Ухвала

від 04.11.2024 по справі 140/12469/24

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження у справі

04 листопада 2024 року ЛуцькСправа № 140/12469/24

Суддя Волинського окружного адміністративного суду Волдінер Ф.А., вивчивши позовну заяву керівника Ковельської окружної прокуратури Волинської області до Луківської селищної ради, фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення в частині, визнання договору недійсним, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання винити дії,

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов позов керівника Ковельської окружної прокуратури Волинської області до Луківської селищної ради, фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , відповідно до якого просить:

1) визнати незаконним та скасувати пункт 1 рішення Луківської селищної ради від 10.10.2024 № 100 в частині продовження терміну дії паспорту прив`язки, виданого 28.08.2015 ФОП ОСОБА_1 ;

2) визнати недійсним договір особистого сервітуту від 01.08.2024, укладений між Луківською селищною радою та ФОП ОСОБА_1 ;

3) визнати протиправною бездіяльність Луківської селищної ради щодо невжиття заходів з відновлення благоустрою селища Луків;

4) зобов`язати Луківську селищну раду вжити заходи щодо відновлення благоустрою селища Луків, шляхом демонтажу тимчасової споруди, розташованої на АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані таким.

Ковельською окружною прокуратурою при виконанні повноважень, визначених статтею 131-1 Конституції України та статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», встановлено порушення інтересів держави під час використання земель комунальної форми власності.

Рішенням Луківської селищної ради №31/6 від 21.03.2013 надано дозвіл на укладання договору особистого строкового сервітуту на користування земельною ділянкою для встановлення тимчасової споруди торговельного призначення з метою здійснення підприємницької діяльності ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 . У подальшому відділом містобудування та архітектури Турійської районної державної адміністрації 28.08.2015 ОСОБА_1 видано паспорт прив`язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності.

Як вбачається зі змісту вказаного паспорту прив`язки останній видано для встановлення торгового павільйону, що знаходитиметься за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер паспорту прив`язки 4). Строк дії паспорту прив`язки до 28.08.2018.

Як вбачається з листів Луківської селищної ради від 10.09.2024 №401/02-26/2-24 та від 19.09.2024 №417/02-26/2-24, з урахуванням долучених до цих листів документів, до 2024 року Луківською селищною радою не приймалися рішення про продовження терміну дії паспорта прив`язки, виданого 28.08.2015 ОСОБА_1 для встановлення тимчасової споруди по АДРЕСА_1 .

Відповідно до листа Луківської селищної ради від 14.10.2024 №456/02-26/2-24, Луківською селищною радою 10.10.2024 прийнято рішення №100 «Про продовження терміну дії паспорта прив`язки тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності».

Таким чином, за наведених обставин, після закінчення терміну дії паспорта прив`язки 28.08.2018 та його непродовження у встановлений термін, тимчасова споруда по АДРЕСА_1 більше 6 років самовільно розташовувалась на землях комунальної власності за відсутності на це будь-яких дозвільних документів.

Окрім того, 01.08.2024 між Луківською селищною радою та ОСОБА_1 укладено договір особистого сервітуту.

Предметом вказаного договору є особистий сервітут на земельній ділянці площею 54 кв.м для встановлення тимчасової споруди торговельного призначення для здійснення підприємницької діяльності на землях житлової та громадської забудови комунальної власності, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 .

Строк дії договору сервітуту встановлено на термін 2 роки та 11 місяців (п. 2.1 договору).

Згідно п. 8.1 договору право особистого сервітуту виникає після підписання цього договору сторонами з дати його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку.

Зі змісту договору встановлено, що земельна ділянка на якій розміщена тимчасова споруда ОСОБА_1 та щодо якої укладено договір особистого сервітуту не сформована як об`єкт цивільних прав, кадастровий номер їй не присвоєно.

Як вбачається з інформації з Реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 право користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 не зареєстровано.

На думку прокурора, рішення Луківської селищної ради № 100 від 10.10.2024 в частині, договір особистого сервітуту підлягають визнанню недійсними та скасуванню у зв`язку порушенням вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244, Земельного та Цивільного кодексів України, а тимчасова споруда, що знаходиться по АДРЕСА_1 - демонтажу.

Оскільки рішення Луківської селищної ради № 100 від 10.10.2024 в частині надання дозволу ОСОБА_1 на продовження терміну дії паспорта прив`язки щодо тимчасової споруди по АДРЕСА_1 , яка підлягали демонтажу ще 28.08.2018, тобто більше 6 років назад, суперечить вимогам Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності від 21.10.2011 № 244 та Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», останнє підлягає визнанню незаконним та скасуванню в частині.

Обґрунтовуючи позовну вимогу про визнання недійсним договору особистого сервітуту від 01.08.2024, укладеного між Луківською селищною радою та ФОП ОСОБА_1 , прокурор вказує на невідповідність цього договору вимогам Цивільного кодексу України, що регламентують такі правовідносини в частині відсутності підстав для укладення такого договору.

Також вказує, всупереч положенням законодавства, що визначають порядок реєстрації земельного сервітуту, та умовам договору сервітуту від 01.08.2024 речове право щодо користування ОСОБА_1 на умовах сервітуту земельною ділянкою в установленому Законом порядку не зареєстровано. Наведене в свою чергу свідчить про те, що в ФОП ОСОБА_1 не виникало право користування земельною ділянкою на підставі вказаного договору.

Разом з тим, як зазначено у тексті позовної заяви, тимчасова споруда за адресою АДРЕСА_1 , для обслуговування якої укладено договір сервітуту, вважається такою, що встановлена самовільно, оскільки після 28.08.2018 тимчасова споруда підлягала демонтажу.

За наведених обставин, на Луківську селищу раду покладено повноваження із вжиття заходів щодо відновлення благоустрою селища Луків, зокрема шляхом демонтажу тимчасової споруди, розташованої по АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, серед іншого, чи немає підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Підстави відмови у відкритті провадження в адміністративній справі передбачені частиною першою статті 170 КАС України, зокрема, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд дійшов висновку про те, що дану позовну заяву не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Спором адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом із тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Водночас, Верховний суд неодноразово звертав увагу, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Виходячи із матеріалів справи та наведеного прокурором законодавчого регулювання спірних правовідносин, слід дійти висновку, що змістом цих правовідносин є реалізація, з одного боку, органом місцевого самоврядування своїх повноважень в частині розпорядження землями комунальної власності, а з іншого громадянами права на користування земельною ділянкою з метою здійснення підприємницької діяльності.

Приписами статті 2 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Згідно зі статтею 5 ЗК України одним із принципів земельного законодавства є забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

Пунктами «а», «в» частини першої статті 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

В контексті наведеного суд звертає увагу, що предметом спору у цій справі є правомірність користування фізичної особою-підприємцем земельною ділянкою комунальної власності з метою здійснення підприємницької діяльності, припинення договору особистого сервітуту та, як наслідок, демонтаж малої архітектурної форми (торгового павільйону), а відтак стосується приватних інтересів ФОП ОСОБА_1 , що свідчить про цивільно-правову природу спірних правовідносин.

Зважаючи на зміст спірних правовідносин слід дійти висновку, що у даній справі орган місцевого самоврядування, реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, відповідно до статті 5 ЗК України має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими він вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, тобто є рівноправним суб`єктом земельних відносин. У цьому спорі учасники земельних відносин не підпорядковані один одному, а отже, суб`єкт владних повноважень - орган місцевого самоврядування - владних управлінських функцій не здійснював.

Зазначене виключає кваліфікацію правовідносин сторін у цій справі як такі, що засновані на управлінських чи контролюючих функціях однієї сторони стосовно іншої, а отже, цей позов не має визначених КАС України ознак адміністративного.

Щодо визначення юрисдикції даного спору, суд виходить з такого.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Крім того, за приписами частини першої цієї статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України (далі - ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Як зазначалось вище, предметом спору у цій справі є право землекористування фізичної особи-підприємця, а саме - розміщення тимчасової споруди (торгового павільйону) на земельній ділянці за відсутності законодавчих підстав та, як наслідок, демонтаж малої архітектурної форми. При цьому, оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування винесено ним, як рівноправним суб`єктом земельних відносин щодо володіння, користування і розпорядження землею, в даному випадку, для підприємницької діяльності. Спірний договір сервітуту укладений між відповідачами (рівноправними учасниками спірних правовідносин) з метою реалізації права громадян на підприємницьку діяльність.

Зважаючи на наведене даний спір належить розглядати за правилами господарського судочинства та, беручи до уваги правила визначення територіальної юрисдикції, справа підсудна Господарському суду Волинської області.

Відтак, з наведених вище мотивів у відкритті провадження в адміністративній справі необхідно відмовити на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 170, статтями 248, 256, 295 КАС України, суддя

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом керівника Ковельської окружної прокуратури Волинської області до Луківської селищної ради, фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення в частині, визнання договору недійсним, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання винити дії.

Роз`яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та доданими до неї документами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня підписання ухвали суддею.

Суддя Ф.А. Волдінер