Постанова

від 04.11.2024 по справі 240/15943/24

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/15943/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Семенюк М.М.

Суддя-доповідач - Курко О. П.

04 листопада 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Курка О. П.

суддів: Шидловського В.Б. Боровицького О. А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Житомирського управління соціального захисту населення Житомирської РДА Житомирської області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

в серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Житомирського управління соціального захисту населення Житомирської РДА Житомирської області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року позовну заяву повернуто позивачу.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до позову, позивач фактично оскаржує дії (бездіяльність) відповідача щодо нарахування та виплати йому з 08.06.2022 соціальної допомоги, передбаченою ст. 2 Закону України "Про державну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", як батькові дитини з інвалідністю до 18 років, у розмірі 2934,20 грн, а не у розмірі не нижче прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що доказів на підтвердження наявності обставин, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення позивача, та пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили звернення до суду протягом строку, який пропущено, суду не надано.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи,позивач на виконання вимог ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 28.08.2024, якою позовну заяву було залишено без руху, подав заяву від 04.09.2024 про поновлення строку звернення до суду, в якій вказав:

"Про невідповідність розмірів соціальних виплат вимогам Конституції України та інших законодавчих актів я дізнався кілька місяців назад із засобів масової інформації та з Постанови Верховного суду у складі колегії судців Касаційного адміністративного суду від 11.04.2024 року справа №500/429/23 яка оприлюднена на ЄДРСР.

Тож мною було надіслано запит до Управління соціального захисту населення Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області з якого я дізнався щодо недоплати соціальних виплат. Я не міг передбачити, що орган держави, в даному випадку Житомирське управління соціального захисту населення, який покликаний захищати права та законні інтереси громадян у сфері пенсійного та соціального забезпечення, може ці права порушувати.

Я не маю юридичної освіти, не знаю особливостей пенсійного законодавства, у зв`язку з чим не міг знати, що мої права порушуються, тобто, що розмір соціальних виплат не відповідає вимогам законодавства. Мене з приводу цього компетентні органи не інформували."

Частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд звертає увагу, що ніяким законом не встановлені інші, ніж шість місяців, строки звернення до суду з адміністративним позовом у зв`язку із порушенням права особи внаслідок нарахування та виплати вказаної допомоги у неналежному розмірі.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Питання застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України, було неодноразовим предметом розгляду Верховним Судом, зокрема у справі № 340/341/23 (постанова від 21 вересня 2023 року) та у справі № 480/6083/23(постанова від 18 липня 2024 року) де Верховний Суд зазначив, що:

"Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. За загальним правилом початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом місяця від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів».

Також в постановах від 21 вересня 2023 року у справі № 340/341/23 та від 18 липня 2024 року у справі № 480/6083/23 Верховний Суд зазначив:

«Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами».

При цьому Верховним Судом неодноразово, зокрема у постанові від 01 серпня 2024 року у справі № 460/24751/23, зазначалося, що «причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: (1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; (2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; (3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; (4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування».

Також в постанові від 01 серпня 2024 року у справі № 460/24751/23 Верховним Судом була висловлена позиція, згідно з якою:

«Відсутність у позивача юридичної освіти чи необізнаність з нормами законодавства мають суб`єктивний характер та не є достатньою підставою для поновлення процесуального строку.

За відсутності в особи спеціальних знань у сфері права для належного й ефективного судового захисту своїх прав, держава гарантує надання відповідних правових послуг за кошти Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел для соціально незахищених верств населення.

Тривале та нічим необґрунтоване зволікання з наданням правової допомоги не може бути обґрунтованою та поважною підставою для поновлення процесуального строку, поза як не пов`язане із дійсними непереборними обставинами».

Продовжуючи аналізувати судову практику Верховного Суду, слід зазначити, що у постанові від 17 липня 2024 року у справі № 380/13537/21 Верховний Суд з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року (справа №240/12017/19, постановлена у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду), зазначив, що «пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від зазначених правових висновків Верховного Суду».

Згідно постанови Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі №160/17155/23 «колегія суддів Верховного Суду вважає, що вказані звернення позивача у 2023 році не можуть відтерміновувати початок відліку строку звернення до суду, оскільки отримання листів від вказаного Департаменту не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права у позасудовому чи судовому порядку. Відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду, оскільки, звертаючись до міської ради вперше, позивач мав розраховувати на отримання відповіді протягом місяця, після завершення якого позивач мав дізнатися про своє порушене право. Разом з тим, бездіяльність позивача і не бажання дізнатися про результати розгляду свого первісного звернення не можуть слугувати підставами для висновків про дотримання позивачем строків звернення до суду».

Відповідно до постанови Верховного Суду від 21 березня 2024 року у справі № 200/189/23: «позивач також зазначає, що така необізнаність з боку позивача існувала з лютого 2022 року (припинення виконання посадових обов`язків) до листопада 2022 року (укладення договору з адвокатом), а в грудні 2022 року до відповідача було скеровано адвокатський запит з приводу надання копії спірного наказу. Той факт, що на адвокатський запит позивач отримав відповідь 15.12.2022 не змінює часу, з якого позивач повинен був або міг дізнатись про порушення своїх прав. Зазначена дата свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду, а є лише фактично штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду. Як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, з боку позивача у проміжок часу з лютого 2022 року до листопада 2022 року не вчинялося будь-яких дій, направлених на отримання інформації».

Надаючи оцінку поважності підстав пропуску звернення до суду з цим позовом, суд виходить з наступного.

В постанові від 17 липня 2024 року у справі № 380/13537/21 Верховним Судом зазначено, що: "реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою».

Крім того, суд враховує висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 21 вересня 2023 року у справі № 340/341/23 та від 18 липня 2024 року у справі № 480/6083/23, а саме: незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду у визначений законом строк. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Колегія суддів вважає, що отримуючи вищевказану вказану соціальну допомогу щомісячно, позивач міг знати, що вона виплачується в неналежному розмірі з 08.06.2022, отримавши її за червень 2022 року та звернутися до суду з позовом в межах встановленого ч.2 ст. 122 КАС України шестимісячного строку, який закінчився в січні 2023 року, а звернувся 20.08.2024.

Враховуючи встановлене та беручи до уваги наведені висновки Верховного Суду, суд приходить до висновку, що зазначені позивачем підстави пропуску строку звернення до суду мають суб`єктивний характер та не позбавляли позивача можливості звернутись до суду з цим позовом у встановлений законом строк.

Доказів на підтвердження наявності обставин, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення позивача, та пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили звернення до суду протягом строку, який пропущено, суду не надано.

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що в заяві про поважність причин пропуску строку, позивачне ставить питання щодо перерахунку соціальної допомоги з дня звернення до відповідача чи з дня отримання відповіді, а наполягає на тому, щоб перерахунок здійснювався саме з 08.06.2022 року.

Також судова колегія вважає безпідставним посилання апелянта на ч.2 ст.46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", оскільки така норма є матеріальною та врегульовує питання вже нарахованих пенсіонеру сум, які можуть виплачуватися без обмеження строком. Проте вказаною статтею не врегульовано процесуального строку звернення до суду.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для визнання вказаних причин пропуску строку звернення до суду поважними.

Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другої статті 123 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 123 згаданого Кодексу, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Курко О. П. Судді Шидловський В.Б. Боровицький О. А.