Рішення

від 28.10.2024 по справі 509/3474/24

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/3474/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2024 року смт Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Бочарова А.І.

при секретарі Сірман Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Овідіополь цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до

Державного підприємства «Дослідне господарство «Таїровське» Національного Наукового Центру «Інститут виноградарства і виробництва імені В.Є. Таїрова»

про

стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

06 червня 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до Національного Наукового Центру «Інститут виноградарства і виробництва імені В.Є. Таїрова» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування своїх позовних вимог Позивач зазначив, що в серпні 2013 року, був працевлаштований у ДП "ДОСЛІДНЕ ГОСПОДАРСТВО "ТАЇРОВСЬКЕ" НАЦІОНАЛЬНОГО НАУКОВОГО ЦЕНТРУ "ІНСТИТУТ ВИНОГРАДАРСТВА І ВИНОРОБСТВА ІМЕНІ В.Є. ТАЇРОВА" на посаду механіка по ремонту устаткування (підрозділ - винний цех), за основним місцем роботи.

09 лютого 2022 року, Позивач був звільнений з займаної посади (за основним місцем роботи) за власним бажанням керуючись статтею 38 КЗпП України, на підставі наказу №08-К з відповідним записом у трудовій книжці.

11 лютого 2022 року, Позивач знову працевлаштувався у Відповідача, на посаду механіка по ремонту устаткування (підрозділ - винний цех), за сумісництвом.

01 серпня 2023 року, Позивач був звільнений з займаної посади за власним бажанням згідно статті 38 КЗпП України на підставі наказу №27- К від 01.08.2023 року.

Позивач вважає, що під час трудових взаємовідносин з Відповідачем, останнім порушувались обов`язки щодо своєчасної виплати йому заробітної плати.

У зв`язку з вищевикладеним Позивач, просить суд -

Стягнути з Державного підприємства "ДОСЛІДНЕ ГОСПОДАРСТВО "ТАЇРОВСЬКЕ" НАЦІОНАЛЬНОГО НАУКОВОГО ЦЕНТРУ "ІНСТИТУТ ВИНОГРАДАРСТВА І ВИНОРОБСТВА ІМЕНІ В.Є. ТАЇРОВА" заборгованість по заробітній платі.

Стягнути з Державного підприємства "ДОСЛІДНЕ ГОСПОДАРСТВО "ТАЇРОВСЬКЕ" НАЦІОНАЛЬНОГО НАУКОВОГО ЦЕНТРУ "ІНСТИТУТ ВИНОГРАДАРСТВА І ВИНОРОБСТВА ІМЕНІ В.Є. ТАЇРОВА» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Державного підприємства "ДОСЛІДНЕ ГОСПОДАРСТВО "ТАЇРОВСЬКЕ" НАЦІОНАЛЬНОГО НАУКОВОГО ЦЕНТРУ "ІНСТИТУТ ВИНОГРАДАРСТВА І ВИНОРОБСТВА ІМЕНІ В.Є. ТАЇРОВА" моральну шкоду.

Судові витрати покласти на Відповідача.

Позивач ОСОБА_1 та його представник в судове засідання не з`явились, надали заяву, в якій позовні вимоги підтримали, просили суд задовольнити позов в повному обсязі, та розглянути справу без їх участі.

Представник відповідача надавши заяву про проведення судового засідання без його участі в судове засідання не з`явився, позовні вимоги визнав частково, а в решті інших вимог просив суд відмовити, посилаючись на відзив на позовну заяву, який був поданий ним 28.06.2024 року.

Суд дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази, встановив такі обставини.

01 серпня 2013 року, Позивач був прийнятий на роботу до Державного підприємства "ДОСЛІДНЕ ГОСПОДАРСТВО "ТАЇРОВСЬКЕ" НАЦІОНАЛЬНОГО НАУКОВОГО ЦЕНТРУ "ІНСТИТУТ ВИНОГРАДАРСТВА І ВИНОРОБСТВА ІМЕНІ В.Є. ТАЇРОВА» на посаду слюсаря по ремонту технологічного обладнання (за основним місцем роботи).

02 січня 2015 року, Позивач був переведений на посаду механіка по ремонту устаткуванням.

09 лютого 2022 року, Позивач був звільнений з займаної посади (за основним місцем роботи) за власним бажанням керуючись статтею 38 КЗпП України, на підставі наказу №08-К з відповідним записом у трудовій книжці.

Відповідно до розрахункового листка за лютий 2022 року, судом було встановлено, що за останній розрахунковий період перебування на посаді - 02.2022 р., кількість відпрацьованих Позивачем днів/годин у розрахунковому періоді (у роб. дії./ у год.) - 7/28, сума нарахованої Позивачу заробітної плати та компенсації за невикористану щорічну відпуску, без урахування до вирахування обов`язкових податків, зборів та платежів (у грн.) становила 8670,35, сума грошових коштів яка підлягала сплаті працівнику з урахуванням утримання обов`язкових податків, зборів та платежів (у грн.) 6894,55, сплачено за розрахунковий період (у грн.) - 0,00. Заборгованість Відповідача на момент звільнення (у грн.) становила 45 395,09.

У період з березня по травень 2022 року, Відповідач частково здійснив погашення заробітної плати перед Позивачем.

Так, 19 березня 2022 року Відповідачем було сплачено 900,00 грн., 14 квітня 2022 року 1000,00 грн., 23 травня 3000,00 грн.

З огляду на вищевикладене вбачається, що на момент подання позову, Відповідач несвоєчасно сплатив заробітну плату, розмір якої на момент подання позову становив 40 495,09 грн.

11 лютого 2022 року, Позивач був прийнятий на роботу до Відповідача на посаду слюсаря по ремонту технологічного обладнання (за основним місцем роботи) за сумісництвом.

01 серпня 2023 року, Позивач був звільнений з займаної посади за власним бажанням, згідно статті 38 КЗпП України на підставі наказу №27- К від 01.08.2023 року.

Відповідно до розрахункових листків за липень - серпень 2023 року, судом було встановлено, що за останній розрахунковий період - 07.2022 р., кількість відпрацьованих Позивачем днів/годин у розрахунковому періоді (у роб. дії./ у год.) - 21/84, сума нарахованої Позивачу заробітної плати та компенсації за невикористану щорічну відпуску, без урахування до вирахування обов`язкових податків, зборів та платежів (у грн.) становила 3475,41, сума грошових коштів яка підлягала сплаті працівнику з урахуванням утримання обов`язкових податків, зборів та платежів (у грн.) 2797,71, сплачено за розрахунковий період (у грн.) 0,00. Заборгованість Відповідача на момент звільнення (у грн.) становила 15196,07.

Таким чином, в останній день роботи (09.02.2022 року та 01.08.2023 року відповідно), Позивач перебував на своєму робочому місці, виконував трудові обов`язки, але в кінці робочого дня і на наступний день після свого звільнення з роботи заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку Позивач не отримав.

Так, заборгованість Відповідача перед Позивачем в частині виплати заробітної плати, за основним місцем роботи та під час роботи за сумісництвом становить 55 690,16 грн.

Стаття 55 Конституції України наголошує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно ст. 43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині першій статті 94 КЗпП України.

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 3 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.

Згідно із ч. 1ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частиною 1 ст. 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

На підставі ст. 15 ЗУ «Про оплату праці» оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці, а згідно ст. 24 цього Закону своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

За вимогами ч. 1ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавцем, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ст. 115 ч.1 КЗпП України).

Як передбачено ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівнику при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в будь-якому випадку повинен в зазначений у цій статті строк, виплатити не оспорювану ним суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ст. 117 КЗпП).

Конституційний Суд України в Рішенні від 22.02.2012 року N 4-рп/2012 у справі N 1- 5/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу зазначив наступне:

«…За ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. У відповідності до положень ст. 43 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Стаття 94 КЗпП України визначає, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу..»

Таким чином, з дня звільнення з роботи порушено право позивача на отримання зароблених коштів та виникло право на пред`явлення позову про їх стягнення, адже ч. 1 ст. 116 КЗпП України чітко передбачає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення.

Стаття 117 КЗпП України спрямована на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 р. у справі № 810/451/17 (провадження № 11- 1210апп19) та у постанові Верховного Суду від 16.07.2020 року у справі №400/2884/20.

Обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Подібна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року, справа №821/1083/17.

У відзиві на позовну заяву, Відповідач заперечуючи розмір заявлених Позивачем вимог щодо сплати заробітної плати надав до суду довідки про нараховані суми заробітної плати Позивачу та розрахункові листи.

Суд критично відноситься до вищенаведених доказів Відповідача, які були надані останнім з огляду на наступне:

Відповідно до статті 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).

Відповідно до Інструкції, що затверджена Наказом Мінфіну від 24.05.1995 №88, усі первинні документи можуть бути або типової, або довільної форми.

Згідно наказу Держкомстату №489, типовими формами для фіксування фактів нарахування та виплати заробітної плати є два види документів: форма №П-6 «Розрахунково-платіжна відомість працівника» та форма №П-7 «Розрахунково-платіжна відомість (зведена)».

При цьому, доказом, що підтверджує здійснення виплат по заробітній платі є платіжна відомість (відомість на виплату грошей або видаткову відомість) при розрахунках готівкою видатковий касовий ордер, при виплаті зарплати на розрахунковий рахунок працівника відомість на виплату заробітної плати з використанням платіжних карток, виписка обслуговуючого банку, платіжна інструкція. Саме ці документи вважаються первинними бухгалтерськими документами та підтверджують виплату заробітної плати Працівнику.

З огляду на це, довідки про нараховані суми заробітної плати Позивачу та розрахункові листи, що складені Відповідачем та надані останнім до відзиву не можуть вважатись доказами, що підтверджують оплату сум заробітної плати Позивачу.

Стосовно виплати Позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає наступне.

Наявність заборгованості станом на дату звільнення є обставиною відповідно до якої, у Позивача виникає право на отримання відшкодування за затримку розрахунку при звільненні на підставі ст. 117 КЗпП України.

Схожий правовий підхід застосовано в постанові Верховного Суду від 25.04.2019 року №524/3937/15-а.

Як вбачається із роз`яснень, даних в п. 20, ч. 5 п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» не проведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності передбаченої ст. 117 КЗпП України. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Аналогічне роз`яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.02.2012 року №4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу.

Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівником, це слід робити відповідно до Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року.

За змістом п.2 Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У відповідності до п. 5 Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Водночас п.4 Порядку №100 прямо передбачає, якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Згідно п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (середньогодинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів в період затримки.

Верховний Суд у Постанові від 23 жовтня 2019 року у справі №825/224/17 виклав правовий висновок, що за своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов`язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку (п.37).

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України передбачено, зобов`язання роботодавця виплатити працівникові його середнього заробітку за ввесь час затримки до дня фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, тобто 180 календарних днів.

Розрахунок компенсації за час затримки розрахунку при звільненні за основним місцем роботи:

Відповідно до інформації, що визначена у довідках форми ОК-5 та ОК-7 загальна сума нарахованої заробітної плати Позивачу, у період з лютого 2021 р. по січень 2022 р., становить 70000,00 грн.

Загальна кількість календарних днів у період з лютого 2021 р. по січень 2022 р., що включаються до розрахунку становить = 365 д. (кількість календарних днів у році) 11 д. (кількість святкових днів) = 354 д.

Середньоденної денна заробітна плата Позивача визначається наступним чином: 70 000/354 та становить 197,74 грн.

З огляду на вищевикладене, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи за основним місцем працевлаштування, у зв`язку з порушенням термінів виплати становить 35 593,20 грн. (197,74 грн. - середньоденний заробіток позивача х 180 днів).

Розрахунок компенсації за час затримки розрахунку при звільненні за роботи за сумісництвом:

Відповідно до інформації, що визначена у довідках форми ОК-5 та ОК-7 загальна сума нарахованої заробітної плати Позивачу, у період з серпня 2022 р. по липень 2023 р., становить 40 697,14 грн.

Загальна кількість календарних днів у період з серпня 2022 р. по липень 2023 р., що включаються до розрахунку становить = 365 д. (кількість календарних днів у році) 0 д. (кількість святкових днів) = 365 д.

Середньоденної денна заробітна плата Позивача визначається наступним чином: 40 697,14/365 та становить 111,49 грн.

Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи за сумсництвом, у зв`язку з порушенням термінів виплати становить 20 068,20 грн. (111,49 грн. - середньоденний заробіток позивача х 180 днів).

Стосовно заявлених позовних вимог щодо стягнення із відповідача на користь позивача моральної шкоди суд зазначає наступне.

Згідно статті 237-1 Кодексу законів про працю України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Як достовірно встановлено судом, внаслідок порушення відповідачем законних прав ОСОБА_1 , а саме невиплати йому заробітної плати, тобто порушення відповідачем конституційного права позивача на оплату працю, внаслідок чого було порушено звичний для останнього уклад життя, завдало йому моральних страждань, які виразилися в переживаннях, пов`язаних із необхідністю звернення до суду за захистом свого порушеного права, останній зазнав втрат немайнового характеру, тобто йому завдано моральну шкоду.

Суд зауважує, що в результаті затримки з невиплатою заробітної плати позивач поніс моральні страждання, які виразились у неотриманні коштів на протязі певного періоду, що зумовило зміну способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім`ї, що визнається судом моральною шкодою, яка підлягає задоволенню з урахування розміру невиплачених відповідачем сум, розміру та тривалості завданих моральних страждань.

Враховуючи характер немайнових втрат, та зважаючи на положення Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Позивача про стягнення моральної шкоди, з урахуванням встановлених судом обставин справи, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, підлягають задоволенню в розмірі 20 000,00 грн. грн.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Предметом позову є трудовий спір, відповідно до ст.5 ЗУ «Про судовий збір» Позивач звільняється від сплати судового збору. Суд прийшов до висновку, що позов є обґрунтований, а тому відповідно до ст. 141 ЦПК України з підприємства на користь держави підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи.

Відповідно до статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Так, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно п. 1, 2, 6 ч. 1, 2 ст. 19 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Згідно договору про надання правової допомоги № 01/05 від 01.05.2024 року адвокат Пирожок О.С. приймає на себе зобов`язання з надання професійної правничої (правової) допомоги, зокрема, здійснювати представництво інтересів клієнта ( ОСОБА_1 ), у всіх судових органах (у т. ч. в судах першої інстанції, судах апеляційної інстанції, суді касаційної інстанції) та у всіх судочинствах (у т. ч., але не виключно, у господарському, цивільному, адміністративному, кримінальному тощо), у наказному, позовному, окремому та будь-яких інших провадженнях.

Згідно договору про надання правової допомоги № 01/05 від 01.05.2024 року у редакції Додаткової угоди №1, правова допомога полягає у забезпечення реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному судочинстві за представництво інтересів Позивача та захист його прав в Овідіопольському районному суді Одеської області, по справі про заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди з Державного підприємства "ДОСЛІДНЕ ГОСПОДАРСТВО "ТАЇРОВСЬКЕ" НАЦІОНАЛЬНОГО НАУКОВОГО ЦЕНТРУ "ІНСТИТУТ ВИНОГРАДАРСТВА І ВИНОРОБСТВА ІМЕНІ В.Є. ТАЇРОВА".

Пунктом 1 Додаткової угоди № 1 визначено, що сторони погодили виплату гонорару (винагороди) за надання адвокатом професійної правничої допомоги у розмірі 9 000,00 грн.

При цьому, оплата правової допомоги адвоката здійснюється Позивачем на підставі Акта приймання-передачі наданих послуг, який складається, підписується та направляється адвокатом після фактичного надання послуг та ухвалення рішення по справі. Оплата здійснюється шляхом безготівкового перерахування коштів у строк, що не перевищує п`яти робочих днів з дати підписання Акта приймання-передачі наданих послуг.

Відповідно до п. 3.3. Договору про надання правової допомоги № 01/05 від 01.05.2024 року розмір гонорару не залежить від досягнення або недосягнення адвокатом позитивного результату, якого бажає Клієнт.

Враховуючи вищевикладене витрати позивача, що пов`язані з розглядом справи складаються з витрат на професійну правничу допомогу, які є незмінними, не залежать від результатів справи та становлять 9 000,00 грн.

У відповідності зі ст. ст.12,13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Крім того, Суд зазначає, що 23 січня 2018 року Касаційний цивільний суд Верховного Суду у справі №273/212/16-ц дійшов до висновку, що обов`язок доказування при вирішенні трудових спорів покладається саме на роботодавця, а не на Працівника.

З огляду на наведені вище норми чинного законодавства, з врахуванням фактичних обставин справи, прийнявши до уваги, що у матеріалах справи дійсно наявні докази перебування позивача у трудових відносинах з Відповідачем, нарахування, та не виплату заробітної плати позивачу протягом тривалого періоду, наявність за підприємством достатнього розміру заборгованості, тому суд, виходячи з гарантованого конституційного права на працю та отримання винагороди, вважає позовні вимоги обґрунтованими, доведеними та такими, задоволенню.

Керуючись ст.ст.12,141,258,259,263-265,268 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Дослідне господарство «Таїровське» Національного Наукового Центру «Інститут виноградарства і виробництва імені В.Є. Таїрова» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Державного підприємства "ДОСЛІДНЕ ГОСПОДАРСТВО "ТАЇРОВСЬКЕ" НАЦІОНАЛЬНОГО НАУКОВОГО ЦЕНТРУ "ІНСТИТУТ ВИНОГРАДАРСТВА І ВИНОРОБСТВА ІМЕНІ В.Є. ТАЇРОВА" (код ЄДРПОУ 13916781) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , заборгованість по заробітній платі у загальному розмірі 55 690,16 грн.

Стягнути з Державного підприємства "ДОСЛІДНЕ ГОСПОДАРСТВО "ТАЇРОВСЬКЕ" НАЦІОНАЛЬНОГО НАУКОВОГО ЦЕНТРУ "ІНСТИТУТ ВИНОГРАДАРСТВА І ВИНОРОБСТВА ІМЕНІ В.Є. ТАЇРОВА" (код ЄДРПОУ 13916781) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у загальному розмірі 55 661,40 грн.

Стягнути з Державного підприємства "ДОСЛІДНЕ ГОСПОДАРСТВО "ТАЇРОВСЬКЕ" НАЦІОНАЛЬНОГО НАУКОВОГО ЦЕНТРУ "ІНСТИТУТ ВИНОГРАДАРСТВА І ВИНОРОБСТВА ІМЕНІ В.Є. ТАЇРОВА" (код ЄДРПОУ 13916781) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн.

Стягнути з Державного підприємства "ДОСЛІДНЕ ГОСПОДАРСТВО "ТАЇРОВСЬКЕ" НАЦІОНАЛЬНОГО НАУКОВОГО ЦЕНТРУ "ІНСТИТУТ ВИНОГРАДАРСТВА І ВИНОРОБСТВА ІМЕНІ В.Є. ТАЇРОВА" (код ЄДРПОУ 13916781) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 000,00 грн.

Стягнути з Державного підприємства "ДОСЛІДНЕ ГОСПОДАРСТВО "ТАЇРОВСЬКЕ" НАЦІОНАЛЬНОГО НАУКОВОГО ЦЕНТРУ "ІНСТИТУТ ВИНОГРАДАРСТВА І ВИНОРОБСТВА ІМЕНІ В.Є. ТАЇРОВА" (код ЄДРПОУ 13916781, на користь держави судовий збір в розмірі 1314,54 грн.

Рішення може бути оскаржено в Одеський апеляційний суд протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Овідіопольський районний суд Одеської області.

Суддя: А.І.Бочаров