Рішення

від 25.10.2024 по справі 904/2209/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" жовтня 2024 р.м. Одеса Справа № 904/2209/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Д.О.,

секретар судового засідання Христенко А.О.

при розгляді справи за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Асоціація дитячого харчування" (пров. Архітектурний, 5, м. Дніпро, 49089)

до відповідача: Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (вул. Житна, буд. 14, будівля 1, м. Москва, 119991)

про стягнення 156603739,00 грн

за участю представників учасників справи:

від позивача: Кайнога Є.В.;

від відповідача: не з`явився.

УСТАНОВИВ:

Предмет позову

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення майнової шкоди в сумі 156603739,00 грн.

Склад учасників справи та їхні позиції по суті спору

Підставою позову позивач визначив обставину знищення (втрати) та пошкодження майна позивача, належного останньому на праві власності і оренди, внаслідок збройної агресії РФ проти України, зокрема, під час тимчасової окупації міста Херсон.

Суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом саме позивача. Тоді як встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі №308/3162/15-ц, від 30.01.2019 у справі №552/6381/17, від 13.03.2019 у справі №757/39920/15-ц, від 01.04.2020 у справі №520/13067/17, від 05.05.2020 у справі №554/8004/16-ц).

З цього приводу КГС у складі Верховного суду у постанові від 06.11.2023 у справі № 910/5699/23 виснував, що у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою/іноземною державою (органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою/органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою іноземної держави); відповідачем є відповідна держава як учасник цивільних правовідносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. Держава Україна, як і іноземна держава бере участь у справі у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою) як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. А тому у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою) на позивача, відповідно до вимог пунктів 2, 4 частини третьої статті 162 ГПК України, покладено обов`язок зазначити, окрім безпосередньо держави, яка за його ствердженням завдала йому шкоди, також орган (органи) відповідної держави, якого (яких) позивач зазначає порушником своїх прав.

У даній справі позивач визначив відповідачем Російську Федерацію в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, адресу місцезнаходження відповідача позивач вказав: вул. Житна, буд. 14, будівля 1, м. Москва, 119991.

Відповідно до ст. 365 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно з ч. 4 ст. 122 ГПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в частині першій статті 121 цього Кодексу.

Статтею 367 ГПК України визначено, що у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

Водночас, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. З огляду на триваючу широкомасштабну збройну агресію Російської Федерації проти України воєнний стан в Україні неодноразово продовжувався та діє станом на цей час.

Відповідно до п.1.7. Розділу І Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Державної судової адміністрації України від 27.06.2008 №1092/5/54 (далі - Інструкція), суди України з питань надання міжнародної правової допомоги в цивільних справах взаємодіють з іноземними компетентними органами через міжрегіональні управління та Міністерство юстиції України.

Згідно з п/п 1.11.5. п.1.11. Розділу І Інструкції міжрегіональні управління, зокрема, готують роз`яснення та надають методичні рекомендації судам України щодо надання міжнародної правової допомоги в цивільних справах.

З урахуванням викладеного, з огляду на триваючу широкомасштабну збройну агресію Російської Федерації проти суверенної держави України, суд звернувся до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із запитом для отримання роз`яснень та методичних рекомендацій щодо порядку повідомлення судом відповідача про розгляд даної справи.

У відповідь на цей запит Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) листом від 22.07.2024 № 40845/11.2-21 (а.с. 183-185, т.6) повідомило суд про таке: чинний міжнародний договір України про правову допомогу в цивільних справах, який діє у відносинах з Російською Федерацією, відсутній; відповідно до листа Міністерства юстиції України від 01.01.2024 № 4/12.1.1/32-24, від початку повномасштабного вторгнення в Україну 24.02.2022 фактично унеможливлено застосування з Російською Федерацією відповідних міжнародних договорів України, у тому числі, у зв`язку з припиненням поштового сполучення; за інформацією Міністерства закордонних справ України 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною і Російською Федерацією; функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено; комунікація МЗС з органам влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється; враховуючи викладене, передача/отримання будь-яких документів до/з компетентних органів Росії, у тому числі дипломатичними каналами, неможлива.

Керуючись вищевикладеним, суд зазначає, що у зв`язку з повномасштабним і неспровокованим вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення ухвал суду безпосередньо до компетентних органів Російської Федерації чи до посольства Російської Федерації в Україні, у зв`язку із припиненням його роботи на території України. До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21), а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17.

За цих обставин, суд здійснював повідомлення відповідача про час та місце розгляду даної справи єдино можливим і законним способом, який передбачений ч. 4 ст. 120 ГПК України, - через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Неявка відповідача в даному випадку не може перешкоджати реалізації гарантованого Конституцією України та міжнародними актами права осіб на доступ до правосуддя. Жодних заяв та/або клопотань, пов`язаних з неможливістю вчинення якихось процесуальних дій у зв`язку з воєнним станом, про намір вчинити такі дії до суду від відповідача не надходило. При цьому відповідач відзив на позов і жодних доказів суду також не надав, а тому справу згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України суд вирішує за наявними матеріалами.

Підсудність справи Господарському суду Одеської області

Статтею 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з п. 1 ч.1 ст. 77 Закону України «Про міжнародне приватне право» підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом: якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України, крім справ, що стосуються укладення, зміни, розірвання та виконання договорів, укладених в рамках державно-приватного партнерства, зокрема концесійних договорів, згідно з якими нерухоме майно є об`єктом такого партнерства, зокрема об`єктом концесії, а спір не стосується виникнення, припинення та реєстрації речових прав на такий об`єкт.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до ч. 1-5 ст. 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно з ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 ГПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку господарського судочинства, розглядаються місцевими господарськими судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.

Згідно з ч. 8 ст. 29 ГПК України позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Розпорядженням Голови Верховного Суду від 18.03.2022 № 11/0/9-22 "Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Донецької, Харківської та Херсонської областей)" змінено територіальну підсудність судових справи Господарського суду Херсонської області з визначенням їх територіальної підсудності Господарському суду Одеської області.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ст. 366 ГПК України підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність справ за участю іноземних осіб може бути визначено за угодою сторін.

Керуючись вищенаведеними правовими нормами, а також враховуючи усталену практику Верховного Суду, зокрема, наведену у постановах від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, від 18.05.2022 у справі № 760/17232/20-ц, від 22.06.2022 у справі № 311/498/20 господарський суд виснує про таке.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) «у випадках, коли застосування правила державного імунітету від юрисдикції обмежує здійснення права на доступ до суду, суд має встановити, чи обставини справи виправдовують таке обмеження» (Sabeh El Leil v. France (скарга № 34869/05), рішення від 29 червня 2011 року, § 51; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 59).

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, обмеження права на справедливий суд, зокрема шляхом застосування судового імунітету держави, є таким що відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція 1950 року) лише у разі, якщо таке обмеження: 1) переслідує законну мету, 2) є пропорційне меті, яка переслідується, та 3) не порушує самої сутності права на доступ до суду (Ashingdane v the United Kingdom (скарга № 8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55; Fogarty v. the United Kingdom (скарга № 37112/97), рішення від 21 листопада 2001 року, § 33; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 23 березня 2010 року, § 55).

ЄСПЛ неодноразово визнавав, що «надання імунітету державі в ході цивільного судочинства переслідує законну мету дотримання міжнародного права для сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через повагу до суверенітету іншої держави» (Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 60; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 29 червня 2011 року, § 52; Wallishauser v. Austria, (скарга № 156/04), рішення від 17 липня 2012 року, § 60).

Таким чином, у контексті наведеної практики ЄСПЛ, застосування судового імунітету Російської Федерації у справі за позовом про відшкодування шкоди повинно мати законну мету, зокрема сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через дотримання міжнародного права. У той же час, збройна агресія проти України, здійснена Російською Федерацією в порушення основоположних принципів і норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, вчинені її збройними силами міжнародно-правові злочини в Україні виключають, з ініціативи Російської Федерації, питання ввічливості та добрих відносин між країнами. Це позбавляє застосування судового імунітету Російської Федерації, що обмежує право позивача на справедливий суд, законної мети.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, «обмеження буде несумісне з пунктом 1 статті 6 Конвенції 1950 року, якщо … не існує розумної пропорції між використовуваними засобами та метою, яка переслідується». Також, при розгляді питання про доступ до суду в контексті застосування юрисдикційного імунітету держави, «необхідно переконатися, що обмеження, що застосовуються, не обмежують і не скорочують доступ, що залишився особі, таким чином або такою мірою, що порушується сама сутність права [доступу до суду]» (Ashingdane v the United Kingdom (скарга № 8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55). В іншому випадку, повне перешкоджання у розгляді справи, без будь-якої провини з боку позивача, буде суперечити пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року (McElhinney v. Ireland (скарга № 31253/96), рішення від 21 листопада 2001 року, Окрема думка Судді L. Лукейдіса).

Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третя статті 75 ГПК України), що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду, в якому би Російська Федерація не користувалася судовим імунітетом, тобто до суду Російської Федерації.

Таким чином, звернення позивача до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало би позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.

При розгляді питання щодо застосування судового імунітету, суд бере до уваги «загальні принципи, що лежать в основі прав людини та гуманітарного права та втілюють основні права, такі як право на ефективний спосіб захисту права, право на компенсацію збитків, понесених внаслідок порушень гуманітарного права, та право на захист від відмови у правосудді» (окрема думка Судді Юсуфа до рішення Міжнародного Суду ООН (ICJ) у справі Jurisdictional Immunities of the State (ФРН проти Італії) від 03 лютого 2012 року, § 30.)

Виходячи із сукупності наведеного, суд вважає, що право позивача на судовий захист повинно бути захищене, а судовий імунітет не повинен бути перешкодою для такого права у тих виняткових обставинах, коли немає інших механізмів відшкодування. Наразі відсутні будь-які механізми або інші міждержавні домовленості між Україною та Російською Федерацією щодо відшкодування шкоди фізичним та юридичним особам, завданих внаслідок дій військової агресії Російської Федерації на території України.

За таких обставин, застосування судового імунітету Російської Федерації у даній справі не буде узгоджуватися із обов`язком України як держави і суду, зокрема, забезпечити реалізацію права позивача на справедливий суд. З огляду на відсутність інших ефективних засобів судового захисту порушеного права позивача, застосування судового імунітету Російської Федерації буде порушенням самої сутності права на справедливий суд. Також, зважаючи на військову агресію Російської Федерації, якою порушується державний суверенітет України, застосування судового імунітету Російської Федерації буде непропорційним до своєї мети.

Судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004). Міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Відповідно до загальноприйнятої та усталеної практики міжнародних судових органів, держава може бути пов`язана положеннями міжнародного договору, навіть якщо вона не ратифікувала такий договір, якщо положення такого договору відображають звичаєве міжнародне право (Рішення Міжнародного Суду ООН у справі North Sea Continental Shelf (ФРН проти Нідерландів) від 20 лютого 1969 року, § 71; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 23 березня 2010 року, § 66). Зокрема, при застосуванні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вона не може тлумачитися абстрактно, а підлягає тлумаченню у світлі правил, викладених у Віденській конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року, у пп. (с) пункту 3 статті 31 якої вказується, що необхідно брати до уваги «будь-які відповідні норми міжнародного права, застосовні у відносинах сторін» (Loizidou v. Turkey (скарга № 15318/89), рішення від 18 грудня 1996 року, § 43).

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що суд «повинен пам`ятати про особливий характер Конвенції як договору про права людини, а також брати до уваги відповідні норми міжнародного права, зокрема ті, що стосуються надання державного імунітету» (Fogarty v. The United Kingdom, (скарга № 37112/97), рішення від 21 листопада 2001, § 35; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 23 березня 2010 року, § 56; Sabeh El Leil v. France (скарга № 34869/05), рішення від 29 червня 2011 року, § 48).

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі Oleynikov v. Russia, якщо національні суди підтримують юрисдикційний імунітет держави без будь-якого аналізу застосовних принципів звичаєвого міжнародного права, такі суди порушують право заявника на доступ до суду навіть у тих випадках, коли юрисдикційний імунітет підлягає застосуванню (Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, §§ 71-73).

Таким чином, суд зобов`язаний проаналізувати питання про застосування юрисдикційного імунітету в даній справі з огляду на положення звичаєвого міжнародного права.

Як зазначив ЄСПЛ у справах Cudak v. Lithuania та Oleynikov v. Russia: «застосування абсолютного державного імунітету явно розмивалося протягом багатьох років, зокрема, у зв`язку із прийняттям Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй Конвенції про юрисдикційні імунітети держав та їх власності у 2004 році» (Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/0256), рішення від 23 березня 2010 року, § 64; Sabeh El Leil v. France (скарга № 34869/05), рішення від 29 червня 2011 року, § 53; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 61). Таким чином, концепція судового імунітету держави зазнала обмежень з огляду на динамічний розвиток звичаєвого міжнародного права.

Більше того, у рішенні ЄСПЛ у справі Oleynikov v Russia, ЄСПЛ підтвердив вищевказану позицію. ЄСПЛ встановив, що Російська Федерація не ратифікувала Конвенцію ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), але й не заперечила їй, підписавши конвенцію 01 грудня 2006 року. З огляду на вказане, вирішуючи питання порушення права заявника на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року, ЄСПЛ застосував положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) на основі звичаєвого міжнародного права (Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 68). Вказану правову позицію підтвердив Верховний Суд у пункті 75 постанови від 25 січня 2019 року у справі № 796/165/18 (провадження № 61-44159ав18) про визнання та надання дозволу на виконання арбітражного рішення про стягнення сум компенсації з Російської Федерації.

Відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.

Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що стаття 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) підлягає застосуванню відповідно до звичаєвого міжнародного права як кодифікований звід звичаєвих норм міжнародного права.

Стаття 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) відображає підставу для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий «деліктний виняток» («tort exсeption»). Умовами, необхідними для застосування «деліктного винятку», є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.

Отже, суд вважає, що у питанні застосування імунітету держави від юрисдикції відповідні норми не можна тлумачити абстрактно або у відриві від встановлених фактичних обставин справи. Необхідно повністю враховувати особливості та обставини кожної справи, а також фактори, що лежать в її основі. У цьому випадку йдеться про вимоги щодо відшкодування майна за неправомірні дії, допущені Російською Федерацією, при відсутності альтернативних засобів відшкодування збитків.

Незастосування судом юрисдикційного імунітету іноземної держави щодо невиплати відшкодування за серйозні порушення прав людини під час збройного конфлікту, допущені відповідальною державою, особливо за відсутності інших засобів відшкодування збитків, не є порушенням суверенних прав іншої держави (Окрема думка Судді Юсуфа до рішення Міжнародного Суду ООН (ICJ) у справі Jurisdictional Immunities of the State (ФРН проти Італії) від 03 лютого 2012 року, § 50). Навпаки, це сприяє кристалізації винятку з судового імунітету держав, заснованого на принципах, які покладені в основу прав людини і гуманітарного права, включаючи право на ефективний спосіб захисту порушеного права.

Враховуючи вищенаведені обставини, а також факт відсутності інших ефективних засобів судового захисту порушеного права позивача, суд виснує, що судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на підстави позову, що є винятком до судового імунітету держави відповідно до звичаєвого міжнародного права.

Крім цього, підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов`язаннями України в сфері боротьби з тероризмом.

Відповідно до частини першої статті 11 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму, ратифікованої Верховною Радою України 31 липня 2006 року, Україна вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для ефективного, пропорційного й такого, що відраджує, покарання за злочини тероризму.

Згідно зі статтею 13 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму, Україна зобов`язана вжити необхідних заходів для захисту й підтримки жертв тероризму, здійсненого на території України.

Відповідно до частини четвертої статті 8 Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму ратифікованої Верховною Радою України 12 вересня 2002 року, Україна має зобов`язання щодо створення механізмів компенсації жертвам злочинів тероризму. У той же час, відсутність спеціального визначеного державою механізму компенсації (захисту порушеного права) не може бути підставою для відмови у захисті такого права загальними засобами, передбаченими законом, у тому числі шляхом звернення до суду.

Таким чином, застосування судового імунітету Російської Федерації та відмова у розгляді по суті позову у даній справі означала би порушення Україною своїх міжнародно-правових зобов`язань відповідно до вищезазначених конвенцій щодо боротьби з тероризмом. Судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом. Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівним не має влади і юрисдикції». Подібні висновки викладено Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21).

Таким чином, концепція судового імунітету держави базується на міжнародно-правовому принципі суверенної рівності держав. Суд також звертає увагу на те, що судові імунітети держав виникли в той час, коли індивідуальних прав людини практично не існувало і коли це було потрібно державам для більшого захисту від можливих переслідувань через судові зловживання. Натомість, доктрина судового імунітету держави в наш час підлягає дедалі більшій кількості обмежень, адже існує тенденція зменшити її застосування з огляду на розвиток прав людини, які зміцнюють позиції особи як суб`єкта правових відносин. У сучасному демократичному суспільстві абсолютний імунітет держави від судового розгляду є анахронічною доктриною, несумісною з вимогами справедливості та верховенства права (рішення ЄСПЛ у справі McElhinney v. Ireland (скарга № 31253/96), рішення від 21 листопада 2002 року, Окрема думка Судді L. Лукейдіса).

Таким чином, застосування судового імунітету держави скоротилося у світлі еволюції міжнародного права від правової системи, орієнтованої на державу, до системи, яка також захищає права людини по відношенню до держави.

У своїй постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 Верховний Суд дійшов висновку, що на Російську Федерацію не поширюється судовий імунітет, оскільки «вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН». Зокрема, Верховний Суд встановив, що «такими діями Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, та грубо порушила гарантоване нормами міжнародного права право власності позивача».

Отже, такий підхід Верховного Суду відображає те, що суд, перш ніж ухвалити рішення про судовий імунітет держави, має брати до уваги основні обставини конкретної справи, щоб визначити, чи застосовується виняток до судового імунітету.

Суд звертає увагу на те, що військова агресія та окупація Російською Федерацією територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права. Більше того, така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України, а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва Російської Федерації. Зокрема, у пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй. Згідно з частиною першою статті 1 Статуту ООН Організація Об`єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України. Крім того, аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України. Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Проте, станом на даний час Російська Федерація не виконала приписів (вимог) ні Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року, ні наказу Міжнародного суду ООН від 16 березня 2022 року, та продовжує військову агресію проти України та військові злочини проти цивільного населення та цивільних об`єктів у порушення норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, Женевських Конвенцій 1949 року та Додаткового протоколу I 1977 року до них.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року № 2188-IX про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Російської Федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.

У таких висновках Суд керується тим, що дії Російської Федерації вийшли за межі її суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права здійснювати збройну агресію проти іншої країни. Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН. Враховуючи вказане, Російська Федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності у випадку встановлення судом обставин заподіяння шкоди майну позивача. До таких висновків також дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20, (пункт 49).

Визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у справі, яка переглядається, Суд врахував таке:

- предметом позову є відшкодування майнової шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України;

- місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна;

- передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України;

- вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН;

- національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).

Отже, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію Господарського суду Одеської області на розгляд та вирішення цього спору, пов`язаного з заподіянням шкоди на території України в Херсонській області.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Асоціація дитячого харчування" було передано за встановленою територіальною підсудністю до Господарського суду Одеської області.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.06.2024 вищевказану позовну заяву було розподілено для розгляду судді Бездолі Д.О.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.06.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Асоціація дитячого харчування" було залишено без руху із встановленням позивачу п`ятиденного строку для усунення виявлених судом недоліків.

Ухвалою суду від 10.07.2024 судом було продовжено Товариству з обмеженою відповідальністю "Асоціація дитячого харчування" на 1 день (до 03.07.2024) строк для виконання ухвали Господарського суду Одеської області від 26.05.2024 та усунення недоліків позовної заяви; прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2209/24; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з викликом учасників справи; призначено у справі підготовче засідання на 29 липня 2024 року о 12:30.

Ухвалою суду від 26.07.2024 судом було задоволено клопотання позивача про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС (ВКЗ).

29.07.2024 суд протокольною ухвалою відклав підготовче засідання на 13.09.2024 об 11:00.

13.09.2024 суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 08 жовтня 2024 року о 12:00.

08.10.2024 суд протокольною ухвалою оголосив перерву у судовому засіданні до 25 жовтня 2024 року о 14:00.

У судовому засіданні 25.10.2024 судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Обставини справи

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 37-52, т.2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Асоціація дитячого харчування" зареєстровано як юридична особа з 07.04.1999, має відокремлені підрозділи, зокрема, філію у м. Херсон, яка знаходиться за адресою: м. Херсон, вул. Михайлівська, 7. Видами економічної діяльності позивача є: виробництво дитячого харчування та дієтичних харчових продуктів (основний); оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами; неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; неспеціалізована оптова торгівля; інші види перероблення та консервування фруктів і овочів; виробництво какао, шоколаду та цукрових кондитерських виробів; виробництво безалкогольних напоїв, виробництво мінеральних вод та інших вод, розлитих у пляшки; роздрібна торгівля хлібобулочними виробами, борошняними та цукровими кондитерськими виробами в спеціалізованих магазинах.

Відповідно до договору купівлі-продажу будівель та спору від 29.11.2012 № 644 (а.с. 12-17, т.1) позивачем було придбано у власність нерухоме майно, а саме будівлі та споруди, які розташовані за адресою: Херсонська обл., м. Херсон, вул. Петренка (нова назва - Михайлівська), 7. Державна реєстрація права власності позивача на це майно була проведена 19.12.2012, що підтверджується наявним у справі витягом про державну реєстрацію прав (а.с. 18, т.1).

29.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Асоціація дитячого харчування" (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лана» (орендодавець) був укладений договір оренди нежитлових приміщень, інфраструктури та передаточних пристроїв № 29/11-19 ОН (а.с. 19-20, т.1), за умовами якого орендодавцем було передано, а орендарем прийнято в тимчасове користування за плату об`єкти нерухомості - нежитлові приміщення, інфраструктуру та передаточні пристрої у відповідності до датку № 1 до цього договору (а.с. 21, т.1), що є його невід`ємною частиною. Нежитлові приміщення розташовані за адресою: м. Херсон, вул. Михайлівська (попередня назва вулиці Петренка), 7 (об`єкт оренди) для використання з метою, передбаченою Статутом орендаря. Об`єкт оренди використовується філією орендаря в місті Херсон - Завод дитячого харчування для виробництва, зберігання та інше продуктів дитячого харчування тощо. Відповідно до 6.3. договору у випадку, якщо орендар допустив погіршення стану об`єкта оренди або його знищення, він зобов`язаний відшкодувати орендодавцю збитки, якщо не доведе, що погіршення стану об`єкта оренди або його знищення відбулось не з вини орендаря. З урахуванням положень додаткової угоди № 1 від 30.12.2019 (а.с. 23, т.1), строк дії договору визначений з 01.12.2019 по 31.12.2022 з можливістю його пролонгації. Об`єкт оренди за договором був прийнятий позивачем у користування згідно з актом приймання-передачі від 01.12.2019 (а.с. 22, т.1).

Між цим, за договором оренди обладнання від 27.12.2019 № 27/12-8/17О (а.с. 24-25, т.1) позивачем було прийнято від ТОВ «Лана» у користування обладнання згідно з додатком № 1 до договору (а.с. 26-27, т.1), що знаходиться за адресою: м. Херсон, вул. Михайлівська (попередня назва вулиці Петренка), 7. Вказаний договір містить п 6.3., яким передбачено, що у випадку, якщо орендар допустив погіршення стану об`єкта оренди або його знищення, він зобов`язаний відшкодувати орендодавцю збитки, якщо не доведе, що погіршення стану об`єкта оренди або його знищення відбулось не з вини орендаря. З урахуванням положень додаткової угоди № 1 від 30.12.2019 (а.с. 30, т.1), строк дії договору визначений з 01.01.2020 по 31.12.2022 з можливістю його пролонгації. Обладнання, яке передано на підставі договору, було прийнято позивачем у користування за актом від 01.01.2020 (а.с. 28-29, т.1).

Крім цього, 14.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Асоціація дитячого харчування" (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фреш Маркет» (орендодавець) був укладений договір оренди обладнання № 14/12-21 (а.с. 31-33, т.1), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування майно найменування, кількість, місце розташування якого вказується в переліку (додаток № 1), який є невід`ємною частиною цього договору. Майно, передане в оренду, надається орендареві для використання у власній господарській діяльності, виключно за технічним призначенням, визначеним виробником та дотримуючись нормативних вимог безпеки праці, норм законодавства України та положень цього договору. Згідно з п. 9.3. договору у випадку нанесення шкоди орендованому майну (втрата, псування, пошкодження, знищення) з вини орендаря (діями, бездіяльністю тощо), орендодавець має право вимагати відшкодування збитків у повному обсязі. Строк дії даного договору визначений з дати підписання та до 31.12.2023 включно. Додатком № 1 до цього договору погоджено перелік обладнання, яке передається в оренду позивачу (а.с. 34, т.1). Майно за договором було прийнято позивачем у користування за актом приймання-передачі від 21.12.2021 (а.с. 35, т.1). 01.03.2022 між сторонами договору була укладена додаткова угода (а.с. 36, т.1), відповідно до якої договірні сторони дійшли згоди звільнити орендаря від сплати орендних платежів в період з 01.03.2022 до припинення бойових (воєнних) дій та тимчасової окупації території, на якій знаходиться орендоване майно.

Відповідно до наявних у справі оборотно-сальдових відомостей (а.с. 37-108, т.1) на балансі Товариства з обмеженою відповідальністю "Асоціація дитячого харчування" перебували оборотні активи на загальну суму 214110417,34 грн.

21.02.2023 позивач звернувся до Херсонського районного управління Головного управління національної поліції в Херсонській області із заявою про те, що у період окупації м. Херсон збройними формуваннями РФ позивач втратив доступ до приміщень товариства, за адресою: вул. Петренка, 7, м. Херсон та після деокупації м. Хесрон встановлено, що майно, яке належить позивачу, викрадено та пошкоджено російськими окупаційними військами. За даною заявою до Єдиного реєстру досудових розслідувань був внесений запис про кримінальне провадження № 12023231040000411 (а.с. 109, т.1).

Постановою слідчого в ОВС слідчого відділу УСБУ в Херсонській області від 11.09.2023 (а.с. 110-111, т.1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Асоціація дитячого харчування" в особі представника - тимчасово виконуючого обов`язки генерального директора Кайноги Євгена Валерійовича залучено як потерпілого до кримінального провадження № 12023231040000411 від 22.02.2023.

12.04.2023 комісією з обстеження об`єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації, що діє на підставі розпорядження начальника Херсонської міської військової адміністрації від 30.03.2023 № 8-р, був складений акт комісійного обстеження об`єкта (будівлі та споруди позивача), пошкодженого внаслідок збройної агресії РФ, який розташований за адресою: м. Херсон, Суворовський р-н, вул. Михайлівська, 7 (а.с. 112-118, т.1). Після проведення обстеження комісією був зроблений такий висновок: на об`єкті наявні незначні пошкодження несучих та огороджувальних конструкцій, але без порушення вимог щодо механічного опору та стійкості за граничним станом першої та другої групи, пошкоджено до 20%, рекомендовано виконання робіт шляхом ремонту, в тому числі капітального ремонту. Інформація щодо пошкоджень на об`єкті позивача, які мають місце у зв`язку зі збройною агресією РФ проти України, було внесено до Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації (а.с. 119-120, т.1).

Наказом позивача від 29.12.2022 № 29 (а.с. 121, т.1) було вирішено створити робочу інвентаризаційну комісію, у зв`язку з виявленням за результатом інвентаризації, проведеної у період з 14.12.2022 по 28.12.2022, нестачею.

28.12.2022 був складений акт обстеження технічного стану обладнання за результатом проведеної ревізії обладнання позивача, за адресою: м. Херсон, вул. Михайлівська (Петренка), 7, в якому зафіксовані виявлені несправності / пошкодження обладнання. Крім цього, за результатом інвентаризації були складені протоколи інвентаризаційної комісії, яка проводилась станом на 23.12.2022 (а.с. 125-250, т.1; а.с. 1-29, т.2).

06.01.2023 був складений акт про результати службового розслідування, проведеного на підставі наказу від 21.11.2022 № 29 (а.с. 122, т.1) та з якого вбачається встановлення наступного: в період з 25.02.2022 по 11.11.2022 м. Херсон перебував в окупації військ Російської Федерації та представники окупаційних військ в зазначений період мали безперешкодний доступ до всіх приміщень; після звільнення міста була проведена інвентаризація, якою встановлено нестачу власного та орендованого майна позивача, що знаходиться на території заводу дитячого харчування, за адресою: м. Херсон, вул. Петренка (Михайлівська), 7, на суму 93832072,01 грн та 4257105,67 відповідно, а також пошкоджено/розукомплектовано майна на суму 1375599,49 грн.

29.12.2022 позивач звернувся до власників переданого позивачу у користування майна на підставі вищевказаних договорів оренди (а.с. 30-31, т.2) з повідомленнями про неможливість повернення матеріальних цінностей, у зв`язку з їх викраденням військовими формуваннями РФ під час окупації.

З метою визначення розміру понесених збитків, понесених позивачем у зв`язку зі збройною агресією РФ проти України, позивач звернувся до суб`єкта оціночної діяльності для проведення відповідної оцінки для цілей подання до судових інстанцій, у тому числі міжнародних.

Так, суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_1 на підставі укладених з позивачем договорів, були складені наступні звіти:

1. Звіт від 14.11.2023 № MF-02-11-14-2023 про незалежну оцінку розміру реальних збитків внаслідок знищення та пошкодження майна, у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а саме рухомого майна, яке знаходиться у власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Асоціація дитячого харчування» (а.с. 91-248, т.2; а.с. 1-220, т.3). За результатом проведеної оцінки суб`єктом оціночної діяльності був зроблений висновок, що вартість розміру реальних збитків, понесених позивачем, становить: 145706039,00 грн без ПДВ або 4009626 доларів США без ПДВ, у тому числі: збитки через пошкодження або втрату майна (товарно-матеріальних цінностей (запасів) у розмірі 122818041,00 грн без ПДВ або 3378510 доларів США без ПДВ; збитки, у зв`язку з втратою майна (обладнання та устаткування) у розмірі 11553445 грн без ПДВ або 318576 доларів США без ПДВ; збитки, у зв`язку з пошкодженням майна у розмірі 11334553 грн без ПДВ або 312540 доларів США без ПДВ;

2. Звіт від 14.11.2023 № MF-01-11-14-2023 про незалежну оцінку розміру реальних збитків внаслідок знищення та пошкодження майна, у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а саме адміністративної будівлі (літ. А-3, навіс - літ. «а»), загальною площею 1775,2 кв.м., яка знаходиться у власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Асоціація дитячого харчування» та розташована за адресою: м. Херсон, вул. Михайлівська, 7 (а.с. 1-107, т.4). За результатом проведеної оцінки суб`єктом оціночної діяльності був зроблений висновок, що вартість розміру реальних збитків, понесених позивачем, становить 71693,00 грн без ПДВ або 1977 доларів США без ПДВ;

3. Звіт від 15.11.2023 № MF-02-11-15-2023 про незалежну оцінку розміру реальних збитків внаслідок знищення та пошкодження майна, у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а саме рухомого майна, яке знаходиться у власності Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім «Фреш Маркет», орендоване Товариством з обмеженою відповідальністю «Асоціація дитячого харчування» (а.с. 109-180, т.4). За результатом проведеної оцінки суб`єктом оціночної діяльності був зроблений висновок, що вартість розміру реальних збитків, понесених внаслідок збройної агресії РФ, становить 3187957,00 грн без ПДВ або 87673 доларів США без ПДВ;

4. Звіт від 15.11.2023 № MF-01-11-15-2023 про незалежну оцінку розміру реальних збитків внаслідок знищення та пошкодження майна, у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а саме рухомого майна, яке знаходиться у власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Лана», орендоване Товариством з обмеженою відповідальністю «Асоціація дитячого харчування» (а.с. 181-211, т.4; а.с. 1-224, т.5). За результатом проведеної оцінки суб`єктом оціночної діяльності був зроблений висновок, що вартість розміру реальних збитків, понесених внаслідок збройної агресії РФ, становить 3585966,00 грн без ПДВ або 98880 доларів США без ПДВ;

5. Звіт від 16.11.2023 № MF-01-11-16-2023 про незалежну оцінку розміру реальних збитків внаслідок знищення та пошкодження майна, у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а саме комплексу будівель та споруд, який знаходиться у власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Лана», орендоване Товариством з обмеженою відповідальністю «Асоціація дитячого харчування» (а.с. 1-157, т.6). За результатом проведеної оцінки суб`єктом оціночної діяльності був зроблений висновок, що вартість розміру реальних збитків, понесених внаслідок збройної агресії РФ, становить 4052084,00 грн без ПДВ або 111733 доларів США без ПДВ.

Вищевказані звіти долучені до матеріалів справи у повному обсязі та складені з урахуванням, зокрема, вимог: Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326; Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затвердженої наказом Міністерства економіки України України та Фонду державного майна України від 18.10.22 № 3904/1223.

Як повідомив суду позивач, він не звертався ні до держави, ні до органів місцевого самоврядування з заявами про компенсацію майнової шкоди у розмірі, що заявлена до стягнення з відповідача в межах цієї справи та не отримував в рахунок компенсації цієї шкоди жодних грошових коштів.

Отже, матеріалами справи підтверджується протиправне знищення та пошкодження Російською Федерацією в результаті неспровокованого акту збройної агресії проти України майна позивача, належного йому на праві власності, а також майна, що перебувало у користуванні позивача на праві оренди. Між цим, як встановлено судом з пояснень представника позивача під час розгляду справи по суті у судовому засіданні, позивач не вважає себе винною особою перед третіми особами у спричинені збитків, внаслідок пошкодження та викрадення майна, яке у користуванні позивача перебувало на праві оренди.

На підтвердження іншого матеріали справи не містять жодного доказу.

Законодавство, застосоване судом до спірних відносин

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Згідно з ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 1, 3 IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі, що додається до цієї Конвенції. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Згідно з ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно з ч. 1-3 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно з ч. 3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 1163, 1164, 1165 ЦК України фізична особа, життю, здоров`ю або майну якої загрожує небезпека, а також юридична особа, майну якої загрожує небезпека, мають право вимагати її усунення від того, хто її створює. У разі неусунення загрози життю, здоров`ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи заінтересована особа має право вимагати: 1) вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози; 2) відшкодування завданої шкоди; 3) заборони діяльності, яка створює загрозу. Шкода, завдана внаслідок неусунення загрози життю, здоров`ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи, відшкодовується відповідно до цього Кодексу.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ст. 1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18.10.2022 № 3904/1223 затверджено Методику визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності (далі - Методика). Відповідно до цієї Методики об`єктом оцінки збитку є економічні втрати підприємств, установ та організацій, інших суб`єктів господарювання всіх форм власності, згідно з підпунктами 18 і 19 пункту 2 Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року № 326 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2022 року № 951).

Згідно з п. 5, 6 Методики оцінка шкоди та збитків, що проводиться відповідно до цієї Методики, здійснюється з такою метою: визначення збитків, завданих внаслідок збройної агресії, у межах кримінальних проваджень відповідно до законодавства України; визначення збитків, завданих внаслідок збройної агресії, для цілей подання постраждалими заяв на компенсацію; визначення збитків, завданих внаслідок збройної агресії, для цілей подання позовів (у тому числі колективних) постраждалими до судових інстанцій, зокрема міжнародних, а також подання позову державою Україна до міжнародних судових інстанцій; інші цілі, визначені законодавством. Така мета згідно з цією Методикою досягається шляхом визначення у вартісному виразі: розміру реальних збитків; упущеної вигоди; потреб у витратах, необхідних для відновлення майна та майнових прав, що зазнали руйнівного впливу внаслідок збройної агресії.

Відповідно до п. 7-9 Методики оцінка збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, здійснюється шляхом проведення незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи (експертного дослідження). Незалежна оцінка збитків забезпечується суб`єктами оціночної діяльності - суб`єктами господарювання, визнаними такими Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі - суб`єкти оціночної діяльності), з дотриманням національних та міжнародних стандартів оцінки, з урахуванням особливостей, що визначені цією Методикою. Об`єкт та мета оцінки повинні бути зазначені у звіті про оцінку збитків або висновку експерта. Для цілей цієї Методики за умовну грошову одиницю приймають долар США. Отриманий результат в еквіваленті умовної грошової одиниці переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» положення цього Закону поширюються на правовідносини, які виникають у процесі здійснення оцінки майна, майнових прав, що належать фізичним та юридичним особам України на території України та за її межами, а також фізичним та юридичним особам інших держав на території України та за її межами, якщо угода укладається відповідно до законодавства України, використання результатів оцінки та здійснення професійної оціночної діяльності в Україні.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» суб`єктами оціночної діяльності, в тому числі, є: суб`єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб`єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону.

Згідно з ч. 2 ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» проведення оцінки майна є обов`язковим, зокрема, у випадках: визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом складеним, зокрема, в електронному вигляді з дотриманням законодавства про електронні довірчі послуги, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 32 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінювачі та суб`єкти оціночної діяльності несуть відповідальність за порушення вимог цього Закону в порядку, встановленому законами. Оцінювачі та суб`єкти оціночної діяльності - суб`єкти господарювання несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, зокрема за недостовірність чи необ`єктивність оцінки майна, відповідно до умов договору та закону.

Відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.

Згідно з ч. 9 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.

Позиція суду

За загальним правилом майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1 ст. 1166 ЦК України).

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, наведеною, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18, від 01.03.2023 у справі № 925/556/21, статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Утім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення шкоди. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.

Як встановлено судом при розгляді даної справи, в результаті триваючого неспровокованого та повномасштабного акту збройної агресії Російської Федерації проти України, а також тимчасової окупації збройними формуваннями Російської Федерації території Херсонської міської територіальної громади, було знищено, пошкоджено та викрадене майно позивача, а також майно третіх осіб, яке перебувало у користуванні позивача на правах оренди. Так, з наявних у справі доказів судом було встановлено, що внаслідок знищення та пошкодження рухомого та нерухомого майна, власником якого є безпосередньо позивач, позивачу були спричинена шкода у загальному розмірі 145777732 грн 00 коп.

Отже, судом встановлено, що в цих діях Російської Федерації наявний склад правопорушення, оскільки саме держава-агресор відповідальна за всі дії, що вчинені особами, які входять до складу її збройних сил. При цьому факт збройної агресії Російської Федерації в розумінні ч. 3 ст. 75 ГПК України є загальновідомим, який закріплено державою на законодавчому рівні, а також який визнаний на міжнародному рівні.

За таких обставин господарський суд вважає, що позов позивача до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації в частині стягнення майнової шкоди у розмірі 145777732 грн 00 коп, є обґрунтованим, доведеним і таким, що ґрунтується на нормах українського і міжнародного права.

Водночас, щодо іншої частини позовних вимог позивача, які стосуються суми шкоди, завданих майну, власниками якого є треті особи, а не позивач, суд вважає, що позивач не довів підстав для стягнення цих сум з відповідача саме на користь позивача, враховуючи, що останній не є власником цього майна, в матеріалах справи відсутні рішення судів про встановлення факту відповідальності (вини) позивача перед третіми особами у спірних правовідносинах, а також те, що за поясненнями самого позивача останній не вважає себе винним перед третіми особами та з огляду на положення догорів оренди в частині покладення на позивача обов`язку щодо відшкодування збитків, які спричинені не з вини позивача.

За вищевикладених обставин, суд виснує, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Асоціація дитячого харчування" до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача суму збитків у розмірі 145777732 грн 00 коп, а в іншій частині - відмовити.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 2 ст. 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Згідно з п. 22 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

За цих підстав, здійснюючи розподіл судових витрат суд, враховуючи категорію даного спору та обставини, за яких позивачу були спричинені збитки, вважає необхідним покласти на відповідача судовий збір зі стягненням в дохід бюджету у повному обсязі.

Керуючись ст. 129, 130, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (вул. Житня, буд. 14, будівля 1, м. Москва, 119991) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Асоціація дитячого харчування" (пров. Архітектурний, 5, м. Дніпро, 49089, код ЄДРПОУ 30394678) майнову шкоду в сумі 145777732 грн 00 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (вул. Житня, буд. 14, будівля 1, м. Москва, 119991) на користь Державного бюджету України (рахунок № UA908999980313111256000026001 в ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код ЄДРПОУ отримувача - 37993783, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106) суму судового збору у розмірі 1059800 грн 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Повний текст рішення складено 04 листопада 2024 р.

Суддя Д.О. Бездоля