Рішення

від 31.10.2024 по справі 182/948/24

НІКОПОЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 182/948/24

Провадження № 2/0182/1598/2024

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

31.10.2024 року м. Нікополь

Суддя Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області Кобеляцька-Шаховал І.О., розглянувши у спрощеному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу освіти і науки Нікопольської міської ради про стягнення заробітної плати, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської з позовом, до Відділу освіти і науки Нікопольської міської ради про стягнення заробітної плати.

В обгрунтування своїх вимог посилається на те, що з 21 серпня 2019 року працює на посаді вчителя предмету «Захист України» у комунальному позашкільному навчальному закладі освіти «Нікопольський міжшкільний центр трудового навчання та технічної творчості», що підтверджується довідкою Нікопольського міжшкільного центру трудового навчання та технічної творчості від 28.11.2023 року № 123. На час трудових відносин з комунальним позашкільним навчальним закладом освіти «Нікопольський міжшкільний центр трудового навчання та технічної творчості» заробітну плату йому нараховував та виплачував Відділ освіти і науки Нікопольської міської ради. 26.02.2022 року, згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», він був призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на підставі повістки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25.02.2022 року, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26.02.2022 року № 43. При цьому, зазначає, що до 18.07.2022 року, включно, йому виплачувався середній заробіток відповідачем, що підтверджується довідкою Форми ОК-7 від 14.02.2024 року. 19.07.2022 року відповідачем було припинено виплату середнього заробітку позивачу на період проходження військової служби з 19 липня 2022 року у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-ІХ та внесенням змін до частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю України, що підтверджується листами Відділу освіти і науки Нікопольської міської ради від 29.12.2023 року № 763 та від 08.02.2024 року № 88. Однак, позивач звертався до відповідача та до роботодавця щодо виплати середнього заробітку та надання документів, на підставі яких було припинено виплату середнього заробітку, на що отримав відмову та вищевказані довідки та листи. З листів відповідача можна дійти висновку, що окремо для припинення виплати середнього заробітку позивачу ніяких розпоряджень/наказів відповідачем не приймалося. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті середнього заробітку протиправною, що й стало підставою для звернення до суду за захистом своїх прав. Тому, з урахуванням складеного ним розрахунку, позивач вважає, що його права порушені, в добровільному порядку відповідач не бажає відновити порушене право, а тому він змушений звернутись до суду та просить стягнути з відповідача середній заробіток за період з 19.07.2022 року по 23.12.2023 року слід стягнути суму в розмірі 238 352 грн. 64 коп.

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 березня 2024 року дану справу було прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Учасникам справи було надіслано копію ухвали про відкриття провадження у справі та одночасно надіслано копії позовної заяви та доданих до неї документів. Відповідачу було встановлено строк для надіслання (надання) до суду відзиву, у відповідності до ст.178 ЦПК України, на позовну заяву і всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову (а.с.27-28).

Як вбачається з матеріалів, відповідач своїм правом, визначеним цивільно-процесуальним законодавством, скористався та на адресу суду надав відзив на позовну заяву, згідно якого зазначає наступне. Так, ОСОБА_1 , дійсно працює на посаді вчителя предмету "Захист України" у комунальному позашкільному навчальному закладі освіти "Нікопольський міжшкільний центр трудового навчання та технічної творчості" з 21 серпня 2019 року. Роботодавцем позивача є комунальний позашкільний навчальний заклад освіти "Нікопольський міжшкільний центр трудового навчання та технічної творчості", що підтверджується наказом про прийняття на роботу ОСОБА_1 від 20.08.2019 року № 27-к/тр. Згідно Наказу № 10-к/тр від 28.02.2022 року директора комунального позашкільного навчального закладу освіти "Нікопольський міжшкільний центр трудового навчання та технічної творчості", ОСОБА_1 , вчителя, увільнено від роботи 28.02.2022 року у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом зі збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку на час військової служби за контрактом. Рішенням Виконавчого комітету Нікопольської міської ради № 164 від 28.02.2012 року «Про централізацію бухгалтерського обліку», було вирішено: «забезпечити з 01 березня 2012 року ведення бухгалтерського обліку комунального закладу «Нікопольська гімназія № 7 ІІ-ІІІ ступенів», комунального ясел-садка № 48 дитячого психолого-лікувально-оздоровчого центру, комунального позашкільного навчального закладу освіти «Міжшкільний центр трудового навчання та технічної творчості», комунального навчально-виховного закладу «Нікопольський дитячий будинок для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків» централізованою бухгалтерією відділу освіти і науки Нікопольської міської ради». А, отже, нарахування та виплату заробітної плати ОСОБА_1 за період роботи на посаді вчителя предмету "Захист України" у комунальному позашкільному навчальному закладі освіти "Нікопольський міжшкільний центр трудового навчання та технічної творчості" з 21 серпня 2019 року здійснюється централізованою бухгалтерією відділу освіти і науки Нікопольської міської ради. З моменту увільнення ОСОБА_1 від роботи і до 18.07.2022 року, включно, Відділ освіти і науки виплачував позивачу середню заробітну плату. Починаючи з 19 липня 2022 року, позивачу припинено нарахування та виплату середньої заробітної плати, на підставі Закон України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IХ. Відповідно до положень ч.ч.1-3 ст.1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII (Закон України № 2232-XII), захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених, відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади, в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає, у тому числі, проходження військової служби. Статтею 2 Закону України № 2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Згідно ч.2 ст.39 Закону України № 2232-XII громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України "Про освіту", частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України "Про фахову передвищу освіту", частиною другою статті 46 Закону України "Про вищу освіту". Відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України (у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року), за працівниками, призваними на строкову військову службу; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-ІХ внесено зміни у ч.3 ст.119 КЗпП України: слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада». Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", прийнятий Верховною Радою України 01 липня 2022 року, набрав чинності 19 липня 2022 року, а, отже, з 19 липня 2022 року ч.3ст.119 КЗпП України діє в наступній редакції: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі, незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Також Мінекономіки у листі від 28 липня 2022 року за № 2498/4/4.1-ЗВ-22а з посиланням на Закон України № 2352-IX та оновлену редакцію ч.3 ст.119 КЗпП України вказувало на те, що за працівниками, призваними (прийнятими) на військову службу, як до 19 липня 2022 року, так і після цієї дати, передбачено обов`язок збереження лише місця роботи і посади. Відтак, компенсація з бюджету середнього заробітку на підприємстві (в установі/організації), де працювали особи на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності, здійснюється по 18 липня 2022 року включно, тобто, до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року. Тому, з 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за працівником, призваним на строкову військову службу, у Відповідача відсутні. Водночас, частиною 2 ст.57 Закону України «Про освіту» (у редакції, що діяла до 24.12.2023 року) передбачено, що, у разі захворювання педагогічного чи науково-педагогічного працівника, яке тимчасово унеможливлює виконання ним посадових обов`язків і обмежує можливість перебування у колективі осіб, які навчаються, або тимчасового переведення за цих чи інших обставин на іншу роботу чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період за таким працівником зберігається попередній середній заробіток. У разі хвороби або каліцтва, попередній середній заробіток виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності. Після підписання Президентом України та опублікування Закону України від 22 листопада 2023 року № 3494-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань», який встановлює нові правила надання відпусток під час та після воєнного стану, набрав чинності 24 грудня 2023 року. Він торкнувся і питання прав педагогічних працівників, мобілізованих на військову службу. Так, з частини другої статті 57 Закон України від 05 вересня 2017 року № 2145-VIII «Про освіту», що гарантує збереження попереднього середнього заробітку в певних випадках для педагогічного чи науково-педагогічного працівника, вилучено період проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. З 24.12.2023 року за мобілізованими педагогічними та науково-педагогічними працівниками зберігається лише місце роботи й посада, відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП. Збереження середнього заробітку з 24.12.2023 не передбачено. Враховуючи викладене, вважають, що для того, щоб за педагогічним працівником в період з 19.07.2022 року до 23.12.2023 року збереглися нарахування та виплата середньої заробітної плати, такий працівник повинен був надати докази того, що проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. З урахуванням того, що Позивачем не було надано до Відділу освіти і науки Нікопольської міської ради документи, які підтверджують статус педагогічного працівника, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, у відповідача були відсутні підстави для нарахування та виплати середнього заробітку, і тому такі нарахування і виплати не здійснювались. Про дані обставини Відповідач повідомив ОСОБА_1 листом від 29.12.2023 року № 763. Після отримання листа від 29.12.2023 року № 763, позивачем так і не були надані документи, які б підтверджували статус педагогічного працівника, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Листом від 06.02.2024 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Відповідача з питанням щодо підстав припинення виплати середнього заробітку. У відповідь на звернення Відділ освіти і науки НМР листом від 08.02.2024 року № 88 повідомив ОСОБА_1 про наступне: "повідомляємо, що, відповідно до частини третьої статті 119 закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", Вам з 19.07.2022 року була припинена виплата середньомісячної заробітної плати. Натомість, Позивач надав документи, які підтверджують проходження ним військової служби під час мобілізації, на особливий період, а саме: Витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26.02.2022 року № 43, лише при зверненні із позовною заявою до суду, а, отже, на думку відповідача, позивачем належним чином оформленими документами, які підтверджують проходження ним військової служби під час мобілізації, на особливий період, надано не було, а тому у Відділу освіти і науки Нікопольської міської ради відсутні правові підстави для нарахування та виплати середнього заробітку за період з 19.07.2022 року до 23.12.2023 року. Таким чином, враховуючи вищевикладене, відповідач позовні вимоги не визнає та просить суд в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Відділу освіти і науки Нікопольської міської ради про визнання бездіяльності та стягнення середньої заробітної плати відмовити.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.

Згідно зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно зі ст.6 Конвенції „Про захист прав людини і основоположних свобод", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Строки, встановлені ЦПК України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст.8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першоюст.55 Конституції України проголошено право кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 з 21 серпня 2019 року працює на посаді вчителя предмету «Захист України» у комунальному позашкільному навчальному закладі освіти «Нікопольський міжшкільний центр трудового навчання та технічної творчості», про що свідчить довідка № 123, видана 28.11.2023 року Нікопольським міжшкільним центром трудового навчання та технічної творчості (а.с.21). Як вбачається з матеріалів справи, на час трудових відносин з комунальним позашкільним навчальним закладом освіти «Нікопольський міжшкільний центр трудового навчання та технічної творчості» заробітну плату позивачу нараховував та виплачував Відділ освіти і науки Нікопольської міської ради, про що свідчать довідки, які містяться в матеріалах справи та і даний факт не заперечується стороною відповідача у відзиві на позовну заяву. Згідно витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 та довідки, ОСОБА_1 , станом на 13 листопада 2023 року, перебуває на військовій службі у військовій частина НОМЕР_1 (а.с.13-14), де проходить військову службу за мобілізацією. Згідно листа № 88 від 08 лютого 2024 року, ОСОБА_1 відділом освіти на науки Нікопольської міської ради Дніпропетровської області було повідомлено про те, що, у відповідності до ч.3 ст.119 ЗУ «Про внесення змін до деяких актів України щодо оптимізації трудових відносин» з 19 липня 2022 року йому була припинена виплата середньомісячної заробітної плати (а.с.22).

Частиною 1 ст.4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, Указом Президента України № 69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 03 березня 2022 року, у зв`язку із введенням воєнного стану на території України, відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» оголошено та проводиться загальна мобілізація.

Частиною 3 ст.119 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

При цьому, ч.2 ст.57 ЗУ «Про освіту» (станом на дату винесення наказу) визначено, що, у разі захворювання педагогічного чи науково-педагогічного працівника, яке тимчасово унеможливлює виконання ним посадових обов`язків і обмежує можливість перебування у колективі осіб, які навчаються, або тимчасового переведення за цих чи інших обставин на іншу роботу чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період за таким працівником зберігається попередній середній заробіток. У разі хвороби або каліцтва, попередній середній заробіток виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Слід зазначити, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (ст.4 КЗпП України) і нормами КЗпП України не передбачено правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів.

Частиною 2 ст.39 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачені гарантії для громадян України, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, зокрема, шляхом відсилання як до ч.3 ст.119 КЗпП України, так і до норм інших законів (зокрема, ч.2 ст.57 ЗУ «Про освіту»).

Разом з тим, Законом № 2352-IX не внесено зміни до інших законів, які передбачають гарантії для громадян України, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, встановлені нормами інших законів (зокрема, для педагогічних працівників) і в ч.2 ст.57 ЗУ «Про освіту» не міститься спеціальна норма щодо застосування положень ч.3 ст.119 КЗпП України.

Тобто, для окремих категорій суб`єктів (зокрема, для педагогічних працівників), призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, було збережено таку гарантію, як попередній середній заробіток аж до кінця грудня 2023 року.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 16 жовтня 2023 року у справі № 718/209/23 (провадження 61-11879св23), спеціальна норма (ч.2 ст.57 ЗУ «Про освіту») має перевагу над загальною (ч.3 ст.199 КЗпП України) нормою (lex specialis derogat generali). Прийнята пізніше в часі загальна норма (ч.3 ст.199 КЗпП України) не скасовує спеціальної норми (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Тому, за педагогічними працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, зберігався попередній середній заробіток до кінця грудня 2023 року.

Крім того, Верховний Суд у постанові по справі № 263/15749/16-а (адміністративне провадження № К/9901/19025/18) від 09 листопада 2018 року зазначив, що, у випадку наявності колізії між спеціальним законом та загальним законом, застосуванню підлягають норми спеціального закону.

При цьому, при наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм, необхідно керуватися принципом Lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом Lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною.

Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд повинен враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин, оскільки позивач до призову на військову службу за мобілізацією працював на посаді вчителя предмету «Захист України» у комунальному позашкільному навчальному закладі освіти «Нікопольський міжшкільний центр трудового навчання та технічної творчості», а, отже, був педагогічним працівником, з урахуванням положень ч.2 ст.39 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», ч.2 ст.57 ЗУ «Про освіту» (станом на дату винесення наказу), а тому дія Закону № 2352-IX на нього не поширювалася та він не позбавлявся права на отримання середнього заробітку під час проходження військової служби в період з 19.07.2022 року до 31.12.2022 року.

Тому, відповідач без достатніх правових підстав видав наказ, яким безпідставно припинив нарахування та виплату середнього заробітку. Судом не приймається до уваги твердження відповідача про те, що позивач зобов`язаний був надати до централізованої бухгалтерії відділу освіти та науки документи, які підтверджували б статус педагогічного працівника, який проходив військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом із числа резервістів в особливий період, оскільки дані твердження та думка сторони відповідача, спростовується вищевикладеним, а тому на увагу не заслуговує.

Таким чином, викладенні обставини з посиланням на докази в ході розгляду справи знайшли своє підтвердження, а тому суд при вирішенні питання щодо стягнення з відповідача суми и середнього заробітку за період з 19 липня 2022 року по 23 грудня 2023 року, включно в розмірі 238 352 грн. 64 коп., виходив зі складеного позивачем розрахунку, який стороною відповідача не заперечувався. Тому, розмір середнього заробітку позивача за період з 19.07.2022 року по 23.12.2023 року визначається з урахуванням суми в розмірі 13 888 грн. 97 коп., яку отримував позивач щомісячно з дати призову на військову службу до 19.07.2022 року (дня набрання чинності Закону № 2352-IX), відповідно до довідки Форми ОК-7 від 14.02.2024 року. Так, 13 888 грн. 97 коп./31 (кількість днів у липні 2022 року) * 13 (кількість днів у липні 2022 року, за які відповідач не виплатив середній заробіток) = 5 824 грн. 40 коп.; 13 888 грн. 97 коп. 16 місяців (з 01 серпня 2022 року по 30 листопада 2023 року) = 222 223 грн. 52 коп.; 13 888 грн. 97 коп. /31 (кількість днів у грудні 2023 року) * 23 (кількість днів у грудні 2023 року, за які відповідач не виплатив середній заробіток) = 10 304 грн. 72 коп.; 5 824 грн. 40 коп. + 222 223 грн. 52 коп. + 10 304 грн. 72 коп. = 238 352 грн. 64 коп.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що, оскільки відповідач в добровільному порядку провести виплату середнього заробітку не бажає, то сума в розмірі 238 352 грн. 64 коп. за період з 19.07.2022 року по 23.12.2023 року підлягає примусовому стягненню.

Щодо вирішення питання щодо судових витрат, то суддя зазначає наступне.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, ставка судового збору встановлюється 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно п.п.2.2 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору встановлюється 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до п.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно п.12 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, з відповідача слід стягнути судовий збір на користь держави в розмірі 2 147 грн. 20 коп.

Керуючись ст.ст.4, 5, 10, 12, 13, 76-81, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст.119, 233, 234 КЗпП України, ст.57 ЗУ «Про освіту», ст.39 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Відділу освіти і науки Нікопольської міської ради про стягнення заробітної плати - задовольнити.

Визнати незаконною бездіяльність Відділу освіти і науки Нікопольської міської ради щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період з 19.07.2022 року по 23.12.2023 року включно.

Стягнути з Відділу освіти і науки Нікопольської міської ради (код ЄДРПОУ 02142336) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІПН - НОМЕР_3 ), середній заробіток за період з 19.07.2022 року по 23.12.2023 року, включно, в розмірі 238 352 грн. (двісті тридцять вісім тисяч триста п`ятдесят дві грн.) 64 грн.

Стягнути з Відділу освіти і науки Нікопольської міської ради (код ЄДРПОУ 02142336) на користь держави судовий збір в розмірі 2 147 грн. (дві тисячі сто сорок сім грн.) 20 коп.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал