Рішення

від 23.10.2024 по справі 910/7680/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.10.2024Справа № 910/7680/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., за участі секретаря судового засідання Рєпкіної Ю.Є. розглянувши у судовому засіданні матеріали справи

За позовом Міністерства оборони України (просп. Повітряних Сил, буд. 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022)

до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство "Спецтехноекспорт" (просп. Степана Бандери, буд. 7, м. Київ, 04073, код ЄДРПОУ 30019335)

про стягнення суми штрафних санкцій у розмірі 33 146 047,04 грн.

Представники сторін: згідно протоколу судового засідання

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Міністерство оборони України (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство "Спецтехноекспорт" (далі - відповідач) про стягнення суми штрафних санкцій у розмірі 33 146 047,04 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч укладеного між сторонами державного контракту №403/1/23/80 про поставку товарів оборонного призначення від 09.05.2023 відповідач порушив свої зобов`язання в частині строків поставки товару, в зв`язку з чим виник обов`язок сплати відповідачем 15 298 175,40 грн пені, 17 847 871,64 грн штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.06.2024 суддя Ягічева Н.І. відкрила провадження по справі та призначила підготовче засідання на 17.07.2024.

08.07.2024 в системі "Електронний суд" відповідачем було сформовано відзив на позовну заяву, мотивований тим, що до Державного контракту, який є предметом спору у даній справі, слід застосовувати положення Цивільного кодексу України, які регулюють правовідносини комісії. Відповідач посилається на фактично односторонню відмову від виконання зобов`язань за зовнішньоекономічним контрактом №STE-27-68- К/К -23 іноземною компанією «РАСЕМ Defenst LLC», поставка якого, є предметом Державного контракту № 403/1/23/80 від 09.05.2023. Відповідач зазначає, що він не є, ні виробником, ні власником продукції. Також відповідач просить суд зменшити розмір штрафних санкцій на 99%.

В судовому засіданні 17.07.2024 було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 04.09.2024.

18.07.2024 в системі "Електронний суд" позивачем було сформовано відповідь на відзив.

25.07.2024 в системі "Електронний суд" відповідачем було сформовано заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.10.2024.

В судовому засіданні 02.10.2024 оголошено перерву до 23.10.2024.

У судовому засіданні 23.10.2024 представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні. Представник відповідача в судовому засіданні просив суд відмовити в задоволенні позову, а також заявляв клопотання про зменшення розміру неустойки.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позов та заперечення відповідача, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

09.05.2023 між Міністерством оборони України (замовник за договором, позивач у справі) та Дочірнім підприємством державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "Спецтехноекспорт" (виконавець за договором, відповідач у справі) був укладений державний контракт на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення № 403/1/23/80 (далі - договір), відповідно до пункту 1.1. якого виконавець зобов`язується поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства України, умов і вимог цього контракту товари оборонного призначення (далі - товар), найменування, технічні характеристики, кількість, вартість (ціна) та строки поставки яких зазначені у цьому Контракті та в специфікації товарів оборонного призначення (додаток № 1 до контракту) (далі - специфікація), для подальшого використання Збройними Силами України, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити товар в строки і на умовах, визначених цим контрактом.

Пунктом 2.6 контракту встановлено, що розрахунки за цим контрактом проводяться шляхом оплати замовником поставленого товару протягом 15 банківських днів після надання виконавцем замовнику належним чином оформленого рахунку на оплату, до якого додаються підписаний сторонами акт приймання-передачі товару за контрактом, сертифікат якості (відповідності) товару (партії товару) з обов`язковим зазначенням дати виготовлення товару та сертифікат (декларація) походження товару (за умови наявності (надходження) бюджетних коштів на рахунок замовника).

Водночас у пункті 2.9 контракту визначено, що відповідно до вимог абзаців 4, 5 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1070 "Деякі питання здійснення розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти" за рішенням головного розпорядника бюджетних коштів розрахунки за товари здійснюються шляхом проведення попередньої оплати у розмірі до 97 відсотків від вартості (ціни) товару за контрактом на строк не більше як на 7 місяців з дати перерахування першої частини коштів на рахунок виконавця після надання замовнику копії дозволу уповноваженого органу з експортного здійснення міжнародної передачі товарів або іншого документу, що підтверджує їх отримання.

Згідно з пунктом 3.1 контракту поставка виконавцем та приймання замовником товару за цим контрактом здійснюється відповідно до комплекту експлуатаційної документації, що поставляється разом з товаром, у місці поставки на підставі товаросупровідних документів та видаткової накладної з оформленням сторонами акту приймання-передачі товару за контрактом. Товар поставляється виконавцем відповідно до умов DDP Україна, місце знаходження отримувача, визначеного державним замовником, згідно з міжнародними правилами тлумачення комерційних термінів "Інкотермс" у редакції 2020 року.

Датою виконання виконавцем зобов`язань щодо поставки товару є дата підписання сторонами акта приймання-передачі товару за Контрактом (пункт 3.3 контракту).

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 контракту виконавець зобов`язаний поставити товар згідно з умовами цього Контракту не пізніше строку, визначеного в специфікації, та надати замовнику документи згідно з п.2.7. договору.

В обґрунтованих випадках сторони мають право коригувати строк поставки і приймання товару не пізніше ніж за 5 календарних днів до закінчення строку дії контракту шляхом внесення змін до цього контракту на підставі письмового звернення виконавця, яке виконавець повинен надати не пізніше ніж за 5 днів до дати поставки товару з обґрунтуванням та наданням документального підтвердження настання такого випадку відповідно до вимог розділу 7 цього контракту.

У пункті 7.3 контракту наведено види порушень та санкції за них.

Контракт набирає чинності з дати підписання додаткової угоди про взяття бюджетних зобов`язань та діє до 31.12.2023, а в частині виконання гарантійних зобов`язань - до повного виконання (пункт 11.1 контракту).

Згідно зі Специфікацією, поставці підлягали гранатометі постріли калібру 40x53 мм, а саме: гранати М430 АІ кал. 40x53 (NSN 1310-01-567-5540) у кількості 200 000 шт. на загальну суму 677 421 599.36 грн., у наступні строки: перша партія у кількості 152064 шт. до 03.12.2023, друга партія у кількості 47936 шт. за окремою додатковою угодою.

Таким чином, у відповідності до умов контракту відповідач зобов`язаний поставити товар в строк до 03.12.2023.

Виконавцем порушено умови Контракту в частині строків постачання товару, а саме: товар у кількості 75 264 штук на суму 254 969 595 грн. з терміном постачання не пізніше 03.12.2023 поставлений з запізненням на 60 діб (02.02.2024).

Відповідач у відзиві не заперечив факт порушення ним умов Контракту щодо строку постачання товару.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч укладеного між сторонами державного контракту №403/1/23/80 про поставку товарів оборонного призначення від 09.05.2023 відповідач порушив свої зобов`язання в частині строків поставки товару, в зв`язку з чим виник обов`язок сплати відповідачем 15 298 175,40 грн пені, 17 847 871,64 грн штрафу.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладених між позивачем та відповідачем договорів, суд дійшов висновку, що дані правочини за своєю правовою природою є договорами поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі статтею 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

За змістом частини 1 статті згідно 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до підпункту 1 п. 7.3 контракту, за порушення строків поставки товару виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0, 1 % від вартості непоставленого (недопоставленого) товару, за кожний день прострочення поза встановлені контрактом строки поставки, а за прострочення понад 30 днів з виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної суми.

Отже, сторонами у договорі погоджено, що за порушення строків поставки продукції виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого (недопоставленого) товару, за кожний день прострочення поза встановлені контрактом строки поставки.

Судом перевірено розрахунок заявленого до стягнення з відповідача розміру пені та штрафу, з урахуванням приписів чинного законодавства України та пункту 7.3 контракту, та встановлено, що сума нарахована вірно, а тому визнається обґрунтованою вимога позивача про стягнення з відповідача 15 298 175,40 грн пені, 17 847 871,64 грн 7% штрафу.

Щодо заперечень відповідача, наведених у відзиві на позовну заяву суд відзначає наступне.

Відповідач вказує, що у період укладання Державного контракту, у нього були відсутні самостійність та незалежність у веденні підприємницької діяльності, оскільки відповідно до КМУ №237 від 09.03.2022 ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» виключили зі складу ДК «Укроборонпром» та передали до сфери управління Міністерства оборони України. На думку відповідача всі зовнішньоекономічні контракти, укладалися підприємством за його дорученням, вираженим у формі адміністративного акту, так і у формі державного контракту.

Однією із загальних засад цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору (пункт 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Вказані твердження не приймаються судом до уваги, відповідно до статуту, відповідач є юридичною особою здійснює свою діяльність з метою отримання прибутку.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Таким чином, уклавши Контракт, відповідач погодився із запропонованими умовами.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

За змістом частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Разом з тим, відповідно до статті 1011 Цивільного кодексу України, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Як убачається з умов укладеного між сторонами правочину, замовник за державним контрактом не надає доручення виконавцю на укладення правочину, а купує товар, в порядку та на умовах, визначених в державному контракті.

Крім того, згідно з положеннями статті 1018 Цивільного кодексу України майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.

Водночас, відповідно до абзацу 2 пункту 5 Порядок використання державним підприємством Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення закупівель товарів, робіт і послуг оборонного призначення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2023 № 494, постачання товарів, робіт і надання послуг оборонного призначення здійснюється у порядку, визначеному державним замовником та умовами державного контракту (договору), на підставі актів приймання-передачі товарів, робіт і послуг оборонного призначення, актів приймання-передачі етапів незавершеного будівництва, підписаних між постачальником (виконавцем), службою державного замовника і отримувачем, визначеним державним замовником, без переходу права власності на них до служби державного замовника.

Отже, беручи до уваги процедуру укладення, з огляду на зміст, форму та правову природу державного контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення від 09.05.2023 № 403/1/23/80, за своїми ознаками такий контракт є саме договором поставки, а не договором комісії, як помилково стверджує відповідач.

Також відповідач зазначає, що причиною затримки поставки товару в повному обсязі стали обставини затримки поставки контрагентами відповідача (виробниками) цієї продукції, тобто недодержання своїх обов`язків, контрагентами відповідача.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Аналогічні положення закріпленні й у статті 218 Господарського кодексу України, відповідно до якої підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Зважаючи, що між сторонами підписано контракт від 09.05.2023 № 403/1/23/80, можна дійти до висновку про погодження всіх його умов.

Матеріалами справи встановлено, що виконавцю, замовником сплачено попередню оплату у сумі 502625 000,00 грн, що становить 97% від вартості (ціни) товару першої партії, отже, твердження відповідача про відсутність вини через нездійснення попередньої оплати, не приймаються судом до уваги.

Разом з тим, судом не приймається до уваги висновок Торгово-промислової палати України №3302/15-7.1 від 23.11.2023 про істотну зміну обставин, з огляду на наступне.

Згідно з частиною другою статті 11 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні обов`язковими для застосування на всій території України є методичні та експертні документи, видані торгово-промисловими палатами в межах їх повноважень. Водночас вказаний Закон не містить положень щодо наявності у торгово-промислової палати повноважень з видачі висновків на підтвердження істотної зміни обставин, якими сторони керувались під час укладення договорів.

Правова оцінка, що наведена у висновку ТПП про істотні зміни обставини, відображає думку його автора (авторів), а не обставини чи докази у справі, не є обов`язковою для суду. Сама по собі зміна внутрішньополітичної ситуації в країнах, не є безумовною підставою для внесення змін до Державного контракту, оскільки наявність причинно-наслідкового зв`язку між наведеним та неможливістю виконання договірних зобов`язань у встановлений строк підлягає з`ясуванню і доведенню в загальному порядку.

Обов`язок доказування таких обставин покладається на позивача, в той час коли відповідач має право спростувати такі обставини.

Висновок ТПП про наявність істотної зміни обставин не є підставою для звільнення позивача від доказування цих обставин.

Крім того, висновок не є тим, що безсумнівно підтверджує факт настання істотної зміни обставин для державного підприємства, адже для суду жодний доказ не має наперед встановленої сили, та однозначно не підтверджує факту настання таких обставин.

Суд зазначає, що позивач міг і повинен був при певній обачності передбачити виникнення труднощів у виконанні договору, що пов`язані також з можливою зміною політичних ситуацій в країнах виробників/постачальників товару, зважаючи на те, що на момент укладення Державного контракту в України вже було введено воєнний стан, а військова агресія РФ продовжується.

Крім того, на відміну від форс-мажору істотна зміна обставин не звільняє сторону від відповідальності за невиконання, а дозволяє припинити таке виконання (розірвання договору) чи змінити умови такого виконання або умови договору в цілому (для досягнення балансу інтересів сторін, який був порушений через істотну зміну обставин).

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суд у постанові від 31 серпня 2022 року по справі № 910/15264/21.

Щодо зменшення неустойки суд зазначає наступне.

Відповідно до відзиву на позовну заяву, відповідач просить зменшити розмір штрафних санкцій та процентів за користування грошовими коштами на 99 % від арифметично правильної та обґрунтованої суми, в обґрунтування чого вказує на відсутність доказів понесення позивачем збитків та зазначає, що штрафні санкції є неспіврозмірними та невиправданими, враховуючи, що причиною неналежного виконання зобов`язань було порушення договірних зобов`язань контрагентами через обставини, які засвідчені висновком торгово-промислової палати України. Крім того, ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» відповідно до наказу Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України від 23.05.2024 № 233-КВ визнано таким, що має важливе значення для національної економіки у сфері оборонно-промислового комплексу та критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період у сфері оборонно-промислового комплексу.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Схоже правило міститься в частині третій статті 551 Цивільного кодексу України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, за змістом зазначених норм Господарського та Цивільного кодексів України суд має право зменшити розмір штрафних санкцій, зокрема, з таких підстав, якщо: належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік підстав для зменшення розміру штрафних санкцій не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують як наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, так і заперечення щодо такого зменшення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміром неустойки розміру збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання, незначного прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення стороною порушення та/або його наслідків тощо.

При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Встановивши відповідні обставини, суд вирішує питання стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18 та в ін.).

Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України щодо права на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначити конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність боржника тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20).

Суд також зауважує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (правові висновки Верховного Суду у постановах від 05.03.2019 у справі № 923/536/18, від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18, від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 та ін.).

Саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи наявність та розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (правові висновки Верховного Суду у постановах від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 02.06.2021 у справі №5023/10655/11 (922/2455/20) та ін).

Цієї позиції притримується і Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, зазначивши, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Оцінивши наявні у матеріалах справи докази того, що зобов`язання з поставки товару, хоча і з простроченням, але було виконане відповідачем, що обставин необґрунтованого зволікання відповідача у поставці цієї товару після отримання попередньої оплати, а також фактів поставки неякісного товару не встановлено, а також зважаючи на відсутність доказів завдання позивачу збитків, внаслідок порушення відповідачем строку поставки товару, компенсаційний характер неустойки, ураховуючи майновий стан відповідача, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, суд дійшов висновку про наявність підстав для реалізації свого права щодо зменшення розміру штрафних санкцій, що підлягає стягненню з відповідача, на 50%, що становить 7 649 087,70 коп. пені, 8 923 935,82 коп. штрафу.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Однак, судовий збір, у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.

Аналогічна правова позиція щодо розподілу судових витрат викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 05.04.2018 у справі № 917/1006/16, від 03.04.2018 у справі № 902/339/16.

Таким чином, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Керуючись статтями 74, 86, 129, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство "Спецтехноекспорт" (просп. Степана Бандери, буд. 7, м. Київ, 04073, код ЄДРПОУ 30019335) на користь Міністерства оборони України (просп. Повітряних Сил, буд.6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022) пеню у розмірі 7 649 087 (сім мільйонів шістсот сорок дев`ять тисяч вісімдесят сім) грн 70 коп., штраф у розмірі 8 923 935 (вісім мільйонів дев`ятсот двадцять три тисячі дев`ятсот тридцять п`ять) грн 64 коп. та судовий збір у розмірі 397 752 (триста дев`яносто сім тисяч сімсот п`ятдесят дві) грн 56 коп.

3. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повне судове рішення складено 04.11.2024.

Суддя Наталія ЯГІЧЕВА