Рішення

від 04.11.2024 по справі 911/2336/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2024 р. м. Київ Справа № 911/2336/24

Суддя Грабець С.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ІНГ-ТРАНС"

до Малякіна Сергія Анатолійовича

про стягнення заборгованості,

без виклику учасників справи

ВСТАНОВИЛА:

02 вересня 2024 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "ІНГ-ТРАНС" (далі - позивач) до Малякіна Сергія Анатолійовича (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 4 889,75 грн.

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача послався на порушення відповідачем умов договору поставки товару №5629 від 21.04.2023 року.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.09.2024 року відкрите провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, відповідачу запропоновано в строк до 05.10.2024 року надати суду заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позовну заяву (пред`явити зустрічний позов), а також докази, що підтверджують заперечення проти позову.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Так, з метою повідомлення відповідача про відкриття провадження в справі, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 05.09.2024 року направлена рекомендованим листом із повідомленням про вручення за зареєстрованим місцем проживання (перебування) відповідача, зазначеним в Єдиному державному демографічному реєстрі, а саме: 08150, Київська область, Фастівський район, місто Боярка, вулиця М. Грушевського, будинок 74. Поштове відправлення №0600959988134 не було вручене відповідачу, у зв`язку із закінченням терміну зберігання, що підтверджується копією повернутого поштового конверту, долученою до матеріалів справи.

Направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, зокрема, суду.

Крім цього, згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень функціонує в межах Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень", судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвала Господарського суду Київської області про відкриття провадження у справі від 05.09.2024 року внесена до Єдиного державного реєстру судових рішень.

Частиною 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

21 квітня 2023 року між товариством з обмеженою відповідальністю "ІНГ-ТРАНС" (далі - позивач) та фізичною особою-підприємцем Малякіним Сергієм Анатолійовичем (далі - відповідач) був укладений договір №5629 поставки товару (далі - договір).

Згідно з п. 1.1. договору, позивач продає та поставляє, а відповідач купує і оплачує на умовах та у порядку визначених цим договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в додатках (специфікаціях) або накладних, що засвідчують прийом-передачу товару від позивача до відповідача та є невід`ємними частинами цього договору.

Пунктом 2.1. договору встановлено, що найменування, одиниці виміру, ціна, загальна кількість товару, що підлягає поставці, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), узгоджуються сторонами у замовленнях та відображаються у видаткових (товаро-транспортних) накладних, що є невід`ємними частинами цього договору та прийняті сторонами як документи, які мають силу специфікацій в розумінні статті 266 Господарського кодексу України.

Відповідно до п. 3.1. договору, ціна на товар встановлюється на підставі прайс-листів (специфікацій) позивача, що є невід`ємною частиною даного договору. У випадку зміни цін на товар, позивач зобов`язаний будь-яким зручним для сторін способом повідомити відповідача про такі зміни не пізніше ніж за 3 (три) календарних дні до дати введення в дію нових цін на товар та надіслати відповідачу нову редакцію прайс-листа (специфікації). Ціна товару може також визначиться на підставі видаткових накладних (за відсутності прайс- листів). Фактом погодження відповідачем ціни і вартості товару вважаються заявки відповідача на поставку товару та підписані сторонами накладні.

Загальна сума цього договору відповідає загальній сумі всіх накладних на підставі яких здійснюється постачання товару, відповідно до умов цього договору (п. 3.2. договору).

Пунктом 3.4. договору встановлено, що відповідач зобов`язаний оплачувати кожну партію переданого позивачем товару протягом (але не пізніше) 7 (сім) календарних днів з моменту передачі такої партії товару. До моменту проведення відповідачем розрахунку за попередньо замовлену (отриману) партію товару у вказаний вище строк, відвантаження товарів і прийняття заявок позивачем не здійснюються, та позивач має право зупинити наступні поставки товару, до моменту повного погашення відповідачем заборгованості за попередньо поставлений товар.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Частиною 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Згідно з ч. 1 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 128 Господарського кодексу України встановлено, що громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Невід`ємною архівною складовою частиною Єдиного державного реєстру є Реєстр документів дозвільного характеру, Єдиний реєстр громадських формувань, Реєстр громадських об`єднань та Єдиний реєстр підприємств, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство.

Частиною 2 ст. 51 Цивільного кодексу України встановлено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Згідно з ч. 1 ст. 52 Цивільного кодексу України, фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

У разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою, її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею, як за фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Ця правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду в справі №910/8729/18 від 13.02.2019 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 21 вересня 2023 року внесений запис про державну реєстрацію припинення фізичної особи-підприємця Малякіна Сергія Анатолійовича.

Так, зобов`язання, що виникли у Малякіна Сергія Анатолійовича , на підставі договору поставки товару №5629 від 21.04.2023 року, не припинились із внесенням 21 вересня 2023 року запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця Малякіна Сергія Анатолійовича.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями (ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 цієї ж статті).

Згідно з ч. 3 цієї ж статті, при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ч. 4 цієї ж статті, умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов`язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Частиною 5 цієї ж статті встановлено, що ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Відповідно до ч. 7 ст. 181 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 264 Господарського кодексу України встановлено, що матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб`єктів господарювання, здійснюються суб`єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками (ч. 1 ст. 266 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 189 Господарського кодексу України, ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.

Відповідно до ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України, ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Пунктом 3.2. договору встановлено, що загальна сума цього договору відповідає загальній сумі всіх накладних на підставі яких здійснюється постачання товару, відповідно до умов цього договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 266 Господарського кодексу України, загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Частиною 2 ст. 267 Господарського кодексу України встановлено, що строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України).

Як уже зазначалось, згідно з п. 3.4. договору, відповідач зобов`язаний оплачувати кожну партію переданого позивачем товару протягом (але не пізніше) 7 (сім) календарних днів з моменту передачі такої партії товару. До моменту проведення відповідачем розрахунку за попередньо замовлену (отриману) партію товару у вказаний вище строк, відвантаження товарів і прийняття заявок позивачем не здійснюються, та позивач має право зупинити наступні поставки товару, до моменту повного погашення відповідачем заборгованості за попередньо поставлений товар.

За твердженнями представника позивача, на виконання умов договору, позивач поставив відповідачу товар на суму 5 196,48 грн., що підтверджується видатковими накладними: №ВДС-023940 від 27.04.2023 року, на суму 2 145,70 грн.; №ВДС-047935 від 16.08.2023 року, на суму 1 593,78 грн. №ВДС-047936 від 16.08.2023 року, на суму 1 457,00 грн., проте відповідач оплатив товар частково, а саме в сумі 2 000,00 грн., у зв`язку з чим, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 3 196,48 грн. боргу.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України).

Судом встановлено, що на виконання умов договору, позивач поставив відповідачу товар на суму 5 196,48 грн., що підтверджується видатковими накладними: №ВДС-023940 від 27.04.2023 року, на суму 2 145,70 грн.; №ВДС-047935 від 16.08.2023 року, на суму 1 593,78 грн. №ВДС-047936 від 16.08.2023 року, на суму 1 457,00 грн., копії яких долучені до матеріалів справи, а відповідач частково оплатив товар, а саме в сумі 2 000,00 грн., що підтверджується випискою з рахунку позивача від 01.08.2023 року, копія якої також долучена до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Документів, що підтверджували б оплату боргу перед позивачем або спростовували доводи представника позивача, відповідач суду не надав, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 3 196,48 грн. основного боргу є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню в сумі 527,31 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Частиною 3 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Так, пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Пунктом 5.3. договору встановлено, що у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару, відповідач зобов`язаний сплатити на користь позивача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару за кожний день прострочення платежу, та окрім того 25% річних.

Господарський суд під час вирішення спору з`ясовує обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку та здійснює оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі, якщо відповідний розрахунок позивачем здійснений неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми пені та інших нарахувань, у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.

Ця правова позиція викладена у постановах Верховного Суду в справі №922/2216/18 від 14.01.2021 року, в справі №910/1389/18 від 05.03.2018 року.

Згідно зі ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Так, відповідач був зобов`язаний оплатити поставлений позивачем товар:

- згідно з видатковою накладною №ВДС-023940 від 27.04.2023 року, на суму 2 145,70 грн., - не пізніше 04 травня 2023 року;

- згідно з видатковими накладними №ВДС-047935 від 16.08.2023 року, на суму 1 593,78 грн. та №ВДС-047936 від 16.08.2023 року, на суму 1 457,00 грн., - не пізніше 23 серпня 2023 року.

Відтак, розмір пені:

- враховуючи період заборгованості з 05 травня 2023 року до 01 серпня 2023 року, суму боргу в розмірі 2 145,70 грн., облікову ставку Національного банку України, що з 05 травня 2023 року до 27 липня 2023 року становила 25,00 %, з 28 липня 2023 року до 01 серпня 2023 року становила 22,00 %, складає 259,83 грн.;

- враховуючи період заборгованості з 02 серпня 2023 року до 23 серпня 2023 року, суму боргу в розмірі 145,70 грн., часткову оплату 01 серпня 2023 року в сумі 2 000,00 грн., облікову ставку Національного банку України, що з 02 серпня 2023 року до 23 серпня 2023 року становила 22,00 %, складає 3,86 грн.;

- враховуючи період заборгованості з 24 серпня 2023 року до 03 листопада 2023 року, суму боргу в розмірі 3 196,48 грн., облікову ставку Національного банку України, що з 24 серпня 2023 року до 14 вересня 2023 року становила 22,00 %, з 15 вересня 2023 року до 26 жовтня 2023 року становила 20,00 %, а з 27 жовтня 2023 року до 03 листопада 2023 року становила 16,00 %, складає 254,32 грн.;

- враховуючи період заборгованості з 03 серпня 2023 року до 05 листопада 2023 року, суму боргу в розмірі 3 050,78 грн., облікову ставку Національного банку України, що в цей період становила 16,00 %, складає 5,35 грн.,

а разом 523,36 грн. (за розрахунком суду), які підлягають стягненню.

Крім цього, позивач просив суд стягнути з відповідача двадцять п`ять процентів річних у сумі 932,80 грн. та суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, в розмірі 233,16 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Так, сторони домовились, що у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару, відповідач зобов`язаний сплатити, зокрема, 25% річних (п. 5.3. договору).

Відтак, двадцять п`ять процентів річних:

- враховуючи період заборгованості з 05 травня 2023 року до 01 серпня 2023 року, що складає 89 днів, суму боргу в розмірі 2 145,70 грн., становлять 130,80 грн.;

- враховуючи період заборгованості з 02 серпня 2023 року до 23 серпня 2023 року, що складає 22 дні, суму боргу в розмірі 145,70 грн., часткову оплату 01 серпня 2023 року в сумі 2 000,00 грн., становлять 2,20 грн.;

- враховуючи період заборгованості з 24 серпня 2023 року до 22 серпня 2024 року, що складає 355 днів, суму боргу в розмірі 3 196,48 грн., становлять 797,72 грн.

а разом 930,72 грн. (за розрахунком суду), які підлягають стягненню.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожний період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж повинен бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому повинен бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо оплату заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без враховування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням цього місяця.

Сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції:

- враховуючи період заборгованості з 05 травня 2023 року до 01 серпня 2023 року, суму боргу в розмірі 2 145,70 грн., індекси інфляції: у травні 2023 року - 100,5%; червні 2023 року - 100,8%; липні 2023 року - 99,40%, складає 14,94 грн.;

- враховуючи період заборгованості з 02 серпня 2023 року до 23 серпня 2023 року, суму боргу в розмірі 145,70 грн., часткову оплату 01 серпня 2023 року в сумі 2 000,00 грн., індекс інфляції у серпні - 98,6%, складає -2,04 грн. (дефляція);

- враховуючи період заборгованості з 24 серпня 2023 року до 22 серпня 2024 року, суму боргу в розмірі 3 196,48 грн., індекси інфляції: у вересні 2023 року - 100,5%; жовтні 2023 року - 100,8%; листопаді 2023 року - 100,5%; грудні 2023 року - 100,7%; січні 2024 року - 100,4%; лютому 2024 року - 100,3%; березні 2024 року - 100,5%; квітні 2024 року - 100,2%; травні 2024 року - 100,6%; червні 2024 року - 102,2%; липні 2024 року - 100,0%; серпні 2024 року - 100,6%, складає 240,76 грн.,

а разом 253,66 грн.

Частиною 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Оскільки позивач просив стягнути з відповідача суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, в розмірі 233,16 грн., тому стягненню з відповідача підлягає саме ця сума.

Витрати зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ч. 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", ч. ч. 1, 2 ст. 3, ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень", ч. 1 ст. 128, ч. 1 ст. 173, ч. 1 ст. 174, ч. 1 ст. 179, ч. ч. 1, 2, 3, 4, 5 ст. 180, ч. ч. 1, 7 ст. 181, ч. ч. 1, 2 ст. 189, ч. 1 ст. 193, ч. 1 ст. 202, ст. 216, ст. 218, ч. 1 ст. 230, ч. 6 ст. 231,ч. 1 ст. 264, ч. 1 ст. 265, ч. ч. 1, 2 ст. 266, ч. 2 ст. 267 Господарського кодексу України, ч. 2 ст. 51, ч. 1 ст. 52, ст. ст. 251, 253, ч. 1 ст. 530, ч. ч. 2, 3 ст. 549, ч. 2 ст. 551, ст. 610, п. 3 ч. 1 ст. 611, ч. 2 ст. 625, ч. 1 ст. 627, ст. 629, ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 3, ч. ч. 1, 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. 1, 3 ст. 9, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 11, ст. 12, ч. ч. 3, 4 ст. 13, ст. ст. 14-15, ст. 18, п. 1 ч. 1 ст. 20, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ч. 1 ст. 123, ч. 9 ст. 165, ст. 129, ч. 1 ст. 202, ч. ч. 1, 2 ст. 222, ст. 223, ч. 3 ст. 232, ст. 233, ч. 4 ст. 236, ст. 237, ст. 238, ч. 4 ст. 240, ч. 6 ст. 242, ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Задовільнити частково позов товариства з обмеженою відповідальністю "ІНГ-ТРАНС" до Малякіна Сергія Анатолійовича про стягнення заборгованості.

Стягнути з Малякіна Сергія Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ІНГ-ТРАНС" (04050, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 21, ідентифікаційний код 39958625) 3 196,48 грн. (три тисячі сто дев`яносто шість грн. 48 коп.) боргу; 523,36 грн. (п`ятсот двадцять три грн. 36 коп.) пені; 930,72 грн. (дев`ятсот тридцять грн. 72 коп.) двадцяти п`яти процентів річних; 233,16 грн. (двісті тридцять три грн. 16 коп.) суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції; 3 024,57 грн. (три тисячі двадцять чотири грн. 27 коп.) судового збору.

Відмовити в іншій частині позову.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складений 04.11.2024 року.

Суддя С. Грабець