Рішення від 04.11.2024 по справі 640/7737/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2024 року м. Київ № 640/7737/21

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державної фіскальної служби України

про визнання протиправним і скасування наказу, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки у виплаті вихідної допомоги при звільненні,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної фіскальної служби України з вимогами:

визнати протиправним наказ відповідача від 16.02.2021 №112-о «Про звільнення ОСОБА_1 » у частині формулювання причин звільнення;

зобов`язати відповідача у триденний строк з дати набрання судовим рішенням законної сили внести зміни до наказу від 16.02.2021 №112-о «Про звільнення ОСОБА_1 », а саме: в преамбулі наказу слово «першої» замінити словом «третьої», у пункті 1 наказу слова «за власним бажанням, стаття 38 КЗпП України» замінити словами та цифрами «за власним бажанням у зв`язку з невиконанням ДФС України законодавства про працю, частина третя статті 38 КЗпП України»;

стягнути з відповідача на користь позивача вихідну допомогу у розмірі 34 000,00 грн;

стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки у виплаті вихідної допомоги при звільненні за період з 25.02.2021 по день фактичної виплати такої допомоги.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2022, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.08.2022, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 31.10.2023 у справі №640/7737/21 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.08.2022 скасовано.

Суд постановив, у частині позовних вимог про визнання протиправним наказу Державної фіскальної служби України від 16.02.2021 №112-о «Про звільнення ОСОБА_1 , » та про зобов`язання Державної фіскальної служби України внести до нього зміни щодо підстав звільнення ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково:

визнати протиправним наказ Державної фіскальної служби України від 16.02.2021 №112-о «Про звільнення ОСОБА_1 » у частині формулювання причин звільнення;

зобов`язати Державну фіскальну служби України внести зміни до наказу від 16.02.2021 №112-о «Про звільнення ОСОБА_1 », а саме: в преамбулі наказу слово «першої» замінити словом «третьої», у пункті 1 наказу слова «за власним бажанням, стаття 38 КЗпП України» замінити словами та цифрами «за власним бажанням у зв`язку з невиконанням Державною фіскальною службою України законодавства про працю, частина третя статті 38 КЗпП України».

У частині позовних вимог про стягнення з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі 34 000,00 грн і середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні за період з 25.02.2021 по день фактичної виплати такої вихідної допомоги справу №640/7737/21 направлено на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

В постанові від 31.10.2023 у справі №640/7737/21 Верховний Суд вказав, під час нового розгляду справи необхідно взяти до уваги викладене в мотивувальній частині цієї постанови та установити наведені в ній обставини, а саме: умови колективного договору в частині розміру вихідної допомоги у разі звільнення працівника внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору; у разі відсутності колективного договору - розмір тримісячного середнього заробітку позивача; розмір середньоденної заробітної плати позивача для цілей обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 січня 2024 року справу розподілено судді Жуковій Є.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року прийнято справу №640/7737/21 до провадження судді Жукової Є.О.

З метою додержання розумного строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами. Витребувано від відповідача: пояснення з відповідними доказами щодо умови колективного договору в частині розміру вихідної допомоги у разі звільнення працівника внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору, завірену належним чином копію колективного договору; інформацію з відповідними доказами щодо розміру тримісячного середнього заробітку позивача; розмір середньоденної заробітної плати позивача. Запропоновано сторонам надати пояснення щодо суті позовних вимог з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 31.10.2023, встановити сторонам строк для надання додаткових пояснень - протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії даної ухвали.

Відповідач вимоги ухвали від 12 лютого 2024 року не виконав, доказів витребуваних судом не надав.

Пояснення щодо суті позовних вимог з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 31.10.2023, сторонами не надано.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Судом встановлено, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 грудня 2018 року у справі №826/6889/17, зокрема, визнано протиправним та скасовано наказ ДФС України від 28 квітня 2017 року №985-о « ОСОБА_1 » з посади заступника начальника управління начальника відділу оперативного супроводження технічних систем контролю управління технічних систем контролю департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури Державної фіскальної служби України, поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління-начальника відділу оперативного супроводження технічних систем контролю управління технічних систем контролю департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури Державної фіскальної служби України з 29 квітня 2017 року. Рішення суду у цій частині залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2019 року.

На виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 грудня 2018 року у справі №826/6889/17 наказом ДФС України від 22 січня 2021 року №43-о «Про виконання рішення суду та поновлення ОСОБА_1 » скасовано наказ ДФС України від 28 квітня 2017 року №985-о «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено позивача на посаді заступника начальника управління начальника відділу оперативного супроводження технічних систем управління технічних систем контролю Департаменту матеріального технічного забезпечення та розвитку інфраструктури ДФС України з 29 квітня 2017 року.

Заявою від 03 лютого 2021 року позивач звернувся до ДФС України з проханням звільнити його на підставі частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України у зв`язку із тим, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 грудня 2018 року №826/6889/17 встановлено факт невиконання відповідачем частини другої статті 40, статті 42, частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України.

Наказом ДФС України від 16 лютого 2021 року №112-о «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідно до частини першої статті 86 Закону України «Про державну службу» позивача звільнено 24 лютого 2021 року з посади заступника начальника управління начальника відділу оперативного супроводження технічних систем управління технічних систем контролю Департаменту матеріального технічного забезпечення та розвитку інфраструктури ДФС України за власним бажанням (стаття 38 Кодексу законів про працю України); підстава: заява ОСОБА_1 .

Вважаючи дії відповідача щодо відмови у внесенні змін до наказу про звільнення та невиплаті вихідної допомоги протиправними, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2022, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.08.2022, у задоволенні позову відмовлено (а.с.56-58, 91-96).

Постановою Верховного Суду від 31.10.2023 у справі №640/7737/21 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.08.2022 скасовано.

Суд постановив, у частині позовних вимог про визнання протиправним наказу Державної фіскальної служби України від 16.02.2021 №112-о «Про звільнення ОСОБА_1 , » та про зобов`язання Державної фіскальної служби України внести до нього зміни щодо підстав звільнення ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково:

визнати протиправним наказ Державної фіскальної служби України від 16.02.2021 №112-о «Про звільнення ОСОБА_1 » у частині формулювання причин звільнення;

зобов`язати Державну фіскальну служби України внести зміни до наказу від 16.02.2021 №112-о «Про звільнення ОСОБА_1 », а саме: в преамбулі наказу слово «першої» замінити словом «третьої», у пункті 1 наказу слова «за власним бажанням, стаття 38 КЗпП України» замінити словами та цифрами «за власним бажанням у зв`язку з невиконанням Державною фіскальною службою України законодавства про працю, частина третя статті 38 КЗпП України».

У частині позовних вимог про стягнення з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі 34 000,00 грн і середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні за період з 25.02.2021 по день фактичної виплати такої вихідної допомоги справу №640/7737/21 направлено на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду (а.с.144-153).

Надаючи правову оцінку відносинам, що склалась між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Так, відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до положень статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Враховуючи, що постановою Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року зобов`язано Державну фіскальну служби України внести зміни до наказу від 16.02.2021 №112-о «Про звільнення ОСОБА_1 », а саме: в преамбулі наказу слово «першої» замінити словом «третьої», у пункті 1 наказу слова «за власним бажанням, стаття 38 КЗпП України» замінено словами та цифрами «за власним бажанням у зв`язку з невиконанням Державною фіскальною службою України законодавства про працю, частина третя статті 38 КЗпП України», відповідач мав би врахувати положення статті 44 КЗпП України.

Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні.

Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

Так, вихідна допомога це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

З аналізу вищезазначених норм права суд доходить висновку, що у день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належала до виплати вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку. Відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги.

Відповідач виконав рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.12.2018 у справі№ 826/6В89/17 про поновлення позивача на роботі лише 22.01.2021 шляхом видання наказу №43-о «Про виконання рішення суду та поновлення на роботі ОСОБА_1 », проте, до фактичного виконання посадових обов`язків позивач не приступав та заробітної плати не отримував. Вказане відповідачем не спростовано.

У відповідності абзацом 3 пункту 2 та абзацом 3 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок №100) у даному випадку середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата (тобто звільнення та початок затримки розрахунку при звільненні), якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду (абзац п`ятий пункту 4 Порядку №100), а визначення середньоденної заробітної плати у такому випадку здійснюється шляхом ділення отриманого множенням добутку на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації (абзац другий пункту 8 Порядку).

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017. № 15 «Питання оплати праці працівників державних органів» (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 15 січня 2020 р. № 16) посадовий оклад за посадою заступника керівника управління у складі департаменту державного органу без спеціального статусу, юрисдикція якого поширюється на всю територію України, дорівнює - 11 500,00 грн.

Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню з відповідача вихідна допомога при звільненні в розмірі 34 500,00 грн(11 500х3).

Стосовно позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки у виплаті вихідної допомоги при звільненні за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Оскільки при звільненні позивача з роботи в Державній фіскальній службі України не було виплачено компенсацію при звільненні, відповідач повинен виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Зазначена позиція узгоджується з постановою Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1551/17. Крім того, суд враховує викладені нижче висновки Великої Палати Верховного Суду наведені у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Позивач у зв`язку з порушенням відповідачем його права на отримання компенсації при звільненні просить суд стягнути з відповідача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку.

За приписами частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд вважає за необхідне визначити розмір зазначеного стягнення з огляду на наступне.

Для розрахунку середньоденної заробітної плати необхідно застосовувати постанову Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі Порядок №100).

Згідно з підпунктом «л» пункту 1 Порядку №100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Як було зазначено судом вище, у відповідності абзацом 3 пункту 2 та абзацом 3 пункту 4 Порядку №100 у даному випадку середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата (тобто звільнення та початок затримки розрахунку при звільненні), якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду (абзац п`ятий пункту 4 Порядку №100), а визначення середньоденної заробітної плати у такому випадку здійснюється шляхом ділення отриманого множенням добутку на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації (абзац другий пункту 8 Порядку).

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017. № 15 «Питання оплати праці працівників державних органів» (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 15 січня 2020 р. № 16) посадовий оклад за посадою заступника керівника управління у складі департаменту державного органу без спеціального статусу, юрисдикція якого поширюється на всю територію України, дорівнює - 11 500,00 грн.

Таким чином, середньомісячний заробіток позивача за два місяці, що передували місяцю звільнення (грудень 2020 року та січень 2021 року) дорівнює його посадовому окладу - 11 500 грн, а середньоденний заробіток складає 560,98 грн (11 500,00 грн х 2 місяці) / (22 робочих дні + 19 робочих дні).

Оскільки останній день перебування позивача на службі був 16.02.2021, обов`язок повного розрахунку відповідачем мав бути виконаний 17.02.2021.

Таким чином, строк затримки виплати компенсації за невикористані дні відпустки становить з 17.02.2021 по 04.11.2024 (день прийняття судового рішення) 957 робочих днів.

Середньоденне грошове забезпечення позивача складає 560,98грн.

Середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 лютого 2021 року по 04 листопада 2024 року, яке належить стягнути на користь позивача, складає 536 857,86 грн (560,98 грн х 957 робочих дні).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України, механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При цьому, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

В той же час, для пропорційного обрахунку розміру середнього заробітку судом необхідно встановити розмір усіх належних звільненому працівникові сум, що є необхідним для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі справа № 640/17872/19.

Суд вважає, що, у даному випадку, для правильного вирішення спору та для визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у цій справі необхідно застосувати порядок розрахунку середнього заробітку та врахувати вищенаведені правові позиції Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

Так, на момент звільнення позивачу належало виплатити вихідну допомогу при звільненні в розмірі 34 500,00 грн.

Суд акцентує увагу на тому, що сума належної позивачу виплати вихідної допомоги при звільненні становить 34 500 грн, є значно меншою порівняно із середнім заробітком за час затримки розрахунку, що було встановлено судом, а тому, з урахуванням компенсаторного завдання виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, задля дотримання балансу справедливості та розумності, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги, при цьому, зменшивши розмір компенсації за затримку позивачу розрахунку при звільненні до 17 250 грн, що дорівнює половині суми, яка мала бути виплачена позивачу при звільненні, що є співмірним та справедливим.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.01.2023 по справі №320/15303/21.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Виходячи із змісту заявлених позивачем вимог та висновків суду, в даному випадку слід застосувати положення статті 9 КАС України, а саме, обрати інший спосіб захисту, який необхідний для повного відновлення порушеного права.

Таким чином, суд доходить висновку, що в даному випадку, слід:

стягнути з в Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 34 500 грн;

стягнути з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 17 250 грн, сума без виключення сум відрахування на податки.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи, суд приходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Стягнути з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 34 500 (тридцять чотири тисячі п`ятсот) гривень.

3. Стягнути з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 17 250 (сімнадцять тисяч двісті п`ятдесят) гривень, сума без виключення сум відрахування на податки.

4. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

5. Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жукова Є.О.