Ухвала

від 04.11.2024 по справі 754/15470/24

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

2/754/6978/24

Справа № 754/15470/24

У Х В А Л А

Іменем України

04 листопада 2024 року м.Київ

Суддя Деснянського районного суду міста Києва Бабко В.В., перевіривши матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: П`ятнадцята Київська державна нотаріальна контора про звільнення майна з-під арешту,

УСТАНОВИВ:

Позивачі звернулися до суду з позовом про звільнення майна з-під арешту.

Згідно із позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що провадження в справі не може бути відкрите, з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України - завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної безпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів встановлений ст.16 ЦК України.

Як правило, власник порушеного права може скористатись не любим, а цілком конкретним способам захисту свого права.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачі просять суд зняти арешт з квартири, яка належить їм на праві власності, накладений постановою від 23.10.2001 Відділом державної виконавчої служби у Ватутінському районні, зареєстрований П`ятнадцятою київською державною нотаріальною конторою 07.10.2004 №1362526, оскільки помилково накладений державним виконавцем на майно, яке належить не боржникові, а іншій особі.

Частина перша статті 16 Цивільного кодексу України регламентує, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до абз. 5 п. 1 та 5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03.06.2016 «Про судову практику у справах про зняття арешту з майна» на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби стороною виконавчого провадження може бути подана скарга, яка підлягає розгляду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, крім випадків, коли розгляд таких скарг відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, а якщо такі дії вчинялися при виконанні вироку суду щодо цивільного позову у кримінальному провадженні, то відповідна скарга підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства відповідно до вимог статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону про виконавче провадження.

У п. 24 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 07 лютого 2014 року №6 судам роз`яснено, що вимоги сторони виконавчого провадження про зняття арешту з майна розглядаються не у позовному провадженні, а як оскарження рішення державного виконавця про оцінку майна в процесуальному порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, оскільки є процесуальною дією державного виконавця незалежно від того, яка конкретно особа (сам державний виконавець, залучений ним суб`єкт оціночної діяльності чи особа, яка рецензувала звіт про оцінку майна) вчиняла відповідні дії, оскільки виконавчо-процесуальні відносини виникли між сторонами виконавчого провадження та державним виконавцем і між державним виконавцем та суб`єктом оціночної діяльності.

Частиною першою статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Аналогічна за змістом норма містилась в статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" (№ 606-XIV).

При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Крім того, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України "Про виконавче провадження".

У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може бути залученим судом до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року № 904/51/19.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Як убачається зі змісту позовної заяви позивачів між сторонами немає спору про право власності (користування) на майно, на яке накладено арешт і таке право позивачів ніким не оспорюється. Тобто арешт майна не пов`язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби. Тому позовна заява не підлягає розгляду в порядку позовного провадження, оскільки передбачається інша форма звернення та порядок вирішення, що є підставою для відмови у відкритті провадження у даній справі.

До того ж скарга на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця - це особлива форма звернення до суду, яка регламентована Розділом VII ЦПК України судовий контроль за виконанням судових рішень.

Чинне законодавство України передбачає широке коло можливостей впливу на хід виконавчого провадження, рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби.

Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності державних виконавців регламентується як Законом України «Про виконавче провадження» так і відповідними положеннями процесуальних кодексів які повинні застосовуватися у сукупності заходів оскарження.

Заявлені позивачами вимоги не можуть розглядатися у позовному провадженні, оскільки у такому випадку позивачі одночасно мають бути й відповідачами, так як їх майно арештовано державним виконавцем та виконує функцію забезпечення виконання боржником своїх зобов`язань за виконавчим провадженням, що є неможливим відповідно до вимог статей 42, 48, 175, 447 ЦПК України. Тому такий позов взагалі не підлягає розгляду в порядку позовного провадження, і судом повинно бути відмовлено у відкритті провадження у справі.

Отже, згідно із вимогами п.1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України та частини першої статті 417 ЦПК України висновок Великої Палати Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися норма матеріального права, є обов`язковими для застосування судами.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 29 липня 2020 року в справі № 161/3171/19; від 28 жовтня 2020 року в справі №204/2494/20; від 20 січня 2021 року в справі № 157/298/19; від 24 травня 2021 року в справі № 712/12136/18.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За таких обставин суд дійшов висновку щодо відмови у відкритті провадження у цій справі.

Керуючись статтями 2, 4, 19, 175, 177, 186 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті провадження по справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: П`ятнадцята Київська державна нотаріальна контора про звільнення майна з-під арешту.

Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачу.

Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення через Деснянський районний суд міста Києва.

Ухвала складена та підписана 04.11.2024.

Суддя В. В. Бабко