Рішення

від 28.10.2024 по справі 357/5991/24

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/5991/24

Провадження № 2/357/2994/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

( ЗАОЧНЕ )

28 жовтня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Кошель Б. І. ,

при секретарі Нізовій А. Р.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Біла Церква в залі суду № 6 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Біла Вежа Буд» про захист прав споживачів, -

В С Т А Н О В И В :

В квітні 2024 року адвокат Лебедовська Людмила Юріївна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Біла Вежа Буд» про захист прав споживачів, в якому просила стягнути з ТОВ «Біла Вежа Буд» на користь ОСОБА_1 пеню за несвоєчасне виконання умов Договору про спільну діяльність № 200421 від 20.04.2021 року за період з 01.04.2023 року по 01.04.2024 року у розмірі 2 206 041,75 грн. (два мільйони двісті шість тисяч сорок одна гривня 75 коп.), моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн. (двадцять тисяч гривень 00 коп.) та витрати на правовому допомогу. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 20.04.2021 року з метою придбання для особистих потреб приміщення (квартири), позивач по справі, ОСОБА_1 уклав з ТОВ «Біла Вежа Буд» договір про спільну діяльність № 200421, з додатками № 1,2,3 до договору, в яких зазначені вимоги до об`єкта нерухомості, строки, кошторис будівництва, в тому числі графік фінансування, перелік робіт тощо. Згідно з умовами Договору відповідач зобов`язується на свій ризик, за кошти позивача, виконати увесь комплекс робіт по будівництву об`єкту нерухомості: багатоповерхового житлового будинку на земельній ділянці з кадастровим номером 3220489500:02:021:0589, за адресою: Київська область, Білоцерківський район, в межах Шкарівської сільської ради, по вул.Тімірязєва, ввести об`єкт в експлуатацію та передати позивачу житлове приміщення (квартуру) № 68 на шостому поверсі, загальною площею 38,1 кв.м., вартістю за вказані кв.м. в розмірі 552 450,00 грн., що підтверджується п.1.2 Договору та додатком №1 до Договору. Відповідно до пунктів 3.2. п.4.1. Договору запланований термін введення в експлуатацію об`єкту нерухомості (квартири) разом з усіма видами робіт та оформлення права власності позивача на об`єкт будівництва здійснюється в строк до 01.04.2023 року. Відповідно до додатку №2 Договору графік фінансування будівництва позивач зобов`язаний під час підписання Договору сплатити на користь відповідача кошти у розмірі 165 735,00 грн. Остаточний розрахунок здійснити під час отримання права власності на об`єкт нерухомості, а також після підписання оглядового акту приміщення (квартири) та здачі об`єкта в експлуатацію, але не пізніше 5-ти денного терміну після настання даних обставин. Свої зобов`язання по договору позивач виконав своєчасно та в повному обсязі. В день підписання Договору позивач сплатив відповідачу кошти у розмірі 165 735,00 грн. Окрім того, відповідно до графіку фінансування, передбачений додатком № 2 до договору позивач сплатив на користь відповідача грошові кошти, а саме: 19.05.2021 р. 16 573,00 грн.; 22.06.2021 р. 16 573,00 грн.; 21.07.2021 р. 16 573,00 грн.; 17.08.2021 р. 16 573,00 грн.; 21.09.2021 р. 16 573,00 грн.; 21.10.2021 р. 16 573,00 грн.; 22.11.2021 р. - 16 573,00 грн.; 20.12.2021 р. - 16 573,00 грн.; 21.01.2022 р. - 16 573,00 грн.; 22.02.2022 р. - 16 573,00 грн. Загальна сума сплачених позивачем коштів на рахунок відповідача становить 331 465,00 грн. (триста тридцять одна тисяча чотириста шістдесят п`ять гривень 00 коп.). 21.07.2023 року позивач звернувся до відповідача з повідомленням про розірвання договору та вимогою повернути сплачені ним кошти. Натомість відповідач запропонував підписати та узгодив з позивачем графік погашення коштів. Даним графіком відповідач взяв на себе зобов`язання, через кожні 6-ть (шість) днів, протягом двох місяців, починаючи з 31.07.2023 року по 01.10.2023 року, повертати позивачу сплачені ним кошти у рівних частинах, в розмірі 34 000,00 грн. Але, відповідач, згідно графіку погашення коштів виконав свої зобов`язання частково та не в повному обсязі. Заборгованість, з урахуванням часткового поверненням відповідачем сплачених позивачем коштів становить у розмірі 201 465,00 грн. Відповідач своїх зобов`язань не виконує належним чином, проектно-кошторисною документацією будівництва об`єкту не забезпечив, дозвіл на виконання будівельних робіт не отримав, будівельні роботи та обладнання систем електропостачання, централізованого теплопостачання, водопостачання і водовідведення не розпочав, в експлуатацію об`єкт будівництва не ввів, приміщення (будинок) та оглядовий акт на підписання не передав, у зв`язку з чим позбавив позивача підстав для здійснення остаточної оплати та своєчасного отримання права власності. Таким чином, відповідач в порушення умов договору не виконав взятого на себе обов`язку перед позивачем щодо здачі об`єкта будівництва в експлуатацію та не надав їй документів необхідних для реєстрації права власності на нерухоме майно. Враховуючи те, що грошові кошти в сумі 201 465,00 грн., які позивач сплатив на користь відповідача за будівництво приміщення (квартири) і такі кошти позивачеві не повертаються, позивач вважає вказану суму вартістю послуги, на яку нараховується пеня за несвоєчасне виконання умов Договору про спільну діяльність № 200421 від 20.04.2021 року у розмірі трьох відсотків від вартості послуги, відповідно до ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 01.04.2023 року по 01.04.2024 року у розмірі 2 206 041,75 грн.. Внаслідок довготривалого невиконання відповідачем зобов`язань за договором позивач зазнав моральних та психологічних страждань, так як більше року не може отримати у власність житло та розпочати там ремонтні роботи. Інформації про строки здачі будинку в експлуатацію відповідач не надає. Із урахуванням ступеню моральних страждань, вважає розмір моральної шкоди, яку відповідач має відшкодувати позивачу становить 20 000 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.04.2024 року головуючим суддею визначено суддю Кошеля Б.І. та матеріали передані для розгляду.

Ухвалою суду від 30 квітня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 05 серпня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач в судове засідання не з`явився, представника не направив, про час час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Судом 28.10.2024 року за вх..№55539 отримано заяву, в якій представник позивача адвокат Лебедовська Л.Ю. просила розгляд справи проводити у відсутності позивача та представника, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує щодо винесення заочного рішення.

Відповідач, який належним чином повідомлений про відкриття провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, своїм правом подати відзив на позовну заяву, у встановлений судом строк, не скористався, в судове засідання свого представника не направив, про місце та час розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, а тому згідно ст. ст. 280, 281 ЦПК України, суд вважає за можливе провести заочний розгляд даної справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та надавши їм належну правову оцінку, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 20.04.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Біла Вежа Буд» та фізичною особою ОСОБА_1 укладено договір про спільну діяльність № 200421.

Згідно з пп. 1.1.-1.3 договору, він є змішаним, містить елементи інвестиційного договору та договору підряду на будівництво, а також містить усі інші істотні умови, відносно яких, за згодою сторін, досягнуто згоду. Компанія зобов`язується на свій ризик, за кошти інвестора, виконати увесь комплекс робіт по будівництву об`єкта нерухомості: багатоповерхового житлового будинку на земельній ділянці за кадастровим номером 3220489500:02:021:0589 за адресою: Україна, Київська обл., Білоцерківський р-н, в межах Шкарівської сільської ради. Ввести об`єкт в експлуатацію та передати інвестору житлове приміщення (квартиру), які визначені сторонами в додатку № 1 до договору. В поняття об`єкт нерухомості, згідно з цим договором, крім самого об`єкту нерухомості входять також системи електропостачання, централізованого теплопостачання, водопостачання та водовідведення, будь-які інженерні та інші комунікації, якими обладнаний об`єкт, що забезпечує можливість використання об`єкту нерухомості за призначенням. Вимоги інвестора щодо об`єкта нерухомості, строки, кошториси будівництва та інші умови визначаються в додатку № 1 до даного договору.

Відповідно до п. 3.2. договору оформлення права власності інвестору на об`єкт будівництва здійснюється забудовником до 01.04.2023 року за умови виконання інвестором п. 3.1. даного договору, тобто у разі сплати інвестором коштів відповідно до графіка фінансування будівництва, який є додатком № 2.

Згідно з п. 4.1. договору запланований термін введення в експлуатацію об`єкта нерухомості разом з усіма видами робіт 01.04.2023 року.

За умовами додатку № 1 до даного договору, сторони погодили наступні специфікації об`єкту нерухомості: місце знаходження об`єкту нерухомості: Київська обл., Білоцерківський р-н, в межах Шкарівської сільської ради, вул. Тімірязєва, кв.№68, 6- поверх, загальна площа об`єкта нерухомості повинна становити 38,1 кв.м. Попередня вартість площі об`єкта нерухомості на час закінчення виконання будівельних робіт по об`єкту нерухомості (додаток № 1), що планується збудувати становить: 552 450,00 грн. за 38,1 кв.м.

Відповідно до додатку № 2 до даного договору, сума договору про спільну діяльність № 200421 від 20.04.2021 року становить 552 450,00 грн. Під час підписання договору інвестор сплачує компанії грошові кошти в сумі 165 735,00 грн., не пізніше 20.05.2021 16 573,50 грн., не пізніше 20.06.2021 16 573,50 грн., не пізніше 20.07.2021 16 573,50 грн., не пізніше 20.08.2021 16 573,50 грн., не пізніше 20.09.2021 16 573,50 грн., не пізніше 20.10.2021 16 573,50 грн., не пізніше 20.11.2021 16 573,50 грн., не пізніше 20.12.2021 16 573,50 грн., не пізніше 20.01.2022 16 573,50 грн., не пізніше 20.02.2022 16 573,50 грн., не пізніше 20.03.2022 16 573,50 грн., не пізніше 20.04.2022 16 573,50 грн., не пізніше 20.05.2022 16 573,50 грн., не пізніше 20.06.2022 16 573,50 грн., не пізніше 20.07.2022 16 573,50 грн., не пізніше 20.08.2022 16 573,50 грн., не пізніше 20.09.2022 16 573,50 грн., не пізніше 20.10.2022 16 573,50 грн., не пізніше 20.11.2022 16 573,50 грн., не пізніше 20.12.2022 16 573,50 грн. До моменту отримання права власності (до 01.04.2023 року) інвестор має в загальному сплатити компанії 90% від суми договору. 10% від суми договору, а саме 55245,00 грн. інвестор сплачує після отримання права власності на об`єкт нерухомості (квартиру), а також після підписання оглядового акту приміщення та здачі об`єкта в експлуатацію, але не пізніше 5-ти денного терміну після настання даних обставин.

Додатком № 3 до договору встановлено умови договору: зведення капітальної споруди з обштукатурювання внутрішніх стін; закриття віконних отворів та зовнішніх фасадних дверних отворів склопакетними конструкціями, тильних дверних отворів металевими дверима або вхідними групами згідно з проектом; заведення комунікацій в об`єкт будівництва (квартиру): водопостачання з монтажем лічильника (без розведення труб), водовідведення (каналізація), автономне опалення (модульна котельня), електропостачання з монтажем лічильника; ремонт території загального користування та облаштування прибудинкової території; виділення парковочного місця біля прибудинкової території для одного легкового автомобіля.

20.04.2021 року ОСОБА_1 на виконання договору № 200421 від 20.04.2021 сплачено відповідачу 165 735,00 грн. та в подальшому: 19.05.2021 р. 16 573,00 грн.; 22.06.2021 р. 16 573,00 грн.; 21.07.2021 р. 16 573,00 грн.; 17.08.2021 р. 16 573,00 грн.; 21.09.2021 р. 16 573,00 грн.; 21.10.2021 р. 16 573,00 грн.; 22.11.2021 р. - 16 573,00 грн.; 20.12.2021 р. - 16 573,00 грн.; 21.01.2022 р. - 16 573,00 грн.; 22.02.2022 р. - 16 573,00 грн., загалом у розмірі 331 465,00 грн., що підтверджується копіями квитанцій.

21.07.2023 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з повідомленням про розірвання договору та вимогою повернути сплачені ним кошти.

Між сторонами було ужгоджено графік погашення коштів, відповідно до якого, відповідач взяв на себе зобов`язання, через кожні 6-ть (шість) днів, протягом двох місяців, починаючи з 31.07.2023 року по 01.10.2023 року, повертати позивачу сплачені ним кошти у рівних частинах, в розмірі 34 000,00 грн., всього 306465,00 грн.

Відповідно наявних в матеріалах справи копій видаткових касових ордерів, відповідач повернув позивачеві 21.07.2023 р. кошти в розмірі 25000,00 грн., 11.08.2023 р. 30000,00 грн., 06.10.2023 р. 30000,00 грн., 02.11.2023 р. - 25000,00 грн., 04.12.2023 р. 20000,00 грн. Позивачу повернуту гроші у сумі 130 000,00 грн.

Таким чином, заборгованість, з урахуванням часткового поверненням відповідачем сплачених позивачем коштів становить у розмірі 201 465,00 грн.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном, розрахунковим документом, передбаченим Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», або іншими документами (далі - розрахунковий документ); робота - діяльність виконавця, результатом якої є виготовлення товару або зміна його властивостей за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб п. 21 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачв».

Споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно з ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.

При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до статті 875 ЦК України, за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 883 ЦК України передбачено відповідальність підрядника. Так, підрядник відповідає за недоліки збудованого об`єкта, за прострочення передання його замовникові та за інші порушення договору (за недосягнення проектної потужності, інших запроектованих показників тощо), якщо не доведе, що ці порушення сталися не з його вини. За невиконання або неналежне виконання обов`язків за договором будівельного підряду підрядник сплачує неустойку, встановлену договором або законом, та відшкодовує збитки в повному обсязі. Суми неустойки (пені), сплачені підрядником за порушення строків виконання окремих робіт, повертаються підрядникові у разі закінчення всіх робіт до встановленого договором граничного терміну.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться ч. 1 ст. 526 ЦК України.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

Неустойкою, (штрафом, пенею), згідно зі статтею 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку, відповідно до статті 550 ЦК України, виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Проценти на неустойку не нараховуються.

Кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов`язання (стаття 617 цього Кодексу).

Предметом неустойки, згідно зі статтею 551 ЦК України, може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом.

Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Сплата (передання) неустойки, відповідно до статті 552 ЦК України, не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

У пункті 8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) вказано, що «водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах».

Тлумачення пункту 3 статті 3, статті 627 ЦК України свідчить, що свобода договору має декілька складових. Зокрема, свобода укладання договору; у виборі контрагента, виду договору, визначенні умов договору, форми договору. При реалізації принципу свободи договору слід враховувати вимоги ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості. Тобто законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження. Причому останні є одночасно й межами саморегулювання. Вони передбачені в абзаці 2 частини третьої статті 6 ЦК України, згідно з якою сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства в разі існування однієї з таких підстав:

наявності в акті цивільного законодавства прямої вказівки про неможливість сторін відступати від його імперативного положення (наприклад, згідно частини п`ятої статті 576 ЦК України предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких заборонена законом);

якщо зі змісту акту цивільного законодавства випливає обов`язковість його положень, яка може мати вигляд вказівки в акті цивільного законодавства на нікчемний характер відступу від його положень, або виражатися за допомогою інших правових засобів (наприклад, таким буде припис абзацу 2 частини першої статті 739 ЦК України, що умова договору, відповідно до якої платник безстрокової ренти не може відмовитися від договору ренти, є нікчемною);

якщо це випливає із суті відносин між сторонами. Ця підстава не є логічним закінченням абзацу 2 частини третьої статті 6 ЦК. Такі міркування зумовлені тим, що стаття 6 ЦК України присвячена регулюванню співвідношення актів цивільного законодавства й договору, а не їх кореляції із сутністю відносин між сторонами. Адже сутність цих відносин полягає в їх договірному характері. Тому її застосовування фактично можливе тільки за наявності будь-якої з двох попередніх підстав, тобто прямої вказівки, або ж якщо обов`язковість положень акту цивільного законодавства слідує з його змісту.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (частина друга статті 551 ЦК України).

У статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Згідно частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов`язання, є нікчемним (частина третя статті 614 ЦК України).

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що за загальним правилом обсяг договірної відповідальності регулюється в ЦК нормами, які мають диспозитивний характер. Тобто, сторони при укладанні конкретного виду договору можуть регулювати їх самостійно. Проте свобода у визначенні обсягу договірної відповідальності не безмежна, оскільки законодавець встановлює межі саморегулювання, гарантуючи охорону інтересів окремих учасників цивільного обороту (зокрема, споживачів) за допомогою встановлення імперативної заборони (ex ante). Тому правочин, яким скасовується або обмежується відповідальність за умисне невиконання або неналежне виконання зобов`язання, є нікчемним. З урахуванням правил, закріплених в статті 217 ЦК, нікчемною буде лише та частина договору (його пункти), в якій передбачено про скасування або обмеження відповідальності. При цьому, це не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо буде встановлено, що договір був би укладений сторонами і без включення до нього умов про скасування або обмеження відповідальності за умисне порушення зобов`язання.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина друга статті 551 ЦК України).

Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду за наявності однієї з умов: (а) якщо він значно перевищує розмір збитків; (б) за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 727/9352/17 (провадження № 14-319цс19) зроблено висновок, що «положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків. Такого висновку дійшли Верховний Суд України, зокрема у постанові від 4 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15, і Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц та від 20.03.2019 у справі № 761/26293/16-ц. Судом апеляційної інстанції встановлено, що у зв`язку зі несвоєчасною сплатою в повному обсязі плати за користування предметом оренди, зокрема за лютий-березень 2015 року в розмірі 41 тис. 920 грн, з відповідача підлягає стягненню пеня за прострочення виконання договору оренди за період з 01.09.2016 по 01.09.2017 в розмірі 153 тис. 08 грн (з розрахунку 1% від розміру боргу у сумі 41 тис. 920 грн за 365 днів прострочення). Отже, висновок суду про стягнення з відповідачки на користь позивача пені у розмірі, що більше ніж утричі перевищує суму простроченого зобов`язання, не можна вважати таким, який би відповідав завданню цивільного судочинства - справедливому розгляду і вирішенню справи. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає можливим зменшити розмір пені до 40 тис. грн, що відповідатиме принципу пропорційності у цивільному судочинстві».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) зроблено висновок, що: «відповідно до статей 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Таким чином, відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі. Оскільки пеня є неустойкою і має штрафний, а не компенсаційний характер, вона не входить до складу зобов`язання, її сплата та розмір визначені Законом України «Про захист прав споживачів» за неналежне надання виконавцем банківських послуг споживачеві, то нарахування та стягнення такої пені має бути здійснене в національній валюті України. За таких обставин висновки апеляційного суду у справі, яка розглядається, щодо визначення суми пені, встановленої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у гривні, є правильними. Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, особливості предмета спору, ціни позову (стаття 11 ЦПК України). Частиною третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Отже, положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків. Такого висновку дійшли Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 04.11.2015 у справі № 6-1120цс15, і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.12.2018 у справі № 703/1181/16-ц».

За таких обставин, суд вважає, що розмір пені, про стягнення якої просить позивач, значно перевищує розмір заподіяних його збитків, а тому вважає за можливе задовольнити частково позовні вимоги та зменшити розмір пені до 201 465,00 грн., тобто до розміру вартості послуг з будівництва, які позивач як інвесторів сплатив на користь відповідача та які відповідач не повернув позивачеві.

При вирішенні питання щодо стягнення моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону (п. 5.ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів».

Захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом - ч. 1 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди ч. 2 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Статтею 23 ЦК України передбачено відшкодування моральної шкоди.

Так, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статі 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

З приводу завдання моральної шкоди в розмірі 20 000,00 грн., позивачем зазначено, що внаслідок довготривалого невиконання відповідачем зобов`язань за договором позивач зазнав моральних та психологічних страждань, так як більше року не може отримати у власність житло та розпочати там ремонтні роботи. Інформації про строки здачі будинку в експлуатацію відповідач не надає.

Дійсно позивач, в результаті порушення його прав відповідачем щодо невиконання договору про спільну діяльність, має право на відшкодування моральної шкоди через душевні страждання.

Однак, на думку суду, розмір вказаної у позовній заяві моральної шкоди, є значно завищеним та має бути не більшим для розумного задоволення потреб позивача і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Подібна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 752/17832/14-ц від 15.12.2020.

Враховуючи порушення відповідачем прав споживача на своєчасне виконання умов договору про спільну діяльність, тривалість та глибину моральних страждань, яких зазнав позивач, з урахуванням принципу розумності та справедливості, суд дійшов висновку про те, що розмір моральної шкоди слід визначити в сумі 10 000 грн.

За таких обставин, суд вважає за доцільне позовні вимоги задовольнити частково, стягнувши з Товариства з обмеженою відповідальністю «Біла Вежа Буд» на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за невиконання зобов`язання в сумі 201 465,00 грн. та моральну шкоду в сумі 10 000,00 грн.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Окрім цього, представник позивача адвокат Лебедовська Л.Ю подала до суду заяву, яка була зареєстрована канцелярією суду 18.10.2024 року за вх..№53849, в якій просила стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 19 500,00 грн.

Відповідно до частин 1 та пункт 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа N 755/9215/15-ц, провадження N 14-382цс19.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч.3 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадку і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.

Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та\або порядку обчислення адвокатського гонорару не дає, як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та\або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18.

Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, останнім було надано до суду: Договір про надання правничої допомоги від 12.04.2024 року; Акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 17.10.2024 року до договору про надання правової допомоги від 12.04.2024 року, рахунок-фактура №12/04/2024-01 від 12.04.2024 року на суму 19500,00 грн.

ВС зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

В своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 колегія суддів не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Такий же правовий висновок містяться і постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

Під-час розгляду справи на адресу суду від сторони відповіда не надходило жодних заяв або клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, що виключає можливість суду самостійно на зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Така правова позиція міститься в постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

В постанові Верховного Суду від 01.12.2021 року у справі № 607/14338/19-ц зазначено, що матеріали справи не містять клопотання Особа_1 про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні.

Аналогічної позиції дотримується ВС КЦС у справі № 523/3904/19 від 09.02.2022 року.

У вищевказаній постанові Верховний Суд зазначив, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Тому, з відповідача на користь позивача з урахуванням вищенаведеного, підлягає стягненню понесення витрат на правову допомогу у розмірі 19500,00 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України ч. 6 ст. 141 ЦПК України.

Позивач згідно зі ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору.

У зв`язку з тим, що позивач звільнений від сплати судових витрат, суд вважає за доцільне стягнути із відповідача в дохід держави судові витрати у справі, пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 2114,65 грн., тобто 1% від розміру задоволених судом позовних вимог.

Керуючись ст. 4, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 273, 280, 282, 352, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Біла Вежа Буд» про захист прав споживачів - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Біла Вежа Буд» на користь ОСОБА_1 пеню за несвоєчасне виконання умов договору про спільну діяльність № 200421 від 20.04.2021 року за період з 01.04.2023 року по 01.04.2024 року в розмірі 201 465,00 грн., моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 19500,00 грн., всього до стягнення 230 965,00 грн. (двісті тридцять тисяч дев`ятсот шістдесят п`ять гривено 00 копійок).

В задоволенні решти вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Біла Вежа Буд» в дохід держави судовий збір в розмірі 2114,65 грн. (дві тисячі сто чотирнадцять гривень шістдесят п`ять копійок).

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повний текст рішення не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте Білоцерківським міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Біла Вежа Буд»; адреса: вул. Вернадського, буд. 10, кв. 187, м. Біла Церква, Київська обл.,09106; ЄДРПОУ: 42037881.

Суддя Б. І. Кошель