Постанова

від 30.10.2024 по справі 193/548/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8133/24 Справа № 193/548/21 Суддя у 1-й інстанції - Кравченко Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2024 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів Бондар Я.М., Корчистої О.І.,

за участю секретаря судового засідання Юрченко Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №193/548/21 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди , завданою смертю особи, внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2024 року, ухвалене у складі судді Кравченко Н. О., -

ВСТАНОВИВ:

В травні 2021 року ОСОБА_1 , інтереси якої представляє ОСОБА_2 , звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої смертю сина внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, 454 000 грн. без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. Мотивуючи свої вимоги, позивач вказує на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 о 20 годині 21 хвилин на перегоні ст.Камьяне Поле, блок пост 46 км на 42 км пикет 6 на непарній колії, внаслідок наїзду локомотива BЛ-8 №1272 загинув син позивачки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Посилається на те, що обставини смерті ОСОБА_3 встановлені постановою про відмову в порушенні кримінальної справи від 09 вересня 2006 року, винесеною в.о. Криворізького транспортного прокурора молодшим радником юстиції Михайленком В.О. Внаслідок смерті сина позивачці завдано моральної шкоди. Смерть єдиного сина, спричинила та буде спричиняти їй протягом усього життя душевні страждання, зазначені обставини істотно змінюють життя позивача, тягнуть за собою зараз та потягнуть у подальшому з віком додаткові зусилля з її боку на організацію свого життя та матеріальне забезпечення. Відновити становище яке існувало до смерті сина не можливо. Позивач, як особа похилого віку, яка залишилася самотньою після смерті її чоловіка, позбавлена матеріальної та моральної підтримки з боку померлого сина у житті в майбутньому. Позивач вважає, що обов`язок з відшкодування моральної шкоди, спричиненої смертю її сина, має бути покладений на відповідача, оскільки шкоду завдано джерелом підвищеної небезпеки. Зважаючи на глибину та тривалість моральних страждань позивачки, суттєвих незворотних негативних змін, які відбулись у її особистому житті, позивачка вважає, що розмір завданої моральної шкоди, якій підлягає стягненню з відповідача на її користь становить 454000,00 гривень, що дорівнюється 200 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на дату подання позову (2 270,00 грн. х 200 = 454 000,00 грн.)

Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2024 року позов ОСОБА_2 , який представляє інтереси позивача ОСОБА_1 , до АТ "Українська залізниця" про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 80 000,00 (вісімдесят тисяч) грн. без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в розмірі 799 грн. 95 коп.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить змінити рішення суду в частині розміру відшкодування моральної шкоди та змінити його, збільшивши до заявленого у позові розміру, посилаючись на неврахування судом першої інстанції тяжкості та незворотності негативних наслідків, які настали внаслідок смерті сина позивача, з недотриманням принципів розумності та справедливості при визначенні розміру моральної шкоди.

Водночас позивач вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено без дослідження та урахування всіх істотних обставин справи, зокрема, наявності прямої безпосередньої вини відповідача у нещасному випадку, який стався з сином позивачки.

Апелянт вказує, що висновки суду щодо відсутності вини відповідача ґрунтуються на неповному дослідженні обставин нещасного випадку, які мають значення у справі, зокрема, бездіяльності відповідача, як роботодавця потерпілого, в частині не виконання ним вимог чинного законодавства щодо контролю за поведінкою працівників на робочих місцях.

Відповідачем також подана апеляційна скарга, в якій він просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на неврахування судом першої інстанції всіх обставин справи.

Зауважує на тому, що позивачем по справі не надано доказів, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдачем шкоди, або особою, яка відповідно до закону, зобов`язана відшкодувати шкоду.

Від представника відповідача на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому вона вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

По-перше, звинувачення відповідача в неповерненні загиблого після закінчення робочої зміни, розшуку працівника, тощо є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах права.

По-друге, порушуючи питання про збільшення розміру моральної шкоди апелянт взагалі не обґрунтовує ані характер, ані обсяг моральних страждань.

Не встановленим та недослідженим залишився факт чи спільно проживала позивачка з загиблим та які у них були стосунки, що мало б вплинути на розмір шкоди.

Наполягає, на встановленому судом першої інстанції факті про грубе порушення потерпілим правил безпеки на залізничному транспорті.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги позивача, просив її задовольнити, а апеляційну скаргу відповідача - залишити без задоволення.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримала доводи своєї апеляційної скарги, просила її задовольнити, а апеляційну скаргу позивача - залишити без задоволення.

Позивач в судове засідання не з`явилась, про день та час слухання справи повідомлена належним чином.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасника справи, який не з`явився в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційних скарг, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги позивача та відповідача задоволенню не підлягають з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи, Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є сином ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (а.с.5).

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер, про що зроблено актовий запис № 58 виконкомом Ордо-Василівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області (а.с.6)

Згідно постанови від 09 вересня 2006 року, винесеною В.о. Криворізького транспортного прокурора молодшим радником юстиції Михайленком В.О. відмовлено у відкритті кримінального провадження у зв`язку з відсутністю у діях машиніста потягу ОСОБА_5 та його помічника складу злочину. При судово-медичній експертизі трупа при дослідженні крові трупу громадянина ОСОБА_3 виявлений етиловий спирт в кількості 2,2%, що у живих осіб відповідає алкогольному сп`янінні сильного ступеня. (а.с.7,8).

Згідно копії лікарського свідоцтва про смерть № 2194 від 04 вересня 2006 року гр.. ОСОБА_3 помер внаслідок шоку від сполученої травми голови, верхніх та нижніх кінцівок (а.с.9-10)

Згідно Наказу № 319 ДП «Придніпровська залізниця» від 01.09.2006 року створено комісію щодо розслідування нещасного випадку на виробництві (а.с.79)

Згідно протоколу наради від 04.09.2006 року та доданого акту нещасний випадок стався внаслідок порушення постраждалим ОСОБА_3 правил безпеки громадян на жд транспорті України р.2 затвердженого Міністерством транспорту України № 54 від 19.02.1998 року. Подія відбулася у неробочий час (а.с.80-91).

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка втратила близьку для неї людину і має право на відшкодування моральної шкоди через душевні страждання, заподіяні смертю сина, проте, з урахуванням відсутності доказів порушення працівниками залізниці правил безпеки руху або експлуатації транспорту, водночас, за наявності особистої грубої необережності самого потерпілого, глибини та тривалості моральних страждань позивачки, які нею особисто не пояснені в судовому засіданні та на клопотання представника відповідача відмовлено у цьому, а також принципів розумності, пропорційності та справедливості, суд дійшов висновку про відшкодування позивачу моральної шкоди у розмірі 80 000 грн.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.

Конституція України, як основний закон, закріплює в Україні засади державної політики, спрямованої, насамперед, на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як принцип всієї практичної діяльності держави, всіх її органів та посадових осіб за статтею 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість функціонування держави, їх утвердження і забезпечення і є головним обов`язком держави.

На забезпечення ефективного захисту прав та свобод людини направлені норми Конституції України про розповсюдження юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі, а також на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, як результат порушених прав фізичних та юридичних осіб.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування шкоди - один з найважливіших інститутів сучасної правової науки. У законодавстві України передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню - шкоду матеріальну і шкоду моральну.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Вимоги частин 2 та 3 статті 23 ЦК України передбачають, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Відповідно до роз`яснень, наведених у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Згідно частини 1 статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до частини 2 статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Відповідно до вимог частин 2 та 5 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Отже, якщо шкода спричинена не з вини відповідача, а з необережності самого потерпілого, вказане не є підставою для відмови у захисті порушеного права, оскільки за змістом зазначених норм матеріального права власник (володілець) джерела підвищеної небезпеки відповідає за шкоду без врахування вини, та може бути звільнений від такої відповідальності лише спричинення шкоди за наслідками непереборної сили або умислу потерпілого на завдання самому собі цієї шкоди.

Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року № 14-463цс18, справа № 210/5258/16-ц, та постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 року № 61-44173св18, справа № 336/3665/16-ц.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

Згідно п.4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01.03.2013 року обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено (частина друга статті 1193 ЦК України).

Враховуючи вищезазначене, посилання позивача на неврахування судом першої інстанції тяжкості та незворотності негативних наслідків, які настали внаслідок смерті сина та недотримання принципів розумності та справедливості при визначенні розміру моральної шкоди, не береться колегія відхиляє, оскільки під час загибелі ОСОБА_3 перебував на залізничній колії, в районі 46 кілометр залізничної колії, перегону Камяне Поле - БП 46 км с. Сергіївка, Софіївського району Дніпропетровської області на 42 км, де не передбачено обладнаних пішохідних переходів або зупинки приміського залізничного транспорту, а під час судово-медичної експертизи, в крові останнього був виявлений етиловий спирт в кількості 2,2%, що у живих осіб відповідає алкогольному сп`янінні сильного ступеня.

Даний факт підтверджує грубе порушення постраждалим ОСОБА_3 «Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України», що і стало причиною загибелі останнього.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Разом із цим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 760/28302/18-ц, провадження № 61 - 12464св20, від 02 листопада 2020 року у справі № 133/1238/17, провадження № 61 - 19345св19.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необхідності покладення на відповідача обов`язку по відшкодуванню заподіяної позивачам моральної шкоди, оскільки вони відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин, що виникли і закон, який їх регулює.

Обставин непереборної силі або умислу потерпілого колегією суддів із матеріалів справи не встановлено. Суд першої інстанції дійшов до правильного висновку та при встановленні розміру моральної шкоди врахував фактичні обставини, а саме те, що смерть ОСОБА_3 настала без умислу відповідача, тому, з урахуванням вимог розумності та справедливості, суд першої інстанції вважав за необхідне визначити розмір заподіяної моральної шкоди в сумі 80 000 грн., з чим погоджується і колегія суддів.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із частиною 1 статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди, колегія суддів виходить з того, що моральна шкода завдана позивачці смертю її сина, що спричинило та буде спричиняти протягом усього життя позивача їй душевні страждання; зазначені обставини істотно змінюють життя позивача, тягнуть за собою зараз, та будуть тягнути у подальшому, з віком, додаткові зусилля з її боку на організацію свого життя та матеріальне їх забезпечення. Відновити становище, яке існувало до смерті сина у житті позивача не можливо. Внаслідок смерті сина, позивач позбавлена матеріальної та моральної підтримки з боку померлого у житті в майбутньому.

Не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення доводи апеляційної скарги відповідача про те, що причиною нещасного випадку стало грубе порушення ОСОБА_3 правил безпеки громадян на залізничному транспорті, оскільки, відповідно до вимог частин 2 та 5 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Доказів того, що нещасний випадок з ОСОБА_3 стався не при зіткненні з поїздом, або ж з поїздом, володільцем якого не являється відповідач, матеріали справи не містять.

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що якщо груба необережність самого потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то, залежно від ступеня вини потерпілого, розмір морального відшкодування повинен бути зменшений, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки матеріалами справи не встановлено обставин, за яких можна було б дійти висновку про наявність грубої необережності самого потерпілого ОСОБА_3 . Колегія суддів зауважує, що аргументи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена.

Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційні скарги позивача та відповідача підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер, зводяться до переоцінки доказів і правильності висновків суду не спростовують.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Судді:

Повний текст постанови складено 31 жовтня 2024 року.

Головуючий суддя О.В.Агєєв