Рішення

від 30.10.2024 по справі 320/29132/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2024 року № 320/29132/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної охорони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Державної охорони України, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у повному обсязі,

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 28 вересня 2019 р. по 18 липня 2022 року у повному обсязі, з 19 липня 2022 року по 04 червня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року 100.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він проходив службу в Управлінні Державної охорони України та за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення. 04 червня 2024 року на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду по справі 20/42454/23 на розрахунковий рахунок позивача була нарахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 155 852,72 грн. Проте, відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі.

Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, у зв`язку з чим, змушений був звернутися до суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25 червня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Відповідачем надано до суду відзив на адміністративний позов ОСОБА_1 , в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що на виконання судового рішення у справі 320/42454/23, УДО України на підставі Платіжної інструкції 2597 від 04.06.2024 виплачено на користь позивача 155 852,72 грн, з яких індексація його грошового забезпечення за період з 2016-2018 років - 78 753,66 грн, компенсація втрат частини, у зв`язку з порушенням строків їх виплати 79 472,45 грн. Зазначає, що ні Законом 2232-XII, ні Законом 2011-XII, ані Законом України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб», не передбачено виплати компенсації за затримку розрахунку, а КЗпП регулює абсолютно інші правовідносини та не може бути застосований до даних правовідносин. При цьому, зазначає, що стаття 117 КЗпП повинна застосуватись в чинній редакції з урахуванням змін, якими передбачено обмеження щодо періоду стягнення відшкодування за час затримки розрахунку, а саме шістьома місяцями. Також, зазначає про необхідність застосування «принципу співмірності».

На підставі зазначеного, просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Позивач, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) є громадянином України (паспорт серії НОМЕР_3 ).

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року по справі 320/42454/23, адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Державної охорони України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні ді - задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Управління Державної охорони України, яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року.

Зобов`язано Управління Державної охорони України (код ЄДРПОУ - 00037478, вул.Богомольця, 8, м.Київ, 01024) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, з врахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року 1078.

Зобов`язано Управління Державної охорони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року апеляційну скаргу Управління державної охорони України залишено без задоволення, рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року - залишено без змін.

На виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року по справі 320/42454/23, ОСОБА_1 перераховано Управлінням Державної охорони України 4 червня 2024 року кошти у розмірі 155 852,72 грн.

Відповідно до наявної в матеріалах справи службової записки головного бухгалтера-начальника СФЗБО від 08.07.2024 року, ОСОБА_1 були нараховані та виплачені на підставі, зокрема, наказу УДО України від 31.05.2024 №501 «Про виконання рішення суду» індексацію грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплаченої суми, у сумі 78 753,66 грн та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму не виплаченої індексації грошовою забезпечення по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати у сумі 79 472,45 грн.

Отже, судом встановлено, що в період з 28.09.2019 року по 03.06.2024 року включно відповідачем допущено затримку повного розрахунку при звільненні позивача в частині невиплати суми 78 753,66 грн.

Вважаючи протиправними дії Управління Державної охорони України щодо непроведення своєчасного повного розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 1-1 закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складаються з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення визначає закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Разом з тим, цим Законом не передбачена відповідальність за порушення строків розрахунку при звільненні.

Водночас така відповідальність врегульована Кодексом законів про працю України.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Тому, до спірних правовідносин підлягають застосуванню відповідні положення Кодексу законів про працю України. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13.02.2020 у по справі 813/356/16.

Таким чином, доводи відповідача щодо непоширення на нього відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є безпідставними.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України (чинної на момент виключення позивача зі списків особового складу) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України, в редакції на дату звільнення позивача з військової служби, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Отже, частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Водночас, частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

У цьому випадку факт вирішення спору не може вважатись фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником.

Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі 821/1083/17.

Рішенням суду від 12 лютого 2024 у справі 320/42454/23 встановлене право позивача при звільненні з військової служби на отримання індексації грошового забезпечення.

Після виконання зазначеного рішення відповідач не звільняється від встановленої статтею 117 КЗпП України відповідальності у виді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період невиплати належних позивачу при звільненні сум.

Отже, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно зі статтею 117 КЗпП України.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.

Позивач звільнений з військової служби з 28 вересня 2019 року.

Тому відлік строку затримки щодо виплати позивачу заробітної плати розпочинається з 29 вересня 2019 року, з дня, наступного за днем, у якому позивачу не виплачене в повному обсязі грошове забезпечення.

Отже, відповідач зобов`язаний виплатити позивачу середній заробіток за період затримки остаточного розрахунку при звільненні з військової служби з 29.09.2019 року по 03.06.2024 року.

Вирішуючи зазначений спір, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" 2352-IX від 01.07.2022, яким викладена в новій редакції стаття 117 КЗпП України. Цією нормою в редакції з 19.07.2022 передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

У постанові від 29.02.2024 у справі 460/42448/22 Верховний Суд зазначив, що стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього. Період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, з 19.07.2022 регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі 761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 29 лютого 2024 року у справі 460/42448/22, від 22 лютого 2024 року у справі 560/831/23, від 15 лютого 2024 року у справі 420/11416/23, від 29 січня 2024 року у справі 560/9586/22, від 23.05.2024 у справі 560/11616/23.

Відтак, правовідносини щодо стягнення на корись позивача середнього заробітку за період з 29.09.2019 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом 2352-ІХ) регулюється статтею 117 КЗпП України в редакції, до внесення у неї змін Законом 2352-ІХ, а за період з 19.07.2022 по 03.06.2024 - статтею 117 КЗпП України у редакції Закону 2352-ІХ з 19.07.2022 з застосуванням обмеження виплати шістьма місяцями.

Таким чином, з урахуванням приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону 2352-ІХ починаючи з 19.07.2022 позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, який відбувся 04.06.2024, лише в межах шести місяців - з 19.07.2022 по 19.01.2023.

Вирішуючи позовні вимоги щодо розміру середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу за період з 29.09.2019 по 18.07.2022, суд враховує таке.

Відповідно до довідки про середньоденне грошове забезпечення від 08.07.2024 273, загальний розмір виплаченого грошового забезпечення за липень - серпень 2017 року склав 77 658,80 грн, сукупна кількість календарних днів за цей період 62 календарних дня, середньоденне грошове забезпечення становить 1 252,56 грн. (77658,80:62).

Затримка розрахунку при звільненні за період з 29.09.2019 по 18.07.2022 становить 1024 календарних днів.

З урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.06.2019 у справі 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини як розмір недоплаченої суми заробітку, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 78 753,66 грн. (розмір несвоєчасно виплачених сум)/1 282 621,44 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (1024 днів х 1252,56 грн)) = 0,06.

Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні з 29.09.2019 по 18.07.2022 та з врахуванням принципу співмірності становить 76 957,29 грн. (1252,56 грн х 1024 календарних днів х 0,06).

Під час визначення суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 суд враховує обмеження періоду стягнення шістьма місяцями, запроваджене статтею 117 КЗпП України у редакції Закону 2352-ІХ), що становить 185 календарних днів (з 19.07.2022 по 19.01.2023). Тому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період складає 231 723,60 грн (1252,56 грн х 185 календарних днів).

Водночас, суд зауважує, що визначений розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (але не більше як за шість місяців) в сумі 231 723,60 грн перевищує розмір своєчасно невиплаченої індексації грошового забезпечення на підставі рішення суду, а відтак не є співмірним і не підлягає стягненню у повному обсязі.

При цьому, суд звертає увагу на те, що фактично зміст ч. 1 ст. 117 КЗпП України із набранням чинності Законом України від 01 липня 2022 року 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням "але не більше як за шість місяців". Отже, обмеживши з 19 липня 2022 року шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми ч. 1 ст. 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19 липня 2022 року.

Викладене, на переконання суду, не дає підстави вважати неможливим з огляду на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України застосування до спірних правовідносин сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів ст. 117 КЗпП України у редакції Закону України від 01 липня 2022 року 2352-IX.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом в постанові від 20 червня 2024 року по справі 120/10686/22.

Надаючи оцінку спірним правовідносин через призму правозастосування норми ст. 117 КЗпП України Великою Палатою Верховного Суду, суд зауважує, що на момент звільнення спору між позивачем та відповідачем з приводу повноти проведеного розрахунку не існувало, до суду з позовом позивач звернувся лише у листопаді 2023 року, тобто через чотири роки з моменту звільнення, водночас сума виплаченої індексації є в рази меншою порівняно із сумою середнього заробітку за 185 днів (231 723,60 грн), а тому з урахуванням наведених вище обставин, враховуючи наявність різних критеріїв визначення розрахунку суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин виключно принципу пропорційності.

Суд зауважує, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

При цьому, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі 480/3105/19.

В той же час, для пропорційного обрахунку розміру середнього заробітку судом необхідно встановити розмір усіх належних звільненому працівникові сум, що є необхідним для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі справа 640/17872/19.

Суд вважає, що, у даному випадку, для правильного вирішення спору та для визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у цій справі необхідно застосувати порядок розрахунку середнього заробітку та врахувати вищенаведені правові позиції Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові від 30 листопада 2020 року у справі 480/3105/19.

Як вже встановив суд, сума спірної грошової компенсації за час затримки остаточного розрахунку становить 231 723,60 грн (1252,56 грн х 185 календарних днів).

Сума не виплаченої індексації грошового забезпечення при звільненні на виконання рішення суду складає 78 753,66 грн.

Істотність частки індексації грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 33,99 % (78 753,66/231 723,60 х 100).

Отже, сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 33,99% розраховується наступним чином: 1 252,56 грн (середньоденний заробіток позивача) х 33,99 % х 185 (дні затримки розрахунку) та становить 78 762,85 грн.

Водночас, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку (з 29.09.2019 по 18.07.2022 у розмірі 76 957,29 грн та з 19.07.2022 по 19.01.2023 у розмірі 78 762,85 грн., у загальному розмірі 155 720,14 грн.) і встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, враховуючи, що з 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України 64/2022 введено воєнний стан в Україні, якій триває і на даний час, тому суд приходить до висновку за доцільне стягнути з відповідача на користь позивача розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 78 000,00 грн, що буде достатньою компенсацію майнових втрат, які поніс позивач через несвоєчасний розрахунок при звільнені, та не призведе до надмірного фінансового тягаря для відповідача.

У пункті 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України 13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" зокрема, зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

З урахуванням вказаних вимог судом в резолютивній частині рішення зазначається конкретна сума, яка підлягає стягненню, без утримання податків й інших обов`язкових платежів.

Вказана правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі 821/197/18.

Згідно зі статтею 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. А згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи розгляд правовідносини щодо нарахування та виплати середнього заробітку відповідно до редакції статті 117 КЗпП України до набрання чинності Законом 2352-ІХ та після, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково шляхом стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в загальному розмірі 78 000,00 грн.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29).

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню із обранням належного способу захисту порушених прав позивача.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Таким чином, судовий збір у розмірі 805,20 грн. (75%) підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Державної охорони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Державної охорони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.09.2019 року по 19.01.2023 року включно.

Стягнути з Управління Державної охорони України (код ЄДРПОУ: 00037478, адреса: 01024, м.Київ, вул.Богомольця, 8) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.09.2019 року по 19.01.2023 року в сумі 78 000,00 грн., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

В іншій частині задоволення позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної охорони України (код ЄДРПОУ: 00037478, адреса: 01024, м.Київ, вул.Богомольця, 8) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 805 (вісімсот п`ять гривень) 20 коп.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 30 жовтня 2024 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Кочанова П.В.