Постанова

від 31.10.2024 по справі 917/300/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 року м. Харків Справа №917/300/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.,

за участю секретаря судового засідання Погребняк А.М.,

за участю представників:

Прокуратури Харківської області Хряк О.О.,

позивача не з`явився;

першого відповідача (в режимі відеоконференції) Ігнатенко С.Ю., свідоцтво ПТ№3392, довіреність №139 від 14.09.2023 року;

другого відповідача не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтаваенергозбут» (вх.№2158П/1) на рішення Господарського суду Полтавської області від 15.08.2024 року у справі №917/300/24,

за позовом Керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області, 37500, Полтавська обл., м. Лубни, вул. Старо-Троїцька, 13, код ЄДРПОУ 02910060,

в інтересах держави в особі Територіальної громади міста Лубни в особі Лубенської міської ради Полтавської області, 37500, Полтавська обл., м. Лубни, вул. Ярослава Мудрого, 33 код ЄДРПОУ 21053182,

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтаваенергозбут», 36022, м.Полтава, вул. Панянки, 65Б, код ЄДРПОУ 42223804,

2. Комунального підприємства «Лубенська лікарня інтенсивного лікування» Лубенської міської ради,37500, м.Лубни, вул.П`ятикопа, 26, Лубенський р-н, код ЄДРПОУ 01999388,

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення грошових коштів,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2024 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Територіальної громади міста Лубни в особі Лубенської міської ради Полтавської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтаваенергозбут» про визнання недійсними додаткових угод №1 від 10.03.2021 року, №2 від 31.08.2021 року, №3 від 01.11.2021 року, №5 від 29.11.2021 року та №6 від 30.11.2021 року до договору про постачання електричної енергії споживачу №39 від 15.01.2021 року, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю «Полтаваенергозбут» та Комунальним підприємством «Лубенська лікарня інтенсивного лікування» Лубенської міської ради, та стягнення надміру сплачених грошових коштів в сумі 495281,23 грн.

У подальшому від прокуратури надійшла заява про зміну підстав позову, яка була прийнята судом першої інстанції до розгляду.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 15.08.2024 року у справі №917/300/24 (повний текст складено 28.08.2024 року, суддя Мацко О.С.) позов задоволено.

Визнано недійсними додаткову угоду №1 від 10.03.2021 року, додаткову угоду №2 від 31.08.2021 року, додаткову угоду №3 від 01.11.2021 року, додаткову угоду №5 від 29.11.2021 року та додаткову угоду №6 від 30.11.2021 року до договору №39 постачання електричної енергії від 15.01.2021 року, укладеного між КП «Лубенська лікарня інтенсивного лікування» Лубенської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Полтаваенергозбут».

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтаваенергозбут» (вул.Панянки, 65Б, м.Полтава, 36022, код ЄДРПОУ 42223804) на користь місцевого бюджету в особі Лубенської міської ради Полтавської області (37500, вул.Ярослава Мудрого,33, м.Лубни, Лубенський район, Полтавська обл., код ЄДРПОУ 21053182) грошові кошти в сумі 495281,23 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтаваенергозбут» (вул.Панянки, 65Б, м. Полтава, 36022, код ЄДРПОУ 42223804) на користь Полтавської обласної прокуратури (вул. 1100-річчя Полтави, 7, м. Полтава, код ЄДРПОУ 02910060), рахунок UА118201720343130001000006160 ДКСУ м. Київ, МФО 820172 14999,22 грн витрат по сплаті судового збору.

Стягнуто з Комунального підприємства «Лубенська лікарня інтенсивного лікування» Лубенської міської ради Полтавської області (37500, м. Лубни, вул. П`ятикопа, 26, 01999386) на користь Полтавської обласної прокуратури (вул. 1100-річчя Полтави, 7, м.Полтава, код ЄДРПОУ 02910060), рахунок UА118201720343130001000006160 ДКСУ м.Київ, МФО 820172 - 7570,00 грн судового збору.

Перший відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення Господарського суду Полтавської області від 15.08.2024 року скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що:

- прокурор безпідставно звернувся з даним позовом в інтересах держави в особі територіальної громади м. Лубни в особі Лубенської міської ради Полтавської області;

- при винесенні оскаржуваного рішення, судом належним чином не досліджено, що пунктом 5.1. договору визначено, що вартість цього договору та ціна за одиницю товару може змінюватися у випадках передбачених ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі»;

- за позицією Мінекономрозвитку та аналізуючи п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», вбачається, що законодавством не встановлено обмеження щодо кількості змін, які можна вносити до істотних умов договору про закупівлю, а тому підвищення ціни за товар до 10% пропорційно збільшенню ринкової ціни шляхом укладання кількох додаткових угод без обмеження підсумкового, кінцевого відсотку підвищення ціна за весь період дії договору є правомірним. Судова практика в частині кількості внесення таких змін була неоднозначною та постійного змінювалася. У той час, відповідно до правової позиції Верховного Суду, що викладена у постанові від 05.04.2023 року у справі №470/17618/21, суд фактично дійшов висновку про можливість внесення необмеженої кількості раз змін до договору про закупівлю електричної енергії;

- надані довідки ТПП та дані з АТ «Оператор ринку» підтверджують факт коливання (зростання) ціни електричної енергії після укладення договору, а тому збільшення ціни електричної енергії по договору, шляхом укладення додаткових угод відповідає умовам договору та п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» і підстави для визнання їх недійсними відсутні;

- суд першої інстанції не звернув увагу та взагалі не надав оцінку аргументам першого відповідача, що оплата електричної енергії здійснювалися не лише за рахунок місцевого бюджету, а й коштами від господарської діяльності лікарні. Так, за період липень 2021 року оплата електричної енергії здійснена не коштами місцевого бюджету (загальний фонд), що підтверджується платіжною інструкцію №1096 від 12.08.2021 року, а тому інтереси держави не порушено, у зв`язку з чим відсутні підстави про стягнення сплачених коштів за вказаний період на користь місцевого бюджету. Отже, суд першої інстанції помилково стягнув сплачені кошти по договору за період липень 2021 року на користь місцевого бюджету, оскільки ці кошти є власними коштами лікарні.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.09.2024 року відкрито апеляційне провадження за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтаваенергозбут» на рішення Господарського суду Полтавської області від 15.08.2024 року у справі №917/300/24. Встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду відзиви на апеляційну скаргу, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі; справу призначено до розгляду в судове засідання і роз`яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв`язку. Витребувано з Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/300/24.

Вказана ухвала була направлена учасникам справи до електронного кабінету користувача у підсистемі електронний суд і доставлена їм 01.10.2024 року.

11.10.2024 року матеріали справи №917/300/24 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.10.2024 року у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Гетьмана Р.А., для розгляду справи сформовано новий склад суду, а саме: головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.

Представник позивача та представник другого відповідача у судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

В ухвалі від 30.09.2024 року суд доводив до відома учасників справи, що нез`явлення у судове засідання апеляційної інстанції (особисто чи представників) належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, а також відсутність відповідного клопотання, не тягне за собою відкладення розгляду справи на іншу дату, а також не перешкоджає розгляду справи по суті.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за відсутності представників позивача та другого відповідача.

У судовому засіданні 31.10.2024 року представник першого відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги і наполягав на її задоволенні. Представник прокуратури письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав, однак у судовому засіданні пояснив, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення норм права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

За результатами проведення процедури відкритих торгів щодо закупівлі товару за кодом 09310000-5 електрична енергія між КП «Лубенська лікарня інтенсивного лікування» Лубенської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Полтаваенергозбут» (далі постачальник, перший відповідач у справі) був укладений договір від 15.01.2021 року №39 (далі - договір) на постачання електричної енергії.

Відповідно до пункту 5.2 договору загальна вартість договору становила 3027500,00 грн з ПДВ, у т.ч. місцевий бюджет (загальний фонд) 2450000,00 грн з ПДВ, за рахунок відновлених витрат орендарями та надходжень від платних медичних послуг 577500,00 грн з ПДВ. Вартість цього договору та ціна за одиницю товару може змінюватися у випадках, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі». Спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції.

Відповідно до пункту 13.1 строк дії договору зазначений в комерційній пропозиції, яку обрав споживач; договір набирає чинності з моменту погодження (акцептування) споживачем заяви-приєднання, яка є додатком №1 до цього договору, та сплаченого рахунку (квитанції) постачальника. Договір поширюється на правовідносини з 01.01.2021 року.

Згідно Комерційної пропозиції (додаток №2 до договору) за результатами закупівлі граничний розмір тарифу за фактично спожиту електричну енергію становить 2,91666 грн без урахування ПДВ та 3,50 грн з ПДВ.

У рамках договору від 15.01.2021 року №39 були укладені додаткові угоди на збільшення ціни:

- додаткова угода №1 від 10.03.2021 року;

- додаткова угода №2 від 31.08.2021 року;

- додаткова угода №3 від 01.11.2021 року;

- додаткова угода №5 від 29.11.2021 року;

- додаткова угода №6 від 30.11.2021 року;

- додаткова угода №7 від 23.11.2021 року;

Крім того, додатковою угодою №4 від 26.11.2021 року доповнено п.5.1 договору третім, четвертим та п`ятим абзацами, згідно яких ціна за 1 кВт/год електричної енергії може бути змінена будь-якого числа місяця, що буде відображено у додатковій угоді до договору за згодою сторін.

Додатковою угодою № 1, яку укладено на підставі п.2 ч.5 ст.41 Закону України «По публічні закупівлі» та інформації Полтавської ТПП від 12.03.2021 року, ціну на електричну енергію підвищено до 3,849828 грн за 1 квт/год та зменшено її обсяг до 786398 кВт/год.

Додатковою угодою №2 від 31.08.2021 року, укладеною на підставі листа ТОВ «Потаваенергозбут» №02-10-3/8518 від 25.08.2021 року та довідки Торгово-промислової палати №24.14-05/493 від 12.08.2021 року, підвищено ціну до 4,234618 грн з ПДВ та зменшено її обсяг до 754245 кВт/год.

Додатковою угодою №3 від 01.11.2021 року, укладеною на підставі листа Полтавської ТПП №24.14-05/699 від 27.10.2021 року про динаміку зростання ціни на ринку протягом 1 декади жовтня 2021 року та 2 декади жовтня 2021 року, підвищено ціну до 4,65787 грн з ПДВ за 1 кВт/год та зменшено її обсяг до 732104 кВт/год.

Додатковою угодою №5 від 29.11.2021 року підвищено ціну до 5,12320 грн з ПДВ та зменшено її обсяг до 718370 кВт/год (угоду укладено на підставі листа ТОВ «Полтаваенергозбут» №02-10-3/13102, №02-10-3/13103 від 26.11.2021 року).

Додатковою угодою №6 від 30.11.2021 року підвищено ціну на електроенергію до 5,63501 грн з ПДВ та зменшено обсяг електроенергії до 705884 кВт/год.

Звертаючись до суду з позовом у даній справі прокурор зазначав, що додаткові угоди № 1, 2, 3, 5, 6 до договору про постачання електричної енергії споживачу №39 від 15.01.2021 року, укладені в порушення вимог чинного законодавства України про публічні закупівлі, зокрема, положень п. 2 ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі». За вказаними додатковими угодами до договору було збільшено ціну електричної енергії і це є безпідставним та з урахуванням вимог чинного законодавства вказані додаткові угоди підлягають визнанню недійсними.

Окрім того, прокурор вказував, що в результаті укладення недійсних додаткових угод державі заподіяна шкода у вигляді надмірно сплачених грошових коштів в сумі 495281,23грн.

Такі обставини, на думку прокурора, свідчать про порушення прав та охоронюваних законом інтересів держави і є підставою для їх захисту в судовому порядку, що і стало підставою для звернення до суду з позовом у даній справі.

Досліджуючи питання наявності підстав представництва органами прокуратури інтересів держави, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 3 статті 131-1 Конституції України визначено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійснені програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності - державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 25.04.2018 року у справі №806/1000/17 «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація поняття «інтереси держави» особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. «Державний інтерес» у спірних правовідносинах полягає, перш за все, у законності використання органами державної влади бюджетних коштів для придбання товарів, робіт і послуг та іншої допомоги з метою забезпечення нагальних потреб в умовах воєнного стану, зокрема, забезпечення ефективного, своєчасного виконання правочинів, укладених з метою належного функціонування держави.

Так, другий відповідач КП «Лубенська лікарня інтенсивного лікування» - є комунальним підприємством; засновником, власником та органом управління майном підприємства є територіальна громада міста Лубни в особі Лубенської міської ради Полтавської області.

За приписами ч.1 ст. 17 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.3 ст. 140 Конституції України, ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно зі ст. 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, управляють майном, що є в комунальній власності.

У ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» наведено визначення поняття права комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Частиною 1 ст. 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Згідно з ч.1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ч.3, 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування», матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад і саме відповідні ради здійснюють права суб`єкта. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 8 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів.

Відповідно до ст. 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування» орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцеві самоврядування.

Крім того, відповідно до п. 2.4 нНаказу МФУ №372 від 02.04.2014 року «Щодо зарахування видатків минулих періодів до відповідного бюджету», повернення дебіторської заборгованості за минулі періоди здійснюється шляхом перерахунку коштів у доходи загального фонду відповідного бюджету. З урахуванням чого належним та остаточним призначенням для зарахування грошових коштів, повернутих за результатами розгляду позовної заяви, є місцевий бюджет.

Оскільки засновником Комунального закладу та власником його майна є Лубенська міська рада, яка фінансує і контролює діяльність цього комунального закладу, суд дійшов висновку про те, що Рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, а тому є належним позивачем у цій справі. Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22.12.2022 року у справі №904/123/22, від 26.10.2022 року у справі №904/5558/20 (підпункти 5.50, 5.51) та від 21.12.2022 року у справі №904/8332/21 (пункт 33).

Лікувальний заклад у спірних правовідносинах діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником товару (електричної енергії) в обсязі та в межах видатків, що визначені Лубенською міською радою (розпорядником бюджетних коштів вищого рівня).

З урахуванням того, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців міста; завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності; неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади.

Відповідна правова позиція викладена в п. 54 постанови Верховного Суду від 09.08.2023 року у справі №924/1283/21.

Таким чином, у даному випадку Лубенсьська міська рада виступає уповноваженим органом та належним позивачем у справі як засновник закладу охорони здоров`я, яким допущено безпідставне перерахування коштів, виділених з бюджету, а також як орган, відповідальний за раціональне і цільове використання коштів місцевого бюджету, є належним стягувачем заборгованості до нього.

Листом Лубенської окружної прокуратури від 15.01.2024 року Лубенську міську раду Полтавської області повідомлено про порушення вимог чинного законодавства та необхідність вжиття заходів для відновлення законності в даній справі (в т.ч. заходи позовного характеру). Листом від 29.01.2024 року міська рада повідомила прокуратуру, що таких заходів не вживала.

Лубенською окружною прокуратурою було надіслано лист від 15.02.2024 року з повідомленням про подання відповідного позову до суду.

Отже, на виконання приписів частин 3 та 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України та ч. 3, 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор при поданні позовної заяви здійснив всі необхідні дії, обґрунтував неналежне, здійснення захисту інтересів держави в особі територіальної громади міста Лубни в особі Лубенської міської ради Полтавської області, яке не вжило заходів у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, про що повідомив позивача відповідним листом; зазначив, що використання бюджетних коштів з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу виконавчої влади, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави, яка згідно із ст. 6 Конституції України, здійснює свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України, чим обґрунтував порушення інтересів держави.

Враховуючи зазначене, суд зазначає, що прокурор навів достатні підстави для звернення з позовом до суду в інтересах держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Щодо суті позовних вимоги, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно з п.1 ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Згідно із ч.1 ст. 628, ст. 629 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1, ч.2, ч.3 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

За ч.2 статті 189 Господарського кодексу України ціна є істотною умовою господарського договору.

Згідно з ч.1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно із ч.3, ч.4 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч.1, ч.2 ст. 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

Відповідно до ч.4 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Згідно з п.2 ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10% пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

З системного тлумачення наведених норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі» вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 Цивільного кодексу України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 Цивільного кодексу України та п.2 ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета Закону України «Про публічні закупівлі», яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 року у справі №922/2321/22.

Крім того, відповідно до п.2 ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадку збільшення ціни за одиницю товару у разі коливання ціни такого товару на ринку.

Під коливанням ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни природного газу на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період після укладання договорів і до внесення відповідних змін до нього.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, станом на момент підписання договору про постачання електричної енергії споживачу №39 від 15.01.2021 року сторони погодили всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за договором відповідно до вимог ч.3 ст. 180 Господарського кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі».

Згідно з умовами договору та комерційної пропозиції, постачальник взяв на себе зобов`язання поставити споживачу електричну енергію обсягом 865000 кВт/год загальною вартістю 3027500,00 грн.

Водночас згідно з оспорюваними додатковими угодами сторонами неодноразово було змінено істотні умови договору, а саме збільшено ціну на електричну енергію на 44% у кілька етапів шляхом укладання додаткових угод. При цьому зменшення кількості поставленої електроенергії наразі не відіграє істотне значення.

В контексті спірних правовідносин, судова колегія враховує правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 року у справі №922/2321/22 щодо застосування п.2 ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», в якій суд вказав, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 Цивільного кодексу України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 Цивільного кодексу України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Пунктом 5.1 договору сторони погодили, що вартість договору та ціна за одиницю товару може змінюватись у випадках передбачених у ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Необхідність укладення додаткових угод до договору обґрунтовано відповідачем - збільшенням ціни товару (електричної енергії). На підтвердження підстав для укладення додаткових угод для збільшення ціни за одиницю товару перший відповідач посилається, зокрема, на довідки Полтавської торгово-промислової палати та дані з сайту АТ «Оператор ринку».

Судова колегія зазначає, що коливання ціни товару на ринку передбачає динаміку ціни товару у бік збільшення за період з моменту укладення договору та до моменту виникнення необхідності у внесенні відповідних змін, зумовлених таким коливанням. Тобто, повинно бути доведено наявність коливання ціни у бік підвищення на ринку за період з дати укладення основного договору до дати укладення додаткових угод.

Висновки щодо неправомірності використання для змін істотних умов договору закупівлі довідок із відсутністю відомостей щодо динаміки ціни на предмет закупівлі, відсутністю аналізу вартості товару на конкретну дату у порівнянні з попередніми періодами дати укладання договору дійшов Верховний Суд у постанові від 15.06.2022 року у справі №924/674/21, у постанові від 22.06.2022 року у справі №917/1062/21.

Крім того, при зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну, постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Виключно коливання цін на ринку не може бути беззаперечною підставою для автоматичного перегляду (збільшення) погодженої сторонами ціни за одиницю товару.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 11.05.2023 року у справі №910/17520/21.

Згідно з частиною 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції, чинній станом на момент укладення оспорюваної додаткової угоди №1) істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: 1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; 2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії; 3) покращення якості предмета закупівлі, за умови що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю; 4) продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю; 5) погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг), у тому числі у разі коливання ціни товару на ринку; 6) зміни ціни в договорі про закупівлю у зв`язку зі зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування; 7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни; 8) зміни умов у зв`язку із застосуванням положень частини шостої цієї статті. У зв`язку з необхідністю забезпечення потреб оборони під час дії правового режиму воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях можуть бути змінені істотні умови договору про закупівлю (після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі) замовником за яким є суб`єкт, визначений у частині першій статті 2 Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", а саме: обсяг закупівлі, сума договору, строк дії договору та виконання зобов`язань щодо передання товару, виконання робіт, надання послуг.

Згідно з частиною 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції, чинній станом на момент укладення оспорюваних додаткових угод №2, №3, №5, №6) істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: 1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; 2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії; 3) покращення якості предмета закупівлі, за умови що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю; 4) продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю; 5) погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг), у тому числі у разі коливання ціни товару на ринку; 6) зміни ціни в договорі про закупівлю у зв`язку зі зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування; 7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни; 8) зміни умов у зв`язку із застосуванням положень частини шостої цієї статті. У зв`язку з необхідністю забезпечення потреб оборони під час дії правового режиму воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях можуть бути змінені істотні умови договору про закупівлю (після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі) замовником, визначеним у Законі України «Про оборонні закупівлі», а саме: обсяг закупівлі, сума договору, строк дії договору та виконання зобов`язань щодо передання товару, виконання робіт, надання послуг.

Таким чином, Закон України «Про публічні закупівлі» встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених частиною 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», зокрема, за пунктом 2 частини 5 наведеної норми - у випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару.

Абзацом 2 частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

В пункті 90 постанови Великої Палати Верховного суду від 24.01.2024 року у справі №922/2321/22 викладено правову позицію, що у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто, під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 Цивільного кодексу України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Проте, з аналізу додаткових угод слідує, що ціна за укладеним між сторонами договором №39 у відсотковому значенні збільшилась на 44%.

За таких обставин, збільшення ціни електричної енергії у додаткових угодах №1, 2, 3, 5, 6 по відношенню до погодженої в договорі №39 ціни здійснено з порушенням статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», зокрема пункту 2 частини 5 статті 41 цього Закону, яким встановлена не лише вимога пропорційного збільшення ціни за одиницю товару по відношенню до збільшення ціни товару на ринку, а й 10-відсоткове обмеження такого збільшення.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що сторони не могли не розуміти особливості функціонування ринку електричної енергії; враховуючи діяльність відповідача, на момент підписання основного договору відповідач не міг не знати про ціни, які склалися на ринку на електричну енергію, постачання якої він мав намір здійснювати, та гарантував її поставку замовнику за цінами відповідно до договору.

Відповідно до ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України визнання правочину недійсним є способом захисту цивільних прав та інтересів. Частина 2 статті 20 Господарського кодексу України серед способів захисту визначає визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Згідно ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

В той же час, ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності) згідно з ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або частково.

Враховуючи те, що додаткові угоди №1, 2, 3, 5, 6 до договору укладено з порушенням вимог п.2 ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», то відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України, вказані додаткові угоди підлягають визнанню недійсними.

Щодо стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів у розмірі 495281,23 грн судова колегія зазначає таке.

Відповідно до вимог ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За приписами ч.1 ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з п.1 ч.3 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.01.2024 року у справі №922/2321/22, за подібних обставин, дійшла висновку, що кошти одержані відповідачем безпідставно, оскільки підстава внаслідок визнання додаткових угод недійсними відпала, тому останній зобов`язаний їх повернути в силу статей 216, 1212 Цивільного кодексу України .

Недійсність спірних додаткових угод означає, що зобов`язання сторін регулюються виключно договором, тобто і поставка електроенергії, і її оплата мають здійснюватися сторонами відповідно до умов саме первісної редакції договору.

Наведена правова позиція узгоджується з сталою та послідовною практикою Великої Палати Верховного Суду в постанові від 24.01.2024 року у справі №922/2321/22, Верховного Суду в постановах від 13.04.2023 року у справі №908/653/22, від 16.02.2023 року у справі №903/366/22, від 16.02.2023 року у справі №903/383/22, від 07.02.2023 року у справі №927/188/22.

Відповідно до умов договору перший відповідач повинен був поставити 865000 кВт.год електричної енергії за ціною 2,91666 грн. за 1 кВт/год без ПДВ, з ПДВ 2,50 за 1 кВт/год.

Аналізом актів прийому-передачі поставленої електроенергії та платіжних доручень про сплату за неї встановлено, що з урахуванням недійсності додаткових угод має місце переплата у розмірі 495281,23 грн. Вказана сума є різницею між сумою коштів, які фактично перераховано позивачем за електроенергію, визначеній з урахуванням додаткових угод, та сумою за електроенергію по ціні відповідно до договору без урахування спірних додаткових угод.

Таким чином, грошові кошти в сумі 495281,23 грн є такими, що були безпідставно одержані першим відповідачем, підстава їх набуття відпала, а тому першим відповідач зобов`язаний повернути їх, що відповідає приписам статей 216, 1212 Цивільного кодексу України.

Щодо посилань, що оплата електричної енергії здійснювалися не лише за рахунок місцевого бюджету, а й коштами від господарської діяльності лікарні, то слід відзначити, що у такому випадку другий відповідач не обмежений у праві звернутися до розпорядника коштів місцевого бюджету з вимогою про повернення таких коштів. Наразі не доведено апелянтом, що кошти у загальному розмірі 495281,23 грн є коштами саме лікарні.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом всупереч приписів ст. 73 та ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження своєї позиції по справі.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів та вчинені при довільному тлумаченні наявних між сторонами правовідносин та судової практики, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтаваенергозбут» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Полтавської області від 15.08.2024 року у справі №917/300/24, яке відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, має бути залишене без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтаваенергозбут» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 15.08.2024 року у справі №917/300/24 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 04.11.2024 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя В.В. Россолов

Суддя О.І. Склярук