Рішення

від 31.10.2024 по справі 320/4023/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2024 року м. Київ№ 320/4023/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

доВійськової частини НОМЕР_1

провизнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати неправомірними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за спірний період з 26 листопада 2016 року по 28 лютого 2018 року включно, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін, в якому відбулося останнє підвищення посадових окладів військовослужбовцям - січень 2008 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за спірний період з 26 листопада 2016 року по 28 лютого 2018 року включно, з застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін, в якому відбулося останнє підвищення посадових окладів військовослужбовцям - січень 2008 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що після його звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 з ним не було проведено остаточного розрахунку по нарахуванню та виплаті індексації грошового забезпечення в період з 26.11.2016 по 28.02.2018. З огляду на це, позивач вважає, що така протиправна бездіяльність відповідача призвела до порушення його законних прав та інтересів в частині непроведення своєчасного розрахунку при звільненні зі служби. Натомість, посилання відповідача на відсутність фінансових ресурсів є безпідставними, оскільки обмежене фінансування, на думку позивача, не впливає на наявність чи відсутність у нього права на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення. При цьому, позивач зазначив, що базовим місяцем при обрахунку індексації за спірний період є саме січень 2008 року.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.04.2021 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач позов не визнав та подав до суду відзив на позовну заяву, в якому в обґрунтування правової позиції зазначив, що згідно з вимогами абзацу 4 підпункту 7 пункту 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078, проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Оскільки виплата сум індексації грошового забезпечення має здійснюватись у межах коштів установ та організацій, передбачених на ці цілі, та у межах наявного фінансового ресурсу, можливості виплати індексації грошового забезпечення позивачу в період з 26 листопада 2016 року по 28 лютого 2018 року у Міністерства оборони України не було.

З огляду на це, відповідач вказує на відсутність підстав для визнання його дій по невиплаті позивачу індексації грошового забезпечення протиправними, оскільки Військова частина НОМЕР_1 відповідно до Інструкції «Про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженої Наказом Міністра оборони України 11.06.2008 № 260, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 липня 2008 р. за № 638/15329, виконувала роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 № 248/3/9/1/2, в якому було зазначено про не нарахування військовослужбовцям індексації грошового забезпечення до окремого роз`яснення.

Крім того, відповідач також зазначає, що у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 р. № 1013 Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів та постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення, саме грудень 2015 року є місяцем підвищення грошових доходів населення (грошового забезпечення військовослужбовців), а тому для проведення подальшої індексації доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається із січня 2016 року. У зв`язку з цим відповідач не вбачає підстав для застосування місяця обчислення індексу споживчих цін саме січня 2008 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим Білоцерківським РВ ГУ МВС України в Київській області 15.03.2004, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Наказом командира НОМЕР_4 зенітного ракетного полку (по особовому складу) від 14.08.2020 №92-РС позивача було звільнено з військової служби у запас за підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (у зв`язку із закінченням строку контракту).

Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.11.2020 № 270 (по стройовій частині) прапорщика ОСОБА_1 - головного сержанта батареї управління та радіолокаційної розвідки 1 зенітного ракетного дивізіону з 11.11.2020 виключено зі списків особового складу частини, а з 12.11.2020 знято з усіх видів забезпечення.

Однак станом на день виключення із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 з позивачем не було проведено остаточного розрахунку в частині нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення в період з 26.11.2016 по 28.02.2018.

З цих підстав, позивач 04.03.2021 звернувся із заявою до командування Військової частини НОМЕР_1 , в якій просив здійснити нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення за період з 26.11.2016 по 28.02.2018, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (місця підвищення тарифних ставок (окладів) - січня 2008 року.

Листом Військової частини НОМЕР_1 від 14.03.2021 за вих. № 166 позивача було повідомлено про відсутність підстав для нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 26.11.2016 по 28.02.2018.

Свою відмову відповідач мотивував тим, що згідно роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 №248/3/9/1/2 у зв`язку із внесенням змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 індексація грошового забезпечення військовослужбовцям з 01 січня 2016 року не нараховувалась до окремого роз`яснення. Так, роз`ясненням директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 26.03.2018 №248/1485 було поновлено виплату індексації грошових доходів військовослужбовцям з квітня 2018 року. Відповідно до пункту 14 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 роз`яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики. Проте як вбачається з роз`яснень Мінсоцполітики від 08.08.2017 за вх. №13700/з та від 08.08.2017 за вх. №78/0/66-17 чіткого механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди не має.

Позивач вважає, що в даному випадку мав місце факт порушення відповідачем його прав та інтересів в частині несвоєчасного отримання належних до виплати грошових сум при звільненні, що стало підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходив з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20.12.1991 № 2011-ХII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011 -XII).

Відповідно до статті 9 Закону № 2011-ХII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина Друга).

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця (ч. 3 Закону № 2011-ХІІ).

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначено Законом України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-ХІІ).

Згідно зі статтею 1 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

За приписами статті 6 Закону № 1282-ХІІ у разі виникнення обставин, передбачених ст. 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін (частина перша). Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (ч. 2).

Положенням статті 18 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно ст. 19 зазначеного Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Кабінетом Міністрів України затверджено постанову «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078), п. 2 якого визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Абзацом 1 пункту 4 Порядку № 1078 передбачено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку № 1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

За приписами пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у п. 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків абзац 1). Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення (абзац 2). Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3). Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу (абзац 4).

З аналізу наведених норм чинного законодавства слід зробити висновок, що у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення).

При цьому, місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.

Отже, положеннями Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078 визначено саме джерело коштів на проведення індексації, а тому виплата індексації, на думку суду, не ставиться у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.

Наведений висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою ним у постанові від 12.12.2018 у справі № 825/874/17.

Таким чином, починаючи з 01.12.2015 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку обіймає працівник, у тому числі військовослужбовець.

Наведене підтверджується роз`ясненнями Мінсоцполітики, наданими Департаменту фінансів Міністерства оборони України листом № 78/о/бб-17 від 08.08.2017.

Дослідженим матеріалів справи судом встановлено, що індексація грошового забезпечення ОСОБА_2 за спірний період відповідачем не нараховувалась та не виплачувалась у зв`язку з вимогами директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України, викладеними в листі від 04.01.2016 року № 248/3/9/1/2. При цьому, як зазначає відповідач, кошти для виплати індексації грошового забезпечення за вказаний період військовій частині НОМЕР_1 не виділялись. З цих підстав Департаментом фінансів Міністерства оборони України було надано докладне роз`яснення від 26.03.2018 № 248/1485, де зазначено, що на вказану виплату виділити відповідний фінансовий ресурс у Міністерства оборони не було можливості.

Натомість, суд зазначає, що відсутність па рахунках відповідача коштів для виплати індексації грошового забезпечення не є належним доказом неможливості здійснення вказаних виплат (доказом наявності поважних причин непроведення розрахунку). Відсутність бюджетного фінансування вказаної витрати не позбавляє позивача права на її отримання та не звільняє відповідача від обов`язку її нарахування та виплати.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 12.12.2018р. у справі № 825/874/17, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Таким чином, відсутність законодавчого механізму для нарахування та виплати індексації за періоди, в яких була відсутня фінансова можливість такої виплати, на думку суду, не є підставою для позбавлення особи права на отримання коштів (мирне володіння його майном), виплата яких передбачена законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно- правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Водночас, посилання відповідача на телеграму ТВО директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 20 лютого 2016 року № 248/3/9/1/108 та Міністерства соціальної політики України від 08 серпня 2017 року № 13700/з та від 08 серпня 2017 року № 78/0/66-17, як на підставу для невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, суд оцінює критично, оскільки зазначені телеграма та роз`яснення не є нормативно-правовими актами та мають виключно рекомендаційний характер.

Натомість, твердження відповідача про те, що проведення індексації грошових доходів здійснюється виключно у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, є безпідставними, оскільки частина 6 статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та підпункт 2 пункту 6 Порядку № 1078, на які посилається відповідач, не обмежує проведення передбачених чинним законодавством України виплат, а вказує лише на джерела походження цих коштів.

Таким чином, вказані відповідачем обставини не позбавляють обов`язку останнього здійснити нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення у встановленому законом порядку, а тому бездіяльність Військової частини НОМЕР_5 не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення слід визнати протиправною.

При цьому, суд також враховує, що ключовим правовим питанням у справі, стосовно якого виник спір, є право позивача на індексацію його грошового забезпечення. Відповідно питання визначення базового місяця при її обрахунку є похідним і повинне вирішуватись після вирішення питання про наявність відповідного права на індексацію його грошового забезпечення.

Що стосується обрання способу захисту порушеного права позивача суд враховує таке.

У позовній заяві позивач просить суд зобов`язати відповідача виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із врахуванням базового місяця для нарахування індексації - січня 2008 року.

Стосовно визначення базового місяця для нарахування позивачу індексації грошового забезпечення суд зазначає, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу, і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме па відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію його грошового забезпечення.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й параді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за цих обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд з прав людини неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02 червня 2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку, «...надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

У цій правовій ситуації, як уже було зазначено вище, відповідач не нараховував та не виплачував позивачу індексацію грошового забезпечення за спірний період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року. Тому на переконання суду, питання про те, який саме базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні позивачу індексації грошового забезпечення є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені, оскільки індексація грошового забезпечення позивачу за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року не нарахована.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у спірному випадку повноваження щодо визначення базового місяця для нарахування позивачу індексації грошового забезпечення відповідно до положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку № 1078 покладаються саме на відповідача, а тому підстави для його зобов`язання здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення з урахуванням базового місяця, відсутні.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19, яку суд враховує в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

За таких обставин суд вважає, що у спірному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод та інтересів позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 26 листопада 2016 року по 28 лютого 2018 року включно відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач, який є суб`єкт владних повноважень, суду не надав.

Отже, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи ту обставину, що позивач звільнений від сплати судового збору за звернення до суду па підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», витрати в цій частині стягненню на користь позивача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 139, 143, 194, 205, 239, 242, 244, 245, 246,250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати неправомірними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за спірний період з 26 листопада 2016 року по 28 лютого 2018 року включно.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_6 ; місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 26 листопада 2016 року по 28 лютого 2018 року включно.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Панова Г. В.