Рішення

від 30.10.2024 по справі 926/2060/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2024 року м. ЧернівціСправа № 926/2060/24

Господарський суд Чернівецької області у складі судді Дутки В.В., при секретарі судового засідання Токарюк Н.Я., розглянувши матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Національна енергетична група, м.Чернівці

до Комунального некомерційного підприємства Глибоцька багатопрофільна лікарня Глибоцької селищної ради, смт. Глибока Чернівецької області

про визнання договору недійсним

представники сторін: не з`явилися

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю Національна енергетична група звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до КНП Глибоцька багатопрофільна лікарня Глибоцької селищної ради про визнання договору про постачання електричної енергії споживачу №347 від 08.07.2021 недійсним.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 13.08.2024 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 29.08.2024.

Відповідач відзиву на позов не подав, представник відповідача в засідання не з`явився.

Ухвалою від 29.08.2024 відкладено підготовче засідання на 09.10.2024.

Ухвалою від 09.10.2024 закрито підготовче засідання, розгляд справи по суті призначено на 30.10.2024.

30.10.2024 через систему «Електронний суд» позивач подав заяву в якій просив розглядати справу з метою процесуальної економії без участі його представника, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

У судове засідання 30.10.2024 представники сторін не з`явилися, відповідач відзиву на позов не подав.

Згідно з ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

За результатами закупівлі UA-2021-06-01-008106-b, що проводилась у відповідності до вимог Закону України «Про публічні закупівлі» (далі - Закон про закупівлю) між TOB «Національна енергетична група» та Комунальним некомерційним підприємством Глибоцької районної ради «Глибоцька центральна районна лікарня» укладено договір про постачання електричної енергії споживачу №347 від 08.07.2021, предметом якого було постачання електричної енергії як товарної продукції.

10.11.2021 змінено найменування Відповідача на Комунальне некомерційне підприємство "Глибоцька багатопрофільна лікарня" Глибоцької селищної ради.

На виконання вимог пункту 8 частини 2 статті 22 Закону про закупівлі, проект спірного Договору було запропоновано Відповідачем як такий, що відповідає вимогам спеціального законодавства в сфері постачання електричної енергії, про що свідчить його пункт 1.2., у відповідності до якого, - умови цього Договору встановлені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" (далі - Закон про ринок) та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 № 312 (далі - ПРРЕЕ).

Однак, аналізуючи вказані спеціальні нормативні документи, можна стверджувати, що спірний Договір не відповідає вимогам спеціального законодавства що врегульовує відносини в сфері постачання електричної енергії, а саме в ньому відсутні всі істотні умови такого виду договорів, які визначені для нього як Законом про ринок так і ПРРЕЕ.

Крім того, пунктом 8 частини 7 статті 56 Закону про ринок визначено однією з істотних умов договору про постачання електричної енергії - «порядок організації комерційного обліку електричної енергії та надання даних комерційного обліку електричної енергії».

При цьому, пункт 3.2.7. ПРРЕЕ передбачає істотні умови Договору про постачання електричної енергії, серед яких, - порядок організації комерційного обліку електричної енергії та надання даних комерційного обліку електричної енергії відповідно до забезпечення послуг комерційного обліку (14).

Таким чином, спірний Договір має містити всі істотні умови, що визначені для нього Законом про ринок та ПРРЕЕ як істотні та обов`язкові. Однак, як вбачається з умов спірного Договору, він не містить такої обов`язкової істотної умови, як порядок організації комерційного обліку електричної енергії та надання даних комерційного обліку електричної енергії відповідно до забезпечення послуг комерційного обліку. За таких умов, спірний Договір суперечить вимогам Закону про ринок та ПРРЕЕ через відсутність істотної умови.

Далі, крім обсягів електричної енергії, даними комерційного обліку електричної енергії є дані про стан засобів комерційного обліку, що використовуються для здійснення розрахунків, що дає можливість Постачальнику здійснювати аналіз на ринку електричної енергії з метою якомога ефективнішого виконання обов`язків, що визначені Законом про ринок та ПРРЕЕ.

Мова йде про статтю 57 Закону про ринок, у відповідності до якої, Постачальник зобов`язаний, зокрема: надавати повідомлення про договірні обсяги купівлі-продажу електричної енергії за двосторонніми договорами, зокрема імпортованої та експортованої електричної енергії, у порядку, визначеному правилами ринку; складати добові графіки електричної енергії для доби постачання згідно з обсягами купленої та проданої електричної енергії та надавати їх оператору системи передачі відповідно до правил ринку; виконувати акцептовані оператором системи передачі добові графіки електричної енергії.

За таких умов, відсутність законодавчо встановленої істотної умови в спірному Договорі на момент його укладення беззаперечно порушує суб`єктивне право Позивача на отримання під час його виконання об`єктивної інформації щодо валідованих обсягів споживання Відповідачем електричної енергії та можливості здійснювати планування закупівлі електричної на оптовому ринку з урахуванням даних про стан засобів комерційного обліку.

На момент укладення спірного Договору Позивач не володів інформацією, як влаштований комерційний облік у Відповідача, хто є його постачальником послуг комерційного обліку (ППКО), чи виконує ППКО функції оператора даних комерційного обліку (ОДКО), про стан засобів комерційного обліку, а відтак свідчить про порушення суб`єктивного права та/або інтересу Позивача.

Вказане є наслідком відсутності в спірному Договорі істотної умови щодо організації комерційного обліку яку Відповідач в силу вимог Закону про закупівлі, Закону про ринок та ПРРЕЕ мав включити до його умов, а відтак свідчить про порушення суб`єктивного права та/або інтересу Позивача.

Також, при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити ціну, яка є істотною умовою господарського договору (статті 628, 638 Цивільного кодексу України, статті 180, 189 Господарського кодексу України).

Враховуючи специфіку формування ціни на такий товар, як електрична енергія, на момент укладення договору ціна визначалась як звичайна ціна, що склалась на аналогічний товар на момент укладення договору, тобто сторони керувались вимогами частини 4 статті 632 Цивільного кодексу України.

На момент укладення договору, сторонами було застосоване таке розуміння розділу 5, а саме щодо не поширення строків зміни ціни на такий товар як електрична енергія (враховуючи специфіку формування ціни), так як, Мінекономіки, на своєму офіційному вебпорталі надавало роз`яснення у сфері публічних закупівель щодо можливості неодноразового збільшення ціни до 10% пропорційно збільшенню ціни на ринку (від 14.08.2019 №3304-04/33869-06, від 24.11.2020 №3304-04/69987- 06 та ін.).

Однак, в 2024 Великою Палатою Верховного Суду було здійснено нове тлумачення вказаної норми, що відображено у Постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 яке полягає у тому, що у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору.

Оскільки, при укладенні Договору сторони узгодили умови щодо звичайної ціни (ч.4 статті 632 ЦКУ та з врахуванням особливостей формування ціни на ринку) та порядку її зміни, в залежності від цінової ситуації на оптовому ринку, то недійсність ціни, як істотної умови, що визначалась згідно встановленого договором порядку має наслідком недійсність договору в цілому відповідно до положень статей 203, 215, 217 Цивільного кодексу України, адже відсутні підстави вважати, що договір був би вчинений без включення до них відповідних положень, зокрема щодо ціни як істотної умови договору купівлі-продажу та порядку її зміни враховуючи специфіку товару.

Щодо обраного способу захисту права позивач зазначив наступне.

Законодавцем дано право сторонам самостійно визначати предмет позову та спосіб захисту права, не зобов`язуючи при цьому одночасного заявлення вимоги про визнання недійсним правочину із вимогою застосування наслідків його недійсності, так як заявлення з позовом є правом сторони, а не її обов`язком.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України вбачається, що кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом. Натомість застосування судом неефективного способу захисту створює лише видимість захисту права особи, в той час як насправді таке право залишається незахищеним, що не відповідає статті 13 Конвенції.

Коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Крім цього, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

Відповідно до п. 25 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі" публічна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 236 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується лише до оспорюваних правочинів.

Частинами 1 та 2 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.

Проте згідно з ч. 5 ст. 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Разом з цим, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 уточнив висновок, викладений у постанові від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20:

"Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.

Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Водночас, у випадку звернення позивача з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов`язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові".

На стадії, коли укладений в результаті закупівлі договір є виконаним, вимога про визнання такого договору недійсним, без вирішення судом питання про застосування правових наслідків такої недійсності, не є ефективним способом захисту.

Тобто, навіть у разі визнання недійсним договору позивач не матиме змоги повернути виконані роботи, надані послуги підряднику чи оголосити на означені роботи нову закупівлю.

Визначені позивачем інтереси, які порушені внаслідок недотримання визначеної законодавством процедури державної закупівлі, повинні мати матеріальний вираз, а обраний спосіб захисту таких прав без вимоги про застосування реституції або відшкодування шкоди чи збитків, не може забезпечити їх реального захисту.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію.

Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства.

Отже, у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою, зокрема, про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача.

Cтаття 14 Господарського процесуального кодексу України визначає принцип диспозитивності господарського судочинства та встановлює, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

В даному випадку товариство з обмеженою відповідальністю Національна енергетична група звернулося з позовом до КНП Глибоцька багатопрофільна лікарня Глибоцької селищної ради про визнання договору про постачання електричної енергії споживачу №347 від 08.07.2021 недійсним на підставі ст.ст.16, 203, 215, 216 ЦК України. В обґрунтування наявності порушеного цивільного права (інтересу) позивач зазначив про:

невідповідність спірного договору на момент його укладення вимогам спеціального законодавства (обов`язкове врахування специфіки ринку згідно висновку ВС у справі №910/12832/21 (постанова від 17.11.2023));

зміну судової практики щодо тлумачення вимог Закону України «Про публічні закупівлі» (постанова від 24.01.2024 справа №922/2321/21), що в поєднанні з висновком ВС у справі №910/1997/18 (постанова від 10.11.2020) свідчить про недійсність спірного договору, так як відсутні підстави вважати, що він був би вчинений без включення до нього відповідних положень, щодо порядку її зміни ціни враховуючи специфіку товару;-

звернення прокурором через два роки після виконання сторонами договору (споживчого договору), в інтересах не сторін договору, позову про стягнення з Позивача, нібито, безпідставно набутих коштів, шляхом визнання додаткових угод недійсними, якими сторони погоджували істотні умови - ціну та обсяг постачання з урахуванням законодавчо встановленої специфіки формування ціни на ринку.

У зв`язку з чим спірний правочин, на його думку, підлягає визнанню недійсним без застосування наслідків недійсності правочину.

Однак, позивач не навів конкретних фактів порушення його майнових прав та інтересів, не обґрунтував в чому саме полягає порушення матеріальних інтересів позивача внаслідок укладення оспорюваного правочину.

Водночас Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.ст. 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

Крім того, суд враховує, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові. У разі з`ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.

Водночас Верховний Суд зазначив, що встановивши те, що оспорюваний правочин не порушує прав і законних інтересів позивача, суди попередніх судових інстанцій необґрунтовано вдалися також й до перевірки ефективності обраного позивачем способу захисту та правової оцінки по суті спору, встановлення обставин наявності/відсутності підстав для визнання контракту недійсним, і не врахували того, що встановлена ними відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.08.2023 по справі № 910/5958/20.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відтак, зважаючи на встановлені у справі обставини, враховуючи наведені норми чинного законодавства та правові позиції Верховного Суду, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з обранням позивачем неефективного способу захисту.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 статті 129 ГПК України покладаються судом на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 232-233, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю Національна енергетична група до КНП Глибоцька багатопрофільна лікарня Глибоцької селищної ради про визнання договору про постачання електричної енергії споживачу №347 від 08.07.2021 недійсним.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 04.11.2024.

Суддя В.В.Дутка