Рішення

від 31.10.2024 по справі 907/345/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 р. м. УжгородСправа № 907/345/24

Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,

за участю секретаря судового засідання Піпар А.Ю.

Розглянув матеріали справи

за позовом Берегівської окружної прокуратури, м. Берегове Закарпатської області в інтересах держави

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державного підприємства «Радгосп-завод «Виноградівський», м. Виноградів Закарпатської області

до відповідача 1 Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, м. Ужгород

до відповідача 2 Вилоцької селищної ради Берегівського району Закарпатської області, смт Вилок Берегівського району Закарпатської області

про визнання недійсними актів, скасування держреєстрації права власності та зобов`язання повернути земельну ділянку

За участю представників:

прокуратури Романюк Д.В., службове посвідчення від 01.03.2023 № 069365;

відповідачів не з`явилися;

третьої особи не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Берегівська окружна прокуратура діючи в інтересах держави звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області та Вилоцької селищної ради Берегівського району Закарпатської області в якій просить суд:

- визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області № 47-ОТГ від 16.12.2020 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну» в частині передачі із державної в комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 2121283900:07:001:0013, загальною площею 42,48 га;

- визнати недійсним рішення Вилоцької селищної ради № 42 від 12.02.2021 «Про прийняття в комунальну власність земель державної власності», в частині прийняття із державної в комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 2121283900:07:001:0013 передачі із державної в комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 2121283900:07:001:0013, загальною площею 42,48 га;

- скасувати державну реєстрацію права комунальної власності Вилоцької селищної ради на земельну ділянку за кадастровим номером 2121283900:07:001:0013 площею 42,48 га, що знаходиться за межами населеного пункту на території Вилоцької селищної ради, Берегівського району Закарпатської області;

- зобов`язати Вилоцьку селищну раду Берегівського району, Закарпатської області повернути земельну ділянку за кадастровим номером 2121283900:07:001:0013 площею 42,48 га у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області.

Позовні вимоги обґрунтовані прокурором тим, що рішення, щодо передання земельної ділянки державної форми власності у комунальну власність не відповідають нормам земельного законодавства.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/345/24 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 квітня 2024 року.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 08 квітня 2024 року позовну заяву залишено без руху та встановлено прокурору строк для усунення недоліків, виявлених судом.

Зважаючи на усунення прокурором недоліків позовної заяви в установленому порядку та строк суд, ухвалою від 01 травня 2024 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, постановив розглянути спір за правилами загального позовного провадження, залучив до участі у праві третю особу, встановив учасникам справи процесуальні строки для подання заяв по суті спору та призначив підготовче засідання на 23 травня 2024 року.

У підготовчому засіданні 23 травня 2024 року, за участю прокурора, суд, з метою надання всім учасникам справи рівного права на захист прав та інтересів, оголосив перерву до 12 червня 2024 року.

24 травня 2024 року за допомогою системи «Електронний суд» відповідач 1 подав до суду заяву від 23.05.2024 якою скерував відзив на позовну заяву №9-7-0.07-2585/2-24 від 22.05.2024 з долученими доказами надіслання вказаної заяви по суті спору іншим учасникам справи.

12 червня 2024 року через систему «Електронний суд» від відповідача 2 надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи (підготовчого засідання) та продовження строку проведення підготовчого провадження з метою надання можливості врегулювання спору в добровільному порядку.

У підготовчому засіданні 12 червня 2024 року, за участю прокурора, суд постановив протокольну ухвалу якою оголосив перерву в підготовчому засіданні до 17 липня 2024 року продовживши строк підготовчого провадження на тридцять днів.

16 липня 2024 року через систему «Електронний суд» від відповідача 2 надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи (підготовчого засідання) з метою надання можливості врегулювання спору в добровільному порядку.

У підготовчому засіданні 17 липня 2024 року, за участю прокурора, суд оголосив перерву до 11 вересня 2024 року.

10 вересня 2024 року від відповідача 2 через систему «Електронний суд» надійшла заява про визнання позову.

Під час підготовчого засідання 11 вересня 2024 року прокурор заявила усне клопотання про оголошення перерви в підготовчому засіданні задля забезпечення можливості мирного врегулювання спору. Зважаючи на задоволення клопотання прокурора, суд постановив прокольну ухвалу від 11 вересня 2024 року про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 03 жовтня 2024 року.

За наслідками проведеного у справі підготовчого провадження, з огляду на вирішення у підготовчому засіданні зазначених у частині 2 ст. 182 ГПК України питань, що підлягали з`ясуванню судом, ухвалою суду від 03.10.2024 постановлено підготовче провадження закрити та призначити судовий розгляд справи по суті на 31.10.2024 року.

В судовому засіданні 31.10.2024 прокурор позовні вимоги підтримав повністю, з визначених в позовній заяві підстав.

Представники відповідачів та третя особа в судове засідання 31.10.2024 не з`явилися, причини неявки суду не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи або оголошення перерви в судовому засіданні не заявили, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку шляхом надіслання ухвали від 03.10.2024 до електронних кабінетів учасників справи, що підтверджується довідками про доставку електронного листа від 07.10.2024 року.

При цьому, згідно з поданим відповідачем 1 відзивом на позов №9-7-0.7-2585/2-24 від 22.05.2024, - Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області просить суд розглянути справу у відсутності представника управління.

Згідно з ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Згідно приписів ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому відповідно до ст. 202 ГПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, з огляду на встановлений в ст. 195 ГПК України строк розгляду справи по суті та беручи до уваги ту обставину, що відповідно до ухвали суду від 03.10.2024 явка учасників справи в судовому засіданні не визнавалася обов`язковою, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників відповідачів та третьої особи за наявними в матеріалах справи доказами, яких достатньої для прийняття рішення у справі.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки поданих учасниками справи доказів.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Правова позиція прокурора.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області під час прийняття наказу від 16.12.2020 № 47-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну» в частині що стосується земельної ділянки з кадастровим номером 2121283900:07:001:0013, площею 42,48 га (п. 10 додатка 1 до наказу від 16.12.2020 № 47-ОТГ) вимог земельного законодавства, що спричинилися до передання в комунальну власність земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні Державного підприємства «Радгосп-завод «Виноградівський».

Таким чином, на думку прокурора, відповідачем 1 всупереч інтересам держави передано з державної в комунальну власність земельну ділянку за кадастровим номером 2121283900:07:001:0013, площею 42,48 га, яка перебувала у постійному користуванні державного підприємства - Державного підприємства «Радгосп-завод «Виноградівський», що є порушенням вимог ч. 2 ст. 117, підп. а) п. 24 розділу 10 Перехідні положення ЗК України, що стало підставою для звернення з позовом до Господарського суду з визначеними прокурором позовними вимогами: визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області № 47-ОТГ від 16.12.2020 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну» та рішення Вилоцької селищної ради № 42 від 12.02.2021 «Про прийняття в комунальну власність земель державної власності» в частині передачі із державної в комунальну власність (та її прийняття) земельної ділянки з кадастровим номером 2121283900:07:001:0013, загальною площею 42,48 га, скасування державної реєстрації права комунальної власності Вилоцької селищної ради на спірну земельну ділянку та зобов`язання орган місцевого самоврядування повернути в державну власність в особі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області земельну ділянку з кадастровим номером 2121283900:07:001:0013, загальною площею 42,48 га.

Заперечення (відзиви) відповідачів.

Відповідач 1 згідно з поданим суду відзивом на позов №9-7-0.7-2585/2-24 від 22.05.2024 визнає позовні вимоги прокурора в повному обсязі, зазначає, що після прийняття оспорюваного прокурором наказу від 16.12.2020 № 47-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну» відповідачем 1 було виявлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 2121283900:07:001:0013, площею 42,48 га перебуває в постійному користуванні Державного підприємства «Радгосп-завод «Виноградівський», а відтак, не могла бути передана з державної в комунальну власність відповідно до приписів ч. 2 ст. 117, підп. а) п. 24 розділу 10 Перехідні положення ЗК України.

Пояснює, що відповідачем 1 направлялися відповідачу 2 листи стосовно усунення порушень земельного законодавства та передачі спірної земельної ділянки назад в державну власність, які, однак, Вилоцькою селищною радою Берегівського району Закарпатської області в добровільному порядку виконані не були.

Відповідачем 2 не подано суду відзиву на позов відповідно до ст.ст. 165, 178 ГПК України. Позатим, відповідно до підписаної Вилоцьким селищним головою (керівником відповідача 2) заяви від 10.09.2024, - позовні вимоги прокурора органом місцевого самоврядування визнаються в повному обсязі.

Письмові пояснення.

Третьою особою не подано суду письмових пояснень відповідно до ст. 168 ГПК України.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

Розпорядженням голови Виноградівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 15.11.2013 за №346 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо проведення інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності на території Виноградівського району» затверджено технічні документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності на території, зокрема, Перехрестівської сільської ради Виноградівського району, площею 58,8516 га згідно з додатком, до якого включено земельні ділянки площею 16,3716 га з кадастровим номером 2121283900:07:001:0012 та площею 42,48 га з кадастровим номером 2121283900:07:001:0013.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-2100271942013 від 22.10.2013 підтверджується реєстрація в Державному земельному кадастрі земельної ділянки кадастровий номер 2121283900:07:001:0013, площею 42,48 га, категорія земель: землі сільськогосподарського призначення, що знаходиться за межами Перехрестівської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області у контурі №373.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 16.12.2020 № 47-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну» відповідно до ст.ст. 15-1, 117, 122, 148-1 Земельного кодексу України (надалі ЗК України) постановлено передати Вилоцькій селищній раді Берегівського району Закарпатської області у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, загальною площею 183,4605 га, які розташовані на території Вилоцької селищної та Перехрестівської сільської ради Виноградівського (Берегівського) району Закарпатської області згідно з додатком.

В додатку до наказу від 16.12.2020 № 47-ОТГ міститься перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які передаються в комунальну власність, серед яких міститься, в тому числі, і земельна ділянка за кадастровим номером 2121283900:07:001:0013, площею 42,48 га, цільове призначення: 16.00 Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), яка знаходиться за межами Перехрестівської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області у контурі №373 (п. 10 додатка до наказу від 16.12.2020 № 47-ОТГ).

Земельна ділянка за кадастровим номером 2121283900:07:001:0013, площею 42,48 га за Актом приймання-передачі від 16.12.2020 передана з державної в комунальну власність Вилоцької селищної ради Берегівського району Закарпатської області.

Рішенням Вилоцької селищної ради Берегівського району Закарпатської області від 12.02.2021 №42 прийнято в комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, загальною площею 183,4605 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Вилоцької селищної та Перехрестівської сільської ради Виноградівського (Берегівського) району Закарпатської області.

Право комунальної власності Вилоцької селищної ради Берегівського району Закарпатської області на земельну ділянку за кадастровим номером 2121283900:07:001:0013, площею 42,48 га 22 червня 2021 року зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором державним реєстратором Вишківської селищної ради Фізер В.В. відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25.06.2021, індексний номер 58957986 (номер відомостей про речове право 42690863).

Позатим, на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії І-3К №001375 від 23.01.1995, виданого Перехрестянською сільською Радою народних депутатів згідно з рішенням Перехрестянської сільської Ради народних депутатів від 17.12.1992 та зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею, радгоспу «Виноградівський» Виноградівського району Закарпатської області передано в постійне користування на території Перехрестянської сільської ради земельні ділянки площею 63,8 га для ведення сільського господарства.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 07.07.2022 за №2-ІЗ «Про проведення інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності» на підставі клопотання Державного підприємства «Радгосп-завод «Виноградівський» від 21.06.2022 №2 останньому надано дозвіл на проведення інвентаризації земель та земельних ділянок з урахуванням вимог державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою та розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають в постійному користуванні згідно з наданими радгоспу Державними актами на право постійного користування землею, в тому числі Державного акту серії І-3К №001375 від 23.01.1995 року.

Як вбачається з наданої прокурором Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель ДП «Радгосп-завод «Виноградівський», які перебувають в постійному користуванні на підставі Державного акту серії І-3К №001375 від 23.01.1995 року, розробленої Приватним підприємством «Закарпатський інститут землеустрою» та погодженої Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області (лист від 06.09.2022 за №19-7-0.3-2479/2-22), - в ході інвентаризації встановлено межі 1 земельної ділянки площею 4,2496 га та виявлено, що на території Перехрестівської сільської ради за матеріалами інвентаризації земель 2013 було внесено до Державного земельного кадастру відомості про 2 земельні ділянки, загальною площею 58,8516 га, в тому числі земельну ділянку площею 16,3716 га з кадастровим номером 2121283900:07:001:0012 та ділянку площею 42,48 га з кадастровим номером 2121283900:07:001:0013, які відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 16.12.2020 № 47-ОТГ передано в комунальну власність.

Листами Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 11.08.2022 за №28-7-0.31-1959/2-22 (на адресу ПП «Закарпатський інститут землеустрою»), від 02.08.2021 за №37-7-0.31-5780/2-21 та від 10.09.2021 за №27-7.0.31-5780/1/2-21 (на адресу Вилоцької селищної ради Берегівського району Закарпатської області) відповідач 1 зазначав про помилковість передання відповідачу 2 в комунальну власність земельної ділянки за кадастровим номером 2121283900:07:001:0013, площею 42,48 у зв`язку з встановленням після прийняття наказу від 16.12.2020 № 47-ОТГ факту перебування спірної земельної ділянки в постійному користуванні Державного підприємства «Радгосп-завод «Виноградівський» та просив Вилоцьку селищну раду Берегівського району Закарпатської області передати земельну ділянку кадастровий номер 2121283900:07:001:0013, площею 42,48 у державну власність в порядку ст. 117 ЗК України.

Наведені обставини слугували підставою звернення прокурора з даним позовом до суду, який, у зв`язку з неповернення органом місцевого самоврядування спірної земельної ділянки в державну власність та з огляду на протиправність її передачі в комунальну власність вважає, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області № 47-ОТГ від 16.12.2020 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну» та рішення Вилоцької селищної ради № 42 від 12.02.2021 «Про прийняття в комунальну власність земель державної власності» в частині передачі із державної в комунальну власність (та її прийняття) земельної ділянки з кадастровим номером 2121283900:07:001:0013, загальною площею 42,48 га підлягають визнанню недійсними (в частині, що стосуються спірної земельної ділянки), державна реєстрація права комунальної власності Вилоцької селищної ради на спірну земельну ділянку скасуванню, а орган місцевого самоврядування слід зобов`язати повернути в державну власність в особі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області земельну ділянку з кадастровим номером 2121283900:07:001:0013, загальною площею 42,48 га.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Виходячи з вимог п.п. 1, 2 ч. 1 ст. З Закону України «Про прокуратуру», діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 цього ж нормативно-правового акта, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.

Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення ч. 2 ст. 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Відтак, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає суду підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).

Реалізація такого обов`язку прокурором не пов`язана з настанням несприятливих правових наслідків для службових осіб уповноваженого органу, що не вчинив належних заходів щодо захисту інтересів держави, зокрема, у вигляді притягнення до кримінальної або дисциплінарної відповідальності.

Вказане узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у п. 5.6 постанови від 16.04.2019 у справі № Ђ10/3486/18, згідно з яким представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або не належним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

При визначенні позивача, який діє від імені держав України, прокурору слід керуватися в тому числі рішенням Конституційного Суду У ,раїни №3 рп/99 від 08.04.99 у справі №1-1/99, згідно з п. 5 якого поняття орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах, означає орган, на який державою покладено обов`язок по здійсненню конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованих на захист інтересів держави в суді.

Таким органом, відповідно до ст. ст. 6, 7, 13, 143 Конституції України може виступати орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому надані повноваження органу виконавчої влади.

При зверненні з даним позовом до суду прокурор зазначає, що відповідно до ст. 80 ЗК України, ст. ст. 2, 170, 326, 374 Цивільного кодексу України право власності на землі державної власності належить державі, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності, а згідно з ч. 4 ст.122 ЗК України, таким органами є центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи Головну управління Держгеокадастру у Закарпатській області.

При цьому, враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з володіння (власності) держави саме внаслідок порушення закону Держгеокадастром, який і реалізовував повноваження держави в спірних правовідносинах та є відповідачем за основною вимогою про визнання недійсним наказу Держгеокадастру № 47 ОТГ від 16.12.2020 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну», а тому не може бути визначений прокурором позивачем, оскільки чинним законодавством не допускається збіг в одній особі як позивача, так і відповідача.

Таким чином, з метою недопущення ситуації, коли інтереси держави залишаються не захищеними та виконуючи субсидіарну роль у представництві інтересів держави в суді, прокурором означений позов заявлено самостійно.

Згідно зі ст. ст. 5, 6 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. До повноважень вказаного органу віднесено державний контроль за додержанням органами державної влади, місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України.

Відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 15 від 14.01.2015, такими органами є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) та територіальні органи Держгеокадастру.

Згідно з означеним Положенням, Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області є територіальним органом Держгеокадастру та реалізує його повноваження на території Закарпатської області, а також одночасно наділене повноваженнями здійснення державного контролю (нагляду) за додержанням земельного законодавства.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що органом, уповноваженим державою здійснювати захист інтересів держави у сфері земельних відносин є Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області як розпорядник земель державної форми власності сільськогосподарського призначення, наказ якого щодо протиправного вибуття з державної власності спірної земельної ділянки оспорюється прокурором та який є відповідачем у даній справі, а відтак, з огляду на відсутність у Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області повноважень щодо звернення до суду з вимогою про скасування свого ж наказу, суд вважає, що прокурором правомірно подано цей позов самостійно, позаяк неможливість подання позову у зв`язку з порушенням інтересів держави у спірних правовідносинах компетентними органами, які покликані насамперед їх захищати створюватиме правову невизначеність та не може вважатися таким, що відповідає завданням та основним засадам господарського судочинства.

При цьому, відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 53 ГПК України У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Щодо спірних правовідносин.

Абзацом 1 статті 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 2 Земельного кодексу України (тут і надалі в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваних наказу відповідача 1 та рішення відповідача 2), земельні відносини це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Таким чином, земля як природний ресурс має особливий статус, і її використання у господарській діяльності врегульовано, в першу чергу, нормами земельного законодавства.

Частиною 2 статті 4 Земельного кодексу України визначено, що завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Правом постійного користування землею відповідно до ч. 1 ст. 92 ЗК України є право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Підстави припинення права постійного користування землею визначені в ст.ст. 141, 143 ЗК України, за якими такими є

- добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

- вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

- припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, крім перетворення державних підприємств у випадках, визначених статтею 120-1 цього Кодексу;

- використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

- використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

- систематична несплата земельного податку або орендної плати;

- набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

- використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини;

- передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії;

- припинення права користування надрами у разі закінчення встановленого спеціальним дозволом на користування надрами строку користування надрами (у разі передачі земельної ділянки державної, комунальної власності користувачу надр для здійснення діяльності з користування надрами);

- невиконання акціонерним товариством, товариством з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення державного підприємства, вимог, визначених статтею 120-1 цього Кодексу.

Крім того, примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі:

- використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

- неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені приписами органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель;

- конфіскації земельної ділянки;

- примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності;

- примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки;

- примусового звернення стягнень на право емфітевзису, суперфіцію за зобов`язаннями особи, яка використовує земельну ділянку на такому праві.

Матеріалами справи підтверджується надання Державному підприємству «Радгосп-завод «Виноградівський» на підставі Державного акту серії І-3К №001375 від 23.01.1995 в постійне користування земельної ділянки площею 63,8 га для ведення сільського господарства на території Перехрестянської сільської ради, та чинність (неприпинення) такого права постійного користування відповідно до приписів ст.ст. 141, 143 ЗК України на час розгляду справи в суді.

Окрім того, за встановленими у справі обставинами земельна ділянка кадастровий номер 2121283900:07:001:0013, площею 42,48 га (сформована в 2013 році як ділянка державної форми власності в ході проведення інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності на території Виноградівського району) входить в землі, що надавалися ДП «Радгосп-завод «Виноградівський» в постійне користування за Державним актом серії І-3К №001375 від 23.01.1995, що підтверджується Технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земель ДП «Радгосп-завод «Виноградівський», які перебувають в постійному користуванні на підставі Державного акту серії І-3К №001375 від 23.01.1995 року, розробленої Приватним підприємством «Закарпатський інститут землеустрою» та погодженої Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області (лист від 06.09.2022 за №19-7-0.3-2479/2-22) та визнається усіма учасниками справи.

Згідно із ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

За приписами ч. 2 ст. 149 Земельного кодексу України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Порядок передачі земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи земельних ділянок комунальної власності у державну власність визначено в ст. 117 ЗК України, за частиною першою якої передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні.

На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.

Позатим, частиною 2 статті 117 ЗК України визначено, що до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об`єктів у комунальну власність.

Судом встановлено, що третя особа у справі ДП «Радгосп-завод «Виноградівський» є державним унітарним підприємством, засноване на державній власності, належить до сфери управління Фонду державного майна України (п. 1.1. Статуту ДП «Радгосп-завод «Виноградівський», затвердженого наказом Фонду державного майна України 13.02.2020 за №256), а відтак, в силу приписів ч. 2 ст. 117 ЗК України земельні ділянки такого державного підприємства, які перебувають в його постійному користуванні не підлягають передачі з державної в комунальну власність, що визнається в тому числі й відповідачем 1 у справі згідно з поданим суду відзивом на позов.

Таким чином, з урахуванням імперативно встановленої законодавцем заборони на передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність не можуть вважатися правомірними оспорювані прокурором наказ Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 16.12.2020 № 47-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну» в частині передачі із державної в комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 2121283900:07:001:0013, площею 42,48 га (п. 10 додатка 1 до наказу від 16.12.2020 № 47-ОТГ) та рішення Вилоцької селищної ради Берегівського району Закарпатської області від 12.02.2021 № 42 «Про прийняття в комунальну власність земель державної власності», в частині прийняття із державної в комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 2121283900:07:001:0013, площею 42,48 га, а відтак, суд дійшов висновку про обґрунтованість та підставність позовних вимог прокурора в цій частині.

Неналежними, водночас, суд вважає посилання прокурора на п. 24 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у зв`язку з наступним.

Так, пунктом 58) частини 4 статті І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року № 1423-IX розділ Х «Перехідні положення» ЗК України доповнено пунктом 24 за змістом якого з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, зокрема, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (підпункт а) п. 24 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України).

Позатим, Закон України від 28 квітня 2021 року № 1423-IX набрав чинності 27.05.2021, а відтак не може застосовуватися до спірних правовідносин щодо передачі з державної в комунальну власність спірної земельної ділянки, що відбулася 16 грудня 2020 року.

За змістом ст. 15,16 Цивільного кодексу України, що кореспондуються із приписами ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Реалізація права на захист цивільних прав здійснюється за допомогою способів захисту.

Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Подібний спосіб захисту передбачений пунктом 1 частини 3 статті 152 Земельного кодексу України.

Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналіз вищенаведених положень дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №906/1388/20, від 26.08.2021 у справі №924/949/20, від 23.10.2018 у справі №903/857/18, від 20.08.2019 у справі №911/714/18, від 13.10.2020 у справі №911/1413/19.

Отже, підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №906/1388/20, від 26.08.2021 у справі №924/949/20, від 05.12.2019 у справі №914/73/18, від 14.01.2020 у справі №910/21404/17, від 13.10.2020 у справі №911/1413/19.

Водночас застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Відповідно до положень частини 2 статті 117 ЗК України (в редакції, яка була чинною станом на момент видання Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області та Вилоцькою селищною радою Берегівського району Закарпатської області оспорюваних прокурором наказу та рішення), встановлено імперативну заборону на передання з державної в комунальну власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, державних підприємств.

Суд звертає увагу на те, що Державний акт на право постійного користування землею серії І-3К №001375 від 23.01.1995, який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування, виданий Державному підприємству «Радгосп-завод «Виноградівський», є чинним, не скасованим, не визнаним недійсним, а також не є таким, що втратив чинність.

З наведеного слідує, що станом на момент прийняття відповідачем 1 оскаржуваного наказу та прийняття відповідачем 2 оспорюваного рішення вищевказаний Державний акт був чинним та не скасованим у встановленому законом порядку, а отже оспорювані рішення відповідачів прийняті з порушенням вимог земельного законодавства та призвели до порушення законних прав та інтересів постійного землекористувача (Державного підприємства «Радгосп-завод «Виноградівський»).

Відтак, враховуючи відсутність будь-яких доказів існування рішень за наслідками добровільної відмови постійного землекористувача та органу управління його майном (заяв, згоди) від права постійного користування земельною ділянкою та/або про вилучення земельної ділянки, прийнятих уповноваженими органами у встановленому законом порядку, наказ Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 16.12.2020 № 47-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну» в частині передачі із державної в комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 2121283900:07:001:0013, площею 42,48 га (п. 10 додатка 1 до наказу від 16.12.2020 № 47-ОТГ), а також рішення Вилоцької селищної ради Берегівського району Закарпатської області від 12.02.2021 № 42 «Про прийняття в комунальну власність земель державної власності», в частині прийняття із державної в комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 2121283900:07:001:0013, площею 42,48 га, - суперечать актам цивільного законодавства, порушують права та інтереси постійного землекористувача спірної земельної ділянки, а тому, є незаконними і підлягають визнанню недійсними згідно з встановленими в п.п. в), г) ч. 3 ст. 152 ЗК України способів захисту прав на земельні ділянки шляхом визнання їх недійсними.

При оцінці обраного прокурором способу захисту прав в спірних правовідносинах суд враховує правові позиції Великої Палати Верховного Суду, яка неодноразово зазначала, що власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 143), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 99), від 07.04.2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46)).

У пункті 64 постанови від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок: «Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. На підставі оскаржуваного рішення селищної ради було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в господарських судах».

Наведений висновок є застосовним і до правовідносин, у яких земельна ділянка протиправно передана органами Держгеокадастру з державної власності у комунальну власність територіальної громади, якщо не відбулося її подальше відчуження (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі №927/1206/21).

Таким чином, обраний прокурором спосіб захисту шляхом оскарження рішення (наказу) уповноваженого органу про передачу земельної ділянки в комунальну власність, її прийняття органом місцевого самоврядування безпосередньо передбачений у пункті 10 частини другої статті 16 ЦК України та, за встановлених судами конкретних обставин справи, є ефективним у спірних правовідносинах, відповідає правовій природі відносин учасників спору.

З урахуванням обставин, з якими прокурор пов`язував порушення прав та інтересів держави (наявність у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запису про реєстрацію права комунальної власності на спірну земельну ділянку), скасування рішення уповноваженого органу, яке продовжує діяти як підстава виникнення та існування права комунальної власності та скасування реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно призведе до усунення порушення прав держави у спірних правовідносинах.

Задоволення позовних вимог в даній справі є ефективним способом захисту порушених прав і не потребуватиме додаткових засобів захисту, оскільки у відповідача 2 припиняться правові підстави власності на земельну ділянку, а в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно буде скасовано державну реєстрацію права власності відповідача 2 спірною земельною ділянкою.

Відтак, такий спосіб захисту порушеного права є ефективним, оскільки спричинятиме потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів настільки, наскільки це можливо, а також відповідатиме принципу процесуальної економії, тобто забезпечить відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №903/1173/15 та від 14.03.2023 у справі №909/221/22.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 1 статті 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, право власності відповідача 2 на земельну ділянку, що виникло на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 16.12.2020 № 47-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну» та рішення Вилоцької селищної ради Берегівського району Закарпатської області від 12.02.2021 № 42, зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Вишківської селищної ради Фізер В.В. 22.06.2021 (номер відомостей про речове право 42690863).

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Згідно з абз. 2 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» наслідком скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав (що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав), - відповідні права чи обтяження припиняються.

Таким чином, з урахуванням встановленого судом порушення відповідачами приписів ч. 2 ст. 117 ЗК України під час прийняття наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 16.12.2020 № 47-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну» та рішення Вилоцької селищної ради Берегівського району Закарпатської області від 12.02.2021 № 42, що спричинилося до передання з державної в комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 2121283900:07:001:0013, площею 42,48 га, яка на час передачі перебувала в постійному користуванні Державного підприємства «Радгосп-завод «Виноградівський» на підставі Державного акта серії І-3К №001375 від 23.01.1995, правомірними слід вважати вимоги прокурора про скасування державної реєстрації права комунальної власності Вилоцької селищної ради Берегівського району Закарпатської області на спірну земельну ділянку, а обраний спосіб судового захисту в цій частині є прямо передбачений в абз. 2 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Окрім того, суд зважає, що відповідно до п. в) ч.1 ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є, зокрема, держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. Право власності на земельні ділянки, визнане за державою рішенням суду, реалізується органами виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, незалежно від органу, в особі якого судом визнане таке право за державою (ст. 84 ЗК України).

Частиною 4 статті 122 ЗК України визначено компетенцію центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів на передання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідна компетенція центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин визначена й в п. є-1) ч. 1 ст. 15-1 ЗК України, за приписами якого до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру (п. 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1302 від 09.12.2021 (далі - Положення).

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи (п. п. 50 п. 4 Положення).

Таким чином, оспорювана земельна ділянка сільськогосподарського призначення підлягає поверненню у державну власність в особі Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області, як виконавчого органу державної влади, який реалізує державну політику у сфері земельних відносин, землеустрою і є розпорядником земель державної форми власності на території Закарпатської області.

З урахуванням викладеного, беручи до уваги, що земельна ділянка з кадастровим номером 2121283900:07:001:0013, площею 42,48 га передавалася за актом приймання-передачі від 16.12.2020 з державної в комунальну власність, правомірність такої передачі спростована судом вище, а відтак, належною та ефективною вимогою у спірних правовідносинах слід вважати також вимогу прокурора про зобов`язання Вилоцьку селищну раду Берегівського району Закарпатської області повернути земельну ділянку за кадастровим номером 2121283900:07:001:0013, площею 42,48 га у державну власність в особі Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області, а задоволення позову в цій частині сприятиме правовій визначеності між усіма учасниками спірних правовідносин та забезпечить реальне відновлення порушених інтересів держави, на захист яких спрямовано позовні вимоги прокурором у даній справі.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, №303-А. пункт 29).

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі наявних в матеріалах справи доказів, позовні вимоги прокурора як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами та визнані відповідачами підлягають до задоволення в заявленому обсязі.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати прокурора по сплаті судового збору на підставі ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача 1 у справі, позаяк саме з неправильних дій Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області щодо передачі спірної земельної ділянки в комунальну власність спір і доведено до судового розгляду.

В той же час, з урахуванням ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» зайво сплачений прокурором судовий збір в розмірі 6179,89 грн може бути повернутий з Державного бюджету України Закарпатській обласній прокуратурі в порядку п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» за клопотанням прокурора.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 221, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 16.12.2020 № 47-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну» в частині передачі із державної в комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 2121283900:07:001:0013, площею 42,48 га (п. 10 додатка 1 до наказу від 16.12.2020 № 47-ОТГ).

3. Визнати недійсним рішення Вилоцької селищної ради Берегівського району Закарпатської області від 12.02.2021 № 42 «Про прийняття в комунальну власність земель державної власності», в частині прийняття із державної в комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 2121283900:07:001:0013, площею 42,48 га.

4. Скасувати державну реєстрацію права комунальної власності Вилоцької селищної ради Берегівського району Закарпатської області (90351, смт. Вилок Берегівського району Закарпатської області, вул. Літуна Андрія, буд. 8, код ЄДРПОУ 04349277) на земельну ділянку за кадастровим номером 2121283900:07:001:0013, площею 42,48 га, що знаходиться за межами населеного пункту на території Вилоцької селищної ради, Берегівського району, Закарпатської області, яке зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Вишківської селищної ради Фізер В.В. 22.06.2021 (номер відомостей про речове право 42690863).

5. Зобов`язати Вилоцьку селищну раду Берегівського району Закарпатської області (90351, смт. Вилок Берегівського району Закарпатської області, вул. Літуна Андрія, буд. 8, код ЄДРПОУ 04349277) повернути земельну ділянку за кадастровим номером 2121283900:07:001:0013, площею 42,48 га у державну власність в особі Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області (88000, м. Ужгород, площа Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ 39766716).

6. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області (88000, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ 39766716) на користь Закарпатської обласної прокуратури (88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2А, код ЄДРПОУ 02909967) 24 719,54 грн (двадцять чотири тисячі сімсот дев`ятнадцять гривень 54 копійки) у повернення сплаченого судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.

Повне судове рішення складено та підписано 04 листопада 2024 року.

СуддяЛучко Р.М.