 20124/92, пункт 42), "Бендерський проти України" (заява №22750/02, пункт 42) та "Трофимчук проти України" (заява № 4241/03, пункт 54).

Тобто у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього, а мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи.

Відтак, перевіривши основні доводи сторін та оцінивши зібрані в справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні позову ОСОБА_1 належить відмовити повністю.

Враховуючи положення статті 139 КАС України, позивач немає права на відшкодування будь-яких понесених у цій справі судових витрат.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач: Ліквідаційна комісія УМВС України у Вінницькій області (вул. Театральна, 10, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 08592106)

СуддяМультян Марина Бондівна