Постанова
від 16.10.2024 по справі 903/1332/23
ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2024 року Справа № 903/1332/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г. , суддя Гудак А.В.

секретар судового засідання Ткач Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вишнівської сільської ради на рішення Господарського суду Волинської області від 27.02.2024 у справі № 903/1332/23 (суддя Дем`як В.М., повний текст рішення складено 06.03.2024)

за позовом Заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації

до Вишнівської сільської ради Ковельського району Волинської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадастру у Волинській області

про скасування державної реєстрації земельної ділянки та зобов`язання повернути земельну ділянку

за участю представників сторін:

прокурор - Гарбарук В.А.;

позивача - не з`явився;

відповідача - Капітанюк В.В.;

третьої особи - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Волинської обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Волинської області із позовом до Ковельської районної державної (військової) адміністрації (далі - відповідач-1) та Вишнівської сільської ради Ковельського району Волинської області (далі - відповідач-2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: ГУ Держгеокадастру у Волинській області (далі - третя особа), в якому просить суд:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013 № 246 "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності" в частині затвердження такої документації щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0723387200:06:004:0855 площею 16, 3016 га;

- усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723387200:06:004:0855 площею 16, 3016 га, цільове призначення (16.00) землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорією земель - землі сільськогосподарського призначення в Державному земельному кадастрі;

- зобов`язати Вишнівську сільську раду Ковельського району повернути Волинській обласній державній адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 0723387200:06:004:0855 площею 16, 3016 га.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони та входить до складу прикордонної смуги, а відтак є землею державної форми власності та безпідставно вилучена з державної власності.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 08.02.2024 закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013 № 246 "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності" в частині затвердження такої документації щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0723387200:06:004:0855 площею 16,3016 га у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 27.02.2024 позов задоволено. Усунено перешкоди державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723387200:06:004:0855 площею 16, 3016 га, з цільовим призначенням (16.00) землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорією земель - землі сільськогосподарського призначення в Державному земельному кадастрі. Зобов`язано Вишнівську сільську раду повернути Волинській обласній державній адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 0723387200:06:004:0855 площею 16, 3016 гектарів.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції зазначив наступне:

- накладення земельної ділянки з кадастровим номером 0723387200:06:004:0855 площею 16,3016 га з цільовим призначенням землі запасу сільськогосподарського призначення на прикордонну смугу підтверджується викопіюванням з чергового кадастрового плану та робочим інвентаризаційним планом земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території Штунської сільської ради Любомльського району Волинської області, які містяться в землевпорядній документації;

- накладення земельної ділянки з кадастровим номером 0723387200:06:004:0855 площею 16,3016 га в межах прикордонної смуги також підтверджується викопіюванням земель сільськогосподарського призначення Вишнівської сільської ради на землі, що розташовані в межах 800 м від лінії державного кордону, розробленим сертифікованим інженером-землевпорядником ПФ "Реформатор";

- судом першої інстанції досліджено матеріали справи та встановлено, що спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони;

- документація із землеустрою на земельну ділянку з кадастровим номером 0723387200:06:004:0855 затверджена розпорядженням Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013 № 246. До зазначеного розпорядження у процесі розгляду даної справи Ковельська районна державна (військова) адміністрація внесла зміни. Згідно п. 2 вказаного розпорядження від 12.01.2024 № 6 внесено зміни до розпорядження голови Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013 № 246 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності" шляхом виведення земельних ділянок з переліку площ проінвентаризованих земельних ділянок, зокрема земельну ділянку з кадастровим номером 0723387200:06:004:0855 площею 16,3016 гектарів. За наведених обставин, ухвалою суду від 08.02.2024, закрито провадження у справі в частині п. 1 заявлених позовних вимог до Ковельської районної державної (військової) адміністрації;

- суд першої інстанції встановив, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості про реєстрацію речових прав на зазначену земельну ділянку, що підтверджується інформаційною довідкою від 15.12.2023, а відтак речове право на спірну земельну ділянку не зареєстроване з 2013;

- за наведених обставин, позовна вимога в частині усунення перешкоди державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723387200:06:004:0855 площею 16,3016 га підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована належними та допустимим доказами, а відтак підставна та підлягає до задоволення;

- спірна земельна ділянка загальною площею з кадастровим номером 0723387200:06:004:0855, перебуває у комунальній власності Вишнівської сільської ради, а відтак може використовувались як земля сільськогосподарського призначення та бути переданою фізичним чи юридичним особам у власність та користування, проте в силу наведених вище вимог законодавства вона не може перебувати у приватній чи комунальній власності;

- з огляду на викладені обставини справи та порушені права та законні інтереси держави, суд дійшов висновку, що позовна вимога про зобов`язання Вишнівської сільської ради Ковельського району повернути позивачу земельну ділянку з кадастровим номером 0723387200:06:004:0855 площею 16,3016 га в державну власність підставна та підлягає до задоволення;

- місцевий господарський суд вказав, що Волинська обласна державна адміністрація (Волинська обласна військова адміністрація) є розпорядником земель державної форми власності, в тому числі і земель оборони, а відтак уповноваженим органом на захист інтересів держави у даному спорі;

- з огляду на встановлені обставини справи та обрання прокурором способу судового захисту, шляхом подання негаторного позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання відповідача про застосування строку позовної давності.

До Північно - західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Вишнівської сільської ради на рішення Господарського суду Волинської області від 27.02.2024 у справі № 903/1332/23, в якій відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:

- у рішенні суд першої інстанції посилається на неналежний та недопустимий доказ у справі, зокрема постанову обласної Ради депутатів трудящих Волинської області від 15.09.1946 № 39/599. Відповідач зазначає про те, що такий доказ викладено російською мовою, у зв`язку із чим повинен бути перекладений українською мовою відповідно встановлених вимог законодавства для перекладу документів, викладених іноземною мовою. Також вказує на те, що такий документ є не чинним, а тому не може бути застосований;

- прокурором пред`явлено позов в інтересах неналежного позивача, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог; Волинська обласна військова адміністрація та Волинська обласна рада ніколи не були ані власниками, ані володільцями, ані користувачами даної земельної ділянки; виключно КМУ належить повноваження щодо вилучення чи передачі в користування земель оборони; звернення прокурора в інтересах держави в особі неналежного позивача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог;

- у справі відсутні докази віднесення спірної земельної ділянки до земель оборони. Дорожній знак, як "прикордонна смуга", встановлений у Вишнівській громаді в с. Коцюри, за 8 кілометрів від державного кордону, по шляху дороги М.07. Від знаку до державного кордону, ще знаходяться сім (7) населених пунктів, а і з висновків прийнятого рішення судом першої інстанції, виходить, що такі землі повинні перебувати у землях оборони, це є нелогічним й неприйнятним для реалізація своїх законних прав мешканцями громади;

- у Вишнівської сільської ради на дану земельну ділянку є такі правовстановлюючі документи: 1. План землекористування сільськогосподарської артілі "імені Леніна" Штунської сільської ради, який складений зйомкою 1960, 2. Державний акт на право колективної власності на землю КСП "КОЛОС" Штунської сільської ради; 3. Положення щодо створення 12.12.1995 із земель колгоспів Державного загальнозоологічного заказника місцевого значення "Буг" на даній земельній ділянці; 4. витяг з Державного реєстру речових прав № 361579910 від 08.01.2024, за яким право власності на дану земельну ділянку закріплене за Вишнівською сільською радою;

- земельна ділянка за кадастровим номером 0723387200:06:004:0855 площею 16, 3016 га., належить Вишнівській сільській раді на підставі закону та оформлена у відповідності до чинного законодавства.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.03.2024 визначено колегію суддів для розгляду справи у складі головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Маціщук А.В., суддя Петухов М.Г.

Листом від 13.03.2024 витребувано матеріали справи з Господарського суду Волинської області.

18.03.2024 до суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 26.03.2024 відкрито провадження за апеляційною скаргою Вишнівської сільської ради на рішення Господарського суду Волинської області від 27.02.2024 у справі № 903/1332/23. Розгляд апеляційної скарги призначено на 24.04.2024 о 15:00 год.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 24.04.2024 відкладено розгляд справи на 30.05.2024 о 14:30 год.

Розпорядженням керівника апарату суду від 28.05.2024 № 01-05/226 у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді - члена колегії у даній справі - Маціщук А.В., відповідно до ст. 32 ГПК України, ст. 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 18, 20 розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно - західному апеляційному господарському суді, призначено заміну судді-члена колегії у судовій справі.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.05.2024 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В., суддя Петухов М.Г.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 29.05.2024 прийнято апеляційну скаргу до провадження у новому складі суду.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 30.05.2024 відкладено розгляд справи на 24.07.2024 о 15:30 год.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 відкладено розгляд справи на 18.09.2024 о 15:00 год.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 18.09.2024 відкладено розгляд справи на 16.10.2024 о 14:30 год.

ГУ Держгеокадастру у Волинській області надіслало до суду письмові пояснення, в яких просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити; розгляд справи здійснювати за відсутності представника управління. ГУ Держгеокадастру зазначає наступне:

- відповідно до розпорядження Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013 № 246 "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності, розташованих за межами населених пунктів на території міських, селищних та сільських рад Любомльського (на даний час - Ковельського) району Волинської області" затверджено, серед іншого, технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель. На підставі даної розробленої технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель внесено відомості до Державного земельного кадастру, зокрема, про земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної форми власності площею 16,3016 га, з присвоєнням кадастрового номеру 0723387200:06:004:0855, яка належить до земель запасу категорія земель - сільськогосподарського призначення, вид використання - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

- спірна земельна ділянка сформована на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Любомльського району Волинської області. Технічна документація була погоджена та затверджена в порядку та відповідно до вимог чинного законодавства.

- земельна ділянка площею 16,3016 га з присвоєнням кадастрового номеру 0723387200:06:004:0855, що розташована на території Штунської (на даний час - Вишнівської) сільської ради Любомльського (на даний час - Ковельського) району відноситься до земель сільськогосподарського призначення; жодного рішення щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки уповноваженим органом не приймалося.

- Закон України "Про використання земель оборони" закон не може породжувати права на землю, оскільки не є правовстановлюючим документом та регулює відносини лише щодо використання земель, які вже віднесені до земель оборони. Перебування спірних земельних ділянок в межах прикордонної смуги не відносить їх до земель оборони та не є причиною виникнення прав на них в органів охорони державного кордону, оскільки такі землі надаються в постійне користування лише для облаштування та утримання певних об`єктів та споруд. Спірна земельна ділянка не перетинається із земельними ділянками, які необхідні для потреб 6 Прикордонного Волинського загону та не визначені законами як такі, що підлягають передачі в користування даній службі;

- єдиним основним доказом для подання позову є постанова обласної ради депутатів трудящих Волинської області від 15.09.1946 № 39/599. Аналіз вищезазначеної постанови дає підстави вважати, що останньою встановлювалась система режимних заходів у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі відповідно до вимог Земельного кодексу УСРР-УРСР, який був прийнятий 25.10.1922. Головне управління Держгеокадастру звертає увагу суду, що вищезазначені нормативно-правові діяли до проголошення Акту незалежності України 24.08.1991.

- звертає увагу на положення Закону України "Про державний кордон України", постанови № 304 від 12.05.1994 "Про прикордонну смугу", постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147 "Про прикордонний режим" та розпорядження Волинської обласної державної адміністрації від 11.10.2018 № 665 "Про визначення ширини прикордонної смуги у Волинській області" та зазначає, що розміщення земельної ділянки в межах прикордонної смуги не відносить її до земель оборони, оскільки в таких межах може бути розміщена земельна ділянка будь-якої категорії;

- перебування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги не відносить її до земель оборони та не є причиною виникнення прав на неї в органів охорони державного кордону, оскільки такі землі надаються в постійне користування лише для облаштування та утримання певних об`єктів та споруд, а земельна ділянка площею 16,3016 га з кадастровим номером 0723387200:06:004:0855 не перетинається із земельною ділянкою державної власності (землі оборони), наданої в постійне користування НОМЕР_1 прикордонному загону Державної прикордонної служби України для розміщення лінії прикордонних інженерних споруджень на території Любомльського району Волинської області.

Волинська обласна прокуратура надіслала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Прокурор зазначає наступне:

- постанова обласної Ради депутатів трудящих Волинської області від 15.09.1946 № 39/599 не може вважатись офіційним документом іноземної держави, оскільки видана до проголошення незалежності України, яка відповідно до Закону України "Про правонаступництво" є правонаступником Союзу РСР. Крім того, зі змісту апеляційної скарги Вишнівської сільської ради вбачається, що представники відповідача розуміють зміст зазначеного доказу, а тому необхідність його перекладу не є обґрунтованою; відповідач не був позбавлений можливості в порядку ст. 72 ГПК України подати заяву про залучення до справи перекладача, у разі необхідності перекладу тексту постанови, однак таким правом у суді першої інстанції не скористався;

- постановою Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 163/2369/16-ц підтверджено доводи позовних вимог прокурора про те, що землі у межах прикордонної смуги належать виключно до державної власності та не можуть передаватись у приватну власність. При цьому, суд касаційної інстанції визнав обґрунтованим посилання прокурора на рішення органів державної влади (місцевого самоврядування) про встановлення ширини прикордонної смуги, зокрема, на постанови обласної Рада депутатів трудящих Волинської області № 39/599 від 15.09.1946, якою в межах Волинської області встановлено 2-ох кілометрову та 800-метрову прикордонні смуги;

- Волинська обласна державна адміністрація (Волинська обласна військова адміністрація) є розпорядником земель державної форми власності, в тому числі і земель оборони, відтак уповноваженим органом на захист інтересів держави у даному спорі; у зв`язку зі зміною норм права, які у різний період часу визначали уповноважений орган щодо розпорядження землями оборони, суб`єкти таких правовідносин змінювались. На даний час, розпорядником земель оборони є обласні державні адміністрації, у зв`язку з чим прокурором вірно обрано позивачем у справі Волинську обласну військову адміністрацію;

- постанова обласної ради депутатів трудящих Волинської області від 15.09.1946 № 39/599 є доказом, який підтверджує, що ще до набрання чинності Законів України "Про державний кордон України", "Про використання земель оборони" та постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147 "Про прикордонний режим" встановлено 800-метрову прикордонну смугу, яку передано у повне розпорядження прикордонних військ. Доводи відповідача про відсутність доказів належності спірної земельної ділянки до земель оборони спростовуються нормами чинного законодавства;

- зважаючи на те, що подані прокурором позови до Вишнівської сільської ради стосуються різних земельних ділянок, які сформовані на підставі різних документацій із землеустрою та у різний період часу, прокурором подано декілька позовних заяв. Водночас, Вишнівською сільською радою не використано право, передбачене ч. 2 ст. 173 ГПК України, на звернення до суду із клопотанням про об`єднання позовних заяв.

Вишнівська сільська рада надіслала до суду письмові пояснення, в яких вказує, що позовна заява у справі підписана заступником керівника Волинської обласної прокуратури - Олександром Бабенком. Однак, в матеріалах справи відсутні будь - які документи, які б підтверджували наявність права у Олександра Бабенка підписувати позовну заяву, що в свою чергу вказує на наявність беззаперечних підстав для залишення позовної заяви без розгляду. Прокурор по справі звернувся із позовом в інтересах Волинської обласної державної (військової) адміністрації за кодом ЄДРПОУ - 13366926. Докази надіслання поштовим зв`язком чи спеціальними засобами зв`язку листувань, прокуратури до Волинської ОДА у матеріалах справи відсутні. Отже, прокурором було порушено порядок, визначений ст. 23 ЗУ "Про прокуратуру", що дає додатково, беззаперечні підстави для залишення позовної заяви без розгляду, що прямо передбачено п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України. У позовній заяві відсутні підстави та достовірні документи для висновку про невиконання або неналежне виконання Волинською ОДА, яка є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту майнових інтересів. Щодо розпоряджень землями оборони то Волинська ОДА в свою чергу, не має повноважень встановлювати, визначати, відчужувати, витребувати, позиватися про землі оборони та брати їх собі на баланс. Отже, вимога пред`явлена неналежним позивачем й відповідно суду першої інстанції слід було відмовити у задоволенні позову.

Волинська обласна прокуратура надіслала до суду заперечення щодо додаткових пояснень відповідача, в яких зазначає, що у справі № 903/1332/23 заступник керівника обласної прокуратури діє як представник інтересів держави, а тому вправі підписувати позовну заяву. Правову позицію щодо процесуальних можливостей заступника керівника обласної прокуратури висловлено Верховним Судом у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 13.06.2023 у справі № 580/8729/21. Поряд з цим, зі змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, позиція якої наведена відповідачем в обґрунтування незаконності підписання позову заступником керівника обласної прокуратури, вбачається, що вказані питання не були предметом її розгляду.

Щодо відсутності в прокурора підстав для представництва інтересів Волинської облдержадміністрації в суді, то прокуратура зазначає, що у п. 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 зазначено, що оскільки прокурор вважає, що у спірних правовідносинах є компетентний орган, уповноважений на захист порушених інтересів держави, Велика Палата Верховного Суду знов звертає увагу на те, що при зверненні до суду з позовом прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (висновки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (пункт 81)).

Прокурор зазначає, що Волинська обласна державна адміністрація (Волинська обласна військова адміністрація) є розпорядником земель державної форми власності, в тому числі і земель оборони, відтак уповноваженим органом на захист інтересів держави у даному спорі. Окрім цього, правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 11.09.2019 у справі № 924/174/18, не містить висновку про те, що облдержадміністраціям не належить право розпорядження землями оборони.

Щодо твердження відповідача про те, що позовні вимоги є спрямованими державою до самої себе в частині вимог про скасування розпорядження Ковельської райдержадміністрації, то відповідно до останнього правового висновку Великої Палати Верховного Суду скасування розпорядчого акту органу виконавчої влади є належним способом захисту поновлення порушених прав, а наведені відповідачем висновки Великої Палати Верховного Суду минулих років (постанова від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18) не підлягають до застосування. Окрім цього, провадження у даній справі в частині позовної вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013 № 246 в частині затвердження такої документації щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0723387200:06:004:0855 площею 16, 3016 га закрито у зв`язку із добровільним виконання вимог прокурора Ковельської райдержадміністрацією. Наведені у поясненнях доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів, невірного тлумачення норм законодавства та практики Верховного Суду. Аргументи, наведені в цих поясненнях щодо незгоди з висновками суду першої інстанції не підтверджуються доказами, що містяться в матеріалах справи.

Вишнівська сільська рада надіслала до суду письмові пояснення, в яких вказує, що земельна ділянка з кадастровим номером 0723387200:06:004:0855, площею 16,3016 га не може належати до земель оборони з огляду на проведення інвентаризації земель у 1993 році. В той же час, постанова Волинської обласної ради депутатів трудящих від 15.09.1946 втратила чинність на підставі рішення виконавчого комітету Любомльської районної ради депутатів трудящих від 22.12.1957 № 456 "Про затвердження представленого проекту зовнішніх меж і встановлення розмірів дозакріплення земель за рахунок держфонду сільськогосподарської артілі імені Дзержинського", постанови Верховної Ради України від 18.12.1990 № 563 "Про земельну реформу", наказу Державного комітету України по земельних ресурсах та наказу Міністерства оборони України від 03.12.1992 № 34-203, доручення Прем`єр-Міністра України від 05.12.2002 № 1534596 "Про проведення інвентаризації земель, які знаходяться у користуванні Міністерства оборони України, Держкомкордону України та Міністерства внутрішніх справ України".

Волинська обласна прокуратура надіслала до суду заперечення щодо додаткових пояснень відповідача, в яких зазначає, що з доказів, які долучені сільською радою до додаткових пояснень, не вбачається за можливе встановити, чи дійсно спірна земельна ділянка увійшла до земель сільськогосподарської артілі імені Дзержинського, оскільки вказані документи графічно її не відображають, не містять відомостей про координати як спірної земельної ділянки, так і земель, що додатково увійшли до складу згаданої артілі. Відтак відсутні підстави стверджувати про припинення права користування прикордонного загону земельними ділянками в межах 800 метрової прикордонної смуги, яке визначене постановою обласної ради депутатів трудящих Волинської області від 15.09.1946 № 39/599, у зв`язку з прийняттям рішення виконавчого комітету Любомльської районної ради депутатів трудящих від 22.12.1957 № 456.

Прокурор зазначає, що у 1993 році проведено інвентаризацію земель лише прикордонної застави та лінію прикордонних інженерних споруд (в документі зазначено погранична смуга шириною 20 метрів). Вказані відомості зазначені на 5 аркуші додатку № 6 "Технічний звіт по інвентаризації земель Державного кордону 1993 року". В ході вказаної інвентаризації не інвентаризувались земельні ділянки між державним кордоном України та лінією прикордонних інженерних споруд. Таким чином, відсутні підстави стверджувати, що оскільки землі між державним кордоном та цією лінією не були проінвентаризовані у 1993 році, відтак не є землями оборони.

Прокурор вказує, що спірна земельна ділянка може перебувати лише у державній власності та належить до земель оборони. Її реєстрація у Державному земельному кадастрі за категорією - землі сільськогосподарського призначення та цільовим призначенням - землі запасу суперечить вимогам законодавства.

Як вказує прокурор, Вишнівська сільська рада в обґрунтування припинення права користування прикордонного загону земельними ділянками в межах 800 метрової прикордонної смуги, яке визначене постановою обласної ради депутатів трудящих Волинської області від 15.09.1946 № 39/599, зазначає пункт 6 постанови Верховної Ради Української РСР "Про земельну реформу" від 18.12.1990 відповідно до якої громадяни, підприємства, установи й організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення у дію Земельного кодексу Української РСР, повинні до 15.03.1994 (в подальшому строк продовжено до 01.01.2008) оформити право власності або право користування землею, бо після закінчення вказаного строку, раніше надане їм право користування земельною ділянкою втрачається. Разом з тим, положення пункту 6 втратили чинність, як такі, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) в частині щодо втрати громадянами, підприємства, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою на підставі Рішення Конституційного Суду N 5-рп/2005 (v005p710-05 ) від 22.09.2005.

Волинська обласна прокуратура надіслала до суду додаткові пояснення, в яких зазначає, що Закон України "Про використання земель оборони", який набрав чинності 26.12.2003 чітко визначив, що землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України (ч. 2 ст. 3 ЗУ "Про використання земель оборони").

Тобто, Законом України "Про використання земель оборони" у 2003 році визначено, що землі прикордонної смуги належать до земель оборони. На час набрання зазначених Законом чинності, спірна земельна ділянка відносилась до земель державної власності та не була надана у користування чи у власність для сільськогосподарських потреб.

Під час проведення інвентаризації у 2013 році ні Головним управлінням Держземагентва у Волинській області, ні Любомльською районною державною адміністрацією не враховано вимоги законодавства щодо віднесення земель прикордонної смуги до земель оборони, у зв`язку з чим, визначення цільового призначення спірної земельної ділянки, як землі сільськогосподарського призначення є незаконним, що виключає можливість передачі її у комунальну власність.

Доказом того, що спірна земельна ділянка повністю розташовується в межах прикордонної смуги є картографічні матеріали робочого інвентаризаційного плану сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів Штунської сільської ради Любомльського району та викопіювання з чергового кадастрового плану земель Штунської сільської ради.

Таким чином, доводи представників відповідача про належність спірної земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення комунальної власності є безпідставними.

ГУ Держгеокадастру у Волинській області надіслало до суду клопотання про розгляд справи без участі повноважного представника.

В судових засіданнях представники відповідача підтримали доводи апеляційної скарги, просять скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.

Прокурор в судових засіданнях заперечив доводи апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Інші учасники справи не забезпечили явку повноважних представників в судове засідання, про день, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином та у встановленому порядку.

Враховуючи те, що судом вчинено необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалась, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, заслухавши в судовому засіданні представників відповідача та прокурора, зазначає наступне.

Як встановлено апеляційним судом, постановою обласної ради депутатів трудящих Волинської області від 15.09.1946 № 39/599, у межах Волинської області встановлені наступні прикордонні зони та полоси (т. 1, а. с. 239-244): а) заборонену прикордонну зону, в яку включений у тому числі Любомльський район; б) 2 кілометрові та 800 метрові прикордонні смуги, які визначені на місцевості від лінії кордону та позначені відповідними вказівниками.

Розпорядженням Любомльської РДА від 21.08.2013 №159 ГУ Держземагентства у Волинській області надано дозвіл на проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 10307, 4 га в межах Любомльського району (т. 1, а. с. 15).

Наказом ГУ Держземагентства у Волинській області від 19.11.2013 № 58 надано дозвіл ДП "Волинський науково - дослідний та проектний інститут землеустрою" на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів Волинської області, орієнтовною площею 91341,8 га (т. 1, а. с. 16-20).

На підставі зазначених розпорядчих документів розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Штунської сільської ради Любомльського району (т. 1, а. с. 21-42).

На підставі погодженої документації із землеустрою, 03.11.2013 в Державному земельному кадастрі зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 0723387200:06:004:0855 площею 16,3016 га, цільове призначення (16.00) землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорія земель - сільськогосподарського призначення (т. 1, а. с. 43-45).

Відповідно до робочого інвентаризаційного плану земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території Штунської сільської ради Любомльського району Волинської області, що міститься у документації із землеустрою, земельна ділянка площею 16,3016 га, щодо якої проводилась інвентаризація належить до земель державної власності не наданих у користування чи у власність (т. 1, а. с. 41-42).

13.12.2016 утворена Вишнівська сільська рада шляхом об`єднання Вишнівської, Радехівської, Римачівської, Ладинської, Машивської, Олеської, Хворостівської та Штунської сільських рад Любомльського району.

Прокурор доводи, що земельна ділянка з кадастровим номером 0723387200:06:004:0855 площею 16,3016 га відноситься до земель оборони та входить до складу прикордонної смуги, що перебуває під охороною ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В той же час, як вказує прокурор, накладення земельної ділянки з кадастровим номером 0723387200:06:004:0855 площею 16,3016 га з цільовим призначенням землі запасу сільськогосподарського призначення на прикордонну смугу підтверджується викопіюванням з чергового кадастрового плану (т. 1, а. с. 31) та робочим інвентаризаційним планом земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території Штунської сільської ради Любомльського району Волинської області, які містяться в землевпорядній документації (т. 1, а. с. 41-42).

Також накладення земельної ділянки з кадастровим номером 0723387200:06:004:0855 площею 16,3016 га в межах прикордонної смуги підтверджується викопіюванням земель сільськогосподарського призначення Вишнівської сільської ради на землі, що розташовані в межах 800 м від лінії державного кордону, розробленим сертифікованим інженером-землевпорядником ПФ "Реформатор" (т. 1, а. с. 52-53).

Листом ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 05.10.2023 на звернення прокуратури повідомило, що відомості про державний кордон України та обмеження щодо використання земель вздовж кордону (код 04.01 прикордонна смуга) на території Волинської області не внесені до Державного земельного кадастру. Відстань облаштування ліній прикордонних інженерних споруд від лінії державного кордону визначаються органами Державної прикордонної служби (т. 1, а. с. 58).

В той же час, відповідач посилається на правовстановлюючі документи на вказану земельну ділянку, а саме: Державний акт на право колективної власності на землю КСП "Колос" Штунської сільської ради; План землекористування сільськогосподарської артіллі "імені Леніна" Штунської сільської ради за матеріалами зйомки 1960 року; Положення щодо створення 12.12.1995 року із земель колгоспів Державного загальнозоологічного заказника місцевого значення "Буг" на даній земельній ділянці; Витяг з Державного реєстру речових прав № 361579910 від 08.01.2024, за яким право власності на дану земельну ділянку закріплене за Вишнівською сільською радою.

Розпорядженням Любомльської РДА від 12.01.2024 № 6 "Про внесення змін до розпорядження голови Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013 № 246" виключено земельну ділянку з кадастровим номером 0723387200:06:004:0855 площею 16,3016 га з переліку площ проінвентаризованих земельних ділянок.

Прокурор у позовній заяві посилається на те, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28.04.2021 № 1423-ІХ, який набрав чинності 27.05.2021, змінено положення Земельного кодексу України щодо повноважень уповноважених органів на розпорядження земельними ділянками. Зокрема, розділ Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України доповнено пунктом 24, яким визначено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель оборони (п.п. "б").

Із урахуванням викладеного, прокурор доводить, що у порушення вимог закону земельну ділянку з кадастровим номером 0723387200:06:004:0855 площею 16,3016 га, яка відноситься до земель оборони, безпідставно вилучено з державної власності, а відтак звернувся із даним позовом до суду про усунення перешкод держави в особі Волинської ОВА у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації даної спірної земельної ділянки та її повернення.

Щодо представництва інтересів держави прокурором.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з абз. 1, 2 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до абз. 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно з положеннями ч. ч. 3-5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Таким чином, зі змісту зазначених законодавчих положень вбачається, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв у пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).

Таким чином, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Таким чином, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

У контексті вищенаведеного колегія суддів зазначає, що за своїм змістом положення статті 23 Закону України "Про прокуратуру" спрямовані саме на забезпечення балансу прав, свобод та інтересів учасників процесу з метою, з одного боку, недопущення підміни прокурором належного суб`єкта владних повноважень або надання необґрунтованих переваг відповідним суб`єктам, права яких порушуються, а з іншого боку, захисту інтересів держави у випадку, коли цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює їх захист.

З огляду на викладене, встановлюючи підстави для представництва прокурором інтересів держави, суд повинен здійснити оцінку не тільки виконання ним обов`язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову, а й наявних у справі інших доказів щодо обставин, які йому передували, зокрема попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, що за своїм змістом може мати різний характер.

При цьому якщо в процесі такої оцінки буде встановлено, що листування було спрямоване на отримання документів та/або інформації про можливе порушення і пов`язане саме зі з`ясуванням факту його наявності або відсутності, то обов`язковим є подальше інформування відповідного органу про виявлені прокурором порушення та надання відповідному органу можливості відреагувати протягом розумного строку на повідомлення при поданні відповідного позову прокурором, що відповідає змісту положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру", усталеній практиці Європейського суду з прав людини та Верховного Суду.

Водночас якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, і такий орган протягом розумного строку на зазначену інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то у такому випадку наявні підстави для представництва, передбачені абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру". У такому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави вказаним органом. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі №926/14/19.

Верховний Суд звертає увагу, що критерій "розумності", який наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, має визначатися судом з урахуванням великого кола чинників. До таких чинників відноситься, зокрема, але не виключно, обізнаність компетентного органу про наявність правопорушення або про можливе порушення інтересів держави та вжиті ним заходи з моменту виникнення такої обізнаності, спрямовані на захист інтересів держави. Схожі за змістом висновки сформовані у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 913/124/10, від 08.04.2021 у справі № 925/11/19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зроблено висновок про те, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

При цьому, прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких відповідний орган не здійснює захисту своїх інтересів (правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18, від 16.08.2018 у справі № 910/21265/17).

Колегія суддів зазначає, що предметом позовних вимог у даній справі є вимоги про усунення перешкоди державі в особі Волинської ОВА у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом: усунення перешкод державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723387200:06:004:0855 площею 16,3016 га; зобов`язання Вишнівську сільську раду Ковельського району повернути Волинській ОДА (Волинській ОВА) земельну ділянку з кадастровим номером 0723387200:06:004:0855 площею 16,3016 га.

Обґрунтовуючи підстави для звернення до суду із даним позовом в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації прокурор зазначав, що спірна земельна ділянка розташована в межах прикордонної смуги, тому в силу закону відноситься до земель оборони та може перебувати лише в державній власності.

Апеляційний господарський суд вказує, що відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань, зокрема, використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" визначено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Положеннями ст. 17 ЗК України встановлено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно ч. 2 ст. 84 ЗК України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Частиною 5 ст. 122 ЗК України передбачено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Статтею 1 Указу Президентом України від 24.02.2022 № 68/2022 на виконання Закону України "Про правовий режим воєнного стану" для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку утворено, зокрема, Волинську обласну військову адміністрацію, у зв`язку з утворенням військових адміністрацій, зазначених у цій статті, обласні, Київська міська державні адміністрації та голови цих адміністрацій набувають статусу відповідних військових адміністрацій та начальників цих військових адміністрацій.

Із урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що уповноваженим органом на захист інтересів держави у даному спорі є Волинська обласна військова адміністрація.

В той же час, як встановлено апеляційним судом, Волинською обласною прокуратурою на адресу Волинської обласної військової адміністрації було направлено лист від 28.11.2023 № 15-1970 вих-23, в якому заступник керівника обласної прокуратури просив вказати чи будуть вживатися Волинською обласною військовою адміністрацією заходи до усунення перешкод у здійсненні права розпорядження землями оборони, в тому числі в судовому порядку (т. 1, а. с. 59-60).

У відповідь на лист прокуратури Волинська обласна адміністрація в особі Управління містобудування та архітектури, зазначила, що Волинська обласна адміністрація обмежена в коштах на сплату судових витрат, а відтак у разі винесення судом рішення не на її користь просять прокуратуру зобов`язання зі сплати судового збору визнавати за прокуратурою як позивачем (т. 1, а.с. 61).

В подальшому, на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокуратурою інформовано Волинську обласну військову адміністрацію про намір пред`явити позов.

Із урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що у позовній заяві прокурором обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави та зазначено, у чому полягають інтереси держави та їх порушення у цих правовідносинах, а тому звернення прокурора з позовною заявою у даній справі є таким, що узгоджується з положеннями ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та відповідними приписами ГПК України.

Крім того, суд зазначає, що у п. 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 вказано, що оскільки прокурор вважає, що у спірних правовідносинах є компетентний орган, уповноважений на захист порушених інтересів держави, Велика Палата Верховного Суду знов звертає увагу на те, що при зверненні до суду з позовом прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (висновки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (пункт 81)).

Щодо суті позовних вимог.

Статтею 5 ГПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері господарсько-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Під захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

З аналізу вищезазначених норм, вбачається, що під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача.

Частиною 2 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Проте наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права (інтересу), але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав (інтересів) має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Тобто, захисту підлягає наявне законне і порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) такого права (інтересу) та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Суд виходить з того, що захисту підлягають не теоретичні або примарні права, а права практичні та ефективні. При цьому, відсутність порушеного права (інтересу) встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.10.2019 у справі № 910/6642/18 зроблено висновок про стадійність захисту права, зокрема вказано на те, що під час вирішення господарського спору суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорення відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Враховуючи що з матеріалів позову прокурора установлено прагнення останнього відновити порушене право та інтерес держави, яке полягає у фактичному поверненні земельної ділянки до державної власності, котра, на його переконання, належать до земель оборони, то прокурором заявлено негаторний позов.

Згідно ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно зі ст. 2 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Частиною 1 ст. 3 ЗК України унормовано, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 2 ст. 18 ЗК України встановлено, що категорії земель України мають особливий правовий режим.

Частиною 1 ст. 19 ЗК України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Положеннями частини 3 статті 19 ЗК України передбачено, що земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.

Згідно ч. 1 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державний кордон України" державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державний кордон України" державний кордон України на місцевості позначається ясно видимими прикордонними знаками, форми, розмір і порядок встановлення яких визначаються законодавством України і міжнародними договорами України

Статтею 22 Закону України "Про державний кордон України" передбачено, що з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони.

Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.

У межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій надаються в постійне користування земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми, а вздовж лінії державного кордону України з Російською Федерацією і Республікою Білорусь - шириною до 2 кілометрів. У цих межах Кабінетом Міністрів України встановлюється спеціальний прикордонний режим щодо заборони вільного в`їзду, перебування, проживання, пересування осіб і провадження робіт, не пов`язаних з обороною чи охороною державного кордону України.

Згідно п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147 "Про прикордонний режим" вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм установлено прикордонну смугу у межах прилеглих до кордону територій селищних і сільських рад, де запроваджується прикордонний режим. З урахуванням особливостей місцевості та інших умов ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями за поданням Адміністрації Державної прикордонної служби України, але вона не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Прикордонна смуга - це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або уздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень (пункт 2 постанови № 1147).

Контрольований прикордонний район - це ділянка місцевості, яка визначена в межах території району, міста, прилеглої до державного кордону або до узбережжя моря, що охороняється Державною прикордонною службою, а також у межах територіального моря, внутрішніх вод, частини вод прикордонних річок, озер та інших водойм і розташованих у цих водах островів (пункт 2 постанови № 1147).

Існування прикордонних смуг визначеної ширини передбачено нормами Закону України "Про використання земель оборони".

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про використання земель оборони" військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України. Особливості надання земельних ділянок військовим частинам під військові та інші оборонні об`єкти визначаються Кабінетом Міністрів України. Розміри земельних ділянок, необхідних для розміщення військових частин та проведення ними постійної діяльності, визначаються згідно із потребами на підставі затвердженої в установленому порядку проектно-технічної документації. Військові частини зобов`язані використовувати надані їм земельні ділянки відповідно до вимог земельного і природоохоронного законодавства та з дотриманням вимог щодо забезпечення безпеки населення у процесі проведення ними постійної діяльності.

Частинами 1, 2, 4 ст. 3 Закону України "Про використання земель оборони" передбачено, що уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України. Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюються відповідно до закону.

Згідно ст. 77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

На підставі ч. 3 ст. 77 ЗК України, навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.

Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. У межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій надаються в постійне користування земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми, а вздовж лінії державного кордону України з Російською Федерацією і Республікою Білорусь - шириною до 2 кілометрів.

Із встановлених обставин справи слідує, що посилаючись саме на наведені правові норми прокурор у позові стверджує про те, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0723387200:06:004:0855 площею 16,3016 га сформована за рахунок земель оборони, якими, на його думку, є землі прикордонної смуги, оскільки такі підлягали передачі у постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій.

Відповідні розміри та ширина прикордонної смуги на території колишнього Любомльського району Волинської області, за твердженням прокурора, затверджені постановою обласної Ради депутатів трудящих Волинської області № 39/599 від 15.09.1946. Даною постановою встановлювалась система режимних заходів у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі відповідно до вимог Земельного кодексу УРСР від 25.10.1922.

В той же час, із змісту п. п. 1, 3, 4 цієї постанови обласної ради депутатів трудящих Волинської області вбачається, що нею встановлюється 800-метрова прикордонна смуга від лінії державного кордону на території Волинської області.

Разом з тим, 16.07.1990 Верховною Радою України прийнято Декларацію про державний суверенітет України, якою проголошено, що Українська РСР забезпечує верховенство Конституції та законів Республіки на своїй території.

Постановою Верховної Ради України "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" № 1545-ХІІ від 12.09.1991 врегулювала порядок тимчасового застосування законодавства Радянського Союзу на території незалежної, суверенної республіки Україна, у відповідності до якої до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу PCP з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Отже, акти законодавства Союзу РСР можуть бути застосовані лише за наявності наступних умов: 1) правовідносини не врегульовані законодавством України; 2) акти не суперечать Конституції і законам України.

Суд зазначає, що 04.11.1991 році прийнято Закон України "Про державний кордон України", статтею 2 якого передбачено, що Державний кордон України визначається рішеннями Верховної Ради України, а також міжнародними договорами України. Кабінет Міністрів України у межах своїх повноважень вживає заходів щодо забезпечення охорони та захисту державного кордону і території України.

Статтею 18 вказаного Закону визначено Порядок здійснення господарської діяльності на державному кордоні України, зокрема користування землею, лісами, тваринним світом, ведення гірничої справи, геологічних розвідувань та інша господарська діяльність на державному кордоні України провадяться відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України і здійснюються таким чином, щоб забезпечувався належний порядок на державному кордоні України. Компетентними органами України за погодженням з Прикордонними військами України з урахуванням місцевих умов установлюється порядок здійснення всіх видів господарської діяльності на державному кордоні України.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України "Про державний кордон України" визначено, що з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони.

Згідно ст. 24 Закону України "Про державний кордон України" дозвіл на в`їзд, перебування, проживання, провадження робіт і пропуск у прикордонну смугу дає і здійснює Державна прикордонна служба України. У необхідних випадках Державна прикордонна служба України може запроваджувати додаткові тимчасові режимні обмеження на в`їзд і провадження робіт у прикордонній смузі.

Відповідно до Закону України "Про державний кордон України" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 304 від 12.05.1994 "Про прикордонну смугу", якою установлено, що вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок/водоймищ прикордонну смугу в межах прилеглих до кордону територій селищних і сільських Рад народних депутатів, але не менше ширини смуги місцевості від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень і не більше п`яти кілометрів від лінії державного кордону. На окремих ділянках за розпорядженням Кабінету Міністрів України може бути встановлена інша ширина прикордонної смуги. У прикордонну смугу не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.

В подальшому вказана вище постанова втратила чинність згідно постанови КМУ від 27.07.1998 № 1147 "Про прикордонний режим", якою затверджено Положення про прикордонний режим (далі - Положення).

Відповідно до пп. 3 п. 2 Положення, прикордонна смуга - ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм, завширшки 5 кілометрів від лінії державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147 "Про прикордонний режим" та подання Адміністрації державної прикордонної служби України, розпорядженням Волинської обласної державної адміністрації від 11.10.2018 № 665 "Про визначення ширини прикордонної смуги у Волинській області" (яке розміщене на офіційному вебсайті Волинської обласної державної адміністрації) визначено ширину прикордонної смуги в межах Волинської області уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах прилеглих до кордону територій, де запроваджується прикордонний режим, 10 кілометрів від лінії державного кордону в тил території України, але не менше від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

А відтак, суд враховує, що постанова обласної Ради депутатів трудящих Волинської області №39/599 від 15.09.1946, яку прокурор надає як доказ, що підтверджує встановлення 800 метрової прикордонної смуги, прийнята до набрання чинності Законом України "Про державний кордон України", Законом України "Про використання земель оборони" та постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147 "Про прикордонний режим".

Також суд зважає на пояснення відповідача щодо цільового призначення даної земельної ділянки, яка перебувала у складі землі, що належала на праві користування сільськогосподарській артілі "імені Леніна", що підтверджується Планом землекористування, який складений контурною зйомкою 1960, а потім КСП "КОЛОС" (акт на право колективної власності на землю від 23.10.1995).

Окрім того, відповідач стверджує, що дана земельна ділянка входить до складу земель, які відведено під загальнозоологічний заказник місцевого значення "Буг", що вбачається із Положення про загальнозоологічний заказник місцевого значення "Буг" (т. 1, а. с. 152-153, 155-170).

Разом з тим, прокурор обґрунтовує свої вимоги приналежністю даної земельної ділянки саме до земель оборони, водночас жодних доказів на підтвердження своїх доводів (окрім постанови обласної Ради депутатів трудящих Волинської області № 39/599 від 15.09.1946) до матеріалів справи не надає.

Колегія суддів звертає увагу на різну правову природу земель оборони (ч. 1 ст. 77 ЗК України) та її відмінність від земель прикордонної смуги та створених навколо військових частин захисних, охоронних та інших зон з особливими умовами користування (ч. 3 ст. 77 ЗК України).

Суд вказує, що на підставі ч. 3 ст. 77 ЗК України, навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.

У межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій надаються в постійне користування земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми.

При цьому, законодавець не визначає віднесення відповідних земель (уздовж лінії державного кордону, захисних, охоронних та інших зон з особливими умовами користування) виключно до державної власності зі статусом земель оборони. Розмежування положень та правової природи земель оборони від земель з особливим режимом використання у оборонних цілях знаходить послідовне закріплення у нормах спеціального законодавства, а саме статтях 1, 2, 3 Закону України "Про використання земель оборони".

Так, статтями 1, 2 Закону визначено перелік земельних ділянок, які вважаються землями оборони: землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).

При цьому, статтею 3 Закону України "Про використання земель оборони" встановлено особливий режим використання земельних ділянок, незалежно від режиму права власності, з метою: встановлення прикордонної смуги; інших земель, необхідних для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України; формування зон з особливим режимом використання земель з метою забезпечення функціонування цих військових частин та об`єктів, збереження озброєння, військової техніки, іншого військового майна, охорони державного кордону України, захисту населення, господарських об`єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об`єктах. Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюються відповідно до закону.

Таким спеціальними нормативно-правовими актами, які регулюють питання правового режиму зон з особливим режимом використання земель є Закон України "Про державний кордон України" та постанова Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147 "Про прикордонний режим".

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про державний кордон України", контрольовані прикордонні райони встановлюються, як правило, в межах території району, міста, селища, сільради, прилеглої до державного кордону України або до узбережжя моря, що охороняється органами Державної прикордонної служби України. До контрольованого прикордонного району включаються також територіальне море України, внутрішні води України і частина вод прикордонних річок, озер та інших водойм України і розташовані в цих водах острови.

Тобто, прямою вказівкою в законі визначено можливість встановлення контрольованих прикордонних районів у межах земель територіальних громад.

Відповідно розширення прикордонної смуги внаслідок прийняття нормативно правових актів, рішень обласних державних військових адміністрацій не впливає на правовий режим існуючого права власності, а лише встановлює чітко визначенні обмеження (обтяження) щодо порядку, форми і способів використання земельних ділянок, розміщених у межах прикордонної смуги, запроваджує заборони стосовно розпорядженнями ними або передачу у приватну власність.

Тому, розширення прикордонної смуги шляхом прийняття відповідних рішень обласними державними адміністраціями не може автоматично змінювати правовий режим власності на земельні ділянки, котрі розташовані у межах такої прикордонної смуги, перетворювати комунальну власність у державну власність, призводити до наслідків позбавлення права комунальної власності, яке захищається на рівні з іншими режимами власності та є непорушним в силу положень статті 321 ЦК України.

Суд виходить з того, що питання вилучення земельних ділянок врегульовано спеціальними нормами статей 140, 147, 148 ЗК України. Наведені висновки відповідають загальним засадам земельного законодавства, якими передбачено, що на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження. Перехід права власності на земельну ділянку, зміна її цільового призначення не припиняє встановлених обмежень, обтяжень (ст. 110 ЗК України).

Обмеження/обтяження прав на земельну ділянку встановлюється законом або актом уповноваженого на це органу державної влади, посадової особи, або договором шляхом встановлення заборони на користування та/або розпорядження, у тому числі шляхом її відчуження (ст. 111 ЗК України).

Таким чином, визначені законом обмеження у прикордонній смузі, спеціальні режими використання земельних ділянок для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, тощо є нормативно визначеними обмеженнями на використання земельних ділянок, в тому числі комунальної власності.

Вказане відображено у Технічній документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Штунської сільської ради Любомльського району Волинської області, площа 605,6156 га (т. 1, а. с. 21-28).

В той же час, у Технічній документації, серед іншого, зазначено, що через територію земельних ділянок проходить прибережна захисна смуга від річки Західний Буг шириною 100 м від урізу води (діл. 1-23, 25-30). Також через територію Штунської сільської ради проходить прикордонна смуга (діл. № 1-30, 23-33, 35). Для ділянок, які знаходяться за прикордонною смугою встановлюється зона особливого використання земель. Відповідно до даних проведеної кадастрової зйомки у натурі (на місцевості) встановлено наявність в межах земельних ділянок № 1-30, 32-33, 35, 41, 42 (об`єктів інвентаризації) обмежень (обтяжень), які передбачені згідно Класифікатора обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок, затвердженого наказом Держкомзему від 29.12.2008 № 643: 01.04.01 - прикордонна смуга; 01.05.02 - прибережні захисні смуги вздовж річок.

Разом з тим, 03.11.2013 на підставі погодженої документації із землеустрою в Державному земельному кадастрі зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 0723387200:06:004:0855 площею 16,3016 га, цільове призначення (16.00) землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорія земель - сільськогосподарського призначення (т. 1, а. с. 43-45).

Враховуючи викладене, прокурор помилково прирівнює землі оборони до усіх земельних ділянок, розміщених у межах прикордонної смуги та ототожнює землі, на яких розміщені військові частини або прикордонні загони, із земельними ділянками, які можуть надаватися у постійне користування в порядку пункту 27(1) Перехідних положень Земельного кодексу України.

Колегія суддів погоджується з доводами прокурора, що відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки її розміри встановлені законом та фактичним розташуванням прикордонних інженерних споруд.

Так, у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 297/1395/15-ц, від 26.10.2020 у справі № 297/1408/15-ц, від 26.07.2023 у справі № 454/2498/19 викладено висновки, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги необхідно виходити із її нормативних розмірів, встановлених статтею 22 Закону України "Про державний кордон України" та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 "Про прикордонний режим".

Однак, дана обставина не звільняє прокурора та позивача від доведення належними та допустимими доказами обставин розташування саме спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0723387200:06:004:0855 площею 16, 3016 га або її частини у нормативно визначених межах державного кордону, прикордонної смуги або земель оборони.

Оскільки, у іншому випадку будь-яка земельна ділянка, яка розташована у межах відповідної зони прикордонної смуги певної ширини залежно від рішення обласної військової державної адміністрації, переходила б у державну власність лише за фактом прийняття відповідного рішення або внесення змін до законодавства в частині розміру такої смуги.

Колегія суддів бере до увагу висновки Верховного Суду про те, що відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не значить, що її немає, оскільки її розміри встановлені, зокрема, фактичним розташуванням прикордонних інженерних споруд, не позбавляють прокурора обов`язку надання доказів фактичного розташування прикордонних інженерних споруд стосовно спірної земельної ділянки.

Вказані висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.02.2023 у справі №717/940/18 та від 03.07.2024 у cправі № 916/5130/23.

Колегія суддів вважає релевантними до застосування зазначені останні висновки Верховного Суду, за відсутності однозначного правового висновку Великої Палати Верховного суду відносно правової природи земельних ділянок, визначених ч. 3 ст. 77 ЗК України, а також застосування пункту 27(1) Перехідних Положень Земельного кодексу України.

З урахуванням наведено апеляційним судом оцінюються долучені до справи письмові докази в обґрунтування предмету та підстав заявленого позову.

Відповідно до закріпленого у статтях 2, 13, 74 ГПК України принципу змагальності сторін кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, та, водночас, несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 73 ГПК України).

За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Водночас у ст. 79 ГПК України встановлений стандарт доказування "вірогідності доказів", який, на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто відповідно до наведеного стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

У силу вказаної норми процесуального права наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить про те, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, аніж протилежний.

Однак, з огляду на встановлений нормами ЗК України, Закону України "Про землеустрій" чіткий перелік документів, якими слід підтверджувати формування земельних ділянок, їх розташування, цільове призначення, площу, до спірних правовідносин підлягають застосування приписи статей 76-78 ГПК України.

Такі висновки суду ґрунтуються на неможливості винесення судових рішень на основі припущень або орієнтовних показників, сумнівних засобів доказування.

Також, оцінка засобів доказування здійснюється крізь призму впливу судового рішення на конституційні гарантії непорушності та захисту права власності, котрі стосуються і режиму комунальної власності на землю в силу частини 4 статті 13 Конституції України, адже держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки.

Усі суб`єкти права власності рівні перед законом. Навіть держава реалізує право власності виключно відповідно до закону (частина 1 статті 14 Конституції України).

Відповідно до статті 77 ГПК України (допустимість доказів) обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Допустимість доказів означає, що в окремих випадках, передбачених нормами права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування.

Натомість за змістом статті 76 ГПК України належність доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.

Саме такі висновки щодо оцінки доказів прокурора щодо обставин розташування земельних ділянок у межах прикордонної смуги наведено у постанові Верховного Суду від 03.07.2024 у cправі №916/5130/23.

Таким чином, саме на прокурора та позивача покладено обов`язок належними та допустимими засобами доказування обставин розташування частини спірної земельної ділянки у межах прикордонної смуги.

Як вказує прокурор, накладення земельної ділянки з кадастровим номером 0723387200:06:004:0855 площею 16,3016 га з цільовим призначенням землі запасу сільськогосподарського призначення на прикордонну смугу підтверджується викопіюванням з чергового кадастрового плану (т. 1, а. с. 31) та робочим інвентаризаційним планом земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території Штунської сільської ради Любомльського району Волинської області, які містяться в землевпорядній документації (т. 1, а. с. 41-42).

Також накладення земельної ділянки з кадастровим номером 0723387200:06:004:0855 площею 16,3016 га в межах прикордонної смуги підтверджується викопіюванням земель сільськогосподарського призначення Вишнівської сільської ради на землі, що розташовані в межах 800 м від лінії державного кордону, розробленим сертифікованим інженером-землевпорядником ПФ "Реформатор" (т. 1, а. с. 52-53).

Суд вказує, що відповідно до ст. 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території.

В силу ч. 1 ст. 186 ЗК України, схема землеустрою і техніко-економічне обґрунтування використання та охорони земель району затверджуються районною радою. Схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель села, селища, міста, території територіальної громади затверджуються відповідною сільською, селищною, міською радою.

Положеннями ч. 5 ст. 186 ЗК України визначено підстави погодження технічної документація із землеустрою.

Тобто, згідно загальних норм Земельного кодексу України межі, конфігурація, розташування та площа земельних ділянок може визначатися проектом землеустрою, схемою землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання, технічною документацією.

Види документації із землеустрою встановлено статтею 25 Закону України "Про землеустрій", до яких віднесено: а) схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць; а-1) проекти землеустрою щодо встановлення меж територій територіальних громад; б) проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць; б-1) містобудівна документація, яка одночасно є документацією із землеустрою (комплексні плани просторового розвитку територій територіальних громад, генеральні плани населених пунктів, детальні плани територій); в) проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів; г) проекти землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; д) проекти землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб; е) проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь; є) проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів; ж) проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); з) робочі проекти землеустрою; і) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); ї) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту; й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок; к) технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель; л) технічна документація із землеустрою щодо резервування цінних для заповідання територій та об`єктів; м) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж режимоутворюючих об`єктів культурної спадщини.

Види документації із землеустрою та їх склад встановлюються виключно цим Законом.

Отже, схема землеустрою розробляється одночасно з техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель, розширювальне тлумачення переліку документації із землеустрою не допускається.

При цьому, за правилами ГПК України до документів, що містять спеціальні знання та можуть прийматися до уваги судом віднесено висновки спеціалістів та експертів (статті 69, 71, 98 ГПК України).

Суд апеляційної інстанції констатує, що до визначених переліків не віднесено графічні схеми зображення земельних ділянок, орієнтовні розташування земель, схеми накладення територій на сформовані земельні ділянки.

Враховуючи норми статей 79-1, 186 Земельного кодексу України, статей 1, 25 Закону України "Про землеустрій", надані прокурором докази в підтвердження накладання території прикордонної смуги на земельну ділянку з кадастровим номером 0723387200:06:004:0855 площею 16,3016 га не відповідає вимогам, які встановлюються до землевпорядної документації, затверджених в установленому порядку текстових та графічних матеріалів, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, тощо.

Колегія суддів оцінює не форму та назву наданих прокурором документів щодо схем розташування спірної земельної ділянки, а зміст відповідних документів як доказів по справі.

Долучене викопіюванням земель сільськогосподарського призначення Вишнівської сільської ради на землі, що розташовані в межах 800 м від лінії державного кордону, розробленим сертифікованим інженером-землевпорядником ПФ "Реформатор" (т. 1, а. с. 52-53), не містить координат та відправних точок місць розташування прикордонної смуги та спірної земельної ділянки, її площі, відстані від державного кордону до місця розташування земельної ділянки, відомостей, зокрема щодо джерела вирахування координат, програмного забезпечення, сертифікатів відповідальних за виконання викопіювання осіб, документів та вихідних даних, на підставі яких було складено таке викопіювання, визначення похибки, тощо.

Матеріали господарської справи не містять і інших графічних матеріалів, зокрема, проєкту встановлення адміністративних меж, розмежування земельних ділянок та доказів щодо встановлення прикордонних споруд, знаків тощо. Відсутні також ясно видимі прикордонні знаки.

Ані схема накладання, а ні лист ПФ "Реформатор" вих. № 05/12 від 19.12.2023 не містять алгоритму розрахунку, використаних програмних засобів, переліку картографічних матеріалів, архівних документів, онлайн-карт місцевості, електронних джерел, які надавали б суду та інших сторонам по справі можливість перевірити достовірність відповідних доказів.

Суд також констатує, що в описі до графічних матеріалів земельної ділянки не зазначено площу накладання прикордонної смуги на земельну ділянку з кадастровим номером 0723387200:06:004:0855.

Разом з тим, ч. 4 ст. 77 ЗК України визначено прикордонну смугу у метрах, тобто надані докази не містять точних обчислень відстаней розташування земельної ділянки у межах прикордонної смуги.

Також, відсутня можливість їх самостійного обчислення по периметру, оскільки не вказано співвідношення масштабу у метровому визначенні, позначено лише берегову лінію р. Західний Буг, а не початок прикордонної смуги.

Таким чином, відповідні відомості та документи не відповідають вимогам щодо документації із землеустрою, є не точними, тому подані з недотриманням критеріїв належності, допустимості і достовірності доказів.

Отже, долучені до позову лист і графічні матеріали, складені ПФ "Реформатор" носять інформативний характер, вказують лише орієнтовне, а не конкретне місце розташування ділянок, не можуть слугувати належними доказами у справі.

Допустимі докази на підтвердження розташування спірної земельної ділянки на землях оборони, відомостей про облаштування інженерно-технічних споруд уздовж лінії державного кордону; актів обстеження, у яких було б зазначено параметри спорудження таких об`єктів по облаштуванню лінії державного кордону в межах прикордонних знаків; викопіювань з проєкту встановлення адміністративних меж або Публічної кадастрової карти, які б підтверджували координати та ширину прикордонної смуги у місці розташування спірної земельної ділянки, до матеріалів справи позивачем або прокурором не надано.

Відтак, на підставі наданих доказів апеляційний суд не може з достатньою достовірністю встановити чи дійсно спірна земельна ділянка або її частина розташована у межах прикордонної смуги.

При цьому вирішення питання про дійсний розмір, конфігурацію та межі накладання земельної ділянки могло бути вирішено шляхом отримання висновку експерта до подачі позову; у спосіб призначення та проведення судової земельно-технічної експертизи, однак таких дій ні позивачем, ні прокурором вчинено не було.

Суду не надано інших належних доказів на підтвердження обставин позову, зокрема викопіювань, топографічних матеріалів, космічної зйомки місцевості, витягів з Публічної кадастрової карти, які можливо було б оцінити у сукупності з іншими доказами.

Зокрема, відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, після 01.01.2016 це могли бути електронні документи з відомостями про результати робіт із землеустрою та оцінки земель, з елементом "Державний кордон України" (Border), наведеним у додатку 40 до вимог до змісту, структури і технічних характеристик електронного документа. Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 15.02.2023 у справі № 717/940/18 та від 03.07.2024 у cправі №916/5130/23.

Таким чином, не доведено та не ініційовано в судовому порядку проведення судового експертного дослідження спірного питання, як і не надано інших документів, що підтверджують належність земельної ділянки до земель оборони, її розташування в межах прикордонної смуги.

Підсумовуючи вищенаведене у своїй сукупності, суд апеляційної інстанції вважає, що на виконання диспозитивних та змагальних прав, позивачем та прокурором не надано належних доказів на підтвердження обставин накладання спірної земельної ділянки комунальної власності на прикордонну смугу, що є підставою для відмови у позові.

Щодо застосування позовної давності, то суд зазначає, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц).

Отже, оскільки судом апеляційної інстанції відмовлено у задоволенні позовних вимог, тому відсутні підстави для застосування позовної давності до спірних правовідносин.

Щодо доводів Вишнівської сільської ради про неналежність та недопустимість як доказу постанови обласної Ради депутатів трудящих Волинської області від 15.09.1946 № 39/599, оскільки вона викладена російською мовою ,у зв`язку з чим повинна бути перекладена українською мовою відповідно до встановлених вимог законодавства для перекладу документів, викладених іноземною мовою, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Господарський процесуальний кодекс не зобов`язує подавати переклад письмових доказів, за виключенням іноземних офіційних документів, що підлягають дипломатичній або консульській легалізації (ч. 8 ст. 91 ГПК України).

Суд вказує, що постанова обласної Ради депутатів трудящих Волинської області від 15.09.1946 № 39/599 не може вважатись офіційним документом іноземної держави, оскільки видана до проголошення незалежності України, яка відповідно до Закону України "Про правонаступництво" є правонаступником Союзу РСР.

Крім того, зі змісту апеляційної скарги Вишнівської сільської ради та пояснень представників апелянта вбачається, що вони розуміють зміст зазначеного доказу, а тому необхідність його перекладу не є обґрунтованою.

Формальне недотримання судом положень щодо перекладу наданих позивачем копій письмових доказів до матеріалів справи без належного обґрунтування необхідності такого перекладу українською мовою, та за відсутності інших доводів і заперечень свідчать про надмірний формалізм при здійсненні судочинства судом, внаслідок чого право на доступ до суду буде неефективним (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №876/55/23).

Відповідач не був позбавлений можливості в порядку ст. 72 ГПК України подати заяву про залучення до справи перекладача, у разі необхідності перекладу тексту постанови, однак таким правом у суді першої інстанції не скористався. Таким чином, дані доводи Вишнівської сільської ради, викладені у апеляційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими.

Щодо поданих Вишнівською сільською радою додаткових пояснень у справі, колегія суддів зазначає, що вони за своєю суттю є доповненням апеляційної скарги, оскільки містять нові доводи в обґрунтування вимог апеляційної скарги.

Разом з тим, в силу положень частин 1, 2 статті 266 ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження. У разі доповнення чи зміни апеляційної скарги особа, яка подала апеляційну скаргу, повинна подати докази надіслання копій відповідних доповнень чи змін до апеляційної скарги іншим учасникам справи; в іншому випадку суд не враховує такі доповнення чи зміни.

Як вбачається з матеріалів справи, додаткові пояснення Вишнівської сільської ради надійшли до суду апеляційної інстанції, після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Статтею 118 ГПК України унормовано, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

З огляду на те, що Вишнівська сільська рада подала вищевказані додаткові пояснення у справі, що за своєю суттю є доповненням апеляційної скарги, поза межами строку на апеляційне оскарження, без заяви про поновлення пропущеного процесуального строку, суд апеляційної інстанції не враховує такі доповнення до апеляційної скарги.

З приводу решти доводів учасників справи, викладених у їх письмових документах, колегія суддів звертає увагу, що такі аргументи були почуті, враховані судом апеляційної інстанції, натомість постанова суду апеляційної інстанції є вмотивованою, і судом апеляційної інстанції зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає нормам статті 236 ГПК України та практиці Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України", "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що має місце недоведеність обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також неправильне застосуванням норм матеріального права, внаслідок чого суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову, тому рішення суду підлягає скасуванню відповідно до п. п. 2, 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України.

У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги судові витрати на оплату судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на Волинську обласну прокуратуру у відповідності до статті 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Вишнівської сільської ради задоволити.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 27.02.2024 у справі № 903/1332/23 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

3. Стягнути з Волинської обласної прокуратури (43025, Волинська область, місто Луцьк, вул. Винниченка, 15, ЄДРПОУ 02909915) на користь Вишнівської сільської ради Ковельського району (44351, Волинська область, Ковельський р-н, с. Вишнів, вул. Незалежності, 80А, код ЄДРПОУ 04333164) 8 052 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Господарському суду Волинської області видати судовий наказ.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

6. Справу повернути до Господарського суду Волинської області.

Повний тест постанови складено 04 листопада 2024

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Гудак А.В.

СудПівнічно-західний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення16.10.2024
Оприлюднено05.11.2024
Номер документу122758944
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку

Судовий реєстр по справі —903/1332/23

Ухвала від 16.12.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Багай Н.О.

Ухвала від 27.11.2024

Господарське

Господарський суд Волинської області

Дем'як Валентина Миколаївна

Постанова від 16.10.2024

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Олексюк Г.Є.

Ухвала від 07.10.2024

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Олексюк Г.Є.

Ухвала від 18.09.2024

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Олексюк Г.Є.

Ухвала від 24.07.2024

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Олексюк Г.Є.

Ухвала від 30.05.2024

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Олексюк Г.Є.

Ухвала від 29.05.2024

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Олексюк Г.Є.

Ухвала від 23.05.2024

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Олексюк Г.Є.

Ухвала від 24.04.2024

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Олексюк Г.Є.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні