Рішення

від 30.10.2024 по справі 461/7971/24

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа №461/7971/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2024 року м. Львів

Галицький районний суд м. Львова у складі:

головуючої - судді Павлюк О. В.,

за участі секретаря судового засідання - Гнаткович В. С.,

представника позивача Штинди О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Штинда О. В., звернулася до суду з позовом до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради, у якому просить визнати протиправною та скасувати постанову інспектора з паркування сектору контролю за дотриманням правил паркування відділу контролю та адміністрування у сфері паркування управління безпеки та вуличної інфраструктури Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Юзьківим Олегом Миколайовичем від 10.05.2024 року, серія РАП № 2414486361 про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 122 КУпАП відносно ОСОБА_1 , а справу направити на новий розгляд до компетентного органу - Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради.

В обґрунтування позову покликається на те, що вказана постанова є протиправною та незаконною, оскільки Позивачка як власник автомобіля LAND ROVER RANGE ROVER EVOQUE, д.н.з. НОМЕР_1 , передала його в користування знайомій їй подрузі ОСОБА_3 , яка і здійснила зупинку згаданого ТЗ в місці та час, що вказані в оскаржуваній постанові.

Окрім цього, Позивачка у позовній заяві просить поновити їй строк на оскарження спірної постанови про накладення адміністративного стягнення, яке обґрунтовано тим, що вказана постанова фактично були нею отримана 17.09.2024.

Суддя Галицького районного суду м. Львова від 01.10.2024 відкрила провадження в адміністративній справі, справу вирішила розглядати за правилами, встановленими статтею 286 КАС України.

08.10.2024Відповідач подаввідзив напозовну заяву,у якомущодо задоволенняпозову заперечив.Повідомив,що Позивачку.притягнуто доадміністративної відповідальностіяк власникатранспортного засобумарки автомобіляLANDROVERRANGEROVEREVOQUE,д.н.з. НОМЕР_1 ,який зафіксованов моментвчинення правопорушення,а саме: здійснення зупинки 02.04.2024 року о 17 год. 27 хв., у м. Львові, вул. Листопадового Чину, 5, у зоні дії дорожнього знаку 3.34 "Зупинка заборонена", чим порушила п.3.34 розділу 33 ПДР України. Відповідач стверджує, що інспектор з паркування належним чином розглянув справу про адміністративне правопорушення та виніс постанову про притягнення до адміністративної відповідальності. Просить відмовити у задоволенні позову.

Представник Позивачки у судовому засіданні позов підтримав з підстав, викладених у ньому.

Відповідач у судове засідання не з`явився, хоча про розгляд справи повідомлявся належним чином. Будь-яких заяв чи клопотань, у тому числі про відкладення розгляду справи, до суду не скерував.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (частина перша статті 205 КАС України).

Суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, а тому суд приходить до переконання про наявність законних підстав для вирішення спору по суті з ухваленням рішення. При цьому суд наголошує, що основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд, дослідивши наявні у справі документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, виходить з наступних доводів та мотивів.

Суд встановив, що постановою інспектора з паркування управління безпеки та вуличної інфраструктури департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Юзьківим Олегом Миколайовичем від 10.05.2024 року, серія НОМЕР_2 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень.

Відповідно до вищезазначеної постанови, ОСОБА_1 , 02.04.2024 року о 17 год. 27 хв., у м. Львові, вул. Листопадового Чину, 5, здійснила зупинку в зоні дії дорожнього знаку 3.34 "Зупинка заборонена", чим порушила п.3.34 розділу 33 ПДР України та вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Вирішуючи вказаний спір суд виходить з таких мотивів та положень закону.

Відповідно дост. 5 КАС України,кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним та неупередженим судом.

Відповідно дост. 6 Конституції України,органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цієюКонституцієюмежах і відповідно до законів України.

Згідно зіст. 19 Конституції України,органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

У частині 1статті 122 КУпАПпередбачена відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.

Порядок дорожнього руху на території України відповідно доЗакону України «Про дорожній рух»визначаєтьсяПравилами дорожнього руху, затвердженимиПостановою Кабінету міністрів України від 10.10.2001 №1306(із змінами і доповненнями).

Згідно з вимогами п. 1.1 ці Правила відповідно доЗакону України «Про дорожній рух»встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих правил.

У вимогах частини 5статті 14 Закону України «Про дорожній рух»учасникам дорожнього руху передбачений обов`язок знати і неухильно дотримуватися вимог цьогозакону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

У розділі 33ПДРпередбачено зону дії заборонних знаків, зокрема для дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено». Знак забороняє зупинку і стоянку транспортних засобів, крім таксі, що здійснює посадку або висадку пасажирів (розвантаження чи завантаження вантажу).

Факт порушення вимог пункту 3.34 розділу 33 Правил дорожнього руху зафіксований у постанові серії РАП № 2414486361 від 10.05.2024, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст. 122 КУпАП.

Відповідно дост. 14-2 КУпАП,адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів, що дають змогу здійснювати фотозйомку або відеозапис та функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а у разі, якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.

Відповідно до статті 279-3 КУпАП, відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України, звільняється від адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), якщо протягом 20 календарних днів з дня вчинення відповідного правопорушення або з дня набрання постановою по справі про адміністративне правопорушення законної сили: ця особа надала документ, який підтверджує, що до моменту вчинення правопорушення транспортний засіб вибув з її володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, або щодо протиправного використання іншими особами номерних знаків, що належать її транспортному засобу; особа, яка керувала транспортним засобом на момент вчинення зазначеного правопорушення, звернулася особисто до органу (посадової особи), уповноваженого розглядати справи про адміністративні правопорушення, із заявою про визнання зазначеного факту адміністративного правопорушення та надання згоди на притягнення до адміністративної відповідальності, а також надала документ (квитанцію) про сплату відповідного штрафу.

У випадках звільнення відповідальної особи, зазначеної у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особи, яка ввезла транспортний засіб на територію України, від адміністративної відповідальності на підставі: абзацу другого частини першої цієї статті - винесена стосовно відповідальної особи, зазначеної у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особи, яка ввезла транспортний засіб на територію України, постанова про притягнення до адміністративної відповідальності скасовується тим органом (посадовою особою), який її виніс; абзацу третього частини першої цієї статті - до винесеної постанови стосовно відповідальної особи, зазначеної у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особи, яка ввезла транспортний засіб на територію України, вносяться зміни щодо визначення суб`єктом правопорушення особи, яка фактично керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, зафіксованого в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису).

Так, як вбачається з фотокопій, долучених до матеріалів справи Відповідачем, транспортний засіб LAND ROVER RANGE ROVER EVOQUE, д.н.з. НОМЕР_1 , розміщений з порушенням схеми паркування, у зоні дії знаку 3.34 «Зупинку заборонено».

Необхідність індивідуалізації адміністративної відповідальності передбачена частиною другою статті 33 Кодексу, у якій визначено, що при накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність. У Кодексі конкретизовано й інші конституційні принципи, зокрема принцип рівності громадян перед законом.

За змістом статті 9 Кодексу саме винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність суб`єкта адміністративної відповідальності є однією з ознак адміністративного правопорушення (проступку).

Ухвалюючи рішення № 1-34/2010 від 22 грудня 2010 року КСУ у мотивувальній його частині, а саме у пункті 4.3, зазначив, що перевірена на предмет конституційності стаття 14-1 Кодексу, яка міститься в Загальній частині Кодексу, встановлює особливості притягнення до адміністративної відповідальності саме власників (співвласників) транспортних засобів, однак безпосередньо не визначає складу правопорушення, а тому не може бути самостійною підставою для притягнення до такої відповідальності. Види правопорушень та процедура притягнення до адміністративної відповідальності визначені в Особливій частині Кодексу.

Положення статті 14-1 Кодексу можуть застосовуватися лише в системному зв`язку з низкою інших статей, передбачених Особливою частиною Кодексу, диспозиції яких у безальтернативній формі визначають суб`єктом, який притягається до відповідальності за вчинення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, особу, яка винна у вчиненні цього правопорушення, зокрема водія транспортного засобу. За відсутності у статтях Особливої частини Кодексу, які визначають склад адміністративних правопорушень, вказівки на те, що суб`єктами цих правопорушень є власники (співвласники) транспортних засобів, ці суб`єкти можуть притягатися до адміністративної відповідальності виключно за наявності в їхніх діях складу певного адміністративного порушення, інше створює правову невизначеність у встановленні суб`єкта, що притягається до відповідальності в цій сфері.

Враховуючи наведені мотиви Конституційний суд України у рішенні від 22 грудня 2010 року по справі №1-34/2010 визнав такою, що не відповідає Конституції Украйни (є неконституційною),статтю 14-1 КУпАП.

Крім того, у пункті 3 резолютивної частини рішенні від 22 грудня 2010 року по справі №1-34/2010 КСУ рекомендував Верховній Раді України привести порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності за порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху у разі їх фіксації працюючими в автоматичному режимі спеціальними технічними засобами, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобами фото- і кінозйомки, відеозапису у відповідність до цього Рішення.

Однак, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» № 596-VІІІ від 14.07.2015 до діючого КУпАП була внесена стаття 14-2 яка на час винесення відповідачем оскаржуваної постанови мала наступну редакцію:

1. Адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі (за допомогою технічних засобів - приладів контролю за дотриманням правил дорожнього руху з функціями фото-, відеофіксацїї, які функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів з функціями запису, зберігання, відтворення і передачі фото-, відеоінформації), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а у разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.

Порівняльний аналіз статті 14-1 КУпАП, яка рішенням КСУ від 22 грудня 2010 року по справі №1-34/2010 була визнана неконституційною, та статті 14-2 КУпАП, дає підстави для висновку, що обома вказаними статтями передбачена можливість притягнення до адміністративної відповідальності саме власників транспортних засобів, що суперечить рішенню КСУ від 22 грудня 2010 року по справі №1-34/2010 та порушує принцип індивідуалізації покарання.

Зміст статті 14-2 КУпАП зводиться до того, що нею запроваджена «презумпція винуватості власника транспортного засобу», що є порушенням норм статті 61 Конституції України.

Так, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 8 червня 2016 року у справі № 4-рп/2016 зазначено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є «обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені» (частина друга статті 150 Конституції України).

Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення № 4-рп/2016).

З огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню.

У такому разі підлягають застосуванню норми Конституції України як норми прямої дії.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 21 квітня 2021 року у справі №360/3611/20.

Відповідно до статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати поміж іншого, чи винна дана особа в його вчиненні.

Однак, винесення Відповідачем оскаржуваної постанови за відсутності достатніх та переконливих доказів того, що саме Позивачка здійснили стоянку автомобіля та порушила правила ПДР, у сукупності з обізнаністю Відповідача про особу, яка насправді здійснила стоянку, свідчить про те, що ним порушено принцип індивідуалізації адміністративної відповідальності.

У матеріалах справи містяться докази, які підтверджують те, що Позивачка не вчиняла вказаного вище адміністративного правопорушення, а також містяться докази, які підтверджують, що таке правопорушення було вчинене іншою особою, зокрема заява ОСОБА_3 від 23.09.2024, яка зазначає, що 02.04.2024 у м. Львові, по вул. Листопадового Чину, 5, вона керувала транспортним засобом LAND ROVER RANGE ROVER EVOQUE, д.н.з. НОМЕР_1 , та здійснила зупинку у зоні дії дорожнього знаку 3.34 "Зупинка заборонена", чим порушила п.3.34 розділу 33 ПДР України.

Факт притягнення Відповідачем Позивачки до адміністративної відповідальності на підставі статті 14-2 КУпАП, яка за своїм змістом є тотожною визнаній неконституційною статті 14-1 КУпАП у редакції що діяла на момент постанови КСУ рішення 22 грудня 2010 року по справі №1-34/2010), дає підстави для застосування судом норм Конституції України як норм прямої дії.

Згідно зі статтею 4 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ст. 4 КАС України).

Звернення до суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

У частині 4 статті 7 КАС України чітко визначено, що якщо суд доходить до висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Отже, враховуючи наведені обставини, положення статті 14-2 КУпАП суперечать Конституції України у зв`язку з чим вони застосуванню по відношенню до Позивача не підлягають, та слід застосувати норму статті 61 Конституції України як норму прямої дії, якою закріплений принцип індивідуалізації юридичної відповідальності для кожної особи.

Враховуючи викладене, у діях Позивачки відсутній склад адміністративного правопорушення, за яке на Позивачку винесено оскаржувану постанову. Ніхто не може бути притягнутий до адміністративної відповідальності за правопорушення, яке він не вчиняв.

Згідно зі ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вказане свідчить, що відповідними діями відповідач, не з`ясувавши всіх обставин справи, порушив права особи, яка притягалася до адміністративної відповідальності, що є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Таким чином, постанова інспектора з паркування сектору контролю за дотриманням правил паркування відділу контролю та адміністрування у сфері паркування управління безпеки та вуличної інфраструктури Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Юзьківим Олегом Миколайовичем від 10.05.2024 року, серія РАП № 2414486361 про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 122 КУпАП відносно ОСОБА_1 , не відповідає вимогам законодавства, а тому підлягають скасуванню.

Окрім цього, суд наголошує, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином, інші доводи сторін не впливають на вищевказані висновки суду.

Крім цього, до позовної заяви Позивачка долучила клопотання про поновлення строку на оскарження постанови про адміністративне правопорушення. Зазначене клопотання обґрунтовує тим, що їй не було відомо про винесення відносно неї постанов про накладення адміністративного стягнення, а оскаржувану постанови вона отримала лише 17.09.2024 після звернення її представника адвоката Штинди О. В. з відповідним запитом.

При вирішенні питання про задоволення клопотання Позивачки про поновлення строку на оскарження постанов, суд виходив з такого.

У положеннях ч. 2 ст. 286 КАС України визначено, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

При цьому, відповідно ч. 1 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Суд встановив, що оскаржувану постанову Позивачка отримала 19.09.2024, що підтверджується конвертом та роздруківкою трекінгу відправлень Укрпошти. Суд визнає поважними причини пропуску Позивачкою строку на оскарження постанов про накладення адміністративного стягнення та приходить до висновку, що такий слід поновити.

Беручи до уваги вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позов є обґрунтованим, підставним та таким, що підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1)залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Оскільки норми чинного законодавства не передбачають право місцевого загального суду як адміністративного суду на прийняття процесуального рішення про визнання рішення суб`єкта владних повноважень протиправним, суддя приходить до переконання, що у цій частині позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 72, 77, 90, 241-246, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В :

Поновити ОСОБА_1 строк на оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення серії РАП № 2414486361 від 10.05.2024.

Адміністративний позов ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення задовольнити частково.

Скасувати постанову інспектора з паркування сектору контролю за дотриманням правил паркування відділу контролю та адміністрування у сфері паркування управління безпеки та вуличної інфраструктури Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Юзьківим Олегом Миколайовичем від 10.05.2024 року, серія РАП № 2414486361 про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 122 КУпАП відносно ОСОБА_1 , а справу направити на новий розгляд до компетентного органу - Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради.

У решті позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Галицький районний суд м. Львова протягом десяти днів з дня складення судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 04.11.2024.

Суддя Ольга ПАВЛЮК