Рішення

від 04.11.2024 по справі 489/8600/24

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

Справа № 489/8600/24

Провадження № 2-о/489/219/24

РІШЕННЯ

Іменем України

04 листопада 2024 року м. Миколаїв Ленінський районний суд міста Миколаєва в складі:

головуючого судді Костюченка Г.С.

із секретарем судового засідання Козловською А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Інгульський районний у місті Миколаєві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення факту смерті на окупованій території,

встановив:

31.10.2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Марківське, Старобільського району, Луганської області Україна.

Заявлені вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на тимчасово окупованій території у селі Марківське, Старобільського району, Луганської області Україна від серцевої недостатності померла її мати, про що зазначено в лікарському свідоцтві про смерть та у свідоцтві про смерть.

Оскільки смерть матері настала на тимчасово окупованій території, заявник позбавлена можливості отримати свідоцтво про її смерть, яке необхідне для реалізації її цивільних прав.

В судове засідання заявник та представник заінтересованої особи не з`явились. До суду представник заявника надала заяву про розгляд справи за її відсутності та просила заявлені вимоги задовольнити.

Згідно вимог статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Виходячи з вимог частини п`ятої статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його складання.

Суд, дослідивши матеріали справи та встановивши фактичні обставини, приходить до наступного.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Марківське, Старобільського району, Луганської області померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка м. Шахтарськ Донецької області, що підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть № НОМЕР_1 від 12.02.2024.

Також зазначені обставини підтверджуються копією Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 .

Як вбачається із свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , актовий запис № 6, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є донькою ОСОБА_2 . Після укладення шлюбу ОСОБА_4 змінила прізвище на « ОСОБА_4 ».( Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00024614401 від 19.11.2019).

Із заяви вбачається, що встановлення юридичного факту смерті матері заявнику необхідно для отримання свідоцтва про смерть та подальшого оформлення її цивільних прав.

Із змісту статті 4 ЦПК України вбачається, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У відповідності до пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

За положеннями статті 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана батьками, родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.

Пунктами 1, 2 частини 1 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» передбачено, що державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Згідно статті 2 Закону України від 18.01.2018 № 2268-VIII «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», діяльність збройних формувань Російської Федерації та окупаційної адміністрації Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що суперечить нормам міжнародного права, є незаконною, а будь-який виданий у зв`язку з такою діяльністю акт є недійсним і не створює жодних правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження або смерті особи на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, які додаються відповідно до заяви про державну реєстрацію народження особи та заяви про державну реєстрацію смерті особи.

Відповідно до статей 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Згідно з роз`ясненнями Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду № 985/0/208-21 від 22.04.2021 року при зверненні до суду осіб із заявами про встановлення факту смерті або народження на тимчасово окупованій території України не вимагається подання до суду письмової відмови органу реєстрації актів цивільного стану у здійсненні реєстрації таких фактів.

Село Марківське, Старобільського району, Луганської області є тимчасово окупованою територією України відповідно до переліку територіальних громад, які розтошовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасової окупації, оточені станом на 23 серпня 2022 року наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 року № 75.

Враховуючи наведене та надані заявником докази на підтвердження смерті матері, суд приходить до висновку, що факт смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Марківське, Старобільського району, Луганської області, яке є тимчасово окупованою територією України, є доведеним та підлягає встановленню, а тому заява підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 259, 263-265, 315, 317, 319 ЦПК України,

вирішив:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Встановити факт, що ОСОБА_2 , громадянка України, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Шахтарськ Донецької області померла ІНФОРМАЦІЯ_5 на тимчасово окупованій території України у селі Марківське, Старобільського району, Луганської області.

Рішення підлягає негайному виконанню.

Рішення у справах про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому ЦПК України. Оскарження рішення суду не зупиняє його виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Миколаївського апеляційного суду безпосередньо або через Ленінський районний суд міста Миколаєва. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 04.11.2024.

Суддя Г.С.Костюченко