Рішення

від 24.10.2024 по справі 761/20275/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/20275/24

Провадження № 2/761/7659/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого: судді - Притули Н.Г.

при секретарі: Габунії М.Г.,

за участі

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Кролевецької міської ради про визначення місця проживання дитини, -

В С Т А Н О В И В:

31.05.2024 року вказана позовна заява надійшла до Шевченківського районного суду м.Києва.

В своїх вимогах позивач просить: визначити місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вимоги позивача обгрунтовані тим, що у сторін під час перебування у шлюбі народився син, який після припинення їх спільного проживання та розірвання шлюбу, залишився проживати з матір`ю. Як зазначає позивач, визначення місця проживання дитини з матір`ю буде відповідати його інтересам, а тому для захисту прав сина, вона звернулась до суду з цим позовом.

В судовому засіданні представник позивача та позивач заявлені вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце слухання справи, про поважні причини неявки сторін в судове засідання суд не повідомив, відзив на заявлені вимоги до суду не направив.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився.

На підставі положень статті 223 ЦПК України ухвалив про подальше слухання справи у відсутність сторін, які не з`явились в судове засідання.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

Дослідивши та оцінивши письмові докази по справі у їх сукупності, вислухавши позивача та її представника, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, за наступних підстав.

У відповідності до ч.2 статті 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Стаття 161 СК України передбачає, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Стаття 171 СК України визначає, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Відповідно до ч.3 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 06.09.2008 року.

Шлюб між сторонами розірвано рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 21.01.2021 року (справа №761/24960/20-ц).

Від шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син ОСОБА_4 .

В судовому засіданні встановлено, що після припинення спільного проживання сторін, син залишився проживати з матір`ю.

Судовим наказом виданим 02.11.2020 року Шевченківським районним судом м.Києва (справа №761/32096/20) з відповідача стягнуто аліменти на користь позивача на утримання сина - ОСОБА_4 .

Відповідно до ч.1 ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

З матеріалів справи не вбачається між батьками конфлікту щодо існуючих прав та обов`язків по відношенню до дитини та їх реалізації.

За змістом статті 31 ЦК України малолітньою особою є дитина віком до чотирнадцяти років.

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Відповідно до ст. ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У п. 1 ст. 9 указаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Із системного тлумачення ч. 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч. ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Батько дитини не надав доказів, що визначення місця проживання сина разом з матір`ю буде суперечити його інтересам. Не встановлено таких доказів і під час розгляду справи судом.

В судовому засіданні ОСОБА_4 висловив бажання проживати з матір`ю.

Служба у справах дітей Кролевецької міської ради Конотопського району Сумської області не надала суду висновок щодо доцільності визначення місця проживання дитини разом з матір`ю, оскільки ОСОБА_1 разом з сином перебувають за межами України.

Однак відсутність такого висновку не є перешкодою для ухвалення судом рішення.

Таким чином, враховуючи, що в судовому засіданні встановлено, що на даний час визначення місця проживання дитини разом з матір`ю не суперечитиме інтересам дитини, враховуючи ставлення обох батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, прихильність сина до матері, вік дитини, а також те, що в даному випадку відповідач не надав доказів, що визначення місця проживання дитини з матір`ю буде суперечити інтересам дитини, суд приходить до висновку про задоволення заявлених вимог ОСОБА_1 та визначення місця проживання дитини на даний час разом з матір`ю.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 77-83, 89, 95, 200, 206, 259, 263, 265 ЦПК України, суд,

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ), третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Кролевецької міської ради про визначення місця проживання дитини - задовольнити.

Визначити місце проживання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 01 листопада 2024 року

Суддя: Н.Г.Притула