Рішення

від 30.10.2024 по справі 620/11132/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2024 року Чернігів Справа № 620/11132/24

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скалозуба Ю. О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській областіпро визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 31.12.2019 по день фактичного розрахунку 31.07.2024.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що при звільненні йому не було проведено виплату компенсації за невикористану під час служби відпустку учасника бойових дій за 2017-2019 року. При цьому, остаточний розрахунок здійснено лише 31.07.2024 на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 у справі №620/8235/21. Позивач вказує на те, що відповідачем порушено строки виплати грошового забезпечення, тому керуючись приписами статей 116, 117 Кодексу законів про працю України вважає, що на його користь підлягає виплата середнього грошового забезпечення за період з 31.12.2019 по 31.07.2024 включно.

Ухвалою суду від 03.09.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідачем у встановлений строк подано до суду відзив, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову, вважає позов не обґрунтованим з підстав неможливості застосування в спірних правовідносинах положень статті 117 КЗпП України оскільки ОСОБА_1 наказом від 27.12.2019 не був звільнений зі служби в Національній поліції України, а переведений для подальшого проходження служби до іншого органу поліції.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Позивач проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Чернігівській області.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 у справі №620/8235/21 позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області задоволені, зокрема, зобов`язано Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік.

Вказане рішення фактично виконане відповідачем 31.07.2024 шляхом безготівкового зарахування на картковий рахунок позивача спірної суми в розмірі 33375,45 грн (а.с. 28).

Як зазначено в рішенні суду, що не заперечує позивач у позовній заяві ОСОБА_1 проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Чернігівській області та відповідно до витягу з наказу ГУНП в Чернігівській області «По особовому складу» від 27.12.2019 №414о/с наказано позивача з 01.01.2020 перевести до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, звільнивши його з посади старшого опероуповноваженого ГУНП.

Вважаючи неправомірною бездіяльність відповідача щодо проведення з ним розрахунку на виконання рішення суду без нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з таких підстав.

Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції, яка діяла до 18.07.2022 передбачалося, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Пунктом 16 частини 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, текст статті 117 викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Таким чином, починаючи з 19.07.2022 у КЗпП України стаття 117 передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.

У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 визначено, що роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №810/451/17 та від 26.02.2020 по справі №821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Статтею 116 Кодексу законів про працю Українивстановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначенастаттею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).

Суд зазначає, що аналіз викладених вище норм Кодексу законів про працю України свідчить про те, що застосування статті 117 є свого роду відповідальністю роботодавця, що може бути застосовано в разі порушення останнім законодавчо встановлених вимог в частині розрахунку з працівником при звільненні.

Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

З огляду на матеріали справи позивача наказом від 27.12.2019 №414 о/с переведено до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, що свідчить про продовження ОСОБА_1 проходження служби в органах Національної поліції України та, як наслідок, виключає правові підстави для застосування до відповідача відповідальності, встановленої статтею 117 КЗпПУ.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Надаючи оцінку доводам і доказам, якими обґрунтовані позовні вимоги за встановлених судом обставин і перевірених аргументів, суд не встановив порушеного права позивача відповідачем, який діяв відповідно до закону, обґрунтовано, розсудливо, з урахуванням усіх обставин, тому дійшов висновку про відсутність підстав для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Враховуючи викладене вище, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства України, що регулює спірні правовідносини, суд вважає, що у задоволенні позову необхідно відмовити.

Керуючись статями 139, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач: Головне управління Національної поліції в Чернігівській області, просп. Перемоги, 74, м. Чернігів, Чернігівська обл., Чернігівський р-н, 14000, код ЄДРПОУ 08592365.

Дата складення повного рішення суду - 30.10.2024.

Суддя Ю. О. Скалозуб