Ухвала

від 05.11.2024 по справі 574/960/24

БУРИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 574/960/24

Провадження 2-н/574/89/2024

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2024 року м. Буринь

Суддя Буринського районного суду Сумської області Гук Т.Р., розглянувши заяву ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з Конотопського дочірнього агролісогосподарського підприємства «Конотопський лісгосп» про видачу судового наказу про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з Конотопського дочірнього агролісогосподарського підприємства «Конотопський лісгосп» нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в розмірі 20000,00 грн.

Дослідивши заяву про видачу судового наказу та додані до неї документи, суддя приходить до приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.1ст.4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч.2ст.19 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо, як це закріплено положеннями ч.3ст.19 ЦПК України.

Правилами ч.1ст.160 ЦПК Українивизначено, що судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбаченихст.161 ЦПК України.

За положеннями п.1 ч.1ст.161 ЦПК Українисудовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Водночас, правилами ч.2ст.161 ЦПК Українизакріплено, що особа має право звернутися до суду з цією вимогою, в наказному або в спрощеному позовному провадженні на свій вибір.

Відповідно дост.233 Кодексу законів про працю України(в редакціїЗакону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-IX, який набрав законної сили 19.07.2022) із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст.116 КЗпПУ).

Відповідно дост.116 Кодексу законів про працю Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно зі ст.ст.1, 2 Закону України «Про оплату праці»заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати це виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до п.12 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» від 23.12.2011 у заяві про видачу судового наказу повинно бути зазначено вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються. До заяви має бути додано докази перебування заявника у трудових відносинах із боржником, а підтвердженням суми, яка стягується, може бути будь-який належно оформлений документ, що вказує на розмір нарахованої заробітної плати та компенсації за порушення строків її виплати, зокрема, довідка бухгалтерії боржника, розрахунковий лист чи копія платіжної відомості тощо. Не допускається розгляд вимог про стягнення заробітної плати у разі наявності спору щодо розміру заборгованості чи права на її отримання.

Згідно з п.9 постанови Пленуму ВССУ «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» наявність спору про право, яке є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб`єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб`єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги.

Таким чином, працівник може звернутися до суду в порядку наказного провадження у разі, якщо вимога про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати є безспірною, що підтверджується належно оформленими письмовими документами.

Правиламист.49 КЗпП Українизакріплено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.

Як вбачається з матеріалів заяви, заявниця просить стягнути з боржника не виплачену заробітну плату в сумі 20000,00 грн. На підтвердження вимог заяви посилається на припис про усунення вмовлених порушень законодавства про працю №ПНС/СМ/2968/054П від 20.02.2024 року, акт складений за результатами проведення позапланово заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сферах охорони праці… №ПНС/СМ/2968/054 від 20.02.2024 та лист Північно-Східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці №ПНС/3.1/303-З)В-247 від 22.02.2024. З вищезазначених документів вбачається, що ОСОБА_1 при звільненні не було виплачено заробітну плату в сумі 20000,00 гривень.

Однак, до заяви про видачу судового наказу не додано доказів, зокрема письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені ОСОБА_1 при звільненні, на підтвердження того, що вказана сума заробітної плати була їй нарахована та за який саме період.

При цьому в заяві представник ОСОБА_1 покликається на те, що для отримання повідомлення про нараховані та виплачені їй суми при звільненні, він звертався до боржника з адвокатським запитом, на який відповідь не отримав.

За вказаних обставин, враховуючи ненадання боржником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені ОСОБА_1 при її звільненні, а також наявності не виконаного боржником припису служби з питань праці щодо виплати останній заробітної плати в сумі 20000 грн., суд приходить до висновку, що матеріали заяви про видачу судового наказу не містять доказів, котрі відповідають критерію безспірності, тобто відсутні докази, які б свідчили про наявність та безспірність розміру нарахованої, але невиплаченої працівникові заробітної плати.

Суд звертає увагу, що у наказному провадженні можливе задоволення лише документально підтверджених і безспірних вимог, тобто таких, що випливають із повністю визначених і неоспорюваних цивільно-правових відносин. Слід також врахувати і той факт, що наказне провадження не передбачає участі боржника при розгляді заяви.

Відсутність доказів, які б свідчили про безспірність розміру нарахованої, але невиплаченої працівникові заробітної плати, тобто документів, які у безспірному порядку підтверджують наявність суб`єктного права у заявниці, документів, що підтверджують порушення суб`єктного права, або документів, що підтверджують виникнення права вимоги, вказує на наявність спору про право.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду в постанові від 07.07.2020 в справі № 712/8916/17 наказне провадження як особливий спрощений вид провадження у цивільному судочинстві спрямоване на швидкий та ефективний захист безспірних прав особи шляхом видачі судового наказу, що одночасно є і судовим рішенням, і виконавчим документом, без судового засідання та без виклику заявника (стягувача) і боржника. Процес доказування для першого починається з моменту подання заяви про видачу судового наказу та закінчується прийняттям цієї заяви судом, тоді як для боржника цей процес розпочнеться, якщо він вирішить подати заяву про скасування судового наказу після отримання копії останнього.

Зважаючи на спрощений порядок розгляду вимог у наказному провадженні, і відсутність у боржника можливості заперечувати проти таких вимог на стадії їх розгляду судом, заява про видачу судового наказу та додані до неї документи мають містити вичерпні відомості про підстави виникнення у заявника права вимоги, а також її розмір.

Отже, відсутність у заявниці документів, які підтверджують її право вимоги, свідчить про наявність спору.

Щодо заявленоївимоги щодостягнення з Конотопськогодочірнього агролісогосподарськогопідприємства «Конотопськийлісгосп» накористь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно дост.133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За змістом положень частин 1-3статті 137 ЦПК Україниуказаної статті витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, відповідно до ч.1ст.42 ЦПК Українисторони є учасниками справи у справах позовного провадження, а саме: позивач і відповідач (ч.1ст.48 ЦПК України).

У той же час, при розгляді вимог у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник (ч.2ст.42 ЦПК України).

Крім того, зі змісту ч.5ст.137 ЦПК Українивбачається, що суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу.

Отже, питання щодо стягнення судових витрат не є безспірним.

Відповідно до ч.3ст.141 ЦПК Українипри вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно з ч.8ст.141 ЦПК Українирозмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч.1ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З аналізу наведених норм процесуального права слідує, що судові витрати підлягають розподілу між позивачем та відповідачем (сторонами у позовному провадженні) у разі вирішення спору по суті, тобто при ухваленні судом остаточного рішення, оскільки саме тоді на суд покладається обов`язок вирішення питання щодо розподілу судових витрат з урахуванням приписів ч.ч.3, 8ст.141 ЦПК Українита застосування пропорційності, що передбачено вимогами частин 1 та 2ст.141 ЦПК України.

Тобто,статтею 141 ЦПК Українипередбачений поряд розподілу судових витрат під час розгляду справ позовного провадження.

Крім того, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, та за правилами наказного провадження стягувач в справі буде позбавлений можливості довести неспівмірність заявлених вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу або погодитися з розміром цих витрат.

При цьому, у випадку встановлення судом обставин, які свідчать про необґрунтованість вимог заявника у певній частині мають місце обставини, які свідчать про відсутність безспірності вимог, що є обов`язковою умовою наказного провадження, а отже суд повинен відмовити у видачі наказу з таких підстав.

При розгляді вказаної заяви суд враховує правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладену у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 607/1219/18, яка полягає в тому, що відшкодування витрат на правничу допомогу можливе лише у справах позовного провадження.

Згідно з п.3 ч.1ст.165 ЦПК Українисуддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогамст.161 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3ст.165ЦПК України у разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов`язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу.

З огляду на викладене вище, суд доходить висновку, про необхідність відмовити у видачі судового наказу.

Керуючись ст.ст.161, 162, 165, 166, 258, 260 ЦПК України,

постановив:

Відмовити ОСОБА_1 у видачі судового наказу про стягнення з Конотопського дочірнього агролісогосподарського підприємства «Конотопський лісгосп» про видачу судового наказу про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.

Роз`яснити стягувачу, що відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першоїстатті 165 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя Т.Р.Гук