Постанова

від 31.10.2024 по справі 460/1539/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/1539/24 пров. № А/857/13879/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді:Матковської З.М.,

суддів:Гудима Л.Я., Ніколіна В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року у справі №460/1539/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Департаменту соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій (головуючий суддя першої інстанції К.М. Недашківська, час ухвалення у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, місце ухвалення м. Рівне, повний текст рішення складений 24.04.2024),

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 , в інтересах якого виступає законний представник ОСОБА_1 , (далі позивач, апелянт) звернувся з адміністративним позовом до Департаменту соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради (далі відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не взяття на облік, не нарахування та не виплати відповідно до статті 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства з 08.01.2024;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу відповідно до статті 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства з 08.01.2024 - в розмірі 40 процентів від прожиткового мінімуму.

В обґрунтування вимог адміністративного позову позивач зазначає, що проживає у населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а тому, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018, дитина має право на щомісячне отримання грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі, що дорівнює 40% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб. На звернення позивача, відповідач повідомив про відсутність підстав для нарахування і виплати вказаної грошової допомоги, оскільки частиною другою статті 95 Конституції України визначено, що будь які видатки держави на загальнодоступні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків визначаються виключно законом про Державний бюджет України, в свою чергу Законом України «Про державний бюджет на 2024 рік» Міністерству соціальної політики як головному розпоряднику коштів не затверджено видатки на фінансування щомісячної грошової допомоги у зв`язку із обмеженим споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, вказаним Законом у 2024 році також не передбачено фінансування місцевим та державним бюджетам на оплату щомісячної грошової допомоги у зв`язку із обмеженим споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства відповідно до статті 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Позивач не погоджується з такими діями відповідача та вважає їх протиправними, позаяк, вказаним вище рішенням Конституційного Суду України з 17.07.2018 відновлено дію статті 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а тому вона підлягає застосуванню без будь-яких обмежень.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 , в інтересах якого виступає законний представник ОСОБА_1 відмовлено.

Приймаючи рішення по справі та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що необхідною умовою для отримання щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону №796-ХІІ, є наявність у особи статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується відповідним посвідченням. Тому, враховуючи відсутність у ОСОБА_2 відповідного посвідчення, суд першої інстанції, вказав, що позивач не має права на отримання такої допомоги.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представником позивача подано апеляційну скаргу. За доводами викладеними у скарзі представника позивача, вирішуючи справу суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні прийшов до помилкових висновків, в тому що надання довідки потерпілого від Чорнобильської катастрофи без надання бланку посвідчення позбавляє дитину права на отримання грошової допомоги. Просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження згідно положень статті 311 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 , 2020 року народження, проживає в населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення (с. Собіщиці).

Законний представник позивача звернувся до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженим споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства передбаченої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі, що дорівнює 40% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, однак листом відповідач повідомив про відсутність підстав для нарахування і виплати вказаної грошової допомоги, оскільки частиною другою статті 95 Конституції України визначено, що будь які видатки держави на загальнодоступні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків визначаються виключно законом про Державний бюджет України, в свою чергу Законом України «Про державний бюджет на 2024 рік» Міністерству соціальної політики як головному розпоряднику коштів не затверджено видатки на фінансування щомісячної грошової допомоги у зв`язку із обмеженим споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, вказаним Законом у 2024 році також не передбачено фінансування місцевим та державним бюджетам на оплату щомісячної грошової допомоги у зв`язку із обмеженим споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства відповідно до статті 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Не погоджуючись з діями відповідача щодо відмови здійснити нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженим споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства передбаченої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», позивач звернувся з цим позовом до суду.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору, оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Так, спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ (далі Закон України №796-ХІІ).

Відповідно до ст.37 Закону №796-XII громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах:

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - 30 процентів від мінімальної заробітної плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - 40 процентів від мінімальної заробітної плати;

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - 50 процентів від мінімальної заробітної плати.

Ця допомога виплачується щомісячно за місцем роботи, пенсіонерам - органами, які виплачують пенсію, непрацюючим громадянам - місцевими державними адміністраціями або виконавчими органами рад за місцем проживання. Виплата за два і більше місяців забороняється.

Підпунктом 8 пункту 28 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року №107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (Закон №107-VI) статтю 37 Закону №796-XII викладено в новій редакції: громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Перелік населених пунктів, жителям яких виплачується щомісячна грошова допомога, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Ця допомога виплачується щомісячно органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації. Виплата за два і більше місяців забороняється.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 положення пункту 28 розділу ІІ Закону №107-VI визнані неконституційними.

У 2012-2014 роках на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення статті 37 Закону №796-XII застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

28.12.2014 прийнято Закон №76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.

Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ є неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Тобто, з 17.07.2018 відновила дію редакція статтей 37, 39 Закону №796-ХІІ, яка була чинною до 01.01.2015.

Таким чином, громадяни, які проживають у населених пунктах віднесених до зон, зокрема безумовного (обов`язкового) відселення, гарантованого добровільного відселення, посиленого радіоекологічного контролю мають право на отримання щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства.

Вказаний висновок узгоджується із позицією, яка висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у зразковій справі №240/4946/18.

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 11.12.2019 у справі №240/4946/18 (номер провадження Пз/9901/56/18), позивач, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 та статті 37 Закону України №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», має право на нарахування та виплату з 17.07.2018 щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції від 09.07.2007).

При цьому, у зв`язку з набранням чинності Законом №1774-VІІІ, яким на даний час установлено розрахункову величину в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату.

Таким чином, за загальним правилом дії норм права у часі, у зв`язку з набранням чинності Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ, яким установлено розрахункову величину для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом, положення статті 37 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII щодо обчислення щомісячної грошової допомоги у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 20 вересня 2005 року № 936, розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня за програмами є структурні підрозділи з питань соціального захисту населення обласних і Київської міської держадміністрацій, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (крім м. Києва) рад, Фонд соціального захисту інвалідів. Виплата компенсацій та допомоги певних видів, передбачених Законом, проводиться центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних і районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (крім м. Києва) рад (далі - уповноважений орган) за місцем фактичного проживання (перебування) працюючих та непрацюючих громадян, у тому числі пенсіонерів, працюючим і непрацюючим громадянам і пенсіонерам, зокрема пенсіонерам та особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби та інших органів, громадянам, що провадять підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи, громадянам, які працюють у громадян, що провадять підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи.

Водночас, Кабінетом Міністрів України не визначено порядок та розмір виплати компенсації, передбаченої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зазначений порядок та розмір визначено у статті 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». У вказаній статті також визначені особи, що мають право на компенсацію, розмір компенсації, суб`єкти владних повноважень, якими зазначена компенсація виплачується, та строки її виплати.

Стосовно наявності у громадянина, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, права на допомогу, передбачену положеннями статті 37 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року), за відсутності посвідчення, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи.

Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, виходив з того, що лише посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ.

З приводу таких висновків колегія суддів вказує таке.

Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з позицією Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-ргі/2013, Основний Закон України, проголосивши Україну соціальною, правовою державою, визначив зміст і спрямованість діяльності держави, зокрема її обов`язок щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав і свобод людини (статті 1, 3).

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 зазначив, що встановлення у законах України пільг, компенсацій та гарантій громадянам України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, обумовлено виконанням державою свого конституційного обов`язку, передбаченого статтею 16 Основного Закону України, щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та збереження генофонду Українського народу. Такі пільги, компенсації та гарантії є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов`язку.

Конституційний Суд України зазначає, що необхідність забезпечення належного рівня соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, зумовлена обмеженнями, ризиками, втратами, яких зазнали вони та члени їх сімей. В ухваленому на виконання статті 16 Конституції України Законі №796 передбачено додаткові гарантії соціального захисту для вказаних осіб - комплекс заходів у вигляді пільг, компенсацій і гарантій. Фактично ці заходи є компенсацією особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров`я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а також основним засобом реалізації державою конституційного обов`язку щодо забезпечення соціального захисту таких осіб.

Наведене дозволяє суду дійти висновку, що право особи на отримання компенсації від держави як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом.

За приписами частини першої статті 1 Закону №796-ХІІ, вказаний Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.

У відповідності до преамбули Закону №796-XII, його положеннями, окрім іншого, створено єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них.

При цьому відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 стаття 37 Закону №796-ХІІ, встановлює, право на нарахування та виплату компенсації громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення.

Суд зазначає, що Закон України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ не встановлює наявність в осіб, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, обов`язкового статусу громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, оскільки визначальним в даному випадку є місце проживання особи, яка звертається за виплатою щомісячної допомоги.

Отже, колегія суддів, на противагу рішенню суду першої інстанції, наголошує на тому, що враховуючи імперативність ознаки адміністративно-правової норми, що встановлена статтею 37 Закону №796-ХІІ, належність особи до категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи не є визначальною та обов`язковою для виплати щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, так як, дана стаття чітко встановлює вказане право для громадян, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, при цьому будь-якого відсилочного характеру диспозиція статті 37 Закону №796-ХІІ не містить.

На підставі наданих позивачем документів, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 з 24 грудня 2020 року проживає в с. Собіщиці Вараського району (раніше Володимирецького району) Рівненської області, яке згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.

Таким чином, з вищенаведеного можна дійти висновку про наявність у позивача підстав для отримання компенсації, передбаченої статтею 37 Закону №796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року) для громадян які проживають на території гарантованого добровільного відселення, в розмірі 40 процентів від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.

При цьому у контексті спірного питання, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що не може бути єдиною причиною для відмови уповноваженим органом у виплаті вказаної компенсації відсутність у особи посвідчення, що підтверджує статус постраждалого від внаслідок Чорнобильської катастрофи, за умови встановленого судом, на підставі належних доказів (копія паспорта особи з відміткою про зареєстроване місце проживання чи відповідна довідка органу місцевого самоврядування, тощо) місця проживання, яке має бути віднесено до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, згідно Порядку №106; періоду проживання особи у вказаному населеному пункті, а також інших обставин, які вказують на добросовісність поведінки особи з метою реалізації нею права на компенсації, передбаченої статтею 37 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року).

Водночас, перелік населених пунктів, жителям яких виплачується щомісячна грошова допомога, затверджується Кабінетом Міністрів України.

В Додатку 2 «ПЕРЕЛІК населених пунктів, жителям яких з 1 квітня 1991 року виплачується щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства» до постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, населений пункт, в якому проживає позивач, зазначений як населений пункт, жителям якого виплачується щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства як у зоні гарантованого добровільного відселення.

У відповідності до частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що не нарахування та невиплата позивачу з 08.01.2024 року щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є протиправною бездіяльністю відповідача.

Така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до осіб, які постійно проживають на території радіоактивного забруднення, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20 січня 2012 року у справі Рисовський проти України.

Тобто, відповідач, як відповідальний державний орган за виконання рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року у справі №6-р/2018, не діяв вчасно та послідовно.

Невиконання державою покладених на неї обов`язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб`єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати справедливий соціальний захист.

Зважаючи на те, що нарахування щомісячної грошової допомоги, встановленої статтею 37 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII, в повному обсязі (правильному розмірі) покладається на відповідний орган соціального захисту населення, не проведення відповідачем виплати такої допомоги позивачу свідчить про те, що його бездіяльність призвела до порушення права останньої на отримання соціальної виплати, яке було відновлено на підставі рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року у справі № 6-р/2018.

Відповідно до положень статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина друга цієї статті).

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відтак, враховуючи, що судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач проживає у с. Собіщиці Вараського району (раніше Володимирецького району) Рівненської області, яке відповідно до пункту 2 Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року №106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи», віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, він має право на нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги, передбаченої статтею 37 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ з 08 січня 2024 року.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що прийняте рішення не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню з постановленням нової постанови.

У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 315, 317, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року у справі №460/1539/24 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради щодо не взяття на облік, не нарахування та не виплати ОСОБА_2 відповідно до статті 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства з 08.01.2024.

Зобов`язати Департамент соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_2 відповідно до статті 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства з 08.01.2024 - в розмірі 40 процентів від прожиткового мінімуму.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя З. М. Матковська судді Л. Я. Гудим В. В. Ніколін