Рішення

від 04.11.2024 по справі 420/2936/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/2936/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Дубровної В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Світовий контейнерний сервіс» до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,

встановив:

I. Зміст позовних вимог.

26.01.2024 року через систему «Електронний суд» звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Світовий контейнерний сервіс» ( далі - позивач, ТОВ "Світовий контейнерний сервіс») з позовною заявою до Одеської митниці ( далі - відповідач, Митниця), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів №UA500490/2023/000048/2 від 15.12.2023;

- визнати протиправною та скасувати картку відмови Одеської митниці в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500490/2023/000318 від 15.12.2023.

II. Позиція позивача та заперечення відповідача.

На обґрунтування вказаних вимог позивач вказує, що з метою митного оформлення товару, який був поставлений Компанією «Seaco SRL» на територію України на умовах поставки DAP Odessa згідно генерального договору купівлі-продажу №405473 від 20.02.2023 декларантом позивача подано до Митниці митну декларацію №23UA500490008212U7 від 15.12.2023 року та документи, що підтверджують митну вартість товару, визначену за ціною контракту. У відповідності до ч.6 ст.53 МК України та на запит митного органу Позивач подав до митниці лист №15/12-1 від 15/12/2023, яким повідомлено про відсутність у нього додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товару. Відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UA500490/2023/000048/2 від 15.12.2023 та картку про відмову в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500490/2023/000318 від 15.12.2023 р. Позивач не погоджується з вказаними рішеннями, стверджуючи, що відповідачем не повно та не об`єктивно досліджено подані документи, які у повній мірі підтверджують заявлену митну вартість товару, не обґрунтував висновки про виявлені розбіжності та як наслідок коригування митної вартості товару за другорядним методом.

14.02.2024 року відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву, яким заперечує проти задоволення позову, вказуючи, що декларантом позивача для здійснення митного оформлення товару до Одеської митниці подано митну декларацію (МД) №23UA500490008212U7 від 15.12.2023 року та для підтвердження заявленої митної вартості товару документи, зазначені в графі 44 МД. Оскільки у наданих позивачем до Одеської митниці документах містились розбіжності, ознаки підробки та не містили всіх відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а також декларантом не подані витребувані митницею додаткові документи, які підтверджують митну вартість товарів, то зазначені обставини, у відповідності до п.2 ч.6 ст. 54 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI, у відношенні товарів застосовано резервний метод (метод 2 ґ), що стало підставою для прийняття митницею рішення про коригування митної вартості товарів та відмови митним органом у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю. У рішенні про коригування митної вартості № UA500490/2023/000048/2 від 15.12.2023 наведено достатнє обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано, також у цьому рішенні про коригування митної вартості визначені джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості, а саме: спеціалізовані програмно-інформаційні комплекси Єдиної автоматизованої інформаційної системи (ЄАІС), у яких міститься інформація, отримана за результатами здійснення митного контролю. Таким чином, Одеська митниця під час здійснення контролю митної вартості товарів позивача та прийняття рішення про коригування митної вартості товару № UA500490/2023/000048/2 від 15.12.2023 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500490/2023/000318 від 15.12.2023 діяла у відповідності до вимог законів та інших нормативно-правових актів України, не порушувала права та законні інтереси позивача, а тому відсутні підстави для задоволення адміністративного позову.

19.02.2024 року до суду надійшла відповідь на відзив з підстав вказаних в позові, які не спростовані відповідачем, а Позивач в свою чергу надав до митного органу разом із митною декларацією усі документи, які підтверджують дані, вказані у МД, у тому числі й митну вартість заявленого товару, які також підтвердили заявлену митну вартість товару, однак, митний орган не надав всім наявним документам належної оцінки та не провів об`єктивного та повного дослідження цих документів, що призвело до виявлення помилкових розбіжностей.

26.02.2024 року представником відповідача надано заперечення, за якими не погоджується з аргументами, викладеними у відповіді позивача на відзив. При цьому, стверджує, що надані позивачем документи містили розбіжності та не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Зазначені обставини виключали можливість перевірки митним органом числового значення заявленої митної вартості у відповідності до умов частини 1 статі 54 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI, та обумовлювали необхідність запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості. Відтак, рішення про коригування митної вартості товарів № UA500490/2023/000048/2 від 15.12.2023 складене посадовою особою митного органу відповідно до чинного законодавства України.

III. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 31 січня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ч.5 ст. 262 КАС України, якою передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Цією ж ухвалою зобов`язано Одеську митницю разом з відзивом надати суду належним чином завірені копії документів, які стали підставою для прийняття оскаржуваних рішень, у тому числі, але ні виключно, МД на підставі яких скоригована митна вартість товарів та документів, доданих декларантом до митної декларації

Щодо клопотання представника відповідача, поданого разом з відзивом на позов, про розгляд справи з повідомленням сторін, суд враховує наступне.

Як вбачається з вказаного клопотання, то необхідність розгляду справи з повідомленням сторін обґрунтована віднесенням даної справи до категорії справ, яка містить можливий розмір матеріальних збитків на суму 17 392, 43 грн., а тому вимагає повного та всебічного встановлення обставин справи з наданням можливості у судовому засіданні надати усні пояснення по суті спору.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. ( частина 3 ст. 257 КАС України).

Натомість, у клопотанні про розгляд справи з викликом сторін представником відповідача не наведено переконливих доводів, з яких вбачалось би необхідність вирішення вказаного питання, а доводи, на які представник посилається у клопотанні є такими, що не доводять суду необхідності розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження.

Окрім того, відповідач не обґрунтовує надання яких саме пояснень є необхідним саме у судовому засіданні та яким чином розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) вплине на об`єктивність з`ясування обставин справи, або їх повноту та негативні наслідки.

При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідач не позбавлений права викласти свої міркування та заперечення у додаткових письмових поясненнях та надати додаткові докази по справі, тобто не позбавлений прав, передбачених ст. 44 КАС України.

Отже, принцип змагальності сторін забезпечується і при розгляді судом справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

При цьому, суд зауважує, що предметом оскарження у даній справі є рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів, а не рішення суб`єкта владних повноважень, яким визначена сума грошових зобов`язань, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про її стягнення.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведена необхідність продовження розгляду справи з викликом сторін, тому дане клопотання є необґрунтованим і не підлягає задоволенню.

Суд зазначає, що ухвалою про відкриття провадження у справі від 31 січня 2024 судом вирішено, що розгляд справи буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, виходячи із характеру та обсягу доказів по справі та характеру спірних правовідносин, які не потребують усного заслуховування сторін.

З огляду на вказане справа розглядається судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

20.02.2023 року між компанією «Seaco SRL» ( Продавець, Барбадос) та ТОВ "Світовий контейнерний сервіс» (Покупець, Україна) укладено генеральний договір купівлі-продажу №405473, за умовами якого Продавець продає, а Покупець купує транспортні контейнери та/або супутнє обладнання на умовах кожного конкретного продажу, визначеного в рахунках-інвойсах.(а.с.27-18)

Відповідно до умов вказаного контракту, компанією «Seaco SRL» на умовах поставки DAP -Україна м. Одеса був ввезений товар, а саме, контейнери GESU5523077, GESU6355050, CRSU9252674 з чорного металу для перевезення товарів загального призначення одним або кількома видами транспорту, бувші у використанні.

З метою митного оформлення вказаного товару декларантом позивача до митного органу були подана митна декларація (МД) №23UA500490008212U7 від 15.12.2023 р. та документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів, і обраний метод її визначення, а саме, за ціною контракту. (а.с.35-36)

Так, на підтвердження заявленої митної вартості товару, декларантом позивача були подані документи, які зазначені у графі 44 МД, та відповідають переліку документів, вказаному в Картці відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500490/2023/000318 від 15.12.2023 р.,зокрема, рахунки-фактура (iнвойс) (Commercial invoice) № 6016999 від 18.05.2023, №6019224 від 04.07.2023, Автотранспортна накладна (Road consignment note) №2674 від 09.10.2023, №3077-2 від 09.08.2023, №5050-1 від 18.08.2023, Декларацiя про походження товару (Declaration of origin) №6016999 від 18.05.2023, №6019224 від 04.07.2023, Банківський платіжний документ, що стосується товару №280 від 22.05.2023, №291 від 05.07.2023, Висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією №144/441 від 22.11.2023, Зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів (крім позначеного кодом 4104), подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов`язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів №405473 від 20.02.2023, Договір про надання послуг митного брокера №06/03-1 від 06.03.2019, Інші некласифіковані документи Акт технічного стану №201123 від 20.11.2023, Інші некласифіковані документи: Акт технічного стану №251023/1 від 25.10.2023, Карта контейнера №CRSU9252674 06.11.2023, №GESU5523077 25.10.2023, №GESU6355050 25.10.2023, фото контейнера №CRSU9252674 06.11.2023, №GESU5523077 25.10.2023, №GESU6355050 25.10.2023.

В подальшому, митний орган повідомив декларанта, що подані документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів та відповідно до частини 3 статті 53 МКУ зобов`язав протягом 10 календарних днів такі додаткові документи: виписку з бухгалтерської документації; каталоги, прейскуранти (прайс-листи) фірми - виробника товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини; експортну декларацію країни відправлення з перекладом на українську мову.

15.12.2023 року позивачем було направлено до Одеської митниці листи за вих. 15/12-2 та 15/12-4, якими повідомив, що у відповідності до ч.6 ст.53 МК України на запит митного органу інших додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості надати немає можливості.(а.с.32)

Відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 МКУ та внаслідок не усунення встановлених розбіжностей та підтвердження всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів, Одеською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA500490/2023/000048/2 від 15.12.2023р., застосувавши при визначенні митної вартості другорядний - резервний метод (метод 2 ґ).(а.с 41)

Крім того, Одеською митницею складено картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500490/2023/000318 від 15.12.2023р. ( а.с.30)

Товар, який надійшов на адресу позивача, було випущено у вільний обіг за митною декларацією (EМД) №23UA50049008236U3 від 16.12.2023 (а.с.34) за умови забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, шляхом надання гарантій відповідно до розділу X Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI.

Сплату різниці митних платежів за митною вартістю, визначеною декларантом, та митною вартістю, визначеною митним органом, при митному оформленні товарів забезпечено фінансовою гарантією у розмірі 17 392, 43 грн. шляхом внесення коштів на відповідний рахунок митного органу.

Вважаючи рішення відповідача рішення про коригування митної вартості товару та картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

V. Норми права, які застосував суд.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Митний кодекс України від 13.03.2012 № 4495-VI, у редакції на час виникнення спірних правовідносин ( надалі - МК України) визначає, зокрема

- митна вартість товарів - це вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. ( стаття 49 МК України);

- декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації. ( частина друга статті 52 МК України)

- у випадках, передбачених цим Кодексом декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. ( стаття 53 МК України)

- перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, наведено у частині другій статті 53 МК України.

- у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи (згідно з переліком). ( частина третя статті 53 МК України);

- забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару. ( частина п`ята - шоста статті 53 МК України);

- митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості ( пункти 1 та 2 частини п`ятої статті 54 МК України);

- митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.( частина шоста статті 54 МК України);

- рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання забезпечення сплати митних платежів відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду. ( частина друга статті 55 МК України);

- у випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів митний орган за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, шляхом надання забезпечення сплати митних платежів відповідно до розділу Х цього Кодексу на строк 90 днів з дня випуску товарів. ( частина сьома статті 55 МК України);

- протягом 80 днів з дня випуску товарів декларант або уповноважена ним особа може надати митному органу додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються. ( частина восьма статті 55 МК України);

- визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. ( частини перша-четверта статті 57 МК України)

- у разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. ( частини 5-6 статті 57 МК України).

- метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.(частина друга статті 58 МК України)

- митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця. ( частини четверта - п`ята статті 58 МК України).

VI. Оцінка суду.

З аналізу вищезазначених положень Митного кодексу України вбачається, що декларант при митному оформленні імпортованого товару зобов`язаний надати документи за переліком, визначеним частиною другою статті 53 МК України.

При цьому, наведені приписи МК України надають митному органу право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності.

Митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Щодо вищевказаного, то Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу суду, а саме, постанови від 19 лютого 2019 року у справі №804/1316/16, від 12 березня 2019 року у справі №826/2313/16, від 27 березня 2020 року у справі №540/2605/18, від 6 травня 2020 року у справі №140/1713/19, від 25 листопада 2020 року у справі №1.380.2019.001657, від 15 квітня 2021 року у справі №804/14964/15).

Отже, у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару.

Предметом оскарження у даній справі є правомірність рішення про коригування митної вартості товарів, яке прийнято Митнице у зв`язку з не поданням декларантом усіх документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 МКУ та не спростуванням у поданих документах розбіжностей.

Вказаний висновок митного органу ґрунтується на обставинах, викладених у пункті 33 оскаржуваних рішень, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною контракту.

Так, за твердженням митниці відповідно до п.10 генерального договору купівлі-продажу від 20.02.2023 № 405473 угода складена англійською та українською мовами, при цьому п.11 угоди викладений англійською та російською мовами. Даний факт викликає сумніви щодо автентичності поданих документів та може свідчити про наявні ознаки підробки.

Надаючи правову оцінку вказаному доводу відповідача, суд зазначає, що лише його твердження про наявні ознаки підробки з огляду на сумніви щодо автентичності поданих документів є лише припущення.

При цьому, суд зауважує, підроблення документів припускає повну або часткову зміну змісту документа чи його реквізитів шляхом їх виправлень, підчищень, дописок, витравлювань та іншими подібними способами, а не за рахунок внесення до нього відомостей різними мовами , що повинно бути підтверджено належними доказами, зокрема, експертними висновками, а не припущеннями.

Також враховуючи вищенаведені положення ч. 3 ст. 53, частин першої, другої та п`ятої ст. 54, ст. 58 МК України митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у ст. 58 Митного кодексу України.

Тобто, сумніви митниці повинні бути не будь-якими, а лише тими, що стосуються числового значення заявленої митної вартості чи розрахунку митної вартості здійсненої декларантом.

Разом з тим, відповідач не обґрунтовано яким саме чином розбіжність у мовах викладення п.10 та п.11 Договору від 20.02.2023 року №405473 впливає на можливість перевірки митної вартості імпортованого товару.

Таким чином, наведені відповідачем твердження є необґрунтованими та спростовують сумніви у достовірності поданих декларантом відомостей.

Щодо доводу митниці в частині не зазначення в інвойсах від 18.05.2023 № 6016999 та від 04.07.2023 №6019224 строку проведення оплати, суд вказує наступне.

Як вбачається з гр. 16 « Загальна сума за розрахунком ( фактурна вартість товару)» оскаржуваного рішення про коригування митної вартості заявлена позивачем фактурна вартість товару складає 5 275,00 дол. США.

За умовами п. 3 договору № 405473 від 06.03.2023 року загальна ціна придбання Обладнання, яка зазначена у відповідному рахунку-фактурі на продаж («Ціна покупки»), має бути сплачена банківським переказом протягом днів, зазначених у кожному рахунку-фактурі на продаж («До сплати Дата). ( а.с. 27)

На виконання умов цього договору, покупцем було складено рахунок-фактура ( інвойс) № 6016999 від 18.05.2023 р. на 40-футовий високий контейнер у кількості 4 шт. на загальну суму 6 950,00 дол. США., за яким передбачено, що умовами оплати є 100 %. ( а.с. 22)

В подальшому, 04.07.2023 року покупцем було складено рахунок-фактура ( інвойс) № 6019224 на 40-футовий високий контейнер у кількості 1 шт. на суму 1 800,00 дол. США., згідно якого оплати є термінова до 04.07.2023 року. ( а.с. 19).

Вказане спростовує довід відповідача щодо не зазначення строку оплати товару оплату в даних інвойсах.

Крім того, на підтвердження здійснення оплати зазначених рахунків-фактура ( інвойсів), позивачем надано платіжну інструкцію в іноземній валюті № 280 від 22.05.2023р. на суму 6 950,00 дол. США. та платіжну інструкцію в іноземній валюті № 291 від 05.07.2023 р. на суму 1 800,00 дол. США. (а.с. 37, 37 зв.)

Тобто, умови оплати за вказаним контрактом позивачем виконано, вартість задекларованого товару оплачена.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеною у постанові від 17.04.2018 року по справі № 815/329/17, фактична оплата за поставлений товар, як і спосіб здійснення такої оплати (готівковий, безготівковий), так і часові рамки оплати (передоплата, післяплата, відстрочка) ніяким чином не впливає на ціну (розмір оплати) товару, що передбачена контрактом (з урахуванням додаткових платежів, якщо такі передбачені чи здійснені).

У Постанові Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі №420/1709/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Умови, на яких повинна здійснитися оплата за товар, якщо вони безпосередньо не впливають на ціну товару, останньої не стосуються. У зв`язку з цим розбіжності щодо умов оплати товару у документах, доданих до митної декларації на підтвердження митної вартості, не є тими розбіжностями (суперечностями), які є підставою для витребування контролюючим органом додаткових документів, якщо інші документи в сукупності не викликають сумнів в достовірності задекларованої митної вартості.

Такі висновки Верховного Суду свідчать про те, що коригування митної вартості можливе лише за передбачених законом підстав, а вихід за межі таких підстав свідчить про неправомірність дій митного органу.

З огляду на вказане, та враховуючи, що умови оплати товару не можуть впливати на формування ціни імпортованого товару та не може бути підставою коригування митної вартості такого товару, суд вважає, що вказаний довід відповідача є безпідставним.

Щодо наступного твердження відповідача, яке полягає у відсутності документах (контракті, інвойсі, транспортних (перевізних) документах тощо), наданих до митного оформлення, будь-якої інформації щодо страхування оцінюваних товарів під час їх перевезення, враховуючи умови поставки DAP Odesa та ч. 10 ст. 58 МКУ, то суд вказує про таке.

Як вбачається із рахунків-фактури ( інвойсів) № 6016999 від 18.05.2023р.та № 6019224 від 04.07.2023 р. поставка товару здійснюється на умовах поставки DAP Odessa.

За умовами перевезення DAP Інкотермс (як у редакції 2010 року, так і в редакції 2020 року) продавець бере на себе ризики і витрати з доставки товару до місця призначення, експортне оформлення, маркування і упаковку; покупець відповідає за оформлення імпорту, оплачує товар, приймає вантаж у місці призначення із супровідними документами.

Згідно п. 7 ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються також і витрати на страхування цих товарів, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (п. 8 ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України).

З огляду на зазначене суд відхиляє вищезазначене твердження митного органу, враховуючи, що оскільки умови поставки за правилами DAP Інкотермс не зобов`язують продавця або покупця здійснити страхування товару, то у митного органу немає підстав стверджувати, що витрати щодо страхування є складовою митної вартості товару, який поставляється на умовах DAP Інкотермс.

Щодо зауважень митниці до акту технічного стану від 20.11.2023 №201123 , цінової довідки № 144/441 від 22.11.2023 з огляду на їх видання після складання карти сухого контейнера від 06.11.2023, то суд зазначає наступне.

Надаючи правову оцінку вказаному доводу відповідача, суд зазначає наступне.

Як вже зазначалось вище, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. ( ст. 49 МК України)

Перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, наведено у частині другій статті 53 МК України.

Суд зауважує, що серед переліку документів, які підтверджують митну вартість товарів, такі документи, як «карта сухого контейнера» , «цінова довідка» або «акт технічного стану» відсутні.

Водночас, щодо недоліків акта технічного стану №201123 від 20.11.2023 року, суд зазначає, що в акті технічного стану взагалі не вказується ані митна вартість товару, ані ринкова вартість аналогічного товару, ані будь-які інші ціни, що могло б певним чином надати можливість митному органу перевірити митну вартість товару.

Тому, а ні факт відсутності у ціновій довідці № 144/441 відомостей щодо посилань на веб сторінки, відомості яких були використані у якості джерела дослідження, ані той факт що акт технічного стану №201123 від 20.11.2023 та цінова довідка № 144/441 від 22.11.2023 видані після карти сухого контейнера жодним чином не впливають на можливість відповідача перевірити вартість товару, а відтак не можуть слугувати підставами для прийняття рішення про коригування митної вартості товару.

Доказів зворотного відповідачем не надано.

З огляду на вищевказане, суд не вбачає будь-яких розбіжностей в поданих до митного оформлення товару позивачем документах, які стосуються ціни товару, який фактично сплачений.

Щодо позиції митного органу в частині неподання декларантом запитуваних митним органом додаткових документів, то суд вказує про таке.

Повноваження митного органу щодо витребування додаткових документів передусім є способом упевнитися у тому, що декларант правильно визначив митну вартість. Водночас, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України.

Неподання декларантом документів, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 МК України, не тягне для нього безумовних негативних правових наслідків. Неподання таких документів може тягнути за собою відмову в митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, відповідно, коригування митної вартості товарів лише в тому разі, коли у митниці будуть обґрунтовані підстави вважати, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість (постанова Верховного Суду від 20 березня 2020 року у справі №480/4423/18).

Щодо вказаного питання, то схожі за змістом висновки викладав Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу щодо такого застосування судом статей 53, 54 МК України у подібних правовідносинах, зокрема, у постанові від 14 квітня 2021 року у справі №820/4849/16, від 21 квітня 2021 року у справі №809/1838/15 від 13 жовтня 2021 року у справі №804/15600/15, від 23.10.2021 у справі №815/4821/16 (касаційне провадження №К/9901/39168/18).

У даній справі відповідач вважав, що подані до митного контролю та оформлення документи містили розбіжності та підробки, а також не містили усіх даних, необхідних для визначення митної вартості, у зв`язку із чим від декларанта були витребувані додаткові документи, та оскільки декларантом не надано необхідних витребуваних документів для підтвердження заявленої митної вартості, тому митну вартість товару визначено митним органом за резервним методом на підставі цінової інформації, наявної в митниці.

Однак, в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості відповідачем не обґрунтовано причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано на підставі поданих декларантом документів, разом з митною декларацією, які відомості відсутні у поданих документах, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відтак, суд вважає, що відповідачем не доведено наявність обставин для витребування у позивача (за наявності) додаткових документів, визначених положенням частини третьої статті 53 МК України, отже є не обґрунтованими і підстави коригування митної вартості проведеної митним органом.

Щодо правомірності застосування відповідачем методу визначення митної вартості товарів при прийнятті оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товару, суд зазначає наступне.

Методи визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, встановлені в ст. 57 Митного кодексу.

Відповідно до ч. 1 вказаної статті, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

При цьому частинами 2, 3, 6 статті 57 передбачено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ст. 64 МКУ у разі, якщо митну вартість товарів не можна визначити шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 МКУ, митна вартість оцінюваних товарів буде визначена, з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT)- за резервним методом.

Законодавцем встановлений чіткий алгоритм, яким повинен керуватись митний орган при виборі методу визначення митної вартості товару, зокрема кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Зі змісту графи 33 оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товару вбачається, що за результатом проведеної консультації між митним органом та декларантом було обрано метод визначення митої вартості - другорядний: резервний метод. За результатом проведеної консультації між митним органом та декларантом було обрано метод визначення митної вартості другорядний: резервний. З метою забезпечення повноти оподаткування було проведено аналіз баз даних АСМО «Інспектор» та ЄАІС Держмитслужби України та встановлено, що рівень митної вартості, з урахуванням року виготовлення: по товару №1 є більшим МД від 23.10.2023 № UA100330/2023/154732 та МД від 23.10.2023 №UA 100330/2023/154733 за одиницю становить 2458 дол. США/шт. (ніж заявлено декларантом 1758,33 США/шт.).

Відповідно до висновків Верховного Суду наявність в базі даних ЄАІС ДФС інформації про те, що товар, який задекларовано та ввезено в Україну за іншою вартістю, ніж задекларовано позивачем, за відсутністю інших, визначених законом підстав, не може бути підставою для коригування митної вартості товару, ввезеного позивачем, оскільки з бази даних не вбачається умови договору, між ким він укладався, при цьому безліч обставин можуть впливати на ціну товару (його характеристика, виробник, умови і обсяги поставки, наявність знижок), адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономної волі і свободи договору (постанови Верховного Суду від 04.09.2018 по справі № 814/2659/16, від 21.08.2018 по справі № 804/7845/17, від 07.12.2018 по справі №809/4367/15).

Крім того, Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що рішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України якщо містить не лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а й порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод. При здійсненні контролю за коригуванням митної вартості товару, проведеним органом доходів і зборів за другорядним методом (за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; за резервним методом), суд повинен вимагати від відповідача доведення того, що товар за певною митною вартістю дійсно був увезений до України, що митна вартість за відповідною вантажною митною декларацією не була відкоригована; що рішення про коригування (якщо воно приймалося) було оскаржене до суду та скасоване судом. ( постанови Верховного Суду від 8 лютого 2019 року у справі справа №825/648/17, від 20 липня 2023 року у справі № 640/22572/20).

Таким чином, оцінюючи рішення про коригування митної вартості товару в частині, що стосується визначення митної вартості товару за резервним методом, суд повинен враховувати, що письмове рішення митниці про коригування заявленої митної вартості товарів відповідно до закону має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Як встановлено судом, то спірне рішення про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, не містить пояснень митного органу щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та не зазначено докладної інформації і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядного ( резервного) методу.

В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували обставини того, що митний орган застосовував чи намагався застосувати інші методи визначення митної вартості товару, які передують резервному, відповідачем не надано обґрунтувань неможливості застосування таких методів.

При цьому, суд зауважує, що формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування методу визначення митної вартості товару, обраного декларантом, і не може бути безумовною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за методом визначеним в декларації митної вартості.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем необґрунтовано прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA500490/2023/000048/2 від 15.12.2023 року, оскільки контролюючий орган не навів переконливих аргументів, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, не обґрунтував висновки належними та беззаперечними доказами для виникнення правових підстав по застосуванню другорядного методу.

Щодо вимоги позивача про визнання протиправною та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500490/2023/000318 від 15.12.2023 р, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 9, 10 статті 264 Митного кодексу України митний орган не має права відмовити у прийнятті митної декларації, якщо виконано всі умови, встановлені цим Кодексом. Відмова митного органу у прийнятті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанта.

Частиною дванадцятою статті 264 Митного кодексу України передбачено, що у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою митного органу заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Таким чином, картка відмови у прийнятті митної декларації є документом, що формалізує негативне для декларанта рішення посадової особи митного органу про завершення процедури декларування товарів, заявлених до митного оформлення на підставі конкретної митної декларації.

Стаття 24 Митного кодексу України гарантує кожній особі право оскаржити рішення, дії або бездіяльність митних органів до митного органу вищого рівня або до суду, якщо вважає, що такими рішеннями, діями або бездіяльністю порушено її права, свободи чи інтереси, створено перешкоди для їх реалізації або на неї незаконно покладено будь-які обов`язки.

Судом встановлено, що картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500490/2023/000318 від 15.12.2023 року вмотивована прийняттям митним органом рішення про коригування митної вартості в №UA500490/2023/000048/2 від 15.12.2023 р., неправомірність якого знайшла підтвердження в ході розгляду справи, а тому суд вважає, що картка відмови також є протиправною та підлягає скасуванню.

VII. Висновок суду.

Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. ( ч. 2 ст. 77 КАС України).

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позову.

VIII. Розподіл судових витрат.

Згідно положень ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Щодо розподілу судових витрат в частині судового збору.

Відповідно до вимог частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа лише у разі задоволення позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень.

Як встановлено судом, позивачем сплачено судовий збір в сумі 4844,80 грн. що підтверджується платіжним документом №1768 від 24.01.202р.у на суму 4844,80 грн. (а.с. 65)

З огляду на викладене та враховуючи, що судом задоволено вимоги позивача в повному обсязі, тому сплачений позивачем судовий збір у розмірі 4844,80 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці.

Щодо розподілу судових витрат в частині витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7500,00 грн. суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст.134 КАС України).

Згідно із ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 922/902/19.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, професійна правнича допомога у даній справі надавалась Адвокатським об`єднанням «Мітрас» в особі Гудкова Сергія Олексійовича , згідно договору про надання правничої допомоги №12/12 від 12.12.2022 року .

Відповідно до умов договору про надання правничої допомоги №12/12 від 12.12.2022 року, укладеного між ТОВ "Світовий контейнерний сервіс» (Замовник) та Адвокатське об`єднання "Мітрас"(Виконавець) Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов?язання надати йому відповідно до умов договору необхідну правничу допомогу, консультації, представництво інтересів в суді всіх інстанцій на території України, інших державних органах, підприємствах, установах організаціях, з усіх питань, що стосуються прав і законних Інтересів Замовника, а Замовник зі свого боку зобов?язується прийняти зазначені послуги та оплатити їх. (а.с.123- 124)

Надання правничої допомоги Виконавцем здійснюються на умовах передоплати. Обсяг і розмір вартості правничої допомоги, узгоджується сторонами в Додатковій угоді.(п. 3.1 договору)

Не пізніше 5 числа після фактичного надання правничої допомоги, Виконавець зобов?язується направити Замовнику в електронній формі Акт прийому-передачі наданих послуг (правничої допомоги) в двох примірниках. Після узгодження його Замовником, оригінали документів відправляються Замовнику поштою.(п. 3.3. договору)

Відповідно до додаткової угоди до договору №12/12 про надання правничої допомоги від 12.12.2022 р.сторони дійшли згоди, що Виконавець за завданням Замовника надає Йому правничу допомогу щодо захисту прав та інтересів останнього у справах про визнання протиправними та скасування рішень Одеської митниці про коригування митної вартості товарів та карток відмови. (п.1. додаткової угоди) (а.с.122)

Виконавець та Замовник погодили, що вартість правничої допомоги (гонорар), передбаченої п.1 даної Угоди, у суді першої інстанції становить:- 7500 (сім тисяч п?ятсот) гривень 00 коп. - у разі, якщо ціна позову не перевищує 130000,00 грн.;- 17000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 коп. - у разі, якщо ціна позову перевищує 130000,00 грн. (п.3 додаткової угоди)

Замовник здійснює оплату за правничу допомогу на підставі рахунку Виконавця протягом 5 (п?яти) банківських днів з дня отримання відповідного рахунку. Усі додаткові витрати оплачуються Замовником, в тому числі витрати по оплаті судового збору.(п.4 додаткової угоди )

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу в сумі 7500,00 грн., позивачем надано

1) акт приймання- передачі наданих правових послуг №19/02/24 від 19.02.2024 року згідно якого АО «Мітрас» у період з 18.12.2023 по 19.02.2024 надав ТОВ "Світовий контейнерний сервіс» правничу допомогу по справі №420/2936/24, а саме:

- попередній аналіз наданих Замовником документів по рішенню та картці відмови, дослідження законодавчої бази, вироблення правової позиції, консультування Замовника щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів) - 18.12.2023 - 4 години роботи адвоката;

- підготовка позовної заяви, формування додатків до позовної заяви та подання до суду - з 25.01.2024 по 26.01.2024 - 5 годин роботи адвоката;

- правовий аналіз відзиву на позовну заяву - 14.02.2024 - 2 години роботи адвоката;

- підготовка відповіді на відзив на позовну заяву, формування додатків до відповіді та подання - 19.02.2024 - 2 години роботи адвоката.(а.с.125)

2) рахунок-фактуру від 19.02.2024 р. №19/02/2024 на оплату за додатковою угодою №1 від 12.12.2022 р. до Договору про надання правничої допомоги №12/12 від 12.12.2022 р. (акт прийому- передачі наданої правничої допомоги №19.02.2024) на суму 7500,00 грн. (а.с.120)

02.02.2024 р. № 6 на оплату згідно Акту № 9 приймання-передачі наданих правових послуг від 02.02.2024 р. до договору №1-109 про надання правових послуг від 11.09.2023 р.

Відтак, надані позивачем документи дозволяють встановити зміст наданих адвокатом послуг та їх загальну вартість.

Водночас, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У постанові Верховного Суду від 02 червня 2022 року по справі №160/6899/20 викладено правову позицію, згідно якої визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

При цьому, за приписами ч. 7 ст. 134 КАС України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Як встановлено судом, то відповідачем надано клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, яким вважає, що гонорар представника позивача за надану правову допомогу у розмірі 7500,00 грн. є завищеним, становить надмірний тягар для відповідача, стягнення адвокатських витрат у зазначеній сумі не відповідає критеріям розумності, співмірності.

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7500,00 грн з урахуванням пропорційності їх складності правовому супроводу справи, враховуючи зміст та обсяг наданих послуг, суд вказує, що аналіз законодавства та судової практики, формування правової позиції та надання відповідної консультації, підготовка позовної заяви не вимагала від представника позивача надмірного обсягу юридичної і технічної роботи з огляду на незначну складність вказаної справи (малозначна справа) та сталу судову практику у даній категорії справ.

У той же час, суд не оспорює права адвоката самостійно визначати гонорар, однак, у даному конкретному випадку, не може вважати, що при встановленні такого розміру гонорару була врахована складність даної справи та інші істотні обставини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Суд наголошує на тому, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 30.01.2023р. №910/7032/17).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що зазначено у рішенні від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України (заява № 19336/04), заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Керуючись приписами ч. 5 ст.134 і п. 2 ч. 9 ст.139 КАС України, суд вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача, в розмірі 3000,00 грн. Указаний розмір витрат зумовлений тим, що дана справа є типовою, відноситься до справ незначної складності, а її розгляд здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, тому не потребує тривалістю часу, яку мав витратити адвокат під час складання позовної заяви та відповіді на відзив, з урахуванням того, що предмет спору не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних.

Таким чином, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.

Щодо компенсації позивачу понесених ним витрат на підготовку офіційного перекладу на українську мову документів в сумі 550,00 грн., то суд вказує про таке.

Згідно із частиною 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, пов`язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має з`ясувати, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, тощо.

На підтвердження витрат, здійснених на підготовку офіційного перекладу на українську мову. доданих до позову та складених іноземною мовою представником позивача надано рахунок- фактуру №3/01 від 11 січня 2024 року, за яким постачальником зазначена ФОП ОСОБА_1 , а платником ТОВ СКС . (а.с 121)

Зокрема, згідно рахунку фактури №3/01 від 11 січня 2024 року, що підтверджується наявними матеріалами справи, позивачем здійснено переклад інвойсу №6019224 у розмірі 550 грн (а.с. 18-20 зв.с.)

З матеріалів справи вбачається, що переклад документів здійснено перекладачем перед розглядом справи в суді першої інстанції та наданий суду з метою доведення своєї позиції, а понесені позивачем витрати безпосередньо пов`язані з розглядом цієї справи.

З огляду на викладене та враховуючи, що судом задоволено вимоги позивача в частині здійснення перекладу документів, тому витрати, понесені для підготовки справи до розгляду у розмірі 550,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Світовий контейнерний сервіс» (пров. Ентузіастів, буд. 2, смт. Великодолинське, Овідіопольський р-н., Одеська обл., 67832, код ЄДРПОУ 38986871) до Одеської митниці (вул. Лип Івана та Юрія, буд. 21-А, м. Одеса, 65078; код ЄДРПОУ 44005631) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів №UA500490/2023/000048/2 від 15.12.2023;

Визнати протиправною та скасувати картку відмови Одеської митниці в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500490/2023/000318 від 15.12.2023

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Світовий контейнерний сервіс» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 4844,80 ( чотири тисячі вісімсот сорок чотири гривні 80 копійок) гривень.

Стягнути з Одеської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Світовий контейнерний сервіс» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 (три тисячі) гривень.

Стягнути з Одеської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Світовий контейнерний сервіс» витрати пов`язанні з залученням перекладача у розмірі 550,00 ( п`ятсот п`ятдесят гривень 00 копійок) гривень.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя В.А. Дубровна