Рішення

від 04.11.2024 по справі 240/32612/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2024 року м. Житомир справа № 240/32612/23

категорія 105000000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Чернової Г.В.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області про визнання протиправною та скасування постанови,

встановив:

Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови від 08 листопада 2023 року у ВП №69773143 про накладення штрафу в розмірі 10200,00грн. В обґрунтування позову вказано, що оскаржувану постанову винесено безпідставно, оскільки рішення суду виконано відповідно до вимог чинного законодавства.

Справу призначено до розгляду у порядку спрощеного провадження з повідомленням учасників справи.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, щодо причин неявки суд не повідомляв. Про дачу, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом доставки судової повістки до електронного кабінету. Відповідач не скористався правом на подання відзиву.

Усною ухвалою постановленою без виходу до нарадчої кімнати та занесеною до протоколу судового засідання суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, судом встановлено.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 11.05.2022року у справі №240/43368/21, ГУ ПФУ в Житомирській області зобов`язано здійснити із 18 червня 2021 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).

Після набрання рішення у справі №240/43368/21 законної сили, Житомирським окружним адміністративним судом, 09.08.2022 було видано виконавчий лист.

24 жовтня 2023 року постановою державного виконавця про накладення штрафу у розмірі 5100, 00 грн. зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області протягом десяти робочих днів виконати рішення суду.

Вимога державного виконавця про виконання рішення суду на адресу позивача не надходила.

Посилаючи на те, що рішення суду відповідачем не виконано у повному обсязі, державний виконавець виніс повторну постанову про накладення штрафу від 08.11.2023 у розмірі 10200,00 грн.

Вважаючи таке рішення протиправним, ГУ ПФУ в Житомирській області звернулося до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Конституційний Суд України, розглядаючи справу № 1-7/2013, у рішенні від 26 червня 2013 року, звернув увагу, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3447-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Конвенції, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Також підкреслював, що органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення.

Так, у рішенні від 19 березня 1997 року по справі «Горнсбі проти Греції», ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина судового процесу для цілей статті 6 Конвенції.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (пункт 68 рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції» від 15 березня 2001 року).

У справі «Сорінг проти Об`єднаного Королівства» ЄСПЛ у рішенні від 07 липня 1989 року визначив, що на державі лежить прямий обов`язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції.

Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.

Отже, обов`язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.

Спеціальним законом, що здійснює регулювання правовідносин, які склалися в процесі примусового виконання судових рішень та рішень інших органів, є Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка є чинною на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України № 1404-VIIІ).

У відповідності до статті 1 цього Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до положень частини 1 статті 13 Закону України № 1404-VIIІ, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

За правилами частини 1 статті 26 Закону України № 1404-VIIІ, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

У відповідності до частин 1 та 2 статті 63 Закону України № 1404-VIIІ, за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною 1 статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів попередження про кримінальну відповідальність.

За змістом статті 75 Закону України № 1404-VIIІ, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника юридичну особу 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що правовою підставою накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання останнім судового рішення у встановлений строк без поважних причин. При цьому, застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.

Вирішуючи питання про накладення штрафу, державний виконавець повинен встановити дві обставини: 1) факт виконання чи невиконання рішення; 2) у випадку невиконання рішення встановити причини невиконання. Отже, лише дійшовши висновку про відсутність поважних причин, державний виконавець вправі накласти штраф на боржника.

Установлення таких обставин здійснюється шляхом виконання державним виконавцем своїх обов`язків та реалізації прав, передбачених статтею 18 Закону України №1404-VIII.

Відповідно до змісту положень частини 3 зазначеної правової норми, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, серед іншого, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону, а частина 4 наголошує на тому, що вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Отже постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути прийнята лише за умови, що судове рішення не виконано боржником без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробити цього.

Як вбачається з витягу з підсистеми "Реєстр судових рішень" стягувачу нараховано пенсію на виконання рішення суду за період з 18.06.2021 по 31.10.2022 р. в сумі 188438,85грн.

Зважаючи на наведені обставини, суд приходить до висновку, що боржник вчинив дії щодо виконання рішення суду, а відповідач, на порушення наведених положень вимог Закону України №1404-VIII, не перевірив цього та не пересвідчився у невиконанні рішення суду, а тому постанова про накладення штрафу в подвійному розмірі винесена без дотримання критеріїв, закріплених у пунктах 3, 6, та 10 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та до закінчення строку для виконання рішення суду визначеного попередньою постановою про накладення штрафу вперше.

Також слід вказати, що позивач зауважив про неможливість виконання ним відповідного судового рішення в частині виплати заборгованості зумовлена відсутністю відповідного фінансування, що в розумінні вимог чинного законодавства є поважною причиною для невиконання судового рішення, з приводу чого суд зазначає таке.

Верховний Суд у постанові від 20 травня 2021 року у справі №420/5465/18 зазначив, що в силу статті 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Тож саме від Уряду залежить можливість Пенсійного фонду України забезпечити реалізацію та виконання своїх повноважень.

Верховний Суд у постанові від 31 травня 2021 року у справі №560/594/20 наголосив, що накладення штрафу за невиконання рішення суду жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів, однак, без наявності об`єктивних підстав не може нівелювати Закон України № 1404-VIIІ.

Так, у названій справі Верховний Суд наголосив на важливості встановлення під час розгляду справи обставин щодо того, чи відсутнє у територіального органу Пенсійного фонду України відповідне фінансове забезпечення та чи відсутні кошти, виділені бюджетом та спрямовані на виконання рішення суду саме за відповідними напрямками виплат (стосовно щомісячного довічного грошового утримання судді), а також чи вживав він заходів, спрямованих на реальне виконання судового рішення для того, щоб дійти висновку про незаконність накладення штрафу на позивача.

Тим часом, у постановах від 07 листопада 2019 року у справі №420/70/19, від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 24 січня 2018 року у справі №405/3663/13-а, від 13 жовтня 2021 року у справі №360/4708/20 та від 13 жовтня 2021 у справі №360/4705/20 Верховний Суд зазначив, що невиконання судового рішення ГУ ПФУ в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.

Відповідно до положень підпунктів 4, 5 пункту 4 Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 року №28-2, Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування пенсій та виплату пенсій, виключно за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством. Інших фінансових можливостей, крім зазначених, для здійснення виплат управління не має. Взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.

Тобто, пенсійні виплати здійснюються Головним управлінням Пенсійного фонду України виключно за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством. Інших фінансових можливостей, крім зазначених, для здійснення виплат управління не має.

Виділення коштів із державного бюджету на фінансування даної бюджетної програми не залежить від територіального органу Пенсійного фонду України.

Приписами статей 23 та 116 Бюджетного кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства.

Також суд зауважує, що позивач вчинив усі залежні від нього дії, направлені на отримання фінансування з метою виконання рішення суду, зокрема, включив рішення у справі №240/43368/21 до реєстру рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, звернувся до Пенсійного фонду України з проханням виділити додаткові кошти для виконання рішень суду.

Водночас, суд зазначає, що відповідачем не було перевірено повідомлені боржником обставини, не надано оцінки наявності поважних причин не проведення позивачем виплати заборгованості третій особі та вжиття позивачем заходів щодо виділення бюджетних коштів для здійснення відповідної виплати, не встановлено вини та умислу щодо невиконання виконавчого листа, не встановлено факту невиконання боржником судового рішення без поважних причин, що зумовило протиправне прийняття спірної постанови.

Відповідно до частин 1 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності застосування до ГУ ПФУ в Житомирській області штрафу за невиконання рішення суду, у той час як матеріали справи свідчать про те, що невиконання позивачем рішення суду в частині виплати суми заборгованості зумовлено наявністю незалежних від нього обставин. В іншій частині рішення суду виконано позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства.

Ураховуючи зазначене, суд уважає за необхідне задовольнити вимоги позивача та визнати протиправною і скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 08 листопада 2023 року ВП №69773143 про накладення штрафу у розмірі 10200,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Звернення ГУ ПФУ в Житомирській області з цим позовом до адміністративного суду зумовлене незгодою із рішенням Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) за захистом своїх порушених прав та інтересів як сторона виконавчого провадження, а не як суб`єкт владних повноважень при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства.

Тобто у цьому спорі ГУ ПФУ в Житомирській області діє не як суб`єкт владних повноважень, а як орган Пенсійного фонду України до суб`єкта владних повноважень Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) щодо оскарження постанови старшого державного виконавця цього відділу, винесеної в рамках виконавчого провадження, будучи його стороною, в межах наданих пунктом 1 частиною 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на викладене суд проходить до висновку про застосування положень частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та стягнення з відповідача на користь ГУ ПФУ в Житомирській області судового збору.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 815/4246/17.

Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 242-246, 250, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

вирішив:

Адміністративний позов Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул.О.Ольжича, 7, Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341) до Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (вул.Володимирська, 91, Хмельницький, Хмельницька область, 29000, код ЄДРПОУ 43316784) в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (площа Соборна, буд.1, м. Житомир, 10014, код ЄДРПОУ 43316784) про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 08 листопада 2023 року ВП №69773143 про накладення штрафу у розмірі 10200,00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) на користь Головного управлінню Пенсійного фонду України в Житомирській області судовий збір у розмірі 2147 (дві тисячі чотириста двадцять два) гривень 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення за правилами, встановленими статтями 287, 296-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Г.В. Чернова

04.11.24