Постанова

від 01.11.2024 по справі 440/5385/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий І інстанції: Г.В. Костенко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2024 р. Справа № 440/5385/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Катунова В.В.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.07.2024, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі № 440/5385/24

за позовом ОСОБА_1

до Державна служба України з безпеки на транспорті Крюківський відділ державної виконавчої служби у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної служби України з безпеки на транспорті, третя особа: Крюківський відділ державної виконавчої служби у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №022601 від 14.11.2023.

Позивач зазначає, що оскаржувана постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу №022601 від 14.11.2023 підлягає скасуванню як протиправна, оскільки працівниками відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області не було досліджено та перевірено усі обставини справи. Автомобіль вантажний бортовий тентовий ТАТА НОМЕР_1 був переданий у безоплатне користування ОСОБА_2 , згідно договору позички транспортного засобу б/н від 02.01.2023. Отже, у спірних правовідносинах транспортний засіб передано позивачем ОСОБА_2 і саме останній є автомобільним перевізником у розумінні Закону N 2344-III в межах спірних правовідносин, а не позивач. З аналізу положень законодавства вбачається, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, яка передбачена абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників транспортного засобу, яким перевозиться вантаж.

Відповідач позов не визнав та у відзиві на позовну заяву зазначив, що 23.10.2023 на підставі направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) №008224 від 23.10.2023 відповідно до графіку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області за адресою а/д Н-31 Дніпро-Цаичанка- Кобеляки-Решетилівка 128 км було проведено перевірку додержання суб`єктами господарювання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення вантажних перевезень, за результатами якої встановлено порушення перевізником ОСОБА_1 вимог законодавства про автомобільний транспорт, про що складено відповідний Акт проведення перевірки №019490 від 23.10.2023. За змістом Акту проведення перевірки №019490 від 23.10.2023 посадовою особою виявлено порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, а саме ст. 34 Закону України "Про автомобільний транспорт": під час перевезення вантажів згідно ТТН №23/10-1 від 23.10.2023 транспортним засобом з повною масою понад 3,5 т перевізник не забезпечив водія оформленою індивідуальною контрольною книжкою водія, чим порушено ст. 48 ЗУ "Про автомобільний транспорт", наказ МТЗУ №340 від 07.06.2010, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-ІІІ перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону. При цьому, водій транспортного засобу ( ОСОБА_2 ) зі змістом вказаного акту та виявлених порушень ознайомлений, що засвідчив власним підписом, жодних пояснень/заперечень з приводу виявленого порушення чи обставин проведення перевірки не надав.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.07.2024 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.07.2024 та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що відповідач без з`ясування обставин справи притягнув до відповідальності власника транспортного засобу, а не перевізника, чим порушив вимоги чинного законодавства. Вказує, що на підтвердження позовних вимог відповідач надав до суду докази, згідно з якими перевізником є Приватне підприємство, а не позивач, як власник транспортного засобу та як особа, яка не здійснює господарської діяльності. Вказує, що суд першої інстанції посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 11.02.2020 по справі № 820/4624/17, суд першої інстанції залишив поза увагою, що в цій справі адміністративно-господарський штраф накладений саме на перевізника, а не на власника транспортного засобу, особу якого було встановлено під час розгляду справи.

Державною службою України з безпеки на транспорті подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що спірна постанова відповідає вимогам чинного законодавства, є правомірною та обґрунтованою. Вказано, що зміст апеляційної скарги зводиться виключно до повторення доводів та вимог позовної заяви, що вже були предметом розгляду в суді першої інстанції, та свідчить виключно про намагання позивача затягнути розгляд справи та відстрочити сплату до бюджету застосованих штрафних санкцій за порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Відповідно до п.п. 1, 3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції було розглянуто в порядку письмового провадження і сторонами не заявлялись клопотання про розгляд справи за їх участі, колегія суддів вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 23.10.2023 на підставі направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) №008224 від 23.10.2023 відповідно до графіку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області за адресою а/д Н-31 Дніпро-Цаичанка- Кобеляки-Решетилівка 128 км було проведено перевірку додержання суб`єктами господарювання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення вантажних перевезень.

Посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті проведено перевірку транспортного засобу марки Автомобіль вантажний бортовий тентовий ТАТА номерний знак НОМЕР_1 .

Згідно із Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 транспортний засіб марки автомобіль вантажний бортовий тентовий ТАТА, номерний знак НОМЕР_1 , рік випуску 2008, прізвище або організація ОСОБА_1 , власність - є власником.

За результатами перевірки посадовими особами Укртрансбезпеки складено результатами якої встановлено порушення перевізником ОСОБА_1 вимог законодавства про автомобільний транспорт, про що складено відповідний Акт проведення перевірки №019490 від 23.10.2023. За змістом Акту проведення перевірки №019490 від 23.10.2023 посадовою особою виявлено порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, а саме ст. 34 Закону України "Про автомобільний транспорт": під час перевезення вантажів згідно ТТН №23/10-1 від 23.10.2023 транспортним засобом з повною масою понад 3,5 т перевізник не забезпечив водія оформленою індивідуальною контрольною книжкою водія, чим порушено ст. 48 ЗУ "Про автомобільний транспорт", наказ МТЗУ №340 від 07.06.2010, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-ІІІ перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону України "Про автомобільний транспорт".

На виконання зазначеного Відповідачем 01.11.2023, завчасно за 13 днів до призначеної дати розгляду справи, на адресу Позивача АДРЕСА_1 , яка зазначена в свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу та підтверджена Позивачем в позовній заяві, рекомендованим листом №0600057050109 направлено повідомлення за вих. №84330/34/24-23 від 30.10.2023 про призначення розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт на 14.11.2023 та необхідність з`явитися до Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області для участі у розгляді справи та надання відповідних пояснень/заперечень. Однак, вказане поштове відправлення №0600057050109 було повернуто оператором поштового зв`язку на адресу Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області через невручення адресату за закінченням встановленого терміну зберігання, на підтвердження чого додається копія відповідного поштового відправлення з довідкою про причини повернення/досилання.

14.11.2023 Відділом державного нагляду (контролю) у Полтавській області винесено постанову №022601 про застосування до ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17 000,00 грн. за перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 Закону №2344-ІІІ.

Не погодившись із прийняттям постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №022601 від 14.11.2023, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу №022601 від 14.11.2023, якою до ОСОБА_1 застосовано адміністративно-господарський штраф в сумі 17000,00 грн, прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, у зв`язку з чим підстави для визнання її протиправною та скасування відсутні.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту в Україні визначено Законом України "Про автомобільний транспорт" №2344-III від 05 квітня 2001 року /надалі Закон №2344-III (у відповідній редакції)/.

Законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України "Про транспорт", "Про дорожній рух", чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень /стаття 2 Закону №2344-III /.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 2344-ІІІ основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Відповідно до положень статті 6 Закону №2344-III загальне державне регулювання діяльності автомобільного транспорту здійснює Кабінет Міністрів України відповідно до своїх повноважень.

Реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, зокрема, державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті.

Державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України №1567 від 08 листопада 2006 року затверджено Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) /надалі - Порядок №1567 (у відповідній редакції)/, який відповідно до пункту 1 Порядку №1567 визначає процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Згідно з пунктом 2 Порядку №1567 рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Рейдова перевірка (перевірка на дорозі) здійснюється на підставі щотижневого графіка (пункт 12 Порядку № 1567).

Відповідно до пунктів 14, 15, 21 Порядку №1567 рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється, зокрема: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; виконання водієм вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

У разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Згідно з пунктами 25-27 Порядку №1567 справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).

У разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі. За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.

Як свідчать матеріали справи, за результатами розгляду справи про порушення на підставі акту перевірки та наданих водієм документів винесено постанову про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу від 14.11.2023 №022601.

Надаючи правову оцінку цій постанові, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно зі статтею 18 Закону № 2344-ІІІ з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням. Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю. Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону № 2344-ІІІ автомобільний перевізник повинен, зокрема: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства.

Тож відповідно до вказаних норм контроль за роботою водіїв повинен здійснюватися автомобільним перевізником та такий контроль не залежить ані від протяжності маршрутів, ані від виду перевезення: внутрішнього чи міжнародного.

Статтею 48 Закону № 2344-III встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Абзацом 3 частини першої статі 60 Закону № 2344-ІІІ встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

При цьому, за визначенням, наведеним у статті 1 Закону №2344-III, автомобільним перевізником є фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Таким чином, статтею 60 Закону № 2344-III встановлена відповідальність автомобільного перевізника за відсутність на момент проведення перевірки документів, що перелічені у статті 48 Закону № 2344-ІІІ, а також інших документів, передбачених законодавством, які водій повинен мати при собі та надати особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, під час здійснення самої перевірки (а не після її закінчення).

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 є автомобільним перевізником, оскільки в розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільним перевізником є фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно із Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 транспортний засіб марки автомобіль вантажний бортовий тентовий ТАТА, номерний знак НОМЕР_1 , рік випуску 2008, прізвище або організація ОСОБА_1 , власність - є власником.

Крім того, в акті перевірки відсутні будь-які письмові пояснення водія як з приводу виявлених порушень, так і зазначеної в акті перевірки інформації щодо найменування автомобільного перевізника: ОСОБА_1 .

Відтак, саме ОСОБА_1 як автомобільний перевізник не забезпечив водія транспортного засобу марки автомобіль вантажний бортовий тентовий ТАТА, номерний знак НОМЕР_1 індивідуальною карткою водія та є суб`єктом відповідальності, передбаченої статтею 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.

Відповідно до вимог статті 48 Закону №2344-ІІІ автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Формулювання "інші документи, передбачені законодавством" передбачає необхідність звернення до інших нормативно-правових актів, якими регулюються ті чи інші суспільні відносини в сфері перевезень, для визначення необхідних для здійснення внутрішніх вантажних перевезень документів. Відтак, перелік документів, наведений у статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", не є вичерпним.

Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 11.02.2020 по справі №820/4624/17.

Таким чином, положеннями чинного законодавства покладено на перевізника обов`язок з забезпечення, а на водія пред`явлення для перевірки відповідних документів.

Відповідно до положень пункту 20, 21 Порядку №1567 виявлені під час рейдової перевірки (перевірки на дорозі) порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.

У разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Порушення норм, визначених положеннями Закону №2344-ІІІ, на момент проведення рейдової перевірки, знайшло своє відображення в акті №019490 від 23.10.2023. Відтак, під час перевірки було виявлено порушення вимог статті 48 Закону №2344-ІІІ, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 цього Закону. Як наслідок, за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом було складено постанову №022601 від 14.11.2023.

Матеріалами справи підтверджується, що водієм транспортного засобу автомобіль вантажний бортовий тентовий ТАТА, номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_2 не надано особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, індивідуальну контрольну картку водія, чим порушено статтю 48 Закону України Про автомобільний транспорт.

Також варто зазначити, що за правилом частини другої статті 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Крім того, колегія суддів зазначає, що п. 7 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.1998 (далі - Порядок №1388), власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представник зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Крім того, згідно з абзацом четвертим пункту 16 №1388, за бажанням власника транспортного засобу - фізичної особи надати право керування таким засобом іншій фізичній особі чи за бажанням фізичної або юридичної особи, якій власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортними засобами, сервісний центр МВС видає за зверненням такого власника тимчасовий реєстраційний талон на строк, зазначений у його заяві, або документах, які підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.

Відповідно до абзацу четвертого пункту 16 Порядку №1388 тимчасовий реєстраційний талон видається сервісним центром МВС за бажанням користувача чи розпорядника транспортним засобом та за зверненням власника, що передав транспортний засіб у користування і/або розпорядження фізичній або юридичній особі на строк, зазначений у його заяві або документах, які підтверджують право користування і/або розпорядження транспортним засобом.

Відповідно до п. 6.3 Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженоїНаказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.08.2010 № 379, якщо власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортним засобом іншій фізичній або юридичній особі (особам), то їм за письмовою заявою (додаток 1 і 2), поданою ними особисто або уповноваженим представником (за винятком випадків, коли в Центрі наявна інформація про анулювання таких повноважень), працівниками Центру оформлюється і видається тимчасовий реєстраційний талон на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.

Позивачем не надані докази тимчасової реєстрації транспортного засобу.

З огляду на доведеність в ході судового розгляду справи факту відсутності у водія індивідуальної контрольної картки водія, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу №022601 від 14.11.2023, якою до ОСОБА_1 застосовано адміністративно-господарський штраф в сумі 17000,00 грн, прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, у зв`язку з чим підстави для визнання її протиправною та скасування відсутні.

Щодо доводів позивача в апеляційній скарзі про те, що згідно наданої ТТН замовником перевезення та вантажоодержувачем було ПП «Фігура», а вантажовідправником ТОВ «Згода-Плюс», а тому перевізником є саме вказане вище підприємство, колегія суддів вважає їх помилковими, адже вказані юридичні особи зазначені саме як замовник (вантажоодержувач) та вантажовідправник, а не як автомобільний перевізник (відповідна графа в ТТН не містила жодної інформації).

Натомість, інших документів, зокрема, договорів оренди, позички та/або іншого права користування чи тимчасових реєстраційних талонів, які б підтверджували використання даного транспортного засобу іншою особою, а не позивачем, на момент проведення перевірки пред`явлено не було, так само як і не було надано жодних пояснень з даного приводу.

Таким чином, у даному випадку, на місці події (зупинки) за наданими водієм транспортного засобу матеріалами та відомостями складено акт, який є носієм доказової інформації (доказової бази), та встановлено, що перевізником у даному випадку є позивач.

Щодо наданого позивачем до суду першої інстанції договору позички транспортного засобу, колегія суддів зазначає, що такий було надано лише разом з позовною заявою.

Водночас, надання матеріалів щодо користування транспортним засобом іншою особою згодом жодним чином не спростовує та не змінює встановлених на місці події фактичних обставин, зафіксованих в акті проведення перевірки.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Таким чином, розглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції при мотивуванні постанови також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування немає.

Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.07.2024 по справі № 440/5385/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий