Ухвала від 02.11.2024 по справі 712/13110/24

Провадження № 1кс/712/5624/24

Справа № 712/13110/24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2024 року Слідчий суддя Соснівського районного суду м.Черкаси ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , підозрюваного ОСОБА_5 , розглянув в відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси винесене в кримінальному провадженні №62024100140000872від 01.11.2024року, слідчим Четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Черкасах) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, ОСОБА_6 та погоджене прокурором Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_7 , клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відносно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Черкаси, українця, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, на утриманні неповнолітніх дітей не має, офіційного місця роботи не має, не офіційно працює електриком, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , військовозобов`язаного, учасником бойовихдій, інвалідом, депутатом,ліквідатором наслідківаварії ЧАЕСне являється, ранішене судимого,у вчиненнікримінального правопорушення,передбаченого ч.4ст.402 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Слідчий Четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Черкасах) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, ОСОБА_6 звернувся до суду із клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_9 , посилаючись на те, що Четвертим слідчим відділом (з дислокацією у м. Черкасах) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві за процесуального керівництва Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62024100140000872 від 01.11.2024 за підозрою ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України.

Статтями 17, 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, Незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України.

Статтями 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що військовий обов`язок встановлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення Збройних Сил України військовослужбовцями.

Згідно із статтями 1, 2, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовим статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця, зокрема, додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів.

Статтею 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, визначено право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк.

У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов`язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.

Відповідно до ст. ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статут) військовослужбовці зобов`язані свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим. Кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у разі прийняття рішення щодо необхідності введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях Президент України видає указ про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях і негайно звертається до Верховної Ради України щодо його затвердження та подає одночасно відповідний проект закону.

У такий спосіб, з моменту видання Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», на території України з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 почав діяти воєнний стан, строком на 30 діб.

У подальшому, воєнний стан на території України багаторазово продовжувався, відповідно до Указів Президента України № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023 та № 451/2023 від 26.07.2023, № 254/2023 від 01.05.2023,

№ 451/2023 від 26.07.2023, № 734/2023 від 06.11.2023, № 49/2024 від 05.02.2024, № 271/2024 від 06.05.2024 та № 469/2024 від 23.07.2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затверджених відповідними Законами України.

Тобто воєнний стан розпочався та діє на всій території України з моменту набрання чинності Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та Указів Президента України № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, № 254/2023 від 01.05.2023 та № 451/2023 від 26.07.2023, № 254/2023 від 01.05.2023,

№ 451/2023 від 26.07.2023, № 734/2023 від 06.11.2023, №49/2024 від 05.02.2024, № 271/2024 від 06.05.2024 та № 469/2024 від 23.07.2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затверджених відповідними Законами України.

Відповідно до ст. 35 Конституції України, ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Згідно вимог ст. 1 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до положення статті 4 зазначеного Закону, на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.

Відповідно до п. 2 Розділу І Положення про проходження громадянами військової служби в Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України в добровільному порядку або за призовом.

Згідно абз. 8 п. 2 зазначеного Положення, за призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період та військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Відповідно до абз. 4 ч.9 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.

Відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», початком проходження військової служби вважається, зокрема, день відправлення у військову частину з відповідного районного ( НОМЕР_1 для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Згідно пункту 3 наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 полковника ОСОБА_10 № 321 від 31.10.2024, солдата ОСОБА_9 призвано за мобілізацією до команди військової частини НОМЕР_2 .

Згідно пункту 4 зазначеного наказу, 01.11.2024 солдат ОСОБА_9 повинен вибути для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 , що дислокується за адресою: АДРЕСА_2 обл.

Враховуючи викладене, з 31.10.2024 ОСОБА_9 набув статусу військовослужбовця, який проходить військову службу під час мобілізації, у зв`язку з чим повинен, окрім іншого, керуватися вимогами ст. ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1, 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, які вимагають від нього свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини, вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання, виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.

Відповідно до ст. 28 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця, наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази, забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.

Згідно положень ст. 30 Статуту, начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.

Відповідно до вимог ст. 35, 36, 37 Статуту, накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості. За крайньої потреби командир (начальник), старший за службовим становищем, ніж безпосередній начальник, може віддати наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього начальника, про що повідомляє безпосереднього начальника підлеглого чи наказує підлеглому особисто доповісти своєму безпосередньому начальникові. Наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв`язку. Наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення. Командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади чи службових повноважень. Військовослужбовець після отримання наказу відповідає: «Слухаюсь» і далі виконує його. Для того, щоб переконатися, чи правильно підлеглий зрозумів відданий наказ, командир (начальник) може зажадати від нього стисло передати зміст наказу. Підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ. Військовослужбовець зобов`язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін. Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов`язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання.

Відповідно до ст. 32 Статуту, за своїми військовими званнями начальниками є, зокрема, полковники для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу та молодшого офіцерського складу, військовослужбовці молодшого офіцерського складу для військовослужбовців молодшого сержантського і старшинського складу однієї з ними військової частини та військовослужбовців рядового складу.

Проте, солдат ОСОБА_9 , 01.11.2024, близько 08 год. 00 хв., перебуваючи в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, після того як офіцер мобілізаційного відділення вказаного територіального центру комплектування та соціальної НОМЕР_3 офіцер мобілізаційного відділення ОСОБА_11 , який у розумінні положень ст. 32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, є начальником за військовим званням для військовослужбовців рядового складу, в тому числі по відношенню до солдата ОСОБА_9 , усно довів наказ начальника вказаного територіального центру комплектування та соціальної НОМЕР_3 полковника ОСОБА_10 від 31.10.2024 № 321, який у розумінні положень ст. 32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, є начальником за військовим званням для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу та молодшого офіцерського складу, військовослужбовців молодшого офіцерського складу, в тому числі по відношенню до солдата ОСОБА_9 , відповідно до якого, солдата ОСОБА_9 , повинен 01.11.2024 вибути для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 , яка дислокується за адресою: АДРЕСА_2 , незважаючи не те, що зазначений наказ не суперечив чинному законодавству, не був пов`язаним з порушенням прав та свобод солдата ОСОБА_9 , не носив в собі подвійного тлумачення та явно злочинного змісту, у зв`язку з чим підлягав беззастережному та неухильному виконанню з боку останнього, та був доведений до нього уповноваженою на те особою, встановленим порядком, за надуманими підставами, відкрито, усно відмовився виконувати вказаний наказ, що призвело до підриву дисципліни підрозділу та зниження рівня бойової готовності військової частини НОМЕР_2 .

01.11.2024 ОСОБА_9 був затриманий в порядку, визначеному ст. 208 КПК України за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, фактичний час затримання 18 год. 00 хв.

01.11.2024, встановивши наявність достатніх доказів для підозри, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Черкаси, громадянину України, українцю, військовослужбовцю військової служби за призовом під час мобілізації, проживаючому та зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимому,повідомлено пропідозруу непокорі, тобто відкритій відмові виконати наказ начальника, вчиненій в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України.

Обґрунтованість підозри ОСОБА_9 у вчиненні даного кримінального правопорушення підтверджуються зібраними доказами, а саме: повідомленням ІНФОРМАЦІЯ_3 про виявлення ознак кримінального правопорушення від 01.11.2024та додатками до нього; даними наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 31.10.2024; показаннями свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 ; іншими матеріалами кримінального провадження.

Вказані матеріали свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_9 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, санкція якого передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років. Згідно ст. 12 КК України даний злочин відноситься до категорії тяжких злочинів.

Слідчий в клопотанні посилається на те, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієїстатті,а самевчиняти новізлочини.Слідчий,прокурор немають праваініціювати застосуваннязапобіжного заходубез наявностідля цьогопідстав,передбачених цимКодексом.

Беручи до уваги те, що підозрюваний вчинив тяжкий злочини, за який передбачена міра покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, що є підставою вважати, що ОСОБА_9 може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, впливати на свідків по кримінальному провадженню, знищити, сховати або спотворити будь-яку інформацію про обставини вчинення кримінального правопорушення, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, що свідчить про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів, аніж тримання під вартою. Крім того, ОСОБА_9 , будучи військовослужбовцем, не усвідомлює необхідності виконання ним військового конституційного обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, діючи в порушення Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, не виконав наказ, внаслідок чого, можна зробити висновок, що дії ОСОБА_9 , в умовах правового режиму воєнного стану мають надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки.

В судовому засіданні прокурор клопотання підтримав та просив його задовольнити.

Захисник в судовому засіданні проти задоволення клопотання заперечував та просив відмовити у його задоволенні та застосувати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або застави.

Підозрюваний в судовому засіданні вину у вчиненні кримінального правопорушення не визнав, заперечував проти задоволення клопотання та просив застосувати запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою. Окрім цього, в судовому засіданні також пояснив, що він є християнином та є членом церкви «Свідки Єгови», у зв`язку з релігійними переконаннями не може мати справу зі зброєю, тільки може проходити цивільну невійськову службу.

Слідчий суддя, заслухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали клопотання з додатками, приходить до наступного.

Статтею 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Згідно п. 4 ч. 2ст. 183 КПК Українизапобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Так, ОСОБА_9 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4ст.402 КК України, яке відповідно дост.12 КК Україниє тяжким злочином, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі до 10 років, вчинене в умовах воєнного стану.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому, зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес. Тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Не вирішуючи питання про доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_9 за ч.4ст. 402 КК України, а виходячи лише з фактичних даних, що містяться в долучених до клопотання матеріалах кримінального провадження, слідчий суддя приходить до висновку про наявність обґрунтованої підозри про причетність останнього до вчинення злочину за викладених у клопотанні обставин.

Тому, з урахуванням конкретних обставин вчинення кримінального правопорушення, яке інкримінується обвинуваченому, даних про його особу, з урахуванням характеру та тяжкості злочину, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_9 , сукупність обставин, на підставі яких встановлено наявність ризику, передбаченого у п.1статті 177 КПК України, вказує на недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для забезпечення підозрюваним виконувати покладених на нього процесуальних обов`язків та запобіганню спробам вчинити дії, передбачені ч.1ст. 177 КПК України.

Відповідно до ст.ст. 7-9 КПК Україникримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 25.07.2001 Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику повторного вчинення злочинів».

У рішенні по справі «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 року Європейський суд з прав людини вказав, що наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою.

Згідно з частиною 7 статті 176 КПК Українипід час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями402-405,407,408,429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, - тримання під вартою.

Водночас вказані положення кримінального процесуального закону не є визначальними при розгляді цього клопотання, оскільки слідчий суддя, насамперед, перевіряє можливість запобігти ризикам, на які посилається сторона обвинувачення, без застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою і у випадку недоведеності таких ризиків чи можливості їм запобігти шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів.

Слідчий суддя звертає увагу, що оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності є конституційним обов`язком кожного громадянина.

Підозрюваному інкриміновано вчинення кримінального правопорушення як військовослужбовцем, який не усвідомлює необхідності виконання ним військового конституційного обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який діючи в порушення Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, не виконав наказ, внаслідок чого, можна зробити висновок, що дії ОСОБА_9 , в умовах правового режиму воєнного стану мають надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки..

Такі дії підривають бойову готовність та боєздатність Збройних Сил України, ставлять під загрозу територіальну цілісність та суверенітет України.

Так, слідчий суддя бере до уваги, що ОСОБА_9 інкримінується вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного стану, коли у суспільстві наявна велика напруженість та від військовослужбовців очікується максимальна чіткість, стійкість та дисциплінованість з огляду на небезпеку, що виникла у зв`язку з збройною агресією російської федерації проти України.

Судом перевірялась можливість обрання відносно ОСОБА_9 більш м`якого запобіжного заходу для запобігання вищезазначених ризикам. Однак, враховуючи існування ризиків, передбачених п.1 ч.1ст.177 КПК України, його ступінь, а також оцінюючи сукупність обставин, а саме: злочин, у вчинені якого підозрюється ОСОБА_9 є тяжким кримінальним правопорушенням, вчинений в умовах воєнного стану, а отже у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав як інтересів суспільства, тяжкості покарання, що загрожує йому у разі визнання винним у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого обвинувачується особа, слідчий суддя приходить до висновку про необхідність обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, аджежоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти встановленим ризикам.

На переконання слідчого судді, враховуючи вагомість наявних доказів, які дають підстави обґрунтовано підозрювати його у вчиненні кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винуватим, дані про особу підозрюваного, який раніше не судимий, вважає, що тримання ОСОБА_9 під вартою протягом певного строку під час досудового розслідування є виправданим, оскільки без застосування такого запобіжного заходу неможливо запобігти встановленим ризикам, так як при застосуванні більш м`яких запобіжних заходів він не буде обмежений у свободі пересування та комунікації з іншими особами до такого ступеня, що забезпечив би його належну процесуальну поведінку.

Відтак, оцінюючи обставини, передбаченіст. 178 КПК України, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання прокурора необхідно задовольнити, застосувавши відносно ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Крім того, відповідно до частини третьоїстатті 183 КПК Українислідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Так, частиною 4статті 183 КПК Українипередбачено, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями177та178цьогоКодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого, зокрема статтями 109-114-2, 258-258-5,260,261,402-405,407,408,429,437-442 КК України.

Тобто визначення розміру застави особі, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченогостаттею 402 КК України, є правом слідчого судді (крім випадку обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором).

За змістом частини 4статті 182 КПК Українирозмір застави має визначатися з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбаченихстаттею 177 цього Кодексу, та повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, в межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

Таким чином, закон визначає сукупність обставин, а також критерії, якими повинен керуватися слідчий суддя, суд при визначенні у кожному конкретному випадку розміру застави.

В рішенні від 20.11.2010 р. у справі «Мангурас проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що гарантії, передбачені пунктом 3 статті 5 Конвенції, покликані забезпечити явку обвинуваченого в судове засідання. Сума застави повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечити його безпеку. Іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави чи дій проти поручителів у випадку відсутності появи на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.

Задовольняючи клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя з урахуванням усіх обставин кримінального правопорушення та даних про особу підозрюваного вважає за можливе визначити підозрюваному розмір застави.

Суд враховує особу підозрюваного, який раніше не судимий, має право на невійськову альтернативну службу за релігійними поглядами, а також з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, в якому він підозрюється, яке вчинено в умовах воєнного стану, слідчий суддя вважає за необхідне визначити підозрюваному заставу в розмірі 60 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Застосовуючи щодо підозрюваного альтернативний запобіжний захід у виді застави, слідчий суддя також вважає за необхідне покласти на підозрюваного обов`язки, визначені у частині 5статті 194 КПК України.

Керуючись ст. ст. 131-132, 176-178, 183-184, 193 194, 369-372, 376 КПК України, слідчий суддя

У Х В А Л И В:

Клопотання задовольнити.

Застосувати відносно підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) діб, тобто до 30 грудня 2024 року, включно.

Строк тримання під вартою рахувати з моменту затримання, тобто з 01 листопада 2024 року.

Визначити ОСОБА_14 , розмір застави в 60 прожиткових мінімумів для працездатних осіб в сумі 181680(стовісімдесят шістсотвісімдесят гривень) грн., яка може бути внесена, як самим підозрюваним, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) та у разі внесення якої, покласти зобов`язання на нього:

1) Прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора та суду;

2)Не відлучатися за межі населеного пункту, де він проживає, без дозволу слідчого, прокурора та суду.

3)Повідомляти слідчого, прокурора чи суд, залежно від стадії кримінального провадження, про зміну місця свого проживання на іншу адресу та засобів зв`язку.

4) Утримуватися від спілкування по даному кримінальному провадженні з свідками експертами без присутності слідчого, прокурора чи адвоката.

5) Здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

6) Носити електронний засіб контролю.

Для утримання підозрюваного ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під вартою, останній підлягає направленню до Слідчого ізолятора м. Черкаси.

Копія ухвали про застосування запобіжного заходу вручається підозрюваному ОСОБА_9 після її оголошення, слідчому для виконання та прокурору для відома.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_16

Повний текст ухвали проголошено 04 листопада 2024 року о 15.00 год.