Рішення

від 31.10.2024 по справі 420/19022/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/19022/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Суворовського районного суду міста Одеси, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Суворовського районного суду міста Одеси (далі відповідач-1), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області (далі відповідач-2, ТУ ДСА в Одеській області), в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Суворовського районного суду міста Одеси «Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям» від 21 березня 2024 року №22-о/с-ап (з 22 січня 2024 року) в абзаці 9 п.б, що стосується ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі 50 відсотків відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» та наказу №115-о/с-ап від 21 жовтня 2021 року «Про встановлення надбавки за вислугу років ОСОБА_1 »;

- відповідно до п.2 частини 1 статті 371 КАС України допустити до негайного виконання рішення суду в частині нарахування та сплати надбавки за вислугу років за один місяць.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила, що вона є працівником Суворовського районного суду міста Одеси та працює на посаді консультанта суду з 29.10.2004 року по теперішній час. Стаж державної служби станом на 18.06.2024 року становить 19 років 7 місяців 20 днів. На виконання п.12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджету України на 2024 рік» Суворовським районним судом міста Одеси 21 березня 2024 року було прийнято наказ №22-о/с-ап «Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям», відповідно до якого з 22 січня 2024 року позивачці встановлено надбавку за вислугу років на державній службі на 2024 рік в розмірі 30 відсотків посадового окладу. Оскільки відповідно до ст.58 Конституції України закон не має зворотної дії в часі, відповідно до ч.5 ст.50 Закону України «Про державну службу» скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів та надбавок до них, а також враховуючи, що скасування чи зміна Законом України про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій, які передбачені спеціальними законами, суперечить ст.ст.6, 19, 130 Конституції України, позивач вважає, що відповідачі протиправно застосували щодо визначення розміру її надбавки за вислугу років на державній службі Закон України «Про Державний бюджету України на 2024 рік», а тому просить позов задовольнити у повному обсязі.

Представник ТУ ДСА в Одеській області надав до суду відзив на адміністративний позов, який мотивований тим, що на виконання вимог Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 року №3460-IX та рекомендацій Національного агентства України з питань державної служби «Роз`яснення щодо умов оплати праці державних службовців державних органів, які провели класифікацію посад державної служби від 10 січня 2024 року №176, Наказом Суворовського районного суду міста Одеси від 22.03.2024 р. №22-о/с-ап «Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям» позивачу встановлено на 2024 рік з 22 січня 2024 року надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 30 відсотків посадового окладу. Тобто, при розрахунку надбавки Суворовським районним судом міста Одеси застосовані приписи абзацу 2 п.12 Прикінцевих положень Закону №3460-IX, а саме: надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу. Норми абзацу 2 п.12 Прикінцевих положень Закону №3460-IX не визнані неконституційними й підстави для їх незастосування відповідачем наразі відсутні. Отже, позивачу відповідно до вимог діючого Закону встановлена надбавка за вислугу років на державній службі в максимально допустимому розмірі.

Від Суворовського районного суду міста Одеси відзив на адміністративний позов не надходив.

Ухвалою суду від 19.06.2024 року позов залишено без руху.

Ухвалою суду від 03.07.2024 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 29.10.2004 року працює в Суворовському районному суді міста Одеси на посаді консультанта суду (з 29.10.2004 року по 03.04.2007 року, з 23.05.2007 року по теперішній час; з 03.04.2007 року по 23.05.2007 року працювала на посаді помічника судді), відповідно до Наказів Суворовського районного суду міста Одеси №127 від 29.10.2004 року, №16-о/с від 03.04.2007 року, №30-о/с від 23.05.2007 року.

Наказом Суворовського районного суду міста Одеси №115-о/с-ап від 21.10.2021 року позивачу встановлено з 29.10.2021 року надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 50 відсотків посадового окладу, як такій, стаж державної служби якої станом на 29.10.2021 року становитиме 17 років.

Наказом Суворовського районного суду міста Одеси №22-о/с-ап від 21.03.2024 року «Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям», відповідно до п.13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», встановлено з 22.01.2024 року, замість раніше встановленої, надбавку за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу працівникам Суворовського районного суду міста Одеси, стаж яких на 22.01.2024 року складає понад 15 років, зокрема консультанту суду ОСОБА_1 (абзац 9 п. «б» вказаного Наказу).

Дослідивши адміністративний позов, відзив відповідача, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях врегульовано Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII (далі Закон №889-VIII).

Згідно ч.2 ст.1 Закону №889-VIII, державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №889-VIII, посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов`язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону.

За ст.46 Закону №889-VIII стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

До стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посаді державної служби відповідно до цього Закону, час роботи на посадах патронатної служби, зазначених у частині першій статті 92 цього Закону.

Держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи (ч.1 ст.50 Закону №889-VIII).

Згідно ч.2 ст.50 Закону №889-VIII, заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 6) премії (у разі встановлення).

Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів та надбавок до них (ч.5 ст.50 Закону №889-VIII).

Відповідно до ч.1 ст.52 Закону №889-VIII надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

З наведених норм Закону №889-VIII випливає, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців, яка структурно складається з посадового окладу; надбавки за вислугу років; надбавки за ранг державного службовця, а також премії, у разі встановлення останньої. При цьому, надбавка за вислугу років на державній службі визначається у розмірі 3% посадового окладу за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50% посадового окладу.

Разом з тим, 09.11.2023 року було прийнято Закон України «Про Державний бюджет на 2024 рік» №3460-IX (далі Закон №3460-IX), у п.12 розділу Прикінцеві положення якого зазначено наступне:

У 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.

Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Норми Закону України "Про державну службу" щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до п.13 розділу Прикінцеві положення Закону №3460-IX Умови оплати праці державних службовців, передбачені цим Законом, не застосовуються для державних службовців у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби. Оплата праці таких державних службовців здійснюється відповідно до умов, встановлених на 2023 рік, при цьому стимулюючі виплати можуть бути нараховані в граничному розмірі до 50 відсотків посадового окладу на місяць.

Таким чином, законодавством передбачено наявність у 2024 році двох систем оплати праці державних службовців, кожна з яких передбачає різний розмір надбавки за вислугу років.

Національне агентство України з питань державної служби (далі - НАДС України), реалізуючи свої повноваження щодо забезпечення формування у сфері державної служби та функціонального управління державною службою в державних органах відповідно до приписів Закону України «Про державну службу» підготувало Роз`яснення щодо умов оплати праці державних службовців державних органів, які провели класифікацію посад державної служби від 10 січня 2024 року №176.

Так, у вказаному роз`ясненні була надана вказівка про те, яким чином має відбуватися встановлення надбавки за вислугу років, передбаченої пунктом 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», а саме як зазначило НАДС України «службі управління персоналом державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, необхідно підготувати проект наказу про встановлення надбавок за вислугу років на державній службі у відсотковому розмірі, перерахованому відповідно до абзацу другого пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»».

Тобто, наразі п.12 розділу Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» суперечить приписам ч.1 ст.52 Закону України «Про державну службу», оскільки приписи Закону №3460-IX фактично звужують право державних службовців на отримання надбавки за вислугу років у розмірі, закріпленому у спеціальному Законі №889-VIII.

Аналізуючи спірні правовідносини суд зауважує, що неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання, в теорії права відомі як колізія норм права.

Вирішення колізій у законодавстві, якщо суб`єкти нормотворення тривалий час не вживають заходів для їх усунення, стає завданням суду. Виконання цього завдання вимагає від суду: 1) встановлення факту існування правової колізії (ситуація, за якої два або більше нормативних акти або норми одного акта регулюють по різному одні і ті ж суспільно-управлінські відносини) та 2) надання пріоритету одному із нормативних актів або норм одного акта.

Загальні підходи до вирішення колізій у законодавстві визначені у положеннях Конституції України, зокрема: 1) Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії (ч.ч.1-3 ст.8); 2) чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ВРУ), є частиною національного законодавства України; укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (ст.9); 3) закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У свою чергу Кодекс адміністративного судочинства України містить такі норми, які визначають підходи до вирішення колізій у законодавстві: 1) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) (ч.ч.1-2 ст.6); 2) у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана ВРУ, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України та ін.

Тлумачення норм судами є квазірегулюванням, яке виступає додатковим інструментом зміцнення верховенства права в Україні. Особливо помічним цей інструмент є тоді, коли, зокрема, існує необхідність у подоланні колізій та заповнення правовим регулюванням прогалин в законодавстві; квазірегулювання сприяє розвитку доктрини права та є індикатором для законодавця, що ті чи ті відносини повинні бути врегульовані, що суспільні відносини змінилися, ускладнилися і потребують нагального законодавчого регулювання і що законодавець вже запізнюється у їх унормуванні.

При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

За умов даних спірних правовідносин, спеціальним нормативно-правовим актом є саме Закон України «Про державну службу», а не Закон України «Про Державний бюджет на 2024 рік».

Так, у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-рп/2008 та від 30.11.2010 № 22-рп/2010 Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві; у разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.

У рішенні від 28.08.2020 року №10-р/2020 Конституційний Суд України наголосив, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Виходячи з того, що предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27.02.2020 року №3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 року по справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно якого у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, у разі суперечності між правовими нормами Закону України про Державний бюджет України та правовими нормами спеціальних законів України, якими врегульовано ті ж самі правовідносини, застосуванню підлягають правові норми спеціальних законів України.

З огляду на встановлені обставини справи, в межах спірних правовідносин суд вважає за необхідне застосувати ч.1 ст.52 Закону №889-VIII як норму спеціального нормативно-правового акту, а не п.12 розділу Прикінцеві положення Закону №3460-IX, яким навпаки звужується обсяг прав державних службовців на достатній рівень оплати праці.

При цьому, роз`яснення НАДС щодо розрахунку заробітної плати державних службовців мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм, а тому не можуть покладатися в основу видання наказів щодо встановлення складових заробітної плати державних службовців.

Решта доводів сторони відповідача висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовує.

Аналізуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про порушення прав позивача з січня 2024 року на належний рівень оплати праці як державного службовця у вигляді отримання надбавки за вислугу років на державній службі у розмірі 3% за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

З практики Європейського суду випливає, що в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку щодо необхідності визнання протиправним та скасування підпункту «б» пункту 9 наказу Суворовського районного суду міста Одеси «Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям» від 21 березня 2024 року №22-о/с-ап (з 22 січня 2024 року) в частині встановлення з 22 січня 2024 року надбавки за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу консультанта Суворовського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , стаж якої на 22.01.2024 р. складає понад 15 років.

При цьому, суд зазначає, що за п.2 ч.3 ст.148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють Державна судова адміністрація України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Згідно ст.154 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що територіальними органами Державної судової адміністрації України є територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Згідно з нормами Положення про Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, територіальне управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює функції розпорядника коштів Державного бюджету України нижчого рівня щодо забезпечення діяльності територіального управління та судів у відповідному регіоні.

Таким чином, з аналізу наведених приписів законодавства суд робить висновок, що повноваження щодо здійснення перерахунку та виплати заробітної плати державним службовцям місцевих загальних судів Одеської області належать територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Одеській області, як розпоряднику коштів Державного бюджету України нижчого рівня щодо забезпечення діяльності Суворовського районного суду міста Одеси.

Отже, саме Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області уповноважено здійснити позивачу перерахунок та виплату надбавки за вислугу років.

Враховуючи викладене, для ефективного захисту порушених прав позивача суд вважає за необхідне зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області здійснити з 22.01.2024 року перерахунок та виплату позивачу надбавки за вислугу років на державній службі 50 відсотків відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» та наказу Суворовського районного суду м. Одеси №115-о/с-ап від 21 жовтня 2021 року «Про встановлення надбавки за вислугу років ОСОБА_1 ».

Щодо посилань відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, суд зазначає наступне.

Приписами ч.1 ст.122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.

Так, нормами Кодексу законів про працю України, який регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено інші строки звернення до суду за захистом порушеного права.

Так, Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19.07.2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28.09.2023 року по справі №140/2168/23.

Тобто, після 19.07.2022 року діє правило щодо звернення до суду із позовною заявою в тримісячний строк з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення свого права.

З матеріалів адміністративного позову вбачається, що оскаржуваний наказ Суворовського районного суду міста Одеси «Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям» № 22-о/с-ап датований 21.03.2024 року, а до суду з даним адміністративним позовом позивач звернулась 18.06.2024 року, тобто у тримісячний строк з моменту видання вищевказаного наказу.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що позивачем не було пропущено строк звернення за захистом своїх порушених прав.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Беручи до уваги вищезазначене, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.

Стосовно вимоги позивача допустити до негайного виконання рішення суду, суд зазначає наступне.

Так відповідно до ч.1 ст.371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про: 1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; 7) включення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій до переліку осіб, пов`язаних з провадженням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції, виключення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій з такого переліку та надання доступу до активів, що пов`язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням.

Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 ч.1 ст.263, пунктами 1-4 ч.1 ст.283 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.371 КАС України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення: 1)у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті; 2) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об`єднання; про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об`єднання; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства; 4) про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань.

Положеннями КАС України не передбачено негайне виконання всіх судових рішень, а стаття 371 КАС України передбачає вичерпний перелік судових рішень, які виконуються негайно. Так, негайному виконанню підлягає, зокрема, судове рішення, яким присуджено виплату заробітної плати, тобто задоволено вимогу позивача про стягнення конкретно визначеної суми заробітної плати, з якої і виокремлюється сума стягнення за один місяць.

Таким чином, при вирішенні питання, чи є підстави допустити негайне виконання рішення, суду необхідно встановити, яких саме спірних правовідносин стосується предмет спору та який саме обрано спосіб захисту порушених прав особи.

Оскільки судом не приймається рішення про стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області сум недоплаченої надбавки за вислугу років, а прийнято рішення зобов`язального характеру, яке не відноситься до судових рішень, що підлягають негайному виконанню, підстави для задоволення вимоги позивача про звернення рішення у справі до негайного виконання відсутні.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», тому відсутні підстави для вирішення питання про стягнення судового збору з відповідача на користь позивача.

Керуючись вимогами ст.ст.2, 6-11, 77, 180, 192-194, 205, 241-246, 251, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Суворовського районного суду міста Одеси, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати підпункт «б» пункту 9 наказу Суворовського районного суду міста Одеси «Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям» від 21 березня 2024 року №22-о/с-ап в частині встановлення з 22 січня 2024 року надбавки за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу консультанта Суворовського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , стаж якої на 22.01.2024 р. складає понад 15 років.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області здійснити з 22.01.2024 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 надбавки за вислугу років на державній службі 50 відсотків відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» та наказу Суворовського районного суду м. Одеси №115-о/с-ап від 21 жовтня 2021 року «Про встановлення надбавки за вислугу років ОСОБА_1 ».

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами встановленими ст.ст.295, 297 КАС України.

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач-1 Суворовський районний суд міста Одеси (65003, м. Одеса, вул. Чорноморського Козацтва, 68, код ЄДРПОУ 05482067).

Відповідач-2 Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області (65005, м.Одеса, вул. Бабеля, 2, код ЄДРПОУ 26302945).

СуддяІванов Е.А.