Ухвала

від 04.11.2024 по справі 910/13351/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

04.11.2024Справа № 910/13351/24Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши заяву Громадської організації «Українське товариство охорони пам`яток історії та культури» (01015, м. Київ, вул. Лаврська, буд. 9, корпус 19) про забезпечення позову до подання позовної заяви

особи, які можуть отримати статус учасника справи Національний заповідник «Києво - Печерська лавра» (01015, м. Київ, вул. Лаврська, буд. 9, корпус 8) та Міністерство культури та стратегічних комунікацій України (01601, м. Київ, вул. Франка Івана, буд. 19)

Без виклику (повідомлення) представників учасників справи

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва надійшла заява Громадської організації «Українське товариство охорони пам`яток історії та культури» (далі - заявник) про забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Національному заповіднику «Києво-Печерська лавра», Міністерству культури та стратегічних комунікацій України та будь-яким фізичним та юридичним особам, державним та приватним виконавцям вчиняти дії щодо примусового виселення Громадської організації «Українське товариство охорони пам`яток історії та культури» із займаного приміщення корпусу 19 по вулиці Лаврській, 9 міста Києва.

Заява про забезпечення позову до подання позовної заяви обґрунтована тим, що Національним заповідником «Києво-Печерська лавра» здійснено ряд активних дій, направлених на розірвання охоронного договору № 6 від 01.07.1996 за відсутності на те відповідних правових підстав, зокрема, на адресу заявника було спрямовано листи №04-25/502 від 31.05.2023 та № 04-25/903 від 13.09.2023 з вимогами про розірвання охоронного договору та звільнення займаного приміщення, а в подальшому, вжито дії, спрямовані на перешкоджання законній діяльності Громадської організації «Українське товариство охорони пам`яток історії та культури», шляхом проведення численних безпідставних оглядів стану приміщення, протипожежних перевірок та залучення громадськості до блокування діяльності громадської організації, тощо. При цьому, в своїх листах (від 22.08.2024 №04-25/786, від 20.10.2023 №04-25/1014), спрямованих на адресу заявника, Національним заповідником «Києво-Печерська лавра» неодноразово вказувалося на те, що охоронний договір № 6 від 01.07.1996 ним розірвано в односторонньому порядку, а тому з урахуванням викладеного, заявник вимушений звернутися до суду із заявою про забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти певні дії щодо примусового виселення Громадської організація «Українське товариство охорони пам`яток історії та культури» із займаного приміщення корпусу 19 по вулиці Лаврській, 9 міста Києва.

Розглянувши заяву Громадської організації «Українське товариство охорони пам`яток історії та культури» про забезпечення позову до подання позовної заяви суд дійшов такого висновку.

Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Отже, забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду у випадку задоволення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або з наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачеві або іншим особам здійснювати певні дії.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Водночас, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів та, вживаючи заходи забезпечення позову, слід враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, що не є учасниками справи, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України, викладені у постановах Верховного Суду від 08.07.2022 у справі №904/9691/21, від 24.06.2022 у справі №904/8506/21, від 21.04.2022 у справі №922/3109/21, від 21.10.2021 у справі №910/20007/20, від 11.11.2020 у справі № 910/13709/19, від 26.10.2020 у справі №907/477/20 та від 14.06.2018 у справі №916/10/18.

При цьому, під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частини 2, 5, 6, 7 статті 137 ГПК України), про що зазначено в постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №910/688/13.

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи.

Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

У даному випадку, як вказано в заяві про забезпечення позову, заявник має намір звернутися до суду з позовом про визнання дійсним охоронного договору № 6 від 01.07.1996, а відтак має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У немайнових спорах має досліджуватися чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, в разі задоволення позовних вимог, що відповідає правовій позиції викладеній у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18 та постановах Верховного Суду від 08.04.2021 у справі №910/21049/17, від 29.03.2021 у справі №910/16800/20 та від 16.03.2021 у справі №921/302/20.

За наведеного, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів Громадської організації «Українське товариство охорони пам`яток історії та культури», суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки саме лише посилання заявника на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення його прав і охоронюваних законом інтересів, без обґрунтування підстав для вжиття таких заходів з посиланням на відповідні докази та без обґрунтування необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову не може бути підставою для винесення ухвали про забезпечення позову.

При цьому, суд зауважує, що під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, обов`язок по доведенню та обґрунтуванню наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, обґрунтованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на позивача (заявника).

У даному випадку, заявник не надав доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування заходів забезпечення позову, оскільки необхідність у застосуванні судом визначеного заявником заходу не обґрунтована і документально не підтверджена, так як не містить обґрунтованих доводів, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він має намір звернутися до суду.

Обставини, наведені в обґрунтування заяви про забезпечення позову, свідчать про наявність спору між сторонами щодо чинності охоронного договору №6 від 01.07.1996, а не про наявність обставин, які б свідчили про ймовірну можливість порушення чи утруднення (унеможливлення) захисту порушених прав заявника, тоді як питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не може вирішуватися під час розгляду заяви про застосування заходів забезпечення позову.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.10.2021 у справі №910/7029/21.

Заявником не наведено у заяві про забезпечення позову обставин на підтвердження вчинення відповідачем конкретних дій, що можуть мати наслідком примусове виселення Громадської організації «Українське товариство охорони пам`яток історії та культури» із займаного приміщення, а саме лише надсилання Національним заповідником «Києво-Печерська лавра» листів з вимогами про розірвання договору та звільнення приміщення не є такими обставинами, при цьому інші обставини, вказані в заяві (проведення протипожежних перевірок, залучення громадськості) є лише твердженнями заявника без взаємозв`язку з діями відповідача, направленими на примусове виселення із займаного приміщення.

Статтею 129 Конституції України, як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

В рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України", зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

З огляду на вищевикладене, оцінивши доводи заявника щодо необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням обраного заявником заходу, суд дійшов висновку про відсутність, на даний час, визначених законом підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Керуючись статтями 136, 137, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Громадської організації «Українське товариство охорони пам`яток історії та культури» про забезпечення позову до подання позовної заяви відмовити.

Ухвала набирає законної сили 04.11.2024 та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня набрання нею законної сили.

СуддяТ.В. Васильченко