Рішення

від 28.10.2024 по справі 947/13842/24

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

Справа № 947/13842/24

Провадження № 2/947/3434/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.10.2024 року Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Огренич І.В.,

за участю секретаря Грабовій Т.П.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні м. Одесі у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовною заявою Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради (65022, м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення надміру виплаченої суми щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, -

ВСТАНОВИВ:

Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради звернувся до суду з позовом в якому просить стягнути з ОСОБА_1 суму надмірно виплаченої щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг у розмірі 75000 гривень, посилаючись на те, що відповідачка, за допомогою інтернетпорталу «Дія» 28.06.2022 зареєструвалась в управлінні соціального захисту населення в Київському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, разом із дитиною, як внутрішньо переміщені особи , та отримувала відповідну соціальну допомогу, починаючи з 01.06.2022 і до 01.09.2023 у розмірі 5000 гривень щомісячно. Оскільки на час введення в Україні воєнного стану, відповідачка разом з дитиною вже проживала у м. Одесі, тобто не переміщалася з тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, територій, на яких ведуться бойові дії, а тому право на допомогу на проживання відповідачка не мала, в зв`язку із чим Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради вимушений звернутись до суду з даним позовом.

Представник позивача ОСОБА_2 у судовому засідання позовні вимоги підтримала, в подальшому надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності.

Відповідачка у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила у задоволенні позову відмовити з підстав викладених і відзиві на позов, який надала до суду.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Як встановлено судом, відповідно до довідок від 12.04.2022 №5106-5001752893 та №5106-5001752988 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , взяті на облік внутрішньо переміщеної особи, місце реєстрації: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_1 .

28.06.2022 через інтернет - портал «Дія» ОСОБА_1 , разом із дитиною - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєструвались як внутрішньо переміщені особи, з реєстрацією в управлінні соціального захисту населення в Київському районі м. Одеси, у зв`язку із чим ОСОБА_1 автоматично призначена державна допомога з 01.06.2022 у розмірі 5000 гривень, щомісячно.

Згідно ч.1ст. 1212 ЦК Україниособа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (ст. 1215 ЦК України).

Механізм надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам визначений Порядком надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам затвердженого Постановою Кабінету міністрів України №322 від 20.03.2022, який застосовується судом за змістом діючим на момент звернення ОСОБА_1 28.06.2022.

Згідно пункту 2 Порядку допомога надається особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Російською Федерацією території України, а також території адміністративно-територіальних одиниць, де проводяться бойові дії та що визначені в переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках ПрограмиєПідтримка, затвердженомурозпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 року № 204.

Пунктом 6 Порядку визначено, що для отримання допомоги внутрішньо переміщена особа заповнює заяву, яка формується засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу-Дія.

У заяві зазначається: прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності) заявника; реєстраційний номер облікової картки платника податків; дата народження; відомості про задеклароване/зареєстроване місце проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, звідки перемістилася особа; адреса місця, куди перемістилася особа, та контактний номер телефону; номер поточного рахунка із спеціальним режимом використання для зарахування допомогиєПідтримкаабо номер банківського рахунка (за стандартом IBAN) заявника для виплати допомоги; наявність статусу особи з інвалідністю; відомості про неповнолітніх дітей, які перемістилися разом із внутрішньо переміщеною особою. Інформація про неповнолітню дитину включається до заяви одного з батьків. Заява вважається поданою в разі заповнення особою всіх полів форми.

Перевірка відомостей, зазначених внутрішньо переміщеною особою в заяві, проводиться органами соціального захисту населення, уповноваженою особою виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або центру надання адміністративних послуг під час формування та подання заяви засобами Порталу Дія ( п.8 Порядку ).

У разі неправомірного або повторного отримання внутрішньо переміщеною особою допомоги на проживання за певний період суми виплаченої допомоги повертаються особою добровільно або за вимогою органу соціального захисту населення ( п.11 Порядку).

Враховуючи, що отримані особою гроші є її власністю то питання стягнення вказаних грошей є втручанням у її право вільного володіння своєю власністю.

Частиною 1 статті 1 Протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободпередбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Серков проти України") напрацьовано три критерії, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Зеленчук та Цицюра проти України" зазначено, що перша і найважливіша вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання державної влади у безперешкодне користування своїм майном повинно бути законним: друге речення першого абзацу дозволяє позбавлення майна тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням власності шляхом забезпечення дотримання "законів". Більш того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, властивий всім статтям Конвенції. Принцип законності передбачає, що відповідні положення національного законодавства є досить доступними, точними і передбачуваними в їх застосуванні.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає непередбачуваності закону. Сумніви щодо тлумачення закону, які залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якою необхідно досягти, та засобами, які застосовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

В питаннях оцінки "пропорційності" Європейський суд з прав людини, як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії"). Таким чином, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини майнове право особи може бути припинено, зокрема у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.

Зазначений правовий висновок було визначено у постанові Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №916/1986/18.

У значеної постанові Верховний Суд також звернув увагу на те, що у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Беєлер проти Італії", "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Онер`їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість ("Москаль проти Польщі"). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, іntеraliа, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки")

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії").

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються ("Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії").

У даному випадку особа, постійним місцем проживання якої є місце ( територія ) яка віднесена державою до територій де проводяться бойові дії, внаслідок повномасштабного вторгнення , перебуваючи тимчасово у місті Одесі , та не маючи можливості повернутись до свого постійного місця проживання має всі можливості розраховувати на захист держави в тому числі і на визнання її внутрішньо переміщеною особою, тобто особою яка у зв`язку із воєнною агресією не має можливості повернутись до звичайного місця проживання, користуватись своєю власністю та знаходити притулок у інших частинах країни.

При таких обставинах та з огляду на той факт, що ОСОБА_1 вказала при заповненні заяви реальні факти свого постійного проживання та тимчасового вимушеного проживання, та з якого часу, внаслідок чого отримала статус внутрішньо переміщеної особи та грошову допомогу, суд приходить до висновку, що у даному випадку до встановлених обставин слід застосовувати вимогист. 1215 ЦК України, як наявність підстав яки не дозволяють здійснювати стягнення безпідставно набутої допомоги по якої виплата проведена юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, що є підставою для відмови у задоволенні відповідних позовних вимог Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради.

Керуючись ст.2, 12, 13, 76-83, 141, 211, 263-265, 273, 274-279, 354-355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплаченої суми щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повнийтекст рішення складенота підписано04.11.2024.

Суддя І. В. Огренич