Рішення

від 04.11.2024 по справі 918/1007/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2024 р. Справа № 918/1007/21(918/752/24)

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Політики Н.А.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом ОСОБА_1

до Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

про стягнення коштів у сумі 93 591 грн 67 коп.,

у межах справи № 918/1007/21 за заявою Дочірнього підприємства "Київський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (вул. Народного ополчення, 11 А, м. Київ 151, 03151, код ЄДРПОУ 03445665)

про банкрутство Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (вул. Пластова, 7, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 31994540),

без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В серпні 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - Підприємство, відповідач), в якій просить стягнути з Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" невиплачену заробітну плату в розмірі 24 275 грн 15 коп. та компенсацію за затримку невиплаченої заробітної плати в розмірі 69 316 грн 52 коп.

Також позивач просить стягнути з відповідача сплачений судовий збір в розмірі 3 028 грн 00 коп. та витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 6 000 грн 00 коп. До позовної заяви позивачем долучено квитанцію до платіжної інструкції на переказ готівки від 08.08.2024 року № 86. Крім того позивачем до позовної заяви долучено договір про надання правової допомоги від 4 липня 2024 року, додаток № 1 до договору про надання правової допомоги від 04.07.2024 року та квитанцію до прибуткового касового ордера № 21 від 04.07.2024 року на суму 6 000 грн 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 працював дорожнім робітником по ІІІ розряду у Філії "Рівненська ДЕД" Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України". Згідно наказу від 05.09.2022 року № 7-к ОСОБА_1 звільнений з роботи за власним бажанням на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю України. Позивачем зазначено, що в день звільнення повного розрахунку з ним не проведено, розмір заборгованості по заробітній платі станом на 01.07.2024 року становить 24 275 грн 15 коп. Позивач вважає, що відповідач не мав жодних об`єктивних причин, які б перешкоджали йому здійснити розрахунок по заробітній платі. У позовній заяві зазначено, що оскільки відповідачем не проведено повний розрахунок при звільненні, позивач має право на компенсацію середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.09.2022 року по 06.03.2023 року.

Позивачем вказано, що заборгованість за основною заробітною платою становить 24 275 грн 15 коп.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 69 316 грн 52 коп.

У зв`язку із викладеним та посилаючись на ст. ст. 116-117 Кодексу законів про працю України просить позов задовольнити у повному обсязі.

В позовній заяві позивачем зазначено, що за вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір". Також зазначено, що при подачі позову до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3 028 грн 00 коп. за одну вимогу майнового характеру (про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні). Крім того зазначено, що при подачі позову до суду позивач поніс судові витрати у вигляді витрат на правову допомогу адвоката у сумі 6 000 грн 00 коп.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.08.2024 року дану позовну заяву передано на розгляд судді Романюк Ю.Г. та присвоєно номер 918/1007/21(918/752/24).

Ухвалою суду від 19 серпня 2024 року матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення заборгованості із заробітної плати в сумі 93 591,67 грн. передано до Господарського суду Рівненської області, у провадженні якого перебуває справа № 918/1007/21 про банкрутство Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" для розгляду спору в межах цієї справи.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 02.09.2023 року дану позовну заяву передано на розгляд судді Політики Н.А. (у провадженні якої перебуває справа № 918/1007/21 про банкрутство Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України").

Суд зазначає, що статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено порядок розгляду спорів, стороною в яких є боржник.

Зокрема, абзацом 1 частини 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Отже, за умови відкриття провадження у справі про банкрутство боржника особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без відкриття нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Кодексу України з процедур банкрутства, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 12.01.2022 року відкрито провадження у справі № 918/1007/21 про банкрутство Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", визнано грошові вимоги Дочірнього підприємства "Київський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до боржника у розмірі 2 064 087 грн 00 коп., введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном боржника строком на 170 календарних днів до 01.07.2022 року, призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Чепелюка Олександра Олександровича, визначено дату проведення попереднього судового засідання на 22.03.2022 року; зобов`язано розпорядника майна провести інвентаризацію майна боржника.

Отже, враховуючи викладене вище, позовна заява ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення коштів у сумі 93 591 грн 67 коп. підлягає розгляду у межах справи № 918/1007/21 за заявою Дочірнього підприємства "Київський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (вул. Народного ополчення, 11 А, м. Київ 151, 03151, код ЄДРПОУ 03445665) про банкрутство Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (вул. Пластова, 7, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 31994540).

Абзацом 3 частини 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Ухвалою суду від 12 вересня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 918/1007/21(918/752/24) в межах провадження у справі про банкрутство, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами у змішаній (паперовій та електронній) формі. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив. Позивачу встановлено строк для подання відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня його отримання.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі, тобто главі 10 ГПК України.

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 ГПК України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться (ч. 8 ст. 252 ГПК України).

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 ГПК України).

Статтями 42, 46 ГПК України визначено, що сторони у справі користуються рівними процесуальними правами, серед яких право на ознайомлення з матеріалами справи, подання заяв та клопотань. Учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом (стаття 113 ГПК України).

Частиною 8 статті 165 ГПК України зазначено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Згідно з п. 8 ст. 176 ГПК України про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, в якій зокрема зазначається строк для подання відповідачем відзиву на позов.

Отже, учасник справи, керуючись принципами рівності учасників процесу перед законом і судом та змагальності сторін, вправі реалізувати своє процесуальне право на подання письмового відзиву на позовну заяву протягом строку, встановленого судом в ухвалі про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі.

Як було зазначено судом вище, ухвалою суду від 12 вересня 2024 року про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - 15 днів з дня вручення даної ухвали.

Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (частина 1 статті 116 ГПК України).

Так, ухвала суду від 12 вересня 2024 року про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі надіслана Підприємству в його електронний кабінет та доставлена до електронного кабінету 12.09.2024 року о 19:48 год., що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою за підписом відповідального працівника суду про доставку електронного листа, а саме ухвали суду від 12.09.2024 року (а.с. 37).

Відповідно до інформації, що міститься в комп`ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду", судом отримано повідомлення про доставлення копії ухвали Господарського суду Рівненської області від 12.09.2024 року до електронного кабінету Підприємства 12.09.2024 року о 19:59 год.

Відповідно до частини п`ятої статті 6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою (частина сьома статті 6 ГПК України).

Згідно з частиною п`ятою статті 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Згідно зі ст. ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (частина 1 статті 116 ГПК України).

За змістом ч. 7 ст. 116 ГПК України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.

У відповідності до ч. 1 ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Таким чином, з урахуванням приписів частини 8 статті 165 ГПК України, п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву тривав до 30.09.2024 року включно (зважаючи на те, що останній день строку припадав на 28.09.2024 року - суботу, наступний за ним 29.09.2024 року - неділя, то строк для подання відзиву на позовну заяву відповідно до ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України переноситься на наступний робочий - 30.09.2024 року).

В той час, у встановлений судом ухвалою від 12.09.2024 року строк, відповідачем відзиву на позовну заяву не подано.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач у встановлений судом строк не подав до суду відзиву на позов, доказів повної або часткової сплати ним заборгованості по заробітній платі, яка є предметом даного спору, не надав, суд вважає, що, у відповідності до ч. 5 ст. 252 ГПК України, справа може бути розглянута по суті за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для винесення рішення.

У ч. 8 ст. 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 працював дорожнім робітником по ІІІ розряду у Філії "Рівненська ДЕД" Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України".

Згідно Наказу від 05.09.2022 року № 7-к ОСОБА_1 звільнений з роботи за власним бажанням на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Як зазначено позивачем в позовній заяві, в день звільнення повного розрахунку з останнім не проведено. Зокрема, як зазначив позивач, розмір заборгованості по заробітній платі становить 24 275 грн 15 коп., що підтверджується довідкою Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" від 3 липня 2024 року № 11/351.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

У ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оплату праці", який є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює правовідносини у сфері оплати праці, міститься аналогічне визначення поняття "заробітна плата".

У рішенні від 15 жовтня 2013 року N 8-рп/2013 у справі N 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття "заробітна плата" й "оплата праці", які використані у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини). Крім того, Конституційний Суд України у тому ж рішенні дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат (абзац восьмий пункту 2.1 мотивувальної частини).

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За приписом ст. 21 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

За нормами ст. 22 Закону України "Про оплату праці" суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

У ч. 3 ст. 15 зазначеного Закону закріплено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ч. 1 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України "Про оплату праці").

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно з частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч.1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 25 Постанови від 24.12.1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Пленум Верховного Суду України в п. 20 своєї постанови № 13 від 24.12.1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" роз`яснив - установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він в цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому його вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таким чином будь-який факт невиплати у строк заробітної плати чи іншої суми розглядається як трудове порушення роботодавця по відношенню до працівника, якщо тільки такий факт порушення не спростований відповідно до положень закону.

Як вбачається із наданих позивачем доказів суду, Підприємство всупереч наведеним законодавчим положенням при звільненні ОСОБА_1 не виплатило йому заробітну плату. Заборгованість відповідача з виплати позивачеві належних йому коштів становить 24 275 грн 15 коп.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, борг перед позивачем із заробітної плати становить 24 275 грн 15 коп.

Окрім того позивач просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.09.2022 року по 06.03.2023 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Середній заробіток для виплати працівникові компенсації за час затримки розрахунку при звільненні визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до п. 2 Порядку середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Пунктом 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

При цьому згідно з п. 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку при звільненні, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка відповідно до п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Стосовно визначення дати з якої повинно бути обраховано середній заробіток, суд виходить з того, що оскільки виплата середнього заробітку настає за умови невиплати з вини підприємства належних сум при звільненні, а такий факт встановлений судом, то обрахування суми середнього заробітку проводиться з наступного дня після дня звільнення, тобто у даному випадку з 06.09.2022 року.

Тому середній заробіток необхідно обраховувати за період з 06.09.2022 року по 06.03.2023 року.

При цьому, суд обраховує середньоденний заробіток наступним чином, виходячи з того, що останні відпрацьовані місяці, що передували звільненню позивача є липень та серпень 2022 року. Заробітна плата позивача за липень та серпень 2022 року становила всього 8 709 грн 44 коп. При цьому, у липні 2022 року позивач мав відпрацювати 11 днів, а у серпні 2022 року - 13 днів, всього 24 дні. Таким чином, середньоденна заробітна плата становить 362 грн 89 коп. (8 709,44/24 робочих днів).

Розглянувши розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, наданий позивачем, суд встановив про допущення помилки при розрахунку середньоденної заробітної плати, а саме, ОСОБА_1 здійснив розрахунок середнього заробітку, взявши заробітну плату за чотири останні місяці роботи (травень-серпень 2022 року), а відповідно до п. 2 Порядку середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто останні два місця, що передують звільненню (05.09.2022 року) це липень та серпень 2022 року. Крім того позивач здійснив розрахунок помноживши середньоденну заробітну плату на календарні дні, а відповідно до п. 2 Порядку відбувається множення на число відпрацьованих робочих днів.

За розрахунком суду середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.09.2022 року по 06.03.2023 року становить 46 449 грн 92 коп. (128 днів*362,89) 2022 рік: вересень - 19 днів, жовтень - 20 днів, листопад - 22 дні, грудень - 21 день; 2023 рік: січень - 22 дні, лютий - 20 днів, березень - 4 дні).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що правомірним буде стягнення з Підприємства середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 46 449 грн 92 коп.

Таким чином, вимога позивача до відповідача про стягнення компенсації за затримку невиплаченої заробітної плати в розмірі 69 316 грн 52 коп. підлягає частковому задоволенню в розмірі 46 449 грн 92 коп. В частині стягнення компенсації за затримку невиплаченої заробітної плати в розмірі в сумі 22 866 грн 60 коп. необхідно відмовити.

Крім того згідно ч. 1 ст. 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Нормами п. 171.1 ст. 171 та 14.1.180 ст. 14 Податкового Кодексу України та ст.7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування врегульовано порядок утримання податків з будь-яких виплат на користь громадян України, і суди не є суб`єктами, уповноваженими надавати тлумачення вимог чинного законодавства.

Оскільки суд не є податковим агентом, тому обов`язок відрахувати зазначені податки і збори закон покладає на роботодавця.

Відповідно до листа ДФС від 09.06.2016 року № 12817/6/99-99-13-02-03-15, оскільки виплата доходу у вигляді суми середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні працівника, здійснюється звільненому працівнику і не пов`язана з відносинами трудового найму, то такий дохід оподатковується податковим агентом як інші доходи податком на доходи фізичних осіб за ставкою 18 відсотків та військовим збором - 1,5 відсотка у місяці його фактичного нарахування.

Крім того особи, які мають статус податкових агентів, зобов`язані подавати у строки, встановлені Кодексом податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу (п. п. "б" п. 176.2 ст. 176 Кодексу).

Суд роз`яснює, що у разі задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки та збори із суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зменшується на суму податків і зборів.

Відповідачем всупереч вимог ст. ст. 13, 73, 74 ГПК України доказів перерахування позивачу заробітної плати не надано, заборгованість перед позивачем не спростовано.

Згідно із ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За результатами з`ясування обставин, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, і з наданням оцінки всім аргументам у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають частковому задоволенню в частині стягнення заборгованості із заробітної плати в розмірі 24 275 грн 15 коп. та компенсації за затримку невиплаченої заробітної плати в розмірі 46 449 грн 92 коп. з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів при її виплаті. В частині стягнення компенсації за затримку невиплаченої заробітної плати в розмірі в сумі 22 866 грн 60 коп. необхідно відмовити.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Абзацом 1 частини восьмої статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Позивач просить стягнути з відповідача сплачений судовий збір в розмірі 3 028 грн 00 коп. та витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 6 000 грн 00 коп.

Як вбачається з матеріалів справи, при поданні позову, ОСОБА_1 , заявляючи вимогу про стягнення компенсації за затримку невиплаченої заробітної плати, було сплачено 3 028 грн 00 коп., що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки від 08.08.2024 року № 86.

За вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" (розмір судового збору за дану вимогу становить 3 028 грн 00 коп.).

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас частиною 2 ст. 129 ГПК України передбачено, що судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Оскільки позовні вимоги в частині стягнення заробітної плати, за які позивач звільнений від сплати судового збору, задоволено судом повністю, судовий збір за вказану вимогу в розмірі 3 028 грн 00 коп. відповідно до норм ч. 2 ст. 129 ГПК України необхідно стягнути з відповідача в дохід Державного бюджету України, а витрати по оплаті судового збору за вимогу про стягнення компенсації за затримку невиплаченої заробітної плати покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам в розмірі 2 029 грн 10 коп. та необхідно стягнути з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

У постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, прийнятій об`єднаною палатою Касаційного господарського суду, викладено висновок, що практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 року у справі № 920/13/19 наголосив, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч. ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може з власної ініціативи не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч. ч. 5-7 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (до таких висновків дійшов Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 року у справі № 902/347/18).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката заявник надав суду договір про надання правової допомоги від 4 липня 2024 року, додаток № 1 до договору про надання правової допомоги від 04.07.2024 року та квитанцію до прибуткового касового ордера № 21 від 04.07.2024 року на суму 6 000 грн 00 коп.

Суд, розподіляючи витрати за послуги адвоката зазначає, що наявні в матеріалах справи докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у заявленому розмірі, адже розмір таких витрат має бути не тільки доведений та документально обґрунтований, а й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

За вказаних обставин, суд вважає, що обсяг заявлених позивачем витрат на правову допомогу в розмірі 6 000,00 грн. є пропорційним до предмету спору та ціни позову, відповідає критеріям реальності, розумності та співрозмірності.

Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

З урахуванням наведеного, оскільки позовні вимоги у даній справі задоволені частково, суд вважає правомірним покладення на відповідача витрат понесених позивачем на професійну правничу допомогу при розгляді спору в суді пропорційно розміру задоволених вимог, а саме на суму 4 534 грн 06 коп.

Керуючись ст. ст. 73-79, 91, 123, 129, 178, 252, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (33028, м. Рівне, вул. Пластова, 7, код ЄДРПОУ 31994540) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) невиплачену заробітну плату в розмірі 24 275 (двадцять чотири тисячі двісті сімдесят п`ять) грн 15 коп., компенсацію за затримку невиплаченої заробітної плати в розмірі 46 449 (сорок шість тисяч чотириста сорок дев`ять) грн 92 коп. з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів при її виплаті, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 534 (чотири тисячі п`ятсот тридцять чотири) грн 06 коп. та витрати по оплаті судового збору в розмірі 2 029 (дві тисячі двадцять дев`ять) грн 10 коп.

Стягнути з Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (33028, м. Рівне, вул. Пластова, 7, код ЄДРПОУ 31994540) в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.

Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" компенсації за затримку невиплаченої заробітної плати в розмірі в сумі 22 866 грн 60 коп. відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до частини 5 статті 240 ГПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 4 листопада 2024 року.

Суддя Політика Н.А.