Ухвала

від 31.10.2024 по справі 759/17263/24

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

пр. № 2/759/5388/24

ун. № 759/17263/24

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Ул`яновської О.В.,

секретаря судового засідання Кривонос Ю.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі в м. Києві в порядку підготовчого провадження цивільну справу за позовними вимогами Товариства з обмеженою відповідальністю «НАШІ ДІТИ ХХІ» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «СЛВ-БІЗНЕС» про визнання правочину недійсним та скасування державної реєстрації права власності,

ВСТАНОВИВ:

у серпні 2024 р. до Святошинського районного суду м. Києва надійшла зазначена позовна заява.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 28.08.2024 відкрито по справі провадження в порядку загального позовного провадження, праву призначено до розгляду (а.с. 38-39).

Представник позивача у судове засідання не з`явився, 31.10.2024 подав заяву про відкладення розгляду справи, у зв`язку із необхідністю прийняття участі представника в іншій справі (а.с. 116).

Представник відповідача ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, 31.10.2024 подав заяву про відкладення розгляду справи, у зв`язку із необхідністю прийняття участі представника в іншій справі (а.с. 115).

Представник відповідача ТОВ «СЛВ-БІЗНЕС» у судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Вивчивши позовну заяву та додані до неї документи встановлено, що дана заява не підсудна Святошинському районному суду м. Києва з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Судом встановлено, що позовні вимоги пов`язані з визнанням недійсним Акту приймання передачі, який є похідним від прийнятого ОСОБА_1 . Рішення №1 про передачу до статутного/капіталу ТОВ «СЛВ-Бізнес» належного їй на праві власності Приміщення №110, за рахунок якого було сформовано статутний капітал ТОВ «СЛВ-Бізнес», мають ознаки корпоративного спору, тому дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У постанові від 05 червня 2019 року у справі №908/1568/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів« одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції судів залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, обставин у справі.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 зі справи №912/1856/16, від 14.05.2019 зі справи №910/11511/18.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни (постанова Верховного Суду від 28 травня 2020 року, справа №910/7164/19).

Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи, як зазначено у постанові ВП ВС від 02.10.2018 у справі №910/1733/18, аналогічний правовий висновок викладено у постанові ВП ВС від 19.03.2019 у справі №904/2530/18.

Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (ст. 125 Конституції України).

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20.07.2006 в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів, у тому числі й територіальної.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом (ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналізуючи вищевикладені доводи, враховуючи предмет позову, суд приходить до висновку про передачу вказаної цивільної справи до Господарського суду міста Києва.

На підставі викладеного, керуючись вимогами ст. ст. 27, 31, 187, 260, 353, 354, 378 ЦПК України, суддя -

ПОСТАНОВИВ:

передати цивільну справу №759/17263/24 за позовними вимогами Товариства з обмеженою відповідальністю «НАШІ ДІТИ ХХІ» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «СЛВ-БІЗНЕС» про визнання правочину недійсним та скасування державної реєстрації права власності за підсудністю до Господарського суду міста Києва (01054, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 44В).

Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених ст. 353 ЦПК України та в строки встановлені ст. 354 ЦПК України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя: О.В. Ул`яновська