Рішення

від 04.11.2024 по справі 640/31767/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2024 року м. Київ № 640/31767/21

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ларвідж Інтернешнл Лімітед»

до Київської митниці Державної митної служби України

про визнання протиправними та скасування рішень,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ларвідж Інтернешнл Лімітед» (далі позивач/ТОВ «Ларвідж Інтернешнл Лімітед») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київської митниці Державної митної служби України, в якому просив суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів від 19.05.2021 №UA100060/2021/000041/2;

визнати протиправною та скасувати картку відмови у митному оформленні (випуску) товарів №UA100060/2021/01040, оформлену Київською митницею Державної митної служби України.

Позов мотивовано протиправністю коригування контролюючим органом митної вартості імпортованого позивачем товару, незважаючи на надання декларантом усіх необхідних документів для митного оформлення та визначення митної вартості товару за першим (основним) методом, та порушенням контролюючим органом приписів законодавства, що регламентує митну справу в Україні, у зв`язку із безпідставним застосуванням другорядного (резервного) методу визначення митної вартості товарів при винесенні оскаржуваного рішення без наявності для того встановлених митним законодавством підстав.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2021 року відкрито провадження у справі.

07 грудня 2021 року через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Київського окружного адміністративного суду від Київської митниці надійшов відзив на позовну заяву.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з огляду на відсутність правових підстав. Зазначає, що під час здійснення митного контролю встановлено, що подані позивачем для підтвердження митної вартості документи містять розбіжності та не підтверджують всі числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за спірні товари позивача (а.с.119-127).

15 грудня 2021 року через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Київського окружного адміністративного суду від ТОВ «Ларвідж Інтернешнл Лімітед» надійшла відповідь на відзив (а.с.189-197).

У відповіді на відзив позивач зазначає, що ним в позовній заяві наведені відповідні аргументи та докази на підтвердження його позиції. Просить суд задовольнити позов.

Відповідно до Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-ІХ ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва; утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві; визначено територіальну юрисдикцію Київського міського окружного адміністративного суду, яка поширюється на місто Київ.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ установлено, що з дня набрання чинності цим Законом: до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, справа надіслана до Київського окружного адміністративного суду за належністю.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 грудня 2023 року справа розподілена судді Жуковій Є.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року справу № 640/31767/21 прийнято до провадження судді Жукової Є.О. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими статтями 257-262 КАС України без повідомлення (виклику) учасників справи.

З метою додержання розумного строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01 серпня 2019 між Компанією «ZNAOQING ADBON TRADING CO.,LTD» (Продавець, Китай) та ТОВ «Ларвідж Інтернешнл Лімітед» (Покупець, Україна) було укладено контракт №ZТ-LU-2019 (далі - Контракт).

За умовами вказаного Контракту, Продавець продає, а Покупець купує різні товари народного споживання, виготовлені в Китаї, іменовані в подальшому «Продукція», і оплачує на умовах FOB порт Гуанжоу, Китай (Інкотермс 2010) (п. 1.1).

Продавець продає, а Покупець купує різні товари народного споживання, виготовлені в Китаї, іменовані в подальшому «Продукція» і оплачує на умовах FOB порт Гуанжоу, Китай або FOB порт Панша, Китай (Інкотермс 2010). Правильним слід рахувати порт вказаний в коносаменті по кожній окремій поставці (п. 1.2 у редакції Додатку №2).

Поставка продукції здійснюється окремими партіями згідно виставленого комерційного інвойсу, який стане невід`ємною частиною контракту. Комерційний інвойс буде визначати повний перелік Продукції даної поставки, її кількість, ціну одиниці, а також повну вартість. Вага брутто і нетто вказуються в пакувальному листі (н. 1.3 Контракту).

Загальна сума даного Контракту складається із суми всіх інвойсів в доларах США, які будуть являтись невід`ємною частиною контракту (п. 2.1).

Ціна на продукцію виставляється Продавцем після отримання замовлення Покупця і вказується в інвойсі. Ціна повинна включати всі матеріали і витрати. Вартість упаковки і маркування включається у ціну Продукції. Валюта Контракту (ціни) і валюта платежу - долар США (розд. 3).

Кожна партія товару супроводжується оригіналами документів, які надаються Покупцю в 10-тиденний строк від дати отримання передплати, але після відвантаження товару за допомогою кур`єрської пошти: комерційний інвойс - 3 екз., коносамент - 3 екз. (оригінал), 2 екз. (копія), сертифікат походження товару - 1 екз., пакувальний лист 2 екз., копія експертної декларації - 1 екз. Продавець несе відповідальність за правильність оформлення документів і своєчасність відправки документів Покупцю, з повідомленням Покупця про дату відправки. Продавець зобов`язується компенсувати збитки Покупцю у випадку несвоєчасного надання відвантажувальних документів (п. 5.4).

Оплата товару здійснюється в доларах США банківським переказом з рахунку Покупця авансовим платежем: протягом 60 днів з моменту відвантаження товару на підставі комерційного інвойсу; дата Коносаменту буде рахуватись датою відвантаження (п. 6.1).

Покупець несе відповідальність за страхування товару у відповідності з умовами поставки FOB (п. 11.1).

Даний Контракт має силу до 31.12.2022 (п. 12.6).

Покупцем було направлено Продавцю заявки на поставку товарів №К0320 від 06.12.2020 та №К0420 від 07.12.2020.

Продавцем виставлено Комерційний інвойс №Larvij 201208 від 23.03.2021, в якому визначено повний перелік Продукції даної поставки, її кількість, ціну одиниці, а також повну вартість (29 309,50 дол. США, знижка - 2 370,00 дол. США, до оплати - 26 939,50 дол. США), назву виробника (ZNAOQING ADBON TRADING CO.,LTD), контракт №ZТ-LU-2019 від 01.08.2019 тощо.

19 травня 2021 товариством з обмеженою відповідальністю «ЛАРВІДЖ ІНТЕРНЕШПЛ ЛІМІТЕД» (в особі ТОВ «ДМ АДВАГІС») до митного оформлення за митною декларацією №11А 100060/2021/218440 був заявлений товар «металева фурнітура для меблів.. Торговельна марка: Larvij Виробник: ZNAOQING ADBON TRADING CO.,LTD, )», визначивши його вартість у розмірі 948 247,27 грн. (графа 45)

Задекларована позивачем митна вартість товару, розрахована за першим - основним методом визначення митної вартості (декларація митної вартості №UА100060/2021 /218440).

Згідно умов доставки FОВ (IНКОТЕРМС 2010), митна вартість розраховується, як сума комерційного інвойсу 26 939,50 дол. США по курсу 27,4368грн, тобто 739 133,67 грн + транспортні витрати 209 113,60 грн. = 948 247,27 гри. (митна вартість по 1-му методу).

До митної декларації №UА100060/2021/218440 від 19.05.2021 Декларантом були додані наступні документи: пакувальний лист б/н від 23.03.2021; проформа інвойс №Larvij 201208 від 08.12.2020; комерційний інвойс №Larvij 201208 від 23.03.2021;0714 - коносамент №SZNLEG2103080 від 28.03.2021; СМR №357 від 16.05.2021; сертифікат походження С21МА53Н60АХ1003 від 31.03.2021; платіжне доручення №8 від 13.04.2021;

рахунок на оплату транспортних витрат №40 від 20.04.2021; довідку про транспортні витрати №130521/1 від 13.05.2021; Рrісе List 2019 -2020; сертифікат Китайської ТТП про затвердження Рrісе List №194412ВО/000471 від 19.09.2019; видаткова накладна №477 від 10.03.2021; видаткова накладна №572 від 25.03.2021; податкова накладна №484 від 10.03.2021; податкова накладна №580 від 25.03.2021; специфікація №2 від 28.07.2020; додаток №1 від 01.08.2019 до контракту; додаток №2 від 01.10.2019 до контракту; контракт ZТ-LU-2019 від 01.08.2019; договір про надання послуг митного брокера №Б-0510/18 від 11.10.2018; договір про транспортно-експедиторське обслуговування №АІG 10/04/2019 від 10.04.2019; замовлення на придбання товару №К0320 від 06.12.2020; замовлення на придбання товару №К0420 від 07.12.2020; експортну декларацію №516620210661084982 від 24.03.2021.

19 травня 2021 (12:34:52) Київською митницею Державної митної служби України було надіслано Декларанту Запит (повідомлення) митного органу щодо надання додаткових документів.

Декларантом було направлено митному органу лист (заяву) №19-01 від 19.05.2020 про те, що протягом 10 днів декларант додаткових документів надавати не буде, просив суд визнати заявлену митну вартість та завершити митне оформлення митної декларації за номером 1/А100060/2021/218440.

За результатами контролю правильності визначення митної вартості товару Київською митницею Державної митної служби України було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 19.05.2021 №UА 100060/2021/000041/2 та картку відмови №UА 100060/2021/01040.

Не погоджуючись з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів та картки відмови у митному оформленні, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справляння митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України від 13 березня 2012 року № 4495-VI, який набув чинності з 1 червня 2012 року (далі - МК України).

За змістом частини 1 статті 49 Митного кодексу України (тут і надалі у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до частин першої і другої статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Зокрема, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Так, відповідно до частини першої статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

У частині другій цієї статті Митного кодексу наведений перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, а саме: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

При цьому, в силу положень частин п`ятої і шостої статті 52 МК України декларація митної вартості подається у разі: 1) якщо до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються витрати, зазначені у частині десятій статті 58 цього Кодексу, і якщо вони не включалися до ціни; 2) якщо з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, виділено витрати, зазначені у частині одинадцятій статті 58 цього Кодексу; 3) якщо покупець та продавець пов`язані між собою.

В інших випадках декларація митної вартості подається за власним бажанням декларанта або уповноваженої ним особи.

У декларації митної вартості наводяться відомості про метод визначення митної вартості товарів, числове значення митної вартості товарів та її складових, умови зовнішньоекономічного договору, що мають відношення до визначення митної вартості товарів, та надані документи, що підтверджують зазначене (частина восьма статті 52 цього Кодексу).

Частиною третьою статті 53 МК України встановлено обов`язок декларанта або уповноваженої ним особи на письмову вимогу митного органу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Такими додатковими документами в розумінні частини третьої статті 53 МК України є: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Згідно з положенням частини четвертої вказаної статті МК України у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).

При цьому, в силу частини п`ятої статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Відповідно до частин першої - третьої статті 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Зокрема, контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Згідно з частиною шостою статті 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

У відповідності до частини першої та другої статті 55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

Крім того, у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою органу доходів і зборів заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Один примірник зазначеної картки невідкладно вручається (надсилається) декларанту або уповноваженій ним особі (частина дванадцята статті 264 МК України).

Аналіз наведених норм статей 53 і 54 МК України дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Не надання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

А саме, за змістом положень статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 МК України за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Поряд з цим, положеннями частин другої п`ятої статті 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

У свою чергу ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Як вже було встановлено судом, оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів мотивоване тим, що надані декларантом до митного оформлення документи містили розбіжності та водночас не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.

Надаючи правову оцінку зауваженням митниці до змісту поданих декларантом ТОВ «Ларвідж Інтернешнл Лімітед» під час митного оформлення документів, та з`ясовуючи наявність у митниці підстав для витребування від декларанта позивача інших документів, суд зазначає наступне.

Дослідивши текст замовлень на поставку товарів №К0320 від 06.12.2020 та №К0420 від 07.12.2020 суд встановив наявність у ньому посилання на реквізити контракту, на підставі якого таке замовлення було складене. Також реквізити контракту та замовлення на поставку наведені в тексті комерційного інвойсу №Larvij 201208 від 23.03.2021, що також був поданий декларантом для здійснення митного оформлення, у складі пакету документів до ЕМД.

Зміст перелічених документів у сукупності дає підстави для висновку, що поставка спірної партії імпортних товарів проводилася сторонами на підставі контракту №ZТ-LU-2019 від 01.08.2019 та оформленого в його рамках попереднього замовлення на поставку товарів №К0320 від 06.12.2020 та №К0420 від 07.12.2020.

У свою чергу в тексті митної декларації країни відправлення експортній декларації №516620210661084982 (переклад якої на українську мову також був поданий декларантом митному органу) в графі «Номер контракту» був зазначений номер замовлення на поставку «№Larvij 201208».

Таким чином, експортна декларація №516620210661084982 містила достатню та зрозумілу інформацію, зі змісту якої було можливо встановити склад документів, на підставі яких була здійснена поставка імпортних товарів, та водночас остання не містила розбіжностей, які б могли перешкодити у з`ясуванні фактичних обставин щодо такої поставки партії товарів на адресу позивача.

Також суд вважає, що митний орган мав врахувати той факт, що митна декларація країни відправлення оформляється продавцем, а тому позивач як покупець товару не несе відповідальність за оформлення такого документу.

Суд встановив, що декларантом позивача разом з ЕМД №UA100060/2020/218440 було подано до митного оформлення платіжне доручення в іноземній валюті від 13.04.2020 №8 яке містили відомості про ініціювання ТОВ «Ларвідж Інтернешнл Лімітед» переказу безготівкових коштів у розмірі 29 939,50 дол. США на користь контрагента-нерезидента - компанії ZNAOQING ADBON TRADING CO.,LTD (Китай). На переконання відповідача зазначене платіжне доручення було оформлене без дотримання вимог, визначених в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22.

Відповідно до п. 1.2 постанови Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, на яку посилається відповідач, Інструкція встановлює загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків.

Таким чином, положення вказаної постанови застосовуються лише у випадках розрахунків в національній валюті в межах України.

У свою чергу за змістом п. 17.2 статті 17 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», який визначає загальні засади функціонування платіжних систем та систем розрахунків, документ на переказ може бути паперовим або електронним.

Нормами статті 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» встановлено, що електронний документ має однакову юридичну силу з документом на паперовому носії. Відповідальність за достовірність інформації, що міститься в такому документі, несе особа, яка підписала цей документ за допомогою електронного цифрового підпису.

Дослідивши зміст платіжного доручення в іноземній валюті від 13.04.2020 №8, що останнє виконано банком за допомогою дистанційного обслуговування клієнтів, що підтверджується відповідною відміткою, яка містить зокрема інформацію про результат опрацювання платіжного документу «виконано» дату проведення платежу 13.04.2020. Тобто, таке платіжне доручення містить відмітку банку про проведення платежу за контрактом.

Крім того, банківський рахунок та SWIFT зазначені у зазначеному платіжному дорученні ідентичні рахунку банку отримувача та SWIFT коду, які зазначені в розд. 13 контракту від №ZT-LU-2019 від 01.08.2019 та доповненнях до такого контракту. З урахуванням наведеного вище, суд зауважує, що номер рахунку та SWIFT коду дають можливість ідентифікувати із поставкою товару.

За змістом частини третьої статті 53 МК України що експертний висновок як і митна декларація країни відправлення є додатковими документами, зміст яких міг вплинути на результат оформлення декларантом митної декларації лише у разі, якщо документи, зазначені у частині другої статті 53 Митного кодексу України, містили б розбіжності, мали б ознаки підробки або не містили б всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

В даному випадку, суд в ході розгляду цієї судової справи не встановив розбіжностей в текстах основних документів, що були подані декларантом позивача до митного органу разом з ЕМД №UA100060/2021/218440.

Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності суд оцінює твердження відповідача щодо відсутності у наданих для підтвердження заявленої декларантом позивача митної вартості товарів документів всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості, та про наявні у таких документах розбіжності, як безпідставні.

Дослідивши та проаналізувавши надані сторонами до матеріалів справи документи, суд дійшов висновку, що позивачем при здійсненні імпорту товару на митну територію України, а також на вимогу митного органу, на підтвердження заявленої ним митної вартості товару за ціною договору щодо ідентичних товарів було надано повний пакет документів, у відповідності до переліку, закріпленого частинами другою і третьою статті 53 МК України.

Що стосується визначення контролюючим органом митної вартості товарів за вказаним другорядним методом, але з використанням даних інших митних декларацій, оформлених за операціями не за участю позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до норм статті 59 МК України, у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 58 цього Кодексу, за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.

При застосуванні цього методу визначення митної вартості за основу береться прийнята митним органом вартість операції з ідентичними товарами з дотриманням умов, зазначених у цій статті. При цьому під ідентичними розуміються товари, однакові за всіма ознаками з оцінюваними товарами, у тому числі за такими, як: 1) фізичні характеристики; 2) якість та репутація на ринку; 3) країна виробництва; 4) виробник.

Незначні зовнішні відмінності не можуть бути підставою для відмови у розгляді товарів як ідентичних, якщо в цілому такі товари відповідають вимогам частини другої цієї статті.

Ціна договору щодо ідентичних товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості та на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари.

У разі відсутності такого продажу використовується вартість операції з ідентичними товарами, що продавалися в Україну в іншій кількості та/або на інших комерційних рівнях. При цьому їх ціна коригується з урахуванням зазначених розбіжностей незалежно від того, чи веде це до збільшення або зменшення вартості. Інформація, що використовується при здійсненні коригування, повинна бути документально підтверджена.

При цьому, в силу частини 7 цієї статті Кодексу у разі якщо для цілей застосування цього методу виявляється більш як одна вартість договору щодо ідентичних товарів, для визначення митної вартості оцінюваних товарів використовується найменша така вартість.

Як вбачається з тексту оспорюваного Рішення, заявлена декларантом позивача митна вартість імпортованих товарів була скоригована митним органом, шляхом визначення останнім самостійно митної вартості за тим самим другорядним методом, але за вищим розміром. В якості інформації про вищий розмір митної вартості митний орган використав дані з митної декларації від 22.03.2021 №UA500020/2021/10515.

Проте для порівняння вказану декларацію суду не надав.

З огляду на це суд вважає, що відповідачем не доведено, що використане ним джерело інформації, містило достовірну та належну інформацію для визначення митної вартості товару за поданою позивачем митною декларацією.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з позицією позивача про протиправність рішення Київської митниці ДМС про коригування митної вартості товарів від 19.05.2021 №UA100060/2021/000041/2 та відповідно картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні виписку чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100060/2021/01040, у зв`язку із чим вони підлягають скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України).

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Наявним у матеріалах справи платіжним дорученням від 25.10.2021 №972 підтверджено, що за подання цього позову до адміністративного суду позивачем сплачений судовий збір у розмірі 4 540 грн. Враховуючи обсяг заявлених позовних вимог та обсяг позовних вимог, що задоволені судом за результатами розгляду цієї справи, суд дійшов висновку про присудження на користь позивача відповідно до норм Кодексу адміністративного судочинства України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат на оплату судового збору у зазначеній сумі коштів повністю.

Крім того, позивачем у п. 3 прохальної частини позовної заяви було заявлено вимогу про стягнення на його користь за рахунок коштів відповідача понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 13 700 грн, з приводу чого суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з вимогами частини першої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з вимогами пункту 2 частини третьої статті 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною шостою статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Верховний Суд у додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Крім того, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява №34884/97, пункт 30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05.07.2012 (далі Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії: договору про надання правової допомоги №б/н від 25.10.2021.

У постанові Верховного Суду від 17.09.2019 по справі №810/3806/18 суд зазначає, що не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Згідно з пунктом 2 частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

З аналізу наведених правових норм, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові від 11.05.2018 по справі №814/698/16 (провадження №К/9901/11835/18).

Дослідивши надані позивачем документи, беручи до уваги предмет спору та, враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в цьому випадку, не є співмірним зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами) та ціною позову.

Ураховуючи вищевикладене та проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт за договором від 25.10.2021, суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн є пропорційним до предмету спору та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

Таким чином, заява про відшкодування позивачу судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, підлягає частковому задоволенню у загальній сумі 5 000 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Ларвідж Інтернешнл Лімітед» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів від 19.05.2021 №UA100060/2021/000041/2.

3. Визнати протиправною та скасувати картку відмови у митному оформленні (випуску) товарів №UA100060/2021/01040, оформлену Київською митницею Державної митної служби України.

4. Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Ларвідж Інтернешнл Лімітед» за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці судові витрати у сумі 4 540 (чотири тисячі п`ятсот сорок) гривень.

5. Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Ларвідж Інтернешнл Лімітед» за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці судові витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката у сумі 5 000 (п`ять тисяч) гривень.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жукова Є.О.