Ухвала

від 05.11.2024 по справі 747/607/24

ТАЛАЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 

Справа № 747/607/24

Провадження№ 2-о/747/25/24

У Х В А Л А

іменем України

05.11.2024 року селище Талалаївка

Суддя Талалаївського районного суду Чернігівської області Тіщенко Л.В. розглянула матеріали заяви ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини, -

В С Т А Н О В И В:

Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду з даною заявою, в якій в порядку ст 315 ЦПК України просить суд встановити факт самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьком ОСОБА_1 .

Ознайомившись із заявою, суддя приходить до наступного висновку.

Згідно ст 293 ЦПК України окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи, зокрема, про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для особи. Частина 4 ст 294 ЦПК України встановлює, що справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. Заявник ОСОБА_1 в своїй заяві до суду сторони по справі зазначив як позивач, відповідач та третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, тобто фактично ним зазначені сторони у справі в порядку позовного провадженя, що є взаємовиключним.

Крім того, ОСОБА_1 в заяві зазначає, що встановлення даного факту необхідне йому з метою захист у інтересів дитини, а також своїх прав та інтересів, як батька, що займається вихованням та утриманням дитини та зумовлене, зокрема, отриманням відстрочки від мобілізації. Тобто, встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини необхідне позивачу з метою отримання права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, передбаченого ст.23 Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами заявника з державою, так як метою даної заяви, фактично є оформлення права на відстрочку призову на військову службу під час мобілізації.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Відповідно до п. 4 додатку № 5 до цього Порядку «Перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чоловіки, які мають дітей віком до 18 років та самостійно їх виховують і утримують, для підтвердження права на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мають надати уповноваженому представнику територіального центру комплектування та соціальної підтримки, крім іншого, рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини. З наведеного випливає, що задоволення заяви ОСОБА_1 може мати для нього наслідки, передбачені ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Для висновку про наявність у ОСОБА_1 факту, яке він бажає реалізувати задоволенням заявлених у цій справі вимог, необхідно, щоб особа - територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, від якої залежить його реалізація, з якихось причин не визнала заяву ОСОБА_1 . Але наразі у справі відсутні відомості про її невизнання територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, у якому заявник перебуває на військовому обліку. До того ж такого центру не вказано у заяві як заінтересовану особу, що може спричинити один з можливих наслідків, які випливають з норм ст. 294 ч. 3 і 54 ч. 2 ЦПК України, щодо результату її розгляду.

Визначаючи, чи пов`язується з встановлення зазначеного факту виникнення у заявника певних цивільних прав та обов`язків, суд застосовує положення статті 1 ЦК України. За змістом частини першої статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям. Відповідно у порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, не підлягають вирішенню спори (розгляду заяви), що виникають не з цивільних, земельних, трудових, сімейних або житлових правовідносин. Усі інші спори, що виникають у публічно-правових відносинах за участю осіб, підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства виключно у тих випадках, коли безпосередньою нормою процесуального права визначено, що вирішення такого спору належить здійснювати саме в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення; перелік цих фактів, згідно з ч. 2 ст. 315 цього Кодексу, не є вичерпним. Частина 4 ст. 315 цього ж Кодексу приписує, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. Верховний Суд, врахувавши визначені законом завдання цивільного судочинства, визнає недопустимим ініціювання судового провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні у порядку адміністративного судочинства, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим (постанова від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц).

Оскільки суддею встановлено, що за своїм предметом та можливими правовими наслідками вимоги ОСОБА_1 пов`язані з публічно-правовими відносинами заявника з державою, так як метою даної заяви, фактично є оформлення права на відстрочку призову на військову службу під час мобілізації, а отже, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства. З урахуванням наведеного, дана заява не підлягає судовому розгляду в порядку цивільного судочинства, вирішення цього питання належить до юрисдикції адміністративного суду.

Згідно положення п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин, оскільки зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини вбачається наявність публічно-правового спору щодо оформлення права на відстрочку призову на військову службу під час мобілізації, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а може бути розглянутий у порядку адміністративного судочинства, тому належить відмовити у відкритті провадження у справі.

Керуючись сь 186, 293, 315 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

У відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Чернігівського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її винесення.

Суддя: Л.В.Тіщенко