Постанова

від 01.11.2024 по справі 520/21073/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2024 р. Справа № 520/21073/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Жигилія С.П. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 30.07.2024, головуючий суддя І інстанції: Садова М.І., м. Харків, по справі № 520/21073/24

за позовом Головного управління ДПС у Харківській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест груп "Партнер"

про стягнення податкового боргу,

ВСТАНОВИВ:

Головне управління ДПС у Харківській області (далі- позивач) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства обмеженою відповідальністю "Інвест груп "Партнер" про стягнення податкового боргу.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року по справі №520/21073/24 адміністративний позов головного управління ДПС у Харківській області до товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест груп "Партнер" про стягнення податкового боргу - повернути позивачу.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року по справі №520/21073/24 та направити справу для продовження розгляду до Харківського окружного адміністративного суду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що судом першої інстанції допущено непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, наслідком чого стало порушення права позивача на судовий захист. На переконання контролюючого органу судом допущено надмірний формалізм, що призвело до обмеження права контролюючого органу на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ч. 2 ст. 312 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції, зокрема про повернення заяви позивачеві (заявникові), розглянута судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Повертаючи позивачу позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано документів визначених законодавством, які б засвідчували право представника звертатися до суду від імені позивача, як у порядку представництва (довіреності) у справі незначної складності (малозначної справи), так і у порядку самопредставництва (закону, статуту, положення, трудового договору/контракту).

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

Специфіка представництва в адміністративному судочинстві зумовлена його публічно-правовим та офіційним характером і визначена відповідними нормами КАС України.

Відповідно до частини першої статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, крім випадку, встановленого частиною дев`ятою статті 266 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 55 КАС України встановлено, що юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника.

Аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що право на подання і підписання, зокрема, позовної заяви має особисто керівник, член виконавчого органу (для юридичних осіб, в яких створений такий орган) чи інша особа в порядку самопредставництва, або представник на підставі довіреності.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України до суб`єктів владних повноважень процесуальний закон відносить, зокрема, орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу.

Частинами другою та третьою статті 21-1 Закону України від 17.03.2011 №3166-VI «Про центральні органи виконавчої влади» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, визначені частиною першою цієї статті, утворюються без статусу юридичної особи та є органами державної влади, можуть мати окремий баланс, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, печатку та бланк зі своїм найменуванням та із зображенням Державного Герба України.

Положення про територіальний орган як відокремлений підрозділ центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, положення про територіальний орган як відокремлений підрозділ центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, затверджуються керівником відповідного центрального органу виконавчої влади за погодженням з міністром, який спрямовує та координує діяльність такого центрального органу виконавчої влади.

Відповідно до підпункту 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України (далі ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

За змістом пункту 41.5 статті 41 ПК України повноваження і функції контролюючих органів, зокрема, податкових органів, визначаються цим Кодексом та законами України. Розмежування повноважень і функціональних обов`язків контролюючих органів визначається законодавством України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 року № 893 «Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби» ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком (у тому числі Управління).

Територіальні органи Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення Державною податковою службою територіальних органів згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною податковою службою після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань даних про територіальні органи Державної податкової служби, що будуть утворені згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови, як відокремлені підрозділи юридичної особи публічного права, затвердженням положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій.

Пунктом 2 Постанови № 893 передбачено, що права та обов`язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, переходять Державній податковій службі та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи.

Згідно з наказом Державної податкової служби України від 30 вересня 2020 № 529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» утворені як відокремлені підрозділи Державної податкової служби України територіальні органи згідно з переліком (додаток до цього наказу), зокрема Головне управління ДПС у Харківській області.

Відповідно до наказу Державної податкової служби України від 08 жовтня 2020 року № 556 ліквідовані як юридичні особи публічного права територіальні органи ДПС.

У наказі Державної податкової служби України від 24 грудня 2020 року № 755 «Про початок забезпечення здійснення територіальними органами ДПС повноважень та функцій» визначено розпочати з 1 січня 2021 року здійснення територіальними органами ДПС, утвореними як її відокремлені підрозділи згідно з наказом ДПС від 30 вересня 2020 року № 529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» повноважень та функцій територіальних органів ДПС, що ліквідуються відповідно до пункту 1 Постанови № 893.

Отже, ГУ ДПС у Харківській області є територіальним органом, утвореним без статусу юридичної особи на правах відокремленого підрозділу ДПС України.

З апеляційної скарги вбачається, що ГУ ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України, звернулося до суду першої інстанції з адміністративним позовом, який підписано представником ГУ ДПС у Харківській області Зоновим С.О.

З матеріалів електронної справи встановлено, що на підтвердження своїх повноважень ОСОБА_1 (особа, яка підписала адміністративний позов від імені ДПС у Харківській області, як відокремленого підрозділу ДПС в порядку самопредставництва) надав витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ДПС України, яка має ідентифікаційний код в реєстрі 43005393, з якого вбачається, що ОСОБА_1 має повноваження вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори тощо (діє виключно в судах України без окремого доручення керівника (самопредставництво ДПС, головного управління ДПС у Харківській області, як відокремленого підрозділу ДПС) з правом посвідчення копій документів щодо повноважень, без права відмови, відкликання, визнання позову, відмови, відкликання апеляційних, касаційних скарг).

Верховний Суд зауважує, що вирішуючи спірні питання, які виникли у правозастосовній практиці, що стосуються представництва/самопредставництва учасників справи, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2020 року у справі № 9901/39/20 звернула увагу на те, що з урахуванням положень статті 55 КАС України для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження, а у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 826/5500/18 сформувала універсальний принцип, зміст якого полягає у тому, що повернення заяв (скарг) за наявності процесуальної можливості пересвідчитись у наявності в особи повноважень на представництво під час розгляду справи (скарги) ставить під загрозу дотримання завдань адміністративного судочинства, закріплених у частині першій статті 2 КАС України, а також дотримання учасниками справи строків звернення до суду та оскарження судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

У разі сумнівів щодо наявності у особи, яка підписала заяву (скаргу), повноважень на вчинення таких дій в порядку самопредставництва суб`єкта владних повноважень, суд може скористатися відомостями, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а у разі неусунення таких сумнівів - запропонувати заявнику (скаржнику) надати додаткові документи на підтвердження таких повноважень у порядку, встановленому статтею 169 КАС України.

Отже, за наявності сумніву щодо повноважень підписанта адміністративного позову (у порядку самопредставництва) суд першої інстанції не був позбавлений процесуальної можливості пересвідчитись у наявності такого права, зокрема, скориставшись безкоштовним онлайн доступом до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постановах Верховного Суду від 31 січня 2023 року у справі №160/15934/21, від 03 липня 2024 року у справі № 300/2857/23, від 05 липня 2024 року у справі №440/16050/23.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що адміністративний позов підписано особою, право якої на вчинення таких дій не підтверджено у встановленому законом порядку, є необґрунтованим.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви, що є підставою для задоволення апеляційної скарги позивача.

Відповідно до ч. 3ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства Україниу випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Згідно з п. 4 ч. 1ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства Українипідставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

За встановлених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при вирішенні питання про повернення позовної заяви порушено норми процесуального права, у зв`язку з чим уважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити - ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 312, 320, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 30.07.2024 по справі № 520/21073/24 - скасувати.

Справу за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Харківській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест груп "Партнер" про стягнення податкового боргу направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Я.М. Макаренко Судді С.П. Жигилій Л.В. Любчич