Рішення
від 01.11.2024 по справі 360/586/24
ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

01 листопада 2024 рокум. ДніпроСправа № 360/586/24

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисіль С. В., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про стягнення недоотриманої пенсії та компенсації втрати частини доходів,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 (далі позивач), в інтересах якого звернулася адвокат Науменко Юлія Володимирівна (далі представник позивача), до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі відповідач, ГУ ПФУ в Луганській області), в якій представник позивача, після уточнення позовних вимог, просить стягнути з ГУ ПФУ в Луганській області на користь ОСОБА_1 недоотриману пенсію у розмірі 195408,34 грн за період з травня 2017 року по червень 2019 року і серпень 2019 року та компенсацію втрати доходів (пенсії) за рахунок несвоєчасної їх виплати у розмірі 137958,65 грн за період затримки виплати з квітня 2017 року по травень 2024 року.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що він є пенсіонером за віком та перебував на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області, правонаступником якого є ГУ ПФУ в Луганській області. Пенсію отримував до 01 квітня 2017 року.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 16 травня 2019 року у справі № 360/1492/19 задоволено позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити певні дії. Визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області щодо припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з квітня 2017 року. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області від 30 березня 2017 року про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з 01 квітня 2017 року.

06 квітня 2020 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішенні у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 360/1492/19, виданого Луганським окружним адміністративним судом 09 серпня 2019 року щодо зобов`язання Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з 01 квітня 2017 року.

До державного виконавця надійшла відповідь від боржника, з якої вбачається, що Управлінням Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області місячний розмір пенсії у розмірі 9005,52 грн виплачено у липні 2019 року. Нарахована облікована доплата у розмірі 199897,94 грн (за період з 01 квітня 2017 року по 30 червня 2019 року у розмірі 190892,42 грн нарахована на додаткову відомість липня 2019 року та з 01 серпня 2019 року по 31 серпня 2019 року у розмірі 9005,52 грн нарахована на додаткову відомість вересня 2019 року).

Державним виконавцем 01 березня 2021 року на підставі пункту 8 частини першої статей 49, 50 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» прийнята постанова про закінчення виконавчого провадження № 61732403.

На адвокатський запит ГУ ПФУ в Луганській області листом від 29 листопада 2023 року повідомило про те що, на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16 травня 2019 року у справі № 360/1492/19, яке набрало законної сили 19 липня 2019 року, ОСОБА_1 було поновлено виплату пенсії та нараховано поточну пенсійну виплату на основну відомість вересня 2019 року на картковий рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк». В частині негайного виконання рішення суду в межах виплати пенсії за один місяць проведено виплату місячного розміру пенсії за липень 2019 року у розмірі 9005,52 грн у липні 2019 року. Пенсію за період з 01 квітня 2017 року по 30 червня 2019 року та за серпень 2019 року у розмірі 199897,94 грн обліковано в ГУ ПФУ в Луганській області, частину з якої, з урахуванням положень абзацу третього пункту 4 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2021 року № 1165, ОСОБА_1 виплачено в листопаді, грудні 2022 року та липні-листопаді 2023 року. Відповідно до затверджених асигнувань виплати всім одержувачам, які зазначені в переліку отримувачів, в 2022 році склали 532,18 грн на кожну особу рівними частинами, в 2023 році 3957,42 грн на кожну особу рівними частинами. Залишок богу станом на 01 грудня 2023 року складає 195408,34 грн.

Таким чином, до цього часу, ані Управлінням Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області, ані ГУ ПФУ в Луганській області в повному обсязі не виконано рішення суду від 16 травня 2019 року у справі № 360/1492/19 в частині виплати заборгованості по виплаті пенсії позивачу за період з 01 квітня 2017 року по 30 червня 2019 року та серпень 2019 року, чим порушені вимоги Конституції України, Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Позивач вважає, що у зв`язку з невиплатою нарахованої пенсії, та виплати її у розмірі 4489,6 грн за квітень 2017 року та частково за травень 2017 року із запізненням у п`ять років, відповідач повинен нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів відповідно до пункту 2 статті 46 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», механізм нарахування якої визначений Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», тому представник позивача просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою суду від 24 червня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Луганській області про стягнення недоотриманої пенсії та компенсації втрати частини доходів повернуто позивачу на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 Науменко Ю. В. задоволено. Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року скасовано, а справу № 360/586/24 направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою суду від 19 вересня 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ГУ ПФУ в Луганській області 27 вересня 2024 року подало відзив на позовну заяву, вказуючи на те, що позивач є пенсіонером та отримує пенсію за віком, є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується інформацією, зазначеною в наявних в матеріалах справи копіях: паспорта громадянина України, довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру, довідки від 03 квітня 2015 року № 924011533 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

03 квітня 2015 року позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області з заявою про взяття на облік.

Згідно з інформацією, зазначеною в розпорядженні від 20 травня 2015 року № 6317, позивача взято на облік та призначено виплату пенсії за віком з 01 серпня 2014 року, розмір пенсії 2947,00 грн.

Розпорядженням відповідача від 30 березня 2017 року, яке прийнято на підставі списків Держприкордонслужби від 27 березня 2017 року № 1347/02, виплату пенсії позивачу було припинено з 01 квітня 2017 року.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 16 травня 2019 року у справі № 360/1492/19, що набрало законної сили 19 липня 2019 року, визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області щодо припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з квітня 2017 року; визнано протиправним та скасовано розпорядження Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області від 30 березня 2017 року про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 і зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з 01 квітня 2017 року. Рішення суду звернуто до негайного виконання у межах виплати пенсії за один місяць.

На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16 травня 2019 року у справі № 360/1492/19 в частині негайного виконання у межах виплати пенсії за один місяць Управлінням Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області ОСОБА_1 у червні 2019 року нараховано на виплату в липні 2019 року місячний розмір пенсії у розмірі 9005,52 грн. Нараховану пенсію за липень 2019 року виплачено у липні 2019 року на рахунок, відкритий позивачем в АТ «Державний Ощадний банк України».

У зв`язку з набранням рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 16 травня 2019 року у справі № 360/1492/19 законної сили у серпні 2019 року ОСОБА_1 на додаткову відомість вересня 2019 року нараховано заборгованість з пенсії за період з 01 квітня 2017 року по 30 червня 2019 року у розмірі 190892,42 грн та з 01 серпня 2019 року по 31 серпня 2019 року у розмірі 9005,52 грн, що разом складає 199897,94 грн.

На дату набрання рішенням у справі № 360/1492/19 законної сили механізм погашення заборгованості, що утворилась внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, визначався постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду» (далі Порядок № 649).

Відповідно до пункту 3 Порядку № 649 боржник веде облік рішень у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою (далі реєстр), відповідно до порядку, встановленого Пенсійним фондом України. Боржником є орган Пенсійного фонду України, визначений судом боржником у виконанні судового рішення (пункт 2 Порядку № 649).

Відповідно до пункту 10 Порядку № 649 виділення коштів для виплати здійснюється Пенсійним фондом України в межах наявних бюджетних призначень Пенсійному фонду України на цю мету шляхом перерахування коштів боржнику.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 649 процедуру функціонування реєстру рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, та внесення інформації до нього визначає Порядок ведення обліку рішень суду у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 26 вересня 2018 року № 20-1 (далі Порядок № 20-1).

Номери, що автоматично присвоюються за допомогою програмних засобів ведення реєстру, складаються з цифр, що утворюють числа натурального ряду та не повторюються у межах реєстру. Реєстраційний номер рішення суду є його ідентифікатором у реєстрі.

Згідно з пунктом 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за № 41/26486 (далі Положення № 28-2), управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об`єднані управління (далі управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі Фонд).

Відповідно до пункту 4 Положення № 28-2 управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема: планує доходи та видатки коштів Фонду в районі (місті), у межах своєї компетенції забезпечує виконання бюджету Фонду (підпункт 3); призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства (підпункт 7); забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством (підпункт 8).

Відповідно до Порядку № 649 і пункту 6 Порядку № 20-1 сума заборгованості 05 червня 2020 року включена до реєстру судових рішень № С1389265, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою.

Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області не є розпорядником коштів. Кошти за минулий період обліковуються в органах Пенсійного фонду України та будуть виплачені на умовах окремого порядку після його прийняття Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2019 року у справі № 640/5248/19 зі змінами, внесеними постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2020 року, визнано протиправними та нечинними пункти 1 та 2 Порядку № 649.

Вжиті Управлінням Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області заходи не призвели до надходження коштів з Державного бюджету України на виплату ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 199897,94 грн.

Відповідач переконаний, що невиконання судового рішення в частини виплати грошових коштів за відсутності фінансового забезпечення боржника на проведення таких виплат, яке здійснюється Пенсійним фондом України (головним розпорядником бюджетних коштів), не може вважатися невиконанням рішення без поважних причин. У такому випадку накладення штрафу жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.

Кабінетом Міністрів України 16 грудня 2020 року прийнято постанову № 1279 «Деякі питання організації виплати пенсії та грошової допомоги» (далі постанова № 1279).

Постановою № 1279 у пункті 3 встановлено Пенсійному фонду України до 01 квітня 2021 року провести підготовчі технічні заходи для забезпечення переходу до централізованого фінансування виплати пенсій.

Також постановою № 1279 затверджено Порядок виплати і доставки пенсій та грошової допомоги за місцем фактичного проживання одержувачів у межах України організаціями, що здійснюють їх виплату і доставку, та внесено до постанов Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596, від 23 липня 2014 року № 280 і від 11 травня 2017 року № 312 відповідні зміни.

Отже, з 01 квітня 2021 року здійснення фінансування виплати пенсії можливо виключно Пенсійним фондом України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2021 року № 1165 затверджено Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території (далі Порядок № 1165).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 1165 цим Порядком визначено механізм виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) з урахуванням надбавок, підвищень, компенсації втрати частини доходу, грошової допомоги та інших пов`язаних із ними виплат, які не виплачено за період до місяця відновлення їх виплати (далі пенсійні виплати за минулий період) внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, в тому числі недоотриманої пенсії у зв`язку із смертю пенсіонера з числа внутрішньо переміщених осіб та осіб, які проживали на тимчасово окупованій території України і не були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи на контрольованій Україною території, відповідно до статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та статті 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі отримувачі).

Пенсійні виплати за минулий період, у тому числі нараховані на виконання рішень суду, що набрали законної сили, проводяться отримувачам за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів державного бюджету України на відповідний рік.

Облік сум пенсійних виплат за минулий період ведеться територіальними органами Пенсійного фонду України, в яких особи перебувають на обліку як одержувачі пенсій, в базах даних одержувачів пенсій (електронних пенсійних справах) на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України про відновлення виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), а також про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку із смертю пенсіонера з числа внутрішньо переміщених осіб або осіб, які проживали на тимчасово окупованій території України і не були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи на контрольованій Україною території (за наявності нарахованих сум, що підлягають виплаті за період до місяця відновлення виплати пенсій або до місяця смерті особи) (далі рішення), та у cформованому на їх підставі переліку отримувачів виплат за минулий період (далі перелік отримувачів) (пункт 2 Порядку № 1165).

Відповідно до пункту 4 Порядку № 1165 пенсійні виплати за минулий період згідно з цим Порядком проводяться щомісяця отримувачам, яких включено до переліку станом на 1 січня відповідного року. На забезпечення пенсійних виплат за минулий період щомісяця спрямовується частина бюджетних призначень, передбачених абзацом другим пункту 1 цього Порядку, відповідно до бюджетного розпису.

Розмір пенсійної виплати за минулий період отримувачам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, визначається в сумі, що відповідає розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленому законом на 1 січня календарного року, в якому здійснюється пенсійна виплата за минулий період, але не може бути більшим від належної до виплати отримувачу суми, що обліковується в переліку отримувачів.

У разі недостатності бюджетних призначень для забезпечення пенсійної виплати за минулий період у розмірі, передбаченому абзацом другим цього пункту, виплата проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на пенсійні виплати за минулий період бюджетним призначенням, але не більшій належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів.

За результатами виконання бюджету Пенсійного фонду України за дев`ять місяців відповідного року зазначений в абзаці другому цього пункту розмір пенсійної виплати за минулий період може бути збільшений пропорційно залишку бюджетних призначень, але не може перевищувати належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів.

З указаного вбачається, що виділення коштів на виплату стягувачу пенсії минулих періодів за рішенням суду здійснюється з Державного бюджету України на відповідний рік та не залежить від ГУ ПФУ в Луганській області. Окремого нормативно-правового акта, який регламентує облік заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, Пенсійний фонд України не приймав.

Зважаючи на вказане, виконання рішення суду від 16 травня 2019 року у справі № 360/1492/19 залежить не тільки від дій боржника, а й від здійснення відповідного фінансування (надходження до нього коштів від Пенсійного фонду України) присуджених за судовим рішенням пенсійних виплат. Відповідно до Порядку № 1165 частина неотриманої пенсії, облікована в ІКІС ПФУ РСР, реєстраційний номер 2353761 (номер змінено з № НОМЕР_1 у зв`язку з прийняттям Порядку № 1165 замість Порядку № 649), зарахована на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 , відкритий в АТ «Ощадбанк», а саме: у листопаді 2022 року у розмірі 530,00 грн, у грудні 2022 року у розмірі 2,18 грн, у липні 2023 року у розмірі 557,32 грн; у вересні 2023 року у розмірі 2093,00 грн; у жовтні 2023 року у розмірі 1303,00 грн; у листопаді 2023 року у розмірі 4,10 грн; у грудні 2023 року у розмірі 0,62 грн, що разом складає 4490,22 грн.

Отже за 2022-2023 роки ОСОБА_1 відповідно до Порядку № 1165 виплачено 532,18 грн та 3958,04 грн відповідного року, що разом складає 4490,22 грн.

Таким чином, з урахуванням фактично виплаченої заборгованості у розмірі 4490,20 грн, залишок невиплаченої заборгованості, нарахованої на виконання рішення у справі № 360/1492/19 складає 195407,72 грн (199897,94 4490,22).

Таким чином, в ГУ ПФУ в Луганській області станом на день подання цього відзиву в ІКІС ПФУ РСР обліковується заборгованість за судовим рішенням у справі № 360/1492/19 на суму 195407,72 грн.

Фактична невиплата нарахованих коштів зумовлена тим, що виділені бюджетні кошти на виконання судових рішень, боржником яких є Пенсійний фонд України, спрямовуються на безумовне виконання таких рішень у порядку черговості їх прийняття.

Погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду здійснюється в межах відповідних бюджетних призначень територіальними органами Пенсійного фонду України. Отже, з об`єктивних причин, враховуючи ті обставини, що відповідач не може вплинути на надходження відповідних коштів до органів Пенсійного фонду України з Державного бюджету України, виплата заборгованості позивачу буде здійснена в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат згідно з черговістю.

Щодо позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 недоотриману пенсію у розмірі 195408,34 грн ГУ ПФУ в Луганській області зазначає, що постановлення судового рішення в цій адміністративній справі (справа № 360/586/24) у спосіб стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з виплати пенсії за період з 01 квітня 2017 року по 30 червня 2019 року у розмірі 190892,42 грн та з 01 серпня 2019 року по 31 серпня 2019 року у розмірі 9005,52 грн, що разом складає 199897,94 грн, тобто вирішення спору між тими самими сторонами щодо того самого предмету, але з обранням іншого способу захисту порушених прав позивача, призведе до покладення на відповідача подвійного обов`язку щодо виплати позивачу заборгованості за період з 01 квітня 2017 року по 30 червня 2019 року у розмірі 190892,42 грн та з 01 серпня 2019 року по 31 серпня 2019 року у розмірі 9005,52 грн, що разом складає 199897,94 грн, що чинним законодавством не передбачено, тому є неприпустимим.

У період з 01 вересня 2019 року по 31 березня 2024 року пенсія ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась на рахунок, відкритий в АТ «Державний Ощадний банк України», дата виплати 5 число. Заборгованості за цей період немає.

ОСОБА_1 до 31 березня 2024 року фізичну ідентифікацію не проходив. У зв`язку з непроходженням ОСОБА_1 фізичної ідентифікації до 31 березня 2024 року, на підставі абзацу п`ятого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», пункту 17 Порядку № 1596 перерахування пенсії ОСОБА_1 припинено з 01 квітня 2024 року. При цьому рішення щодо припинення перерахування пенсії ОСОБА_1 відповідачем не приймалось.

Також відповідачем зазначено, що не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення компенсації втрати доходів (пенсії) за рахунок несвоєчасної їх виплати у розмірі 137958,65 грн та судового збору.

З урахуванням вказаного відповідач просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1

Користуючись правом на подання заяв по суті справи, представником позивача подана відповідь на відзив від 08 жовтня 2024 року, в якій він просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Дослідивши матеріали судової справи у електронній формі, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) є пенсіонером, отримує пенсію за віком довічно та перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Луганській області, що підтверджується пенсійним посвідченням від 02 серпня 2002 року № 120658, виданим Кировським УПФУ.

Позивач є особою з інвалідністю І групи з 05 квітня 2013 безстроково, що підтверджується довідкою МСЕК серії 10 ААА № 225730 від 19 квітня 2013 року.

Згідно з довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 03 квітня 2015 року № 924011533, виданої Управлінням праці та соціального захисту населення м. Лисичанська Луганської області, фактичним місцем проживання позивача є: АДРЕСА_2 .

У скріншоті з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб щодо реєстрації ОСОБА_1 як внутрішньо переміщеної особи, наданого Міністерством соціальної політики України від 23 вересня 2024 року, зазначена така інформація: ОСОБА_1 (громадянин України, чоловік); РНОКПП: НОМЕР_2 ; особа була зареєстрована та фактично проживала: АДРЕСА_3 ; адреса листування та фактичного проживання: АДРЕСА_4 , взято на облік як внутрішньо переміщену особу з 03 квітня 2015 року (довідка активна); відомості про зняття з обліку відсутні.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 16 травня 2019 року у справі № 360/1492/19, яке набрало законної сили 19 липня 2019 року, задоволено позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити певні дії. Визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області щодо припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з квітня 2017 року. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області від 30 березня 2017 року про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з 01 квітня 2017 року. Рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати пенсії за один місяць.

Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 06 квітня 2020 року відкрито виконавче провадження ВП № 61732403 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Луганським окружним адміністративним судом 09 серпня 2019 року у справі № 360/1492/19, про зобов`язання Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з 01 квітня 2017 року.

Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 01 березня 2021 на підставі пункту 1 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого Луганським окружним адміністративним судом 09 серпня 2019 року у справі № 360/1492/19, про зобов`язання Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з 01 квітня 2017 року.

У листі від 29 листопада 2023 року № 1200-0202-8/24121 на адвокатський запит від 25 листопада 2023 року в інтересах ОСОБА_1 . ГУ ПФУ в Луганській області повідомило, що на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16 травня 2019 року у справі № 360/1492/19, яке набрало законної сили 19 липня 2019 року, ОСОБА_1 поновлено виплату пенсії та нараховано поточну пенсійну виплату на основну відомість вересня 2019 року на картковий рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк». В частині негайного виконання рішення суду в межах виплати пенсії за один місяць проведено виплату місячного розміру пенсії за липень 2019 року у розмірі 9005,52 грн у липні 2019 року. Пенсію за період з 01 квітня 2017 року по 30 червня 2019 року та за серпень 2019 року у розмірі 199897,94 грн обліковано в ГУ ПФУ в Луганській області, частину з якої, з урахуванням положень абзацу третього пункту 4 Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2021 року № 1165, ОСОБА_1 виплачено в листопаді, грудні 2022 року та липні-листопаді 2023 року. Відповідно до затверджених асигнувань виплати всім одержувачам, які зазначені в переліку отримувачів, в 2022 році склали 532,18 грн на кожну особу рівними частинами, в 2023 році 3957,42 грн на кожну особу рівними частинами. Залишок богу станом на 01 грудня 2023 року складає 195408,34 грн.

На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16 травня 2019 року у справі № 360/1492/19 ОСОБА_1 нараховано на виплату в липні 2019 року місячний розмір пенсії у розмірі 9005,52 грн, нараховану пенсію за липень 2019 року виплачено у липні 2019 року на рахунок, відкритий позивачем в АТ «Державний ощадний банк України», у серпні 2019 року позивачу на додаткову відомість вересня 2019 року нараховано заборгованість з пенсії за період з 01 квітня 2017 року по 30 червня 2019 року у розмірі 190892,42 грн та з 01 серпня 2019 року по 31 серпня 2019 року у розмірі 9005,52 грн. У період з листопада 2022 року по грудень 2023 року проведено виплату пенсії у розмірі 4490,22 грн, а саме: у листопаді 2022 року 530,00 грн, у грудні 2022 року 2,18 грн, у липні 2023 року 557,32 грн; у вересні 2023 року 2093,00 грн; у жовтні 2023 року 1303,00 грн; у листопаді 2023 року 4,10 грн; у грудні 2023 року 0,62 грн. З вересня 2019 року по березень 2024 року пенсії позивачу виплачувалась у повному обсязі, що підтверджується протоколом за період з 01 квітня 2027 року по 31 серпня 2019 року, довідкою ГУ ПФУ в Луганській області від 24 вересня 2024 року № 2267/04-16 про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2020 року № 925 «Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України» вирішено реорганізувати деякі територіальні органи Пенсійного фонду України в Донецькій та Луганській областях шляхом приєднання до головних управлінь Пенсійного фонду України в Донецькій та Луганській областях за переліком згідно з додатком.

Відповідно до додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2020 року № 925 «Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України» у Луганській області Біловодське об`єднане управління Пенсійного фонду України, Білокуракинське об`єднане управління Пенсійного фонду України, Марківське об`єднане управління Пенсійного фонду України, Рубіжанське об`єднане управління Пенсійного фонду України, Старобільське об`єднане управління Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду в м. Лисичанську, Управління Пенсійного фонду в м. Сєвєродонецьку, Управління Пенсійного фонду в Попаснянському районі, Управління Пенсійного фонду в Станично-Луганському районі реорганізовані шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області.

Управління Пенсійного фонду в м. Лисичанську Луганської області (ідентифікаційний код 21792407) 23 червня 2021 року припинено в результаті реорганізації, правонаступником Управління Пенсійного фонду в м. Лисичанську Луганської області є Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області (ідентифікаційний код 21782461).

Отже, ГУ ПФУ в Луганській області у межах спірних правовідносин є належним відповідачем у справі.

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з наступного.

Статтями 1, 3 Конституції України встановлено, що в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Зазначені конституційні положення розвинуті в Розділі II Конституції України «Права, свободи та обов`язки людини і громадянина». Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Конституції України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

У статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Згідно зі статтею 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі Закон № 1706-VII), який набрав чинності з 22 листопада 2014 року, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону (частина перша статті 4 Закону № 1706-VII).

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Статтею 8 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною першою статті 4 Закону № 1058-IV визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Статтею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Абзацом першим частини першої статті 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовані питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.

Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» (далі постанова № 509), яка набрала чинності з 08 жовтня 2014 року, затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктами 1 та 2 якого (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено:

- довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи;

- для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі постанова № 637), яка набрала чинності з 26 листопада 2014 року (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з постановою № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України». Такі виплати можуть проводитися публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» за письмовими заявами осіб з інвалідністю I групи та осіб, які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, безоплатно з доставкою додому за фактичним місцем проживання/перебування таких осіб з одночасною їх фізичною ідентифікацією для отримання соціальних виплат. […] Поновлення або припинення соціальних виплат здійснюється публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утвореної районними, районними у мм. Києві і Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутріш

Абзацами першим, другим пункту 1 постанови № 637, яка набрала чинності з 26 листопада 2014 року (у редакції, чинній з 27 березня 2022 року), визначено, що призначення та продовження виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам, крім осіб, зазначених в абзаці вісімнадцятому пункту 2 постанови № 509, зі змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 13 березня 2022 року № 269 і від 20 березня 2022 року № 332, (далі внутрішньо переміщені особи) здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з зазначеним Порядком. Призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Виплата (продовження виплати) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення та пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».

Відповідно до абзацу дев`ятнадцятого пункту 1 постанови № 637 (у редакції, чинній з 27 березня 2022 року) припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або територіальними органами Пенсійного фонду України згідно з постановою № 365.

Суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (абзац двадцять другий пункту 1 постанови № 637 у редакції, чинній з 27 березня 2022 року).

Постанова № 365 визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 4 постанови № 365 (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Згідно з пунктом 5 постанови № 365 (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщена особа, а у визначених законодавством випадках її законний представник подає відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування. До заяви додається копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та пред`являється оригінал такої довідки.

Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (пункт 15 постанови № 365 (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин)).

З 30 серпня 2019 року постанова № 365 визначає виключно механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, та не регулює питання призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання).

З указаного вбачається, що частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV визначено вичерпний перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду. Цим переліком передбачена можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

У свою чергу, постановою № 637 визначено умови призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам: знаходження внутрішньо переміщеної особи на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою, у разі її отримання; наявність рахунку в Акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України».

Таким чином, постанова № 365 (у редакції, чинній до 30 серпня 2019 року) та постанова № 637, якими встановлений порядок виплати пенсії за минулий час для внутрішньо переміщених осіб, суперечать положенням статті 49 Закону № 1058-IV.

До спірних правовідносин суд вважає неможливим застосувати постанови Кабінету Міністрів України, якими встановлений порядок продовження та поновлення пенсійних виплат, з огляду на наступне.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.

У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню. За загальним правилом «закон» це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Отже, право особи на отримання пенсії (у тому числі за минулий час) як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України, а тому обмеження такого права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, і у сфері спірних правовідносин, врегульованих Законом 1058-IV, не можуть застосовуватись.

Разом з цим, суд зауважує, що відповідно до абзацу двадцять четвертого (в редакції, чинній з 11 квітня 2020 року абзац двадцять перший) пункту 1 постанови № 637 суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2020 року у справі № 640/11258/320 визнано протиправним та нечинним абзац 21 пункту 1 постанови № 637.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року у справі № 640/11258/20, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 28 листопада 2022 року, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2020 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

У постанові від 28 листопада 2022 року у справі № 640/11258/20 Верховний Суд дійшов висновку, що стаття 46 Закону № 1058-IV встановлює норми права щодо виплати пенсії за минулий час, які не отримано з вини пенсіонера або з вини органу, що виплачує пенсію. Натомість, відносин щодо виплати усіх пенсій, в тому числі і повноваження Кабінету Міністрів України визначати відповідний порядок, передбачено у статті 47 цього Закону. Таким чином, до повноважень Кабінету Міністрів України належить, зокрема, визначення порядку виплати пенсії. Положенням абзацу 21 пункту 1 постанови № 637 передбачено визначення Кабінетом Міністрів України саме порядку виплати внутрішньо переміщеним особам пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення та які обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати. Наведена норма не суперечить Конституції України та законодавству у сфері пенсійного забезпечення, зокрема Закону № 1058-IV, статтею 47 якого прямо передбачено загальне повноваження саме Кабінету Міністрів України визначати порядок виплати пенсій. Це повноваження включає також і визначення окремого (спеціального) порядку виплати внутрішньо переміщеним особам пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення та які обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати. Передумови встановлення окремого правового регулювання порядку виплати пенсій для внутрішньо переміщених осіб мають об`єктивний характер. Спірне положення Постанови Кабінету Міністрів України не містить ознак дискримінації, а навпаки - враховує особливості правового та соціального стану внутрішньо переміщених осіб, яким не було виплачено пенсії, зокрема внаслідок припинення повноважень органів ПФУ на тимчасово непідконтрольній території та має на меті забезпечити фактичне отримання пенсійних виплат.».

У частині п`ятій статті 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також суд зауважує, що 10 листопада 2021 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1165, якою затверджено Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території (далі Порядок № 1165).

Відповідно до абзацу першого пункту 1 Порядку № 1165 цим Порядком визначено механізм виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) з урахуванням надбавок, підвищень, компенсації втрати частини доходу, грошової допомоги та інших пов`язаних із ними виплат, які не виплачено за період до місяця відновлення їх виплати (далі пенсійні виплати за минулий період) внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, в тому числі недоотриманої пенсії у зв`язку із смертю пенсіонера з числа внутрішньо переміщених осіб та осіб, які проживали на тимчасово окупованій території України і не були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи на контрольованій Україною території, відповідно до статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та статті 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі отримувачі).

Згідно з пунктом 2 Порядку № 1165 облік сум пенсійних виплат за минулий період ведеться територіальними органами Пенсійного фонду України, в яких особи перебувають на обліку як одержувачі пенсій, в базах даних одержувачів пенсій (електронних пенсійних справах) на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України про відновлення виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), а також про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера з числа внутрішньо переміщених осіб або осіб, які проживали на тимчасово окупованій території України і не були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи на контрольованій Україною території (за наявності нарахованих сум, що підлягають виплаті за період до місяця відновлення виплати пенсій або до місяця смерті особи) (далі рішення), та у cформованому на їх підставі переліку отримувачів виплат за минулий період (далі перелік отримувачів).

За положеннями пункту 4 Порядку № 1165 пенсійні виплати за минулий період згідно з цим Порядком проводяться щомісяця отримувачам, яких включено до переліку станом на 1 січня відповідного року. На забезпечення пенсійних виплат за минулий період щомісяця спрямовується частина бюджетних призначень, передбачених абзацом другим пункту 1 цього Порядку, відповідно до бюджетного розпису. Розмір пенсійної виплати за минулий період отримувачам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, визначається в сумі, що відповідає розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленому законом на 1 січня календарного року, в якому здійснюється пенсійна виплата за минулий період, але не може бути більшим від належної до виплати отримувачу суми, що обліковується в переліку отримувачів. У разі недостатності бюджетних призначень для забезпечення пенсійної виплати за минулий період у розмірі, передбаченому абзацом другим цього пункту, виплата проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на пенсійні виплати за минулий період бюджетним призначенням, але не більшій належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів. За результатами виконання бюджету Пенсійного фонду України за дев`ять місяців відповідного року зазначений в абзаці другому цього пункту розмір пенсійної виплати за минулий період може бути збільшений пропорційно залишку бюджетних призначень, але не може перевищувати належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 1165 кошти для проведення пенсійних виплат за минулий період включаються до плану-графіка поденного фінансування виплати пенсій і видатків на утримання апарату Пенсійного фонду України, передбаченого Порядком покриття тимчасових касових розривів Пенсійного фонду України, пов`язаних з виплатою пенсій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 грудня 2010 року № 1080.

Таким чином, до пенсійних виплат за минулий період мають застосовуватися вищенаведені положення постанов Кабінету Міністрів України.

Не здійснивши позивачу у порушення вимог статті 46 Закону № 1058-IV виплату неотриманої пенсії за віком за період з 01 квітня 2017 року по 30 червня 2019 року та з 01 серпня 2019 року по 31 серпня 2019 року у розмірі 195407,72 грн, територіальний орган Пенсійного фонду України допустив протиправну бездіяльність.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з ГУ ПФУ в Луганській області на користь позивача компенсації втрати доходів (пенсії) за рахунок несвоєчасної їх виплати у розмірі 137958,65 грн за період затримки виплати з квітня 2017 року по травень 2024 року, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі Порядок № 159).

Статтею 1 Закону № 2050-III передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.

Дія Закону поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Пункти 1, 2 Порядку № 159 відтворюють положення Закону та конкретизують підстави і механізм виплати компенсацій.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі пенсії. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу (пенсії) проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Положення пункту 4 Порядку № 159 визначають, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Як зазначалось вище, основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі пенсії.

Верховний Суд у постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 200/11292/19-а дійшов висновку про те, що системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії, страхових виплат) та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу (пункт 36).

У постанові від 07 червня 2023 року у справі № 200/299/21-а Верховним Судом зазначено про необхідність встановлення порушення строків виплат грошових доходів.

Таким чином, обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати. Тобто, право на компенсацію особа набуває в момент отримання доходу, оскільки компенсація нараховується та проводиться саме при виплаті доходу.

Відтак, позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати пенсії, а саме з квітня 2017 року по день фактичної виплати пенсії.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд вважає за необхідне зазначити, що стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: […] визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В рамках адміністративного судочинства:

дії це певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність це певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення це нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Сама по собі бездіяльність це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (постанова Верховного Суду України від 24 листопада 2015 року у справі № П/800/259/15 (21-3538а15)).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Не здійснивши позивачу в порушення вимог статті 46 Закону № 1058-IV виплату неотриманої пенсії за віком за період з 01 квітня 2017 року по 30 червня 2019 року та з 01 серпня 2019 року по 31 серпня 2019 року у розмірі 195407,72 грн, територіальний орган Пенсійного фонду України допустив протиправну бездіяльність, що свідчить про наявність правових підстав для зобов`язання ГУ ПФУ в Луганській області до вчинення необхідних дій з метою відновлення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких вона просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним:

- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Луганській області щодо невиплати позивачу заборгованості з неотриманої пенсії за віком за період з 01 квітня 2017 року по 30 червня 2019 року та з 01 серпня 2019 року по 31 серпня 2019 року;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Луганській області виплатити позивачу заборгованість з неотриманої пенсії за віком за період з 01 квітня 2017 року по 30 червня 2019 року та з 01 серпня 2019 року по 31 серпня 2019 року у розмірі 195407,72 грн на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Луганській нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати пенсії, а саме з квітня 2017 року по день фактичної виплати пенсії.

У задоволенні позовних вимог майнового характеру про стягнення з відповідача пенсійного забезпечення, належного позивачу у розмірі 195407,72 грн треба відмовити з огляду на положення статей 5 та 245 КАС України, відповідно до яких адміністративний суд, встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, повинен визнати такі рішення, дії або бездіяльність протиправними і зобов`язати відповідача провести нарахування та/або виплату належних сум відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про стягнення конкретних сум.

Щодо інших обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, суд вважає за необхідне зауважити, що у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» зазначено, що суд зобов`язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника. Виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов`язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з`ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з`ясування об`єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

З урахуванням вказаного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вищевикладені факти та обставини є безумовною підставою для висновків суду про протиправність дій відповідача, а інші доводи не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На підставі пункту 1 частини першої статті 371 КАС України рішення суду необхідно звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач як особа з інвалідністю І групи звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір».

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 133, 139, 241-246, 250, 255, 262, 370, 371 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Частково задовольнити позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (ідентифікаційний код 21782461, місцезнаходження: вул. Шевченка, 9, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з неотриманої пенсії за віком за період з 01 квітня 2017 року по 30 червня 2019 року та з 01 серпня 2019 року по 31 серпня 2019 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з неотриманої пенсії за віком за період з 01 квітня 2017 року по 30 червня 2019 року та з 01 серпня 2019 року по 31 серпня 2019 року в розмірі 195407,72 грн на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати пенсії, а саме з квітня 2017 року по день фактичної виплати пенсії.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення суду звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Кисіль


Суд	Луганський окружний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення	01.11.2024
Оприлюднено	04.11.2024
Номер документу	122740028
Судочинство	Адміністративне
Категорія	Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

С.В. Кисіль

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 01.11.2024 по справі 360/586/24ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —360/586/24

Рішення від 01.11.2024

Рішення
від 01.11.2024 по справі 360/586/24
ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД