Рішення

від 01.11.2024 по справі 759/10792/24

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/10792/24

пр. № 2/759/3910/24

01 листопада 2024 року Святошинський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Ключника А.С. за участю секретаря судового засідання Марченко В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення сторін) цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Такскомбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

27.05.2024 року позивач звернувся до Святошинського районного суду м. Києва із позовом, у якому просить стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором №KF026377 від 13.05.2015 року у розмірі 408 049,86 грн, та стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором №KF026377_1 від 18.05.2018 року у розмірі 76 309,82 грн, а також судові витрати.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що 13.05.2015 року між ПАТ «ВіЕс Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №KF026377 згідно умов якого позичальнику надано грошові кошти у розмірі 400 000,00 грн під процентну ставку 23% річних, шляхом безготівкового перерахування коштів, які позичальник зобов`язалася належним чином виконувати умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів. 18.05.2018 р. між ПАТ «ВіЕс Банк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №1 (№KF026377_1) до вказаного кредитного договору на підставі якої розмір кредиту становить 522 187,81 грн із кінцевою датою повернення 12.05.2025 р. У забезпечення виконання зобов`язання 13.05.2015 р. між ПАТ «ВіЕс Банк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки №KF026377/S-1 на підставі якого поручитель зобов`язався відповідача перед кредитором солідарно з боржником у повному обсязі за своєчасне виконання боржником його зобов`язань. В подальшому 16.10.2018 р. АТ «Таскомбанк» стало правонаступником всіх прав та обов`язків ПАТ «ВіЕс Банк». Станом на 08.06.2022 через неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань щодо повернення сум боргу отворилася заборгованість у розмірі 408 049,86 грн по кредитному договору №KF026377, а також утворилася заборгованість по кредитному договору №KF026377_1 від 18.05.2018 р. у розмірі 76 309,42 грн.

Ухвалою суду від 28 травня 2024 року розгляд справи за клопотанням позивача призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с. 103, 104).

Ухвалою судді відповідачу надано встановлений законом строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, надано строк для направлення відзиву на позовну заяву.

18.06.2024 року представник відповідача ОСОБА_2 подав через «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому просив розглядати справу у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, відмовити у задоволенні позову, зважаючи на ті підстави, що відповідач -1 зараз перебуває за межами України, про що повідомляла позивача, а тому вона не може реалізувати своє право передбачене ст.ст. 43, 49,178 ЦПК України, а також не вірно зазначено номер телефону відповідача-2. Представник відповідача заперечує проти наявності двох кредитних договорів, адже між сторонами укладалися кредитний договір №KF026377 та додаткова угода №1, а тому додані до позовної заяви розрахунки заборгованості за двома кредитними договорами є помилковими, а позовні вимоги про стягнення заборгованості за двома кредитними договорами є безпідставними, такими, що суперечать вимогам ст.ст. 11, 509 ЦК України. Також представником зазначено, що відповідач 2 має намір врегулювати спір до початку розгляду справи по суті з цією метою відповідач 2 звертався до банку із заявами про реструктуризацію боргу (а.с. 109-116).

22.07.2024 року представником позивача подано до суду заяву про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (а.с. 135-138).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 23.07.204 року відмовлено у задоволенні клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні (а.с. 141, 142).

Суд звертає увагу, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. В свою чергу особа, яка зареєструвала свої місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу. Це передбачено п.п. 118, 123 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270.

Отже, для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою. Натомість у суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою. З огляду на це, неотримання судової кореспонденції відповідачем не може бути перешкодою для розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що 13.05.2015 р. між ПАТ «ВіЕс Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №KF026377 згідно умов якого відповідачу надано суму у розмірі 400 000,00 грн на споживчі потреби на строк до 19.05.2015 року із процентною ставкою 23% річних (а.с. 10-17).

Відповідно до п. 3.1 Договору банк відповідно до умов кредитного договору надає позичальнику кредит, а позичальник приймає кредит та зобов`язується належним чином виконувати боргові зобов`язання, встановлені кредитним договором та законодавством України.

Згідно п. 3.2. Договору базові умови кредитування узгоджені між сторонами.

Відповідно до п. 8.3 Кредитного договору, позичальник зобов`язується повертати Банку Кредит з періодичністю та в розмірах, визначених в розділі 1 Кредитного договору та відповідно до Графіку з урахуванням Пільгового періоду щодо пагашення Кредиту, якщо такий встановлений Кредитним Договором. Якщо Графік не укладений між Сторонами, Позичальник зобов`язується повернути банку Кредит не пізніше кінцевої дати повного виконання Боргових зобов`язань.

Згідно п. 9.3. Договору нарахування процентів здійснюється банком щоденно у валюті кредиту за фактичну кількість днів користування кредиту з розрахунку 365/366 днів у році, на суму неповернутого кредиту.

13.05.2015 року між ПАТ «ВіЕс Банк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки №№KF026377_1 (а.с. 31 32).

Згідно п. 1.2. Договору поруки, поручитель зобов`язується відповідати перед кредитором солідарно з боржником в повному обсязі за своєчасне виконання боржником його зобов`язань за договором основного зобов`язання.

18.05.2018 року між ПАТ «ВіЕс Банк» та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду №1 до кредитного договору №KF026377 від 13.05.2015 р. в якому змінено суму кредитного ліміту у розмірі 522 187,81 грн двома траншами 400 000,0грн та 122 187,81 грн, строк користування 120 місяців із кінцевою датою до 12.05.2025 року (а.с. 18-30).

11.07.2018 року ПАТ «ВіЕс Банк» повідомило відповідачів про реорганізацію шляхом приєднання до АТ «Таскомбанк» на підставі рішення Національного банку України від 10.07.2018 р. та відповідного розпорядження від 10.07.2018 р. №395-ро (а.с. 33).

12.10.2018 року комісією з реорганізації (комісією з припинення) ПАТ «ВіЕс Банк» було складено, а 16.10.2018 року загальними зборами акціонерів ПАТ «ВіЕс Банк» та АТ «ТАСКОМБАНК» затверджено Передавальний акт. Пунктом 3 Передавального акту від 12.10.2018 року встановлено, що правонаступництво щодо майна, прав та обов?язків Банку, що приєднується, виникає в Банку-правонаступника з дати затвердження загальними зборами Банку, що приєднується, та Банку-правонаступника передавального акта (а.с. 34-40).

Таким чином, з 16.10.2018 року Акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК», ідентифікаційний код 09806443 стало правонаступником всіх прав та обов?язків Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк», ідентифікаційний код 19358632.

27.12.2019 року на адресу відповідачів було направлено повідомлення-вимоги про дострокове повне повернення кредиту (а.с. 73-81).

Також, відповідачами по справі 07.10.2022 р. та 05.04.2023 р. подавалася заява до АТ «Таскомбанк» про реструктуризацію зобов`язань за кредитним договором №KF026377 від 13.05.2015 р. (а.с. 126, 127).

Відповідно до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, який є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Будучи пов`язаними саме взаємними правами та обов`язками (зобов`язаннями), які є чітко прописаними в Кредитному договорі, сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятись від виконання зобов`язання або змінювати його умови.

Частинами 1-3 статті 6 ЦК України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Уклавши кредитний договір на умовах, викладених у ньому, а також додаткову умову до даного договору, суд приходить до висновку, що сторони дійшли згоди щодо істотних умов договору та взяли на себе зобов`язання щодо виконання даного договору.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

За змістом ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строку та в порядку, що встановлені договором.

За нормами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі і сплата неустойки.

Стаття 536 ЦК України встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

За положеннями ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з умовами, визначеними у договорі поруки, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, за всіма зобов`язаннями останнього за основним договором, при цьому відповідальність поручителя та боржника є солідарною.

Суд бере до уваги, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20).

Як вказано у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Згідно розрахунку заборгованості по кредитному договору №KF026377 від 13.05.2018 р. станом на 08.06.2022 р. за період з 13.05.2015 по 07.06.2022 складає 408 049,86 грн з яких: заборгованість по тілу кредиту - 255 657,78 грн; заборгованість по відсотках - 152 392,08 грн (а.с. 41-45).

Згідно розрахунку заборгованості по кредитному договору №KF026377_1 від 13.05.2018 р. станом на 08.06.2022 р. за період з 18.05.2018 по 07.06.2022 становить 76 309,82 грн, з яких: заборгованість по тілу кредиту - 66 702, 92 грн та заборгованість по відсотках - 9 606,90 грн (а.с. 46-48).

Вказані розрахунки містить детальний розрахунок заборгованості і жодних доказів на його спростування відповідачами не надано, а тому суд покладає його в обґрунтування рішення.

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини. У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає відповідач, зокрема, якщо відповідач нехтує своїми процесуальними обов`язками.

Позивачем у справі, що є предметом розгляду, доведено обставини, на які він посилався на підтвердження своїх вимог, в частині наявності підстав для стягнення заборгованості за кредитом і його розміру, зважаючи на його подальше збільшення додатковою угодою.

Натомість представником відповідача подано до суду відзив в якому він не спростовує суму заборгованості, але й позовні вимоги не визнає, опираючись на подання заяв відповідачами до банку про реструктуризацію боргу, проте не наводить свій контрозрахунок проти вимог позивача по справі.

Виходячи із наведеного, оскільки заборгованість за кредитом позичальником повернута не була, банк отримав право на задоволення своїх вимог кредитора шляхом стягнення заборгованості з відповідачів, враховуючи ту обставину, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не були повернуті, а тому наявні правові підстави для їх стягнення.

Статтею 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі, як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

За загальним правилом, встановленим ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.

Відповідно до п.п. 4.2 Договору поруки порука за цим договором видана на строк, що дорівнює строку дії Договору основного зобов`язання, збільшеного на три роки.

Отже відповідно до умов договору поруки та на підставі положень ст.ст. 553, 554 ЦК України відповідач як поручитель повинен відповідати за цим позовом як солідарний боржник в тому ж обсязі, що і позичальник.

Згідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 2, 3 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За змістом ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, додержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Відповідно до ч. 1 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до положень Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

За результатами судового розгляду, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки відповідачі не надали доказів повної чи часткової сплати заборгованості, не спростували наданий позивачем розрахунок.

У зв`язку з задоволенням позову в повному обсязі, судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 7 265,40 грн відповідно до ст. 141 ЦПК України, покладаються на відповідачів в рівних частках сплачених позивачем за подання позовної заяви.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 15, 16, 204, 509, 525, 525, 526, 543 549, 550, 553, 554, 559, 610, 611, 626-629, 1049, 1050, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст. 12, 81, 82, 141, 258, 263-265, 274-279, 354, 355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства «Такскомбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства «Такскомбанк» (код за ЄДРПОУ 09806443) суму заборгованості у загальному розмірі 484 359 (чотириста вісімдесят чотири тисячі триста п`ятдесят дев`ять) грн 68 коп.

Стягнути у рівних частинах з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства «Такскомбанк» (код за ЄДРПОУ 09806443) судовий збір по справі у розмірі 7 265 (сім тисяч двісті шістдесят п`ять) грн 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя Ключник А.С.

Позивач: Акціонерного товариства «Такскомбанк» (код за ЄДРПОУ 09806443, юридична адреса: 01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, 30);

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 );

Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ).