Постанова

від 31.10.2024 по справі 460/6871/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/6871/24 пров. № А/857/21962/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Матковської З.М.

суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року у справі №460/6871/24 за адміністративним позовом Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «БОН ВОЯЖ ПЕРЕВЕЗЕННЯ» про стягнення адміністративно-господарських санкцій,(головуючий суддя першої інстанції Щербаков В.В., час ухвалення - у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, місце ухвалення м. Рівне, дата складання повного тексту рішення - 31 липня 2024 року),-

В С Т А Н О В И В:

Рівненське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю ( далі Фонд ) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «БОН ВОЯЖ ПЕРЕВЕЗЕННЯ» ( далі ТОВ «БОН ВОЯЖ ПЕРЕВЕЗЕННЯ» ) в якому просить: стягнути адміністративно-господарські санкції в сумі 38969,00 грн та пеню в сумі 1013,35 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач не виконав нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році, тим самим порушив вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції оскаржив позивач, подавши на нього апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що відповідачем, під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і не було доведено, що ним були створені робочі місця і вжито заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, що унеможливлює виконання норм ст. 19 Закону, а також не спростовано ніякими доказами, що розрахунок був сформований на не вірних даних, а тому у відповідача виникає обов`язок сплатити адміністративно-господарські санкції, у зв`язку із нездійсненням всіх заходів, для недопущення господарського правопорушення у вказаний період.

Апелянт зазначає, що за загальним правилом та узагальненням судової практики застосування статей 19, 20 Закону № 875-ХІІ, передбачено, що суд, перш ніж задовільнити чи відмовити в задоволенні позову, повинен дослідити виконання роботодавцем чотирьох обов`язків, які покладені на нього ч. 3 ст.18 Закону № 875-ХІІ. Лише в разі встановлення судом виконання роботодавцем обов`язків, адміністративний позов про стягнення адміністративно-господарських санкцій може бути залишений без задоволення.

Просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким стягнути з позивача адміністративно-господарські санкції.

Відповідачем поданий відзив на апеляційну скаргу, суть якого зводиться до того, що рішення суду є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).,

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що згідно розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю ТОВ «БОН ВОЯЖ ПЕРЕВЕЗЕННЯ» середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становить 8 осіб; середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - 0 осіб; норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 1 особа; фонд оплати праці штатних працівників 623503,97 грн; середня річна заробітна плата штатного працівника 77938 грн; кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю 0,00; сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю 38969,0 грн.

Зазначений розрахунок є підтвердженням суми адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік.

Цей Розрахунок надіслано 07.03.24 відповідачу в електронний кабінет на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України.

Розрахунок пені станом на 19.06.2024: облікова ставка Національного Банку України 13% річних; кількість днів 366; відсотки від ставки НБУ 120%; сума заборгованості 38969 грн; розрахунковий розмір пені 0,04% = (13 х 120 : 100 : 366); сума пені за один день 15,59 грн; кількість днів прострочення 65; загальна сума пені 1013,35 грн.

Оскільки адміністративно-господарські санкції та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій відповідачем в добровільному порядку не сплачено, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивача про невиконання відповідачем нормативів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю спростовуються доказами, що наявні в матеріалах справи.

Позивачем суду не надано доказів, які свідчили б про вчинення відповідачем правопорушення у сфері законодавства про соціальну захищеність осіб з інвалідністю в Україні, невжиття відповідачем заходів для недопущення господарського правопорушення, наявності правових підстав для господарсько-правової відповідальності та, відповідно, підставності здійснення Розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік.

З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантії для них щодо рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначені Законом України від 21.03.1991 № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 875-XII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Частинами першою, другою статті 18 Закону № 875-ХІІ передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ (в редакції до 06.11.2022) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю» від 18.10.2022 № 2682-IX (чинний з 06.11.2022) частину третю статті 18 Закону № 875-ХІІ викладено в новій редакції: Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (частина друга статті 20 Закону № 875-ХІІ).

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для суб`єктів господарювання, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

Разом з тим, законом передбачено випадки, у яких суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, враховуючи правову позицію Верховного Суду, яка була викладена в постановах від 28 травня 2019 року у справі № 807/554/17, від 11 липня 2019 року у справі № 804/7412/15, суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

За змістом статті 18-1 Закону № 875-ХІІ пошук підходящої роботи для осіб з інвалідністю здійснює державна служба зайнятості.

Згідно із пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії).

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, підприємство фактично вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17, від 11.08.2021 у справі № 260/557/19, відповідно до яких підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Порядок подання інформації про наявність вакансій до 07 липня 2022 року регулювався наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання». Вказаним Порядком встановлена єдина форма призначена для інформування центру зайнятості та населення про наявність вільних робочих місць, в тому числі призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, та порядок її подання.

Відповідно до пунктів 3, 5 зазначеного Порядку форма №3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

З 07 липня 2022 року набрав чинності наказ Міністерства економіки України від 12 квітня 2022 року №827-22 «Про затвердження форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання», пунктом 1.5 розділу І якого встановлено вимоги до подання звітності форми №3-ПН: вона заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/ регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Отже, звітність за формою №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» є формою інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення таких осіб на підприємство для працевлаштування.

Дійсно, періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а лише передбачено, що така звітність подається не пізніше трьох робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 травня 2019 року у справі №820/1889/17, від 11 вересня 2020 року у справі №440/2010/19, від 03 серпня 2023 року у справі №120/4975/22.

З матеріалів справи апеляційний суд встановив, що норматив робочих місця для працевлаштування інвалідів для відповідача становить одне робоче місце.

Також судом встановлено, що протягом 2023 року відповідачем не було подано звіт за формою №3-ПН про інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідачем.

Однак відповідач не заперечує факт неподання до служби зайнятості звіту за формою 3-ПН у 2023 році, оскільки вказує про працевлаштування інваліда самостійно.

Відповідно до наказу № 05/09/2023-1 від 05.09.2023 ТОВ «БОН ВОЯЖ ПЕРЕВЕЗЕННЯ» було працевлаштовано ОСОБА_1 з 05.09.2023 на посаду водія автотранспортних засобів.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого Рівненською міською радою та довідки МСЕК №289389 серії 12ААГ, ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності - загальне захворювання до 01.02.2024.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем суду не надано доказів, які свідчили б про вчинення відповідачем правопорушення у сфері законодавства про соціальну захищеність осіб з інвалідністю в Україні, невжиття відповідачем заходів для недопущення господарського правопорушення, наявності правових підстав для господарсько-правової відповідальності та, відповідно, підставності здійснення Розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року у справі №460/6871/24 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя З. М. Матковська судді О. М. Гінда В. В. Ніколін