Рішення

від 31.10.2024 по справі 904/7961/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.10.2024м. ДніпроСправа № 904/7961/15 (904/4533/23)

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Примака С.А.,

за участю секретаря судового засідання Скорик Н.О.

та представників:

від позивача: Сибаль А.М.

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рижкофф" (49000, місто Дніпро, вулиця 152-ї дивізії, будинок 3; ідентифікаційний код 33972597)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Вавілон" (49040, місто Дніпро, вулиця Тополина, будинок 6А; ідентифікаційний код 32010905)

про стягнення заборгованості за договором поставки №4007 від 01.11.2008 та №б/н від 01.12.2008 у загальному розмірі 180 000,00 грн.

в межах розгляду справи №904/7961/15

за заявою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (місто Дніпро)

до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Рижкофф" (місто Дніпро)

про визнання банкрутом

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Рижкофф" (далі - позивач), звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вавілон" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за договором поставки №4007 від 01.11.2008 та №б/н від 01.12.2008 у загальному розмірі 180 000,00 грн.

Ухвалою господарського суду від 16.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 14.11.2023.

До господарського суду 13.11.2023 від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання про витребування доказів (вх. суду №57782/23 від 13.11.2023).

Ухвалою господарського суду від 14.11.2023 відкладено підготовче засідання на 14.12.2023, а також задоволено клопотання позивача про витребування доказів (вх. суду №57782/23 від 13.11.2023).

Ухвалою господарського суду від 14.12.2023 відкладено підготовче засідання на 06.02.2024.

Ухвалою господарського суду від 06.02.2024 відкладено підготовче засідання на 05.03.2024.

Ухвалою господарського суду від 05.03.2024 відкладено підготовче засідання на 26.03.2024.

Ухвалою господарського суду від 26.03.2024 відкладено підготовче засідання на 23.04.2024.

До господарського суду 23.04.2024 від позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Рижкофф" за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання (вх. суду №20113/24 від 23.04.2024), відповідно до якого він просить суд закрити підготовче засідання та призначити справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою господарського суду від 23.04.2024 відкладено підготовче засідання на 23.05.2024.

Ухвалою господарського суду від 23.05.2024 відкладено підготовче засідання на 20.06.2024.

Ухвалою господарського суду від 20.06.2024 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті. Постановлено розпочати розгляд справи по суті у загальному позовному провадженні, з призначенням судового засідання на 16.07.2024.

Ухвалою господарського суду від 16.07.2024 відкладено розгляд справи по суті в межах розумного строку на 24.09.2024.

Ухвалою господарського суду від 24.09.2024 відкладено розгляд справи по суті в межах розумного строку на 31.10.2024.

У судове засідання 31.10.2024 з`явився повноважний представник позивача. Повноважний представник відповідача у вказане судове засідання не з`явився.

Господарський суд зазначає, що відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Вавілон" не скористалося своїм правом та не забезпечило явку повноважного представника у вказане судове засідання. Жодних заяв та клопотань до господарського суду не було подано. Причини неявки відповідача суду невідомо.

При цьому господарський суд зазначає, що поштова кореспонденція, надіслана на юридичну адресу відповідача зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулася на адресу суду з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 "Адресат відсутній за вказаною адресою".

Стосовно вказаного, а також з приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою, фізичною особою - підприємцем документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою та фізичною особою - підприємцем для забезпечення комунікації та зв`язку із ними зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.

Слід також відзначити, що місцезнаходження юридичної особи при здійсненні державної реєстрації, відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" вноситься до відомостей про цю юридичну особу. За змістом частини 4 статті 17 вказаного Закону, державній реєстрації підлягають зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться у Єдиному державному реєстрі, тобто і зміна місцезнаходження, про що юридична особа має звернутись із відповідною заявою. Не вживши заходів для внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про зміну свого місцезнаходження (в разі такої зміни), юридична особа повинна передбачати або свідомо допускати можливість настання певних негативних ризиків (зокрема щодо неотримання поштової кореспонденції).

Відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49040, місто Дніпро, вулиця Тополина, будинок 6А на яку і була направлена кореспонденція суду для відповідача.

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Як зазначено вище, поштову кореспонденцію господарського суду направлену на адресу відповідача з відповідними ухвалами суду, було повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 "Адресат відсутній за вказаною адресою".

При цьому, відповідно до частин 6, 7 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.

Отже, в розумінні частини 3 статті 120 та частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом; ухвала господарського суду від 24.09.2024 вважається врученими відповідачу у паперовому вигляді.

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу, фізичну особу - підприємця.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10.10.2023 № 1071) (далі - Правила), які визначають порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку та регулюють відносини між ними.

Відповідно до пункту 76 Правил для отримання поштових відправлень користувачі послуг поштового зв`язку повинні забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил.

Згідно з пунктом 78 Правил поштові відправлення, адресовані юридичним особам, можуть видаватися їх представникам, уповноваженим в установленому законодавством порядку на одержання поштових відправлень.

Відповідно до пунктів 82, 83 Правил рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з адресатом (одержувачем). У разі відсутності адресата (одержувача), будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв`язку адресат (одержувач) не з`явився для одержання рекомендованого (реєстрованого) листа з позначкою "Судова повістка", працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за зазначеною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду. Рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання поштових відправлень, під розпис. У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за зазначеною адресою", яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду.

Враховуючи все вищевикладене, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу, фізичну особу - підприємця.

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

В даному випадку господарським судом здійснені всі можливі заходи задля повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом.

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема, ухвалу господарського суду від 24.09.2024 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/117305533) надіслано судом 28.02.2024, зареєстровано в реєстрі 29.02.2024 та оприлюднено 01.03.2024, тобто завчасно; отже у відповідача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, а також поданими у ній заявами по суті справи, а також реальна можливість отримання такої інформації також із вказаного відкритого джерела (у Єдиному державному реєстрі судових рішень).

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Слід наголосити, що з метою належного повідомлення учасників справи, ухвала господарського суду від 24.09.2024 у справі №904/7961/15 (904/4533/23) направлялася засновнику Товариства з обмеженою відповідальністю "Вавілон" - Дмитру Мицулеску (Молдова, місто Каушани, вулиця Штефан Чел Маре, будинок 9).

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись за рахунок порушення права позивача на розумність строків розгляду справи судом (на своєчасне вирішення спору судом), що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Беручи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду, не скористався правом на подачу до суду відзиву на позовну заяву, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Слід відзначити, що розгляд даної справи по суті розпочався 23.11.20212, отже станом на сьогоднішній день, у даному випадку судому було надано сторонам максимально можливий строк для висловлення їх правових позицій та подання доказів по справі.

Крім того, суд зазначає, що з метою надання відповідачу можливості скористатися процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України, та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності, ухвалами господарського суду судові засідання у справі неодноразово відкладалися.

З огляду на викладене, неодноразове відкладення розгляду справи у зв`язку із не з`явленням в судове засідання представників учасників справи, а також те, що неявка представників учасників справи не перешкоджає розгляду даної справи, господарський суд вважає за можливе розглянути справу по суті у відсутності представників інших учасників справи.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи, заслухано пояснення повноважного представника позивача.

У судовому засіданні 31.10.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Господарський суд, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору поставки, факту поставки, загальної вартості поставленого товару, настання строку його оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлено позовні вимоги до відповідача на суму у загальному розмірі 180 000,00 грн за договорами поставки №4007 від 01.11.2008 та №б/н від 01.12.2008.

Вказані вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем умов договору поставки товару, в частині повної та своєчасної поставки оплаченого товару.

Для підтвердження своїх позовних вимог, позивач звертався до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів, а саме вказаних договорів у відповідача, яке 14.11.2023 було задоволено господарським судом, про що постановлено відповідну ухвалу.

Відповідно до положень частин першої, третьої, четвертої та п`ятої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно з положеннями статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Нормами частин 1, 2 статті 91 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.

Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина 6 статті 91 Господарського процесуального кодексу України).

Нормами частин першої та третьої статті 74 ГПК України визначено обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до приписів статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України).

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 Господарського процесуального кодексу України).

Зміст цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17.

Зазначений підхід узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Так, ухвалами господарського суду від 14.11.2023, 06.02.2024, 05.03.2024, 26.03.2024, 23.04.2024 23.05.2024 у справі №904/7961/15 (904/4533/23) було неоднаразово витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "Вавілон" копії укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова група "Рейнфорд" та Публічним акціонерним товариством "Вавілон" договорів поставки №4007 від 01.11.2008 та №б/н від 01.12.2008, а також (за наявності) усіх змін та доповнень до договорів, а також неоднаразово зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Вавілон" надати до господарського суду: копії укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова група "Рейнфорд" та Публічним акціонерним товариством "Вавілон" договорів поставки №4007 від 01.11.2008 та №б/н від 01.12.2008, а також (за наявності) усіх змін та доповнень до договорів. При цьому, вказані ухвали суду відповідачем виконані не були, витребуваних документів до суду не подано.

На підтвердження своїх позовних вимог позивачем долучено ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2024 у справі №804/112/13-а, відповідно до якої вбачається що вказаним судом здійснено посилання на договори, що є предметом розгляду у даній справі. Разом з тим, як вбачається з вказаної ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2024 у справі №804/112/13-а, даним судом не було досліджено договорів поставки №4007 від 01.11.2008 та №б/н від 01.12.2008 укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рейнфорд" та Публічним акціонерним товариством "Вавілон".

Господарський суд зазначає, що без дослідження оригіналів договорів №4007 від 01.11.2008 та №б/н від 01.12.2008 (у тому числі їх копій) укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова група "Рейнфорд" та Публічним акціонерним товариством "Вавілон", суд не має можливості встановити факт укладення вказаних договорів та істотні умови вказаних договорів, так як сторонами по справі, до суду не були подані оригінали вищевказаних договорів, для огляду в судовому засіданні, а також той факт, що в матеріалах справи відсутні навіть копії даних договорів, що оскаржують ся позивачем та є предметом розгляду даної справи.

З наведеного вбачається, що належних письмових доказів на підтвердження позовних вимог, сторонами по справі не надано.

У постановах Верховного Суду від 17.07.2018 року у справі №915/1145/17, від 18.06.2019 у справі №920/330/18 та від 07.08.2019 у справі №925/2151/14, викладені правові позиції стосовно необхідності дослідження судом оригіналів документів, які поставлені під сумнів учасником справи.

Відповідно до частин 3 статті 13, частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Таким чином, в матеріалах справи відсутні належні, допустимі, достовірні й належним чином оформлені докази існування договорів №4007 від 01.11.2008 та №б/н від 01.12.2008 укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рейнфорд" та Публічним акціонерним товариством "Вавілон", на підставі яких позивач просить стягнути суму боргу.

За правилами частини другої статті 86 Господарського процесуального кодексу України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Також суд зазначає, що з метою повернення вказаних коштів, позивач звернувся до відповідача з відповідним повідомленням №1 від 07.02.2023, в порядку статті 530 Цивільного кодексу України.

Доказів отримання вказаного повідомлення відповідачем у суду відсутні, підтвердити або встановити факт отримання повідомленням №1 від 07.02.2023 відповідачем не є можливим, а отже обов`язок з повернення вказаних коштів у відповідача не виник.

Як зазначено вище, частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18). Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Таку правову позицію висловив і Верховний Суду у постанові від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20.

Як зазначалося, статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, як вказано вище, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Як вказано раніше, згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Позивач не довів належними та допустимими доказами свою правову позицію, останнім на надано засвідчених копій вищевказаних договорів, платіжних документів про перерахування коштів відповідачу відповідно до умов договору, не надано належних доказів невиконання відповідачем умов договору, у тому числі строки в які вказаний договір повинен бути виконаний.

Суд відхиляє аргументи позивача про те, ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014 у справі №804/112/13-а може слугувати преюдиційним доказом, оскільки у даному судовому рішенні зазначено лише про наявність вказаних договорів. При цьому, адміністративним судом не досліджено предмету вказаних договорів, строків та умов їх виконання.

У даній справі, що розглядається, таких підстав також не встановлено, відповідні докази в матеріалах відсутні, позивачем не доведені.

Відповідно до приписів статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Згідно із положеннями статей 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункті 3 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено, що його права, за захистом яких він звернувся до суду, порушено відповідачем, а тому в позові про стягнення з відповідача 1800 000,00 грн. слід відмовити.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Рижкофф" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вавілон" про стягнення заборгованості за договором поставки №4007 від 01.11.2008 та №б/н від 01.12.2008 у загальному розмірі 180 000,00 грн.

Судовий витрати пов`язані із розглядом справи у загальному розмірі 2 700,00 грн. відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Рижкофф".

Керуючись статтями 2, 3, 20, 46, 73 - 79, 86, 91, 129, 130, 191, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Рижкофф" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вавілон" про стягнення заборгованості за договором поставки №4007 від 01.11.2008 та №б/н від 01.12.2008 у загальному розмірі 180 000,00 грн. - відмовити у повному обсязі.

Судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 700,00 грн покласти на позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Рижкофф".

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано - 04.11.2024.

Суддя С.А. Примак