Рішення
від 01.11.2024 по справі 916/2592/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua


РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" листопада 2024 р.м. Одеса Справа № 916/2592/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (код ЄДРПОУ 42399676, 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1)

до відповідача: 5 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області (код ЄДРПОУ 38319537, 73003, м. Херсон, вул. Молодіжна, буд. 6)

про стягнення 24774,78 грн.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача 5 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області про стягнення 24774,78 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору постачання природного газу від 18.11.2021 №20-1168/21-БО-Т в частині оплати заборгованості за спожитий природний газ.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.06.2024 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений господарським судом строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви, про що подано відповідні докази.

Ухвалою суду від 01.07.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Згідно з ч.5 ст.6 ГПК України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Відповідно до ч. 7 ст. 6 ГПК України, особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Відповідно до ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 01.07.2024 була доставлена відповідачу до електронного кабінету 01.07.2024 о 16:17.

За наведеного суд констатує, що відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи господарським судом.

Відзив на позовну заяву від відповідача не надходив.

Таким чином, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.

Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.

За приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах "Савенкова проти України" від 02.05.2013, "Папазова та інші проти України" від 15.03.2012 року).

Європейський суд, щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

З огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, судом було здійснено розгляд справи поза межами строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, впродовж розумного строку.

У відповідності до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд, -

в с т а н о в и в:

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 18.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі - постачальник) та 5 Державним пожежно-рятувальним загоном Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області з ЕІС - кодом 56XS000128VЕХ00F (далі - споживач) укладено договір постачання природного газу №20-1168/21-БО-Т, за умовами п. 1.1. якого постачальник зобов`язався поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язався прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

Відповідно до п. 1.2. договору, природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем для своїх власних потреб.

Пунктом 2.1 договору визначено, що постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об`єм) природного газу у період з 01 листопада 2021 року по грудень 2022 року (включно), в кількості 16,5 тис. куб. метрів, в тому числі по місяцях.

Згідно з п. 2.4 договору, перегляд та коригування замовлених споживачем обсягів природного газу за цим договором може відбуватися шляхом підписання сторонами додаткової угоди, в тому числі протягом відповідного розрахункового періоду. Споживач зобов`язується самостійно контролювати обсяги використання природного газу і своєчасно обмежувати (припиняти) використання природного газу у разі перевищення замовлених обсягів або своєчасно (до кінця відповідного розрахункового періоду) надавати постачальнику для оформлення відповідну додаткову угоду на коригування замовлених обсягів за цим договором.

В будь-якому випадку, обсяг, визначений в акті приймання - передачі природного газу, оформленого відповідно до п. 3.5 цього договору, вважається фактично використаним за цим договором обсягом природного газу.

Відповідно до п. 3.1 договору, постачальник передає споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики i бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

За умовами п. 3.5. договору, приймання - передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Споживач зобов`язується надати постачальнику не пізніше 5-го (п`ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між оператором (ами) ГРМ та/або оператором ГТС та споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ. На підставі отриманих від споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на інформаційній платформі оператора ГТС постачальник готує та надає споживачу два примірники акту приймання - передачі за відповідний розрахунковий період (далі - акт), підписані уповноваженим представником постачальника. Споживач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акту зобов`язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання.

У випадку неповернення споживачем підписаного оригіналу акту до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від споживача відповідно до підпункту 3.5.1 цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об`єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених у розділі 4 цього договору.

Згідно з п. 4.1 договору, ціна природного газу за 1000 куб.м. газу без ПДВ - 13658,42 грн.; крім того, податок на додану вартість за ставкою 20%; крім того, тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124,16 грн. без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом -136,576 грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 163,89 грн. за 1000 куб.м. Всього ціна газу за 1000 куб.м. з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу, за цим договором становить 16554,00 грн.

За умовами п. 4.3. договору, загальна вартість цього договору на дату укладання становить 273141,00 грн. з ПДВ.

Пунктами 5.1-5.3 договору сторони визначили, що оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання - передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання - передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору. Споживач має право здійснити оплату та/або передоплату за природний газ протягом періоду поставки або до початку розрахункового періоду.

Сторони погодили, що під час перерахування коштів у призначенні платежу посилання на номер договору є обов`язковим. Зміна споживачем призначення платежу здійснюється виключно листом, який надається постачальнику, але в будь-якому випадку не пізніше 10 календарних днів з дня надходження відповідних коштів на рахунок постачальника.

Оплата за природний газ здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 14 цього договору. Споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього договору. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови оплати споживачем 100% вартості природного газу, замовленого на попередній розрахунковий період, та 100% оплати вартості фактично переданого природного газу у попередні розрахункові періоди.

Згідно з пп. 6.2.4 договору, споживач зобов`язаний, зокрема, прийняти газ на умовах цього договору, своєчасно оплачувати вартість поставленого газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором.

Пунктом 7.1. договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.

Відповідно до п. 7.2 договору, у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно п. 5.1 та/або строків оплати за п. 8.4 цього договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Пунктом 13.1 договору визначено, що останній набирає чинності з дати його укладення і діє в частині поставки газу до 31 грудня 2022 року включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди договору.

Договір підписано уповноваженими представниками обох сторін, підписи скріплено печатками.

06.12.2021 між сторонами підписано додаткову угоду №1 до договору, за умовами якої сторони погодили викласти пункти 2.1 та 4.3. договору в наступній редакції:

"2.1. Постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об`єм) природного газу у період з грудня 2021 року по грудень 2022 року (включно), в кількості 14,5 тис. куб. метрів, в тому числі по місяцях".

"4.3. Загальна вартість цього договору на дату укладання становить 240033,00 грн. з ПДВ."

Решта умов договору залишаються незмінними i обов`язковими для виконання сторонами.

Додаткову угоду підписано уповноваженими представниками обох сторін, підписи скріплено печатками.

Також, позивачем надано інформацію щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС - кодом 56XS000128VЕХ00F про обсяг природного газу, використаний вказаним споживачем у зазначені періоди, та який становить: з 02.12.2021 по 31.12.2021 - 2499,11 м3, з 01.01.2022 по 31.01.2022 - 1999,91 м3; з 01.02.2022 по 28.02.2022 - 1300,36 м3; з 01.03.2022 по 31.03.2022 - 1308,26 м3; з 01.04.2022 по 30.04.2022 - 974,88 м3; з 01.05.2022 по 31.05.2022 - 119,67 м3; з 01.06.2022 по 30.06.2022 - 26,19 м3; з 01.07.2022 по 31.07.2024 - 7,00 м3.

На виконання умов договору позивач в період з листопада 2021 року по серпень 2022 року поставив відповідачу природний газ (у тому числі послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи), що підтверджується наступними актами приймання - передачі природного газу: від 31.12.2021 на суму 41370,25 грн.; від 31.01.2022 на суму 33106,50 грн.; від 28.02.2022 на суму 21526,15 грн.; від 31.03.2022 на суму 21656,93 грн.; від 25.04.2022 на суму 21637,43 грн. (коригуючий за березень 2022 року); від 30.04.2022 на суму 16123,63 грн.; від 31.05.2022 на суму 1981,01 грн.; від 30.06.2022 на суму 433,55 грн.; від 31.07.2022 на суму 115,88 грн.

На підтвердження обставини направлення відповідачу актів приймання - передачі природного газу позивачем надано скріншоти з електронної пошти позивача про направлення актів приймання-передачі природного газу від 31.01.2022, 28.02.2022, 31.03.2022, 25.04.2022, 30.04.2022, 31.05.2022 на електронну пошту відповідача, що зазначена у договорі.

09.02.2022 відповідач звернувся до позивача з листом, в якому просив повернути переплату, що склалась станом на 01.01.2022 в сумі 14,74 грн. за договором.

Згідно з інформацією про перерахування коштів з рахунків позивача, наданою АТ "Державний ощадний банк України", позивач повернув відповідачу переплату у розмірі 14,74 грн.

Згідно з інформацією АТ "Державний ощадний банк України" від 18.08.2023, відповідачем у період з 18.11.2021 по 31.07.2023 перераховано позивачу оплату за природний газ: 24.12.2021 у розмірі 41384,99 грн., 16.02.2022 у розмірі 5575,23 грн., 16.02.2022 у розмірі 27531,27 грн., 21.12.2022 у розмірі 16104,13 грн., 27.12.2022 у розмірі 21526,15 грн., 27.12.2022 у розмірі 21656,93 грн.

Залишок заборгованості складає 2530,44 грн., яка відповідачем не погашена, що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.

При цьому, окрім основного боргу позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 14377,79 грн. пені, 1246,88 грн. 3% річних, 6619,67 грн. інфляційних втрат.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу", постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачені договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із нормативно-правовими актами. Постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

Згідно з п.2 ч.2 ст. 13 Закону України "Про ринок природного газу", споживач зобов`язаний, зокрема, забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Між цим, ч.3 ст.11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За вимогами ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частинами 1 та 2 статті 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

За ч.1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 714 ЦК України встановлено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Відповідно до частини 1 статті 656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Частиною 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець зобов`язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до вимог ч.1 ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язань містяться і у ч. 1, 7 ст.193 ГК України.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З матеріалів справи слідує, що на виконання умов договору позивач в період з листопада 2021 року по серпень 2022 року поставив відповідачу природний газ (у тому числі послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи), що підтверджується наступними актами приймання - передачі природного газу: від 31.12.2021 на суму 41370,25 грн.; від 31.01.2022 на суму 33106,50 грн.; від 28.02.2022 на суму 21526,15 грн.; від 31.03.2022 на суму 21656,93 грн.; від 25.04.2022 на суму 21637,43 грн. (коригуючий за березень 2022 року); від 30.04.2022 на суму 16123,63 грн.; від 31.05.2022 на суму 1981,01 грн.; від 30.06.2022 на суму 433,55 грн.; від 31.07.2022 на суму 115,88 грн.

Згідно з інформацією АТ "Державний ощадний банк України" від 18.08.2023, відповідачем у період з 18.11.2021 по 31.07.2023 перераховано позивачу оплату за природний газ: 24.12.2021 у розмірі 41384,99 грн., 16.02.2022 у розмірі 5575,23 грн., 16.02.2022 у розмірі 27531,27 грн., 21.12.2022 у розмірі 16104,13 грн., 27.12.2022 у розмірі 21526,15 грн., 27.12.2022 у розмірі 21656,93 грн.

Отже, здійснивши часткову оплату за договором відповідач визнав обставини постачання газу в період з листопада 2021 року по серпень 2022 року.

При цьому відповідач, в порушення вищевказаних норм законодавства та умов договору постачання природнього газу від 18.11.2021 №20-1168/21-БО-Т, вартість спожитого природного газу у спірному періоді на користь позивача сплатив не у повному обсязі, внаслідок чого станом на час вирішення спору за відповідачем рахується заборгованість перед позивачем в розмірі 2530,44 грн. У зв`язку із тим, що бездіяльність відповідача у вигляді несплати коштів за фактично спожитий природний газ суперечить вищевказаним нормам права та договору, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 2530,44 грн. слід задовольнити.

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Згідно зі ч.1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У ч.6 ст. 231 ГК України також встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими грошовими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором

Приписами частини 2 статті 343 ГК України встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Водночас, вимогами п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов`язання є сплата неустойки, а в силу вимог ч.2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

За приписами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів й отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до пункту 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши додані позивачем до позовної заяви розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд вважає їх вірними в частині нарахованих сум, отже вимоги щодо стягнення з відповідача 3% та інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Перевіривши розрахунок заявленої до стягнення пені в сумі 14377,79 суд констатує, що останній також здійснено арифметично вірно, разом з тим, суд вважає за необхідне зменшити розмір заявленої до стягнення пені, виходячи з наступного.

Так, приписами ч.1 ст.233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

За своєю правовою природою штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов`язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності та стягуються в разі порушення такого зобов`язання. Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

Водночас, як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч.1, 2 ст. 233 ГК України та ч.3 ст.551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

Отже, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22).

В даному випадку суд вбачає наявність виняткових обставин, які свідчать про можливість зменшення заявленого до стягнення розміру пені на 90%, з огляду на таке.

Так, у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 годин 30 хвилин 24.02.2022, який триває й до теперішнього часу.

Відповідні обставини, в силу приписів частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, є загальновідомими та такими, що не підлягають доведенню.

Як вбачається з відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача 5 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області станом на час виникнення спірних правовідносин було: м.Скадовськ, Херсонської області, вул.Джарилгацька, 149.

Станом на час розгляду даної справи місцезнаходженням відповідача є: є м. Херсон, вул. Молодіжна, буд. 6.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 (з відповідними змінами) затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф.

До названого переліку, зокрема, було включено м.Скадовськ, тобто місцезнаходження відповідача станом на час виникнення спірних правовідносин, яке перебуває в окупації з 24.02.2022 до теперішнього часу.

В свою чергу, м.Херсон, тобто актуальне місцезнаходження відповідача, яке перебувало в окупації у період з 01.03.2022 по 11.11.2022, наразі перебуває під щоденними обстрілами, і, фактично, є територією активних бойових дій.

Суд враховує, що відповідач є державною організацією, основним видом діяльності якої є діяльність пожежних служб і у сфері охорони громадського порядку та безпеки.

Тобто, діяльність відповідача пов`язана із вжиттям заходів щодо запобігання надзвичайним ситуаціям, захистом населення і територій від них, проведенням аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, гасінням пожеж, а також ліквідацієї наслідків надзвичайних ситуацій, що є вкрай необхідною, особливо на територіях, що потерпають від щоденних обстрілів військами рф.

Враховуючи викладене, а також з огляду на кризову ситуацію, яка склалася в державі внаслідок військової агресії рф проти України та не могла не вплинути негативно на фінансовий стан відповідача як державної установи, суд вважає за можливе зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 90%.

При цьому суд враховує, що у даному спорі судом стягнуто з відповідача на користь позивача три проценти річних та інфляційні втрати у розмірі, що був заявлений позивачем, а тому негативні для позивача наслідки у вигляді несвоєчасного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань з оплати поставленого газу, були компенсовані, у тому числі за рахунок таких грошових коштів.

Суд також вважає за необхідне відзначити, що зменшення судом розміру неустойки, враховуючи положення ст. 219 Господарського кодексу України, яка регулює межі господарсько-правової відповідальності, порядок і умови зменшення розміру та звільнення від відповідальності, свідчить про те, що зменшення судом розміру стягуваного штрафу є проявом обмеження відповідальності боржника, та жодним чином не є звільненням його від відповідальності.

Вирішуючи питання щодо доцільності зменшення суми пені у цій справі суд також враховує: ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором; те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивач або інші особи зазнали збитків у зв`язку із простроченням виконання зобов`язання у спірних відносинах; те, що заборгованість відповідача виникла під час дії в Україні воєнного стану. З іншого боку суд враховує, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження актуального майнового стану відповідача, відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження настання для відповідача безпосередньо у спірних правовідносинах форс-мажорних обставин, а також те, що відповідач при укладенні договору з позивачем на власний розсуд погодився з умовами, які передбачають застосування санкцій за прострочення виконання зобов`язання з оплати природного газу.

За цих обставин, суд доходить висновку щодо можливості зменшення розміру заявлених штрафних санкцій у вигляді пені, що підлягає до стягнення з відповідача, до 1437,78 грн., тобто 10% від заявленої позивачем суми пені за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу.

На думку суду, стягнення з відповідача такої суми пені компенсує негативні наслідки, пов`язані з порушенням відповідачем строків сплати боргу, стягнення ж з відповідача пені у повному обсязі не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання. Суд враховує, що чинним законодавством не врегульований граничний розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із приписами ст.86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Крім того, суд також бере до уваги, що пеня не є основною заборгованістю і, відповідно, при зменшенні її розміру кредитор не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі, з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

В даному випадку позивачем обрано вірний спосіб захисту порушеного права, який відповідає тим, що передбачені законодавством, та забезпечить відновлення порушеного права позивача.

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Положеннями статті 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин 1, 3 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Так, у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, судовий збір покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.

Аналогічна правова позиція щодо розподілу судових витрат викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 05.04.2018 у справі №917/1006/16, від 03.04.2018 у справі №902/339/16.

З огляду на викладене, судовий збір покладається на відповідача у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 13, 73-79, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з 5 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області (код ЄДРПОУ 38319537, 73003, м. Херсон, вул. Молодіжна, буд. 6) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (код ЄДРПОУ 42399676, 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1) - 2530 (дві тисячі п`ятсот тридцять) грн. 44 коп. основного боргу, 1437 (одну тисячу чотириста тридцять сім) грн. 78 коп. пені, 1246 (одну тисячу двісті сорок шість) грн. 88 коп. 3% річних, 6619 (шість тисяч шістсот дев`ятнадцять) грн. 67 коп. інфляційних втрат, 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч. ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Рішення складено і підписано 01 листопада 2024 р.

СудГосподарський суд Одеської області
Дата ухвалення рішення01.11.2024
Оприлюднено04.11.2024
Номер документу122743897
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг енергоносіїв

Судовий реєстр по справі —916/2592/24

Ухвала від 09.12.2024

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Аленін О.Ю.

Ухвала від 25.11.2024

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Аленін О.Ю.

Рішення від 01.11.2024

Господарське

Господарський суд Одеської області

Сулімовська М.Б.

Ухвала від 31.10.2024

Господарське

Господарський суд Одеської області

Сулімовська М.Б.

Ухвала від 01.07.2024

Господарське

Господарський суд Одеської області

Сулімовська М.Б.

Ухвала від 17.06.2024

Господарське

Господарський суд Одеської області

Сулімовська М.Б.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні