Рішення

від 27.06.2024 по справі 207/2851/24

БАГЛІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКА

№ 207/2851/24

№ 2/207/999/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2024 року м. Кам`янське

Баглійський районний суд міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Юрченко І.М.,

при секретарі Сівачук А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Кам`янське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНРЕЗЕРВ ПЛЮС», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Куземченко Андрій Сергійович про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, повернення стягнутих за виконавчим написом нотаріуса грошових коштів-

ВСТАНОВИВ:

Звертаючись до суду, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив що з 14 травня 2021 року на виконанні приватного виконавця перебуває виконавче провадження № 65426230 про стягнення з ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНРЕЗЕРВ ПЛЮС» заборгованості в розмірі 13052 грн. 84 коп., яке відкрито на підставі виконавчого напису № 12365 від 15 березня 2021 року, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Наталією Станіславівною.

Ознайомившись з постановою про відкриття виконавчого провадження № 65426230 від 14 травня 2021 року, дізналася, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. 15 березня 2021 року видала виконавчий напис № 12365 про стягненя з неї заборгованості на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНРЕЗЕРВ ПЛЮС» в розмірі 13052 грн. 84 коп.

На адвокатський запит приватним виконавцем надано запитувані документи (копію виконавчого напису № 12365 та копію кредитного договору № 002-03445-210213 від 21.02.2013 року), а також у листі від 15 квітня 2024 року № 01-29/13933 повідомлено, що у рамках виконавчого провадження із позивача на користь відповідача стягнуто та перераховано грошову суму у розмірі 5029 грн. 99 коп.

Відповідач звернувсядо нотаріусабезпідставно,оскільки виконавчий напис вчинено на непосвідченому нотаріально кредитному договорі, заборгованість не є безспірною, а тому нотаріус не мав права вчиняти виконавчий напис. Ніяких вимог перед вчиненням виконавчого напису стягувачем на його адресу не направлялось та не отримувалось. Відповідач не надав нотаріусу доказів отримання боржником письмової вимоги про усунення порушень кредитних зобов`язань та належних розрахунків боргу, що позбавило позивача права заперечити проти вчинення виконавчого напису та подати нотаріусу докази на підтвердження своїх заперечень, тому вважає виконавчий напис таким, що не підлягають виконанню.

На підставі викладеного та враховуючи, що діями відповідача порушені його права, просить визнати виконавчий напис № 12365 вчинений 15 березня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Наталією Станіславівною про стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНРЕЗЕРВ ПЛЮС» заборгованості у розмірі 13052 грн. 84 коп. таким, що не підлягає виконанню; стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНРЕЗЕРВ ПЛЮС» на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані за виконавчим написом № 12365 вчинений 15 березня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Наталією Станіславівною під час примусового виконання виконавчого провадження № 65426230 від 14 травня 2021 року грошові кошти у розмірі 5029 грн. 99 коп., та повернути сплачені судові витрати.

Позивач у судове засідання не з`явився, його представником надано суду заяву, в якій він просив справу розглянути за його відсутністю та за відсутністю позивача, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився. Заяву про слухання справи за його відсутністю не надав. Про причини неявки суд не повідомив. Про час і місце слухання справи повідомлений належним чином - у відповідності до вимог ч. 6, п.1.ч.7, ч. 10 ст. 128, ч.ч. 1, 2 ст. 130 ЦПК України, судовими повістками про виклик за місцем знаходження.

Третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. в судове засідання не з`явилася, заяву про слухання справи за її відсутністю не надала, про причини неявки суд не повідомила.

Третя особа-приватний виконавецьвиконавчого округуДніпропетровської областіКуземченко А.С. в судове засідання не з`явився, надав заяву про слухання справи за його відсутністю.

Відповідно до ст.280 ЦПК судом прийнято рішення про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів. Позивач проти заочного розгляду справи не заперечував.

Враховуючи вищенаведене і прийняття судом ухвали про заочний розгляд справи, справа підлягає розгляду в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи. В судовому засіданні досліджені всі докази, подані учасниками справи. Клопотання про витребування і дослідження інших доказів до суду не надходило. Суд постановляє рішення на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідач не надав ні відзиву, ні заперечень за позовом, тому обставини, на які посилається позивач за текстом позовної заяви суд вважає доведеними.

Дослідивши наявні у справі письмові докази та оцінивши їх в сукупності суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 15 березня 2021року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С., вчинено виконавчий напис за № 12365 про стягненняз ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНРЕЗЕРВ ПЛЮС» заборгованості в розмірі 13052 грн. 84 коп. (арк.с. 17).

Відповідно допостанови провідкриття виконавчогопровадження від14травня 2021року,приватним виконавцемвиконавчого округуДніпропетровської областіКуземченко А.С.,відкрито виконавчепровадження звиконання виконавчогонапису №12365вчиненого 15 березня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С. про стягнення з ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНРЕЗЕРВ ПЛЮС» заборгованості в сумі 13052 грн. 84 коп.(арк.с.13).

У листах приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Куземченко А.С. від 15 квітня 2024 року № 01-29/13933 та від 14 червня 2024 року № 01-29/18749 повідомлено, що у рамках виконавчого провадження із позивача на користь відповідача стягнуто та перераховано грошову суму у розмірі 5029 грн. 99 коп. (арк.с. 37-38).

Також у судовому засіданні встановлено, що 27 липня 2016 року позивачка ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 27 липня 2016 року Баглійським районним у місті Дніпродзержинську відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, після чого їй було привласнено прізвище ОСОБА_4 (арк.с.33).

Під час розгляду справи не встановлено та відповідачем не представлено суду доказів, які б свідчили про наявність у позивача заборгованості за кредитним договором, надання відповідних доказів нотаріусу з заявою про вчинення виконавчого напису, а також доказів направлення та отримання позивачем письмової вимоги щодо усунення порушень та погашення заборгованості за кредитним договором.

Вказане свідчить про вчинення виконавчого напису без дотримання вимогст.88 Закону України «Про нотаріат»пп.2.3 п.2 глави 16 розділу ІІ «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012 року.

При вирішенні даного спору суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно до ст. 88 Закону України "Про нотаріат", нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Як передбачено в п. п. 3.1., 3.2. Глави 16 Розділу ІІ "Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України", затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172.

Відповідно до п. 2-2 "Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, для одержання виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, подаються: оригінал кредитного договору; засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні" № 2 від 31 січня 1992 року, при вирішенні справ, пов`язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею, судам слід мати на увазі, що відповідно до статей 34, 36, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом і за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується документами, передбаченими затвердженим постановою Ради Міністрів України від 12 жовтня 1976 року N 483 Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів державних нотаріальних контор (з наступними змінами) і що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у випадках, коли законом встановлено інший строк давності - не минув цей строк. При цьому, необхідно враховувати, що нотаріус при вчиненні виконавчого напису не перевіряє безспірність заборгованості, не встановлює права та обов`язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність документів з урахуванням положень Переліку, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку. Таким чином, слід встановити, чи банком нотаріусу надано всі необхідні документи, що підтверджують безспірність заборгованості.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому, нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України "Про нотаріат"). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається в спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів ст. ст. 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Таким чином, при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, перевірці підлягає не лише додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень ст.ст. 87, 88 Закону "Про нотаріат" у такому спорі перевірці підлягають також і доводи боржника в повному обсязі, установлення та зазначення чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду № 6-887цс-17 від 05.07.2017 року та № 201/11696/16-ц від 10 квітня 2019 року.

Отже, однією з основних умов вчинення виконавчих написів є наявність документів, що підтверджують безспірність заборгованості боржника. Ознакою безспірності вимоги є відсутність заперечень боржника щодо заборгованості та її розрахунку, а також відсутність будь-яких суперечностей у поданих документах. На підтвердження безспірності заборгованості нотаріусу мають бути надані документи, що свідчать про визнання боржником вимог стягувача. Тобто, нотаріус повинен упевнитися в розумінні боржником пред`явлених до нього вимог і визнання їх.

Системний аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, яка виключає можливість спору з боку боржника щодо її розміру, строку, за який вона нарахована тощо, а відтак, і документи, які підтверджують її безспірність і на підставі яких нотаріуси здійснюють виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними та стовідсотково підтверджувати наявність у боржника заборгованості перед кредитором саме в такому розмірі.

Суд вважає, що оскаржуваний позивачем виконавчий напис вчинено нотаріусом з порушенням зазначених вище умов.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 р. у справі №826/20084/14 визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 р. № 662 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" в тому числі в частині, доповнення Переліку новим розділом "2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями".

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року у справі №826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року залишено без змін.

Резолютивну частину постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 опубліковано в інформаційному бюлетені "Офіційний вісник України" від 21 березня 2017 року № 23; резолютивну частину ухвали Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2017 року у справі № 826/20084/14 опубліковано в інформаційному бюлетені "Офіційний вісник України" від 24 листопада 2017 року № 92.

Постановою Великої Палати Верховного Суду № 11-174ас18 від 20.06.2018 у задоволенні заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2017 року відмовлено.

Підставою для скасування вказаного нормативного акту слугувало те, що саме по собі включення тих чи інших документів, які встановлюють заборгованість, до Переліку, не засвідчує безспірності заборгованості чи іншої відповідальності боржника перед стягувачем, а їх безспірний характер повинен бути затверджений відповідними документами відповідно до умов вчинення виконавчих написів, закріплених у статті 88 Закону України "Про нотаріат". Встановлення оскаржуваною постановою виключного переліку документів, необхідних для отримання виконавчого напису, звужує передбачені статтею 88 Закону України "Про нотаріат" умови вчинення виконавчих написів і не відповідає положенням статті 87 цього Закону.

В листі Міністерства юстиції України № 5235/19.5.6/32-20 від 25.06.2020 року зазначено, що виконавчі написи можуть вчинятися на нотаріально посвідчених договорах, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення за заставлене майно. Вчинення виконавчих написів на кредитних договорах, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, не вбачається за можливе.

Аналогічна правова позиція викладена у висновках Великої Палати Верховного Суду у Постанові від 21.09.2021р. у справі №910/10374/17 провадження №12-5гс21.

Отже, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С. при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису не враховано тієї обставини, що норми, які визначають перелік документів, що підтверджують безспірність заборгованості по кредитним договорам, за якими боржниками допущено прострочення платежів, - вже не чинні.

Разом з тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості, ці обставини встановлюються відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Учинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України "Про нотаріат"). При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права.

У ч. 1 ст. 88 Закону України "Про нотаріат" передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Учинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19).

У вказаній постанові також зазначено, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною - стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Неотримання боржником вимоги про усунення порушень за кредитним договором об`єктивно позбавляє його можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги кредитора. Якщо боржник не має можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між ним та відповідачем щодо суми заборгованості, це об`єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису.

Учинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року в справі № 357/12818/17 (провадження № 44380св18).

Матеріали справи не містять відомостей про направлення відповідачем на адресу позивача як боржника повідомлення про заборгованість за кредитним договором та, відповідно, даних про отримання позивачем відповідного повідомлення.

У нотаріальному процесі при стягненні боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса боржник участі не приймає, а тому врахування його інтересів має забезпечуватися шляхом надіслання повідомлення - письмової вимоги про усунення порушення (письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису). Повідомлення надіслане стягувачем боржнику, є документом, що підтверджують безспірність заборгованості та обов`язково має подаватися при вчиненні виконавчого напису як за іпотечним договором, так і за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором).

Процедура стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса складається із двох етапів:

- перший, підготовчий етап, який включає повідомлення боржника. Цей етап спрямований на забезпечення прав та інтересів боржника, якому має бути відомо, що кредитор розпочинає процедуру стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса;

- другий етап - учинення виконавчого напису, який полягає в подачі нотаріусу документів, що підтверджують безспірність вимог, в тому числі й повідомлення боржника (письмова вимоги про усунення порушення чи письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису).

Недотримання одного із етапів процедури стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 201/4198/17 (провадження № 61-48504св18), від 27 серпня 2020 року у справі № 554/6777/17 (провадження № 61-19494св18).

Зазначене також узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 та від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц з подібних правовідносин.

Вказані обставини, на переконання суду, можуть бути визнані такими, що свідчать про те, що заборгованість, на яку звернуто стягнення на підставі оскаржуваного виконавчого напису, не носить характеру безспірної.

Позивач заперечує проти отримання ним письмових повідомлень від відповідача про наявність заборгованості за кредитним договором, а відповідач не надав нотаріусу доказів отримання боржником письмової вимоги про усунення порушень, що позбавило останнього права заперечити проти вчинення виконавчого напису та подати нотаріусу докази на підтвердження своїх заперечень.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15,16,18 ЦК України, статей 50,87,88Закону України«Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотнього. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону «Про нотаріат»у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду № 201/11696/16-ц від 10 квітня 2019 року.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 будь-яких претензій чи заяв, а також вимог про наявність заборгованості та погашення боргу від банку чи приватного нотаріуса Хари Н.С. не отримувала. Позивач не була проінформована про існування заборгованості та її розмір, чим була позбавлена права оскаржити вимогу у судовому порядку або виставити письмове заперечення стягувачу чи нотаріусу.

Нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, чим порушив нормиЗакону України «Про нотаріат»та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

У зв`язкуз наведеним,заборгованість маєспірний характер,а виконавчийнапис №12365приватного нотаріусаКиївського міськогонотаріального округуХари Н.С.,вчинений 15 березня 2021 року про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНРЕЗЕРВ ПЛЮС», необхідно визнати таким, що не підлягає виконанню.

Оскільки виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі під № 12365, про стягнення з ОСОБА_2 суми заборгованості у розмірі 13052 грн. 84 коп.був вчиненийз порушеннямвстановлених вимогзаконодавства,що полягаєу вимозістягувача до ОСОБА_2 ,яка булане безспірною,не наданодоказів щодонаведеного розрахункута несплати позивачемвказаної заборгованості,тому судвважає необхіднимвизнати виконавчийнапис від15 березня 2021 року, зареєстрований в реєстрі за № 12365, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С., про стягнення з позивача на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНРЕЗЕРВ ПЛЮС» заборгованості у розмірі 13052 грн. 84 коп., таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі №6- 2978цс15 та від 03.06.2016 у справі №6-100цс15 (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.08.2018 у справі № 334/2517/16-ц та від 13.01.2021 у справі № 539/3403/17).

В даному випадку, правовою підставою набуття відповідачем коштів отриманих з рахунків позивача став спірний виконавчий напис нотаріуса реєстр. № 12365 від 15 березня 2021 року, який виконанню не підлягає. Тому, правова підстава для отримання товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНРЕЗЕРВ ПЛЮС» грошових коштів відпала, і вказані кошти підлягають поверненню відповідно до ч.1ст. 1212 ЦК України.

Частиною 1ст.1213 ЦК Українивизначено, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Як вбачається з листів приватноговиконавця виконавчогоокругу Дніпропетровськоїобласті КуземченкоА.С.від 15квітня 2024року №01-29/13933та від14червня 2024року № 01-29/18749,у рамкахвиконавчого провадження№ 65426230від 14травня 2021року з ОСОБА_2 накористь товаристваз обмеженоювідповідальністю «Фінансовакомпанія «ФІНРЕЗЕРВПЛЮС» стягнутогрошову сумуу розмірі6032грн.98коп.,з яких:150грн.00коп.розподілені якповернення авансовоговнеску стягувачуТОВ «ФК «ФІНРЕЗЕРВПЛЮС»;350грн.00коп. витративиконавчого провадження;502грн.99коп. якчасткове погашенняосновної винагородиприватного виконавця;5029грн.99коп. накористь ТОВ «ФК«ФІНРЕЗЕРВ ПЛЮС»,як частковепогашення основноїсуми боргуза виконавчимдокументом (арк.с.37-38). Зазначені кошти підлягають поверненню позивачу як безпідставно набуті товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНРЕЗЕРВ ПЛЮС» без достатньої правової підстави.

Разом з цим відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи в межах заявлених позивачем вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, даючи правову оцінку дослідженим судом доказам, суд приходить висновку, що в дійсності у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість щодо безпідставно набутих коштів, у зв`язку з чим вимоги позивача є обґрунтованими, а отже підлягають задоволенню, в межах заявлених позовних вимог в сумі 5029 грн. 99 коп.

Висновок про можливість застосування до спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України викладений також Верховним Судом у постанові від 06.03.2019 у справі №910/1531/18 (ЄДРСРУ № 80308663) та від 28 січня 2020 року Верховним Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/16664/18 (ЄДРСРУ № 87214786).

Відповідно до п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, окрім іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.2, ч.3ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В додатку до позовної заяви позивачем було заявлено очікуваний розмір витрат на професійну правову допомогу в розмірі 6000 грн. 00 коп., які він також стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставіст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Відповідний висновок викладено у постанові ВПВС від 07.07.2021 у справі №910/12876/19.

Системний аналіз положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Позиваечм було заявлено клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, докази для вирішення цього клопотання були додані як до позовної заяви, так і відповідно до заяви від 09.06.2024р. У цій справі було надано Договір про надання правової допомоги адвокатом від 05 квітня 2024 року (ар.с.9-10), копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (ар.с.11), ордер на надання правничої (правової) допомоги, протокол погодження адвокатського гонорару від 05 квітня 2024 року(арк.с. 35), квитанцію (ар.с.34) та акт приймання-передачі до Договору про надання правової допомоги адвокатом від 05 квітня 2024 року (ар.с.36).

При цьому суд зазначає, щоЦПК Україниу редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Щодо розміру витрат на правничу допомогу слід враховувати таке.

Відповідно до ч. 3ст. 137 ЦПК Українидля визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому ч. 4ст.137 ЦПК Українивизначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14.11.2019 у справі №826/15063/18.

За правилами оцінки доказів, встановленихст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При визначенні необхідного розміру витрат на правову допомогу, суд керується відповідними правовими позиціями, які зафіксовані Верховним Судом, зокрема в Постанові від 01 серпня 2019 року у справі № 915/237/18, де зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Також констатовано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи уцивільному процесі, суд враховує наступне.

Предметом спору у цій справі є визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, правничу допомогу адвокатом визначено у розмірі 6000,00грн.

Як вбачається з матеріалів справи, вона не є складною, розглянута в порядку спрощеного позовного провадження, без участі у судовому засіданні учасників справи та їх представників. Дана справа не відноситься до категорії складних справ і складання позовів та клопотань у своїй більшості є подібними, оскільки не потребують проведення додаткових розрахунків. В даній категорії справ наявна узгоджена та усталена судова практика, через що позовні заяви у даних справах є майже типовими та фактично шаблонними, існує відпрацьована адвокатська практика у даній категорії справ, а обсяг досліджених доказів є невеликим,

Таким чином, детально проаналізувавши надані докази, суд приходить до висновку щодо неспівмірності розміру судових витрат на правничу допомогу заявленим позовним вимогам, складності справи та наявності численної усталеної судової практики в аналогічних справах (дана справа є легкої категорії), обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, і робить висновок про те, що з урахуванням критерію розумності розміру витрат на правову допомогу, виходячи з обставин справи, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу підлягають частковому задоволенню, а саме в сумі 3000,00 грн., так як саме такий розмір правової допомоги буде співмірним заявленим позовним вимогам на думку суду.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст.12,13,81,82, ст.ст.223, 263,264,265,268, 280-284,352,354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНРЕЗЕРВ ПЛЮС», код ЄДРПОУ 441096768, знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ризька, буд. 73-г, офіс 7, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Тарасівська, буд. 18, приміщ. 12, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Куземченко Андрій Сергійович, знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 21, приміщ. 59, кімната 413, приміщ. 68, кімната 405 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та повернення стягнутих за виконавчим написом нотаріуса грошових коштів, задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 12365 вчинений 15 березня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Наталією Станіславівною про стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНРЕЗЕРВ ПЛЮС» заборгованості у розмірі 13052 грн. 84 коп.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНРЕЗЕРВ ПЛЮС» код ЄДРПОУ 441096768, знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ризька, буд. 73-г, офіс 7 на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , безпідставно набуті грошові кошти за виконавчим написом № 12365, вчиненим 15 березня 2021 року вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Наталією Станіславівною, на загальну суму 5029 (п`ять тисяч двадцять дев`ять) гривень 99 копійок.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНРЕЗЕРВ ПЛЮС» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2422 грн. 40 коп. за подання позовної заяви до суду.

Стягнути з товариства зобмеженою відповідальністю«Фінансова компанія«ФІНРЕЗЕРВ ПЛЮС»на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 грн. 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуто Баглійським районним судом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду у тридцятиденний строк з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя І.М. Юрченко